CC BY
19
УДК 340:12
Т. Гарасиммв
Навчально-науковий шститут права i психологи Нацiонального ушверситету "Львiвська полiтехнiка",
д-р юрид. наук, проф., заступник директора - декан повно' вищо' освiти, проф. кафедри теори та фшософи права
Б. Базарник начальник ДП1 у Франювському районi м. Львова ГУ ДФС у Львiвськiй областi
АНТРОПОЛОГ1ЧНА ПРОБЛЕМАТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВ1Й ТРАДИЦ11
© Гарасимгв Т., Базарник Б., 2016
Дослщжено антрополопчну проблематику Kpi3b призму фiлософсько-правового тзнання та практичного перетворення правово! дiйсностi. Виявлено методологiчнi засади та головш джерела становлення антpопологiчного принципу в фшософи права, з'ясовано особливостi кторичного розвитку фшософсько-правових поглядiв на антрополопчний принцип як складову свiтоглядно-методологiчни\ основ фшософи права. Розкрито сутнiсть антрополопчного принципу в фшософи права на основi анаизу предметно! специфжи фшософсько-правового знання.
Ключовi слова: антpопологiя, шдивщ, людина, особистiсть, становлення, соцiалiзацiя, социальна роль, сощальний статус, поведiнка, суспшьство.
Т. Гарасымив, Б. Базарнык
АНТРОПОЛОГИЧЕСКАЯ ПРОБЛЕМАТИКА В ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВОЙ ТРАДИЦИИ
Исследуется антропологическая проблематика сквозь призму философско-правового познания и практического преобразования правовой действительности. Выявлено методологические основы и главные источники становления антропологического принципа в философии права, выяснены особенности исторического развития философско-правовы\ взглядов на антропологический принцип как составляющую мировоззренчески-методологических основ философии права. Раскрыта сущность антропологического принципа в философии права на основе анализа предметной специфики философско-правового знания.
Ключевые слова: антропология, индивид, человек, личность, становление, социализация, социальная роль, социальный статус, поведение, общество.
T. Harasymiv, B. Bazarnyk
ANTHROPOLOGICAL PERSPECTIVE IN THE PHILOSOPHICAL AND LEGAL TRADITION
The article examines the anthropological perspective in the light of philosophical and legal knowledge and practical transformation of legal reality. Revealed methodological
principles and main sources of formation of anthropological principle in the philosophy of law, elucidated the historical development of philosophical and legal views on the anthropological principle as part of the ideological and methodological foundations of philosophy of law. The essence of the anthropological principle in legal philosophy by analyzing the specific subject of philosophical and legal knowledge.
Key words: anthropology, individual, person, personality development, socialization, social role, social status, behavior and society.
Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку правово!' системи Украши характеризуемся кардинальними змшами, що вiдбуваються пiд впливом реформування законодавчо!' бази та штеграцшних процесiв держави в европейський прослр. За цих умов виникае нагальна потреба в розробленш нових методолопчних пiдходiв, якi б давали змогу розглядати право як один i3 найважливших елементiв людського буття. З огляду на це зростае роль правово!' антропологи, яка i уможливлюе людиноцентричне осмислення основ права. Також актуальшсть дослiдження зумовлена зверненням до людини та людських ц1нностей i домiнуе у сучаснiй фiлософii права та юриспруденцй, що контрастуе зi станом правово'' системи Украши загалом.
Аналiз дослiдження проблеми. Звернення до антропологiчноi' проблематики можна вважати одтею зi стiйких тенденцiй дослiдження права методолопчного рiвня. Антропологiчний принцип у фшософи права почав реалiзовуватися практично лише в ХХ ст., однак його неявне використання i розроблення здшснювались упродовж усього iсторичного розвитку: фшософи античносп, середнiх вiкiв, Нового часу, шмецькш класичнiй фiлософii, марксизма Зокрема, антропологiчну проблематику у фшософсько-правовш традицii дослiджували В. А. Бачинш, С. Л. Мамут, О. Г. Даншьян, О. I. Ковлер, М. I. Козюбра, О. М. Литвинов, М. I. Панов, Л. В. Петрова, А. П. Заець, Ю. I. Римаренко, В. А. Трофименко, Л. В. Кондратюк, В. О. Чефранов, В. М. Шаповал. Водночас шхто з дослщниюв не виокремив антрополопчний принцип у фшософи права як самостшний предмет анашзу i не здшснював системного розгляду його свггоглядно-методологiчного значення.
