Научная статья на тему 'АРХієПИСКОП ОЛЕКСіЙ (ДЕХТЕРЬОВ): ЖИТТєВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ (1889-1959)'

АРХієПИСКОП ОЛЕКСіЙ (ДЕХТЕРЬОВ): ЖИТТєВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ (1889-1959) Текст научной статьи по специальности «История. Исторические науки»

CC BY
124
19
Поделиться
Журнал
Русин
Scopus
ВАК
ESCI
Ключевые слова
АЛЕКСИЙ (ДЕХТЕРЕВ) / АРХИМАНДРИТ / ИНОК / ПРАВОСЛАВНАЯ ЦЕРКОВЬ / ПРАВОСЛАВНЫЕ

Аннотация научной статьи по истории и историческим наукам, автор научной работы — Данилець Юрий Васильевич

В статье речь идет о пастырской и публицистической деятельности архиепископа Алексия (Дехтерева). Указывается, что он имел разносторонние интересы, писал стихи, занимался воспитанием детей в эмиграции, был архиереем. Печатаются также пять статей, написанных ним в период деятельности в Чехословакии.

Текст научной работы на тему «АРХієПИСКОП ОЛЕКСіЙ (ДЕХТЕРЬОВ): ЖИТТєВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ (1889-1959)»

Юрій ДАНИЛЕЦЬ

АРХІЄПИСКОП ОЛЕКСІЙ (ДЕХТЕРЬОВ): ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ (1889-1959)

Постать архієписко-

па Олексія (Дехтерьова) (Дехтерева, Дехтярева) недостатньо дослідже-

на в сучасній українській історіографії. Попри те, що він значний проміжок часу проживав на Закарпатті, проводив активну місіонерську та видавничу діяльність, сучасні дослідники чомусь залишали його поза увагою. Невеликі біографічні нариси про нього помістили в своїх працях французький дослідник Антуан Нівйер1, словацький історик Люби-ца Гарбульова2, російський історик Володимир Колу-паєв3. Слід також відзначити публікації А.

Буєвського4, прот. А. Ки-реєва5, Е. Бахметьевой6. Щоб ширше розкрити біографію архієпископа Олексія та дослідити його науково-публіцистичну діяльність, ми вважали за потрібне залучити безпосереднього його праці, що виходили окремо та друкувалися на сторінках різних видань, матеріали церковної періодики, серед яких журнали «Журнал Московской патриархии», «Вісник православного екзархату Московської патріархії в Чехословаччині», газети «Православная Карпатская Русь», «Православная Русь», церковні календарі.

Народився Олександр Петрович Дехтерьов 19 квітня (2 травня) 1889 р. у м. Вільно. Про дитинство майбутнього подвижника відомо

із його спогадів записаних у 1950 р.: «...С самых ранних детских лет я был окружен церковным бытом, дышал церковным воздухом. Мои родители, братья, двоюродные семьи были людьми религиозными и строго церковными, что и на мне отражалось, что и меня воспитало "в ограде Церкви". Как помню, еще трехлетним мальчиком я вижу себя в церкви, сидящим на ступенях амвона. Чаще всего я бывал в церкви со старушкой няней, вынянчившей всех моих старших братьев и жившей у нас на покое на правах близкого человека. Это она, старенькая няня, научила меня первым молитвам; это она первая крестила меня утром и - последняя - крестила на сон грядущий; это она с великим усердием водила меня в церковь: в погоду и непогоду.»7. У 1908 р. Олександр закінчив місцеву класичну гімназію, а в 1911 р. - Лібавське8 морське училище зі спеціальністю штурмана далекого плавання. Працював капітаном океанічного пароплава «Бірма» при Російському Східно-Азіатському товаристві пароплавства й торгівлі9. Судно здійснювало регулярні рейси на російсько-американських лініях, зокрема плавало до Нью-Йорку. Це був великий чотирьохщогловий корабель, з чотирма палубами. Пароплав «Бірма» відзначилася у двох відомих подіях: прийняв повідомлення про гибель «Титаніка» й намагався надати йому допомогу10 та доставив російську команду на V Олімпійські ігри до Швеції11. У 1913-1914 рр. Дехтерьов- науковий співробітник Відділу статистики по обстеженню флори субтропіків Закавказзя. Друкує свої поезії на сторінках віленської газети «Северо-западный голос». У 1906 р. видав збірку віршів «Неокрепшие крылья»12. Працюючи на флоті, дописує про морські подорожі до журналів «Вершины» (СПб.) та «Вокруг света» (М.)13. З початком Першої світової війни служив у технічному відділі

12 армії, потім завідуючий верфі в Ризі.

У 1917 р. опиняється в кордонах війська Донського. Займається журналістикою, співробітничає з газетами «Приазовский край», «Воронежский телеграф», редактор літературно-художнього журналу «Лучи солнца» (вийшов один номер). При отамані П. Краснові починає займатися організацією скаутського руху. Старший скаут юнацької організації «Русский скаут», видає «Педагогическую газету» та газету «Донской скаут»14. Про роки, проведені на Дону, о. Олексій в 1949 р. згадував: «1918 и 1919 годы я провел на Дону. Будучи старшим скаутом Дона, организуя в городах и станицах дружины и отряды мальчиков и девочек - скаутов, я невольно был свидетелем исключительных дел, превосходящих всякое представление о возможности массового подвига, когда дети, забывая об отдыхе, играх, еде, все свободное от учебных и домашних занятий время проводили в лазаретах, на питательных пунктах и в учреждениях, заменяя

санитаров и технических служащих, так как обслуживающих людей не хватало: фронт поглощал всех, кто был здоров»15.

У 1920 р. внаслідок евакуації російської армії прибув до Туреччини. Працював вихователем гімназії ім. барона П. Врангеля в Гал-ліполі, викладачем російської школи на о. Халка16. Член Константинопольського комітету товариства «Русский скаут». З 1923 р. О. Дехтерьев проживав в Болгарії17. Співробітник відділу шкільного виховання дітей в Болгарії (1924-1934), вчитель гімназії в Тирново та Шумен. Засновник та керівник інтернату «Моя маленькая Россия». Працюючи на вчительській ниві, О. Дехтерьов публікує свої статті на тематику виховання дітей на сторінках празьких журналів «Русская школа за рубежом» та «Вестник Педагогического бюро по делам средней и низшей школы за границей». У Болгарії виходить ряд його книжок: «Смерть игрушки. Рассказы» (1929), «С детьми эмиграции. 1920-1930», «Моя маленькая Россия», «SOS. Во всеоружии сердца» (1931), «Розовый домъ: рассказы: 1921-1932 гг.» (1932). Дописує в газети «Русский голос» (Львів), «Русский народный голос» (Ужгород), «Рассвет» (Чикаго), «Русский голос» (Белград), «Молва», «Меч» (Варшава), «Православная Карпатская Русь» (Владомирово)18.

