CC BY
36
УДК 141.7
Халецький О.В., доктор фшософп, доцент1, Халецька О.О., здобувач2® 'Лъвгвсъкий нацюнальнийушверситет ветеринарног'медицини та бютехнологш iмет С.З. Гжицъкого, Лъвгв, Украта 2Львгвський нацюнальнийушверситет гменг 1.Франка, Лъв1в, Украгна
АНТРОПОНООСФЕРИЗАЦ1Я В.ВЕРНАДСЬКОГО ЯК ЗБ1ЛЬШЕННЯ СВ1ДОМ1СНО-ДУХОВНИХ ЧИННИК1В РОЗВИТКУ АБО ПРОСВ1ТЛЕННЯ ХАОСУ
За сучасними науково-фшософсъкими уявленнями (синергетика, квантова гравтащя, тдтверджена андронним колагдером meopin Великого Об'еднання, так звана «нова icmopin», сощалъно-кулътурна парадигма тощо i узагалънюючий ix ecix утверсалъний еволющошзм) ceim (субстанщя-суб'ект-процес як творчкна силодгя) у своему розвитку проходить етапи: 1) космогенезу лтосфери, 2) бюсфери життя. 3)антропоноосфери дгерозуму. У В.Вернадського ноосфера - такии стан ceimy людини, коли науковий розум i практична дгялътстъ стаютъ планетарною силою, сум1рною з силою природи. За П.Тейяром де Шарденом ноосферизащя в1дбуваетъся не тыъки через науково-техтчний прогрес, але, проходячи певт cmadii розвитку, е повним духовним перетворенням ceimy як пунктом. У 1980-х р. група дослгднитв на чолг з М. MoiceeeuM висунула быъш довгочасне поняття «епоха розвитку ноосфери», А у 1990-х р. науковщ 1нституту фыософИ HAH (М.Булатов, В.Загороднюк та тш.) дтшли висновку, що суттстъ ноосфери - це сукуптстъ глобалъних проблем, ятрозкриваютъ так звану «проблемулюдини». У 2000-хр. npoeiÖHoi ваги набувае так звана сощалъно-кулътурна парадигма, яка у науково-фглософсъкгй думщ розглядаетъся трояко: по-перше, як icmopu4HO-духовна тоталътстъ (школа «Aннaлiв» i yci «анналог'ди»), по-друге, як здтснення сощалъно-кулътурних npoeKmie (постмодертстсъкий nocmcmpyкmypaлiзм) i, по-трете, як збыъшення свгдомгсно-духовних чиннитв розвитку суспыъства(утверсалъний еволюцютзм). На нашу думку, антропоноосферизащя суттсно тотожна соцгалъно-кулътурнт napadu2Mi i являе собою збыъшення свгдомгсно-духовних чиннитв icmopu4H020 розвитку сустлъства. Зростання свгдомгсно-духовних чиннитв розвитку сустлъства зумовлене тим, що людина постае як icmoma дгялътсно-свгдомгсна, а розвиток сустлъства - як icmopu4HO-dyxoenuü процес, вгдображений у концепцИ «eфipuзaцii» А. Тойнбг. Зростання свгдомгсно-духовних чиннитв розвитку сустлъства вiдбyвaemъcя триедино, як: 1) виведення свтла духовного з темного потоку icmopii, тобто по^довно-поступалъно-прогресивного розвитку сустлъства саме як icm0p^02i4H0-dyx0eH020 процесу, 2) в нъому зростання дгеусвгдомленъ в ycix сферах життя i як 3) гдейно-духовне перетворення ceimy (зростання розвиткових значенъ, зростання dienpoeKmuenocmi ideu аж до здiйcнeння малих i великих сощалъно-кулътурних npoeKmie, oco6ucmicna трансгреЫя, новоозначування тощо). 1сторично-духовнии розвиток сустлъства як антропоноосферизацтне збыъшення иого ceidoMicHO-dyxoenux чиннитв проходить етапи (ступет) первжного общинно-родового сустлъства; аграрного общинно-станового сустлъства у тръох генеращях (А.Тойнбг): перших (Давнъоегипетсъког, Шумеро-Вавилонсъког,
® Халецький О.В., Халецька О.О., 2014
334
1ндськог, Егейськог, Хетто-Малоазтськог, Ранньокитайськог i Давньоамериканськог) общинно-невыьницьких, давтх (Давньосх1дног, Античног, Давнъошдтсъког, Давньокитайськог) общинно-рабовласницъких i cepedHboeiHHUX (Далекосхгдног, 1ндтсъког, Австразтсъког,
Центральноаз1атськог, 1рано-1сламськог, Схгднохристиянськог,
Зах1днохристиянсъко'{) общинно-феодалъних локальных цившзацт як певних cnoco6ie розвитку; тдустр1ального сустлъства (фауст1всъког мегацившзацп, за О.Шпенглером), яке проходить етапи: передтдустр1ал1зацшний XVII - сер. XVIIIcm.; тдустр1ал1зацшний сер. XVIII - XlXcm., тдустр1алъного пер. пол. XX ст. i, розпочатого НТР, посттдустр1алъного друг. пол. XX ст. та тформацшного - eid XXI ст. сустлъства (Д.Белл, О.Тофлер, Е.Масуда, З.Бжезинсъкии ma in.). Bid сер. XX ст., з початком НТР, сутшстъ яког у перетворент науки на безпосередню продуктивну силу, ceidoMicHO-dyxoem чинники розвитку набуваютъ виргшалъного значения, що зумовлюе ттелектуал1зацт ycix сфер сустлъного життя. Глобал1зац1я постае одним гз головних 3aco6ie збыъшення св1дом1сно-духовних чинникгв розвитку сустлъства.
