CC BY
474
Олександр Дмитрович Комаров,
асистент
На^ональний юридичний ушверситет iMeHi Ярослава Мудрого, м. Харш
УДК 343.229
ФАКТИЧНА ПОМИЛКА У РОЗВИТКУ ПРИЧИННОГО ЗВ'ЯЗКУ
У cmammi розглядаються питання щодо фактичног помилки у розвитку причинного зв'язку. Розглянуто iснуючi в сучаснш кримтально-правовш наущ пгдходи до змгсту помилки в розвитку причинного зв'язку та квалiфiкацiг вчиненого за гг наявностi дгяння. Доведено, що за випадкгв dolus generalis наявне рiзне психгчне ставлення винного до двох самостшних вчинених ним дгянь, а отже вгдсутня i помилка у причинному зв'язку. Запропоноват правила квалiфiкацiг вчиненого за наявно-стi помилки в розвитку причинного зв'язку та випадтв dolus generalis.
Ключовi слова: фактична помилка, причинний зв'язок, умисел, помилка в розвитку причинному зв'язку dolus generalis.
Чи не найбшьш дискусшним аспектом у межах вчення про фактичну помилку в кримшальному правi виступае питання про виокремлення i значения
74
© Комаров О. Д., 2015
помилки в розвитку причинного зв'язку. У сучаснш доктриш вiдомi неодно-стайш, а часом i дiаметрально протилежнi шдходи до необхiдностi виокрем-лення такого рiзновиду омани взагалi та квалiфiкацГí вчиненого за и наявностi.
Проблеми помилки у розвитку причинного зв'язку дослщжували З. Г. Алieв, Т. I. Безрукова, Ю. А. Вапсва, I. З. Геллер, В. Ф. Кириченко, I. Я. Козаченко, Л. М. Кривоченко, П. С. Матишевський, С. П. Мокринський, М. I. Панов, П. П. Пусторослев, О. I. Рарог, М. Д. Сергеевський, М. С. Таганцев, М. Б. Фат-куллша, В. А. Якушин тощо.
Метою статт1 е аналiз фактичноí помилки у розвитку причинного зв'язку, вщмежування и вщ зовш схожих видiв омани та формулювання правил квалЬ фiкацií вчиненого за наявност такого рiзновиду помилки.
Фактична омана в розвитку причинного зв'язку в наущ кримшального права трактуеться вченими занадто широко i неоднозначно. В. Ф. Кириченко розглядае три рiзновиди тако'' омани: 1) неправильне уявлення особи про меха-шзм спричинення шкоди (при цьому i дiяння i наслiдок оцiнюються винним правильно); 2) хибне усвщомлення винним розвитку причинного зв'язку, коли вщ дiяння настае iнший наслiдок, який не охоплювався свiдомiстю винного; 3) помилка, коли винна особа, вважаючи злочинний результат вже досягну-тим, вчиняе з вже шшою метою шше дiяння, вiд якого результат насправдi й настае [1, с. 64-71]. Заперечуючи йому, В. А. Якушин зазначае, що якщо особа, усввдомлюючи суспiльну небезпечнiсть бажаного результату, помиля-еться не в його якостях, а лише в розвитку причинного зв'язку, то така помилка не змшюе форми вини i не виключае кримшально' вiдповiдальностi [2, с. 90]. О. I. Рарог визначае помилку у розвитку причинного зв'язку як неправильне розумшня особою причинно-наслщково' залежност мiж його дiянням та сус-пiльно небезпечними наслщками. При цьому вчений розподiляе таку помилку на два рiзновиди: коли наслвдок настае вiд дiй винно'' особи, спрямованих на п досягнення та вщ iнших дiй винного, спрямованих на досягнення шшо' мети [3, с. 181-182]. З. Г. Алiев не роздшяе помилку в наслвдках вчиненого та у причинному зв'язку i виокремлюе сiм рiзновидiв тако'' омани [4, с. 126- 129].