Перебуваючи в еміграції, підтримував листування з ієромонахом Саввою (Струве), що проживав в монастирі Іова Почаївського на Пряшівщині. У 1934 р. він залишає Болгарію і перебирається до Че-хословаччини. При монастирі виконував різні послушання: викладав російську мову та математику у монастирській школі, у навколишніх селах навчав дітей Закону Божому, редагував газету «Православная Русь»19. За ініціативи О. Дехтерьова в 1934 р. в «Православної Русі» з'явився додаток «Детство и юность». Нове видання ставило своїм завданням християнське виховання та згуртування російського православного юнацтва в еміграції. У квітні 1935 р. пострижений в чернецтво з іменем Олексій. У цьому ж році видав книжку «Писатель ангельскаго чина», присвячену святому Ігнатію (Брянчанинову). У квітні 1936 р. переїхав до Мукачева, де став редактором офіційного видання Мукачівсько-Пряшівської православної єпархії - журналу «Православный Карпаторусский вестник», змінивши на цій посаді ієромонаха Аверкія (Таушева). На сторінках цього видання подає цілий ряд статей з різних питань розвитку церкви: «Пасхальные дни в Мармарошской долине», «Поездка его преосв. епископа Дамаскина по епархии», «День православия на Подкарпатской Руси», «Поездка на Мараморош» та ін. Цікавиться історією православних монастирів на Підкарпатській Русі. У типографії «Школьная помощь» в Ужгороді друкує брошури, присвячені діяльності жіночих монастирів в Дом-боках та Липчі20, співробітничає з місцевими та зарубіжними періо-

дичними виданнями: «Православная Русь» (Владомирово), «Св^ть» (Вількес-Барре), «Русский народный голос» (Ужгород) та ін. У 1937 р. видає книгу «Русский скаут в Чехословакии». Продовжує роботу з молоддю, був одним із організаторів з'їзду Союзу православної молоді Підкарпатської Русі в Липчанському монастирі в 1938 р.21 У грудні 1938 р. єпископом Мукачівсько-Пряшівським Володимиром (Раїчем) рукоположений в ієромонахи та призначений настоятелем православного храму-пам'ятника в Ужгороді. На посаді священика він проводить активну місіонерську роботу, підтримує контакти з білоемігрантською спільнотою у світі.

У вересні 1939 г. залишає Ужгород і виїжджає до Белграду. У 1941 р. стає настоятелем російського храму на честь вел. кн. Олександра Невського в Олександрії. На той час цей приход відносився до юрисдикції Російської православної церкви за кордоном. Під час візиту в Єгипет патриарха Московського і всія Русі Олексія I (Симан-ського) 14 червня 1945 р. перейшов в підпорядкування Московської патріархії22. 1 листопада 1946 р. підвищений до сану архімандрита. В 1947 р. прийняв радянське громадянство23.

У серпні 1948 р. арештований місцевою владою за звинуваченням в прокомуністичній пропаганді. До 11 травня 1949 р. перебував в ув'язненні у фортеці Комель-Дік, після чого був висланий в СРСР. Про свій арешт і перебування у в'язниці о. Алексій писав: «Сперва меня поместили в общей камере с уголовными преступниками (убийцами, крупными торговцами гашиша, дельцами черной биржи). Я был в жару, бредил и благодаря этому слабо реагировал на все явления. Почти полтора месяца я не мог добиться ни врача, ни лекарства, хотя очень ослабел и галлюцинировал, так как осложнения от невылеченного гриппа перешли на мозг. На десятый день после ареста я был переведен в одиночную камеру, где и пробыл до

11 мая 1949 г. Моя камера представляла собой каменный продолговатый мешок (5 шагов длиной и 3 шага в ширину); высоко вверху были два очень узких окна - в решетке и в частой проволоке; стекол не было, так что зимой холодный ветер с моря свободно гулял по камере.»24.

Після повернення до Москви призначений на посаду бібліотекаря Троїце-Сергієвої лаври. Публікується на сторінках «Журналу Московської патріархії»25. У грудні 1949 р. направлений в розпорядження Чехословацького екзархату26. 30 грудня 1949 р. собор православного духовенства в Пряшеві обрав його єпископом27. 3 лютого 1959 р. в Празі відбулося наречення в єпископи28. 12 лютого 1950 р. в кафедральному соборі Олександра Невського в Пряшеві відбулося його хіротонія. Літургію і хіротонію здійснили митрополит Кру-

тицький і Коломенський Миколай (Ярушевич), екзарх, митрополит Празький і всієї Чехословаччини Єлевферій (Воронцов), архієпископ Львівський і Тернопільський Макарій (Оксіюк), єпископ Оло-моуцько-Брненський Честмир (Крачмар)29. На літургії були присутні шістнадцять священиків Пряшівської єпархії, офіційні представники чехословацького уряду, радянського посольства в Празі та радянського консульства в Братиславі, представники місцевих політичних та адміністративних установ30. У 1951 р. у Пряшеві вийшла книга єпископа Олексія «"И мир, и безмятежие даруя..." Вклад Православной церкви в дело мира. 1950-1951 гг.». У виданні було зібрано виступи єпископа, виголошені на різних зібраннях та витяги з щоденника про перебування на пастирській роботі в Африці31.

Керувати Пряшівською єпархією було важко, тому що вона в більшості складалася з колишніх греко-католиків. На початку 1955 р. серед пастви єпископа Олексія почали проявлятися випадки переходу в католицизм. Стурбоване посиленням впливу католицької церкви в Словаччини державне управління у справах церкви Чехословаччини звинуватило єпископа Олексія в бездіяльності і поставило перед МЗС СРСР питання про необхідність його заміни іншим архієреєм32. Влітку 1955 р. єпископ Олександр залишив Пряшів і переїхав до Москви.

За дорученням Синоду 22 листопада 1955 р. призначений тимчасово керуючим Віленською єпархією, з 22 листопада 1955 р. - єпископ Віленський і Литовський33. 25 липня 1957 р. підвищений до сану архієпископа. На новій кафедрі владика показав себе хорошим адміністратором. За його клопотаннями патріархія відпускала кошти на ремонт храмів Литви та на дотації духовенству. Він регулярно на єпархіальної машині відвідував парафії, на місцях вивчав їх фінансовий стан. За три роки діяльності в єпархії було відновлено більшість храмів34. Перебуваючи в Чехословаччині та Литві, він продовжує цікавитися літературою, підтримує листування з прозаїком М. Рощиним (Федоровим), поетом і прозаїком А. Ладинським та іншими35. Помер 19 квітня 1959 р. Похований в крипті Свято-Духового собору у Вільнюсі36.

Документи і матеріали:

До наукового обігу вводиться п'ять статей О. Дехтерьова, опублікованих на сторінках «Православного Карпаторусского вестника» в Ужгороді в 1935-1938 рр. Публікації містять важливу інформацію про розвиток православ'я на Підкарпатській Русі у міжвоєнний період, етнографічні спостереження автора.

№ 1

Три конференціи

Вь іюлЬ мЬсяцЬ нынЬшняго года состоялись три конференціи Пря-шевскаго и Подкарпатскаго православнаго духовенства: одна - вь обители Преп. Іова на Пряшевской Руси и двЬ - вь Св. Николаев-скомь монастырЬ на Подкарпатской Руси. ВсЬ конференціи прошли подь предсЬдательствомь православнаго владыки Дамаскина, епископа Мукачево-Пряшевскаго37 .

Вь конференціяхь принимали участіе четыре архимандрита, два игумена и около полутораста іереевь бЬлаго и чернаго духовенства. Этоть сьЬздь даль почувствовать каждому участнику всю мощь, всю крЬпость мЬстнаго духовнаго сословія, которое здЬсь - какь единое цЬлое, какь единая душа.

