CC BY
11Учет записки ТаврШського нацгонального университету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комушкацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 301 - 307.
УДК 821.161.2-09
ДО ПИТАННЯ ПРО ТРАГЕДШШСТЬ ДРАМАТИЧНИХ ТВОР1В ЛЕС1 УКРА1НКИ Моклиця М. В.
Волинський державний ушверситет ¡м Леа Укратки, Луцьк, Украгна
У статт дослщжуеться ефект погашення катарсису у фшалах драматичних сюжетов Леи Украшки. Ключов1 слова: катарсис, драматичний сюжет, трагедiя, жанр.
Майже Boi дослщники драматурги Леш Украшки, починаючи з И сучасниюв, пом1чали перегуки з античною драмою. А завдяки неокласикам та 1хньому теоретиковi В. Державину утвердилась думка про класицизм (або неокласицизм) Леш Украшки, який проростае iз античного джерела. Справдi е всi пiдстави вважати драми Леш Украшки за стилютикою i поетикою близькими до неокласицизму, який, у свою чергу, живиться античшстю. При всш свош модерностi i самодостатностi, драма Лесi Украшки спираеться на канон, глибоку традицiю, плекае виробленють форми i жанрову певшсть. Зокрема, йдеться про трагедiю як найбшьш поважний чи шанований жанр у сприйнятп давньогрецьких мислителiв, оскшьки жанр комедп, другий чiтко окреслений в античност драматичний жанр, Леся Украшка не розробляе. В такому разi доцiльно згадати i використати те мiрило драматичного жанру, яке увiв Аристотель i яким вiдтодi мiряють трагедiю, а саме катарсис. Як вщомо, катарсичну дiю на рецитента мае лише трагедiя. Жанровi ознаки трагеди, власне, i проступають в першу чергу зсередини, з трапчного осердя. "Трагедiя ... через ствчуття i страх сприяе очищенню подiбних почувань" [1, с. 47]. Трагедшна фабула "включае в себе як складовi частини перипетiю i пiзнавання. Третя -страждання. ...страждання - це дiя, сполучена з загибеллю або муками, як-от, наприклад: смерть на сцеш, нестерпнi бол^ поранення тощо" [1, с. 57].
Меш вже доводилось писати на цю тему з огляду на проблеми психологи сприйняття лгтератури модершзму. Катарсис - вплив трагiчноl поди, яка вщбуваеться на сценi, найчаспше - смертi геро1чно1 особи. Вчення про катарсис лопчно випливае в Аристотеля iз вчення про трагедда. Вiн базуе це вчення на античнш трагедil, яка на той час досягла розкв^у. Але мюце "Поетики", присвячене катарсису, як вщомо, дуже невелике, можливо, частина тексту не збереглась, а можливо, Аристотель i не мав намiру розгорнути його детальнiше. В думцi про очищення трагедiею дослiдникiв найбiльш хвилюе питання, яке саме очищення мав на увазi грецький катарсис, вщ чого, на його думку, трагедiя здатна очистити глядача. В ютори питання iснували версil морально-етичнi, медичш, соцiальнi. Пропонувались часом досить екстравагантш пояснення, наприклад, Нiцше: "Аристотель, як вщомо, бачив у сшвчутп хворобливий та небезпечний стан, при якому корисно раз у раз очищати кишечник. вш розумiв трагедiю як проносне» [5,
с. 335]. При катарсиш, на думку шшого видатного мислителя, Г.Г. Гадамера, "вщбуваеться не тшьки звiльнення вiд влади чарiв, в якiй нас тримае чиясь жалiсна i жахлива доля; заодно з цим можна звшьнитись i вiд усього, що викликало роздвоення з тим, що вщбуваеться" [2, с. 177]. Чомусь дослщники оминають при цьому виразно ужите фшософом поняття "страх". Але у будь-якому разi катарсична дiя трагедп вшм зрозумiла (кожним колись пережита): глядач проливае сльози жалю, скорботи, сшвчуття до привабливого героя. Отже, катарсис може бути мiрилом трагiчного вмюту у будь-якому мистецькому жанрi: чим вищий трагiзм, тим бiльше сшвчуття, тим сильшший катарсис. Природа трапчного найяскравiше проступае саме в жанрi трагедп.
