CC BY
59
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
discource and suggests various definitions, taking into account negative connotations the notion assumed historically.
Маргарита Казніна
ДО ПИТАННЯ ІСТОРІЇ ФОРМУВАННЯ НОВОГРЕЦЬКОЇ МОВИ ТА ЇЇ ПРАВОПИСУ
Статтю присвячено розв’язанню одного з найактуальніших питань мовознавства -орфографії новогрецької мови. Суть проблеми пов’язана з історією формування самої новогрецької мови, з походженням монотонічної системи з політонічної і переходом офіційної мови держави від катаревуси до димотики. Наукову новизну дослідження зумовлено тим, що в ньому вперше у вітчизняній елліністиці зроблено спробу визначити основні етапи становлення грецького правопису.
Орфографія, за Оленою Селівановою - «система правил написання, що історично склалася у певній мові і кодифікована в орфографічних словниках і правописі» [2, с. 435]. Грецькі лінгвісти під орфографією розуміють «історичний зв'язок, який утворився між усною формою будь-якої мови та її письмовим відтворенням» [7, с.1]. Сьогодні більшість систем письма, в тому числі і новогрецької мови, - абеткова (фонографічна), тому ми детально зупинимося на правописі таких систем. Абеткове письмо - це категорія графічної системи, в якій графеми передають фонеми , тобто елементи мови виконують дискреційну функцію на фонетичному рівні: novog, rovog, yovog, ^ovog, K®vo<;. Письмо новогрецької мови - літературно-звукове, тобто кожна літера пристосована до певної фонеми або звука, а саме - вокалізовано-звукове. Воно розвинулося на підставі першого, а його впровадження належить стародавнім грекам, які, запозичивши фінікійське письмо, пристосували його до власної мови. Грецьке архаїчне письмо стало базовим для писемності європейських мов [2, с.463].
Як і більшість європейських мов, новогрецька має історичну орфографію, тобто правопис наслідує не вимову сьогодення, а вимову попередніх часів. В результаті орфографічні системи таких мов представляють аномалії. Наприклад, у новогрецькій складно правильно написати слово, яке чуєш або вимовляєш, тому що велика кількість заплутаних правил не є достатньою для розрізнення «вимова-письмо». Так, розмежування між закінченням іменника і дієслова: 7srn:sr, 7тап, Млп можливе тільки в контексті. Явище, коли правопис мови відображає давній, а не сучасний мовний стан, називається історичною орфографією. У більшості європейських мов орфографія сьогодні історична. Орфографія ж новогрецької мови сягає корінням в давньогрецьку, такою і залишилася на сучасному етапі. В елліністичний період на основі аттичного й іонійського діалектів сформувалося давньогрецьке койне у двох різновидах - літературному та розмовному. Пізніше, під римським впливом спостерігається повернення до аттичної літературної норми, що призвело до розбіжностей між літературною й розмовною мовою, і дало поштовх до розвитку двох мовних традицій. Згідно з А. Білецьким, «...загальний елліністичний діалект».. .поступово перетворився на новогрецьку...» [1, с.189]. Перший грецький алфавіт було створено з метою з точністю відтворити звуки давньогрецької мови. Можна сказати, що це була одна зі спроб фонетичного відтворення мови. Як відомо, перші системи абеткового письма включали в себе тільки великі літери без жодних знаків наголосу.
