CC BY
197
«Масложировая промышленность - 2005». - К., 2005.
- С. 42-43.
4. Мельников К.О., Кобзар М.В. Технологія отримання харчового лецитину // Матеріали Міжнародної наук.-техн. конференції „Нові технології та технічні рішення в харчовій та переробній промисловості: сьогодення і перспективи”. - Київ:
НУХТ, 2005. - Ч. ІІ. - С. 9-10.
5. Мельников К.О., Кобзар М.В. Характеристика та склад фосфоліпідів соняшникової олії // Вісник національного технічного університету ,,ХП”. -2005. -№14. - С. 99-105.
6. Полищук Н. Эссенциальные фосфолипиды в
терапии заболеваний печени // Здоров'я України. -2009. - № 9. - С. 5с.
7. Сердцева Е.А. Лецитин - премиум в комплексном лечении и реабилитации недоношенных новорожденных с гипоксически-ишемическим поражением центральной нервной системы // Актуальные вопросы нутрициологии. Роль биологически активных пищевых добавок в обеспечении здоровья населения. - Днепропетровск, 2003. - С. 93-98.
8. Сидор В., Полодюк В., Доценко В. Вплив лецитину на якість хліба та процес черствіння // Хлібопекарська і кондитерська промисловість України. -2005. - №2. - С. 21-23.
♦
УДК 616-071.4:615.825:615.828
В.М. Школьник, АЛЬТЕРНАТИВНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ
АВ• Чепа БОЛЬОВОГО СИНДРОМУ
Дніпропетровська державна медична академія кафедра неврології та офтальмології (зав. - д.мед.н., проф. В.М.Школьник)
Ключові слова: біль, міофасціальний синдром, мануальна терапія, остеопатія Key words: pain, myofascial syndrome, manual therapy, osteopathy
Резюме. В статье освещены актуальные вопросы проблемы болевых синдромов, так как данные патологические состояния являются одной из частых причин нетрудоспособности и инвалидизации населения. Подробно представлены патогенетические механизмы болевых синдромов, рефлекторных мышечно-тонических синдромов, состояние кровообращения локально в мышце при ее спазме. Акцентировано внимание на том, что боль в спине чаще бывает не вертебрального происхождения, а при первичном нарушении во внутренних органах. С учетом сказанного, рассмотрены методы лечения мышечно-тонических и миофасциальных синдромов техниками мануальной терапии. Освещены остеопатические техники: прикладная кинезиология, ортобиономия, кранио-сакральная биодинамика. Даны определения, предмет их и цель. Разъяснены показания и противопоказания к проведению тех или других техник остеопатии, проведение которых определяет врач -мануальный терапевт. Показана эффективность остепатии в лечении больных с миофасциальным синдромом.
Summary. In the article topical issues' of pain syndromes which are among the most often causes of disability and invalidization of population are elucidated. Pathogenetic mechanisms of pain syndromes, reflex muscular-tonic syndromes, local blood circulation state in muscular spasm are presented in details. It is underlined that pain in the back more often is of non-vertebral origin, it points to primary disorder in the inner organs. Taking into account all mentioned above, treatment methods of muscular-tonic and myofascial syndromes, manual therapy methods are considered. Such osteopathic techniques as applied kinesiology, orthobionomy, craniosacral biodynamics are elucidated. Determination, subject and their purpose are given. Indications and contra-indications to carrying out some or other osteopathy techniques, administered by manual therapist are explained. Efficacy of osteopathy in the treatment of myofascial syndrome is shown.
Проблема больового синдрому у спині у чається при різних захворюваннях, зокрема при
сучасному світі достатньо актуальна. Біль зустрі- неврологічних та нейрохірургічних (судинні,
запальні процеси, пухлини, травми, рефлекторні больові синдроми і ін.). За останні десятиліття змінилося уявлення про патогенез болю. Існує багато теорій виникнення болю: теорія патерну, ноцицепції, зворотнього контролю, генераторних механізмів, центрального болю. Сукупність вказаних процесів призводить до появи стійкого больового синдрому. Біль значно погіршує якість життя пацієнта [21].
Половина дорослого працездатного населення страждає від болю, викликаного дегенеративно-дистрофічними процесами у хребті з неврологічними проявами [7,9]. Оскільки ця патологія є однією з найбільш частих причин тимчасової непрацездатності та інвалідизації людей, завдає величезного економічного збитку державі, то проблема пошуку адекватних і ефективних методів лікування актуальна, як з медичної, так і з соціально-економічної точки зору [7,8].