Ключов1 слова: ушверсалънии еволюцюшзм, субстанщя - суб'ект -процес, творчкна силоЫя, антропоноосферизац1я, гсторично-духовнии розвиток, збыъшення св1дом1сно-духовних чинникгв розвитку, iдейно-духовне перетворення, процесуалъно-творчоцентричний образ ceimy, глобал1зац1я, НТР, ттелектуал1зац1я.
УДК 141.7
Халецький О.В., доктор филочофских наук, доцент1, Халецька О.О., соискатель2 1 Львовский националъныйуниверситет ветеринарной медицыни и биотехнологий имени С.З.Гжицкого, Львов, Украина 2Львовский национальныйуниверситету именг И. Франка, Львов, Украина
АНТРОПОНООСФЕРИЗАЦИЯ В.ВЕРНАДСКОГО КАК ВОЗРОСТАНИЕ СОЗНАТЕЛЬНОСТНО-ДУХОВНЫХ ОПРЕДЕЛЯЮЩИХ РАЗВИТИЯ.
По современным научно-философским представлениям (синергетика, квантовая гравитация, подтверждённая андронным коллаидером теория Великого Единения, так называемая «новая история», социально-культурная парадигма и обобщающий их всех универсальный эволюционизм) мир (субстанция-субъект-процесс как творческое силодействие) в своём развитии проходит этапы 1) космогенеза литосферы, 2) биосферы жизни и 3) антропоноосферы дееразума. У В.Вернадского ноосфера - такое состояние мира человека, когда научный разум и практическая деятельность становятся планетарной силой, соизмеримой силам природы. У Тейяра де Шардена ноосфера происходит не только через научно-технический прогресс, но, проходя определённые стадии развития, представляется полным духовным преобразованием мира как пунктом. В 1980-х г. Н.Моисеев и др. выдвинули более долговременное понятие «эпоха развития ноосферы». В 1990-х г. М.Булатов, В.Загороднюк и друг. пришли к выводу, что сущность ноосферы -это совокупность глобальных проблем, раскрывающих т.н. «проблему человека». В 2000-х г. ведущее значение преобретает т.н. социально-культурная парадигма, в научно-философских исследованиях рассматриваемая
335
трояко: во-первых, как исторически-духовная тотальность (школа «Анналов» и все «анналоиды»), во-вторых, как осуществление социально-культурных проектов (постмодернистский постструктурализм) и, в-третьих, как возрастание сознательностно-духовных детерминант (определяющих) развития общества (универсальный эволюционизм). По нашему мнению, антропоноосферизация сущностно тождественна социально-культурной парадигме и представляет собой возрастание сознательностно-духовных определяющих исторического развития общества. Возрастание сознательностно-духовных детерминант развития обусловлено тем, что человек является существом деятельностно-сознательностным, а развитие общества - процессом исторически-духовным, отображенным в концепции «эфиризации» А. Тойнби. Возрастание сознательностно-духовных определяющих развития происходит триедино: как выведение света духовного из тёмного потока истории, тоесть последовательно-поступально-прогресивного развития общества именно как исторически-духовного процесса, 2) в нём - возростние дееосознаий во всех сферах жизни и как 3) идейно-духовное преобразование мира (возрастание развивающих значений, возрастание деепроективности идей аж до осуществления малых и больших социально-культурных проектов, личностная трансгрессия, новоозначивание и т.д.). Ноосферически-духовное развитие общества как
антропоноосферизационное возрастание его сознательностно-духовных определяющих проходит этапы (ступени): первобытного общинно-родового общества; аграрного общинно-сословного общества в трьох генерациях (А.Тойнби): первых (Древнеегипетской, Шумеро-Вавилонской, Индской, Эгейской, Хетто-Малоазийской, Раннекитайской и Древнеамериканской) общинно-невольничьих, древних (Древневосточной, Античной,
Древнеиндийской, Древнекитайской) общинно-рабовладельческих и средневековых (Дальневосточной, Индийской, Австразийской,
Центральноазиатской, Ирано-исламской, Восточнохристианской,
Западнохристианской), общинно-феодальных локальных цивилизаций как определённых способов развития; индустриального общества (фаустовской мегацивилизации, по О.Шпенглеру), которое проходит этапы: перединдустриализационного XVII- сер. XVIII ст., индустриализационного сер. XVIII - XIX ст., индустриального пер. пол. XX ст. и, начатого НТР, постиндустриального втор. пол. XX ст. и информационного - от XXI ст. общества (Д.Белл, О.Тофлер, Э.Масуда, З.Бжезинский и другие). От сер. XX века, с началом НТР, сущность которой в превращении науки в непосредственную производительную силу, сознательностно-духовные определяющие развития преобретают решающее значение, что обуславливает интеллектуализацию всех сфер общественной жизни. Глобализация выступает одним из главных способов возрастания сознательностно-духовных определяющихразвития общества.
Ключевые слова: универсальный эволюционизм, субстанция - субъект -процесс, творческое влияние, антропоноосферизация, исторически- духовное развитие, увеличение духовных факторов развития, идейно-смысловые преобразования, процесуально-творчоцентрический образ мира,, глобализация, НТР, интеллектуализация.
