CC BY
16
people in different spheres of social life, and social activity can become apparent in one or several fields of social life equally at that. Youth social activity is characterized by some features, for example by the extinction of youth political participation in the life of society.
Key words: civil activity, social activity, youth social activity, needs, interests, motives.
УДК 130.1
О. Ю. Панфшов, доктор фшософських наук, доцент;
О. О. Савченко, кандидат фшософських наук, доцент
ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЯК СКЛАДОВА
ПРОФЕСШНО1 МАЙСТЕРНОСТ1 ПЕДАГОГА
Розглянуто суттсть професшно!майстерностг педагога та духовно! культури як складово! професшно!майстерностг. Розкритороль г мгсце, визначено особливос-т1 впливу духовно! культури на творчу дгяльшсть педагога, його креативний потен-щал, новаторство, формування професшних якостей.
Ключовi слова: професшна майстершсть педагога, духовна культура, креативний потенцгал, творчгсть.
Постановка проблеми. Праця педагога без перебшьшення е одним iз найскладшших та найвщповшальшших рiзновидiв людсько! дшльносп. Вона вимагае вщ нього не лише досконалого володшня тим чи шшим предметом, а й, що очевидно, е основою вщповщних умшь та здiбностей, яш б дозволили донести до молодi разом iз знаннями необхшний для повноцшного життя накопичений людством протягом тисячолиъ культурний досвш. Ц вмшня та навички прийнято зазвичай визначати поняттям «професшна майстершсть педагога», або «педагопчна майстершсть», яке мае достатнъо тривалу гсторгю свого розвитку та осмислення.
Як надзвичайно важливу проблему майстернiстъ педагога розглядали ще античнi мислителi - Сократ, Арютотель, Платон, Цицерон та ш Видатнi представники Античностi залишили сучаснiй педагогiцi цiнний спадок, од-нiею з найважливiших складових якого е гумашзм. Съогоднi як школи школi потрiбен гуманiстичний фундамент. I першорядне завдання освiтян - повер-нути в навчально-виховний процес «зерно» народно! i класично! педагогiки, И гуманiстичну спрямованiстъ, посилити духовну складову педагопчно! дь ялъностi [1].
Анализ наукових джерел / публжацш з дано! теми свшчить, що проблема духовно! культури в науково-педагопчнш дiяльностi, незважаючи на достатньо
12
© Панфшов О. Ю., Савченко О. О., 2010
широке коло дослщжень (М. О. Антонець, В. С. Журавський, В. Ж. Келле, В. Г. Кремень, В. С. Ларцев, Л. В. Мозгарев, В. П. Панасюк, I. В. Степаненко, О. К. Чаплипн та ш.), залишаеться досить неоднозначною, особливо в контек-стi формування педагопчно! майстерностi педагога.
Метою ще! статтi е спроба проаналiзувати мюце i роль духовно! куль-тури у професiйнiй майстерностi педагога.
Педагопчну майстернiсть однi фахiвцi розглядають як «досконале, творче виконання вчителем професшних функцiй на рiвнi мистецтва, результатом чого е створення оптимальних сощально-психолопчних умов для становления особистосп кожного учня, забезпечення високого рiвня штелек-туального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збага-чення» [2, с. 202].
Iншi автори звертають увагу передусiм на базовi засади педагопчно! майстерностi, серед яких виокремлюються: соцiальна спрямованiсть (ште-реси, сощальш цiнностi, iдеали); професiйнi знання (вшэво! фiзiологi!, психологи, педагогши, свого предмета i методики його викладання); педагогiчнi здiбностi та вмшня (комуншативш, перцептивнi, емоцiйнiсть, оптимiзм, опти-мiстичне прогнозування, креативнiсть, когнiтивнiсть та ш.); педагогiчна технiка (зовнiшнiсть, здатшсть управляти сво!м тiлом, емоцiями, жести, мь мiка, мовленнева культура); психотехшка (здатнiсть застосовувати знання iз психологи у практичнш дiяльностi); педагогiчна технолопя (органiзацiя i побудова навчально-виховного процесу з використанням засобiв, методiв та прийомiв у логiчно зумовленiй послвдовносп) [3, с. 53-56]. Педагогiчна май-стернiсть, зазначае В. Буряк, - це особливий стан, який дае стутнь професш-но! волi вчителю, вихователю, керiвнику освпньо! установи, визначае меж1 можливого i внутрiшньо дозволеного у педагопчнш реальностi [4, с. 52].
