CC BY
13Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 22 (61). № 3. 2009 г. С. 156-163.
УДК 81'367.4=512.161
ФОРМАЛЬНО-СЕМАНТИЧН1 ОСОБЛИВОСТ1 НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ У ТУРЕЦЬКОМУ РОЗМОВНОМУ МОВЛЕНН1
Терещенко Т. М.
У статп розглядаються особливосп неповних конструкцш на матерiалi турецько! розмовно! мови, визначаються основнi ознаки, ступiнь i характер непов-ноти цих структур на формально -синтаксичному та комушкативному рiвнях.
Ключов1 слова: мовлення, розмовна мова, неповне речення, елiпсис, синтаксичш конструкций реальна комунiкацiя, дiалог, монолог.
Вступ. Характерною особливютю розмовно! мови е вживання неповних син-таксичних одиниць. Як вщомо, неповнi речення - явище граматичне, синтаксичне, а, отже, i 1хня класифiкацiя повинна грунтуватися на граматичнiй основi. Неповш речення "конструюються" з урахуванням моделi повних речень, якi слугують иею "нормою", на якiй розвиваються й таю утворення, як речення неповш. ".... Рiзнi ви-падки лакошзму зрозумiлi й можуть бути пояснеш лише тому, - пише О.О. Потебня, - що е готовi складнi схеми речень, схеми, у яких уривки мовлення. кожного разу займають свое певне мюце" [14, с. 85-86]. Утворення неповних речень можливе лише тому, що вщповщш думки можна передати у повнш 1хнш формi.
Мова - система схем, яю реалiзуються в мовленш. Але мовлення це не пасивне вiдображення мовно! системи. У мовленневш дiяльностi виявляеться творча природа людини не лише в доборi найефектившших засобiв, але й у здшсненш певних дiй над ними з метою !хньо! змiни й удосконалення. Речення у сферi мови - "це iзольована, "самодостатня" одиниця, що складаеться з мiнiмально! кiлькостi конститутивних еле-ментiв" [2, с. 48]. Речення у сферi мовлення - "це його роль у контексп, у мовленневш ситуацп. У мовленнi воно набувае додаткових функцiй, виступаючи частиною бшь-шого синтаксичного цшого, його ланкою" [див. там же, с. 48]. В. Матезiус наголошуе, що "речення як абстрактна модель е синтаксичною формою", а в мовленш "речення реашзуеться як конкретне висловлення" [6, с. 5].
Мова змшюеться в мовленнi залежно вщ умов конкретного акту комушкаци, коли и чи iншi чинники не лише включаються в процес спшкування, але й впли-вають на конкретш форми мовленневих утворень (висловлень), формують 1х.
Вплив цих чинниюв на мовленневi утворення (висловлення) виявляеться перш за все в тому, що вони здатш створювати умови, коли стае непотрiбним словесне вираження ие! чи iншоl ланки дшсносп. Таким чином, окремi елементи мовленне-вого ланцюжка випадають. Але випадае лише словесна оболонка, звукова форма, а лексична одиниця, яка виконуе номшативну функщю у процесi спiлкування, зали-шаеться. Виникають так званi неповш конструкций
У науковiй i навчальнш лiтературi вiтчизняних синтаксистiв питання про повш та неповнi речення висв^люеться досить-таки суперечливо. Трактування цiеl категорий 11 iстоти, ознак, меж залежить багато в чому вщ вирiшення основних проблем
синтаксично! теори. Не дивлячись на чималий лггературний доробок вiтчизняних фахiвцiв, присвячений функцiонуванню неповних конструкцiй, не було проведено ч^кого розмежування мiж повними i неповними реченнями, що i зумовлюе актуа-льнiсть нашого дослщження.
Джерелом дослiдження е драматургiчнi твори сучасних турецьких письменни-кiв, теле- i радiопередачi турецькою мовою, записаш у перiод 2007-2008 рр.
