CC BY
293
О.Р. Кануннікова, старший викладач
О.Ю. Панфілов, доктор філософських наук, професор
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ
Правове виховання — система державних і недержавних заходів, спрямованих на формування у громадян належного рівня правосвідомості і правової культури. Потреба широкого правового виховання молоді зумовлена зростанням творчої, організуючої, координуючої ролі права в соціальному, політичному і економічному розвитку суспільства. Правове виховання покликане забезпечити формування у молоді високої правової культури, яка передбачає глибокі правові знання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав і обов’язків, повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх. Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод.
Важливим методом правового виховання є правова освіта. Цей процес поширення правових знань сприяє зростанню загальної юридичної культури та освіченості населення. Серед актуальних проблем сьогодення незалежної України гостро постала проблема виховання громадянина України, здатного жити в правовій державі. У становленні такого громадянина важливе місце посідають правове виховання, “...виховання у дітей і молоді поваги до Конституції, законів України, національної символіки, глибокого усвідомлення взаємозв’язку між діями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю” [4] Отже, без глибоких знань прав, свобод, чинного законодавства еволюційний розвиток жодного суспільства не відбудеться.
Правова освіта та правове виховання мають бути орієнтовані на створення умов для самовизначення особи, її самоорганізації, розвиток громадянського суспільства, зміцнення правової держави [1]. Метою
сучасного розвитку громадянського суспільства та правової держави є утвердження прав людини і громадянина, забезпечення гідних умов її життя, честі і гідності. Сучасна демократія вимагає від громадянина не лише знання правових основ, законів та законодавчих норм, а й політичної активності, усвідомлення ним власної ролі і значення у житті суспільства та відповідальності за долю своєї держави.
В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. Необхідно поступово, систематично, у різних формах і методах підвищувати в очах молодих людей роль моральних цінностей у суспільстві, де порушення законодавства за внутрішнім переконанням кожного сприймалося б як зло і несправедливість, а його дотримання — як добро і благо для окремої людини і суспільства в цілому. Ще давньогрецький філософ Сократ висловив думку, згідно з якою людина вчиняє погано тому, що не знає, як саме вона має вчиняти, оскільки моральне зло йде від незнання, значить знання — джерело моральної досконалості [6].
Отже, сучасним завданням освіти є виховання людини моральної, духовної, високоосвіченої, національносвідомої, людини добрих помислів, почуттів і дій, яка існує в гармонії зі світом, власним серцем, душею і совістю. Така людина ніколи не переступить межу, визначену законом, не стане правопорушником. Духовно здорова і вірна правосвідомість, за І. Ільїним, — ось те, головне, чого потребують держава і право для свого процвітання.
До проблеми формування правової свідомості та правової культури зверталися багато юристів-мислителів, серед них — К. Кавелін, Р. Ієрінг, С. Муромцев, М. Ковалевський, Л. Петражицький, І. Ільїн, Б. Кістяківський, П. Юркевич та ін. Праву відводилася важлива виховна роль, «Право набагато більшою мірою дисциплінує людину, ніж логіка і методологія, або ніж систематичні вправи волі<...> . Право — переважно соціальна система, і притому єдина соціально дисциплінуюча система. Соціальна дисципліна
створюється тільки правом; дисципліноване суспільство та суспільство з розвиненим правовим ладом — тотожні поняття [2]. На думку П. Юркевича дисциплінарні правила — форма становлення духу і тіла, «найголовніше — виховати тіло так, щоб воно не було гніздом пристрастей, афектів, дурних спрямувань; щоб воно повстало найміцнішим найслухнянішим органом вищої і найчистішої волі» [5]. Право за своїм соціальним призначенням перебуває у функціональній єдності з нормами моралі. Право є лише мінімум моралі або юридично оформлена мораль. Більш того, без моралі, етики право немислиме [4].
Сучасні дослідники визначають правосвідомість як сукупність поглядів, теорій, уявлень і почуттів людей щодо чинного і бажаного права і правопорядку. Життя людини яскраво демонструє, що свідомість дійсно керує поведінкою людей, регулює їхні вчинки в усіх сферах життєдіяльності.
На сьогодні правосвідомість опинилася на небезпечному для суспільства рівні, моральні цінності послаблюються, а правопорушення стали ледь не нормою поведінки. Особливу небезпеку становлять такі види «переродження» правосвідомості, наслідком яких є свідоме вчинення людиною умисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше стають жорстокість, корисливість та ін., організована злочинність і корупція, що завдають значної шкоди процесу реалізації принципів верховенства права, недоторканності основних прав і свобод людини, становленню демократичної, правової держави, підвищенню рівня правової культури особистості і суспільства в цілому.