Упм педагогiчна майстернiсть е не чим шшим, як доведеним до високого рiвня досконалосп навчальним та виховним вмiнням, яке вщображуе особливу вiдшлiфованiсть методiв та прийомiв застосування психолого-педагопчно! теорп на практицi, завдяки чому забезпечуеться висока ефектив-нiсть навчально-виховного процесу. Ввд звичайного вмiння майстернiсть в^^зняеться тим, що це бiльш досконалий рiвень, який вимагае високо! ввд-точеностi, а часто й своерщно! комбшаци прийомiв, котрi використовуються тд час навчания та виховання. У нш можуть бути присутнiми й певш творчi елементи, i навпь методична новизна, однак вони не обов'язков^ Основне в нiй - ефективне застосування психолого-педагопчно! теори, реалiзацiя и вде! та передового досввду, вмiле використання рiзних, навiть ввдомих методик, якi сприяють досягненню високих результатiв у навчаннi та вихованш.
Педагогiчна майстернiсть нерозривно пов'язана з духовною культурою суспшьства, оск1льки культура е синтезуючою характеристикою людини як природно!, духовно!, дiяльно!, предметно! i соцiально! iстоти. Вона охоплюе
Г! як з внутршнього, так i з зовшшнього боку, тобто у ставленш людини як до природи (зовшшнього свиу, макрокосму), так i до себе та шших людей (мжрокосму, свiту людських вщносин). Тому сутнiсть людини не зводиться до сощальних чи природних характеристик, вона визначаеться лише !х орга-нiчним синтезом. Оскiльки ж означений синтез концентруеться в понятп «культура», сутшсть людини розкриваеться через розумшня !! як культурно! iстоти, як природного (а може, й Божественного) формовитвору, здатного до культурного ^яльного, предметного) самовщтворення, здшснюе його як духовно, так i практично (разом з шшими, тобто соцiально) через перетво-рення природного i духовного середовища, а також само! себе як ютоти, що розвиваеться, зростае, прогресуе (окультурюеться) в iсторi!.
Саме через культуру (як «другу природу») людина, педагог «приходить до себе», розшзнае (самошзнае) себе як ютоту, вiдмiнну вiд всього iншого природнього свiту, як таку, що перетворюе цей сви; робить його частиною «свого свiту» як свiгу культури. Саме через культуру педагог досягае (й про-низуеться розумiнням ушкальносп) стану свободи, в якому його природа набувае дшсносп «людсько!» визначеносп. Саме через культуру педагог усвщомлюе меж1 i безмежжя свого ставлення до свiту, марнiсть i велич сво!х творчих здiбностей щодо його перетворення й, зрештою, свое власне духовно-тiлесне ество, спрямоване у вiчнiсть.
Суспiльство вiдкривае простiр для засвоення культурного надбання i досягнень кожною людиною, стимулюе створення культурних цiнностей осо-бистiстю, надае можливють переводити !х у «власнiсть» людських стльнот. Слад погодитися з Г. Давидовою, яка вщзначае, що у нерозривному зв'язку з особистiстю людинотворчють постае як фундаментальна проблема культури («творчють - це життя культури») i «спосiб !! постановки, глибина проник-нення у не! не може не бути дзеркалом глибини i грунтовносп нашого духовного життя, розвитку в ньому вшьно-особистого, морально-смислового фундаменту» [5, с. 35]. Отже, погляд на питання тзнання i розумiния твор-чостi перетворюеться на погляд на наш духовш ресурси, нашу укорiненiсть у цшшсному фундаментi культури, а отож, i на нашу здатнiсть вирiшувати завдання г! порятунку i розвитку.
Як явище цiннiсне i олюднене культура заснована не просто на шзнанш, а на широкому та глибокому осягненнi громадського життя. Але без тзнання осягнення сущого неможливе, а сутшсть шзнання зводиться до складання гносеологiчних образiв. Сукупнiсть знань, набутих людством, е важливою складовою тдгрунтя виробництва та засвоення культури. У процеа набуття знань спостерiгаеться синтез почуттевого i рацiонального, iнгу!тивного i усвi-домлюваиого, предметного i сошального, наукового i позанаукового пiзнаиия.