Завдання роботи. Автор, поставивши перед собою як основне завдання висвгг-лення питання про критери розмежування повних i неповних структур, водночас мае на мет виконати наступне: визначити повноту або неповноту речення у турець-кому розмовному мовленнi в структурному та формально-семантичному аспектах; спираючись на доробок втизняних та радянських синтаксиспв, дослiдити питання про статус неповних речень у синтаксичнш iерархil мови. Цей факт зумовленим тим, що юнують рiзнi погляди щодо термiнологiчного позначення таких синтаксич-них утворень i навколо такого лшгвютичний об'екта, як неповнi речення, й дониш точаться дискуси в рiзних аспектах дослiдження.
Тривалий час у лшгвютичнш науцi iснувала думка, що неповш речення - це вар> анти повних, у яких з певною метою випускаеться головний чи другорядний член ре-чення (О.М. Пешковський, О.О. Шахматов, П.С. Дудик, 1.Р. Вихованець). Дещо iнше трактування неповноти речень пов'язане iз виникненням теори про детермшанти (l! започаткувала Г.О. Золотова), яким стали приписувати функцiю вторинного iмплiци-тно-предикативного позначення дп (Н.Ю. Шведова, О.А. Бех, I.I. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська).
У цьому разi можна розглядати неповне речення: 1) як варiант повного; 2) як окремий рiзновид синтаксичних конструкцш, що актуалiзуе проблему сшввщно-шення формально-граматичного, семантико-синтаксичного й комунiкативного рiв-нiв речення, оскiльки опозицiю повноти / неповноти речення можна розглядати на кожному з цих ярушв.
Для з'ясування статусу неповних речень спробуемо простежити, як визначаеть-ся речення та як ознаки воно повинно мати на формально- синтаксичному та кому-нiкативному рiвнях.
У формально-синтаксичному планi речення грунтуеться на синтаксичних зв'язках i видiлюваних на !х основi компонентах формального типу (членах речення). Особливють формально-синтаксичного аспекту речення полягае також у тому, що речення з боку формально-синтаксично! структури автономне й самодостатне, тобто для визначення синтаксичних зв'язюв i реченневих компонентiв формального типу не по^бно якихось (зовнiшнiх) показникiв. Зокрема речення типу Ahmet geldi; Ninem döndü; Doktor gitti. - /Ахмет пршхав; Моя бабуся повернулася; ЛЫар тшов./ навггь в iзольованому вигщщ характеризуются виразною формальною побудовою: воно фо-рмуеться поеднанням на основi предикативного зв'язку у формi координацп обов'язкових компонентiв - iменникiв "Ахмет", "бабуся ", "лiкар " у формi основного вiдмiнка в ролi пiдмета й дiеслiв "при!хав", "повернулася", "тшов" у ролi присудка.
1зольоваш речення, у яких порушуються, перериваються синтаксичнi зв'язки й один або кшька формальних компонентiв "випадае", модифшуеться 1'хня лiнеар-нiсть, при цьому для !х вiдновлення не потрiбнi зовнiшнi показники, традицiйно на-
157
зивають елштичними. Варто вщзначити, що хоча елiптичне речення i е самодостат-шм, навт в iзольованiй позицiï, належить воно все-таки до формальних неелемен-тарних. Формальне непоширене елементарне речення будуеться за певним зразком, таким зразком е структурна схема. Пропущення ж будь-якого члена речення розгля-даеться як неповна реалiзацiя структурноï схеми конкретного речення i виступае вже явищем мовлення.
Елштичш речення - юльюсно найбiльш репрезентований рiзновид неповних речень, для яких характерш "своТ, тiльки ïм властивi граматико-смисловi ознаки. Головною особливiстю таких речень е те, що уявлення про вщсутнш елемент ïхньоï структури (найчастiше присудок) встановлюеться не з сусщшх речень, а безпосере-дньо випливае з лексико-граматичних особливостей цих речень, тдказуеться 1'хшм значенням i формою.
