CC BY
37
9. Пассив Е. И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению. — 2-е изд. — М.: Просвещение, 1991. — 223 с.
10. Славис А. А. Организация текстов для обучения чтению литературы по специальности // Специфика обучения различным видам речевой деятельности. Труды МГПИИЯ им. М. Тореза: Вып. 349. — М., 1990. — С. 93-104.
11. Сура Н. А. Навчання студенпв професiйно-орieнтованого стлкування шоземною мовою: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04. — Луганськ, 2005. — 20 с.
12. Тер-Минасова С. Г. Изучение иностранных языков на университетском уровне // Вестник МГУ. Лингвистика и межкультурная коммуникация. — М., 1998. — № 2. — С. 7-19.
13. Федоренко Ю. П. Формування у старшокласнишв комушкативно1 компетенцп в процеа вивчення шоземно1 мови: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.06. — Луцьк, 2005. — 19 с.
14. Хартунг Ю., Брейдо Е. Гипертекст как объект лингвистического анализа // Вестник МГУ. Филология. 1996. — № 3. — С. 61-77.
15. Хуторской А. В. Ключевые компетенции и образовательные стандарты // Интернет-журнал «Эйдос». — 2002. — 23 апреля. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 03.12.2004: < http:// www.eidos.ru/journal/2002/0423.htm >
16. Lund С. The Presens of Others: Voice, Audience and e-mail. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 20.10.2000: <http://leahi.kcc.hawaii.edu/org/icon98/paper/lund.html>
17. Nagel P. S. E-mail in the Virtual ESL/EFL Classroom // The Internet TESL Journal, Vol. V, No. 7, 1999. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 03.12.2004: < http://www.aitech.ac.jp/~iteslj/Articles/ Nagel-Email.html>
18. Weasenforth D., Lucas S. On-line and Off-line Texts of Non-Native Speakers: Distinguishable Text Types?, 1997. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: 03.12.2004: < http://gwis.circ. gwu.edu/~washweb/lucas.html>
Наталш М1ЩУК
АНТРОПОЛОГ1ЧНА КОНЦЕПЦ1Я ЛЮДИНИ Е. ФРОММА ЯК Ф1ЛОСОФСЬКЕ П1ДГРУНТЯ ДОСЛ1ДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ 1НДИВ1ДУАЛЬНОГО СТИЛЮ ПРОФЕСIЙНОÏ ДШЛЬНОСП МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ БЮЛОГП
У cmammi обтрунтовано антропологiчну концеп^ю людини Е. Фромма — «людини для себе» з буттевим модусом iснування та продуктивною орieнтацieю в життi. Розкрито антропологiчнi аспекти iндивiдуального стилю професшно1 дiяльностi майбутнього вчителя бюлоги.
Розвиток системи педагопчно1 осв1ти в напрямку диверсифшаци, багатор1вневосп, вар1ативносп стимудюе пошук таких ïï моделей, яю дозволяють студентам реал1зовувати в процес навчання особистюний потенщал, актив1зують мехашзми ефективного здобування професи, осмислення себе в нш. Студенти, що обрали педагопчну професда, не схож1 один на одного: у кожного своя ¡ерарх1я мотив1в i цшностей, своï зд1бносп, досвщ, типолопчш властивосп нервовоï системи тощо. Але кожний розглядае педагогiчну дiяльнiсть як оптимальний для себе спошб самореалiзацiï. Цим зумовлена необхiднiсть перетворення ВНЗ у середовище, що сприяе становленню шдивщуальносп майбутнього вчителя.
1ндивщуальний стиль професшно1' дiяльностi (1СПД) вчителя е результатом взаемодп сукупностi неповторних властивостей особистосп (як iерархiчноï саморегульовано1' системи) з об'ективними вимогами педагопчно1' дiяльностi в межах суб'ективно1' зручносп, результативностi й задоволеностi.
