CC BY
12
Bulavenko I.G. Mikroclimatic peculiarities plots plantations in Dubro-vytsky landscape of Roztochya
Knowledge of microclimatic is important for understanding the functioning and dynamics of territorial complexes of local level. Microclimatic parameters affect the process of development and growth as a young sapling trees and herbaceous plants. Here are the results of microclimate researches, which were conducted in landscape Dubrovytsky of South Roztochya. Observations were carried out using electronic recorders - datalogers, series Tinytag Ultra - 1500, which recorded a temperature and humidity in their place of installation.
Keywords: microclimate, recorder, Dubrovytsky landscape.
УДК 6300.907.1 Гол. спещалкт В.1. Гетьман, канд. геогр. наук - Державна
служба заповiдно'i справи ММстерства природи Украти
ЕКОЛОГ1ЧНИЙ ОПТИМУМ АНТРОПОГЕННОГО ЛАНДШАФТУ
Одним iз важливих наукових завдань ландшафтознавства ниш е знаходження оптимально придатного для життедiяльностi людини ландшафту, тобто еколопчного оптимуму ландшафтно! системи в п природному та змшеному станах. З метою на-укового пошуку еколопчного оптимуму ландшафту запропоновано схему юторико-ландшафтознавчо! реконструкцп i мехашзм актуального використання та практично! реалiзацii методу порiвняльноi екологп. Пропонований методичний мехашзм дае змогу вщнайти кожнш антропогешзованш ландшафтнш системi еколопчний оптимум п просторово-часово! структури як в натур^ так i в певному "юторичному зрiзi".
Ключов1 слова: екологiчний оптимум, еколопчний ряд, типолопчний профiль, шдикаторний спектр, часовий факторально-динамiчний ряд.
Вступ. Важливою проблемою сучасного ландшафтознавства е форму-вання стабшьних антропогешзованих ландшафтних систем (ЛС). Ц системи повинш гармоншно поеднувати в соб1 "штереси" природно! та сустльно! шдсистем, давати максимум випдио! для людини бюпродукцп 1, що не менш важливо, залишатися постшним джерелом задоволення и духовних запит1в. Одним 1з вар1ант1в виконання такого завдання може бути знаходження оптимально придатно! для життед1яльност1 людини ЛС, тобто екологiчного оптимуму (вщ лат. орйшш - найкращий) ландшафтно! системи в и природному та змшеному станах. Такий оптимум можна трактувати як складний своею сут-шстю, утворений зовшшшми \ внутршшми просторовими та часовими зв'яз-ками швар1антно-змшний аспект ЛС, коли спостершаеться найбшьша вщпо-вщшсть м1ж и сощально-економ1чними функщями та природно-ресурсним потенщалом.
Теорiя оптимуму, яку штенсивно розробляють сьогодш багато пред-ставниюв загальнонаукових та галузевих областей знань, оргашчно входить до метатеори шзнання. Використовуючи структурно визначеш анал1тико-синтетичш методи наукового дослщження, теор1я еколопчного оптимуму обгрунтовуе та закладае гносеолопчш основи "сшвтворчостГ, консенсусу, людини { природи.
Матерiал i методи дослiджень. Ландшафтна система як просторово-часове утворення характеризуеться в кожному окремому "юторичному зр1з1"
свого розвитку (еволюци) певним динамiчним станом i посщае вiдповiдне мiсце в ландшафтному факторально-динамiчному рядi. Цей стан може бути постшним (еквiфiнальним, клiмаксовим), зокрема коршним, коли спостерь гаеться стшка динамiчна рiвновага мiж структурними елементами ЛС, i змш-ним (сершним), коли ЛС недовговiчнi, в них немае стабшьного режиму i структури.
Синтетичним показником (критерiем) функцiонально-динамiчного стану, добротност екологiчних умов ЛС (що дае змогу говорити про стушнь !х стабiльностi i стiйкостi) е бiорiзноманiття ландшафтiв, яке, своею чергою, визначаеться ландшафтним рiзноманiттям [2, 3].