У тш формi, у яюй елiптичнi речення функщонують у художньому текстi чи роз-мовi, ix не можна поповнити точним значенням неназваного слова, саме тому, що та-ке слово шде не було вжите. "В елiптичниx реченнях дiйсне значення тiеï чи iншоï дп, що 1х постiйно супроводжуе, усвiдомлюеться синонiмiчно, iз деякою смисловою не-окресленютю, через що цi речення не можуть або майже не можуть бути замiненi будь-якими повними конструкщями. Нестача (елiпсис) члена речення в елштичних реченнях е 1хньою вщносною постiйною структурною рисою i не створюе неповноти 1х змюту" [5, с. 218]. Через таку особливють елiптичниx речень 1х варто вважати яви-щем мови, i тшьки 1х розглядати як формально неповш конструкции
Зокрема бiльшiсть науковцiв схиляються до думки, що ступiнь i характер неповноти речення визначають таю чинники:
а) функщональна спрямовашсть мовлення, його соцiальнi завдання загалом, на-станова вiдповiдно до цього на точшсть i фактичнiсть викладення або на його образнiсть, на емоцшний вплив i т. п.;
б) конкретш структурно-функцiональними форми висловлення: питання, вiдповiдь, вираження почуттiв, емоцшна оцiнка, констатацiя факту, повiдомлення тощо;
в) умови та форма перебшу мовлення й спошб його викладу (значною мiрою зумовленi соцiальною спрямованiстю мовлення)
Отже, "мехашзм комунiкативноï органiзацiï речення зрозумший в умовах реа-льноï комунiкацiï" [4, с. 5], результатом якоï е дiалог чи монолог. Своерщшсть дiа-логiчного мовлення полягае в тому, що воно поеднуе в собi '^i рiзнi дiяльностi, оскiльки е два суб'екти" [9, с. 8], яю характеризуються власними завданнями, метою й мотивом. До того ж кожен iз суб'екпв - адресант i адресат - реатзуе свою кому-нiкативну програму у спошб замiни ролей мовця та того, до кого адресуеться мовлення. Такий обмiн ролями створюе динамiчну взаемодiю, що вщбуваеться шляхом обмiну реплiками. Варто зазначити, що у переважнш бiльшостi дiалогiв кожна на-ступна реплiка е реакщею на попередню. Наприклад:
1) - Merhaba, kardeçim! - Merhaba, dortum! - Bu apartmanda mi oturuyorsun? -Hayir! Annem oturuyor burada. - Çoktan mi? - iki senedir[Int.]. -
(- Привт, друже! - Привт, брате! - Ти мешкаеш у цьому будинку? - Зовам Hi! Тут мешкае моя мама. - Давно? - Два роки.)
158
Як бачимо, у подiбних дiалогiчних утвореннях одна з реплш будусться вщнос-но вiльно i е "функцюнально провiдноюм [5, с. 145], а кожна наступна реплiка допо-внюе попередню та пiдпорядковуеться !й структурно, функцюнально й штонацшно, оскiльки мовець не створюе И заново, а використовуе слова сшврозмовника, опира-еться на вже вщом^ словесно виражеш поняття. Таким чином, цi реплши, нашаро-вуючись одна на одну, "добудовують повiдомлення", створюючи лексико-синтаксичну еднiсть, яка е своерiдним контекстом дiалогу.
Проте iснують реплiки настшьки граматично та семантично поеднанi, що поза дiа-логом вони втрачають свою синтаксичну самостiйнiсть i мютять не завжди зрозумiлий змiст. А 1хш значення передаеться завдяки цшсносп всього дiалогу. Наприклад:
i^te temizledim. - Yururken ayagim kaydi, gamurlarin igine yuvarlandim. -Hem de yenipantolonunla? - Evet. Qikarmaya vakit bulamadim da...[Int.] - (Ну ось, прибрала. -Та я коли йшов, посковзнувся i впав прямо у болото. - У нових штанах? - Так. Не встиг зняти...)
Як бачимо, усшшшсть дiалогового спшкування досягаеться лише за рахунок цшеспрямовано! комушкативно! дiяльностi його учасниюв, що забезпечуе зв'язнють дiалогу. 1з цього приводу Н. Арутюнова зазначае, що "зв'язнють дiалогу визначае не лише зв'язок окремих реплiк, а й типи чи жанри людського спiлкування, у межах яких формуються характернi для комушкаци рольовi структури" [1, с. 52].
