CC BY
166
УДК 330.341.1
МАТРОСОВА В.О., канд. екон. наук,
Харківський національний автомобільно-дорожній університет
СУТНІСТЬ ТА СКЛАДОВІ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЯК ОСНОВА УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Анотація. Управління та оцінка інноваційним потенціалом потребує визначення його поняття та складу. У статті уточнені поняття та склад інноваційного потенціалу, запропонована структура даної економічної категорії. Розглянуті питання взаємозв ’язку та взаємозалежності структурних компонентів інноваційного потенціалу. Окремо надана характеристика елементів ресурсної складової інноваційного потенціалу.
Ключові слова: інноваційний потенціал, інноваційна діяльність, інноваційний процес, науково-технічний потенціал, освітній потенціал, інвестиційний потенціал, ресурс, сегмент.
MATROSOVA V., Сапа. Есоп. Sc.,
Kharkiv National Automobile and Highway University
ESSENCE AND COMPONENTS OF INNOVATION POTENTIAL AS THE BASIS OF INNOVATIVE ACTIVITY MANAGEMENT
Abstract. Management and evaluation of innovative potential requires determination of its concept and composition. The article specifies the concept and composition of innovation potential and offers the structure of this economic category. The issues of interaction and interdependence of structural components of innovative capacity are considered. The description of the innovation potential resource constituent element is given separately.
Key words: innovative potential, innovation, innovation process, scientific and technical potential, educational potential, resource, segment.
Постановка проблеми. Економічне зростання, забезпечення сталого розвитку виробництва та підвищення рівня життя населення є найважливішими завданнями сучасної України. Провали в економіці та наслідки економічної кризи поставили країну на межу національної безпеки та виживання. У таких умовах перед Україною стоїть задача формування національної моделі розвитку, яка б сприяла ефективному використанню потенціалу та пошуку гідного місця
у світовому співтоваристві. Забезпечення високих темпів та якості економічного розвитку базується на загальному підвищенні конкурентоспроможності та активізації інноваційних процесів. На розвиток економічної системи суттєво впливає розвиток інноваційного потенціалу. Поняття «інноваційний потенціал» стало концептуальним відображенням інноваційної діяльності. Оскільки при проведенні дослідження не було виявлено чіткого визначення поняття та складу інноваційного потенціалу, постала необхідність у формуванні цих базових питань з метою дієвого управління інноваційною діяльністю на підприємстві.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття «потенціал» широко використовується в економіці. У загальнонауковому контексті воно найчастіше пов’язується з поняттями «сила» або «міцність», і тому термін «потенціал» традиційно застосовується для характеристики засобів, запасів, джерел або можливостей, які можуть бути використані для розв’язання певного завдання або досягнення певної мети у діяльності підприємства [1].
Наприкінці ХХ століття вийшло багато публікацій щодо різноманітних аспектів потенціалу і сформувалася теорія потенціалу економічних систем. В економічному контексті потенціал підприємства трактується по-різному: від надзвичайно вузького розуміння як річний обсяг виробництва, який можливий за умови повного використання виробничої потужності підприємства при існуючому організаційно-технічному рівні, як спроможність, внутрішній ресурс системи, енергія, які можуть бути мобілізовані для досягнення певних цілей за певних умов [2] і навіть до всеосяжних категорій -як соціально-економічна система [3].
Найбільш узагальнене тлумачення визначення поняття «потенціал підприємства» надає В.І.Хомяков: потенціал підприємства - це сукупність його можливостей у якій-небудь галузі для досягнення конкретних цілей [4].
Подальші дослідження в межах теорії потенціалу економічних систем привели до розгляду окремих видів потенціалу: конкурентоспроможного, стратегічного, підприємницького, маркетингового, виробничого, людського, економічного, ринкового.
Своїми дослідженнями у питаннях інновацій та інноваційного потенціалу широко відомі такі російські вчені: Ю.В. Яковец, С.Ю. Глаз’єв, О.Н. Фолом’єв, В.І. Кушлін, В.О. Москвін, О.Н. Цвє-
тков, В.Д. Андріанов, П.Н. Завлін, А.В. Васильєв, В.В. Горшков, Є.А. Кретова, Е.А. Уткін, Г.І. Морозова, Н.І. Морозова, О.І. Приго-жин, Г.І. Жиц та інші.