Крiм того, засобами осягнення сущого е сошальна оцiнка, iнтерпретацiя, встановлення значення, розумшня та переживання. Унасл1док таких процеав
формуються стввгдносш, порiвнялънi та значенневi репрезентаций а також досягаеться те, що М. Бахтiн називав «глибиною проникнення». Вдало ося-гаючи суспшьне життя, людина набувае живого знання, що призводить до взаемопроникнення суб'екта та об'екта пiзнання. Суб'ект живого знання зав-жди прагне зайняти гуманiстичну позицiю, подiляючи тривогу за долi народiв та iндивiдiв. Без одержання живого знання важко зрозумгги проблеми люди-ни та Г! мiсце в суспiлъствi [6, с. 34-35].
Вщображення дiйсностi, вираження ставлення до не! iндивiдiв, програ-мування людсько! активностi виявляються у свггоглядних унiверсалiях, якi В. Стъопiн вважае граничними подставами кожно! iсторично визначено! куль-тури [7, с. 65]. Вш видiляе два значних, пов'язаних мiж собою блоки свгго-глядних унiверсалiй. До першого блоку автор вщносить загалънофiлософсъкi категорп (наприклад, «рух», «рiч», «вгдношення»), до другого - сощально-фiлософсъкi: «людина», «суспiлъство», «сввдомють», «воля», «справедливiстъ» тощо. Виявляючи аспект вгдображення таких категорiй, В. Стьотн зазначае, що в !х системi «людина осмислюе та переживае мир, зводить у цшсшсть всi явища дiйсностi, що потрапляють у сферу и досвiду» [7].
У системi унiверсалiй культури вираженi найзагалънiшi уявлення про основш компоненти та аспекти людсько! життедiяльностi, про мiсце людини у свiтi. Проте в цих самих категорiях, на нашу думку, мютяться духовнi осно-ви активносп людей, адже досвiд в унiверсалiях культури систематизуеться, а узагальнена картина людського свiту, яку створюе взаемозв'язок ушверсалш, тобто свiтогляд, утворюе певну шкалу цiнностей. Отже, змiст свггоглядних категорiй розгортаеться у полГ культури. I тою мГрою, якою таш категорп необхiднi для вираження принцитв виробництва культури, зазначеш ушвер-салл виступають як глибинш програми сощального життя [8, с. 52-63]. Отже, свггоглядш ушверсалл е важливим проявом культури, що забезпечують духов-ну базу для включения людини у свгт як активно! Гстоти.
Таким чином, людина, педагог знаходиться у колГ культури, але до того ж е ноаем потенцшних можливостей для здшснення динашчних процесГв у культур^ як1 полягають як у трансляцп Г ретрансляци наявних цшностей, так Г у творчосп новацшних культурних матриць.
Дослщники зазначають, що в системному полГ культури духовна культура е джерелом неповторносл, нестандартностГ педагопчних шдходГв, творчосп педагога [9, с. 68-69]. Майстершсть педагога неможлива без еле-ментш творчосп, новизни, яш оргашчно поеднуються Гз необх1дними знан-нями, вмшнями, навичками. На наш погляд, щ елементи насамперед е по-хщними вед характеру оргашзаци педагопчно! дГяльносл, вед реалГзацп творчого в навчально-виховному процесг
Духовна культура розглядаеться як поле пошушв колективних сенсГв буття людини у свт, подолання трапчносп життя та його недосконалостг
Головний вектор духовно! культури: вщ глибокого усвщомлення трапчнос-Ti життя до знаходження щастя, коли хаос життя набувае певного сенсу, а зусилля волi та рацiональнiсть ведуть до перемоги [10, с. 67]. Отже, духовна культура розумiеться не тшьки як людська спадщина, а як вiчно рухлива, дiюча та постшно актуалiзована субстанцiя, котра живе в мрiях, життевих планах людини, шнуе в постiйних зв'язках особистосп та духовного до-свiду сусшльства [11].
На погляд О. Чаилипна, О. Сушия, духовна культура, яка прийшла на змiну пануванню сощальносл, пов'язана 3i специфiчною формою наслщу-вання, яка мае назву аксюлопчно! i полягае у передаваннi наступним поко-лiнням iдеалiв i цшностей у виглядi певних принципiв. I хоча ця форма пов'язана з наявшстю значних суперечностей (у самому вдеат i шляхах його реалiзацiï, у людях, яш втшюють вдеал у життя), для суспiльства у цшому i розвитку творчого потенщалу людини наявнiсть iдеалiв вiдiграе виршальну роль. Завдяки боротьбi за вдеали створюеться духовний потенцiал суспiльства i людини, який стае основним джерелом саморозвитку соцiуму i творчостi шдивща [12, с. 170; 13, с. 105-106].