Варто вщзначити, що протилежним дiалогiчнiй формi оргашзацп процесу комушкаци е монолопчне мовлення. Для дiалогу необхiдними е як мшмум двi особи, хоча й ця кшькють не е сталою для iснування дiалогу тому, що в ньому може брати участь необмежена кшькють промовщв. У цьому й полягае вщмшнють його вщ монологу, у якому суб'ект один. Тому, якщо дiалог - це результат колективного мов-ленневого процесу, то монолог е наслщком односторонньо! iндивiдуальноl творчос-т i "утворюеться внаслiдок активно! мовно! дiяльностi, розраховано! на пасивне й опосередковане сприйняття" [12, с. 310].
Суттевою вiдмiннiстю монологiчного мовлення вщ дiалогiчного е його розгор-нутють, оскiльки тут меншою мiрою позначаеться вплив позамовних факторiв, зок-рема порiвняно мало використовуеться немовленнева шформащя, яку отримують спiврозмовники iз ситуаци мовлення. Замiсть того, щоб лише зробити вказiвку на певний предмет, явище чи факт дiйсностi, мовець змушений у бiльшостi випадкiв звернути на нього увагу, назвати його, а якщо слухач (або слухач^ не мають вщпо-вщно! шформаци, то ще й описати цей факт, явище тощо [11, с. 241-255].
Усна дiалогiчна форма спшкування втшюеться не лише у вустах мовця та в сприйняттi слухача. Вона може фшсуватися засобами мехашчного запису та друко-ваного слова. Але при цьому живе слово не уподiбнюеться письмовш нормi мови. Усна монолопчна форма спiлкування е вщносно розгорнутим видом мовлення. За-мiсть того, щоб вказати предмет, у монолопчному мовленнi в бшьшосп випадкiв згадують про нього, називають його, а якщо слухачi не зштовхувалися з ним раш-ше, описують його. Монологiчне мовлення е в бшьшш мiрi активним видом мовлення. Для його реалiзацil мовець повинен вм^и у невимушенш формi комушкати-вного акту побудувати на основi неситуативного та немовленневого змюту свое по-вiдомлення чи послщовнють повiдомлень. Таким чином, монолопчне мовлення е
159
досить оргашзованим видом мовлення, у якому наперед програмуються кожна окрема думка й монолог в цшому. У багатьох випадках такий спошб передачi шформаци визначаеться ситуацieю безпосереднього контакту з слухачем, причому може бути запрограмованим i попередньо шдготовленим (лекцiя, доповщь чи ораторсь-кий виступ) чи непередбаченим та iмпровiзованим (побутова оповщь). Наприклад:
"Biz ingiliz müstemlekesi miyiz de okullarimizda çocuklarimiza çiki§ yerinin gösterildigi tabelalarin neredeyse tamami ingilizce. Bu durum ancak bir sömürge ülkesinde ya§anabilir. Okul müdürlerine ingilizce tabelalarin yanina Tûrkçe karçiliklarinin da asilmasi konusunda direktif verecegiz. Bu uygulama, ögrencilerin ingilizce egitimine katki amaçli gerçekleçtirilmektedir". (ilMilli Egitim Müdür Yardimcisi Remzi Sav; 'Milliyet' Gazetesi) - /Xi6a ми e англтською колошею? У наших школах переважна бiльшiсть Hanucie евакуацтних euxodie зроблено англтською мовою. Така ситуащя може cnocтерiгaтucя лише в колотальнт крат. Ми обов'язково дамо ern3ieку директорам шкт рoзмicтuтu поряд i3 цими написами ïXHi турецью вiдnoвiднuкu. Головна мета таког практики полягаеу внесенш доповнень у вивчення студентами aнглiйcькoï мови. (1з виступу Ремзi Сава, заступника директора обла-сного департаменту з питань освти, газета "Мiллieт")./
Функцюнально-змiстовi особливосп дiалогiчного мовлення i неповних речень як особливо характерно! для нього синтаксично! побудови найповшше виявляються в живомовних дiалогах, тому що лише вони супроводжуються штонащею, паузами, мiмiкою й жестами. Проте, як бачимо з вищенаведених прикладiв писемного монологу у турецькш мов^ вщсутшсть у ньому мiмiки, жесту, штонаци, прямого контакту зi слухачем зумовлюе бшьшу його структурну складшсть i розгорнутють. Однак, порiвняно з усним мовленням ця структура оргашзацп спшкування бшьш довшьна та невимушена: мовець не просто здшснюе в^^р i пристосування мовних одиниць для передачi rie! чи шшо! шформаци, а послщовно свщомо оцшюе можливi !хш на-йоптимальнiшi варiанти. Отже, письмова монолопчна форма спшкування наближу-еться за сво!ми характеристиками до усно! монологiчноï. Проте порiвняно з усним монологом письмовий монолог бшьш розгорнутий, структурно складений, оргаш-зований, лопчно зв'язаний. Письмове мовлення включаеться в iнтелектуальну пове-дiнку людини, регулюючи його теоретичну та практичну дiяльнiсть. Умiння пись-мово виражати своï думки позитивно впливае на усне мовлення, удосконалюючи ïï лопчшсть, чистоту.