Інноваційний потенціал представляється як «накопичена певна кількість інформації про результати науково-технічних робіт, винаходів, проектно-конструкторських розробок, зразків нової техніки і продукції» [5] або тлумачиться як «система чинників і умов, необхідних для здійснення інноваційного процесу» [6], що значно спрощує дійсність, а також звужує сферу вживання цієї важливої категорії.
У визначенні інноваційного потенціалу як «здатності різних галузей народного господарства виробляти наукоємну продукцію, що відповідає вимогам світового ринку» [7], ця категорія
прив’язана до конкретного рівня (народне господарство), що також звужує сферу її вживання. Крім того, в цьому випадку з розгляду випадають організаційні інновації та інновації-послуги.
У цих та інших визначеннях інноваційного потенціалу, як правило, розкривається одна або декілька суттєвих характеристик даного явища. В одному випадку акцент переноситься на інституційні структури або засоби формування потенціалу, в іншому йде прив’язка до конкретного рівня (підприємство, національна економіка і так далі).
Таке визначення, як «інноваційний потенціал містить невикористані, приховані можливості накопичення ресурсів, які можуть бути приведені в дію для досягнення цілей економічних суб’єктів» [8], також свідчить про наявність неоднозначності в розумінні суті інноваційного потенціалу. Дана обставина значною мірою ускладнює розробку практичних рекомендацій з формування і ефективного використання інноваційного потенціалу і, отже, негативно позначається на кінцевих результатах інноваційної діяльності.
Достатньо прозорими і повними в питаннях дослідження інноваційного потенціалу можна вважати висновки Г.І. Жиц [9]. На його думку, інноваційний потенціал розуміється як кількість економічних ресурсів, які в кожен конкретний момент суспільство може використовувати для свого розвитку. Ці ресурси розподіляються між трьома основними секторами (сегментами, напрямками) макросис-теми: науково-технічним, освітнім , інвестиційним. У результаті цього розподілу формуються: науково-технічний потенціал (сегмент або комплекс), освітній потенціал (сегмент або комплекс), інвестиційний потенціал (сегмент або комплекс). Сукупність назва-
них сегментів становить інформаційну базу інноваційного потенціалу макросистеми.
При цьому підході доцільно вважати інноваційним потенціалом не всю кількість ресурсів, які суспільство передбачає використовувати для свого перспективного розвитку, а тільки ту їх частину, яка може бути використана для збільшення об’ємів або поліпшення якості кінцевого вжитку. При цьому потрібно мати на увазі, що динаміка кількісних і якісних показників вжитку має здійснюватися на користь споживачів, а не виробників. Зазначимо, що існують серйозні проблеми, пов’язані з розділенням кінцевого споживання на індивідуальне (приватне) і колективне (суспільне), але в даному випадку важливішою є необхідність дотримання раціональних пропорцій між кінцевим і проміжним вжитком.
Науково-технічний сегмент інноваційного потенціалу забезпечує появу нового. Освітній сегмент робить можливим дифузію нового і його продуктивне використання. Інвестиційний сектор перетворює нове безпосередньо в інновацію. Отже, величина інноваційного потенціалу розраховується як сукупний підсумковий результат роботи трьох таких сегментів інноваційного потенціалу: наука - освіта - інвестиції. Проте ця сума не гарантує отримання необхідного результату методом прямого додавання, а визначається як середній результат їх взаємного впливу.
Т 7 * * * ' о _ • _ • *_/
У виявленні суті інноваційного потенціалу не менш цікавий підхід С.І. Кравченко і І.С. Кладченко [10]. За їхньою думкою, поглиблений аналіз суті і змісту категорії «інноваційний потенціал» доцільно здійснювати, спираючись на змістовні категорії - «потенціал» і «інновація». Так, поняття «потенціал» походить від латинського слова «роїепіїа», яке означає силу, потужність, можливість, здатність, що існує в прихованому вигляді і здатну виявитися за певних умов. У певному сенсі - це міра можливого прояву якої-небудь дії, якої-небудь функції. Інколи «потенційною енергією» вважають як будь-яку енергію, що міститься в системі в прихованому вигляді. У ширшому сенсі потенціал - це сукупність чинників, що є в наявності, і які можуть бути використані та приведені в дію для досягнення певної мети, результату.
Отже, поза прив’язкою до конкретної сфери, потенціал можна розглядати як здатність матерії переходити від можливості до реальності, від одного стану в інший (наприклад, від старого до ново-
го) [10]. При цьому потенціал - це міра єдності досягнутого, яке може бути використане з певною метою, і можливого, тобто досяжного за певних умов.