Метою статт е дослiдження антропологiчноi проблематики у фшософсько-правовому пiзнаннi та практичному перетворенш правовоi дiйсностi.
Виклад основного матерiалу. Основнi проблеми становлення особистостi у рiзнi часи по-рiзному трактували представники окремих соцiологiчних шкш i напрямкiв з урахуванням ф^пософсько' традици розгляду людини. Першим в юторй фiлософii розпочинае суто антро-полопчну проблематику Сократ. Саме в1н виконав детальний i скрупульозний аналiз шдивщуальних людських якостей i властивостей. Давньогрецький фшософ Протагор (бл. 480-410 рр. до н.е.) вирiзнив не лише здатшсть людини до мислення, але й всю людську суб'ективнiсть; людину вiн уявляв як конкретний шдиввд.
Друга антропологiчна версiя вiдображена у вченш Арiстотеля, в якому мктяться вже двi антропологiчнi тенденцii. З одного боку, в його концепцй людина i природа вперше роз'еднуються; з другого - акцент ставиться на нерозривному зв'язку людини з у^м свггом. Третя антропологiчна вер^я знаходить вiдображення в натуралiстичних, позитивктських i прагматичних вченнях. Це концепщя "людини дiяльноi" - "homo faber", яка заперечуе специфiчну особливiсть людського розуму. Доктрина "homo faber" розвиваеться з часом у теоретичний напрям i знаходить втшення у вченнях О. Конта i Г. Спенсера. Четверта вер^я розумшня людини й особистост заперечуе вiру в прогресившсть "людини розумноТ, "людини божественноТ i "людини дiяльноi". У цiй версй людина - iстота, що прагне, волiе i бажае; розум розщнюеться як глухий кут еволюци, як наслвдок втрати "волi до життя"
[1, с. 138-138]. Отже, iсторiя фшософсько'' антропологii (вчення про людину) засввдчуе, як поступово з'являються, ускладнюються i змiнюються уявлення про людину та особиспсть.
У сучаснiй науковiй лггератур^ що пояснюе такi поняття, як "людина" та "особистiсть", розглядаються ще два поняття - "iндивiд" та "шдиввдуальшсть". Отже, "людина" - поняття найзагальшше, родове, яке вказуе на приналежшсть до роду людського, що знаходить вияв у rn3Bi "homo sapiens", або "людина розумна". "1ндиввда" розумiють як окрему, конкретну людину, як одиничного представника людського роду (пвдкреслюються передусiм бiологiчнi характеристики людини). Термiн "iндивiдуальнiсть" означае те "особливе i специфiчне, що вирiзняе одну людину з-помiж iнших, включно з ii природними i сощальними, фiзiологiчними i психiчними, успадкованими i набутими якостями" [1, с. 13]. Поняття "особистють" вводиться для видшення (акцентування) неприродноi (соцiальноi) сутностi людини та шдиввда. Людина у цьому аспект е носiем соцiальних якостей i рис, певне поеднання яких i визначае ii як особиспсть, i саме в цьому розумшш людина е висхiдним, окремо взятим елементом сощально'' структури, а особислсть - особливою сощоло-гiчною категорiею.
Особистiсть як соцiальна якiсть людини е предметом низки сощальних наук (фшософи, сощологи, психологи, педагогiки тощо). Так, у фiлософii' "особистiсть" розушють як "суспшьний iндивiд, якому притаманш соцiально-значущi риси, що утворюють стшку систему" (I. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, I. В. Бойченко) [2, с. 463]. Фшософське визначення особистосл мiстить у сво'й струюууп як соцiолоriчне розумiння особистостi (сощальний образ людини), так i психолопчне (психологiчний образ).