97
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
Питання ж орфографії суттєво постало в елліністичну добу, паралельно з першими появами філологічних центрів і пануванням так званого «Аттикизму» в освічених колах. Домінування Аттичного діалекту як моделі, зразка призвело до збереження такого написання слів, що остаточно визначило втрату зв’язку між вимовою та письмом. Сучасні мовознавці дізналися про це після того, як було знайдено та прочитано папіруси і різні трактати, що засвідчили розбіжності у правописі багатьох слів, яскраво демонструючи різницю у вимові порівняно з Аттичним діалектом 5 ст. до н.е. Папіруси вміщували велику кількість орфографічних помилок, тому що більшість населення не була знайома і призвичаєна до Аттичного діалекту 5 ст., і тому писала, так, як чула. З цієї причини так звані орфографічні помилки залишалися і при вимові слів і впливали на розвиток мови. Елліністична епоха успадкувала здобутки попередніх віків: слова писались згідно зразків 5 ст., з додаванням тільки знаків наголосу. Така диглосія позначалася і на розвитку самої мови. Це знаходить вияв у текстах Середньовіччя, написаних рукописно димотикою. Орфографія цих рукописів викликала численні дискусії і спонукала до вивчення. Характерною рисою цих творів була відсутність систематичності і різнобарв’я. Єдиним правилом було те, що буква повинна символізувати звук. Так, дієслово ^0єАл могло писатися як «и0єАя, ШєАя, ШаЛа, єШєАя...». Це дуже різниться від сьогоднішнього розуміння орфографії, в якій не передбачено варіантів. Цікаво, що такий самий феномен орфографічного різнобарв’я спостерігається і в інших писемних пам’ятках Середньовіччя Європи. Навіть «письменні освічені люди» мали труднощі з написанням, дотриманням канонів орфографії, тому що грецька постійно поповнювалась запозиченнями із західних і слов’янських мов. Така тенденція спостерігалася у розвитку різних мов того періоду. Так, у той час, коли у давньогрецькій, і, особливо, в аттичному діалекті, який успадкував і іонійський алфавіт, зв'язок фонем з графемами знаходився дуже близько до принципу двосторонньої єдності, у новогрецькій цей принцип було порушено завдяки фонетичним змінам, які відбулися до того часу в мові. Ототожнення фонетичного значення графем <і>, <п>, <и>, <еі>, <оі> каї <иі> в [і] (так званий процес ітацизму), <є> та <аі> в [e], <о> та <ю> в [о] також, як і спрощення подвійних приголосних були найважливішими явищами, які призвели до знищення засад двоєдності.
У зв’язку із накопиченням проблем, які утворювала заплутана невідповідність між графемами та фонемами, було піддано критиці та, не порушуючи орфографічну традицію, спрощено новогрецький правопис. Починаючи з успішних спроб М. Тріандафілідіса ввести спрощення в орфографії і уніфікувати різнонаписання, яке панувало в його епоху, новогрецька прийшла до реформи 1976року, коли і було затверджено нові спрощення. Логічним завершенням цього процесу стала відміна політонічної системи у 1982 році. Природа наголосу в новогрецькій мові відрізняється від давньогрецької (динамічний проти мелодійного), але перехід з політонічної до монотонічної системи не зустрів опору. Проте ще у 1943 році відміна знаків придиху і обмеження позначок наголосу в університетських наукових працях професора Іоаніса Какридіса призвело до його звільнення з Філософського Факультету Національного Афінського університету ім. Каподистрія, відомого як «Суд наголосів». Безумовно, велика кількість поетів, письменників, видавців
98
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
продовжують, наполягаючи на засадах історичного правопису та історизму політонічної системи, використовувати її без позначки гострого наголосу, який був введений Олександрійськими граматиками. Але на думку грецької дослідниці Центру грецької мови Олени Карандзолі, це не обґрунтовано, тому що «...новогрецька пройшла довгий шлях від мови з музичним наголосом до мови з динамічним наголосом від християнських часів і до сьогодні» [3, с. 1].
Правописні зміни в європейських мовах мають довгу історію. Історія мов довела, що мова -живий процес, відкритий для змін. Так, орфографія якоїсь мови може не змінюватися віками, змінюватися у корені або повністю (наприклад, зміни в алфавіті румунської, турецької та албанської), частково змінюватися. Історичність написання - категорія відносна, і з цієї точки зору - спотворена. Звичайно існують мови такі, як турецька, фінська, сербо-хорватська, для яких це питання не є актуальним. У вищеназваних мовах правопис фонетичний і панують засади двоєдності: для кожної фонеми існує лише один графічний символ і, навпаки, кожен графічний символ позначає лише одну фонему. У більшості мов зв'язок між фонемами та графемами не двосторонньо-єдиний, тобто не тільки графема не відповідає кожній фонемі мови, а і кожна фонема передається не лише однією графемою. Причина цього полягає у консерватизмі графічної передачі слів, що не бере до уваги розвиток мови, який відбувається з плином часу. Принцип двосторонньої єдності потребує повної відповідності фонетичного та фонематичного відображення фонологічного аналізу. Згідно з цим принципом кожен звук повинен відображатися лише одним графічним символом, і навпаки, кожен графічний символ передається лише одним звуком. Але цей принцип рідко не порушується [8, с. 486].