Шд структурою ландшафтно! системи В.Б. Сочава розумiв "сукуп-нiсть елементарних геосистем з рiзними взаемозв'язками мiж !хтми компонентами, що характеризуются сезонним ритмом i утворюють сери та ряди трансформаций а також рiзнi мозашш поеднання" [18, с. 58]. За сучасним трактуванням структура ЛС - просторова (вертикальна та горизонтальна) i часова, що е проявом реального балансу варiантних та iнварiантних просто-рово-часових геосистемних вщношень [14]. Виявлення iнварiантних власти-востей мае велике значення для вивчення глибини структурних змш у ЛС шд впливом статично випадкових збурень зовшшнього середовища [17] i, зокрема, антропогенних модифжацш ЛС. Поеднане вивчення ландшафтних систем iсторичного минулого та сучасного дае змогу скласти уявлення про !х при-родно-ресурсний потенщал, його трансформацiю.
Власне, просторово-часовий оптимум ландшафтно! структури в про-цесi тривало! еволюци створюе сама природа. На сьогодш такий оптимум спостершаеться, певною мiрою, на вщносно незмiнених природно-заповiдних територiях. Кiлькiсно його можна виразити через умовну одиницю. Внасль док повно! розораностi територй, наприклад, реальний показник еколопчно-го оптимуму мiнiмiзуеться. Такий "антикшмаксовий" стан оргашзаци лан-дшафтно! структури у природному вщношенш сам собою не стшкий. Шдтри-муеться вiн агро-, бiотехнiчними заходами з виробничо-господарською метою. Вилучення земель з господарського користування (обшу), що повинно здшснюватися через резервування для наступного заповщання, спричинить демутацшш сукцеси, що призведуть рано чи шзно (час релаксацй, характер-ний час) до еколопчного оптимуму, близького одиницi [1].
Час вщновлення ландшафтного iнварiанта залежатиме вщ характеру та iнтенсивностi структурних змш ЛС. Неоднаковий вш для вЫе! ландшафтно! системи та окремих И природних компоненпв (бiогенний, едафогенний), яю, як вiдомо, можуть змiнюватися з неоднаковою швидюстю i рiзними шляхами.
Характерний час, примiром для формування зршого деревного ярусу рослинностi (чи лишайникового ярусу), а також зршого карбонатного профь лю грунту становитиме близько сотш роюв, тодi як зрший трав'яний ярус, чи популящя мишоподiбних гризунiв формуються за якихось десять роюв. От-же, можна запропонувати шляхи пошуку еталонiв оптимально! ландшафтно! структури з допомогою юторико-ландшафтознавчих реконструкцiй як основного шструментарш ретроспективного ландшафтознавчого аналiзу [9].
Завдання ¡сторико-ландшафтознавчих реконструкцш полягае, насам-перед у вщтворенш структури ландшафтних систем минулого. Ретроспектив-нi ландшафтнi дослiдження передбачають вивчення еволюци, динамжи i фун-кцiонування ЛС у процесi вторично! трансформаци цiлого, комплексного, за-галом природи. При цьому мають на уваз^ що природнi компоненти можуть змшюватись з неоднаковою швидкiстю i рiзними шляхами. Часовий систем-ний аналiз ЛС, його методика узгодження з просторовим аналiзом на певний "зрiз" часу в iсторичному ландшафтознавсга сьогоднi залишаеться ще недос-татньо розробленим. Особливо це стосуеться новггнього часу, коли могутшм фактором трансформаци природних ландшафтiв став антропогенний.
Виявлено можливють застосування завдяки юторико-ландшафтознав-чим реконструкщям за принципом актуалiзму методiв порiвняльно! екологи (у комплексi з шшими методами).
Суть методики порiвняльно! екологи, яку розробили ще Л.Г. Раменсь-кий (стосовно лугових ценозiв) [19], П.С. Погребняк (стосовно люових цено-зiв) [15] та iншi вченi, полягае в ландшафтнш шдикаци, тобто у знаходженш ландшафтiв-аналогiв за певними шдикаторами, найкращими з яких можуть бути живi представники рослинност^ !х видовий склад, продуктивнiсть рос-линно! бiомаси, а також грунти (зокрема викопнi).