Невропатичний біль є не симптомом, а є поєднанням декількох сенсорних феноменів, що виникають при ураженні сомато-сенсорної нервової системи. Для невропатичного болю характерні коморбідні стани: порушення сну, розлад настрою.
Джерелом болю у спині може бути больова імпульсация, пов'язана як з самим хребтом -вертебральні чинники (зв'язки, м'язи, окістя відростків, фіброзне кільце, суглоби, корінці), так і з іншими структурами - екстравертебральні чинники (м'язи, вісцеральні органи, суглоби) [8].
Ноцицептивна імпульсация поступає через задні корінці в нейрони задніх рогів спинного мозку, звідти по ноцицептивних шляхах досягає центральної нервової системи. Одночасно больові імпульси активізують альфа- та гамма- мото-нейрони передніх рогів спинного мозку, що призводить до спазму м'язів, які іннервуються цим сегментом спинного мозку. Проте і сам м'язовий спазм приводить до посилення стимуляції ноцицепторів м'яза. Спазмований м'яз стає джерелом додаткової ноцицептивної імпульсації, яка поступає в нейрони задніх рогів того ж сегмента спинного мозку. Збільшення потоку ноцицептивної імпульсації підсилює активність мотонейронів передніх рогів та сприяє посиленню спазму м'яза [4].
Ноцицептивна імпульсація при первинному порушенні у внутрішніх органах виявляється у вигляді зон Захар' їна-Геда на шкірі та у вигляді міофасціальних точок тригерів у м'язах. Судинна реакція є компонентом реакції тканин на патологічну імпульсацію їх ураженого відділу хребта внаслідок порушення нервової ланки системи регуляції мікроциркуляції, функціонально-адап-
тивної перебудови сполучної тканини та місцевого підвищення внутрішньотканинного тиску. Можливий і міофасціальний механізм розладів мікроциркуляції. По - перше, міофасціальні тригерні зони проектуються в місцях дефіциту кровотоку. По - друге, підвищенню міофасці-ального тиску та, відповідно, погіршенню мікро-циркуляції сприяють біомеханічні особливості фасціальних футлярів, вузлів та наступаючий міжм'язовий та фасціальний склероз. Ці чинники приводять до порушення механізму саморегуляції місцевого кровообігу. А перебіг міофасці-ального пункту тригера набуває рис хронічно-рецидивного перебігу. За допомогою сегментарних зв'язків може виникати блокування відповідного хребетно - рухового сегменту.
На підставі цих даних можна достатньо точно визначити первинний орган ураження. При натисканні на точку тригера з'являється різкий біль у самій точці та на віддаленні - у відображеній зоні. Сенсорно-моторний рефлекс працює як в автономному режимі, так і під контролем ЦНС. Такі процеси характерні для рефлекторних м’язово - тонічних синдромів [23].
Залежно від пошкоджуючої сили джерела та можливостей організму, спочатку рестрикція зворотня та функціональна. Якщо обмеження рухливості зберігається тривалий час, то відбуваються морфологічні порушення в органах і тканинах. Все це ускладнює діагностику та лікування болю у спині. При рефлекторних синдромах відмічається напруга м'яза, яка визначається візуально та пальпаторно. У наш час при аналізі рефлекторних синдромів все ширше використовується концепція міофасціального болю [11, 17, 29].
Дорсалгія, що супроводжується больовим м'язовим спазмом вертеброгенних рефлекторних зон, спостерігається у рамках м’язово-тонічних міофасціальних синдромів. Міофасціальні больові синдроми - прояв первинної дисфункції міо-фасціальних тканин. Вони можуть розвиватися на тлі рефлекторних м'язово-тонічних синдромів, ускладнюючи їх перебіг [4]. Серед м’язово - тонічних реакцій, зумовлених остеохондрозом хребта, прийнято виділяти регіонарні вертебральні синдроми (цервікалгія, торакалгія, люмбаго) та екстравертебральні прояви (брахіал-гія, глуталгія, синдром м'язів тазового дна і т.д.) [19]. Улюблені місця локалізації м’язово-тонічних синдромів - трапецієподібні, ступінчасто-подібні, ромбоподібні, грушоподібні, середній сідничний та паравертебральні м'язи [27].