Рiзнi аспекти проблеми 1СПД дослiджувались А. Я. Никоновою, С. Ю. Васильевою, Л. Ф. Квитовою, Т. С. Рожок, О. С. Насоновою, О. О. Лапшою, I. В. Завгородньою, Ж. В. Ковалiв та ш. Проте поза межами дослщжень залишаються змют i процесуальш характеристики 1СПД учителя бюлоги, умови формування шдивщуального стилю професшно1' дiяльностi як унiкального самопрояву особистост^
Метою статтi е обгрунтування антропологiчноï концепцiï людини Е. Фромма для дослщження проблеми формування шдивщуального стилю професшно1' дiяльностi майбутнього вчителя бюлоги.
Методологiчною основою дослiдження проблеми формування 1СПД майбутнього вчителя бюлоги вибрана фiлософська антропологiя видатного мислителя ХХ ст. Е. Фромма. На користь цього вибору свщчить наступне. По-перше, пращ цього фшософа, психолога, соцюлога й культуролога дали iмпульс розвитку гуманiстичного мислення в ХХ ст. Не тшьки психоаналiз, а й таю фшософсью течи, як екзистенцiалiзм, персоналiзм, герменевтика, увiбрали в себе духовш надбання й вщкриття фiлософа. По-друге, Е. Фромм — чи не единий дослiдник у захщнш фшософи, хто неухильно розвивае тему людсько! сутностi як реалiзацil продуктивного, життетворчого начала. По-трете, продовжуючи традици гуманютично! етики, Е. Фромм проголошуе людину «мiрою всiх речей», безумовною цiннiстю, а благо людини — критерiем оцiнки всiх сощальних iнститутiв. По-четверте, фiлософ не щеатзуе створену ним модель людини, а будуе свою концепцда на осжв велико! антрополопчно! практики, з одного боку, i на фонi культурно-юторичного контексту — з iншого, розглядаючи людину цiлiсно, в усiх властивих 1й вщносинах.
Одночасно ми будемо звертатися до окремих положень представниюв iнших антропологiчних учень — екзистенщатзму, персоналiзму, погляди яких на ту чи шшу проблему людського юнування можуть уточнити, доповнити й розширити ту чи iншу позицiю Е. Фромма.
Фроммiвська фiлософська концепцiя людини — це «людина для себе», з домшантою буттевого модусу юнування, з плщною орiентацiею в жипедаяльносп.
Може виникнути питання: чому для системи тдготовки вчителя бюлоги вибрана фшософська модель «людини для себе», якщо професiею вона покликана «бути для шших»? Парадоксальнiсть цього феномена в тому, що «буття для себе» означае одночасно й «буття для шших». I навпаки, якщо людина не може «бути для себе», то вона школи по-справжньому не зможе «бути для шших». Ця фундаментальна теза в рiзних И аспектах обгрунтована не лише Е. Фроммом, а й шшими захщними (Ж.-П. Сартр, В. Франкл) та вгтчизняними (В. Табачковський) мислителями.
«Бути для себе», за Е. Фроммом, це, насамперед, усвщомити свою людську природу, протирiччя, властиве людському юнуванню: з одного боку, за сво!ми фiзiологiчними функцiями людина належать до свпу тварин i шдпорядковуеться законам природи, а з шшого — завдяки своему розуму пщшмаеться над природою й протистопъ ш як самоусвщомлюючий суб'ект. На вiдмiну вiд тварин, iнстинктивна поведiнка яких дозволяе 1м жити в гармони зi свiтом, адаптовуватися до змшних умов навколишнього середовища, людина, як вважають фiлософи (А. Гелен, Г. Плесснер, В. Франкл, Е. Фромм та ш.) е iстотою недовершеною. Людина, пише Е. Фромм, — це «едина тварина, для яко! власне iснування становить проблему, яку вона повинна виршити i яко! вона не може уникнути» [8, 46]. I оскшьки людина життездатна, то передумови для вирiшення ще! проблеми, з погляду фшософсько! антропологи, повинш перебувати в нiй самш: людина «не може повернутися до долюдського стану гармони iз природою; вона повинна продовжувати розвивати свш розум, доки не стане хазяшом природи й хазяшом самiй собЬ> [8, 46]. Бiологiчна слабкють людини, таким чином, е не стшьки недолiком, скiльки достошством, причиною розвитку специфiчно людських властивостей i якостей, форм i способiв буття.