Теоретичну основу ландшафтно! шдикаци, зокрема природних проце-Ыв, становить вчення про сукцеси, що розробляють здавна вчеш рiзних ге-оботанiчних шкiл, особливо англо-американсько! (Коулс, Клементс) [7] i ро-сшсько! (пiзнiше радянсько!), а також уявлення про геохiмiчнi особливостi ландшафтiв i про бiогенну мiграцiю хiмiчних елемен^в, якi викладено у пра-цях В.1. Вернадського (1967), Б.Б. Полинова (1956) та ш.
У геоботашщ на основi теорil сукцесiй виникло вчення про еколого-генетичнi ряди рослинних угруповань (В. Сукачов, В. Альохш, Б. Келлер, А. Воронов, за кордоном - Кюхлер, Скамош) [6]. Шзшше група дослщниюв (Вжторов, 1люшина, Кузьмiна, 1970), узагальнивши попередш науковi (лан-дшафтнi) дослiдження, i на основi багатьох елементiв вчення про еколого-ге-нетичнi ряди рослинних угруповань сформулювали поняття про ландшаф-тно-генетичн1 ряди.
Якщо коротко, то суть його така: всередиш просторового (ландшаф-тно-генетичного) ряду розмщеш природно-територiальнi (ландшафтнi) ком-плекси у тому порядку, в якому вони змшюють один одного в чаш (у ходi процесу). Або, у нашому розумшш, ландшафтно-генетичний ряд: у просторi розгорнутий часовий ряд i водночас - це просторовий ряд, розгорнутий у ча-сь Актуальним е питання шдикацшно! iнтерпретацil ландшафтно-генетичних рядiв (як iндикаторiв).
Та вернiмось до теори порiвняльноl екологil. У середиш минулого столiття П.С. Погребняк [15, с. 201-204] запропонував три техшчш и прийоми: 1) опис типолопчного профiлю; 2) складання екологiчних рядiв; 3) складання iндикаторних спектрiв. В основу ще! методики покладено складання еколог1чних ряд1в (за акад. Б. Келлером), яю становлять собою ряди титв люу, розмiщених за принципом зростання або зменшення кшькос^ будь-яко-
го одного ведучого еколопчного фактора [6]. За основу еколопчного ряду бе-руть найбшьш фiзiономiчний природний компонент - рослиншсть, яка за об-разним висловом вщомого географа С.В. Калесника (одного з корифе1в ландшафтознавства: його визначення самого ландшафту як району) е "одягом ландшафту" [10]. В еколопчному рядi П.С. Погребняка по сусщству можуть бути поставлен типи лiсу територiально розрiзненi, але обов'язково близькi за лiсорослинним ефектом.
За побудови таких еколопчних рядiв використовуеться конкретний типологЫний профЫъ того чи шшого лiсового масиву, з вщображенням його природного (бiотичного i ландшафтного) рiзноманiття. Вздовж профiлю проводиться зйомка рельефу та шших природних компоненпв дослiджуваноï те-ритори (зокрема детальний таксацiйний i геоботашчний опис насадження). Конкретний типологiчний профшь, який бiльш-менш повно збiгаеться з еко-логiчним рядом, е, так би мовити, живою дiаграмою, свого роду чистим рядом тишв люу.
Важливим (третiм) технiчним прийомом порiвняльноï екологiï е скла-дання шдикаторних cneKmpie. Останш становлять собою перелж рослин iз характеристикою ïx повноти, густоти, життевостi, iнтенсивностi розвитку то-що. Для деревних порщ вказують ïxню частку в насадженш (склад), бонiтет, iншi таксацiйнi показники.