На думку В. Поруса, духовна культура як горизонт ушверсальних якос-тей виступае орiентиром особисто! та суспiльноï поведiнки, ставленням до свпу, до людей, до самого себе. Разом з тим культура е межами, в яких юнуе наше життя «всередиш» [14, с. 25]. Отже, при аналiзi духовного феномену культури на першому плаш знаходиться наявнiсть у iндивiда суб'ективних якостей, яш сприяють оптимiзацiï процесу засвоення, перероблення i ство-рення культурних цшностей. Але ця суб'ективна сторона культури псно пов'язана з об'ективними умовами. Коли культура сусшльства недостатньо розвинута, сама особистють лише в окремих випадках здатна створити висо-корозвинену особисту культуру. У цьому разi йдеться про особливо високий рiвень обдарованостi, що i дозволяе людиш вирватися з безпосередшх умов iснування i засво!ти зовшшш форми культури.
Аналiз наукових праць дае змогу стверджувати, що з точки зору про-фесiйноï майстерносп педагога в духовнiй культурi найважлившою складо-вою е ïï креативний потеншал [10; 15, с. 117-118].
Креатившсть, зазначае Е. Лузiк, характеризуется дiалектичною тримiр-нiстю ïï складових - процесуальною, результативною та прогностичною, е твiрним джерелом професiйноï дiяльностi та основою соцiальноï адаптацiï'. Розвиток креативносп сприяе досягненню особистiстю високого професю-налiзму, формуе ïï самоактуалiзацiю. При цьому високий рiвень креативнос-тi забезпечуе бiльш ефективну, усшшну, продуктивну i тривалу професiйну творчу дiяльнiсть [16, с. 78].
Креатившсть, яка е самостшним псих1чним утворенням, в iнтелектуаль-нiй сферi iндивiда iнтегруеться у спектр його шдиввдуальних вiдмiнностей,
залежно вщ концентрацп цих ввдмшностей феноменолопчно наперед визна-чае вгдповГдний творчий результат. Наить при мшГмальному виявГ творчих здГбностей в умовах збагаченого середовища шновацшного навчання Г вщпо-вгдного йому виховного процесу шдивгд продукуе позитивну динамку креативности з'являеться стшка тенденц1я до самоактуалГзацп Г творчого само-вираження. КрГм того, характеристики креативносп пов'язаш з комплексом психГчних властивостей, що виявляються у певнш продуктивнш або профе-сшнш дГяльностг Так, фахГвщ визначають рГзш здГбностГ як елементи креативности основна з яких, на !х думку, виражаеться в можливосп проектувати Г генерувати где! [17].
На наш погляд, креатившсть е процесом Г комплексом штелектуальних Г особистюних особливостей Гндивща, яш сприяють самостшному висуванню проблем, генеруванню велико! илькосп орипнальних щей та нестандартному !х виршенню, що дае можливГсть розглядати креатившсть не тшьки як результат, а й як особиспсно значущу нову яшсть на основГ рефлексп та суб'ективно! самооцшки.
Таким чином, креатившсть як цшшсно-особиспсна творча категорГя, будучи невгд'емною стороною людсько! духовносп Г умовою саморозвитку особистосп, е Гстотним резервом !! самоактуалГзацп, що виражаеться не так рГзноманишстю наявних в особистосп знань, як сприйнятливютю до нових щей Г схильшстю руйнувати або змГнювати встановлеш стереотипи з метою створення нового, пошуку нетривГальних, несподГваних Г незвичайних ршень життевих проблем.
Можна цшком погодитися з думкою Е. Лузш, що духовна культура в своему креативному проявГ мае суттеве значення для професшно! майстер-носп педагога:
по-перше, щодо професшно! дГяльносп - шщатившсть, здатшсть до ризику, шдприемливГсть, самостшшсть, оргашзовашсть, дшовипсть, праце-здатшсть;
по-друге, щодо шших людей - гуманшсть, товарисьшсть, чуйшсть, доброта, уважшсть, тактовшсть;
по-трете, щодо самого себе - самовладання, почуття власно! пдносп, скромшсть, самокритичшсть, прагнення до саморозвитку, самовдоскона-лення;
по-четверте, щодо продукпв д1яльносп - акуратшсть, добросовГсшсть, щедрГсть, дбайливГсть [16, с. 80].