У психологii "особиспсть" визначають як "спосiб буття людини у суспшьстш у конкретно-юторичних умовах, це iндивiдуальна форма юнування i розвитку соцiальних зв'язкiв i вiдносин" [3, с. 3-19]. Деяк науковцi, зокрема М. Н. Корнев, А. Б. Коваленко, розушють "особиспсть" як "стiйку систему соцiально-значущих рис людини, зумовлених ii включенiстю до системи суспшьних вiдносин, сформованих у процесi спшьно'' дiяльностi та спшкування з iншими людьми" [4, с. 235]. У "Психолопчному словнику" це поняття трактують так: "особистiсть" - це 1) людина як суб'ект сощальних ввдносин i свiдомоi дмльност; 2) визначена включенiсть у сощальш зв'язки, системна якiсть iндивiда, яка формуеться у спшьнш дiяльностi та спшкуванш [5, с. 187]. Найпоширешшим у психологiчнiй науковiй лiтературi е визначення "особистосп" як "деякоi неповторно'' едностi, цiлiсностi, найвищоi iнтегруючоi шстанцй, що керуе психiчними процесами шдиввда i надае його поведiнцi послвдовносп та стiйкостi (О. М. Леонтьев)" [6, с. 160].
У педагопчнш наущ обмежуються психологiчними визначеннями "особистосп". Зокрема, Н. П. Волкова розглядае "особиспсть" як "соцiально зумовлену систему психiчних якостей iндивiда, що визначаеться залучешстю людини до конкретних суспшьних, культурних, iсторичних вiдносин" [7, с. 36]. М. М. Фщула пропонуе таке визначення: "Особислсть - це людина, сощальний шдиввд, що поеднуе у собi риси загальнолюдського, суспшьно-значущого та iндивiдуально-неповторного" [8, с. 69-70].
Сощолопчний пiдхiд до трактування та дослiдження поняття "особистiсть" спираеться як на ввдправну точку не на шдиввдуальш особливостi людини, а на ii' сощальне оточення - сощальну систему, в яку вона входить, i соцiальнi ролi, яю вона виконуе у цiй система Отже, "особистiсть" у соцiологiчнiй лiтературi трактуеться як усталений комплекс якостей i властивостей людини, якi набуваються пiд впливом вiдповiдноi культури суспшьства i конкретних соцiальних груп i сп1льнот, до яких вона належить i в життедiяльнiсть яких включаеться (В. Городяненко [9, с. 195], Н. Черниш [1,с. 13], О. Якуба [10, с. 87]).
У межах загального сощолопчного пiдходу об'еднано низку концептуальних пiдходiв до розумшня особистостi, тому, не розкриваючи змюту вiтчизняних концепцiй "особистостi", вiдзначимо 'х групування за двома основними напрямами: штрашдиввдуальним, що зосереджуеться на вивченш типових рис, установок i якостей людини; штершдиввдуальним (мiжособистiсним), в
якому головний акцент роблять на дослвдженш 3aKOHOMipHOCTW мiжособистiсних стосунюв людей, як виконують pi3Hi соцiальнi ролi. До pe4i, в сучаснiй вiтчизнянiй соцюлогй спостертаеться тенденцм до об'еднання шгра- та iнтерiндивiдуального. Це створюе cnprarami передумови для соцiального моделювання особистосп, прогнозування тенденцiй розвитку взаемодй особистосп та суспшьства [11, с. 50-52].
Дослвджуючи проблему особистостi, ii соцiалiзацй, необхiдно уточнити такi поняття: "сощальна роль" та "соцiальний статус" особистост1 Так, "соцiальна роль" - це "очшувана типова поведiнка людини, пов'язана з й соцiальним статусом"; "сощальний статус" особистостi - це й позицм у соцiальнiй системi, пов'язана з приналежшстю до певно' сощально' групи чи спшьноти, з аналiзом й соцiальних ролей та яюстю i ступенем 'х виконання. Сощальний статус охоплюе узагальнюючу характеристику становища шдиввда у суспiльствi: професiю, квалiфiкацiю, характер реально!' працi, матерiальне становище, полггичний вплив, партiйну приналежнiсть, дiловi стосунки, нацiональнiсть, релiгiйнiсть, вiк, шмейний стан, родиннi зв'язки, - тобто все те, що Р. Мертон називае "статусним набором" [1, с. 143].