Сучасні українські автори визначають інноваційний потенціал «як сукупність елементів, які необхідні для розв’язання певних виробничих проблем, і готовність суб’єкта господарювання до їх розв’язання. Розрізняють інноваційний потенціал економічно-господарської системи, галузі, регіону та окремого підприємства. Інноваційний потенціал окремого підприємства залежить від його виду діяльності, інноваційної можливості, здатності та сприйнятливості до впровадження інновацій та його інноваційної активності» [11].
Невирішені складові загальної проблеми. Незважаючи на достатність уваги до теоретичних та практичних питань інноваційного потенціалу, існуюча інформація не містить системного характеру, є дискретною та неоднозначною. Найчастіше інноваційний потенціал ототожнюють з науково-технічним потенціалом. У визначенні інноваційного потенціалу розкривається одна або кілька суттєвих характеристик даного явища.
Формування цілей статті. Нерозв’язані питання теоретичних досліджень обумовлюють необхідність проведення додаткового дослідження інноваційного потенціалу як об’єкта управління, оскільки неможливо управляти тим, сутність чого не розкрита або розкрита не у повному обсязі. Метою даної статті є уточнення поняття та складу інноваційного потенціалу.
Виклад основного матеріалу дослідження. Категорію «інноваційний потенціал» можна трактувати як здатність системи до трансформації фактичного порядку речей у новий стан з метою задоволення існуючих або нових потреб (суб’єкта-новатора, споживача, ринку і тому подібне). Ефективне використання інноваційного потенціалу робить можливим перехід від прихованої можливості до явної реальності, тобто з одного стану в інший, від традиційного до нового.
Потенціал - це не просто показник, який характеризує стан об’єкта (системи), а категорія, яка одночасно відображує сутність методологічних основ безлічі реальних процесів і явищ. Саме такий підхід дозволяє адекватно відображати не лише ту або іншу ситуацію, ті або інші стосунки, але і процеси, тенденції їх розвитку і, отже, ефективність функціонування економічної системи в цілому.
Інноваційний потенціал - це економічна категорія, яка характеризує здатність системи до зміни, поліпшення, прогресу.
Структура інноваційного потенціалу може бути представлена єдністю трьох його складових, які співіснують взаємно, передбачають і обумовлюють один одного і виявляються при використанні як його триєдина сутність:
- ресурсною;
- внутрішньою;
- результативною.
Ресурсна складова інноваційного потенціалу є так би мовити «плацдармом» для його формування. Вона включає такі основні компоненти, що мають різне функціональне призначення: матеріально-технічні, інформаційні, фінансові, людські та інші види ресурсів. Ресурсна складова має базовий характер, тому буде доречним розглянути кожний її елемент окремо:
1. Матеріально-технічні ресурси, які є речовою основою, визначають техніко-технологічну базу потенціалу, яка згодом впливатиме на масштаби і темпи інноваційної діяльності. У свою чергу саме вони формуються в галузях, що виготовляють засоби виробництва, які шляхом вживання нових технологій закладають в них потенційні можливості, що реалізуються або не реалізуються згодом.
2. Інформаційний ресурс, наступна компонента ресурсної складової, - це такі її активні форми, як бази знань, моделі, алгоритми, програми, проекти і так далі. Подібно до ферменту переводить матеріальні чинники з латентного стану в активний. Даний вигляд ресурсів, на відміну від інших, практично невичерпний. З розвитком суспільства і активізацією використання знань запаси інформаційного ресурсу не зменшуються, а навпаки, збільшуються. При цьому цей вид ресурсів не самостійний і сам по собі має лише потенційне значення, лише об’єднавшись з іншими ресурсами - досвідом, працею, кваліфікацією, технікою, технологією, енергією, сировиною, він з’ являється у «кінетиці» як рушійна сила інноваційного потенціалу.
3. Фінансові ресурси входять до складу ресурсної складової інноваційного потенціалу як органічна єдність готівкових ресурсів і невикористаних можливостей їх альтернативного вкладення. Отже,
вони характеризуються сукупністю джерел і запасів фінансових можливостей, які є у наявності і можуть бути використані для реалізації конкретних цілей і завдань. При цьому обсяг фінансових ресурсів відображує фінансову потужність, здатність системи брати участь у створенні матеріальних благ і надання послуг.