Отже, комунiкацiя - це не спшкування в усьому його комплекс^ а лише акт ст-лкування. Таким чином, спшкування передуе комушкаци. А комушкащя, яка висту-пае актом спшкування, виходить iз спшкування. Передача цieï iнформацiï може здшснюватися, як нами вже вщзначалося, за допомогою вербальних i невербальних (мiмiка, жести, голос, його тональшсть, дiапазон, взаeморозташованiсть партнерiв, паузи, плач, смiх) засобiв комунiкацiï. Природа дiалогiчноï форми спiлкування зу-мовлюе те, що саме вона е джерелом поповнення як лексичного, так i граматичного ладу мови оригшальними одиницями, до яких належить i неповнi речення. Так, мо-жливiсть не вербалiзувати частину шформаци за допомогою мовних засобiв можна пояснити тим, що сшврозмовники в процес спiлкування створюють своeрiдний дiа-
160
лопчний мшро^мат на основi суспiльно-рольовиx вщносин (спiвробiтники, роди-чi), почуттiв симпати, антипатп, дружби.
Паузи, мiмiка й жести, яю не е безпосередшми елементами мовлення, в усному розмовному мовленш, на вiдмiну вiд писемного, досить часто проявляються вщнос-но самостшно. Вони, як правило, виконують функци своерiдниx "речень-реплiк", якi в ^CT^i лексично та граматично виражених, дiалогiчниx конструкцiй, що вжива-ються у певнш конкретнiй життевiй ситуаци, е достатнiми для забезпечення окре-мих ланок у взаемодп та встановлення порозумшня мiж учасниками розмови. Ре-чення - реплiки цього типу забезпечують комушкативну повноцiннiсть словесних реплiк, якi на них реагують, цим самим збшьшуючи кiлькiсть можливих дiалогiчниx конструкцiй, у тому чи^ й неповних. Пiдтвердження цьому можемо вщнайти у на-ведених нижче неповних структурах, функцiонування яких зумовлене мiмiкою, паузами або жестами, наприклад:
1) - Kim o? Cemal avucu içinde Zeliç'in elini sikarak karçilik verdi: - Biz(-iz)...[Int].-/- Хто то? Джемаль, потиснувши у свош долот руку Зелш, вiдnовiв: "Ми"./
2) Ethan karçisindakilere (onlara ba§mi öne dogru salladi) gülümseyerek kai ^ilik verdi: - Bu bir felaket!(tir)[Int]. - /Етхан, посмiхаючись, вiдповiв тим, хто сидiв на-впроти нього, похитуючи при цьому головою: "Це - катастрофа!"/
Формальна нестача члешв речення в дiалогiчниx реплшах - явище досить по-ширене та природне. О^м цього, такий пропуск члешв речення дае значну "мовну економда", а з нею й комушкативну зручшсть. Вона е досить важливим засобом внутршньо синтаксичноï оргашзацп дiалогу, що виразно прослщковуеться у випад-ках, коли неповне речення повторюеться, даючи кожного разу новий поштовх да-льшому розгортанню дiалогiчноï ди, ïï поширенню в одному напрямi, який визнача-еться семантикою неназваного члена речення. Принапдно зазначимо, що у цшому рядi випадкiв неповнi речення-запитання й речення-вщповда бувають розгорнути-ми, багато^вними. Однак, досить часто у них не вистачае одного чи кшькох члешв речення, значення яких зрозумше з 1хнього власного контексту, або ж контексту су-сiднix структур.