Е. Фромм вщмовляеться вiд установки, начебто проблема людини може бути правильно сформульована тшьки в термшах протиставлення бюлопчних i культурних чинниюв або в термiнах деяко! субстанци, що характеризуе людину в уш часи, а закликае виходити з т1е1 унiкальноl ситуацil, в якiй опинилася людина. Завдяки факту буття людини життя задае 1й питання, як перебороти розрив мiж собою й навколишшм свiтом, щоб досягти вщчуття едностi з природою, людьми, нарешп, самоiдентифiкуватися, стати тим, чим дозволяе стати И потенщал. У виршенш цього екзистенцiального протирiччя, iмманентно властивого людському буттю, в подоланш цiеl «роздвоеностi», на думку Е. Фромма, i полягае власне проблема людини — проблема И юнування. Найменше вш вважав людину продуктом спадковосп або соцiального оточення, оскшьки вона в кшцевому випадку сама за себе все виршуе. З погляду фшософсько! антропологil природну заданють людини утворюють вiтальна основа разом iз соцiокультурними умовами, але власне людське буття починаеться там, де е особистюна позищя, установка, особистюне ставлення до всього, самостiйний i вiдповiдальний вибiр. Все життя, кожний вчинок мютять у собi вибiр, який за людину нiхто не може зробити. №хто не може «врятувати» свого ближнього, зробивши вибiр за нього, пише Е. Фромм, —
можна лише показати альтернативи й спонукати всю сховану в нш енергiю для вiльного вибору на користь життя, розвитку, творчосп, людяностi [5, 371].
Таким чином, вихщним у розумiннi феномена «буття для себе», згiдно з фроммiвською концепцiею людини, е едино можливий спошб вирiшення людсько1' проблеми: подивитися в обличчя ютиш й визнати, що поза людиною немае жодно1' сили, здатно1' за не1' виршувати ïï проблеми. 1накше кажучи, «людина повинна прийняти на себе вщповщальнють за саму себе й визнати, що тшьки власними силами вона може надати змюту своему життю» [8, 50].
«Буття для себе» розглядаеться Е. Фроммом як альтернатива буттю для чогось шшого — грошей, матерiального збагачення, влади, вщчужено1' вiд людини дiяльностi i ïï продукпв, як альтернатива безглуздому людському юнуванню. Сучасне суспiльство, зазначае фшософ, незалежно вiд того, якого значення воно надае шдивщуальносп й особистим штересам, навчило людину вiдчувати, що не ïï щастя е метою життя, а ïï обов'язок трудитися або ж ïï устх. Грош^ престиж i влада стали спонукальними мотивами й цшями життя шдивща, який перебувае в шюзи, що дiе в особистих штересах, а насправдi вiн служить чому завгодно, але тшьки не в штересах свого реального «Я» [8, 26].
У фшолофсько-антрополопчних ученнях велика увага придшяеться критичному аналiзу механiзмiв вщчуження людини вiд самоï себе i вщ перетворювальноï дiяльностi в суспшьствт Так, iспанський фiлософ X. Ортега-ьГасет робить висновок, що культура й цившзащя розвиваються в протилежному напрямку, тому що з розвитком цившзаци людина втрачае свою цшсшсть, ушкальнють. Вiн пропонуе «найрадикальнiший подiл людства» на групи вiдповiдно до двох переважаючих титв: тих, хто суворий та вимогливий щодо себе самого, хто бере на себе працю й обов'язок, та тих, хто схильний до потурання соб^ до самозакоханосп, хто живе без зусиль, не прагнучи самовдосконалення й пливучи за течiею. X. Ортега-ьГасет виводить новий тип людини — «людину маси», яка, пануючи в сустльста, характеризуемся винятковою посереднiстю. На його думку, людину завжди пiдстерiгають двi небезпеки: не бути людиною i не бути самою собою. Перетворюючи себе в «робота», що слшо виконуе чужу волю, людина втрачае себе, свою ушкальнють [1].