Фінансові ресурси, окрім функції забезпечення, виконують і страхову функцію, безпосередньо дублюючи, а також вимірюючи у грошових одиницях матеріально-технічні, інформаційні, людські та інші ресурси, що входять до складу інноваційного потенціалу. Отже, значення цього ресурсу неоднозначне. З одного боку, через свою обмеженість він змушує шукати більш економічний варіант, виходити з того, що є, інтенсифікувати використання наявних чинників, тобто приводити в рух всю систему. З іншого - його лімітований характер може загальмувати або погасити формування і реалізацію самого інноваційного потенціалу. Проте одне залишається безперечним - цей вид ресурсів безпосередньо (якісно і кількісно) впливає на інноваційний потенціал.
4. Людський ресурс (капітал, чинник) є наступною компонентою ресурсної складової інноваційного потенціалу, який не просто виконує забезпечуючу функцію, як усі попередні, а є головною креативною силою, оскільки все народжується саме в головах людей. Це сукупність проінвестованих суспільно доцільних виробничих і загальнолюдських умінь, знань, здібностей, якими володіє людина, які їй належать, невіддільні від неї і практично використовуються у повсякденному житті. Важливим є те, що вказана компонента має безпосередній вплив не лише на ресурсну складову інноваційного потенціалу, але і на внутрішню і особливо результативну.
Другою складовою інноваційного потенціалу є внутрішня складова - так званий «важиль», який забезпечує дієздатність і ефективність функціонування всіх попередніх елементів. В цілому, вказана складова характеризує можливість цілеспрямованого здійснення інноваційної діяльності, тобто визначає здатність системи на принципах комерційної результативності залучати ресурси для ініціації, створення і поширення різного роду новин. Отже, внутрішню складову можна охарактеризувати через процеси створення і впровадження нового продукту, забезпечення взаємозв’язку новатора як з наукою, що надає прогресивні ідеї, так і з ринком, споживаючим
готовий продукт, а також методи і способи управління інноваційним процесом.
Вказана складова є достатньо складною і важливою, і тому для детального її аналізу окремі автори пропонують використовувати структурно-інституційний і функціональний підходи. При цьому структурно-інституційний підхід вичленує структуру інноваційної діяльності з точки зору системи інституційних суб’єктів, що її здійснюють, а також економічні зв’язки із зовнішніми для неї сферами -наукою і виробництвом. Функціональний підхід виявляє тимчасові закономірності інноваційного процесу - виробництво інноваційного продукту, його обмін, розподіл, вжиток і відновлення циклу інноваційного процесу, за яке і відповідає внутрішня складова інноваційного потенціалу.
Третьою складовою інноваційного потенціалу є результативна складова, яка є віддзеркаленням кінцевого результату реалізації наявних можливостей у вигляді нового продукту, одержаного під час здійснення інноваційного процесу. Отже, вона - свого роду цільова характеристика інноваційного потенціалу.
Важливість цієї складової і доцільність відособленого виділення підтверджується тим, що її збільшення, у свою чергу, сприяє розвитку останніх складових (наприклад, ресурсної). Іншими словами, результативна складова є результатом кількісної і якісної зміни, несе в собі потенційні можливості виведення на новий рівень функціонування як інноваційного потенціалу, так і системи в цілому.
Тісний взаємозв’язок ресурсної, внутрішньої і результативної складових інноваційного потенціалу визначає необхідність виявлення на практиці їх оптимального співвідношення, виходячи з ролі і значущості, яку вони відіграють у формуванні і розвитку потенціалу. Так, наприклад, незначна питома вага ресурсної складової, як правило, обумовлена більшим значенням якісних змін, ніж кількісними. При цьому обмеженість необхідних ресурсів часом і простором може бути повністю або частково подолана інтенсифікацією їх використання, вживанням нових методів організації процесу, пошуком нових джерел їх залучення. Існує певна межа відхилення величини складових інноваційного потенціалу від оптимального рівня. Тобто подальша зміна якого-небудь елементу спричиняє або зни-
ження віддачі від нього самого, або зменшення ефективності функціонування останніх елементів, оскільки всі вони існують у системній єдності.