336
UDC 141.7
Khaletskiy O.1, Khaletska O.2
1Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S. Z. Gzhytskiy, Lviv, Ukraine 2Lviv National Ivan Franko University, Lviv, Ukraine
ANTROPONOOSPHERIZATION - IT IS THE INCREASE OF CONSCIOUSNESS AND SPIRITUAL DEVELOPMENT FACTORS
According to current scientific and philosophical ideas (synergetics, quantum gravity, confirmed androgen theory of collider of Grand unification, called "New History", socio-cultural paradigm, etc. and synthesis of all universal evolutionism) world (substance - subject - process as creative forceaction) in its development goes through stages: 1. cosmogenesis of lithosphere, 2. biosphere of life, 3. andronoosphere of valid reason. In V. Vernadsky noosphere - a state of the world of man, when scientific understanding and practical activities become a global force commensurate with the power of nature. For P.Teyar de Chardin noospherization is not only due to scientific and technological process, but passing certain stages of development, a is acomplete spiritual transformation of the world as a point. In 1980s a group of researchers led by M.Moyseyev put forward a concept of long-term "the era of the noosphere ." And in the 1990s, scientists of the Institute of Philosophy of NAS (M.Bulatov, V.Zahorodnyuk and others). It was concluded that the nature of the noosphere - a set of global problems that reveal the so-called "problem of man". In the 2000-s leading importance is attached to the so-called social - cultural paradigm, both in scientific and philosophical thought it was considered in three ways: first, both historical and spiritual totality (school "Annals" and all " annaloids"), second, as the implementation of social and cultural projects (postmodern, poststructuralizm) and thirdly, as the increase consciousness - spiritual factors of social development. In our opinion, antroponoospherization essentially identical socio-cultural paradigm, and represents an increase consciousness and spiritual factors of the historical development of society. Growth factors of consciousness and spiritual development of society due to the fact that a person is presented as being active - consciousness and social development - both historical and spiritual process is reflected in the concept of "ethirization"A.Toynbi. Growth of consciousness and spiritual factors of society is triune: 1. the output of spiritual light from the dark stream of history that consistently - progressively - the progressive development of society as it is historical and spiritual process, 2. in it the growth of consciously act in all areas of life and how, 3. Ideological - spiritual transformation of the world (developmental growth ofmeanings, increase of operational projectiveness of ideas until the implementation of small and large socio - cultural projects, personal transgression, new values, etc.). Historically -the spiritual development of society as antroponoospherizational increase of its consciousness and spiritual factors through the stage (extent of primitive communal -tribal society, agrarian communal - caste society in three generations (A.Toynbi): first (Ancient Egypt, Sumerians - Babylon, Indian, Aegean, Hattie - Asia Minor, Early Chinese and Ancient American) communal - slave, old (Ancient Eastern, Antique, Ancient Indian, Ancient Chinese), community - slave and medieval (Far Eastern, Indian, Austrazian, Central Asian, Iran Iceland, Eastern Christian, Western Christian) community feodal local civilizations as some methods of the development,
337
industrial society (faust civilization by O.Shpenhler) which passes stages: before industrial, XVII-XVII centuries, industrial middle of XVIII -XIX centuries, industrial of the first half of the twentieth century and launched STR of postindustrial, second half of the twentieth century, and informational from XXI century of society (D.Bell, O.Tofler, E.Masuda, Zh.Bzhezynskyy, etc.). From the middle of twentieth century,with the beginning of the STR, which is the essence of the transformation of science into a direct productive force, consciousness and spiritual development factors become critical, which leads intellectualization of all spheres of public life. Globalization presents a major means of increasing theconsciousnessand spiritual factors in the development of society.
Актуальшсть дано! теми постае у тому, що у виникаючому ниш у швер сальному (ушверсально-юторичному) еволюцюшзм1 (синергетика Г.Гакена, або 1.Пригожина 1977 р.; шфляцшно-сценарна модель Всесвпу як просторово-часово! тни А.Гута 1979 р.; творения Всесвпу i3 енерговакууму через тунел1зацш А.Вшенюна 1982 р.; мультивсесв1ту через вщгалуження так звано! Петл1 Всесвпу Д.Гота i Л1 Цзш-л1 1982 р.; через в1брацш так званих «струн» и.Штейнхардта i Н.Турока 2002 р.; так звана «нова ктор1я» школи «Аннал1в» та icTopii щей; сощально-культурна парадигма як збшьшення свщомюно-духовних чинниюв розвитку; розвиток суспшьства як здшснення так званих сощально-культурних проекив; новоозначування тощо), який е д1еусвщомленням наскр1зного всесвпнього творення-розвитку едино! субстанци-суб'екта-процеса [12, 184] як творчюно! силоди [1], з'ясування певних еташв такого розвою е одним ¿з основоположних.
Близью до антропоноосферизаци ще! вже давно визр1вали у свповш науково-фшософськш думщ: абсолют, що набувае свщомост1, самосвщомосп i освщомлюе свп у людському кторично-духовному розво! - у Гегеля; в онаученому через дарвшзм гегел1анств1 «Вчення Всесвпу» О.Сухово-Кобилша, де етапами духовного перетворення свпу (Свпового Розуму) постають телурпчний - земний, солярний - сонячний i сидеричний - зоряний; у науковктсько-позитивютському напрямку XIX ст. розвиваеться вчення про силодшний первень свпу, що набувае свщомост1 (у cnpaBi perpetum mobile Паризько! АН 1773 р., де визначаеться, що немае дп без сили, а е тшьки едина силод1я; у першому начал! термодинамжи Майера-Джоуля-Гельмгольца 1842 р., де енерпя Hi з чого не виникае, шкуди не зникае, тобто ¿снуе Bi4HO, i в усе перетворюеться; у Г.Спенсера первенями CBiTy е 1) сила, 2) рух, 3) мaтepiя; те ж у основоположника психологи В.Вундта або як впально-рацюнальна сила у Б.Шоу; у нaйбiльш карбованш фopмi - у eHepreTH3Mi В.Оствальда, не чужому i вихщному i для В.Вернадського; у HacKpi3HOMy «MOHOKOCMi4HOMy» пщход1 К.Брейзка icтopiя постае як розвиток «o6pa3iB ди»), у гуманпаристському напрямку - безсвщома воля, що набувае свщомоси i самосвщомост1 в кторично-духовному розвитку, у А.Шопенгауера, Е.Гартмана, А.Древса, Т.Лессшга, Л.Цiглepa та ш.; творчий порив i його еволющя, яка насюзно проходить тшьки в людиш - у А.Бергсона; ¿стор1я духу - у неогегельянств1 Б.Кроче, ДДжентше, Р.Коллшгвуда, М.Дворжака, В.Залозецького-Саса та ш.; у релкшнш думщ - у Р.Отто 1917 р., де Бог розум1еться вже не як буття, а як перв1сна страшна сила, мщь, могуть, що знаходить теоретичне обгрунтування у П.Тшл1ха i отримуе розвиток у сучасних процес-теологи i, переважно римокатолицькому, те!стичному еволюцюшзм1 i особливо, у впчизняному
338
антропокосм1зм1 В.Соловйова, М.Федорова, В.1ванова (теурпя), С.Булгакова (ософшнення св1ту), П.Флоренського (пневмосфера), М.Бердяева, Е.Цюлковського, В.Муравйова (homo creator i космокраия), О.Чижевського, М.Холодного (антропосфера), у E.Cypio (плерома) i, нав1ть, у приморд1альн1й, тобто одв1чнш, духовно-сакр ал ьнш тяглосл Р.Генона, вочевидячи демонструючи так званий паралел1зм думок.