У В. Франкла мехашзм вщчуження розкриваеться через феномен «екзистенщального вакууму», тобто вщчуттям багатьох людей безглуздосп життя через неможливють вибору, або неможливосп знайти в ньому позитивного значення, оскшьки старi цiнностi й традицп зруйнованi, новi дискредитованi, а культура свiтоглядноï' рефлексiï, що дозволяе прийти до ушкального змiсту своï'м, неповторним шляхом, вщсутня [4, 5-6]. На вщмшу вiд тварин, iнстинкти не диктують людинi, що ш по^бно, i на вiдмiну вiд людини вчорашнього дня, традицп не диктують сучаснш людиш, що вона повинна робити. Не знаючи ш того, що ш потрiбно, нi того, що вона повинна робити, людина, пише В. Франкл, втрачае чггке уявлення про те, чого ж вона хоче. Як наслщок, вона або хоче того ж, чого й iншi (конформiзм), або робить те, що iншi хочуть вщ не1' (тоталитаризм) [4, 25]. 1накше кажучи, вона iснуе для чого завгодно, тшьки не для самоï' себе.
«Служшня» iстинним iнтересам свого «Я», з погляду фiлософськоï антропологи, полягае, за словами В. Табачковського, у «вияскравленш людиною для себе самоï власноï сутнiсноï своерiдностi» [3, 21]. Враховуючи те, що вс оргашзми володiють вродженою здатнiстю актуалiзувати своï потенцiйнi властивостi, метою людського життя, на думку Е. Фромма, треба вважати розгортання сил людини вщповщно до закошв ïï природи [8, 27]. Фшософ пщтверджуе правоту гуманiстичноï етики, що ïï найвищими цшностями е любов до себе, а не самовщречення й себелюбство; утвердження свого людського «Я», а не заперечення шдивщуального. I щоби довiряти цшностям, людиш потрiбно знати себе, свою природну здатнють до добра i продуктивноï дiяльностi [8, 15].
Реакщею особистостi на ïï правильне або неправильне функцюнування повинна виступати гуманютична совiсть, яка оцшюе виконання кожним свого людського призначення. Вона, вщповщно до Е. Фромма, е «звюткою в нас, звюткою про наш вщносний успiх або про поразку в мистещи життя» [8, 153]. Гуманютична совють, як зазначае фшософ, — це не штерюризований голос влади, а голос людини, хоронитель ïï цшюносп, що кличе ïï до себе, коли ш загрожуе небезпека втрати самосп [7, 200-201].
Отже, цiль людини — бути самою собою, повшше розкрити себе, свою шдивщуальнють, а умова досягнення ще! мети — бути людиною для себе [8, 15]. «Буття для себе», розглядасться Е. Фроммом не як цшь життя, а як умова досягнення мети. Змют же буття для себе полягае в продуктивности Вщповщно до гумашстично! етики Е. Фромма, чеснота пропорцшна рiвню продуктивностi, досягнуто! людиною. Бути живим — означае бути плщним, витрачати власш сили не на якусь трансцендентну людиш цшь, а на саму себе, надати змюту власному юнуванню, бути людяним [8, 237-238].