Значення корінцевої компресії у генезі верте-брогенного болю та інших чутливих розладів
часто переоцінюють. Типовий гострий корінцевий біль, пов'язаний з компресією, носить стріляючий, короткочасний характер. Але можливий розвиток і стійкішого болю, який зумовлений ішемією, набряком, що викликають збудження ноцицепторов спинномозкових корінців. Клінічна картина компресійного синдрому при цьому - стріляючий біль, дерматомна гіпальгезія, периферичний парез, послаблення або випадіння глибокого рефлексу [9, 17].
Міофасціальні больові синдроми, як правило, це прояв первинної дисфункції міофасціальних тканин. Вони можуть розвиватися на основі рефлекторних м’язово-тонічних синдромів, ускладнюючи їх перебіг. Компресійна радіку-лопатія, рефлекторний больовий синдром можуть мати гострий перебіг (до 3тижнів), під-гострий (3-12тижнів), хронічний (понад 12 тижнів) та рецидивний перебіг [24].
У моделі міцності за Panjabi виділяють три підсистеми: пасивна (кістково -зв'язкова), м’язова (м'язи хребта) та контрольна (нервова). Нервова підсистема бере участь у русі, координації та інтеграції других підсистем, активує м'язову підсистему [31]. Це і вищевикладене свідчить, що назріла необхідність тіснішого розгляду взаємин больового та м’ язово - тонічного дизба-лансу та виділення такого синдрому, як сен-сорно-м' язово-тонічний (міофасциальний):
1) із вегетативним компонентом;
2) з емоційним компонентом;
3) із когнітивним компонентом та ін., що дозволяє практичному лікарю не вихоплювати окремі деталі патологічного процесу, а цілісно розглядати цю проблему [21].
Існує декілька підходів у вирішенні цієї проблеми залежно від погляду на причину виникнення болю. У сучасній західній медицині (алопатичній) домінує погляд на органічну причину болю - остеохондроз, але, як показує практика, роль остеохондрозу і дискової патології перебільшена, частіше у пацієнтів мають місце функціональні порушення - м'язовий дизбаланс з розслабленням одних м'язів і перевантаженням інших, рестрикції фасцій і скручування всієї біо-кінематичної системи пацієнта та неоптимального рухового стереотипу. У США існує два основні альтернативні напрямки, які пропонують погляд та методи для зняття больового синдрому у спині - остеопатія та хіропрактика. Остеопатія з б0-х років XIX сторіччя визнана у всіх штатах США і зрівняна у правах із західною медициною (термін навчання в остеопатичних інститутах -близько 7 років). Остеопатія виникла у другій
половині ХІХ сторіччя, основоположником її є Ендрю Тейлор Стіл [18].
Вважається, що будь-яке порушення чутливості по типу гіпо- або гіпермобільності в опорно-руховому апараті, краніосакральній системі та вісцеральних органах прозводить до розладу функції, що, у свою чергу, призводить до розвитку хвороби.
З остеопатії вийшли декілька самостійних напрямів - ортобіономія (самостійна форма мануальної терапії з широким спектром м'якої мануальної техніки. Основна галузь застосування
- розлад опорно-рухового апарату) та краніо-сакральна біодинаміка [29]. Лікувальний ефект ортобіономії базується на цілеспрямованій стимуляції механізмів автокорекції біомеханіки системного рівня. На даний метод не розповсюджуються протипоказання з інших методів
[29].
У США існує і третій напрямок, зі своїми оригінальними поглядами на патологію та методами вирішення проблем, - прикладна
кінезіологія, що спочатку вийшла з хіропрактики та на даний момент динамічно розвиваєтся. На даному етапі розвитку представляє синтез остео-патичних технік, хіропрактики, східної медицини, прикладної неврології та психології, кінезіології та своїх оригінальних поглядів на дисфункції в організмі. Прикладна кінезіологія грунтується на функціональному дослідженні пацієнта, включаючи аналіз пози, ходи, об'єму рухів, статичну та динамічну пальпацію. Прикладна кінезіологія розглядається як функціональна неврологія. Її предметом є дизбаланс у будь-якій системі організму, який може бути наслідком функціональних, структурно-органічних порушень та захворювання. Цей диз-баланс виявляється м'язовою слабкістю, у зв'язку з чим мануальне м'язове тестування є основою діагностики і контролюючим методом лікування. Про дизбаланс в організмі свідчать два неспецифічні симптоми: біль та хронічна втома [20, 22].