Хоча драматичнi твори Леш Укра!нки мають рiзнi жанровi визначення, притягнення будь-яких паралелей з античност провокуе питания щодо трагедiйностi, оскшьки iнший чiтко окреслений жанр - комедiя, таких очевидних аналогiй не викликае. Навггь за однiею ознакою - фшально! смертi героя, який е авторським протагонютом, - драма Леш Украшки тяж1е до трагедп. Дослiдники часто намагались визначити природу цього трагiзму. Наведемо два, на наш погляд, характерних приклади: "Трагедiя геро!в поетеси - не в спротивi року, а у його визнанш, у прийияттi його найжорстоюших приписiв, аби в цих екстремальних ситуацiях самим до себе дорiвнятись, духовно перерости свою долю" ... "Як i в античнiй трагедп, центральною темою Лесиних творiв е етичне самовизначення iндивiда, незалежнiсть його дш вiд обставин i при тому повна вщповщальшсть за них, аж до розплати. Саме вшьне волевиявлення постае тим джерелом, з якого постае трапзм Лесиних драм. Як i древнi греки, очевидно, Леся, за висловленням Нщше, володша "волею до трапчного", воно вбачалось нею в самш природi земного юнування людини, у постiйнiй трапчнш напрузi iснування i сутi. Бо ж i загалом сама природа трагедп в тш площинi, в якш вона пiдноситься аж до античних першоджерел, криеться в сутичщ гордого духу людини i року, якого вона не приймае" [6, с. 75].
Лша Костенко з приводу епшогу драми "Кассандра": "Ясно, що треба завершувати на трапчнш сцеш, де Кассандра засмiялась. "Коли "язики полум'я грають на царських будiвлях", коли чути страшне ридання старо! жiнки - матерi царiвен троянських, а Кассандра каже, що то весшьна пiсня...
А епшог - то вже iнерцiя антично! сюжетики. То не продовження ще! трагедi!, то початок iншо!" [4, с. 49]. Тяжшня до трапчного, безперечно, у Леш було. Однак вочевидь не античного гатунку, i вочевидь не можна шерщею антично! сюжетики вважати загибель Кассандри тсля загибелi Тро!. Емоцiйно насичений фшал, який iмпонуе Лiнi Костенко, мае бшьш високу трагедiйнiсть, нiж епшог. Введення епшогу явно знижуе трапчний пафос, особливо тим, що вбивство мае вщбутись за сценою, шдло, нiчого геро!чного нiхто з учасниюв сцени, включно з Кассандрою, не продемонструе. То наближення це чи вщдалення вiд античного першоджерела трагедп? Принаймш, очевидно: такий фiнал гасить катарсичну дда на реципiента.