Уявлення про те, що власне розвиваеться (субстанщя-суб'ект-процес, якою е творчкна силод1я) знаходять лопчне звершення у вченш про його яккш ступен1 розвитку [12, 188], що поступово визр1вае у середущому реалютичному напрямку фшософи (неоргашчна природа, життя, психжа, дух - у М.Гартмана, царства матери, сутностей, ктини i духа - у Д.Сантаяни тощо) i досягае повноти i глибини у емерджентному еволюц1он1зм1 А.Лавджоя, К.Моргана, С.Олександера, А.Тойнб1 та шш., який розглядае розвиток як стрибкопод1бний (порядком творчих катастроф, за С.Маланюком) процес виникнення нових якостей св1ту (матер1я, життя, психша - у К.Моргана 1927 р.; простору - часу, матери, життя, духа, божества - у С.Олександера 1927 р.; лп-осфери космогенезу, бюсфери життя антропоноосфери д1ерозуму - у В.Вернадського Е.ЛеРуа, П.Тейяра де Шардена 1923-1955 pp.; Бог як творчкна актившсть, космос, життя, дух - у свлорозвитку, перв1сного суспшьства, доби трьох генерацш локальних цившзацш i глобально-ойкумешчно! новочасно! цив1л1зац11 - у А.Тойнб1 1954 р. тощо) через силодшно-енергетичш pymiftHi сили (н1зус - порив у С.Олександера, креативн1сть - творч1сшсть - у А.Уайтхеда, рад1альну енерг1ю - у П.Тейяра, життевий порив - у А.Бергсона i
A.Тойнб1, сп1р1туальний, тобто духовний порив - у М.Блонделя, пас1онарн1сть -у В.Вернадського i Л.Гум1льова тощо) поширюючи, тим самим, поступально-прогресивний розв1й наВсесв1т [12, 188].
1дея руш1йно! сили науки (а згодом - i наукосфери) виникае у
B.Вернадського [2] пщ час лекцш 1902 - 1903 pp. у Московському ун1верситет1 (виданих у монографп «Про науковий св1тогляд», 1903 р.), а власне щея антропоноосферизац11 як д1ерозуму в ц1лому [2, 37-65, 11-12] - в Украшськш держав! гетьмана П.Скоропадського i за його пщтримки п1д час заснування УАН у Киев1 наприк1нц1 1918 p. i взимку 1919-1920 р. пщ час втеч1 в1д 61льшовик1в до Врангел1вського Криму до Тавр1йського ушверситету [2, 5-6]. Вона остаточно формуеться п1д час наукового в1дрядження В.Вернадського до Парижа 1922-1923 р. на ceMrnapi у А.Бергсона 1923 р., пщсумованого Е.ЛеРуа у 1927 р. [2, 11]. Подальший розвиток щея антропоноосферизаци отримала в основному у не виданих за сталшських час1в, працях "Наука як планетарне явище" 1938-1939 p. i "Декглька сл1в про ноосферу" 1944 р. [2]. Осмислюючи перехщ в1д б1огеосфери до ноосфери В.Вернадський доходить висновку, що у розвитку енергетичного силод1йного первеня 1) жива речовина е HOcieM i продуцентом 6ioxiMi4Ho! eHeprii' [2, 11], 2) поява homo sapiens та розвиток суспшьства привели до нового формоутворення uiei" eHeprii' - "eHeprii' людсько! культури" або "культурно! 6ioreoxiMi4Hoi' eHeprii" як визначального чинника у геолопчно-бюлопчнш i подальшАй icTopii' планети [2, 37-65]; ця 6ioreoxiMi4Ha i вже соцАальна «енергАя розуму» (насамперед науково! думки) та серця людини" е pymieM перетворення бАосфери у ноосферу, "царства живо! речовини" - у "царство розуму" [2, 37-65]. 1з зародженням науково! думки вплив на змАну лика Земл! став набувати цАлеспрямованого характеру. Включения у сферу дАерозуму yciei' планети i навколоземного простору "ставить питания про
339
перебудову бюсфери в штересах всього мислячого людства як единого цшого " [2, 37-65]. Наукова думка, що законом1рно виникае у результат! "еволюци процеав зростання i концентраци свщомост!" буде розвиватись у напрямку понадсвщомост!. Розвиток бюсфери i ноосфери вщбуваеться через ускладнення та штеграцш (як у Г. Спенсера i, взагал!, в усьому науковктсько-позитивктському напрямку), тому через них оргашзовашсть св1ту постшно зростае i д1е як негентропшний фактор [2, 125, 127]. Через ноосферу свп-переходить до свщомо! самооргашзаци, саме ноосфера надае св1ту щею, сенс i мету [2, 12], що е, no-cyri, сучасним вар1антом буддизму (анупадхишеша шрвана) або ультра-просвлництва.