Головним сощальним процесом, унаслвдок якого iндивiд стае особистiстю i через який здiйснюеться взаемод!я мiж особистiстю та суспшьством, е соцiалiзацiя. Тому з'ясуемо, у чому суть "соцiалiзацii" особистостi. Цей термiн запровадив усередиш Х1Х ст. французький сощолог Г. Тард для позначення процесу штерюризацй соцiальних норм шляхом сощально' взаемодй [12, с. 114115]. Уточнимо, що "шгерюризацм" (вiд лат. internus - внутршнш) - це "формування внутрiшньоi структури людсько' психши, процес переведення елементiв зовнiшнього свггу у внутрiшне "я" особистостi. Результат штерюризацй - сформована шдиввдуальшсть" [1, с. 32]. У наукову систему понять термш "соцiалiзацiя" увiв американський сощолог Ф. Гвдшгстон наприкiнцi Х1Х ст. Вчений тлумачив це поняття як "процес розвитку сощально' природи людини". Офщшного статусу теоретичного поняття термш "соцiалiзацiя" набув у XX ст. [13, с. 21]. Ввдповвдно з'являються новi пiдходи та моделi щодо "соцiалiзацii" особистостi. Розглянемо коротко основш з них.
Згiдно з теорiею З. Фрейда, соцiалiзацiя полягае у приборканш вроджених iнстинктiв, виявлення яких суперечить цивШзованому способу життя, шляхом штерюризацй сощальних регламентiв [14, с. 524-547]. Сучасне розумшня соцiалiзацii як перетворення просто людини на особистють у результатi засвоення нею норм ствжиття людей i тим самим штеграцй у соцiальнi шституцй суспiльства дав Т. Парсонс. Як доповнення до його концепцй можна розглядати вдею "соцiального навчання", яку висловили деяю представники бiхевiоризму (Дж. Доллард, Б. Скшнер). Модель '^жособового спшкування", згiдно з якою шдиввд дивиться на себе очима шших i засвоюе у результатi багатьох штеракцш правила спiвжиття (Ч. Кул^ Дж. Мiд), розглядають як один iз засобiв соцiалiзацii [78, с. 101-103]. "Когштивна" модель соцiалiзацii (Л. Кольберг, Ж. Шаже) зводиться до розвитку сввдомосп та самосвiдомостi дитини у процес оволодiння образним i абстрактним мисленням. Соцiалiзацiя полягае у створенш у свiдомостi зразкiв конгштивних схем, якi iндивiд адаптуе до нового досввду за допомогою рiвноваги [16, с. 105-107]. Представники гуманiстичноi психологй (А. Маслоу, К. Роджерс) розглядають прагнення до самоактуалiзацii шдиввда як рушшну силу, яка сприяе оволодшню життевим досвiдом, тобто соцiалiзацй. За моделлю "iнкультурацй" (Ф. Боас, В. Малиновський) соцiалiзацiя полягае у передаванш культурно!' спадщини. За еволюцшною теорiею соцiалiзацii Е. Ерiксона, процес соцiалiзацii - це подолання шдиввдом критичних ситуацiй на життевому шляху. Учений виокремлюе вгам стадiй розвитку шдиввда як послвдовносп подолання специфiчних життевих криз [16, с. 109-110; 12, с. 116-117].
В адаптивно-розвивальнш концепцй М. Лукашевича поеднаш поняття соцiалiзацii та соцiальноi адаптацй. Суттсть цiеi концепцй полягае у розумшш соцiалiзацii людини як взаемодй з довкшлям протягом життя за допомогою адаптацш, що змiнюють одна одну у кожнш сферi життедiяльностi [11, с. 115]. Пвд "полiтичною соцiалiзацiею" Д. Ольшанський розумiе "процес
включення шдиввда в полiтичну систему за допомогою набуття ним досвiду ще1 системи та держави, що виникла на 11 основi, закрiплених у полггичнш культурi" [15, с. 146], а Б. Кухта -"безперервний процес активного набуття людиною полггичних якостей, полiтичних знань, умiння, навичок, спадщини полiтичноi культури" [17].