Попри високу смертшсть позитивних геро!в, трагедiя у Лесi Укра!нки нiколи не сягае ш античних, нi шекспiрiвських, нi мiльтонiвських, нi шiллерiвських висот емоцшно! напруги, нiколи не вихлюпуеться на глядача розiдрана стражданнями
До питання про трагедiйнiсть драматичних твор'в Лес Укранки
душа трапчного персонажа. I не тому, що Леся Укра!нка як митець чимось поступаеться попередшм класикам. Можна простежити тенденщю: постiйно тримаючи в центрi естетичного i фiлософського опанування трагiчну долю, трапчну людину i трагiчну подда, власне трагедiю вона не пускае на авансцену, навпаки, намагаеться вивести з поля зору глядача, посунути !! за кадр. I особливо показово це у фшал^ саме там, де й мае вщбуватись найвища катарсична дiя, високе або й ритуальне оплакування трагiчно! жертви героя. I тому "Кассандра" без епшогу, "Кассандра" з тдвищеним рiвнем трагедiйностi i катарсичностi, не впишеться в загальний масив драматичних творiв, а випаде з нього. Адже навт найбiльш трагiчнi твори, таю, як "Одержима", "Люова пiсня", "Руфш i Прiсцилла", фiнальну трагедiю не акцентують. Завершуеться нiби так, як класична трагедiя, звучить далеко не так. Емоцшна напруга зумисне стишуеться, знiмаеться легким жестом, як температура з чола хворого - прохолодною долонею люблячо! жшки. Мiрiам так очевидно провокуе каменування, а розлючений натовп настшьки вiдштовхуючий, що смерть втрачае свш геро!зм. В межах драми вмщена також i найбшьша трагедiя християнського свiту - розп'яття Христа, але й вона вщбулася за кадром, на першому плат - люди, натовп, i одна з них, Мiрiам. яка так i не змогла нiкого запалити своею пристрастю. Фшал "Лiсово! шсш" взагалi змушуе говорити про оптимютичну трагедiю. Фiнальне з'еднання закоханих хоч i вiдбулось в iншому вимiрi, але зробило !х щасливими. Трагедiя обертаеться гiмном, не даючи глядачевi отямитись i зосередитись, захопитись трапзмом загибелi геро!в. Окрiм того, трагедда гасить розтягненiсть по сюжету загибелi Мавки, складаеться вiдчуття, що вона спроможна весь час вiдроджуватись шсля загибелi, i зрештою стае зрозумшо, що !! тiлесна смерть не е трагедiею ("О, не журися за тiло!"). Стосовно Лукаша трапзм ще бiльш приглушений, оскiльки смерть робить його щасливим, повертае йому втрачену Мавку, забирае iз жахливого, вже осоружного життя. Зумисне погашення трагiзму при фiнальнiй загибелi геро!в особливо чiтко проступае в "Руфш i Прiсцiллi", оскiльки на сцеш, перед глядачем присутнiй натовп, який сприймае страту християн як театральне видовище. Трагедiя розгортаеться в глибиш сцени. Крiм того, головнi геро! самi обрали свою привселюдну смерть, вщмова вiд не!, уникнення будь-яким способом., навггь i облагородженим, позбавила б цих персонаж1в сенсу життя. Вони йдуть назус^ч смертi надто буденно, надто спокiйно, щоб глядач при цьому проливав сльози. Вш, звюно, буде вражений i захоплений красою ще! смертi, але мюця для катарсису тут теж нема.
Цшаво подивитись на фiнальнi загибелi геро!в Лесi Укра!нки крiзь статеву приналежшсть. Бiльшiсть протагонiстичних геро!в, головних персонажiв, якi гинуть у фшал^ - це жiнки. З них жодна не належить до свггу мистецтва. Це просто собi жшки без певно означеного заняття. Навт пророчиця Кассандра - в першу чергу одна з царiвен, а !! пророчий дар хоч i мае певнi паралелi з даром художшм, все ж надто опосередкований вщ усталено! ролi поета. Тобто чомусь Леся Укра!нка не шукае i не бачить сво!х протагошспв в тому колi, де знаходиться сама i яким найбiльше переймаеться в реальному життi. Митцi з'являються серед чоловiкiв (Елезеар, Рiчард Айрон, Антей), але вони чомусь не гинуть у фшал^ так само, як i адвокат Мартiан. Як би ми не тдносили образ Степана (так, скаж1мо, як це робить