На наше переконання, осюльки питання про причинний зв'язок завжди виникае лише у злочинах з матерiальним складом, i причинний зв'язок тюно пов'язаний з наявшстю наслвдюв дiяння, то й питання про помилку в причинному зв'язку постае лише в тих випадках, коли так наслщки наявш. Недо-статньо лише того, щоб шкода була спричинена. Необхщно, щоб шкода була спричинена саме дiянням винного, тобто щоб був встановлений необхщний причинний зв'язок мiж дiянням i заподiяною шкодою.
Саме з цих пiдстав важко погодитись з виокремленням помилки у причинному зв'язку за тих умов, коли наслвдок настае не вщ дш винного. Так, якщо винний, бажаючи вбити потершлого, дав йому отруту, а насправдi смерть настала вiд на'зду на нього автомобiля, то неправильне усвщомлення винним розвитку причинного зв'язку (хоч би навггь вiн i вважав його наявним мiж власним дiянням i смертю) немае жодного значення для виршення питання про вщповвдальшсть. Квалiфiкацiю вчиненого як замаху на вбивство зумовлюе
тут аж шяк не помилка винного в розвитку причинного зв'язку, а вщсутшсть сусшльно небезпечних наслщюв саме вщ його дiяння (а вiдтак, i вiдсутнiсть причинного зв'язку). Наслщки в цьому випадку настають через дiю привхiдноí сили, яка в жодному зв'язку з дiянням винного не перебувала.
Якщо ж через допущену помилку настае iнший наслiдок, нiж уявляв вин-ний, то мае мiсце не помилка в розвитку причинного зв'язку, а в злочинних наслщках. Так, якщо особа з метою нанесення тяжкого тшесного ушкодження завдае потершлому удар ножем у стегно, а ввд цього настае смерть через кро-вовтрату i вiдсутнiсть своечасноí медичноí допомоги, то нiякоí помилки в причинному зв'язку тут немае. Особа правильно розумiе характер своТх дш, вiрно усвiдомлюе 1'х наслiдки у виглядi тяжкого тшесного ушкодження i механiзм розвитку причинного зв'язку мiж нанесеним ударом та тяжким тшесним ушко-дженням, вим, помилково оцiнюе можливi наслiдки свого дiяння як менш тяжкi, шж вони виявилися насправдi. Така помилка виключае умисел стосовно спричинення бшьш тяжкого наслiдку, а вiдповiдальнiсть за необережне його заподiяння може наставати лише за наявност необережно!' форми вини.
Таким чином, значущою може бути лише помилка в ощнщ реально шну-ючого причинного зв'язку вщ дiяння винного. Встановлення ж значення тако!' помилки буде залежати вщ вiдповiдi на питання, в яких саме межах, в якому обсязi особа мае усвщомлювати розвиток причинного зв'язку при вчиненш умисного злочину.
Вщповщь на це питання е предметом тривалих наукових пошуюв. Так, ще П. П. Пустрослев вважав, що не всi можливi комбiнацГí сил, що сприяють настанню наслiдку, мають бути передбаченi суб'ектом i що особа може розрахо-вувати на сприяння певних сил у настанш наслiдку, не усвщомлюючи точно нi того, як вони дшть, нi за якими законами природи вони дшть [5, с. 324-325]. I. З. Геллер справедливо зазначав, що людина часто може ш передбачати точно настання наслщыв, ш зазначити, якi саме умови викликали настання такого результату [6, с. 71]. С. П. Мокринський сформулював правило, зпдно з яким для шкримшування особi дiяння в якост умисного та закiнченого злочину немае необхщност у передбаченнi конкретного причинного зв'язку, достатньо лише передбачення його iмовiрностi на пiдставi всiх вiдомостей, що охоплюва-лися свщомютю винного i були йому доступш [7, с. 370].