Просто не вЬрится, что еще шесть-семь лЬть тому назадь у нась подымались вопросы о разныхь юрисдикціяхь, оть чего нынЬ и слЬда не осталось. Все обьединено теперь - подь единымь лозун-гомь: трудь и служеніе во славу нашей православной епархіи.

На всЬхь трехь конференціяхь особенно было замЬтно, какой огромный интересь проявляеть наше духовенство кь народной жизни, ко всему, чЬмь живеть и дышеть народь. ВсЬми участниками невольно ощущалось, что наше православное духовенство - народное духовенство, что, представляя собой сословіе, оно не замкнулось вь касту, но всЬ свои жизненные интересы сосредоточило на народЬ, просвЬщая его и оберегая оть всевозможныхь случайностей.

Это сословіе вышло изь народа, ставь таковымь вь силу духов-ныхь традицій, но не порвало сь селомь, что вь нашихь глазахь особенно цЬнно.

На конференціяхь было разрЬшено множество практическихь вопросовь изь пастырскаго быта, какь то богослужебные, педагоги-ческіе, административные и т. д.

ВсЬ три недЬли прошли вь религіозной атмосферЬ. Ежедневно отправлялись богослуженія по строгому монашескому уставу, оста-вивь по себЬ у всЬхь участниковь конференціи неизгладимое впе-чатленіе.

Польза оть подобныхь сьЬздовь очевидна, ее нельзя оспаривать. Положительно необходимо хотя бы разь вь году созывать духовенство, чтобы путемь общенія другь сь другомь выяснять всЬ нужды пастырской практики, обсуждать ихь, выносить тЬ или иныя рЬшенія и туть же получать оть правлящаго епископа заключительное бла-гословеніе.

На конференціяхь были прочитаны лекціи: іеросхимонахомь о. Кассіаномь38 - о священствЬ и о духовничествЬ (5), іеросхимонахомь

о. Аверкіемь (Таушевымь)39 - о православной русской религіозной культурЬ (3), инокомь о. Алексіемь (Дехтеревымь) - о религіозномь воспитаніи и о методахь преподаванія Закона Божія (7), священни-комь о. Георгіемь Поланчакь40 - о пчеловодстЬ (1) и г. Сувчинскимь

- о веденіи метрикь (1).

Іюль 1935. Инокь Алексій41.

№ 2

Освященіе основанія храма вь селЬ БЬлки

23 іюня утромь преосвященнЬйшій владыка Дамаскинь Ьздиль вь большое село БЬлки. Епископа сопровождали личный секретарь его преосв. о. Милорадь Стефановичь, протодіаконь о. Іоаннь Кополо-вичь42 и пишущій эти строки вь качествЬ кореспондента.

Почти у самыхь БЬлокь нашь автомобіль перегналь крестный ходь, направляющійся изь ближайшаго села кь мЬсту закладки храма. Еще ближе кь БЬлкамь нась встрЬтила бандрія, состоявшая изь полусотни всадниковь, всего більше подростковь лЬт о 12-15, гордо державшихся на своихь красивыхь, стройныхь конях. ВсЬ вь бЬлыхь рубашкахь, и - через плечо - наша русская трехцвЬтная лента. Впереди - взрослый всадникь сь огромнымь, тоже трех цвЬтнымь фла-гомь.

Автомобиль остановился на минуту, и владыка вышель на шоссе. Старшій вь бандеріи обратися кь владыкЬ сь рЬчью, смысль которой сводится кь «крЬпкому держанію русскости на этой скони русской землЬ». Говориль он отчетливо, ясно, скорее - бросаль слова, гордо держась вь сЬдлЬ.

Владыка благословиль бандерію, и автомобіль сталь медленно продвигаться вперед. Передь нами скакали всадники, а по бокамь автомобіля во всю прыть бежали дЬти. Такь мы подьЬхали вплотную кь поджидавшему владыку крестному ходу. ЗдЬсь всЬ мы вышли на дорогу, владыка облачился вь мантію и надЬль митру. Настоятель прихода вь с. БЬлки о. Михаиль Розмань сказаль привЬтственное слово, а дЬти преподнесли цвЬты. Я взглянуль на толпу: конца краю нЬть...

Подь торжественное всенародное пЬніе процесія двинулась кь мЬсту закладки храма. Впереди Ьхала бандерія, за нею - соединенный изь нЬсколькихь крестный ходь, позади - духовой оркестрь и насмЬтная толпа крестьянь изь десятка сосЬднихь сель.

Владыка вь сослуженіи восьми іереевь и протодіакона торжественно отслужиль литургію и освятиль основаніе храма, который строится селом БЬлки - во имя Христа Спасителя, вь память разру-шеннаго вь МосквЬ. Обойдется храмь этому більшому, богатому селу

вь поль милліона кронь. Воть гдЬ жертвенность!.. Воть гдЬ служеніе Богу, дондеже есмь!.. Воть гдЬ забота о подрастающемь поколЬніи!..

Предложенный гостямь обЬдь на опушкЬ рощи подь открытымь небомь носиль характерь прекрасно наложеннаго пикника. За столь сЬло около восьмидесяти человЬкь, почти все - именитые крестьяне изь села БЬлки и изь сосЬднихь сель. Среди присутствовавшихь были два старца, знающіе наизусть почти всю Библію. Одинь изь них цитироваль легко и свободно любое мЬсто. Такь любить Святое Писаніе! Какая вЬра!..

Вернулся владыка вь Мукачево кь 4 час. дня.

Ин.[ок] Ал.[ексий]43.

№ 3

Богомолы на Карпатской Руси «.Народь рускій для нась больше, чЬмь родина».

А. Герцень.

НынЬшнимь лЬтомь мнЬ пришлось побывать на трехь отпустахь и на двухь храмовыхь праздникахь, какь на Пряшевской, такь и на Подкарпатской Руси.

Привожу ихь краткое описаніе.

І.

Отпусть вь Св. Николаевскомь мужскомь монастырЬ, что возлЬ

села Иза.

Кь Св. Николаевскому монастырю подьЬхаль я вь пятомь часу вечера. Во дворЬ засталь я довольно большую группу паломниковь: все семьи сь дЬтьми, сь дорожнымь скарбомь, чтобы вь тихой монастырской обстановкЬ провести два дня отдыха оть тяжелой лЬтней страды. Для этихь селянь - цЬлыхь два дня праздника, нЬчто вродЬ Пасхи, когда отдыхаеть весь составь человЬческий, когда душа блаженно радуется, а сердце - любить. Лежать группами на травЬ, тихо переговариваются, рЬдко встанеть кто-либо, перемЬнить мЬсто. Чуть гудить, точно органь, ближняя роща. Летають стрижи надь колокольней. По несжатой еще ржи ходять волны, охватившія обитель золо-тымь озеромь. А вдали, по горизонту, синЬють горы.

Сь утра начали прибывать крестные ходы: изь Изы, Нанкова, Го-ринчева, Монастырца, Нижней и Верхней Быстры, Волового и т. д. Весь обширный монастьірскій дворь наполнился пестрой толпой, такь что буквально не продвинуться. Особенно много женщинь и дЬтей. Туть же раскинулась бойко торгующая ярмарка.

Всю ночь двери храма были открыты, гдЬ до самого утра шла исповЬдь, служились молебны и панихиды.