Оксана Забужко в сво1й новш книзi), пара розведена у фiналi по рiзнi боки - Оксана вирушае у кращий свiт, Степан залишаеться жити. Двi чоловiчi загибелi у фiналi -Лукаша i Руфiна, пiдпорядкованi смерт геро1нь, i значною мiрою закрит ними. Загибель Дон Гуана втрачае свш трагiзм на тлi ^зного повернення Камiнного Господаря. Очевидно, що Леся Укра1нка розрiзняе вагу вмирання чоловiчого i жшочого. По великому рахунку вона чекае вщ чоловша смертi промете1стично1 (такою е смерть Руфша, бо вiн жертвуе життям заради кохання). Якщо нi, то бшьш гiдний шлях чоловiка - жити i долати, як Марзан. Шлях Рiчарда Айрона виявляеться неприйнятним. В мистецтво неможливо сховатись, воно помститься. Натомють жiноча смерть зовшм не актуалiзуе мистецькi питання. Це повиншсть рiвна з iншими життевими повинностями. Жiнки Лесi Укра1нки йдуть назустрiч смертi не тодi, коли життя стае нестерпним, а тод^ коли треба оборонити вiд нищення власну душу. Вони напевне знають, що смерть не страшна, що за нею -вiчне життя. Для геро1'в-чоловшв це знання чомусь виявляеться закритим. Вони мусять бути тут, у цьому свт, 1хня хоробрють i воля до боротьби е кращим виявом цього життя. Життя тшесного, життя минущого, яке, попри те, мусить бути пдним. Леся Укра1нка жодного з персонаж1в не викривае i не розвшчуе, не порiвнюе статей i не ставить одну вище за шшу (в цьому - важлива вщмшшсть 11 фемiнiзму). Але жшоче начало послщовно виводиться на сферу душ^ воно - провiдник у царство духу. Чоловш - господар св^у земного. I вiн може вщчувати чи не вiдчувати сво! зобов'язання щодо нього. Вiд цього - пдна чи не гiдна доля. Жшки ж подiляються на тих, хто веде за собою в царство духу, як Мiрiам, Кассандра, Прюцилла, Мавка, i тих, хто замикае туди шлях чоловшов^ як Гелена, Анна, Килина.
Вочевидь саме ставлення до смерт визначае мiру трагiзму. В даному разi йдеться про ставлення до власно! смерт геро!в драматичних творiв, але водночас i ставлення до смертi авторки, яке визначае загальний вмют трапзму в 11 драматичних творах. Хоча Леся Украшка i названа Дочкою Прометея, трагедiя промете1стичного гатунку 1й не властива. Прометей, прикутий за непослух перед Зевсом, i Христос, розш'ятий на хрестi, це шби спорiдненi постатi, оскiльки жертвують собою, терплять страшнi муки заради людей, але насправдi рiзнi. Прометей - борець, во1н, кидати виклик i не скорятись вищш силi - його характер. Це чоловiчий геро1'зм, або ж геро1'зм справжнього чоловша. Христос, який покiрно йде на Голгофу, осмiяний, зганьблений, зраджений i опльований тими, заради кого вш погоджуеться вмерти, - далеко не геро1чна постать. Вiн виконуе мюю призначеного, несе хрест, випивае свою чашу страждань. Не античний фатум, примхлива воля богiв, а призначення людини, саме ще1 людини саме для тако1 ролi. Прометей вiчно терпить муки, бо не може вмерти, Христос вмирае i вщчувае при цьому те ж саме, що й звичайна людина - страх перед смертю i стражданням. Його воскресiння знiмае трагедiю, обертае 11 високим патетичним вiруванням у свгтле безсмертя.