У новогрецькій, як і в інших мовах з абетковою системою письма, відмічається тенденція промовців до вимови слів способом, який дещо відрізняється від написання. Це відбувається тому, що деякі графеми або сполуки графем використовуються для того, щоб отримати дві або більше фонетичні форми. В цьому випадку мовець, тримаючи в голові письмову форму слова, може вимовити його на основі його фонетичного значення, де певна графема може бути в інших словах. Йдеться про орфографічну вимову, яка якраз і демонструє велике значення, що відіграє написання у сучасних суспільствах і частково пояснює тенденцію мовців ототожнювати в своєму уявленні мову та мовлення. Це ототожнення не має, звичайно, наукового обґрунтування. Таким чином вимова слова аиуурафвад як [singrafeas] або [sigrafeas] замість узвичаєної [sinyrafeas] пов’язане з різним фонетичним значеннямо <уу> юд /ng/, /g/ каї /пу/. Очевидно, що з наукової точки зору мова і орфографія - це речі, які не треба змішувати. Це означає, що введення орфографічних реформ і поправок не торкається сутності мови, бо стосується лише її писемного відтворення.
Проблеми, які виникають у мовців у зв’язку з невідповідністю усної вимови письму постійно наводили і наводять вчених на думки про реформи у правописі. Характер мовлення, що змінюється, контрастує зі стійким і незмінним характером письма. Заяви мовознавців, що лунають, спрямовані на зміни орфографічної системи. Стан сучасного мовознавства новогрецької мови з цього питання Йоргос Папанастасіу охарактеризував, як «.суспільна суперечка, що дорівнює рівнянню мова = письмо, постійне змагання між усною та письмовою формою, як самообман, що класики писали так,
99
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
як ми; щиру віру, що ми пишемо згідно етимології, згідно вікових традицій історичної орфографії» [7, с.1]. А дискусії, що і досі лунають з приводу повернення політонічної системи, Папанастасіу вважає хибними.
Найвидатніший трактувальник історичного принципу орфографії Йоргос Хадзизакіс в кінці 19 ст. у своїх дослідженнях підкреслював значення вияву давньої форми в орфографії новогрецької. Для називного відмінка множини жіночого роду він пропонував правопис з оі за аналогією з чоловічим родом, порушуючи таким чином розповсюджену думку, що існувала фонетична передача давньогрецького аі, ставлячись байдужо до жарту, що «5іа тпд ор0оyраф^аg таитпд аі yuvatesg ^sxaPaAAovxai stg ^5рад»(заради орфографічного рівноправ’я жіноче аі перетворилося на чоловіче stg). Використовуючи подібний етимологічний критерій, він підтримував розповсюджений в його епоху знахідний множини тед (тіцед), написання тед, а не усталене протягом століть таід (тіцац), в той час, як для форми тід (унга^д) правопис тоід (унга^д) за аналогією до «нового» називного множини оі (унга^д). Таким чином він відкинув написання тоц, що натякає на наявність давального, так як і написання тід (унга^д), яке започаткував Психаріс і яке врешті решт, підкріплене етимологічним принципом, закріпилося в новогрецькій. Таким же чином закріпилося і написання давніх іменників з наголосом на другому складі на -ng, Avravng, Ваа&пд, а не Агтдагід (<Агтдагюд), Ваай^ід (<Ваай^іод). З прикладів недавнього часу можна навести закінчення дієслів дійсного та залежного способу: відміна написання -n(g) і -©^/-©vra^ va yрaфsl(g), vа yрaфоvшl.
В межах освітньої реформи 1976-1981 років зміни письма не викликали сумніву в порушенні принципів історизму правопису. Останнім часом видатний мовознавець Бабініотис, підкреслюючи історико - етимологічний характер новогрецької мови, виступає за спрощення порівняно з граматикою Тріандафілідіса 1941 року. Ці пропозиції разом з орфографічною таблицею розміщено в Маленькому Словнику Бабініотиса 2006 року, а аналітичну інформацію про засади історико-етимологічної орфографії - у Великому Словнику. Сьогоднішня ситуація в правописі новогрецької мови - це результат довготривалих обговорень, дискусій, які розпочалися ще в 16 ст., точилися у 20 і тривають і дотепер. У сучасний період орфографічні спрощення стали одним із злободенних питань димотики. Але детальному розгляду історії мовних реформ нами було приділено увагу в статті «До питання правопису новогрецької мови», а самі спрощення буде розглянуто в наступному дослідженні.