Схожi шдходи застосовуються i в сучасному кримшальному правi. Напри-клад, П. С. Матишевський зазначав, що для притягнення до кримiнальноí вiдповiдальностi за умисш злочини достатньо того, щоб винний передбачав розвиток причинного зв'язку хоча б у загальних, родових рисах i усвщомлю-вав, що наслвдки настануть саме вщ його дiяння [8, с. 152]. Близькою до нього е позищя i О. I. Рарога, який вказуе, що умисел припускае усвщомлення особою не всiх деталей, а лише загальних закономiрностей розвитку причинного зв'язку [3, с. 181]. Аналопчного висновку доходить i Л. М. Кривоченко, яка вказуе, що саме помилка особи в загальних рисах розвитку причинного зв'язку впливае на форму вини та вщповвдальшсть, тодi як помилка в деталях не мае такого значення [9, с. 179-180].
Отже, помилка в Mexarn3Mi розвитку причинного зв'язку, за яко! наслвдок настае саме ввд того дiяння винного, яке було спрямоване на його спричи-нення, але шшим шляхом, шж це уявляла со6Г особа, жодним чином не впли-вае на кримшальну вiдповiдальнiсть i квалiфiкацiю дiяння, а вчинене слiд оцiнювати як закшчений злочин.
Так само не е значимою й омана в розвитку причинного зв'язку, за яко! наслщки ввд дiяння винного вже настали, а особа, помилково вважаючи !х такими, що не настали, продовжуе вчиняти дп, спрямованi на !х досягнення. З цього правила, тим не менше, слiд зробити один виняток. Iнодi дiяння, вчинене шсля реального настання наслiдку, може свщчити про наявнiсть ква-лiфiкуючих ознак злочину.
Варто погодитись з позищею Т. I. Безруково!, яка вказуе, що можли-вий лише один рiзновид значущо! помилки у розвитку причинного зв'язку -коли особа вважае, що злочинний наслвдок вже настав i вчиняе подальшi дп з iншою метою i саме вiд цих дiй вш настае [10, с. 190]. Тобто е два дiяння - умисне - стосовно насладив, але таке, що не обумовило !х настання, i необережне, що !х викликало. Така ситуащя в класичнiй школi кримшаль-ного права одержала назву dolus generalis.
Уже в дореволюцшнш кримшально-правовш науцi була вiдсутня одностай-нiсть в оцiнцi такого рiзновиду помилки. I. З. Геллер сформулював загальне питання щодо оцiнки dolus generalis: чи слад вчинюване розглядати як одне умисне дiяння чи два: замах та необережне чи випадкове спричинення злочин-них насладив. При цьому домшуючою була саме теорiя реально! сукупностi злочинiв, яку шдтримували К. Г. Гейб, Бергер, Х. Р. Кьостлш, К. Й. МГг-термайер, Бар [6, с. 83]. У сучаснш наущ аналопчний пiдхiд застосовують О. I. Рарог [3, с. 181-182], З. Г. Алiев [4, с. 131-132], Ю. А. Вапсва [11, с. 152], М. Б. Фаткуллша [12, с. 119-125], Т. I. Безрукова тощо [10, с. 89-92]. На думку цих учених, за наявност dolus generalis вадповадальшсть мае наставати за замах на спричинення шкоди в сукупност з !"! заподiянням через необережшсть.
З критикою такого падходу виступав М. С. Таганцев, який наводив наступ-ний приклад: якщо хтось, бажаючи позбавити потерпiлого життя, зробив у нього пострш, який спричиняе смерть не одразу, а через певний промiжок часу, то вш падлягае вiдповiдальностi за закшчене вбивство, а коли вбивця до настання смери, з метою приховати слади злочину, кидае труп у воду i буде встановлено, що смерть настала саме вщ дiяння по приховуванню злочину, то заметь посилення покарання воно мае бути пом'якшене [13, с. 313]. Аналопч-них мiркувань доходить I. Я. Козаченко, який вказуе, що у випадку квалiфi-кацГ! за сукупшстю в силу положень про обов'язкове зниження покарання за замах, остаточний розмГр покарання, яке може бути призначене осо6Г, необ-Грунтовано вийде меншим, нГж за закiнчений злочин. Конструкщя квалiфiкацi! вбивства при dolus generalis як замаху на умисне вбивство та вбивства через необережшсть видаеться йому штучною [14, с. 165].