1дея антропосферизацп отримала остаточне оформления у працях Е. ЛеРуа i подальший розвиток у П.Тейяра де Шардена [6], а у галуз! суспшьно! icTopii -у концепцп "еф1р1зац1!" А.Тойнб!, яка означала [6, TI, 325, 513] збшьшення усвщомлюваност! (t.IV, 1937 р. видання) i [6, т.П, 112] одухотворения (т.УП, 1954р.), тобто, загалом, збшьшення свщомюно-духовних чинниюв розвитку [6, 325, 111]. Свпотвореннярозвиток проходить (як св1товий павук ¿з себе тче павутиння д1ерозвою у страшне тантричне драконоплетиво, за Мундака-упашшадою сер. IV ст. до н.е.) три етапи: 1) космогенезу лп-осфери, 2) бюсфери життя, 3) антропоноосфери д1ерозуму, який е внесениям у св1т св1домост1, «просв1тленням хаосу» (за синергетикою) його одухотворениям, духовним перетворенням (у рел1г1йн1й думц1). За визначенням М.Гайдеггера «час часовиться ¿з майбутнього», тобто нин1шн1й розвиток визначаеться його майбутшм станом, тим чого немае (антропний принцип Б.Картера 1972 р.), у чому ¿стор1я постае як «улюблена дочка ф1лософ11» (за Феофшактом С1мокаттою сер. VII ст.) або, як пише Л1на Костенко, «ми е тому, що нас не може бути», що особливо актуально у нишшню «буремну мить». Своер1дними "бризками" сяйва антропоноосферизац11 е ¿де! "маг1чного театру" i "гри намистин" Г.Гессе 1943 р., "cbItoboi б1бл1отеки" Х.Борхеса 1942 р., "уявного музею CBiTOBOi культури" А.Мальро 1947 р., "apiMom" Д.Андреева 1958 р. тощо.
У сер.-друг. пол. XX ст., оскшьки спод1вання В.Вернадського та шш. на ноосферу як уже досягнутий гармон1йний розвиток не справдилися, то ряд досл1дник1в на чол1 з М.Мойсеевим у 1980-х рр. в1дсунули антропоноосферу у б1льш далеке майбутне i поняття "епоха ноосфери" замшили поняттям "епоха розвитку ноосфери". Hapemri, оск1льки зам1сть глобально! гармони, були в!дкрит! глобальн! проблеми, чи "утруднення людства", то у 1нститут! ф!лософ!! HAH Укра!ни ¿м. Г.Сковороди (М.Булатов, В.Загороднюк та ¿н.) дшшли висновку ("Ф!лософ!я ноосфери", 1995 р.), що теор!я ноосфери i теор!я глобальних проблем - це одна i та сама теор!я, але на р!зних стад!ях свого розвитку i, що стан ноосфери вже склався на Земл!, позаяк людська д!яльн!сть перетворилась на планетарну силу; але сутшсть цього стану становить не гармон!я, як !! розум!в В.Вернадський, а сукупн!сть глобальних проблем, як! разом розкривають так звану «проблему людини» (ФЕС, 2002, с.433).
У 2000-х р. у новому процесуально-творчоцентричному образ! св!ту найб!льшого значения набувае ¿дея соц!ально-культурно! парадигми (Е.Бистрицький, О.Яценко, В.Б!блер, М.Коган, O.Axie3ep, М.Лапш, В.Стьоп!н, Н.Черниш, О.Халецька та iH.), яка корениться у загально-св!тоглядних вислщах так званих сучасних нових напрямюв науки: синергетики Г.Гакена або I. Пригожина 1977 р., антропному принцип! Б.Картера 1972 р., квантовш гравп-ацп С.Хок!нга 1982 р., !нфляц!йно-сценарн!й модел! Всесв!ту А.Гута 1979
340
р., творения Всесвпу ¿з енерговакууму через тунел1зацш А.Вшенюна 1982 р., мультивсесвпу через вщгалуження так звано! петл1 Всесвпу Д.Гота I ЛьЦзш-л! 1982 р., через в1брацш так званих «струн» П.Штейнхардта 1 Н.Турока 2002 р., теори семантично насиченого меона В.Нал1мова - Л.Лескова 1994 р., так званш «новш ктори» школи «Аннал1в» Л.Февра, Ф.Броделя, Ж.ЛеГофа, А.Гуревича, Н.Яковенко та ш. I так звану «школу штелектуально! ктори» Д.Хайяма, К.Брштона, С.Авершцева, так званш «мислячш ктори» Лши Костенко та ш, постмодершстському постструктурал1зм1 Ж.Лютара, Ж.Деррща, Ж.Дельоза, У.Еко, платонктичних ремшкцеаях В.Б1блера, Г.Померанца, С.Кримського, тоталлоги В.Кизими - узагальнених у народжуванш ниш фшософи ушверсального (або ушверсал-кторчного) еволюцюшзму (1.Пригожин, С.Хоюнг, П.Девк, В.Стьотн, М.Мойсеев, М.Булатов, В.Загороднюк, Б.Режабек, Н.Веллер, О.Кривченко, В.Лук'янець, Л.