Термш "адаптацм" виник у другiй половит XVIII ст., введення його у науковий об^ пов'язують з iм'ям нiмецького фiзiолога Ауберта, який використав його для характеристики явищ пристосування чутливостi органiв зору (або слуху), що виражаеться у пiдвищеннi чи зниженш чутливостi у вiдповiдь на дто адекватного подразника [18, с. 78]. Розглядають три рiвнi адаптацй -бiологiчний, психологiчний, соцiальний.
Висновки. Отже, "сощальна адаптацiя" (вiд лат. аёар1ас1о - пристосування) - це пристосування шдиввда до умов сощального кнування, чи то полiтичне середовище, чи мiсце працi, чи культурний проспр певного суспiльства. Звернемо увагу на те, що будь-яка адаптащя як особлива дiяльнiсть людини (адаптивна дiяльнiсть), пов'язана iз засвоенням чергово! ново! соцiальноi ситуацii (суб'ективно ново! для конкретного шдиввда), додае 1й сощального досввду (що об'ективно кнуе як елемент культури цього суспшьства) i тим самим пiдвищуе рiвень 11 соцiалiзацii. Подальша адаптацiя шдиввда, спираючись на новий, вищий рiвень його соцiалiзацii, вiдбуваеться ефективнiше, дае йому змогу швидше пiднятися на чергову сходинку сощалiзащi.
Отже, до сучасних моделей соцiалiзацii належать: психоаналггична або "особистiсного контролю" (З. Фрейд), "рольового тренiнгу" (Т. Парсонс), "сощального навчання" (Дж. Доллард, Б. Скшнер), "мiжособистiсного спшкування" (Ч. Кулi, Дж. Мвд), "когнiтивна" (Л. Кольберг, Ж. Шаже), "гуманiстична" (А. Маслоу, К. Роджерс), "шкультуращГ' (Ф. Боас, В. Малиновський), "еволюцшна" (Е. Ер1ксон), "адаптивно-розвивальна" (М. Лукашевич), "полiтична" (Д. Ольшанський, Б. Кухта).
1. Черниш Н. Й. Сощологгя / Н. Й. Черниш. - Льв1в: Кальваргя, 2003. - 540 с. 2. ФЫософгя / [I. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, I. В. Бойченко та 1н.]; за ред. I. Ф. Надольного. - К. : Вгкар, 1999. - 516 с. 3. Анциферова Л. И. К психологии личности как развивающейся системы / Л. И. Анциферова // Психология формирования и развития личности. - М. : Наука, 1981. - С. 3-19. 4. Корнев М. Н. Сощальна психология / М. Н. Корнев, А. Б. Коваленко. - К. : Наукова думка, 1995. -304 с. 5. Краткий психологический словарь / под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. -Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 512 с. 6. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. - М. : Политиздат, 1977. - 304 с. 7. Волкова Н. П. Педагогжа /Н. П. Волкова. - К. : Вид. центр "Академия", 2001. - 576 с. 8. Фщула М. М. Педагогика /М. М. Фщула. - К. : Вид. центр "Академия", 2000. - 542 с. 9. Сощологгя / за ред. В. Г. Городяненка. - К. : Видавничий центр "Академия", 2002. - 560 с. 10. Якуба О. О. Сощологгя / О. О. Якуба. - Харк1в : Константа, 1996. -187 с. 11. Актуальна проблеми теорп I практики социальног роботи на межг тисячолть : монография / В. П. Андрущенко, В. П. Бех, М. П. Лукашевич, I. I. Мигович . - К. : УДЦССМ, 2001. -Кн. 1. - 342 с. 12. Циба В. Г. Сощологгя особистостг : системний тдхгд (сощально-психологгчний анализ) / В. Т. Циба. - К. : МАУП, 2000. - 150 с. 13. Капська А. Й. Сощальна робота : деякг аспекти роботи з дтьми та молоддю / А. Й. Капська. - К. : УДЦССМ, 2001. - 220 с. 14. Фрейд З. Вступ до психоанализу / З. Фрейд ; [пер. з нгм.]. - К. : Основи, 1998. - 709 с. 15. Ольшанский Д. В. Политическая психология / Д. В. Ольшанский. - СПб. : Питер, 2002. - 575 с. 16. Смелзер Н. Социология / Н. Смелзер. - М., 1994. - 688 с. 17. Основи полтичног науки / за заг. ред. Б. Кухти. -Льв1в : Кальваргя, 1998. - Ч. 3. : Полтична свгдомгсть I культура. - 556 с. 18. Лукашевич М. П. СощалЬзащя : виховнг мехатзми I технологп / М. П. Лукашевич. - К. : ПМН, 1998. -112 с.