Сучасні мануальні методи діагностики та лікування мають у своїй основі базові принципи остеопатії, яка займається діагностикою та лікуванням порушень рухливості різних тканин та органів. Остеопатична техніка заснована на пасивних рухах, що відчуваються руками лікаря та передаються тілу пацієнта з метою врегулювання біомеханічних порушень в анатомічних структурах [2].
Остеопатія підрозділяється на три основні напрями:
- структурна остеопатія, яка працює з опорно-
руховим апаратом: кістками, м'язами, зв'язками. За допомогою цього методу усувається біль у спині, пацієнт позбавляється синдрому хронічної втоми, підвищується опірність організму. Техніки остеопатії: суглобно-маніпуляційні та
м’язово - енергетичні);
- вісцеральна остеопатія працює з внутрішніми органами. Цей метод застосовується при лікуванні хронічних захворювань внутрішніх органів. Знімається напруга зв'язок, внутрішніх органів та порушення їх моторики);
- остеопатичний метод краніо-сакральної терапії - це робота з кістками черепа, крижем. Метод застосовується при лікуванні головного болю різної етіології, дисфункції діафрагми, фасцій та при скручуванні всієї біокінетичної системи.
Міофасціальний реліз із наступним лімфо-дренажем - допоміжний метод при структурній та краніо-сакральній остеопатії.
Обмеження рухливості в остеопатії прийнято називати рестрикціями. Рестрикції можуть виявлятися в суглобах, як блокування або як сублюксація, у фасціях у вигляді спайок або рубців; на вісцеральних ковзаючих поверхнях -гіперемія. На навколишні тканини рестрикція надає доцентрову дію. Всі фасції тіла виявляються під дією цих сил. Як наслідок, виникають нові обмеження рухливості. Початкова у цьому ланцюзі рестрикція називається первинною. Рестрикція впливає на тонус м'язової тканини, у результаті якого виникає перевантаження у відповідних суглобах, що призводить до деструкції хрящової тканини [29].
Причинами рестрикції можуть бути наступні чинники:
1. Фізичні (травма, надмірне фізичне навантаження).
2. Психічні.
3. Хімічні (неправильне харчування, побічна дія лікарських препаратів, інтоксикації) [29].
В остеопатії діагностика та лікування здійснюються тільки руками лікаря. В її основі -фундаментальні знання анатомії та фізіології та висока чутливість рук остеопата. Знання анатомії та фізіології дозволяють лікарю зрозуміти причину болю. Органи та тканини здорової людини мають певну форму, щільність, температуру. Коли в них починаються патологічні зміни, ці характеристики можуть мінятися: органи можуть зміститися, збільшитися, стати щільнішими. Руки остеопата здатні відчути зміни, що тільки починаються оскільки відхилення у структурі або функції однієї системи впливає на краніо-
сакральную систему, яку відносять до функціональних фізіологічних систем. Структурно-функціональні порушення краніо-сакральної системи мають виражений, та частіше шкідливий вплив на функціонування нервової системи. Розлад у роботі одного органу призводить до відхилення в роботі інших органів. Проблема в тому, що причина захворювання може знаходитися далеко від хворого органу.
Краніо-сакральна система володіє ритмічною рухливістю, яка зберігається протягом усього життя. її можна краще за все пропальпувати на голові. Нормальна частота краніо-сакрального ритму складає 6-12 циклів за хв. При патологічних станах ритм може падати до 3-4 циклів за хв. або перевищувати 12 циклів [2,20,22].
З погляду остеопатії, нормальне функціонування організму підтримується чотирма основними системами:
1. Парієнтальна система (рухливість та функції опорно-рухового апарату);
2. Вісцеральна система (рухливість та функції внутрішніх органів).
3. Краніо-сакральна система (рухливість черепних структур, крижа, крижово-клубових суглобів).
4. Психо-емоційна система (під впливом емоцій на соматичну систему) [29].
Всі системи повинні знаходитися у функціональній рівновазі. Ключова роль у тілесній регуляції належить краніо-сакральній системі. За допомогою краніо-сакральної техніки можливі діагностика та лікування краніальних та тілесних структур, а також здійснення контролю ефек-тівності лікування іншими методами, що проводяться [29].