Часовь вь 9 началась поздняя литургія. Служиль архимандрить о. Алексій44. ПЬль весь народь. Такь вь торжественной, но вь то же

время и уютной обстановкЬ прошель отпусть вь Св. Николаевскомь монастырЬ.

ІІ.

Отпусть вь ЛюцинЬ45.

14 августа. Вь Люцину Ьздиль я сь ієромонахомь о. Кассіаномь. Три часа автобусом, чась - по желЬзной дорогЬ, и мы вь ЛюцинЬ.

Село не очень большое, кажется, не больше 200 дворовь. У о. Ва-силія Соловьева46 прекрасный каменный домикь сь верандой, выходящей вь цвЬтущій садь. Свой пчельникь.

ПообЬдавь и немного отдохнувь, мы отправились вь церковь. Маленькая, сь несуразно-огромнымь куполомь, она напоминаеть скорЬе часовеньку.

Погода стоить прекрасная. Безмятежное небо, легкій прохладный вЬтерокь, пахнеть полынью и другими травами. Отовсюду слышится пЬніе: со всЬхь сторонь стягиваются крестные ходы, нЬкоторые - за десятки километровь. Есть отдЬльныя группы паломниковь и изь Польши, контрабанднымь путемь перебравшіеся черезь границу. Многія селянки сь грудными дЬтьми на рукахь.

Меня до глубины души трогаеть и восхищаеть религіозное рвеніе мЬстнаго народа. Приходять издалека, чтобы провести возлЬ святыни день или два. Горячо молятся, исповЬдуются и пріобщаются св. Таинь. И смиренно идуть назадь, продЬлывая тЬ же десятки километровь, сь дЬтьми на рукахь и сь котомкой за плечами.

Вь отпустЬ принимали участіе нЬсколько священниковь во главЬ сь благочиннымь Пряшевской Руси протоіереемь о. Сергіемь Ноа-ровымь47.

ІІІ.

Отпусть вь обители преп. Іова во Владимировой.

28 августа. Часовь до трехь пополудни дЬвушки убирали церковь. Нанесли массу цвЬтовь и зелени. Начали сьЬзжаться священники. Несмотря на дождливую погоду, прибыль ходь изь с. Бехерева48.

Во всю ночь нЬть сна. Вь церкви безпрерывно идуть службы. На-родь молится, дремлеть и опять молится: поють духовныя пЬсни и тихо бесЬдують о своихь крестьянскихь дЬлахь.

29 августа. Безнадежно сЬрое небо, дождь и холодный ветерь. И только кь поздней литургіи выглянуло солнце. Одинь за другимь стали подтягиваться крестные ходы изь ближайшихь сель. Началь прибывать народь и изь сосЬднихь маленькихь городишекь: Свид-ника, Стропкова...

Началась Божественная литургія архіерейскимь служеніемь: службу совершаль владыка Виталій49 со множествомь сослужащихь іереевь.

Нашь вмЬстительный храмь переполнень до отказа: нЬть возможности ни продвинуться, ни повернуться - сплошная стЬна.

ЗдЬсь вь эти часы общенародной молитвы я невольно соприкоснулся сь религіозной стихіей - да, стихіей, которая не однажды уже сметала сь лица земли всю человЬческую накипь невЬрія. Эта народная стихія - не признакь ли обЬщаного Эдема Новому Адаму, которомь только и жива душа человЬческая?! И эта стихія - не вь рафинированныхь городахь, но здЬсь, вь тишинЬ и покоЬ сель, среди дЬтей первобытного труда.

ЗдЬсь сохранилась еще искра Божія, которую нужно беречь и сберечь, такь какь не будь ея - давно уже не стало бы силь жить.

Инокь Алексій (Дехтеревь)50.

№ 4

Богомолы на Карпатской Руси.

IV.

Храмовый праздникь вь БехеровЬ.

12 октября.

Вь одиннадцать часовь утра я и послушникь Владимірь Леонть-евь51 отправились вь Бехеровь на церковный праздникь.

До Нижней Поляны мы добрались на автобусЬ, а далЬе - пЬшкомь. Вь небольшой, по-лЬтнему уютной рощицЬ устроили приваль, подкрЬпили свои силы, отдохнули и - опять вь дорогу.

Была прекрасная, солнечная погода. Шли и мирно бесЬдовали вь тепломь благоуханіи чуть движимаго вЬтерка, вь яркомь, солнечномь блескЬ, какь вдругь. изь-за ближайшей горы надвинулась туча, и черезь минуть полиль дождь. Мы едва поспЬли подь крышу ближайшей хижи.

Быстро стемнЬло. И когда дождь прошель, быль уже вечерь. Однако мы храбро пустились вь дальнЬйшій путь, подымались куда-то вь гору - безь руля и безь вЬтриль, потомь сползали сь нея по колЬни вь липкой грязи, вь совершенной темнотЬ - и только чудомь добрались до Бехерева. Продрогли, измокли, перепачкались, устали.

Ну что бы намь было переночевать вь гостепрЬимной хижЬ!.. Но брать Владимирь - человЬкь военный до мозга костей.

- Пойдемь да пойдемь!..

Воть и пошли. И только вь прекрасномь, свЬтломь и тепломь домЬ священника о. АлексЬя Омельяновича52 нЬсколько пришли вь себя: переодЬлись, обогрЬлись и засЬли за скромный, но обильный ужинь.

13 октября.

Православная церковь вь БехеревЬ небольшая, каменная, вь от-крытомь полЬ, возлЬ стараго тракта Будапешть-Варшава... До вой-

ны здЬсь взадь и впередь сновали сотни автомобилей, шли одинь за другимь обозы, теперь же только изрЬдка продребезжить телЬга, да промчится случайный велосипедисть. ПЬшеходовь совсЬмь не видно. Такь и лежить вь предсмертной агоніи старый, видавшій виды тракть. Пройдеть еще нЬсколько лЬть, и онь превратится вь обычную малопроЬзжую дорогу.

Отстояли Божественную литургію. ЗдЬсь хора нЬть. Поеть весь народь. Мотивы мЬстные, но не расходящіеся сь общекарпатскими. Поють довольно стройно, но не дЬлятся на голоса, вь унисонь. Управляеть народнымь пЬніемь кураторь.

Газды одЬваются такь же, какь и всюду на Пряшевской Руси. Но женщины носять длинныя платья, простенькій цвЬтной корсажь и на головЬ - широкій плоскій чепець (платокь, схожій сь чепцомь) совершенно бЬлаго цвЬта. СовсЬмь Нормандія. И волосы у всЬхь женщинь бЬлокурые, и лица - блЬдныя, сЬверныя.

Народу вь церкви было много, но все свои. Изь сосЬднихь сель почти никто не пришель. Сказали прекрасныя проповЬди о. АлексЬй Омельяновичь, о. Василій Соловьевь, о. Андрей Цуглевичь53 и о. Александрь Володуцкій54. Настроеніе было хорошее, молитвенное, благоговЬйно-торжественное.

Вечеромь совершиль прогулку по селу. Село небольшое, но довольно зажиточное. Почти всЬ дома выстроены прочно, сь деревянными полами, сь пятью-шестью окнами. ВозлЬ каждаго дома - фруктовая рощица. Туть же вдоль села протекаеть небольшая рЬчка.

А вокругь - горы.

Инокь Алексій (Дехтеревь)55.

№ 5

Пасхальные дни вь Мармарошской долинЬ.