Озадовська та ш.) [10, 5456]. У фшософи ушверсального еволюцюшзму свп [12, 185-186] не е дашсть, а е ироцесом його творения (иРрг^) як розвитку (субстанщя-суб'ект-процес), всеиостуиального (ауаРа^ або так зване перевщкриття часу у енергетищ), законотенденцшно-!мов!ршсно-багатовар!антного (хаосмос, за Джойсом), хвилепод!бно-гшковано-р!зомного, через космогенез лпосфери, бюсферу життя, антроионоосферу дкрозуму, через людину як ктоту д!яльшсно-свщомкну I розвиток суспшьства як кторично-духовний ироцес, через ступеш розвитку (формаци), локальш способи розвитку (цившзаци) 1 поди, через збшьшення свщомкно-духовних чинниюв розвитку (сощально-культурна парадигма), через здшснення сощально-культурних проекта, через особисту трансгресш як теономш, через безюнечний семюзис новоозначування («бк!вську текстуру» Р.Барта або «лаб1ринт» У.Еко) в Еон духовно! в1чност1 у Вири. Сощально-культурна парадигма у науково-фшософськш думщ розглядаеться трояко: по-перше, як кторично-духовна тотальнкть (школа "Аннал1в" I уа "анналощи"), по-друге, як здшснення сощально-культурних проекив (постмодершстсьюй постструктурал1зм) по-трете, як збшьшення свщомкно-духовних чинниюв розвитку суспшьства (ушверсальний еволющошзм) [10, 54, 57]. Свпотворення як свпорозвиток (порожнеча, пронизана дкю, за Ольжичем) проходить три етапи: 1) космогенеза лпосфери, бюсфери життя I 3) антропоноосфери дкрозуму, тобто внесения у свп свщомост!, одухотворения його. Уже у Мухамада ¿бн Рошда у "Спростуванш спростування" б. 1180 р. сукупнкть активних людських розум1в утворюе "пщмкячний" Свповий Розум. Згщно сучасного [8, 272-304; 5] принципу процесуальност! (субстанщя-суб'ект-процес), одухотворения - це процес[8]. За вдалим висловом Х.Ортеги-ьГасета, людина не мае природи, а мае кторш. На нашу думку антропноосферизащя як одухотворения свпу сутшсно тотожна сощально-культурнш парадигм! ! е процесом зб!льшення св!дом!сно-духовних чинниюв в кторичному розвитку сусп!льства.
Людина постае як ктота д!яльн!сно-св!дом!сна: по-перше, !! д!яльн!сть завжди опосередкована свщомктю (тотожн!сть сусп!льного буття ! суспшьно! св!домост!, за О.Богдановим); по-друге, за вдалим висловом незаслужено забутого украшського неогегельянця В.Залозецького-Саса, «мае св!тоглядне пщпорядкування» ¿, по-трете, антропоноосферизац!я, тобто внесения у свп свщомост!, його освщомлення, одухотворения становить единий сенс ! виправдання (антроподицею) виникнення, витворення людини у всесв!т! [12, 197-198]. За вдалим висловом В.Дшьтея, людина не мае ктори, тому що сама е
341
кторкю. Свщомкно-духовш чинники е невщ'емною щеальною стороною, под1бно! до стр1чки Меб1уса, людсько! д1яльност1, а вщтак - И рушшною силою I результатом, тобто виведенням св1тла духовного ¿з темного потоку ктори. Як шж у тшо або промшь у ттьму кторичного процесу входить кторюлопя (Й.Дройзен, Н.Кареев, М.Гандельсман та ш.) - наука середнього (узагальнено-конкретного) р1вня про його послщовно-поступально-прогресивну спрямованкть (так звана лопка кторп), тобто розвитковкть, чим е збшьшення И свщомкно-духовних чинниюв. Саме кторюлопчш пщходи розвивае К.Брейзк, розглядаючи («Ступеш 1 закони свп-ово! ктори», 1905 р. та шш.) спрямовану послщовнкть - як законом1рнкть, а законом1рнкть - як лопку кторичного процесу. Зростання свщомкно-духовних чинниюв розвику вщбуваеться триедино: 1) виведення св1тла духовного ¿з темного потоку кторп (тобто розвитку суспшьства як саме кторюлопчно-духовного процесу), 2) в ньому - як збшьшення дкусвщомлень в уЫх сферах життя I 3) як щейно-духовне перетворення св1ту (зростання розвиткових значень, зростання дкпроективност1 щей аж до здшснення малих I великих сощально-культурних проект1в, особисткна трансгреая, новоозначування, тощо). Явища духовш по аналог11 з так званими «хвилями матери» Л.де Бройля 1924 р., або сшввщношенням невизначеностей В.Гейзенберга 1927 р., мають, так би мовити, корпускулярно-хвильову природу. Вони поширюються усфер1 духовнш як безконечна хвиля.