І хоча на відміну від права мораль не є продуктом діяльності держави, остання не може стояти осторонь від цієї проблеми. На перше місце слід поставити обов’язок держави формувати високий рівень загальної культури населення, активно протидіяти спробам перегляду через різні інформаційні канали століттями сформованих культурно-моральних цінностей [3]. Отже, право без морального виховання неспроможне облаштувати суспільні відносини, саме моральне виховання при правильній постановці проблем
забезпечує належний рівень правової культури. Необхідно подолати негативні явища, спрямовані на руйнування духовно-моральних основ українського народу. Вони полягають у моральному розладі суспільства і девальвації таких понять, як «честь», «совість», «патріотизм». Цьому сприяє масова ідеологічна експансія зарубіжних засобів масової інформації. Нав’язується споживацька філософія життя, а український стиль життя придушується могутньою популяризацією способу життя з насильством, розпустою і бездуховністю. Знищення лісів в Карпатах (з наступними руйнівними повенями) і тропічних лісів у дельті Амазонки — приклад такої філософії. Це перешкоджає нормальному економічному розвитку та демократичним перетворенням, отож, на порядку денному — відновлення духовно-моральних цінностей українського народу.
Недостатня правова обізнаність громадян досить часто є причиною порушення їх основних прав і свобод. Одним з найоптимальніших шляхів формування правової свідомості та правової культури молоді є засвоєння основ правознавства в навчальному процесі. Адже розуміння основ конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, трудового та інших галузей права є необхідною умовою життєдіяльності кожного громадянина. Кожна людина повинна знати свої основні права і обов’язки, пов’язані зі здійсненням нею у суспільстві своїх постійних соціальних ролей (пасажир, покупець, найманий робітник, платник податків і т.д.).
Тому, на наш погляд, таку навчальну дисципліну, як «Правознавство», необхідно залишити серед нормативних дисциплін вишів незалежно від їх спеціалізації і збільшити кількість навчальних годин на цю дисципліну запровадивши її вивчення з першого по останній курс навчання у вищому навчальному закладі. Крім того, приділити належну увагу вивченню «Основ правознавства» у загальній середній школі з першого класу по одинадцятий клас. Для цього необхідно, крім розроблення сучасної програми викладання дисципліни, здійснити і підготовку відповідних фахівців (педагогів-юристів). Проголошений конституційний принцип «верховенства права» не може бути
втілений у життя суспільства без існування дійсно демократичної системи правової освіти. Правова грамотність сприятиме протидії деформації правосвідомості, зокрема правовому нігілізму, підвищенню загальної і правової культури населення, зміцненню дисципліни, законності і правопорядку.
Правова культура як одне з надбань людства має постійно вдосконалюватися з метою забезпечення гармонійного та прогресивного розвитку суспільства та окремих осіб. І навпаки, прогресивний розвиток суспільства безпосередньо впливає на рівень його правової культури. Складовими даного прогресу є створення та охорона правових цінностей, що збагачують особу, як і інших цінностей в суспільстві; правових норм, що забезпечують безконфліктне існування суспільства; запобігання протиправній діяльності суб’єктів суспільних відносин тощо.
В умовах демократизації всіх сфер суспільного життя та інтенсивного законотворення, розбудови незалежної України, коли рівень вимог до правової компетентності громадян набагато зростає, правова культура суспільства, людини і громадянина наповнюється новим змістом, набуває іншого якісного стану. Проблема правової свідомості і правової культури ще тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосередньо випливає із конституційного проголошення України правовою державою. Це зумовлює потребу в неухильному зростанні і досягненні високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця і особливо професійних юристів, на яких припадає головна робота у законотворчості і застосуванні права. Лише тоді рівень правової культури населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді кожен громадянин держави відчує власну належність до правового життя країни, буде активним учасником правового процесу і матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки і недоліки.
В умовах реформування українського суспільства, його правової системи правова освіта спрямовує правове життя у русло правового
конструктивізму та збалансованості різних інтересів. Тому є всі підстави вважати, що правова освіта та правове виховання повинні бути визнані політичним і соціальним пріоритетом розвитку держави і суспільства. Нехтування вихованням взагалі і правовим зокрема, недотримання чітко законодавства призводять, за словами видатного педагога Я. Коменського, до загибелі людей, сімей, держав і всього світу.
Література
1. Г орбунова, Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права / Л. Г орбунова // Право України — 2006. — № 4. — С. 154.
2. Кистяковский, Б. А. В защиту права (Интеллигенция и правосознание) / Б. А. Кистяковский // Вехи. Из глубины. — М. : Правда, 1991.
3. Кондратьєв, Р.Моральний імператив у правозастосуванні / Р. Кондратьєв // Право України — 2010. — №5.- С.89.
4.Матузов, Н. И. Теория государства и права: курс лекций / Н. И. Матузов, А. В. Малько. — М., 1977. — С. 294.
5. Юркевич, П. Д. Курс общей педагогики с приложениями / П. Д. Юркевич. — М., 1869. — С. 311.
6. Ярошевська, Т. Правова освіта для студентів вищих технічних навчальних закладів // / Т. Ярошевська Право України — 2010. — № 5. — С. 149-153.