«Гляньте и знайте, что вь этой испоконь вЬка русской землЬ жиль и будеть жить русскій народь. Знайте, что здЬсь русскій духь и русская традиція! Они нами наслЬдованы! Мы ихь хранимь и хранить будемь!..».

П.С. Фодорь.

Глава православной Мукачево-Пряшевской епархіи епископь Да-маскинь ежегодно проводить Пасху среди народа вь Мараморош-ской долинЬ. И вь этомь году владыка рЬшиль провести СвЬтлые Дни вь историческихь селахь: ХустЬ, ИзЬ, ЛипшЬ, Горинчево и др.

Ровно вь 4 ч. дня вь Страстную субботу у подьЬзда Епархіальнаго управленія прогудЬль автомобиль. Сборы были короткими, и черезь

поль часа мы уже оставили за собой Мукачево. Владыку сопровождали діаконь о. Серапіонь56 и я - вь качествЬ епархіального сотрудника - корреспондента.

Быль тоть прелестный чась, когда солнце еще не зашло, но уже потеряло свой яркій дневной свЬть и какь бы начало медленно погасать. Этоть предзакатный чась любили наши изографы, ибо вь прозрачности далей рельефнЬе выдЬлялся фонь для удивительныхь твореній ихь проникновеннаго духа.

Пролился небольшой дождь, и оть этого еще ярче зазеленЬли поля и забЬлЬли цвЬтущія черешни. И какь-то странно было представить себЬ, что всего три дня тому назадь я Ьхаль лошадьми среди снЬжныхь Верховинскихь полей, насквозь продуваемый холоднымь ветромь.

Какой контрасть: тамь, на Пряшевской Руси, - медленно ниспада-ющій снЬгь, а здЬсь, на Подкарпатской Руси, - цвЬтущіе сады. И не только вь природЬ такая разница: она - и вь характерЬ народа. Вер-ховинскія села несравненно суровЬе здЬшнихь, подкарпатскихь.

Проехали Берегово сь его обширными виноградниками. На западЬ небо стало густо-янтарнымь, но надь головой оно все еще голубЬло нЬжными тонами бирюзы.

Виноградные сады здЬсь тянутся на добрый десятокь километро-вь. Подь лозы использованы буквально всЬ холмы, до самаго села Беня сь живописной рЬкой Боржавой. ЗдЬсь - уголокь Мадьяріи и, должень сказать, культурный уголокь и богатый. Газды-карпато-россы многому могуть здЬсь поучиться, но поучиться вь земномь аспектЬ, гдЬ вь трехмЬрномь мірЬ достигнуто все, что только мыслимо. Но не ищите здЬсь духовныхь ценностей. И если вы хотите соприкоснуться сь духовнымь горЬніемь, не задерживайтесь здЬсь долго, а спЬшите далЬе, вь Русскую Долину.

Вь Ардовцахь нась захватили уже первые сумерки, тихій чась отдыха, когда, подымая по дорогамь пыль, возвращаются сь полей стада, когда на завалинкахь мирно бесЬдують газды, дЬлясь впечатлЬніями дня.

Городь Севлюшь промелькнуль уже вь огняхь, и кь восьми часамь вечера мы были вь ХустЬ. У дверей интерната владыку встрЬтиль архимандрить АлексЬй и повель нась всЬхь вь свои покои.

ЗдЬсь, вь ХустЬ, уже совершенное лЬто. Открыты окна, отовсюду слышны оживленные голоса.

Быстро пролетЬло время до полуночи, когда началась СвЬтлая Заутреня. Сослужили владыкЬ архимандрить АлексЬй, іеромонахь Лука57 и оба діакона. ПЬль весь народь, переполнившій обширный храмь.

Вь этомь всенародномь пЬніи мнЬ слышится всегда властный го-лось Древней Руси, когда вся жизнь ея - до самыхь глубинь - была проникнута релипознымь чувствомь, когда, казалось бы, самое малое дЬло было согрЬто тепломь и свЬтомь молитвенной традиціи.

Какіе напЬвы!.. Какая вь нихь давняя старина!.. ВЬдь именно пас-хальныя мелодіи особенно древни, считая своимь началомь знаменитый паспЬвь, чудомь сохранившійся только на Карпатахь. Подь это пЬніе нЬкогда молились русскіе цари.

Вь концЬ заутрени владыка сказаль большую проповЬдь, произведшую на слушателей сильное впечатлЬніе. Я видЬль оживленные вниманіемь лица, видЬль горящіе внутреннимь огнемь взоры, и вь душЬ пЬла радость: да, здЬсь нЬть еще того равнодушія кь вЬрЬ, которое охватило мірь.

ПослЬ литургіи было освященіе пасокь. Сотни корзинь сь куличами размЬстились возлЬ церкви. Вь каждый куличь была воткнута горящая свЬча. И этоть зажженымь блескомь, вь нЬдрахь прекраснаго пасхальнаго утра.

Медленно продвигался владыка среди этого трепещущаго свЬта. Впереди несли кресть, хоругви и образа; позади шло духовенство, шель хорь, все время радостно возглашая: «Христось воскресе изь мертвыхь.». И ему вторило пЬніе жаворонковь вь лазури наступающего дня. И еще запечатлЬлось вь памяти: когда мы шли черезь дворь вь церковь, ярко сіяла чуть ущербленная луна. Когда же вышли изь церкви, тоть же дворь быль залить солнечнымь блескомь.

Разговлялись мы у о. архимандрита и спали не болЬе двухь ча-совь.

Сь утра - трезвонь во всЬ колокола. Звонари - любители мальчики. Они маячать вь солнечныхь бликахь, нарядженные вь разноцвЬтныя рубашечки, вь своемь изумительнымь мажорЬ. Для нихь Пасха - не только праздникь, но болЬе чЬмь праздникь: совсЬмь особый мірь, насыщенный неисчерпаемымь запасомь радостнаго блеска и шума.

СовсЬмь по-лЬтнему жаркій день. И вЬтерь сь юга - слегка влажный. Ярко горить на солнцЬ зелень. Чуть колышатся вЬтви цвЬтущихь деревьевь. И небо такое чистое, такое синее, почти цвЬта индиго, что кажется, будто его только что отмыли оть сЬверныхь тучь и приготовили спеціально кь празднику.

Продолжали нашь путь на автомобилЬ. ПроЬхали Изу и кь часу дня прибыли вь Горинчево. Еще вь ХустЬ кь владыкЬ присоединились архимандрить АлексЬй - благочинный Хустскаго округа и іеромонахь о. Николай - секретарь Епархіального управленія.

ЗдЬсь, подь отвЬсными лучами солнца, ждаль уже владыку крестный ходь. Вокругь тЬснилась масса народа. Впереди крестнаго хода

стояль сь крестомь архимандрить Матфей58 и сь нимь - іеромонахь

о. Антоній59. Архимандрить сказаль привЬтственное слово. ЗатЬмь владыкЬ преподнесли хлЬбь-соль и цвЬты.

Владыка поблагодариль присутствующихь за встрЬчу, и всЬ медленно направились вь церковь, гдЬ была отслужена соборне вечерня. Сослужили владыкЬ архимандрить АлексЬй, архимандрить Матфей, іером. Антоній и іеродіаконь Серапіонь. И здЬсь, какь и вь ХустЬ, владыка произнесь большую проповЬдь, что онь неизмЬнно дЬлаль и во всЬхь послЬдствующихь селахь. Всего имь было сказано шесть проповЬдей, посвященныхь Воскресшему Христу.