Продуктивнють людини, за Е. Фроммом, реатзуеться через вщношення 3i свiтом, iншими людьми й iз самою собою за допомогою творчо! дiяльностi. Рiзновидами останньо! вш вважае не тiльки мислення (шзнання) i практико-перетворювальну дiяльнiсть, що е загальновизнаними, а й любов. Плщна любов, згiдно з концепцiею Е. Фромма, — це турбота, вщповщальнють, повага i знання. Турбота й вщповщальнють означають, що любов — це дiяльнiсть, а не пристрасть i не афект [8, 98]. Любов, таким чином, несумюна з пасивнютю, зi стороннiм спостереженням за життям кохано! людини. Любити людину — означае тклуватися про не! й вiдчувати вiдповiдальнiсть за ïï життя, не тiльки за ïï фiзичне iснування, а й за розвиток вшх ïï людських сил. Це означае працю, турботу, вщповщальнють i повагу, здатнють бачити людину такою, якою вона е, розумгги ïï шдивщуальнють й унiкальнiсть [8, 100-101].
З позицш Е. Фромма, любити — це насамперед давати, а не отримувати. Люди з «непродуктивною» установкою, вщдаючи, почувають себе збщншими. Для людей з установкою на плщну дiяльнiсть давати — означае проявляти могутнють. Коли людина вщдае, вона вщчувае свою силу, свою владу, свое багатство. Вщповщно переживання цiеï величезноï життевоï сили й могутносп наповнюе ïï радютю. Вiддавати набагато радiснiше, нiж отримувати, стверджуе Е. Фромм, — не тому, що це зайве, а тому, що вщдаючи, людина вщчувае, що живе [5, 122].
У матерiальнiй сферi «вщдавати» означае «бути багатим». На думку Е. Фромма, багатим е не той, хто багато мае, а той, хто багато вщдае i найважливше — вщдае не матерiальнi, а специфiчно людсью щнносп. Дшячись вшма проявами свого життя — радютю, штересами, думками, знаннями, настроем, сумом — людина збагачуе шшу людину, збшьшуючи ïï життеву силу i свою також. Вона вщдае не тому, щоб одержувати: вщдавати — для не1' е радютю. Вщдаючи, людина спонукае шшу людину також вщдавати, i таким чином, отримувати i роздшяти цю радють на двох. Коли двое вщдають, пише Е. Фромм, «щось народжуеться», i тодi обое вдячш за нове життя, що народилася для них обох [5, 123].
«Бути для себе», таким чином, не означае центруватися на своему «Его», страждати нарцисизмом, експлуатувати (у широкому значенш) когось у своïх цшях або займати вщсторонену сощальну позищю в житп, як це прописано Е. Фроммом у деструктивних сощальних орiентацiях людини. За глибоким переконанням фшософа, у природi людини закладеш ушкальш екзистенщальш потреби, задовольняючи якi людина може жити в гармони з природою, свггом, шшими людьми, iз самою собою, не втрачаючи при цьому свош автономи та iндивiдуальностi. Це потреби: а) в щентичносп, у чггкому усвiдомленнi своеï iндивiдуальностi, завдяки чому людина сприймае себе як господаря свого життя, а не як слшого виконавця, що дiе за чиеюсь вказiвкою; б) у œ^^i поглядiв i орiентирiв, що дають людиш постшну й стабшьну опору для пiзнання, пояснення й освоення як свого буття, так i всiеï складносп свiту; в) у творчосп як однiеï зi значимих iнтенцiй людини, що дозволяе ш перебороти пасивнiсть свого юнування i стати активним творцем себе й своеï життедiяльностi; г) у встановленш зв'язкiв, що проявляються в турбоп про когось, прагненнi вщповщати за когось; д) у коршнях, тобто в почуттi стабiльностi й мщносп, подiбному з вiдчуттям безпеки буття [9, 250-251].