Отже, духовна культура дае змогу сформувати творчу шдивгдуальшсть, що е процесом Г результатом розвитку педагогом свое! неповторно! шдииду-ально! своерщносп, але не як самоцшь, а як необхщну умову для накопичен-ня Г реалГзацп особиспсного творчого потенщалу за нових культурних, со-шальних, матерГальних та шших цшностей в ходГ навчально-виховного про-
цесу. Тобто неповторшсть внутршнього i зовшшнього свпу педагога е запо-рукою можливосп бути творчою особиспстю. Якщо говорити про продукт творчо! педагопчно! дiяльностi - особистостi, яка навчаеться, то хоча знання, вмшня, оцiнки, якостi особистостi, що !х здобувають учнi, самi по ^6i об'ективно не новi, сформована особистють втшюе ix в унiкальнiй та непо-вторнiй формi.
Слiд зазначити, що поняття «педагопчна творчють» на сьогодш ще не мае чигсого термiнологiчного визначення. Найчастiше li вбачають у продуку-ваннi нових вдей та принципiв навчання i виховання, змiнi прийомiв навчально-виховно! роботи, ix певнiй модершзаци [2, с. 217-218]. У цьому сенсi вона схожа на рацiоналiзаторство, що вносить п чи iншi вдосконалення в уже ю-нуючi технологи.
Щдхвд до професшно! майстерностi педагога з позицш духовно! культури дозволяе визначити деяш показники творчо! дiяльностi, xарактернi для педагогiчно! працi. Це передуам усвiдомлення себе як творця в педагопч-ному процесi. Спочатку важливо оцiнити власну професiйну здатшсть до педагогiчно! дiяльностi, свое особисте мкце в педагогiчнiй реальностi. Людиш, яка присвячуе свое життя педагопчнш дiяльностi, важливо оцши-ти свою прихильшсть до не!. Тут у пригодi може стати низка теспв, спець ально розроблених з шею метою. Далi слiд усвiдомити сутшсть, значення та завдання власно! педагопчно! дiяльностi, !! цiлi, вмiти узгоджувати по-точнi педагогiчнi завдання з перспективними. Якщо цього немае, то педагог може бути добрим (точшше - пристойним) виконавцем, але навряд чи до-сягне рiвня творчосп, адже вона передбачае високий рiвень самостiйностi в усix аспектах дiяльностi - вiд цiлепокладання до оцшювання результатiв [18, с. 81].
Творчють також неможлива без усвiдомлення вчителем власно! творчо! iндивiдуальностi. Тiльки в цьому усвщомленш можна досягти едносп педа-гогiчного прийому та особиспсних якостей педагога, i лише у разi !х оргашч-но! едносп педагопчний вплив виростатиме iз особистосп педагога. I лише тодi стане можливою природна взаемодiя вихователя та вихованця. Пiзнати себе, свою шдивщуальшсть у педагогiчнiй дiяльностi, пише О. £рьомкша, означае зробити засвоену теорш та досвiд iншиx дiевим надбанням власно! особистостi. Усвiдомлення всix цих моменпв е умовою перетворення дiяль-ностi вчителя на творчiсть [19, с. 60-61].
Духовна культура стимулюе творчють лише за умови професшно-особистiсно! мотиваци, а ця мотиващя народжуеться та пiдтримуегься вдеею, що захопила педагога. Своя, особистюно-опосередкована творча щея народжуеться на основi знання теори, на основi власно! практики, на основi до-свщу колег та власного соцiального буття. Викладач, який творчо працюе, вирiзняеться тим, що, використовуючи методичнi розробки та рекомендаций
акумулюе досвщ колег, вш не просто адаптуе !х до свого педагопчного вмш-ня, а, пропускаючи через мапчний кристал свое! творчосп, робить для себе цей досвщ шбито заново набутим. 1ншими словами, чужий досвщ, культурно-педагопчш досягнення стають надбанням особистих педагопчних пошушв не у формГ простого мехашчного перенесення, а як частина системи власних педагопчних щей.