Весь народь не смогь умЬститься вь церкви, множество крестьянь осталось во дворЬ и вь полЬ, образовавь внушительную толпу. Особенно много было дЬтей.

Глазамь больно оть этой стихійности красокь, захлестнувшихь прицерковную лужайку. ЗдЬсь Пасха ощутимЬе, нежели вь городЬ, и весна здЬсь очевиднЬе.

Вь ЛипшЬ - огромный, внЬшне законченный храмь. ЗдЬсь та же толпа, что и вь ГоринчевЬ, то же пЬніе всего народа, тЬ же дЬти - со свЬтлыми лицами, такими чудесными, живыми глазами.

Кь вечеру прибыли вь Липецкій женскій монастырь. Внизу, возлЬ шоссе, ждали владыку старець о. Кассіань и іеромонахь Пантеле-имонь60, а у ограды обители - вся община во главЬ сь игуменіей матушкой Параскевой61. ЗдЬсь быль отслужень молебень архиман-дритомь АлексЬемь, игуменомь Діонисіемь62, іеросхим. Кассіаномь, іером. Пантелеимономь и іеродіакономь Серапіономь. ПЬль хорь монахинь. НЬкоторыя пЬснопЬнія исполняла вся церковь. Было торжественно и особенно хорошо вь этой обстановкЬ тепла и уюта. ЗатЬмь игуменія Параскева предложила оть имени насельниць обители владыкЬ и присутствующимь чай. На ночь владыка и всЬ мы вернулись вь Хусть.

Воть и второй день Пасхи. Кь литургіи прибыли вь Изу, центрь православнаго движенія, гдЬ владыку встрЬтиль сь крестнымь хо-домь архимандрить Амфилохій63.

ЗдЬсь собралось для встрЬчи владыки не менЬе трехь тысячь человЬкь. Прекрасно пЬль большой сельскій хорь. Сослужили владыкЬ архимандрить АлексЬй, архимандрить Амфилохій, іеро-схимонахь Кассіань, іеромонахь Николай и іерод. Серапіонь. Да, здЬсь, вь самомь центрЬ Марамороша, особенно жива чистая вЬра, жива подлинная религіозность. Это чувствуешь на каждомь шагу. И какь запоминающе красивы здЬсь дЬти вь своемь молитвенномь горЬніи!.. Именно изь этой дЬтской среды непремЬнно когда-нибудь появится свой карпаторусскій преподобный Сергій, который

озарить страну свою небывалымь духовнымь свЬтомь и кь которому потянутся сосЬдніе народы, извЬрившіеся вь матеріальной культурЬ. Особенно поразиль меня одинь мальчикь, чЬмь-то даже похожій на отрока Варфоломея. Онь стояль совсЬмь близко оть меня и беззвучно, одними только глазами, молился. Кто онь?.. Какь зовуть его?.. Не знаю. Но я его не забуду никогда.

ПослЬ Божественной литургіи состоялся парадный обЬдь у председателя общины Дмитрія Кемень.

Свою праздничную поЬздку владыка завершиль селомь Кошеле-во, гдЬ тоже соборне была отслужена вечерня. Народу собралось великое множество, такь что мированіе длилось добрыхь два часа.

Вь обратный путь мы двинулись на закатЬ солнца. Долго отдыхали вь ХустЬ у гостепріимнаго архимандрита АлексЬя и вь Мукачево вернулись около двЬнадцати часовь ночи.

Долго не могь уснуть я вь эту ночь. Предь моими глазами проходили крестные ходы, двигались толпы крестьянь и живописныя группы дЬтей, слышался торжественный хораль: «Христось Вос-кресе изь мертвыхь.». И всюду высились цвЬтущія деревья, и весь окружающій мірь, казалось, внЬдрился вь самое сердце.

Да святится имя твое, благословенная Подкарпатская Русь!

Инокь Алексій (Дехтеревь).

Мукачево, апрЬль 1936 г.64.

ПРИМЕЧАНИЯ

1. НивьерА. Православные священнослужители, богословы и церковные деятели русской эмиграции в Западной и Центральной Европе. 1920-1995: Биографический справочник. М.: Русский путь; Париж: YMCA-Press, 2007. С. 59-60.

2. НагЬиїта 1. Ladomirovskë reminiscencie. Ргєбоч 2000. С. 85-86.

3. Колупаев В. Православная книга русского зарубежья первой половины ХХ века. Из истории типографии братства Иова Почаевского. Волынь-Карпаты 1903-1944. М.: «Пашков дом», 2010. С. 104-107.

4. Буевский А. Алексий (Дехтерев) // Православная энциклопедия. Т. 1. М., 2000. С. 665.

5. Киреев А, прот. Епархии и архиереи Русской православной церкви в 1943-2002 гг. М., 2000. С. 199-200.

6. Бахметьева Е. Три ипостаси Александра Дехтерева // Вильнюс. 1993. № 7. С. 123-138.

7. Слово при наречении во епископа Пряшевского высокопреподобного о. архимандрита Алексия (Дехтерева) в Праге 3 февраля 1950 г. // Свет православия. Пряшев. 1950. № 2. С. 22.

8. Лібава (сучасн. Лієпая), портове місто в Латвії.

9. Буевский А. Указ. соч.

10. Русский пароход на месте гибели «Титаника» // Утро Россш. 1912. 3 мая.

11. Вечернее время. 1912. 26 (13) июня; Вечернее время. 1912. 27(14) июня.

12. Дехтерев А. Неокрепшие крылья: Стихотворения: 1905-1906 гг. Вильна: Электротип. Ш.И. Лихтмахера, 1906. 66 с.

13. Алексий (Дехтерев Александр Петрович). Архиепископ Виленский и Литовский, писатель // Русские в истории и культуре Литвы. Историко-биографические очерки. Вильнюс, 2008. С. 454.

14. Штырлова М. Дехтерёв Александр (19.04.1889-19.04.1959, Вильнюс, СССР, Литовская ССР). URL: http://russianscout.org/

exampLes/85--19041889-19041959-.htmL (дата обращения: 17.05.2013).

15. Дехтерев А. О чем нельзя забыть (Из воспоминаний бывшего старшего скаута Дона) // За правду. 1949. № 34.

16. Novy pravosLavny biskup na Presovsku // Vestnik pravosLavneho exarchatu Moskevske Patriarchie v CeskosLovensku. 1950. 1 unora. С. 21.

17. Емельянов Н. Представители русского зарубежья, за Христа пострадавшие // Материалы 18-й ежегодной богословской конференции ПСТГУ / М. Изд-во ПСТГУ. 2008. Т. 1. С. 235.

18. Harbul'ova L. Op. cit. С. 86.

19. Колупаев В. Указ. соч. С. 106.

20. Алексий (Дехтерев), инок. Белый крин (Очерк Домбокскаго девичьяго монастыря). Ужгород, 1936; Його ж. Сокровище неоцененное (Очерк православного девичьяго монастыря в Липши на Подкарпатской Руси). Ужгород: Подкарпатська Русь, 1936.

21. Колупаев В. Указ. соч. С. 106.

22. Алексий (Дехтерев), иеромонах. Необычайная радость // Журнал Московской патриархии. 1945. № 10. С. 12-13.