1ндикаторна цмнктъ рослин рiзна, i для одного й того ж виду може мшятися як об'ективно (вщ його поведiнки в екотош), так i суб'ективно (за-лежно вщ iнтересу дослiдника). Найбiльш чутливi iндикатори - представники трав'яного покриву. 1ндикаторш спектри складаються для кожного еколопчного ряду з кожного провщного фактора окремо: за трофшстю, зволоженням, температурними умовами (тепла), освггленням.
Зазначимо, що iндикаторами вважають не тшьки види рослин, але, що дуже важливо, i xарактернi в еколопчному вщношенш ïx властивостi: наяв-нiсть чи вiдсутнiсть у складi ценозу або його ярусу, продуктившсть, вщнов-люванiсть, процес сукцесiï тощо. Так, поява бiлоуса стиснутого (Nardus sta^ ta) на вирубках е характерною ознакою вологих i сирих тишв люу борового та субборового рядiв, поява вiвсяницi або кострищ овечо1' (Festuca ovina) - ix свiжиx типiв.
Порiвняльно-екологiчна оцiнка за рослинними шдикаторами цiнна на-самперед тим, що дае бшьш-менш точну характеристику умов мюцезростан-ня, виявляе ("шдикуе") ïxнi змiни. Стосовно ландшафтно1' iндикацiï ще зазначимо, що окремi дослiдники (Вiкторов, Востокова, Вишивкш, Чiкiшев, 1976) видiляють три ïï види: стадiйно-синxронна (iндикацiя в процес розвитку), прогнозна i ретроспективна шдикащя умов минулого (iндикацiя за наслщка-ми). Для нас становить штерес остання - ландшафтна ретроiндикацiя, оскшь-ки ïï можна успiшно використати для виявлення процешв освоення та засе-лення територiй у минулому.
Результати дослвдження та ïx обговорення. Принцип актуалiзму ю-торико-ландшафтознавчих реконструкцш передбачае послiдовне вивчення просторових змш властивостей ландшафтних систем i ретроспективне проек-
тування виявлених закономiрностей. З метою практично! реашзацп науково-го пошуку екологiчного оптимуму, пропонуемо схему актуального викорис-тання методики порiвняльно! екологi! через мехашзм !! застосування у три етапи (рис.).
Рис. Схема використання Memodie пoрiвняльнoï екологи вна^док Сторико-ландшафтознавчихреконструкцш за принципом акmуалiзму:
I, II - блоки просторових факторалъно-динам1чнихряд1в геосистем: I - антропоге-шзованих, II - запов1дних; III, IV- часовi блоки просторовихряд1в; А, В, С, Д, Е i а, в, с, д, е - просторовi факторалъно-динамiчнiряди; А, B', C', Д\ Е' i а, в', с', д', е'- ча-совiряди; Е', Д', С', В', А'i е', д', с', в', а'- просторово-часовiряди
Перший етап охоплюе виявлення i закладання в HaTypi (i складання в камеральних умовах) просторових факторально-динамiчних рядiв антропоге-шзованих i природно-заповщних ЛС та !хшх блоюв. Зазначимо, що для ще! мети можуть бути використаш лише територи природних заповщниюв, запо-вщт зони бюсферних заповщниюв, нащональних природних i регюнальних ландшафтних парюв, заповiднi урочища (вiдокремленi цiлiснi ландшафти, ммiнi-заповiдниким), територи окремих заказникiв i пам'яток природи (згiдно зi Законом Украши "Про природно-заповiдний фонд Украши" - статтi 41, 42)" [8].
Виявлення рядiв, якi формуються через рiзнi за просторово-часовими параметрами екзогенш процеси (тривалiсть i масштаб впливу), потребуе використання рiзних методiв. В одних випадках просторовi факторально-дина-мiчнi ряди можуть бути побудоваш за фактичними даними безпосереднiх спостережень на вщносно невеликiй дiлянцi, а в шших - тiльки шляхом зю-тавлення рiзновiкових ландшафтних систем на значнш територи. Методику створення таких рядiв добре розробили сибiрськi географи [12, 13]. Найбiльш дощльно пiдбирати для них ландшафтнi системи рангу урочище.