Охарактеризувати досліджуваний об’єкт можна шляхом виділення різних його видів за допомогою класифікації. Проте відносно інноваційного потенціалу потрібно зазначити, що неоднозначність і складність даної категорії ускладнює виділення незалежних його видів і, таким чином, робить неможливим формування чіткої єдиної класифікації. Повне перерахування всіх можливих видів інноваційного потенціалу у вигляді класифікації, найбільшою мірою співпадаючого з реальністю і поставленим завданням, неможливе. Кожен регіон або підприємство само (залежно від призначення і умов функціонування) має право формувати власну класифікацію, найбільшою мірою близьку до реальності та поставлених завдань.
Висновки. Теорія інноваційного потенціалу як основи інноваційної діяльності не має на сьогодні системного характеру та чіткої структури. Досі не існує остаточного визначення «інноваційного потенціалу», який міг би бути прийнятий за основу. Склад цього базового поняття також має різні авторські тлумачення та спірний характер. У статті запропоновано визначення «інноваційного потенціалу» як загальної економічної категорії, надана його структурна характеристика. Окремо розглянуто елементи ресурсної складової інноваційного потенціалу.
Теоретичні та методологічні положення інноваційного потенціалу потребують подальшого дослідження та поглибленого вивчення матеріалу попередніх досліджень. Метою подальшої роботи має стати розробка методологічної концепції інноваційного потенціалу як основи управління інноваційною діяльністю.
Література
1. Бизнес: Оксфордский толковый словарь. Англо-русский. - М. : Прогресс-академия, РГГУ, 1995. - 734 с.
2. Ромашова И. Инновационный потенциал предприятия / И. Ромашова. - Режим доступа: // http://www.birzhaplus.ru/print.php79566.
3. Клейнер Г.Б. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски, стратегия, безопасность / Г.Б. Клейнер, В.Л. Тамбовцев, Р.М. Качалов. -М. : Экономика, 1997. - 286 с.
4. Хомяков В.І. Формування конкурентоспроможності підприємницького потенціалу підприємства (теоретичні аспекти) / В.І. Хомяков, Т.Г. Вяткіна, П.С. Вяткін // Прометей: Рег. зб. наук. праць з економіки. - Вип. 1(19). - Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, ЛТД», 2006. - С. 163-166.
5. Данько М. Инновационный потенциал в промышленности Украины / М. Данько // Экономист. - 1999. - № 10. - С. 26 - 32.
6. Николаев А.И. Инновационное развитие и инновационная культура / А.И. Николаев // Наука и наукознание. - 2001. - № 2. - С. 54- 65.
7. Рынок: Бизнес. Коммерция. Экономика : толковый терминологический словарь / сост. В.А. Калашников ; под общ. ред. А.П. Дашкова. - 4-е изд., испр. и доп. - М. : Маркетинг, 1998. - 131 с.
8. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность / Д.И. Кокурин. - М. : Экзамен, 2001. - 111 с.
9. Жиц Г.И. Инновационный потенциал / Г.И. Жиц. - Саратов : Сарат. гос. техн. ун-т, 1999. - 129 с.
10. Кравченко С.И. Исследование сущности инновационного потенциала / С. И. Кравченко, И. С. Кладченко // Научные труды Донецкого национального технического университета. Серия экономическая. - Донецк : ДонНТУ, 2003. - Вып. 68. - С. 88 - 96.
11. Каюда О.П. Інноваційна діяльність: від оцінки привабливості до інвестиційного забезпечення : монографія / О.П. Каюда, В.Ф. Колесніченко. -Харків : ХНЕУ, 2009. - 276 с.
Рецензент: О. М. Криворучко, докт. екон. наук, проф., ХНАДУ.
Стаття надійшла до редакції 9. 02. 11 р.
УДК 334:[659.3](073)
ЩЕРБІНІНА Ю.С., канд. екон. наук,
Харківський національний автомобільно-дорожній університет
ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ МЕДІАМЕНЕДЖМЕНТУ
Анотація. Внаслідок виокремлення медіа-виробництва в окремий вид економічної діяльності з’являється медіаменеджмент. Сутність медіаменеджменту визначено через систему, яка складається із чотирьох основних механізмів: організаційно-адміністративного, економічного, персонал-орієнтованого та інформаційного. В результаті проведеного дослідження виявляється, що саме ці чотири механізми є взаємообумовленими, необхідними, а їх застосування є достатнім для здійснення менеджменту на медіа-підприємстві.
Ключові слова: медіаменеджмент, механізми менеджменту, медіапідприємство, медіапродукт, інформація.