Безумовно, слад погодитись з тим, що карашсть дГяння при dolus generalis навряд чи мае бути нижчою шж за випадюв, коли помилка особи вщсутня.
Однак межi караност жодним чином не мають визначати квалiфiкацiю вчиненого [15]. Квалiфiкацiя мае базуватись на правильному встановленш об'ектив-них i суб'ективних ознак учиненого.
Уявляеться, що за випадюв dolus generalis помилка в причинному зв'язку вщсутня. Така омана може мати мюце лише в тих випадках, коли вона стосу-еться саме причинного зв'язку мiж конкретно вчиненим особою дiянням i його наслщком. Мiж тим, за випадкiв dolus generalis реально наявш два дiяння -перше з яких вчинюеться особою умисно, але не призводить до бажаного результату, тодi як друге вже абсолютно не спрямоване на його досягнення. Бшьше того, особа не усвщомлюе i суспiльну небезпечшсть такого другого дiяння, але саме воно перебувае в причинному зв'язку з наслщками. Психiчне ставлення до двох дiянь е абсолютно рiзним. I вiд кожного з них виникають самостiйнi «ланки» причинного зв'язку, розвиток яких по рiзному усвщомлю-ються винним. Якщо причинний зв'язок вщ першого дiяння усвiдомлюеться особою, але не призводить до бажаного результату, то причинний зв'язок вщ другого не воображений у свщомост винного. Отже й об'еднувати дiяння при dolus generalis в единий злочин видаеться навряд чи правильним. Бшьш обгрунтовано вказаш дiяння розглядати окремо. Саме тому за розглядувано! ситуацп мае мiсце не помилка в причинному зв'язку, а омана особи в сусшль-нш небезпечност вчиненого, бо винний не усвщомлюе здатнiсть другого свого дiяння призвести до настання наслщюв, оскiльки вважае !х такими, що вже настали вщ першого дiяння. Отже, вчинене за наявност dolus generalis мае ква-лiфiкуватись, на наш погляд, як замах на вчинення злочину, який охоплювався свщомютю винного, i необережне чи випадкове заподiяння шкоди.
Додатковим аргументом на користь саме такого пщходу служить i аналiз схожих за об'ективними ознаками випадюв. Так, уявимо ситуацiю, коли винний порушив правила дорожнього руху i через необережнiсть збив шшохода, який вiд на!зду помер. Вважаючи останнього ще живим i бажаючи приховати на!зд, винний скидае потершлого в рiчку, прагнучи до того, щоб останнiй помер вiд утоплення. За таких умов, вочевидь, мае мюце посягання на непридатний об'ект i вчинене квалiфiкуеться як порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть, та замах на умисне вбивство з метою приховати шший злочин (ч. 2 ст. 286 Кримшального кодексу Укра!ни (далi - КК) та ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК). Такий пщхщ в сучаснш наущ не викликае заперечень. Але й за таких умов е два дiяння: перше - вчинене з необережноси, що потягло злочинний наслщок, i друге, вчинене умисно, i вщ якого наслщок не настав. I щ дiяння цiлком обгрунтовано розглядаються окремо i причинний зв'язок вста-новлюеться окремо щодо кожного з них. Видаеться, що випадки dolus generalis вiдрiзняються вщ вищенаведених тiльки послщовшстю дiянь: за dolus generalis спочатку мае мкце умисне дiяння, а поим - необережне. Проте змша поси-довностi дiянь, на наше переконання, не може виступати пщставою для того, щоб ощнювати i квалiфiкувати вчинене при dolus generalis як единий злочин.