Античнiсть не надто вiрила в потойбiчне продовження людини, хоча в мiфах iснувало уявлення про темне царство А1да. Але навт до опоетизованих мiфiчних образiв потойбiччя iснувало досить iронiчне, скептичне ставлення, про це свщчить оцiнка творiв Гомера i Гесiода сатириком Луюяном: "Отже, велика купа, або вш,
До питання про трагедiйнiсть драматичних твор'в Лес УкраТнки
яких називають щютами, у вщданост та з вiрою Гомера, Гесюда та iнших казкарiв, вiршуваия яких для них майже як закон, вмовляють соб^ що глибоко тд землею е якесь мюце, що називаеться царством А!да, яке вони собi уявляють дуже великим i просторим, але темним i повнiстю позбавленим сонячного св^ла; хоча в ньому при всш його темрявi достатньо свiтла, щоб можна було бачити все, що там е, i що там вщбуваеться" [3, с. 276]. Хтось вiрив бшьше, хтось менше, але в цшому мiфи не долали стихiйного (природного) страху перед смертю у освiчених людей i звички до смертi як надто поширеного явища у бшьшосп людей. Покшних шанували бiльше зi страху перед шкодою, яко! вони можуть завдати. В античш часи поширився культ померлих геро!в, оскiльки могутнi во!ни-переможщ, як здавалось давнiм грекам, збертали свою силу i пiсля смерти Саме така смерть i стала витоком трапчного в драмi. Долання страху перед смертю вщбувалось через залучення до гарно!, пiднесено! загибелi героя на сценi. Тобто катарсис потрiбен i важливий саме тод^ коли в глибинах несвiдомого пануе природний бiологiчний страх перед власним вмиранням. Антична трагедiя з !! ефектом катарсису i сформувалась на цш потребi перiодично позбуватись випсненого страху. Амбiвалентне або ситуативне ставлення до смерт почало змiнюватись лише за чашв християнства. Саме воно розбудовуе свою св^оглядну модель на осмисленш смертностi людини. Поширюеться страх не перед смертю як такою, а страх перед життям шсля смерть Водночас все бшьше з'являеться людей, яю нехтують смертю. "Варта подиву вiдсутнiсть страху перед смертю, яка у давньоскандинавськш лiтературi характерна для багатьох чоловшв... Радше собi бажали, нiж боялися геро!чно! смерт в бою, яка принесе по собi славу. Таке ставлення до смерти притаманне й геро!чному епосовi епохи високого середньовiччя (Пiсия про Шбелунпв тощо) [3, с. 288]. Це не тшьки геро!чний епос, але й геро!чна трагедiя.
Вона вже не мае в собi такого очевидного катарсичного впливу, як трагедiя антична.
Геро! середньовiччя, якi вражають вщсутнютю страху перед смертю, це природш во!ни, борцi, якi потребують постшного змагання i долання перешкод. Це люди, яю здатнi подолати страх перед смертю i перетворити !! на геро!чний вчинок. 1м достатньо було вiри у потойбiчне життя душi, аби подолати страх смерть Це емоцшне долання страху, оскшьки процес життя, який минае у постшнш боротьбi, подовжуеться i на останне змагання. Це хоч i геро! середньовiччя, але вони спадкоемщ промете!стичного духу.
Зовсiм шакше сприймають смерть тi люди, яю дивляться над свiт через переважну функцiю розуму (себто прагматично, ращоналютично), або життевого досвiду, чуттевого вщчуття навколишнього свiту. Власне, вони рщко долають страх перед смертю, бо власну конечшсть не збагнути ш розумом, нi досвiдом. Найочевиднiше рухаються до позбавлення страху перед смертю ютинно вiруючi, тi люди, яю вiдчувають голоси вищого сакрального св^у. Саме такi люди тягнулись до вчення Христа i ставали ютинними християнами. Це теж геро! середньовiччя, але не лицарi, а скорше мученицi, однак - "мученицi врожденш", тi першi християнки, якi, подiбно Прiсциллi, йшли назустрiч смертi, аби подолати !! всевладнiсть, яка, у свою чергу, тримаючи в полош слабких людей, штовхае !х на нищ вчинки. Етапним
в процеш осмислення смертi i подолання страху перед нею слiд вважати вчення А.Шопенгауера, на думку якого "Смерть - великий урок, який отримуе вщ природи воля до життя, або, точшше, 1й властивий его1'зм" [7, с. 131]. Матерiалiстичний, в тому числi i стихiйно-матерiалiстичний, вiтальний так би мовити, св^огляд уникае думок про смерть i бравадою показно1 хоробростi витiсняе у глибоке несвщоме страх перед нею. 1деалютичний свiтогляд рухаеться назустрiч смерт i зрештою визнае 11 вищють i необхiднiсть.