Другим етапом роботи за нашою схемою е ретроспективний пошук (зокрема через ретроспективну ландшафтну iндикацiю) iсторичних вщповщни-
юв кожному складнику (урочищу) просторового факторально-динам!чного ряду природно-заповщно! територи в певному "вторичному 3pi3i" часового ряду.
Технолопя таких юторико-ландшафтознавчих дослщжень грунтуеться на вщомому науковому постулат про те, що просторовим еколопчним рядам рослинност стосовно до якого-небудь фактора можуть, у переважнш бшь-шост випадюв, вщповщати змши рослинного покриву в чаЫ. Зазначимо, що часовий факторально-динам1чний ряд щентичний вщомому сукцесшному ряду, який вперше запропонував основоположник вчення про шдикащю Ф. Клементсом (США) у книз1 "Рослинш сукцесп та шдикатори" [7].
Методика ретроспективних юторико-ландшафтознавчих реконструк-цш т1ею чи шшою м1рою розроблялася у наукових працях учених, юториюв-ландшафтознавщв (Коржик В.П., 1978; Жекулш В.С., 1988; Романчук С.П., 1976, 1981; Штойко П.1., 1986). Результатом другого етапу пропоновано! схе-ми наукового дослщження буде часовий факторально-динам1чний ряд (або ряди), що закшчуватиметься чи виходитиме з коршного урочища просторового ряду. Тобто на практищ внаслщок виконано! роботи реал1зуеться пере-хщ вщ змш у простор! до змш в час!
Третш етап роботи передбачае зютавлення елеменлв часових (сукце-сшних) ряд1в природно-заповщних територш з вщповщними урочищами -складниками у просторовому ряд! антропогенно змшених ЛС через динам1ч-ш стани останшх у часових рядах. При цьому ландшафтним системам часового ряду вщповщатимуть ландшафти-аналоги в просторовому ряд! певного 'Историчного зр1зу", даючи, в шдсумку, просторово-часовий. Таким чином, практично реал1зуеться наукова концепщя прост1р-часу в образ! ландшафту як земно! реальност (геореалу).
1ншим шляхом пошуку еколопчного оптимуму ЛС (за вщсутност природно-заповщних територш в регюш) е власне юторико-ландшафтознавч! реконструкций як на основ! юторичного шдходу передбачають вщтворення природно! ситуаци територи доагрикультурного використання у форм! лан-дшафтних опиЫв, серп ландшафтних карт дослщжуваних 'Историчних зр1з1в", юторико-господарських схем природокористування з використанням лггера-турних, арх1вних, фондових та шших джерел. З класичних метод1в досль джень у цьому напрям1 можна назвати споро-пилковий анал1з, радюметричш дослщження, палеонтолопчний, пор1вняльно-географ1чний (метод аналопв), вивчення оргашчно! речовини грунту (гумусу), археолопчш розкопки та ш. спостереження для датування динам1чних трансформацш ЛС.
Висиовки. Отже, наслщком уЫе! роботи буде ретроспекщя в юторич-не минуле ландшафтних систем антропогешзованих територш i зютавлення з !хшми природно-заповщними вщповщниками в просторових факторально-динам!чних рядах. Пропонований методичний мехашзм дае змогу вщнайти кожнш антропогешзованш ландшафтнш систем! еколопчний оптимум !! просторово-часово! структури як в натур!, так i в певному 'Историчному зрь зГ'. Значення тако! роботи у тому, що е можливють синхронно проанал!зува-ти однаков! за рангом ландшафтш системи, виявити !х еколопчний оптимум та ресурсний потенщал у сучасному антропогешзованому, природно-заповщ-ному та юторично-минулому станах. На основ! такого ландшафтознавчого
анашзу можна скласти географiчний прогноз тенденцiй еволюцшного роз-витку ландшафтiв i, вщповщно, прогноз кiлькiсно-якiсних змiн (збiльшення чи зменшення) ix ресурсного потенцiалу.