Важливе місце в остеопатії займають фасції тіла, які представляють зв'язану систему, виявляються у всьому тілі й утворюють для кожної частини власну оболонку. Вони беруть значну участь у хімічній, фізичній та опірній рівновазі тіла. Залежно від часу виникнення та активності рестрикції, тканина може в цій ділянці мати посилену або знижену тепловіддачу. Взаємний вплив та залежність різних органів та систем давно відомі і стали діагностичним та терапевтичним принципом. Хребетні м'язи та внутрішні органи зв'язані між собою через структури спинного мозку та вегетативну нервову систему за допомогою аферентної імпульсації [29].
Остеопатичний діагноз - це диференціювання між механічно адаптованою людською структурою, яка здатна оптимально функціонувати в навколишньому середовищі, та структурою, не здатною адаптувати себе до навколишнього
середовища, причиною чого є погано компенсована механіка тіла.
Головне правило остеопатії свідчить, що структура управляє функцією і обидві вони взаємозв'язані. У свою чергу, функція визначає комфорт. Пошкодження структури веде до порушення функції.
Головною метою м' якотканинних та остеопа-тичних технік є стимуляція трофіки м'яких тканин та периартикулярних тканин, внутрішньо-капсульних елементів. Одночасно досягається мобілізація тканин, стимуляція нервових рецепторів.
Показанням до проведення суглобових технік служать будь-які хронічні захворювання поза фазою загострення, а м' якотканинних - і в гостру фазу можливо проводити лікування.
Жодна остеопатична техніка не повинна проводитися без уточнення діагнозу.
Для цього необхідно:
1. Детальне клініко-вертеброневрологічне обстеження:
- оцінка ступеня порушення вертеброди-наміки та вираженості больового синдрому;
- виявлення рухових, чутливих, вегетативно-трофічних розладів;
- визначення неоптимального рухового стереотипу, постурального дисбалансу м'язів, гіпермобільності, нестабільності;
- виявлення за допомогою мануально-м'язового тестування функціонального блоку, м’язо-во-дистонічних та нейротрофічних розладів;
- визначення ознак зацікавленості спинномозкових структур, наявності патологічних знаків, розладів функції тазових органів;
- визначення екстравертебральних причин, що формують клінічну картину комбінованих верте-бровісцеральних синдромів;
- виявлення екстравертебральних системних процесів з ураженням кістково-суглобового та м’язово-зв'язкового апарату.
2. Рентгенографія хребта з функціональними пробами.
3. Магнітно-резонансна томографія, ком-п' ютерна томографія хребта та спинномозкових структур.
4. Ультразвукова діагностика вертебро-бази-лярного басейну з функціональними пробами.
5. Ультразвукова діагностика судин кінцівок (за показаннями);
6. Ультразвукова діагностика органів черевної порожнини (за показаннями).
7. Електронейроміографія (за показаннями).
8. Проведення повного параклінічного лабораторного обстеження [15].
При проведенні остеопатичного лікування виникає зворотній зв'язок від пацієнта у вигляді реакції, яка дасть важливі вказівки з приводу доцільності продовження лікування. Як і в алопатичній медицині, остепатичне лікування повинне бути дозованим, оскільки техніка володіє достатньою потужністю [18].
Передозування веде до несприятливих реакцій, тоді як напівлікування не дає бажаного ефекту. Для розвитку м'язової пам'яті слід повторювати процедуру при наступних візитах. Реакції після проведеного лікування в основному виявляються в перші 3-5 днів, після чого проходять самостійно [18, 21].
Для усунення наслідків несприятливих реакцій рекомендовані спокій, тепло, простий масаж.
Дуже важливий інтервал між процедурами: при хронічному перебігу захворювання найчастіше проводять одну - дві процедури на тиждень. При гострому перебігу - не частіше одного разу на тиждень. Перерви між курсами лікування можуть складати приблизно один місяць [18].
Протипоказання до остепатичного лікування.
Абсолютні протипоказання:
- гострі та хронічні захворювання у фазі загострення;
- злоякісні утворення будь-якої локалізації;
- патологія кісткової тканини;
- синдроми стиснення спинного мозку;
- гострі церебральні дисциркуляторні порушення;
- гострі порушення спинномозкового кровообігу;
- неуточнений діагноз;
- психічні розлади;
- психологічна відмова пацієнта від лікування.
Відносні протипоказання:
- гострі больові синдроми;
- аномалії краніовертебральної зони та шийного відділу хребта;
- анкілозіруючий спондилоартрит;
- кардіоваскулярні захворювання;
- захворювання внутрішніх органів у стадії декомпенсації;
- вагітність;
- літній вік.
