CC BY
131
О. М. Аксьонова, здобувачка
ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ В
СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Конституція України закріпила основи побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави. На їх реалізацію і має бути спрямована роз’яснювальна, виховна робота держави, політичних партій і громадських організацій.
Як відомо, важливим напрямком правової політики в демократичних державах є створення умов для реалізації громадянами своїх прав і свобод, забезпечення їм доступу до права, що означає можливість одержання ними широкої правової інформації та належної юридичної допомоги. Сучасна демократія вимагає від особи не тільки знання правових основ, законів та законодавчих норм, а й політичної активності, усвідомлення нею власної ролі і значення у житті суспільства та відповідальності за долю своєї держави.
Необхідним механізмом популяризації права є правове виховання, що насамперед має правозахисний зміст, але водночас формує і позитивне ставлення громадян до державних інститутів.
З метою підвищення рівня правової освіти населення, створення належних умов для набуття громадянами правових знань, а також забезпечення їх конституційного права знати свої права і обов’язки Указом Президента від 18 жовтня 2001 р. затверджено Національну програму правової освіти населення. Програма багато в чому врахувала досвід правової роботи минулих років. Разом з тим вона вирішує не всі питання.
Треба звернути увагу на те, що в сучасних умовах правове виховання є цілеспрямованою діяльністю державних органів, спрямованою на формування правосвідомості і правової культури. Але останніми роками ця діяльність за своєю сутністю стала малокерованою та малоконтрольованою. Результатом цього є розрив між теоретичною базою правового виховання і практичною формою її реалізації.
Рівень правового виховання, що існує, не відповідає сучасному етапу розвитку нашого суспільства. Державні установи, що покликані вирішувати цю проблему, діють розрізнено. Слабко залучаються у правовиховну діяльність громадські установи. Практично не проводиться послідовна пропаганда чинного законодавства. Окремі заходи, що проводяться, здійснюються безсистемно, без урахування стану законності, правопорядку, потреб населення у тих чи інших юридичних знаннях. Допускається пом’якшене ставлення до фактів порушення законності, існування організованої злочинності і корупції [3, с. 110].
Збільшення ефективності здійснення правового виховання здебільшого залежить від розроблення нових методик правовиховного процесу, адаптованих для різних соціальних груп українського суспільства. Процес правового виховання має ґрунтуватися на відповідних цільових настановах для кожної з соціальних груп, які в свою чергу повинні одержати своє забезпечення у відповідних програмних документах.
Правове виховання особистості необхідно розглядати з урахуванням вікового аспекту. В сучасній Україні правове виховання дитини не тільки має здійснюватися, починаючи з дошкільного закладу, а й бути частиною виховання у сім’ї. Для реалізації цієї мети доцільним є створення серії підручників з правового виховання для дітей дошкільного віку, розроблених під контролем Міністерства освіти і науки, спорту та туризму України і провідних дитячих психологів.
Внесення змін потребують програми загальноосвітніх шкіл (гімназій, ліцеїв) у тих пунктах, що стосуються вивчення учнями правознавства. Курсу “Основи правознавства”, який вивчається у дев’ятому класі, а також курсів “Практичне право” і “Право людини”, які вивчаються далеко не в усіх школах, замало для формування та постійного активного розвитку правової культури учнів шкіл України. Вивчення правознавства має починатися з молодших класів і тим чи іншим чином викладатися протягом усього періоду навчання у школі. Крім того, учні повинні розуміти важливість своїх знань і вміти
застосовувати їх у повсякденному житті. Такий підхід дозволить створити систему безперервного правового виховання і певною мірою контролювати процеси психологічного розвитку та дорослішання школярів. Серед навчальних дисциплін (тем), що можуть бути введені до програм загальноосвітніх шкіл, слід віднести такі : “Україна як член світового співтовариства: реальність і перспективи”, “Механізми реалізації людиною і громадянином своїх прав і обов’язків”, “Притягнення людей до відповідальності різних видів”, “Проблеми реалізації норм права та шляхи їхнього вирішення”, “Участь підлітків і молоді у трудових відносинах”. Із цих дисциплін (тем) доцільно створити окремі підручники або приділити їм значну увагу в підручниках із загальноправових тем [3, с. 112].