23. Письма патриарха Алексия I в Совет по делам Русской православной церкви при Совете народных комиссаров - Совете министров СССР Т 1. 1945-1953 гг. / Под ред. Н.А. Кривовой; отв. сост. Ю.Г. Орлова; сост. О.В. Лавинская, К.Г Ляшенко. М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2009. С. 729.

24. Алексий (Дехтерев), архимандрит. Мой путь на родину // Журнал Московской патриархии. 1949. № 10. С. 58

25. Алексий (Дехтерев), архимандрит. День Святой Троицы в обители преподобного Сергия // Журнал Московской патриархии. 1949. № 7. С. 4-6; Його ж. Из жизни Троице-Сергиевой лавры // Журнал Московской патриархии. 1949. № 9. С. 7-10; Його ж. Мой путь на родину // Журнал Московской патриархии. 1949. № 10. С. 58.

26. Беседа с о. архимандритом Алексием (Дехтеревым) // Вестник православного экзархата Московской патриархии в Чехословакии. 1949. 15 декабря. С. 199.

27. На общем собрании Пряшевской епархии кандидатом на православную кафедру в Пряшеве избран о. архимандрит Алексий (Дехтерев) // Свет православия. Пряшев. 1950. № 1. С. 7-8.

28. Церковное наречение избранных во епископы // Свет православия. Пряшев. 1950. № 2. С. 21.

29. Хроника [наречение и хиротония архимандрита Алексия (Дехтерева) во епископа Пряшевского] // Журнал Московской патриархии. 1950. № 3. С. 10.

30. Хиротония пряшевского епископа // Свет православия. Пряшев. 1950. № 3. С. 40.

31. Алексий, епископ Пряшевский. «И мир, и безмятежие даруя...». Вклад православной церкви в дело мира. 1950-1951 гг. Пряшев, 1952. 152 с.

32. Письма патриарха Алексия I в Совет по делам Русской православной церкви при Совете народных комиссаров - Совете министров СССР 1945-1970 гг. / [под ред. Н.А. Кривовой; отв. сост. Ю.Г. Орлова; сост. О.В. Лавинская, К.Г Ляшенко]. М., 2009. С. 116.

33. Новинский В., прот. Очерк истории православ'я в Литве. Вильнюс, 2005. С. 485.

34. Архиепископ Алексей (Дехтерев) (1955-1959). URL: http://www. orthodoxy. Lt /ru/pravyashchie-arkhierei/111-arkhiepiskop-aLeksej-dekhterev (дата обращения: 17.05.2013).

35. Лавринец П. Эмигрантский текст в переписке «возвращенцев» (А.П. Дехтерев, А.П. Ладинский, Н.Я. Рощин) // Toronto Slavic Quarterly. Academic Electronic Journal in Slavic Studies. № 34. FaLL 2010 (URL: http:// www.utoronto.ca/tsq/34/tsq34_Lavrinets.pdf (дата обращения: 17.05.2013)).

36. Архиепископ Виленский и Литовский Алексий (Некролог) // Журнал Московской патриархии. 1959. № 3. С. 34-36.

37. Др. Дамаскин (Грданички) // Сава ВуковиЬ. Српски ]’ерарси од деветог до двадесетог века, Евро Београд, Унирекс Подгорица, Калений Крагу]’евац, 1996. С. 149-150; Пено В., Розинская М. Дамаскин (Грданичкий) // Православная энциклопедия. Т. XIII. М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2006. С. 688-689.

38. Дамаскин (Грданички). Народ. 20 червня 1892 р. в Лесковцях (Сербія). Закінчив духовну семінарію св. Савви, Санкт-Петербурзьку духовну академію, філософський ф-т Фрібурзького університету (Швейцарія). Працював викладачем белградської духовної семінарії, секретарем Сербської патріархії, доцентом богословського ф-ту Белградського університету. Му-качівсько-Пряшівський єпископ (1931-1938 рр.). З 1938 р. - єпископ Американсько-Канадський, з 1939 р. - єпископ Банатський. З 1947 р. - митрополит Загребський. Помер 7 жовтня 1969 р. в Белграді. Дет. див.: Дамаскин (Давидович), иеродиак. Кончина митр. Загребского Дамаскина // ЖМП. 1970. № 4. С. 48-50; Кассіан (Корепанов) народ. бл. 1870-1875 рр. в Уфимській губернії. У 1901 р. вступив послушником до відомого старця Йосифа (Літов-кіна) в Оптинську пустинь Ковельського повіту Калузької губернії. У 1904 р. переїхав на Афон, де провів більше 30 роки, з них три проживав у повному усамітненні у гірській печері. У 1934 р. о. Кассіан переїхав до Чехословач-чини. Зарахований до числа братії монастиря Іова Почаївського в Ладо-мировій на Пряшівщині. Працював у складі редакційної ради, регулярно друкувався на шпальтах газети «Православная Карпатска Русь», журналу «Православный Карпаторусскій вЪстникъ». На Підкарпатську Русь прибув

вперше у червні 1935 р., щоб взяти участь у роботі конференції православного духовенства при монастирі Святого Миколая в с. Іза-Карпутлаш. У 1936 р. призначений духівником Липчанського жіночого монастиря. У травні 1936 р. їздив до Болгарії, де збирав кошти для будівництва храмів на Підкарпатській Русі. У 1937 р. о. Кассіан виїхав до Почаївської лаври, але надалі підтримував постійні зв'язки з Липчанським монастирем та Єпархіальним управлінням. У кінці 1939 р. ієросхимонах Кассіан повернувся на Афон. Помер 29 вересня 1942 р. Дет. див.: Алексий (Дехтерев), инок. Сокровище неоцененное (Очерк православного девичьяго монастыря в Липши

- на Подкарпатской Руси). Ужгород, 1936. С. 25; ПриіЬздь на Карпатскую Русь афонскаго старца іеросх. о. Кассіана // Православный Карпаторусскій ВЬстникь. 1936. № 2. С. 11; Шкаровский М. Русские обители Афона в XX веке: наиболее известные насельники // http://spbda.ru/news/a-2313.html

39. Аверкій (Таушев) народ. 19 жовтня 1906 р. в Казані. Проживав у Болгарії (1920-1931). Закінчив богословський ф-т Софійського університету. У 1931-1940 рр. перебував на Підкарпатській Русі. Працював чиновником Єпархіального управління. У Свято-Миколаївському чоловічому монастирі в с. Іза-Карпутлаш пострижений в чернецтво. У 1932 р. єпископом Дама-скином рукоположений у сан ієромонаха. Обслуговував приходи у с. Нанково та Бороняво на Хустщині. З вересня 1932 р. помічник настоятеля, а з серпня 1934 р. настоятель православного приходу в Ужгороді. У 1937 р. зведений у сан ігумен. У 1938 р. переведений в Мукачево, адміністратор частини Мукачівсько-Пряшівської єпархії на території королівства Угорщини. Референт Єпархіального управління, зведений у сан протосингела. У 1940 р. виїхав до Сербії, а з 1944 р. проживає у Відні. Архімандрит. Настоятель Синодального домового храму Св. рівноапостольного великого князя Володимира в Мюнхені. У 1951 р. переїхав до США, викладач, ректор Свято-Троїцької духовної семінарії (1952-1976 рр.). З 1953 р. - єпископ Сіракузький. Настоятель Св. Троїцького монастиря (1960-1976 рр.). З 1961 р. - архієпископ. Постійний член Архієрейського Синоду РПЦЗ. Автор цілого ряду книг. Помер 10 квітня 1976 р. Дет. див.: Анашкин Д. Архиепископ Аверкий (Таушев Александр Павлович) // Сповідники та подвижники Православної Церкви на Закарпатті в ХХ ст. / Авт. кол.: Ю. Данилець - голова авт. кол., архієпископ Феодор (Мамасуєв), архієпископ Антоній (Паканич), прот. О. Монич, А. Світлинець, Д. Анашкін, С. Канайло, В. Міщанин, ієромонах Пімен (Мацола), прот. В. Юрина. Ужгород, 2011. С. 231-241; Кнорре Б. Аверкий (Таушев) // Православная энциклопедия. Т. I. М.: Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000. С. 130-131.