На окрему увагу в контексп проблеми дослгдження заслуговуе поняття «новаторство». У переклащ з латинсько! «новатор» означае оновлювач, тобто людина, яка формулюе та реалГзуе новГ прогресивш принципи, где!, прийоми в тш чи шшш сферГ дГяльностг ПедагоИчне новаторство оргашчно поеднуе формулювання, висування та реалГзацш нових, прогресивних гдей, принцитв та прийомГв у процеа навчання та виховання, вщчутне пщвищення !х якостг На вщмГну вщ майстерносп та творчосп, яш можуть охоплювати досить широку сферу дГяльносп, новаторство переважно стосуеться розв'язання окремих вузлових навчально-виховних проблем та завдань. Однак це не означае, що воно вщграе другорядну роль, оск1льки справляе вплив на всю систему навчання Г виховання, Гстотно перебудовуючи та пщвищуючи !х ефек-тившсть. Новаторство в педагопчнш робоп, як Г в шших сферах людсько! дГяльносп, е справжшм вщкриттям, важливим винаходом, Г навпь бшьше -штелектуальним та життевим подвигом вчителя [20].
Таким чином, духовна культура забезпечуе для творчого процесу ви-хщний матерГал, акумулюе отримаш результата, створюе умови для здш-снення творчих акпв, продукуе стимули щнносп, норми, що забезпечують ту чи шшу мГру для вшьно! творчосп. ТворчГсть, у свою чергу, являе собою мехашзм саморозвитку культури, виступаючи рушшною силою культурного процесу. Духовна культура е джерелом, завдяки якому створюються можливосп для становлення творчого потенщалу як багаторГвневого феномену, в якому есенщально-дГяльний рГвень сшвюнуе з вГртуальним, Г забезпечуе вихщ на зовшшш для шдивща рГвш духовно! культури шляхом транс-цендентування [21, с. 38-39]. Духовна культура - це потенщал суспшьства, необхщна умова, без яко! неможливе б було Гснування творчого потенщалу людини. Останнш, у свою чергу, забезпечуе динашзм, розвиток педагопчно! творчосп.
Висновок. Духовна культура постае як синтезуюча характеристика педагопчно! майстерносп. Вона охоплюе педагопчну майстершсть як з внут-ршньо!, так Г з зовшшньо! сторони, тобто у ставленш педагога як до учня, так Г до себе. Саме через культуру (як «другу природу») педагог «приходить до себе», самотзнае себе як майстра, як такого, що робить Гз учня справжню людину. Саме через духовну культуру педагог досягае (й пронизуеться розу-мшням ушкальносп) високо! педагопчно! майстерносп.
Л1ТЕРАТУРА
1. Кремень В. Г. Людиноцентризм в освт: сучасний напрям розвитку наци /
B. Г. Кремень // Педагопка i психолопя. - 2006. - № 2 (51). - С. 17-30.
2. Журавський В. С. Вища освГта як фактор державотворення i культури в УкраГт / В. С. Журавський. - К. : Вид. Дiм «1н Юре», 2003. - 416 с.
3. Антонець М. О. Розумшня педагопчно! майстерноста студентами вищоГ аграрно! школи / М. О. Антонець // Педагопка i психолопя. - 2005. - № 1 (46). -
C. 51-57.
4. Буряк В. Розвиток професшно-педагопчних якостей у системi безперервно! освпи / В. Буряк // Вища школа. - 2005. - № 2. - С. 50-57.
5. Давыдова Г. А. Творцы и функционеры / Г. А. Давыдова // Вест. высш. шк. - 1989. - № 10. - С. 33-40.
6. Ахиезер А. С. Проблема субъекта: человек - субъект / А. С. Ахиезер // Вопр. философии. - 2007. - № 12. - С. 3-15.
7. Степин В. С. Культура / В. С. Степин // Вопр. философии. - 1999. - № 8. -С. 60-67.
8. Селиванов А. И. Метафизика в культурологическом измерении / А. И. Селиванов // Вопр. философии. - 2006. - № 3. - С. 49-63.
9. Уваркша О. Сутшсть i змют професшно! культури спещалюта / О. Уваркша // Вища освгга УкраГни. - 2005. - № 4. - С. 68-73.
10. Цзюнь Ф. Ц. Модифжаци форм спадкоемностi культури в контекст! сучасних цшшсно-смислових орГштацш / Ф. Ц. Цзюнь // Мультиверсум. Фшософський альманах : зб. наук. пр. - К., 2005. - Вип. 47. - С. 63-71.