Лггература
1. Арманд А.Д. Некоторые принципиальные ограничения эксперимента и моделирования в географии / А.Д. Арманд, В.О. Таргульян // Известия АН СССР. - Сер.: Географическая, 1974. - № 4. - С. 129-138.
2. Гетьман В.1. Збереження ландшафтного р1зноматття Украши в контекст! заповщно'1 справи / В.1. Гетьман // Заповедники Крыма. Биоразнообразие на приоритетных территориях: 5 лет после Гурзуфа : матер. II научн. конф. (25-26 апреля 2002 года, Симферополь, Крым). -Симферополь : Изд-во КРА "Экология и мир", 2002. - С. 46-49.
3. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтно'1 екологи / М.Д. Гродзинський. - К. : Вид-во "Либвдь", 1993. - 224 с.
4. Вернадский В.И. Биосфера / В.И. Вернадский // Избранные труды по биохимии. - М. : Изд-во "Мысль", 1967. - 376 с.
5. Викторов С.В. Экологические-генетические ряды растительных сообществ как индикаторы природных процессов / С.В. Викторов, М.Т. Илюшина, И.В. Кузьмина // Экология. - М. : Изд-во "Наука", 1970. - № 6. - С. 3-8.
6. Викторов С.В. Современное состояние индикации природных процессов и пути ее развития. Ландшафтная индикация природных процессов / С.В. Викторов, Е.А. Востокова, Д. Д. Вышивкин, А.Г. Чикишев // Труды Московского общества испытателей природы. - М. : Изд-во "Наука", 1976. - С. 16-20.
7. Воронов А.Г. Современные проблемы ландшафтной индикации / А.Г. Воронов // В кн.: Ландшафтная индикация природных процессов. - М. : Изд-во "Наука", 1996. - С. 10-15.
8. Еколопя i закон: Еколопчне законодавство Украши. - У 2-х кн. / вщпов. ред., д-р юрид. наук, проф., засл. юрист Украши, акад. УЕАН В.1. Андрейцев. - К. : Вид-во "Юршком 1нтер", 1997. - Кн. 2. - 576 с.
9. Жекулин В.С. Историческая география и современность: грани сотрудничества / В.С. Жекулин // География и современность. - 1988. - № 4. - С. 9-22.
10. Калесник С.В. Общие географические закономерности Земли / С.В. Калесник. - М. : Изд-во "Мысль", 1970. - 283 с.
11. Коржик В.П. К вопросу классификации измененных геокомплексов / В.П. Коржик // Физическая география и геоморфология. - К. : Изд-во КГУ, 1978. - Вып. 19. - С. 17-22.
12. Крауклис А.А. Проблемы экспериментального ландшафтоведения. - Новосибирск : Изд-во "Наука", 1979. - 231 с.
13. Крауклис А.А. Теория и практика исследования геосистем / А.А. Крауклис // География и природные ресурсы. - Иркутск : СО РАН, 1987. - № 4. - С. 14-22.
14. Пащенко В.М. Теоретические проблемы ландшафтоведения / В.М. Пащенко. - К. : Изд-во "Наук. думка", 1993. - 283 с.
15. Погребняк П.С. Основы лесной типологии / П.С. Погребняк. - К. : Изд. АН УССР, 1955. - 455 с.
16. Полынов Б.Б. Избранные труды / Б.Б. Полынов. - М. : Изд-во АН СССР, 1956. -
751 с.
17. Преображенский В.С. Основы ландшафтного анализа / В.С. Преображенский, Т.Д. Александрова, Т.П. Куприянова. - М. : Изд-во "Наука", 1988. - 192 с.
18. Сочава В.Б. Определение некоторых понятий и терминов физической географии / В.Б. Сочава // Доклады Ин-та геогр. Сибири и Дальнего Востока", 1963. - Вып. 3. - С. 50-59.
19. Раменский Л.Г. Введение в комплексное почвенно-геоботаническое исследование земель / Л.Г. Раменский. - М. : Изд-во "Сельхозгиз", 1938. - 620 с.