REFERENCES
1. Chernysh N. Y. Sotsiolohiya [Sociology]. Lviv: Calvary Publ., 2003. 540 p. 2. Filosofiya [Philosophy]. Ed. I.F. Nadolniy. Kyiv: Vikar Publ., 1999. 516p. 3. Anciferova L. I. Kpsihologii lichnosti kak razvivajushhejsja sistemy [K personality psychology As razvyvayuscheysya system. The formative Psychology and personality development]. Moscow: Science Publ., 1981. pp. 3-19. 4. Kornev M. N. Social'na psihologija [Social Psychology]. Kyiv: Naukova Dumka Publ., 1995. 304 p. 5. Kratkij psihologicheskij slovar' [Short psychological dictionary]. Rostov-on-Don: Phoenix Publ., 1998. 512 p. 6. Leont'ev A. N. Dejatel'nost'. Soznanie. Lichnost' [Activities. Consciousness. Personality. Moscow: Politizdat Publ., 1977. 304 p. 7. Volkova N. P. Pedahohika [Pedagogy]. Kyiv: Ed. Center Academy Publ, 2001. 576 p. 8. Fitsula M. M. Pedahohika [Pedagogy. Kyiv: Ed. center Academy Publ, 2000. 542 p. 9. Sotsiolohiya [Sociology]. Kyiv: Publishing Center Academy Publ, 2002. 560 p. 10. Yakuba O. O. Sotsiolohiya [Sociology]. Kharkiv: Constant Publ., 1996. 187p. 11. Aktual'niproblemy teoriyi ipraktyky sotsial'noyi roboty na mezhi tysyacholit': monohrafiya [Actual problems of theory and practice of social work at the turn of the millennium: Monograph]. Kyiv: UDTSSSM Publ, 2001. Book. 1. 342 p. 12. Tsyba V. H. Sotsiolohiya osobystosti : systemnyy pidkhid (sotsial'no-psykholohichnyy analiz) [Sociology ofpersonality: a systematic approach (social and psychological analysis)]. Kyiv: MA UP Publ, 2000. 150 p. 13. Kaps'ka A. Y. Sotsial'na robota : deyaki aspekty roboty z dit'my ta moloddyu [Social work, some aspects of working with children and young people]. Kyiv: UDTSSSM Publ, 2001. 220 p. 14. Freyd Z. Vstup do psykhoanalizu [Introduction to psychoanalysis]. Kyiv: Fundamentals Publ, 1998. 709 p. 15. Ol'shanskij D. V. Politicheskaja psihologija [Political psychology]. SPb.: Peter Publ, 2002. 575 p. 16. Smelzer N. Sociologija [Sociology]. Moscow, 1994. 688 p. 17. Osnovy politychnoyi nauky [Principles of Political Sciences]. (Under total. Ed. B. Kukhta. Lviv: Calvary Publ, 1998. Part 3: Political consciousness and culture. 556p. 18. Lukashevych M. P. Sotsializatsiya : vykhovni mekhanizmy i tekhnolohiyi [Socialization: educational mechanisms and technologies]. Kyiv: IZMNPubl, 1998. 112p.