40. Полончак Георгій, священик (1900-1976). Служив в с. Заднє (При-боржавське) Іршавського р-ну Закарпатської області.

41. Алексий (Дехтерев), инок. Три конференции // Православный Карпа-торусский вестник. 1935. № 1. С. 6-7.

42. Див.: Данилец Ю. Архиепископ Ионафан (Кополович): документы и материалы // Русин. Международный исторический журнал / Отв. ред. С.Г Суляк. 2008. №3-4 (13-14). С. 148-159.

43. Алексий (Дехтерев), инок. Освященіе основанія храма вь селЬ БЬлки // Православный Карпаторусский вестник. 1935. № 1. С. 14-15.

44. Олексій (Кабалюк), архімандрит (1887-1947). Канонізований УПЦ в 2001 р. Дет. див.: Данилець Ю. Преподобний Алексій (Кабалюк) карпато-руський сповідник // Сповідники та подвижники Православної Церкви на Закарпатті в ХХ ст... С. 7-24.

45. Люцина (нині Лучіна, слов. Lйcina) село в Словаччині в окрузі Пряшів Пряшівського краю.

46. Соловйов Василій, священик (1895-1949). Народ. 16 грудня 1895 р. в с. Ілемно Солецького р-ну Псковської (нині Новгородської) обл. Випускник Псковської духовної семінарії. Учасник Першої світової війни. Навчався у Варшавському та Празькому університетах. Єпископом Празьким Сергієм (Корольовим) рукоположений у сан диякона 14 жовтня 1926 р. В сан священика рукоположений архієпископом Серафимом (Ляде). Служив у Сх. Словаччині (Межилаборці, Чертіжне, Валентовці, Ребрин, Лютин). У 1940 р. призначений адміністратором православних приходів у Словаччині. Помер 28 грудня 1949 р. Дет. див.: Феодорович В. Светлой памяти о. Василия Соловьева // Свет православия. 1950. № 2. С. 28-29; Алексий (Дехтерев), архимандрит. Друг молодежи. (Памяти протоиерея о. Василия Соловьева) // Свет православия. 1950. № 2. С. 29-31.

47. Ноаров Сергій, священик. Народ. 1881 р. в с. Знаменське Костромської губернії. Закінчив духовну семінарію. Учасник Громадянської війни. Емігрував до Болгарії та Сербії, потім виїхав до Італії. Настоятель Свято-Миколаївського храму в Барі (1926-1931). Пізніше знову переселився до Сербії. Працював позаштатним священиком Свято-Троїцького храму в Белграді, а потім священиком російського домового храму при притулку для старих у Вождовці (Белград). У 1935 р. згадується благочинним православних приходів на Прящівщині. У 1937 р. був духівником Свято-Різдва-Богородицького монастиря в с. Липча. Помер у Белграді не раніше 1950 р. Дет. див.: Нивьер А. Указ. соч. С. 350-351; Списки русской церковной эмиграции в Сербии. и^: http://www.srpska.ru/article.php? nid=2261&sq =19,238&сг^ (дата обращения: 17.05.2013).

48. Бехерів (словац. Бєсілєго^ - село в Словаччині Бардіївського округу Пряшівського краю.

49. Віталій (Максименко), архієпископ (1873-1960). Настоятель монастиря Св. Іова Почаївського у Ладомировій (Словаччина). Архієпископ Східно-Американський і Джерсітський. Член Синоду РПЦЗ.

50. Алексий (Дехтерев), инок. Богомолы на Карпатской Руси // Православный Карпаторусский вестник. 1935. № 2. С. 9-10.

51. Іов (Леонтьев), архімандрит (1894-1959). Народ. 14 березня 1984 р. в Москві. Учасник Першої світової та громадянської війни. Емігрував до Франції, а в 1924 р. до Чехословаччини. У монастирі в Ладомировій прийняв чернецтво У 1944 р. переїхав до Німеччини, настоятель монастиря Св. Іова Почаївського в Мюнхені.

52. Омельянович Олексій, священик (1898-1974).

53. Цуглевич Андрій, священик (1897-1989).

54. Володуцький Олександр, священик.

55. Алексий (Дехтерев), инок. Богомолы на Карпатской Руси // Православный Карпаторусский вестник. 1935. № 3. С. 10.

56. Серапіон (Іваник), схиігумен (1911-1980).

57. Лука (Рущак), схиієромонах (1902-1983). Засновник монастиря Св. Пантелеймона в м. Хуст-Колесарево.

58. Матфей (Вакаров), архімандрит (188-1953). Настоятель Св. Миколаївського монастиря в с. Іза-Карпутлаш.

59. Антоній (Волощук), архімандрит (1900-?).

60. Пантелеймон (Кундря), архімандрит (1898-1950).

61. Параскева (Ніна) (Прокоп), схиігуменя (1896-1967). Засновниця жіночого православного чернецтва на Закарпатті. Настоятелька Липчансько-го та Мукачівського монастирів.

62. Діонисій (Пирко), ігумен. Дата і місце народження не відомі. Походив з родини емігрантів-заробітчан. У 1914 р. згадується як ієромонах, насельник Свято-Тихонівського монастиря в м. Саут-Канаан (шт. Пенсільванія, США). У 1922 р. в «Американскому православному віснику» згаданий як ігумен, настоятель православного храму в м. Бруксайд (шт. Алабама, США) в юрисдикції Північно-Американської митрополії Руської православної церкви. У 1925 р. разом з архімандритом Олексієм (Кабалюком) пожертвував для будівництва жіночого монастиря в с. Липча Хустського округу 20 тис. чеських крон. У серпні 1927 р. направлений тимчасово керуючим Карпа-торуською православною церквою архімандритом Олексієм (Кабалюк) до Липчанського монастиря на посаду священика. 22 квітня 1928 р. правління Липчанського монастиря звернулося до єпископа Серафима (Іванович) з проханням затвердити ігумена Діонісія на посаді служащого священика. У документі за квітень 1931 р. ігумен Діонисій згадується вже як духівник монастиря. У цьому ж документі зазначалося, що він часто хворів і не міг у повній мірі виконувати свої функції духівника. У 1936 р. виїхав до Польщі. Подальша його доля не відома.

63. Амфилохій (Кемінь), архімандрит (1888-1944).

64. Алексий (Дехтерев), инок. Пасхальные дня вь Мармарошской долинЬ // Православный Карпаторусский вестник. 1936. № 2. С. 6-9.