Для остепатів та мануальних терапевтів до цих пір актуальним залишається питання застосування маніпулятивної техніки при грижі міжхребетного диска. Тут важливо акцентувати увагу на наступних моментах [18,29].
Потужність ротаційної техніки очевидна, і за наявності рентгенологічної картини остеофітів
проведення даної техніки краще уникати через ризик ушкоджувального контакту з нервом
[18.21.29].
Техніка з форсованою флексією також недоцільна, оскільки при її проведенні збільшуюється пролапс диска. Тут можливе проведення м'яко-тканинних технік [18,21,29].
Наявність спондильозу та спондилолістезу не може служити протипоказанням для проведення лікування. У даному випадку можна використовувати іммобілізаційні техніки, щоб не завдати додаткової шкоди [18,21,29].
При проведенні остеопатії, з метою зниження ризику пошкодження хребетних судин, розроблені тести, які дозволяють оцінити стан вертебро-базилярної системи.
У разі лікування сколіотичної хвороби радикальне лікування неможливе. При лікуванні сколіотичної постави функціонального характеру можливий у багатьох випадках позитивний ефект. Тут ефективна краніо-сакральна техніка
[18.21.29].
Деякі типи запаморочення добре піддаються остеопатичному лікуванню, проте надмірна ротація на рівні С1-С2 може провокувати погіршення [18,29].
Таким чином, виділення міофасціального синдрому дозволяє лікарю комплексно підійти до лікування шляхом корекції сенсорних порушень на снові даних фізіології, патофізіології, ней-
рохімії, патобіомеханіки у поєднанні із застосуванням рефлектроних методів лікування, зокрема - мануальної терапії, що дозволяє отримати максимальний лікувальний ефект при мінімумі побічних явищ.
ПІДСУМОК
Застосування м'якої мануальної техніки та традиційних методів лікування становить практичний інтерес з позицій розширення лікувальних можливостей та підвищення ефективності терапії.
До беззаперечних переваг остеопатії слід віднести наступне:
Безпечність та безболісність лікування, що виключає розвиток ускладнень. Проведення мануальної терапії дає можливість уникнути хірургічного втручання, заміщення або скорочення прийому ліків. У зв'язку з хорошею переносністю, відсутністю побічних ефектів і мінімальним числом протипоказань, сумісністю з іншими методами лікування мануальна терапія є дуже ефективним методом лікування больових синдромів, що дозволяє отримати максимальний лікувальний ефект при мінімумі побічних явищ. До переваг лікування методом мануальної терапії належить також можливість проводити короткі курси, які складають 4-8 сеансів із періодичностю 1-2 сеанси на тиждень. Така система є раціональною, заощаджує кошти та час пацієнта.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Васильєва Л.Ф. Патогенетичні механізми формування однакової локалізації больових м'язових синдромів різного генезу // Мануальна терапія. -2002. - №4 (8). - С. 18.
2. Васильєва Л.Ф. Теоретичні основи прикладної кинезіології. - М., 2003. - С. 5, 24.
3. Вейн А., Данилов А. Больові синдроми у неврологічній практиці. - М.: - 2001. - С. 9.
4. Воробйова О.В. Мідокалм у лікуванні хворобливого м’язового спазму // НМТ. - 2004. - №2. - С. 25-29.
5. Губенко В.П. Лікування м'язових дисбалансів у мануальній терапії // Medikus Amicus.- 2004. - №3. -С. 23-27.
6. Губенко В.П. Мануальна терапія в вертебро-неврології. - К.: Здоров'я, 2003.- С. 80-86.
7. Іванічев Г.А. Патогенетичні аспекти формування та проявлення класичних больових м' язових синдромів // Мануальна терапія. - 2009. - №3 (35). -С. 4 - 5.
8. Козелкін А.А. Клінічні особливості комбінованих вертебро-вісцеральних синдромів // Запорізький медичний журнал. - 2001. - №2 (9). - С. 21-24.
9. Козелкіна С.А. Принципи діагностики та лікування дискогенних мієлорадікулярних синдромів //
Запорізький медичний журнал. - 2004. - №6 (27). - С. 94-98.
10. Кукушкін М.Л., Решетняк В.К. Механізми патологічного болю // Біль та його лікування. - 1999. -№11. - С. 2-6.