Вираження й задоволення цих екзистенщальних потреб, згщно з Е. Фроммом, залежить вщ психолопчного складу особистостi, типу сощальних умов, в яких живе шдивщуум, вщ способу вирiшення дихотомiй, властивих людському iснуванню. Людина вiльна зробити вибiр, вiдзначае фiлософ, але ïï свобода обмежена, оскшьки юнуе безлiч сприятливих i несприятливих умов, що схиляють ïï до цього вибору: психiчний склад, специфша суспiльства, в якому вона народилась, родина, учител^ друз^ яких вона зустрiчае i обирае. I завдання людини — розсунути межi свободи, пщсилити обставини, що сприятимуть постшним ïï змшам, розвитку [5, 370]. Свобода при цьому розушеться як щось бшьше, нiж вiдстоювати право бути самою
собою i боротися проти тих, хто намагаеться перешкодити цьому. Як влучно виразився Е. Фромм, це бiльше, нiж «свобода вiд...» — це «свобода для...»: свобода стати самостшним, незалежним, розкрити свш творчий потенцiал, свобода швидше бути ушм, нiж мати багато або використовувати речi й людей [5, 373].
Торкнемося ще одше1' проблеми фроммiвськоï фiлософськоï антропологи — питання модушв людського юнування. Е. Фромм вважае, що за душу людини борються два принципи: принцип володшня й принцип буття. Грунтуючись на емтричних антропологiчних даних, вш стверджуе, що володiння й буття е двома основними способами юнування людини, перевага одного з яких визначае розходження в шдивщуальних характерах людей i типах сощального характеру, а також визначае вибiр людини в ситуащях самовизначення [6, 45]. Володшня як домшуючий модус людського юнування, за Е. Фроммом, проявляеться в непродуктивних орiентацiях, що визначають способи адаптацп людини до сощуму й характер взаемоди з ним: рецептивний, експлуатуючий, накопичувальний, ринковий. Ц способи розглядаються як «втеча» вщ свободи бути автономним, самостшним, творчим i ушкальним, жити в гармони iз собою й навколишшм свгтом. Так званою «позитивною свободою», завдяки якш люди можуть бути незалежними й ушкальними, не втрачаючи при цьому вщчуття еднання з шшими людьми й суспшьством, володдать люди з буттевим модусом юнування. Свобода для них означае здатнють додержуватися голосу розуму, благополуччя й гуманютично1' совiстi, здiйснювати вибiр на користь продуктивного життя.
Фшософська антрополопя вiддае кожнiй людинi у володшня ïï буття й покладае на нього повну вщповщальнють за самоздшснення. Вщзначаючи суб'ективно-творчi можливостi людини, Ж.-П. Сартр пише, що «людина — не мох, не цвшь i не кольорова капуста», а проект, що переживаеться суб'ективно й вщкритий для творчого юнування [2, 323]. Ця думка перегукуеться iз судженнями з цього питання В. Франкла. «Свiча згоряе до кшця й шяк не може управляти процесом власного згоряння», пише вш, але людиш властиво осмислене юнування, тому вона завжди вшьна у своему ршенш щодо способу власного буття [4, 205]. За умови вшьного вибору завжди мова йде про те, зважитися на краще чи на прше (щодо виршення екзистенцiальноï дихотоми).
Фактором, який сприяе прийняттю рiшення на користь кращого, згщно з Е. Фроммом, е чгтке усвiдомлення ситуацiï: а) усвiдомлення того, що для мене добре, а що погано; б) усвщомлення того, який спошб ди пiдходить у цш ситуацiï; в) усвiдомлення реальних можливостей, мiж якими е вибiр i ïхнi наслiдки; г) усвщомлення того, що вибiр як такий нам не допоможе, якщо вш не пов'язаний з бажанням дiяти й готовнютю взяти за це на себе вщповщальнють [5, 95]. Ухвалення ршення, таким чином, — це не тшьки акт свободи, а й вщповщальносп. Вщповщальнють поеднана з вибором людини тих можливостей, як гщш реалiзацiï. В. Франкл пише, що будь-яке ршення людини е ршенням за себе, а ршення за себе — це завжди формування себе: «Я не тшьки здшснюю вчинки вщповщно до того, що я е, але й стаю вщповщно до того, як я здшснюю вчинки» [12, 114].