Мабуть, саме такий свгтогляд, як би вiн не тяжiв до трагiчного, сприймаючи земне життя як юдоль страждань, не може перетворити смерть на апофеоз трапзму. Св^ла радiсть наступного воскресшня окутуе трагедiю вмирання i гасить 11. Катарсична дiя, тобто очищення, тут просто не потрiбна, бо нема вщ чого очищувати психшу - страх смертi вже подолано.
Про вплив драм Леш Украшки на рецишенпв аж нiяк не можна сказати словами Аристотеля, Нщше чи навт ближчого у чаш Гадамера. Навт якщо погодитись, що ми звiльняемось вiд роздвоення (щоправда, спершу його набувши), навiть якщо очищення метафоричне, навряд чи воно актуатзуеться в процеш сприйняття драм Леш Украшки. Весь час вщ трагеди нам пропонуеться глянути в шший бiк, вiдступити на крок i подумати, що вiдбуваеться. А як тшьки вмикаеться процес думання. мiркування, одразу гасне найвища емоцшна хвиля. Трагедiйнiсть, яка тримаеться на "духовi музики", тобто чистiй емоцп, опосередковуеться. Рацiональне начало, яке вщбилась на жанрових ознаках драматурги Леш Украшки i дало пiдстави вважати 1х драмами iдей, суттево змшюе характер трагiзму. Але головна причина погашення трапзму в тому, що зникають джерела сублiмацil, несвщоме в процеш рефлекси звшьняеться вiд страху перед смертю. Леся Украшка штугтивно вiдчувае мiстичний свiт смертi як царство духу, притягальне i прекрасне. Нема трагеди, е св^ле воскресшня.
Список лггератури
1. Арютотель, Поетика. - К,К Мистецтво, 1967. - С. 47.
2. Гадамер Х.Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики: Пер. с нем. - М.,1988. -
3. 1стор1я европейсько1 ментальност / За ред. П. Дшцельбахера: Пер. з шм. - Льв1в: Л1топис, 2004. -718 с.
4. Костенко Л. Поет, що йшов сходами пган™ / Леся Украшка. Драматичш твори. - К.: Дншро, 1989. - С.5-58.
5. Нщше Ф.. Жадання влади. Н1цше Ф. Жадання влади / Нщше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади: Пер. з шм. - К.: Основи. Дншро, 1993. - С..335
6. Паньков А.1., Мейзерська Т.С. Поетичш в1зй ЛеЫ Украшки: онтолопя змюту 1 форми. - Одеса: "Астропринт", 1996. - 76 с.
7. Шопенгауэр А. Смерть и ее отношение к неразрушимости нашего существа / Шопенгауэр А. Избр. произв. М.: Просвещение, 1992. - С.131.
Моклица М.В. К вопросу о трагедийности драматических сюжетов Леси Украинки /М.В. Моклица// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 303-309
В статье исследуется эффект погашения катарсиса в финалах драматических сюжетов Леси Украинки.
Ключевые слова: катарсис, драматический сюжет, трагедия, жанр.
flo numaHHn npo mpaaediuHicmb dpaMamuHHux meopie Heci YKpaimu
Moklytsya M.V.The tragedy of Lesya Ukrainka's drama plots / M.V.Moklytsya// Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. - Series: Phylology. Social communications. - 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 303-309
At the article is investigated effect of catarsis extinguishing at the finals of Lesya Ukrainka's dramatic subjects.
Key words: catarsis, dramatic subject, tragedy, genre.
Cmammn Hadiumna dopeda^iï 30 zpydHn 2010poKy