ЛІТЕРАТУРА
1. Белецкий. А. А. Проблема греческого языка византийской эпохи// Античная культура и современная наука./ А. А. Белецкий - М., 1985. - С. 189.
2. Селіванова О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енциклопедія./ О.Селіванова - К. 2006.716с.
3. KapavтZ6^n Е. Н s/Anvlк^ у^юооа каі п ор0оyраф^а тпд [Електронний ресурс]/ Е.KараvтZ6^n// Режим доступу: http: www.scribd.com/ doc/ 2711781
4. Марколои^од 0. Аvор0оаф^sg [Електронний ресурс]/ 0.Марк6лон/,од// Режим доступу: http: www.scribd.com/ doc / 2711781
5. Млацлхгштпд Г. Лs£,lк6 тпд NE у^юооад. / Г. Млацлтютпд - А0^га.2008.- 2064а.
6. Hаv0олои^он А. КюЗікад ор0оyраф^аg тпд Nsоs/Anvlк^g Г^юааад./ А.Hаv0олон^он - EKSoas^ ПауоиМтои. 2006.- 914а.
100
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
7. Пал^аашаюи Г. Oр0oyрaф^a тр? EAAnviKTn? у7,юааа? [Електронний ресурс]/ Г.
Пал^аатааюи// Режим доступу: http: www.abnet.agrino.org / htmls / G/ G005htm
8. ЕакєТАаршЗп? Г. X. Zuyxpovo Т^іко oprav каї 08gaT®v у^юаао^оуїкдаг.- A0pva.2006. - 478a.
9. Трі^тафиШЗп? M. N8087AnviKp ураццатікр тр? Зпцотікр?. - 08aaa7,ovw:n. 2005.- 455a.
SUMMARY
One of the most actual issues of modern linguistics of Greek language is the problem of orthography which is studied in the article. The author gives the full description of the history of the development of the orthography of Greek language, starting from ancient times till nowadays. The researcher shows all the stages of the formation of the monotonic system of the language from polytonic. Scientific works of the most famous linguists are analyzed in the given research as well.
Юлія Каллен
ТИПОЛОГІЯ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ У МИТНОМУ ДИСКУРСІ
В представленому дослідженні на матеріалі англійської мови розглядається типологія лексичних одиниць в митному дискурсі. Аналізується лексичний рівень митного дискурсу. Фахова лексика систематизується на типологічні групи. Надаються приклади, які підтверджують доцільність систематизації матеріалу, що досліджується.
Постановка проблеми в загальному вигляді. Розширення міжнародних контактів, інтернаціоналізація та глобалізація суспільних відносин, - з одного боку, та антропоцентризм як методологічне підґрунтя дискурсології, - з іншого боку, зумовлюють необхідність всебічного аналізу мовних явищ. Зміни в суспільстві вимагають від працівників митних органів обов’язкове володіння однією з міжнародних мов [4], оскільки інтегрування України у світовий простір потребує подолання комунікативних бар’єрів, у тому числі мовних та вимагає успішного виконання прагматично обумовленого комунікативного завдання.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В цьому контексті у центрі уваги постають питання митного дискурсу, його складових та оточення. Вивчення митного дискурсу є актуальним, але майже не дослідженим. Проведений аналіз існуючих лінгвістичних розвідок показує, що увага дослідників зосереджується на питаннях термінології [3], мови у сфері юриспруденції [7] та характеристиці наркотиків [5].
Не підлягає сумніву той факт, що поняття дискурсу розповсюджується на “всі види прагматично обумовленого та різного за своєю цілеспрямованістю мовлення” [2, с. 137], а його дослідження можливе тільки у зв’язку з певною “системою обмежень, які накладаються на необмежену кількість висловлень” [6, с. 33]. У цьому плані цікавим для нас є митний дискурс (далі -МД), який графічно відображається у професійно спрямованих текстах, тому що за Н. Фейрклау [8], термін дискурс позначає весь процес соціальної взаємодії, частиною якого є текст. Ми дотримуємося думки, що ці професійно спрямовані тексти, у свою чергу, на лексичному рівні виконують дві функції: номінативну (тобто називають поняття, процедуру тощо) та функцію відображення змісту (тобто відображають інформацію), що реалізовує дискурс. Зазначимо, що під лексичним рівнем в МД розуміємо вживання та функціонування різноманітних категорій лексичних одиниць.
101