У судовш практищ вчинене при dolus generalis квалiфiкуеться, тим не менш, як единий закшчений злочин. Так, А приблизно на початку травня
2012 р. заваптшла. На облж до лiкарiв не стала, ваптшсть стала прихову-вати ввд батькiв, оскiльки побоювалась, що вони виженуть ïï з дому. В один Ï3 дшв в перiод з 25 ^чня 2013 р. по 1 лютого 2013 р. у шчний час А, коли ïï батьки вже спали, вийшла до туалету, що знаходився на подвiр'ï домо-володшня, де у не'1 вiдбулися стрiмкi пологи i вона народила дитину. Шд час пологiв дитина впала на шдлогу туалету та закричала. У цей час А, яка боялась осуду своТх батьыв, знаходилась в особливому психiчному та фiзичному станi, пов'язаному з пологами, умисно з метою позбавлення ново-народжено'1 дитини життя, в сара'1, який розташований на територп домо-володшня, взяла старий светр, у який в туалет впеленала новонароджену дитину, закрила шс та рот дитини, чим позбавила ïï можливост дихати. Шсля того, як дитина перестала подавати ознаки життя, вважаючи ïï мертвою, з метою приховати тшо, А поклала його в синтетичний мшок i пере-ховала тшо на територп домоволодiння, шсля чого приблизно в 10-х числах лютого 2013 р. винесла мшок з тшом дитини з подвiр'я в балку, де воно й було знайдено мешканцями села.
Смерть новонароджено'1 дитини згщно з висновком комкшно'1 судо-во-медично'1 експертизи наступила внаслвдок асфiксiï, пов'язано'1 з гострим кисневим голодуванням - гшок^ею, при перебуванш дитини в обмеженому замкнутому просторi (синтетичному мiшку). Судом дiяння винно'1 було ква-лiфiковане за ст. 117 КК [16]. На нашу думку, така квалiфiкацiя е хибною, бо смерть дитини настала ввд необережних дiй потерпiлоï, спрямованих на приховування злочину, то й вчинене мае бути квалiфiковане за ч. 2 ст. 15, ст. 117 та ч. 1 ст. 119 КК.
Таким чином, помилка в причинному зв'язку завжди мае мкце лише у випадках, коли особа неправильно усввдомлюе його розвиток мiж сво'1м конкретним умисним дiянням та його наслщками. За випадыв dolus generalis наявна не помилка в причинному зв'язку, а рiзне психiчне ставлення винного до рiзних декшькох вчинених ним дiянь, неусввдомлення сусшльно'1 небезпечностi другого з яких виключае умисну форму вини стосовно нього. Тому вчинене за випадшв dolus generalis належить квалiфiкувати за сукупшстю злочишв: як замах на спричинення певних наслвдшв та як необережне заподiяння цих наслвдыв.
Список лiтератури:
1. Кириченко В. Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву / В. Ф. Кириченко ; Ин-т права АН СССР. - М. : Изд-во АН СССР, 1952. - 96 с.
2. Якушин В. А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение / В. А. Якушин. - Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1988. - 126 с.
3. Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным признакам / А. И. Рарог. -СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. - 304 с.
4. Алиев З. Г. Ошибка как особое обстоятельство оценки поведения субъекта преступления и ее уголовно-правовое значение : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Зияфат Гаджиевич Алиев ; Сургутский гос. ун-т ; науч. рук. В. П. Ревин , И. Н. Соловьев. - Сургут, 2007. - 213 с.
5. Пусторослев П. П. Русское уголовное право. Общая часть. Выпускъ 1. Введете. Источники уголовнаго права. Преступлете. - Юрьевъ : Типография К. Маттисена, 1907. - 552 с.