«Бути для себе», отже, означае постшно й безупинно вибирати себе, формувати свш образ. Але, вибираючи себе, вщзначае цшну для нас думку Ж.-П. Сартр, людина вибирае вах людей, оскшьки «вибирати себе так чи шакше означае одночасно утверджувати цшнють того, що ми вибираемо» [2, 324]. У зв'язку iз цим, якщо людина прагне юнувати, створюючи одночасно свш образ, то цей образ е значимим для всiеï нашоï епохи загалом.
Е. Фромм, як й iншi фшософи-антропологи, дотримуеться позицп, згщно з якою людиш властиве бажання плщно використовувати своï' сили, зусиль вимагае, головним чином, усунення перешкод у самш собi й у навколишньому сощум^ що заважають ш розкривати й розвивати свою шдивщуальнють [8, 220]. До факторiв, що сприяють прояву природного людського прагнення використовувати своï' сили, вiн вщносить свободу, матерiадьну забезпеченiсть i оргашзащю суспiльства, в якому праця е в повному розумiннi слова проявом здiбностей людини [8, 106].
Ниш, за умов шформацшного та постшформацшного суспiльства, складним й доленосним життетворчим завданням Homo залишаеться збереження власноï самостi, себе через активiзацiю, а не «дрiмотнiсть».
На основi вищесказаного, антрополопчну концепцiю людини Е. Фромма можна представити у виглядi моделi (рис. 1).
«Свобода для», а не Дiяльнiсть Любов як плiдна
«свобода вщ»; форма вiдносин до
бути, а не мати шших i до самого себе
Рис. 1. Антрополог1чна концепция людини Е. Фромма.
Таким чином, фшософська антрополопя Е. Фромма виражасться в моделi людини для себе з буттевим модусом юнування й продуктивною орieнтацieю в житп. Ця модель обираеться нами як фшософське пiдrрунтя дослiдження проблеми формування шдивщуального стилю професшно! дiяльностi майбутнього вчителя бюлоги.
Л1ТЕРАТУРА
1. Ортега-ьГасет Х. Бунт мас // Ортега-ьГасет Х. Вибраш твори / Пер. з юп. В. Бурггардта, В. Сахна, О. Товстенко. — К.: Основи, 1994. — С. 15-139.
2. Сартр Ж. П. Экзистенциализм — это гуманизм // Сумерки богов: Пер. с англ. А. А. Санина / Сост. и общ. ред. А. А. Яковлева. — М.: Политиздат, 1990. — С. 319-344.
3. Табачковський В. Г. Пол1сутшсне Homo: фшософсько-мистецька думка в пошуках «неевклщово! рефлексивносп». — К.: ПАРАПАН, 2005. — 432 с.
4. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник Пер. с англ. и нем. / Общ. ред. Л. Я. Гозмана, Д. А. Леонтьева. — М.: Прогресс, 1990. — 368 с.
5. Фромм Э. Душа человека: Пер. с англ. / Общ. ред., сост. и предисл. П. С. Гурьевича. — М.: Республика, 1992. — 430 с.
6. Фромм Э. Иметь или быть / Пер. с англ. Н. Войскунской, И. Каменкович, Е. Комаровой и др.; Вступ. ст. П. Гуревича. — М.: Прогресс, 1990. — 331 с.
7. Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов: Пер. с англ. А. А. Яковлева / Сост. и общ. ред. А. А. Яковлева. — М.: Политиздат, 1990. — С. 143-221.
8. Фромм Э. Человек для себя: Исследование психологических проблем этики / Пер. с анг. и послесл. Л. А. Чернышевой. — Минск: Коллегиум, 1992. — 253 с.
9. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. — СПб: Питер, 2001. — 608 с.