Антропоноосферизащя як збшьшення свщомкно-духовних чинниюв е найвищим м1рилом поступально-прогресивного розвитку (так звана диктатура розвитку), яким е перфекцшний, тобто удосконалююче-перевершуючий розвш [12, 197]. Ихто не сказав краще за Г.31ммеля («Споглядання життя», 1918 р.), творчкна силод1я, що проходить етапи життя, «понад - життя» (сощально-пол1тична сфера) I «бшьше - шж - понад - життя» (сфера духовна), здшснюеться через самообмеження, випираючи I видмухуючи ¿з себе р1зш культурно-кторичш форми (способи) розвитку (смерть - на в1тальному р1вш, формаци, цившзацп, поди, твори, ще!, сощально-культурш проекти тощо) 1 розторощуе 1х у непристанному рухов1 вперед. Попри науковктський «умертвляючий погляд медузи» (А.Бергсон), антропоноосферизацшне духовне перетворення перегукуеться з релкшними уявленнями про Бога як сяйво, свило («сви Брахмана - це суще свило», за Чхандопя-упашшадою; Аллах - «свило небес I землЬ» за Кораном; «Бог е свило I не мае у ньому шяко! пиьми», за Посланиям 1оановим; «Христос е свило для свиу» - у Свангели вщ 1оана тощо) I творения як проев ил ення [13, 297], досягенням конечного есхатолопчного «Царства Божого як ново! земл1 I нового неба» в ус1х, принайм1 единобожних, релНях свиу [11]. Сутшсно тотожне розумшня I прогресу, I уособлено! творчкно! силоди Бога [11, 40-41] як перфекцшного, тобто удосконалююче-перевершуючого розвитку у сучасному тектичному еволюцюшзм1 (К.Раннер, Е.Фер, А.Морено, В.Маркоцщ, Д.Кюнг, процес - теолопя та ш.) дае пщетави для дкбожжя I поступов1р'я. Прогресизм дкуевщомлений як релшя постае як так зване богобуд1вництво (А. Сен-Омон, О.Конт, Д.Штраус, Ж.Сорель, А.Луначарський, М.Горький, Г.Уелс та ш.). А просвиницька абсолютизащя свщомкно-духовних чинниюв розвитку набувае мктично-анарх1чних присмаюв (вщ даосизму, дзен I вешякого шшого буддизму, християнсько-гностичних громад - комун, Телемсько! обител1, мктичного анарх1зму Г.Ландауера, В.1ванова I Г.Чулкова до сучасних хш1 I так званого вшьного
342
1нтернету, або так званого Правого сектору на Свромайдаш). Це силод1я кторично-просвплююча (М.Кондорсе, Г.Уелс, В.Вернадський, А.Тойнб1 та ш.) у одв1чнш боротьб1 стихи, що рве ус1 форми (Г.31ммель, О.Блок, В.1ванов, Ф.Гундольф, Т.Лессшг та ш.) \ культури (Д. Мережковський, С.Маланюк, Т.Еоют, П.Валер1 та ш.) як «вивищення у дус1 вщ Дюшса до Аполлона» (Ф.Рштелен).
Духовне перетворення - це, шбито, переважно (Гегель) опредметнення \ розпредметнення щей (за визначенням ФЕС, набуття через дш щеею форми предмета, правда, заперечуваного, наприклад, феноменолопею) у мов1, у реч1, у сощально-культурних проектах (де ктор1я постае як ланцюг або прекрасне намисто здшснення сощально-культурних проекпв), в результат! чого постае духовно перетворений свп. Духовне перетворення - це свп опредметнених (аж до втшення) щей. За вдалим висловом Л.Клагеса, людина е направленим до образ1в оком Всесвпу. На нашу думку, висновок ЙШкловського 1971 р. про ушкальшсть людського розуму \ здшснюваний (так зваш косм1чш послания 1972, 1974, 1975 рр. тощо) пошук розуму у Всесвт (С.Лем, 1964 р., А.Аз1мов, 1972 р., М.Руденко, 1976 р. та ш.) приводять до думки, що антропоноосферизащя - це I е Св1товий Розум (О.Бердник, 1976 р.). Але зростання свщомкно-духовних чинниюв розвитку - це не певний досягнутий стан (як наприклад, точка у Тейяра), а процес (як, наприклад, Царство Боже у Бердяева). Щодо «винаходжуваного майбунього» Б.Жувенеля дез Юрсена («Аркад1я», 1968 р.) \ визначення А.Туреном сучасного суспшьства як проектованого («Постшдустр1альне суспшьство», 1969 р., «Виробництво суспшьства», 1973 р. та ¿и.) то, на нашу думку, всякий суспшьний розвиток завжди, не зважаючи на його примусовий (найпоширешша тепер модершзащя), а подекуди \ репресивний («Д1алектика Просвпництва» Т.Адорно 1947 р.) характер, е менш або бшьш проектованим, що коршиться у тому, що людина постае як ктота д1яльнкно-свщомкна, а И д1яльнкть завжди опосередкована свщомктю. Важливими етапами розвитку суто свщомкних чинниюв е 1) саме 1х виникнення у первкному суспшьств1 \ вибухове розширення у неолт та 2) цившзацшний розвиток, звершений визначеним К.Ясперсом 1948 р. та шш., так званим «вкьовим часом», коли виникае вже особисткно-понятшне мислення, що, як \ зал1зний вк, тривають дотепер. Загалом, антропоноосферизащйш уявлення про кторш як просвплення отримують найбшьший розвиток у концепцшх прогресування - у добу просвпництва (М.Кондорсе та ш.), антопоноосферизаци (В.Вернадський, П.Тейяр де Шарден та ¿и.) I еф1р1запци (А.Тойнб1) - у наущ Х1Х-ХХ ст. вщ поч. XXI ст., - у, визршш у так званому синергетичному напрямку (вщ хаосу до порядку), сощально-культурнш парадигм! як збшьшенш свщомкно-духовних чинниюв розвитку [10, 57], тобто кторично-духовному виведенш [12, 196].