У турецькому розмовному мовленш [18; 21; 22; 23; 24] залежно вщ значення та синтаксичноï функци питального слова в питальнiй реплщ речення-вiдповiдь може являти собою будь-який член речення, як головний, так i другорядний, iз залежними словами та без них, зокрема пщмет:
1) ilter: Kimlermiç o birakmayacak? Ses: En ba§ta Serdar (birakmaz)! (Devetabani, s. 21) - /1льтер: А хто ж тi, що не залишать? Голос: У першу чергу Сердар (не за-лишить)!/
2) ilter: Tema? Serdar: Tema da güzel. (Devetabani, s. 19)- /1льтер: А тема? Сердар: I тема теж - хороша./
присудок:
1) - Çimdi senin bana anlatacagin öykünün sonu nasil? - (Sana anlatacagim öykünün sonu) acili. (SEK, s. 8)- /- А яка ж ктщвка тiеï iсторiï, яку ти мет зараз розповiдатимеш? -(Юн^вка тiеï iсторiï, яку я тобi заразрозповiм) сумна./
2) Arif: Nerde bu kahve? inci: (Bu kahve) Kandilli 'de. (YS, s. 308) - /Арiф: А де ця кав 'ярня? Iнджi: (Ця кав 'ярня) у Кандiллi./
161
додаток:
1) - Ne ariyorsun burada? - Kitaplarimi (ariyorum). (Zeli§, s. 40)- /- Що ти тут шукаеш? - (Яшукаю) свог книжки./
2) Sultan: Kiminle gidiyorsun sinemaya? Ayten: Hesna'larla.. (gidiyorum). (YS, s. 216)- /Султан: З ким ти йдеш у ктотеатр? Айтен: (Я йду) 1з ам 'ею Хесни./ (Див. дaлi Додаток I № 18)
обставина, найчастше мкця, часу, мiри та ступеня:
1) - Bir direniç dilinden söz edebilir miyiz? - Kesinlikle (söz edebilirsiniz). (Aktüel, 22-28 Eylül 2008, sayi 98, s. 95)- /- Чи можемо ми говорити про мову суперечок? -Звичайно (можете говорити)./
2) Serdar:(...) Kaç yatak odan var? ilter: iki (yatak odasi var). (Devetabani, s. 8)-/Сердар: ... Сктьки у тебе спальних юмнат? 1льтер: (Умене е)2 (спальт)./
3) Serdar:(...) Kaç yaçindasin? Otuz yedi mi? ilter: Otuz sekiz (yaçindayim). (Devetabani, s. 9) - /Сердар: ... Сктьки тoбiроюв? 37? 1льтер: 38 (менроюв)./
Висновки. Таким чином, проаналiзованi у нашому дослщженш неповш дiало-пчш речення турецько1' мови з погляду 1'хшх семантичних та функцюнальних особ-ливостей можуть бути характерними i для монолопв, як власне побутового, так i офщшно-дшового, дидактично-педагопчного характеру. Вони в^^зняються лише функцюнально, адже основна особливють речень монолопчного мовлення полягае у тому, що вони не безпосередньо адресуються спiврозмовниковi та не вимагають вщ нього прямо1' реакцп на реплшу мовця. Отже, функцюнальна специфша вщповщ на питання полягае в тому, що в нш актуалiзуeться й есплшуеться насамперед очшува-ний адресантом змют - рематичний компонент повщомлення, тодi як iншi можуть залишатися невираженими.
Список л^ератури
1. Арутюнова, Н. Д. Человеческий фактор в языке [Текст] : Коммуникация, модальность, дейксис . - М.: Наука, 1992. - 281 с.
2. Вихованець, I. Р. Граматика украшсьюл мови. Синтаксис [Текст]. - К.: Либвдь, 1993. -368 с.
3. Дзюбак, Н. М. Структурно-комушкативш ознаки неповноти речення [Текст] : автореф. дис... канд. фшол. наук: 10.02.01 / Дзюбак Наталш Миколагвна ; Нац. пед. ун-т М.П. Драгоманова. - К., 1999. - 20 с.