11. Оганов А. А. Современная проблематика философии культуры / А. А. Оганов // Философия и общество. - 2007. - № 2 (46) - С. 99-118.
12. Чаплигш О. К. Творчий потенщал людини: вгд становлення до реалГзацп / О. К. Чаплигш. - Х. : Основа, 1999. - 277 с.
13. Суший О. Культурно-фшософсью принципи творчо! дГяльносп людини / О. Суший // Фшос. думка. - 2006. - № 3. - С. 88-107.
14. Порус В. Н. Обжить катастрофу. Современные заметки о духовной культуре России / В. Н. Порус // Вопр. философии. - 2005. - № 11. - С. 24-36.
15. Мщенко В. I. Духовна культура особистосл Г сусшльства в умовах транс-формацп до лГберальних цшностей / В. I. Мщенко // Наук. зап. Харк. ун-ту Повпр. Сил. Сощальна фшософГя. Психолопя. - Х. : ХУПС. - 2006. - Вип. 1 (25). -С. 114-120.
16. Лузж Е. Креатившсть як критерш якосп в системГ тдготовки фахГвщв про-фшьних ВНЗ УкраГни / Е. Лузж // Вища освгта УкраГни. - 2006. - № 3. - С. 76-81.
17. Чобгтко М. Особиспсш компонента у професшному становленш майбутньо-го вчителя / М. Чобгтко // Освгга Г управлгння. - 2007. - Т. 10, № 1. - С. 70-74.
18. Мезинов В. Ориентация педагогического образования на подготовку конкурентоспособного учителя / В. Мезинов // Высш. образование в России. - 2007. -№ 4. - С. 79-83.
19. Еремкина О. В. Формирование психодиагностической культуры учителя / О. В. Еремкина // Педагогика. - 2007. - № 1. - С. 61-66.
20. Мозгарев Л. В. Учитель и качество образования / Л. В. Мозгарев, В. П. Панасюк // Педагогика. - 2007. - № 1. - С. 66-72.
21. Самохвалова В. И. Творчество и энергия самоутверждения / В. И. Самохва-лова // Вопр. философии. - 2006. - № 5. - С. 34-46.
ДУХОВНАЯ КУЛЬТУРА КАК СОСТАВЛЯЮЩАЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО МАСТЕРСТВА ПЕДАГОГА
Панфилов А. Ю., Савченко О. А.
Рассмотрена сущность профессионального мастерства педагога и духовной культуры как составляющей профессионального мастерства. Раскрыты роль и место, определены особенности влияния духовной культуры на творческую деятельность педагога, его креативный потенциал, новаторство, формирование профессиональных качеств.
Ключевые слова: профессиональное мастерство педагога, духовная культура, креативный потенциал, творчество.
SPIRITUAL CULTURE AS A COMPOPNENT OF A TEACHER'S PROFESSIONALISM
Panfilov O. Yu., Savchenko O. O.
The article deals with the essence of a teacher s professionalism and spiritual culture as a component of professional skills. The article also considers the role, place and peculiarities of spiritual culture influence on a teacher's creative work, creative potential, innovation, development of professional skills.
Key words: teacher's professionalism, spiritual culture, creative potential, creative
work.
УДК 130.2
О. В. Бурлука, кандидат фшософських наук, доцент
ТЕХНОЛОГИ, СТРАТЕГИ I МОДЕЛ1 САМООСВ1ТНЬО1 АКТИВНОСТ1 ОСОБИСТОСТ1 В ДО1НДУСТР1АЛЬНИХ ЦИВ1Л1ЗАЦ1ЯХ
До^дженорозвиток технологт, стратегт i моделей самоосвти особистос-тi у класовому суспiльствi. У культурi цього перюду розвиваються технологи само-освтнього читання i комунтативна технологiя, що вiдбуваeться завдяки зароджен-ню писемностi i друкарства. Розвиток культури вплинув на становлення стратегт самоосвти, а саме - релтйно!, культуроцентричноI та антропоцентричноI, що спричинило диференщацт моделей самоосвти особистостi за духовними, класовими, статусними, соцiально-економiчними, профестними, квалiфiкацiйними та тшими сощокультурними характеристиками.
Ключовi слова: самоосвта особистостi, природна та соцюкультурна реаль-тсть як текст, самоосвта як технологiяроботи з текстами, стратеги самоосвти, моделi самоосвти.
© Бурлука О. В., 2010
21