6. Геллер I. З. Ошибка человека и ея значеше, при вмененш деяшя етого лица ему въ вину / I. З. Геллер. - Юрьевъ : Типография К. Маттисена, 1910. - 146 с.
7. Мокринский С. П. Наказание, его цели и предположения. Ч. 3. Каузальный и потенциальный моменты действия / С. П. Мокринский. - Томск : Паровая типо-литография П. И. Маку-шина, 1905. - С. 293-553.
8. Матишевський П. С. Кримшальне право Украши. Загальна частина : тдруч. / П. С. Мати-шевський. - К. : А.С.К., 2001. - 352 с.
9. Кримшальне право Украши: Загальна частина : тдруч. / Ю. В. Баулш, В. I. Борисов, В. I. Тютюпн та ш. ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тащя. - 4-те вид., переробл. i доповн. - Х. : Право, 2010. - 456 с.
10. Безрукова Т. И. Фактическая ошибка: вопросы классификации и квалификации : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Татьяна Ивановна Безрукова ; Уральская гос. юрид. акад. - Екатеринбург, 2008. - 148 с.
11. Вапсва Ю. А. Ошибка в содержании субъективной стороны состава преступления : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Юрий Альфонсасович Вапсва ; Ун-т внутр. дел. - Х., 2000. - 184 с.
12. Фаткуллина М. Б. Юридические и фактические ошибки в уголовном праве (проблемы квалификации) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Маргарита Борисовна Фаткуллина ; М-во образования Российской Федерации ; Уральская гос. юрид. акад. - Екатеринбург, 2001. - 199 с.
13. Таганцев Н. С. Курсъ русскаго уголовнаго права. Часть общая. Книга 1-я. Учете о преступлен^. Вып. 2 / Н. С. Таганцев. - СанктПетербургъ: Типографiя М. М. Стасюлевича, 1878. - 333 с.
14. Козаченко И. Я. Проблемы причины и причинной связи в институтах Общей и Особенной частей отечественного уголовного права: вопросы теории, оперативно-следственной и судебной практики / И. Я. Козаченко, В. Н. Курченко, Я. М. Злоченко ; отв. ред. Р. М. Асланов, А. И. Бойцов ; Ассоц. юрид. центр. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. - 791 с.
15. Комаров О. Д. Значення фактично'1 помилки винного тд час призначення покарання / О. Д. Комаров // Актуальш проблеми держави i права. - 2014. - Вип. 72. - С. 448-455.
16. Вирок Шкопольського мкькрайонного суду Дншропетровсько1 област ввд 19 листопада 2013 року у справi № 182/8352/13-к [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/35352780
Комаров А. Д. Фактическая ошибка в развитии причинной связи.
В статье рассматриваются вопросы, посвященные фактической ошибке в развитии причинной связи. Рассмотрены существующие в современной уголовно-правовой науке подходы к содержанию ошибки в развитии причинной связи и квалификации совершенного при ее наличии деяния. Доказано, что в случаях dolus generalis имеется разное психическое отношение виновного к двум самостоятельным совершенным им деяниям, а, следовательно, отсутствует и ошибка в причинной связи. Предложены правила квалификации содеянного при наличии ошибки в развитии причинной связи и в случаях dolus generalis.
Ключевые слова: фактическая ошибка, причинная связь, умысел, ошибка в развитии причинной связи, dolus generalis.
Komarov A. D. The mistake of the causal relationship.
The article deals with issues of the mistake of the causal relationship. The modern criminal law science approaches to the content of the mistake of the causal relationship and its significance to the qualification of the crime are described. It is proved that in cases of dolus generalis different mental attitude of the guilty person to two separate acts of his conduct exist. Consequently, in mentioned above cases mistake of the causal relationship does not have place. The rules of qualification of the crimes commited with the mistake of causation and in cases of dolus generalis are proposed .
Key words: mistake of fact, causation, intent, mistake of the causal relationship, dolus generalis.
Надшшла до редколегп 04.02.2015 р.