4. Дудик, П. С. Елштичш речення в украшськш мов1 [Текст] // Украшська мова i лггература в школ!. - 1958. - №2. - С. 3 - 7.
5. Дудик, П. С. Синтаксис сучасного украшського розмовного литературного мовлення [Текст]. - К.: Наукова думка, 1973. - 288 с.
6. Иванова, Л. И. Структурно-функциональный анализ простого предложения [Текст]. -Киев: Вища школа, 1991. - 166 с.
7. Инфантова, Г. Г. О способах реализации принципа экономии в синтаксисе русской разговорной речи [Текст] // Вопросы грамматики русского языка: Программа и краткое содержание докладов. - Л.: ЛГПИ, 1971. - С. 61-63.
8. Инфантова, Г. Г. Очерки по синтаксису современной русской разговорной речи [Текст].
- Ростов-на-Дону: Изд-во Рост.-на-Дону гос. пед. ин-та, 1973. - 133с.
9. Кучинский, Г. М. Диалог и мышление [Текст]. -Минск: Изд-во БГУ, 1983.- 190с.
10. Леонтьев, А. А. Функции и формы речи [Текст] // Основы теории речевой деятельности.
- М.: Наука, 1974. - С. 241 - 255.
162
11. Леонтьев, А. А. Высказывание как предмет лингвистики, психолингвистики и теории коммуникации [Текст] // Синтаксис текста. - М.: Наука, 1979. - С. 18 - 37.
12. Лингвистический энциклопедический словарь (ЛЭС) [Текст]. - М.: Советская энциклопедия, 1990. - 685 с.
13. Пешковский, А. М. Русский синтаксис в научном освещении [Текст], М., 1956.
14. Потебня, А. А. Из записок по русской грамматике [Текст]. - М.: Учпедгиз, 1958. - Т. 1-2. - 536 с.
15. Чередниченко, I. Г. граматична структура неповних речень та основи ix класифжаци [Текст] // Украшська мова в школг - 1954. - № 3. - С. 14 -20.
16. Шахматов, А. А. Синтаксис русского языка [Текст]. - 2-е изд. Л., 1941. -620 с.
17. Aksan, D. Türkiye Türkfesinin Dünü, Bugünü, Yanni [Text], - Ankara, 2000.
18. Banguoglu, T. 'Türkfenin Grameri, TDK Yayinlari, Ankara [Text], 2000, s. 522.
19. Be^erek, A. Türkfe'de Cümle Yapisi [Text], M.EB Yayinlari, Istanbul, 1991, s.44.
20. Ediskun, H. Türk Dil Bilgisi [Text], Istanbul 1985.
21. Ergen, 1. Konu^ma Dili ve Türkfenin Söyleyi§ Sözlügü [Text]. - Ankara 2002. - 488 s.
22. Özmen, M. Bir Eksiltili Cümle Tipi Üzerine [Text], Qukurova Üniversitesi Sosyal Bilimler Dergisi Journal Of Social Sciences, Cilt: 4, Sayi: 4, Yil: 1996, s. 71-82.
23. Sarica, M. Sözlü Dil Yapisi [Text], Multilingual yay. - Istanbul, 2005. - 151 s.
24. §im§ek, R. Örneklerle Türkfe Sözdizimi [Text], 1. Baski, Trabzon, 1987.
Терещенко Т. Н. Формально-семантические особенности неполных предложений в турецком разговорном языке
В статье рассматриваются особенности неполных конструкций на материале турецкого разговорного языка, определяются основные признаки, степень и характер неполноты этих структур, на формально -синтаксичном и коммуникативном уровнях.
Ключевые слова: разговорный язык, неполное предложение, эллипсис, синтаксические конструкции, реальная коммуникация, диалог, монолог.
Tereshchenko T. Formal and semantic features of incomplete sentences in Turkish colloquial speech
In this article the author tries to define features of incomplete constructions on the material of colloquial Turkish speech, also this article is the attempt to determine basic signs, degree and character of incompleteness of these structures and to describe its basic syntactic characteristics in a formal, syntactical and communicative levels.
Key words: speech, colloquial speech, incomplete sentence, elipsis, syntactic constructions, real communication, dialog, monologue.
Статья поступила в редакцию 27.08.2009 г.
163