Великої уваги потребує правове виховання студентів як тієї частини молоді, що стоїть на порозі дорослого життя, готується до несення повної відповідальності за всі свої рішення та сторони життя. В. Головченко і А.Потьомкін відзначають зниження рівня правової свідомості української молоді порівняно з періодом кількарічної давності, коли саме молодь становила найбільш масову і активну силу в боротьбі за незалежність України [1, с. 100]. Сьогодні зарозуміле ставлення деякої частини студентів до себе і оточуючих виявляється у відкритій неповазі до людей незалежно від їх віку або соціального статусу, що призводить до порушення не тільки дисципліни, а й прав і свобод людини і громадянина. З великим побоюванням треба ставитися до зростаючої бездуховності, особливо серед молоді. Без цілеспрямованого виховання (у тому числі правового) держава аж ніяк не може обійтися [1, с. 102].
Правове виховання студентів у ВНЗ має бути організовано на високому рівні і бути продовженням виховання, розпочатого у сім’ях, дошкільних закладах і школах. Випускники ВНЗ вже повинні вміти впевнено і чітко використовувати норми базових нормативно-правових актів і механізми поведінки у багатьох ситуаціях, що мають юридичне значення. Серед них: влаштування на роботу і захист своїх трудових прав, купівля-продаж і оренда
нерухомості та земельних ділянок, відносини із правоохоронними органами та судом.
Зважаючи на необхідність поширення правового виховання населення на всі вікові та соціальні категорії, важливими є формування і розвиток правової культури працюючої частини населення. Потрібною ця діяльність є не тільки тому, що ця частина населення забезпечує стабільність функціонування і розвиток окремих галузей та країни в цілому, а й тому, що велика кількість працюючих жителів України має дітей і від якості їх виховання великою мірою залежить розвиток підростаючого покоління.
За місцем роботи людей мають бути особи, які б проводили правовиховну роботу серед працівників (юрисконсульти або інші особи, які можуть виконувати такі обов’язки) [2, с. 92]. Завдяки такому підходу працівники зможуть отримувати нові юридичні знання, відновлювати у пам’яті знання, отримані ними раніше, та разом з лектором знаходити відповіді на свої запитання.
Альтернативою таким заняттям можуть бути лекції у спеціальних консультативно-правових центрах, при проведенні яких працівники цих центрів або запрошені лектори (викладачі ВНЗ, юристи-практики тощо) висвітлювали б певні юридичні теми, відповідали на запитання, що цікавлять окремих осіб або підприємства, які ці особи представляють.
На телебаченні та у пресі мають бути створені спеціальні передачі і рубрики, в яких кваліфіковані юристи роз’яснювали б певні принципи права та положення нормативних актів, роблячи їх зрозумілими для пересічних громадян, роз’яснювали б, як саме люди мають поводитися у тих чи інших ситуаціях [2, с. 92]. Такі передачі та рубрики мають бути спрямовані на підвищення рівня правової культури кожного жителя України шляхом роз’яснення механізмів поведінки у типових ситуаціях, в які потрапляють люди, і ознайомлення з найбільш поширеними нормативно-правовими актами.
Ураховуючи названі пропозиції, можна внести доповнення до деяких питань теорії правового виховання. Так, вбачається доцільним поділ правового виховання на такі етапи:
1) виховання дітей дошкільного віку;
2) виховання дітей шкільного віку;
3) виховання молоді;
4) виховання дорослих осіб;
5) виховання працюючої частини населення (цей етап включає роботу з особами різних вікових категорій).
Виходячи з викладеного, слід зазначити, що правовому вихованню населення України недостатньо уваги приділяється як на теоретичному, так і на практичному рівні. Якщо найближчим часом ставлення до правового виховання населення України докорінно не зміниться, то проблема формування та розвитку правової культури громадян нашої країни залишиться нерозв’язаною ще багато років.
Правове виховання може бути ефективним лише за умови створення правового простору на засадах взаємної довіри, поваги до прав і свобод, толерантності, забезпечення умов для розвитку почуття власної гідності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Головченко, В. Правові механізми формування правосвідомості студентів / В. Головченко, А. Потьомкін // Право України. — 2006. — №4. — С. 100 — 103.
2. Кінаш, Ю. Адміністративна відповідальність за куріння у заборонених місцях / Ю. Кінаш, А. Кутиркін // Право України. — 2007. — №4. — С. 90 — 93.
3. Клімова, Г. П. Правове виховання громадян України в сучасних умовах / Г. П. Клімова // Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Сер.: Філософія, філософія права, політологія, соціологія.— Х. : Право. — 2009. — №1 — С. 108 — 114
4. Курлянд, З. Н. Педагогіка вищої школи / З. Н. Курлянд. — К. :Знання, 2007. — 495 с.
5. Правове виховання в сучасній Україні : монографія / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого ; за заг. ред. В. Я. Тація, А. П. Гетьмана, О. Г. Данильяна. — Х. : Право, 2010. — 368 с.