20. Романчук С.П. Про використання археолопчних матер1ал1в в юторико-ландшафто-знавчих дослщженнях / С.П. Романчук // Физическая география и геоморфология. - К. : Изд-во КГУ, 1976. - Вып. 16. - С. 88-94.
21. Романчук С.П. Локализация, структура и динамика антропогенных ландшафтов прошлого (методы исследования) / С.П. Романчук // Взаимодействие общества и природы в процессе общественной эволюции. - М. : Изд-во Моск. филиал ГО СССР, 1981. - С. 69-79.
22. Штойко П.И. Изменение ландшафтов Западного Подолья в XV-XX веках : автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. географ. наук. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1986. - 16 с.
Гетьман В.И. Экологический оптимум антропогенного ландшафта
Одним из важных научных заданий ландшафтоведения ныне является поиск оптимально пригодного для жизнедеятельности человека ландшафта, то есть экологического оптимума ландшафтной системы в ее естественном и измененном состоянии. С целью научного поиска экологического оптимума ландшафта предложена схема историко-ландшафтоведческой реконструкции и механизм актуалистического использования, практической реализации метода сравнительной экологии. Предлагаемый методический механизм позволяет найти каждой антропогенизированной ландшафтной системе экологический оптимум ее пространственно-временной структуры как в натуре, так и в определенном "историческом срезе".
Ключевые слова: экологический оптимум, экологический ряд, типологический профиль, индикаторный спектр, часовой факторально-динамический ряд.
Hetman V.I. Ecological optimum ofman-made landscape at historical-landscape reconstructions
Looking for optimal acceptable for human being vital functioning landscape, in other words ecological optimum of landscape system in its natural and transformed states becomes one of the important scientific task of landscape science. With the purpose of scientific search of ecological optimum of landscape the author proposes scheme of historical-landscape reconstruction and mechanism of actualization of use and practical realization of methods of comparative ecology.
Keywords: optimum environmentally, ecologically series typological profile, indicators spectrum.
УДК 551.4: 502.4 Ст. наук. ствроб. Ю.В. Зтько1; проф. А.Б. Богуцький1, канд. г.-м. наук; доц. В.П. Брусак1, канд. геогр. наук; доц. Р.М. Гнатюк1, канд. геогр. наук; тж. О.М. Шевчук1; проф., М. Кромпец2, д-р габштований;
проф. Януш Бурачинський3, д-р габштований
М1ЖНАРОДНИЙ ГЕОПАРК "КАМ'ЯНИЙ Л1С РОЗТОЧЧЯ": КОНЦЕПЦ1Я ТА ПРОГРАМА ФОРМУВАННЯ
Розглянуто сутшсть, цш та завдання ново! м!жнародно! форми охорони геос-падщини - геопарюв. Представлено концепщю ! програму створення м!жнародного геопарку "Кам'яний лю Розточчя". Головними атракцшними об'ектами геопарку ста-нуть фрагменти скам'янших дерев роду Taxodium, що знаходяться головно у тщаних вщкладах неогену. Подано програму запланованих наукових дослщжень та оргашза-цшних заход!в, необхщних для створення тематичного геопарку на Розточч! та вико-нання ним природоохоронних, освггшх та геотуристичних функцш. Пропонований геопарк охоплюватиме юнуюч1 природоохоронш об'екти Розточчя - заповщник, на-щональш ! ландшафтш парки та заказники, резервати, ! буде ор!ентований на сталий розвиток мюцевих громад.
Ключов1 слова: геопарк, геомюця, скам'янше дерево, височина Розточчя, геоос-в!та, геотуризм.
Постановка проблеми. Упродовж останшх роюв у р!зних районах свггу активно впроваджуеться нова форма збереження геолого-геоморфоло-пчно! спадщини - геопарки [2, 9, 10, 16]. Геопарк - це територ!я з визначною
1 Львiвський НУ in 1вана Франка
2 Прничо-Металургшна Академш ii^rn Сташслава Сташща у Краковi (Польща)
3 Вища суспшьно-природнича школа iменi Вшсента Поля в Люблж (Польща)