1сторично-духовний розвш суспшьства [9; 6; 3; 4] як антропоноосферизацшне збшьшення його свщомкно-духовних чинниюв проходить етапи (ступеш): первкного общинно-родового суспшьства; аграрного общинно-станового суспшьства у трьох генеращях (А.Тойнб1): перших (Давньоегипетсько!, Шумеро-Вавшонсько!, 1ндсько!, Егейсько!, Хетто-малоазшсько!, Ранньокитайсько! I Давньоамерикансько!) общинно-невшьницьких, давшх (Давньосхщно!, Антично!, Давньошдшсько!, Давньокитайсько!) общинно-рабовласницьких I середньов1чних (Далекосхщно!, 1ндшсько!, Австразшсько!, Центральноаз1атсько!, 1рано-кламсько1,
343
Схщнохристиянсько!, Захщнохристиянсько!) общинно-феодальних локальних цившзацш як певних способ1в розвитку; шдустр1ального суспшьства (фауслвська мегацившзащя, за О.Шпенглером), яке проходить етапи: передшдустрЫзацшний XVII - с. ХУШст., шдустрЫзацшний сер. ХУШ-Х1Хст., шдустр1ального суспшьства пер. пол. XX ст. розпочатого НТР, постшдустр1ального - друг. пол. XX ст., та шформацшного - вщ XXI ст., суспшьства (Д.Белл, 1973; О.Тофлер, 1980; Е.Масуда, 1983; З.Бжезинський, 1986 та ш.) [12, 192-198]. 1сторично-духовний розвиток суспшьства та його етапи I цикл1чш крут1ж1 локальних цившзацш сшввщносяться як океан I хвилг До поч. XX ст. новочасна ¿ндустр1альна Свроамериканська мегацившзащя поступово поглинула ус1 давш локальш цившзацп (Г.Уеллс, А.Тойнб1, У.Мак-Нш та шш.), перетворюючи 1х здебшьшу на сво! колонн або нашвколонп [9, 898-899; 6, Т2, 280; 3, 1065]. Вони втрачають окремшнш самостшний розвиток I стають частинами (очевидно, регюнами) утворювано! едино! глобально-ойкумешчно! цившзацп I процеЫв глобал1зацп [12, 200]. Хочадеяю дослщники (С.Хантшгтон, Ю.Павленко, Т.Орлова та ш.) вважають, що окремшш локальш цившзацп (Росшська, Американська, Свропейська, Трошкоафриканська та шш.) кнують дотепер у глобал1зованому свт [4]. На нашу думку, у сучасному глобал1зованому свт вони стають частинами його загального розвитку I е його регюнами або субцившзащями тощо [12, 199-200]. 1з розгортанням НТР, сутшсть яко! у перетворенш науки на безпосередню продуктивну силу, вщбуваеться штелектуал1защя ус1х сторш суспшьного життя I свщомкно-духовш чинники розвитку суспшьства набувають виршального значения [10, 54]. Створення сощально-культурних проекта для 1х здшснення тим самим, щейно-духовного перетворення свпу, постае головним завданням так званих штелектуал1в (О.Гоулднер, 1979 р.). Антропоноосферизащя як збшьшення свщомкно-духовних чинниюв розвику суспшьства вщбуваеться через глобал1зацш як поступове утворення св1тово! глобально-ойкумешчно! мегацившзаци як соборно! едност1 нацюнальних культур [12, 200].
Висновком може бути те, що, на нашу думку, антропоноосферизацш - це збшьшення свщомкно-духовних чинниюв розвику як виведення свпла духовного ¿з темного потоку ктори, тобто саме як кторюлопчно-духовний послщовно-поступально-прогресивний розвш, а в ньому - збшьшення дкусвщомлень в уЫх сферах життед1яльност1, здшснення так званих сощально-культурних проект1в та шш., аж до щейно-духовного перетворення свпу.
Л1тература
1. Бергсон А. Творча еволющя/ А.Бергсон; пер. с франц. Р.Осадчука.-К.:Вид. Жупанського. 2010.- 318 с.
2. Вернадский В. Философские мысли натуралиста / В.Вернадский. -Киров: Константа, 2013. - 412 с.
3. Мак-Нш В. Пщнесення Заходу. 1стор1я людського суспшьства / В.Мак-Нш; пер. пщ ред. А.Галушки. - К.: Нка-центр, 2002. - 1111 с.
4. Павленко Ю. 1стор1я свп-ово! цив1вл1заци / Ю.Павленко. - К.: Либщь, 2000. - 257 с.
5. Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. - М.: Прогресс-Традиция, 2003. - 565 с.
6. Тойнб1 А. Дослщження кторп. - Т. 1-2 / А.Тойнбц пер. з англ. В.Шовкун. - К.: Основа, 1995. -614 с.
344
7. Тейяр де Шарден П. Феномен человека / П.Тейяр де Шарден; пер. с франц. Н.А.Садовского. - М.: Прогресс, 1987. - 240 с.
8. Уайтхед А.Н. Процес и реальность / А.Уайтхед // Избранные работы по философии; пер. с англ. И.Т.Касавина. - М.: Прогресс, 1990. - 718 с.
9. Уэллс Г. Всеобщая история мировой цивилизации / Г.Уэллс; пер. с англ. С.Ревуцкой; М.: Эскимо, 2008. - 928 с.
10. Халецька О. Сощально-культурна парадигма у фшософськш думщ / О.Халецька // Духовшсть, культура, нащя. Зб1рник наукових статей. Випуск 4. -Льв1в: Видавничий центр ЛНУ ¿м.ГФранка, 2009. - С. 54-60.
11. Халецький О., Халецька О. Незнаний Бог апостола Павла в свпш зростання його кторично-духовних чинниюв/ О.Халецький, О.Халецька // 1стор1я рел1г1й в Укра!н1. Науковий щор1чник. Книга П. - Льв1в.: Логос. 2012. -С. 35-47.
12. Халецький О.В., Халецька О.О. Св1т як д1ерозв1й (иРрг^) або ун1версально-1сторичний еволюц1он1зм / О.Халецький, О.Халецька // Науков1 записки. Сер1я «1сторичне рел1г1ознавство». Випуск 8. - Острог: Видавництво нац1онального ун1верситету «Острозька Академ1я». 2013. - С. 183-202.
13. Халецький О. Релкшно-фшософська «метаф1зика свпла» у мандрах кр1зь в1ки / О.Халецький // 1стор1я рел1г1й в Украшг Науковий щор1чник. Книга II. - Льв1в: Логос, 2013. - С. 295-306.
Рецензент - к.ф.н., доцент Костенко В.Г.
345