11. Лисенко А.В., Козелкін А.А., Міхєєв А.А. Функціональний стан м'язів та креатинінфосфокіназ-ной системи організму хворих з міофасциальним синдромом шийно-грудної локалізації // Український вісник психоневрології . - 2001. - Т.9, вип. 2 (27). - С. 25-28.
12. Лоуренс Х.Джонс. Стренйн - констрейн // Остеопатичний метод лікування чутливих до болю точок. - Санкт-Петербург, 2006. - С. 8-12, 14-17.
13. Майкл Керн. Мудрість тіла. Краніо-сак-ральний підхід до здоров' я. - Санкт- Петербург: 2006.
- С. 18-27.
14. Морозова О. Г., Ярошевский А. А. Патогенетичний підхід до терапії міофасциальної больової дисфункції // Міжнародний неврологічний журнал. - 2009. - №3 (25). - С. 104-107.
15. Морозова О.Г., Ярошевский А.А. Цервікоген-ний головний біль:сучасні уявлення та тактика лікування // Международний неврологічний журнал. -2009. - №5 (27). - С. 99.
16. Мосиянц Г.Г., Лієв А.А., Куликовский Б. Т. Поєднане застосування мануальної терапії та гіру-дорефлексотерапії при остеохондрозі поперекового відділу хребта // Міжнародний неврологічний журнал.
- 2009. - №3 (25). - С. 43-44.
17. Небожин А.І., Сітель А.Б. Паттерни болю при біомеханічних порушеннях шийного відділу хребта // Мануальна терапія. - 2007. - №1 (25). - С. 6 -7.
18. Новосельцев С.В. Введення в остеопатію: (посібник для лікарів). - Санкт-Петербург, 2005. - С. 13-18, 66.
19. Петров К.Б., Дєдикова Т.Н., Нєчаєва Г.І. Роль церебральних структур у патогенезі неспецифічних рефлекторних м’язових синдромів у хворих остеохондрозом хребта // Мануальна медицина. - 19971998. - №12-13. - С. 3-9.
20. Попелянський Я.Ю. Вертеброневрологія: (посібник для лікарів). - М., 2003. - С. 52-53.
21. Про сенсорно-мязово-тонічний (міофасциаль-ний) синдром та його лікування / Зозуля І.С., Бре-дихін А.В., Бредихін К.А. та ін. // Міжнародний неврологічний журнал. - 2009. - №6 (28). - С. 8-10.
22. Сітель А.Б., Тетеріна Є.Б. Методи мануальної терапії (специфічні та неспецифічні техніки, показання та протипоказання) // Мануальна терапія. -2008. - №1 (29). - С. 6.
23. Скоробогач М.І., Лієв А. А. Роль фасцій у патогенезі міофасциального больового синдрому шиї та плечового поясу у дітей ( клініко-анатомічне, експериментальне дослідження) // Міжнародний неврологічний журнал. - 2009. - №4 26). - С. 106-109.
24. Структура дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта: клініка, діагностика, лікування / Клименко О.В., Головченко Ю.І., Каліщук-Слободин Т.М. та ін. // Consillium Medium. Ukraina. - 2008. - Т.2, №11. - С. 23-25.
25. Сучасні аспекти діагностики та лікування вертеброгенних больових синдромів / Козелкін А. А., Козелкіна С.А., Віцина І. Г. та ін. // Міжнародний неврологічний журнал. - 2006. - №1 (5). - С. 82-85.
26. Тревелл та Симонс. Міофасціальний біль та дисфункції // Руководство по триггерним точкам. -М., 2005. - Т.1. - С. 22-23.
27. Федотова А.В., Вознесенський Т. Г. Баклофен при лікуванні болю у спині м’язово-тонічних та міо-фасціальних тонічних синдромів // Лікування нервових хвороб. - 2004. - С. 19-22.
28. Чикуров Ю.В. Краніо-сакральна терапія: (практичне керівництво). - М.: 2004. - С. 140-141.
29. Чикуров Ю.В. М'яка техніка у мануальній терапії. - М., 2002. - С. 14-15.
30. Шишмаков Ю.В. Можливості візуальної діагностики краніальної дисфункції // Прикладна кіне-зіологія. - 2007. - №8-9. - С. 72-73.
31. Шостак Н.А., Клименко А. А., Правдюк Н.Г. Біль у спині -деякі аспекти діагностики та лікування // РМЖ. - 2006. - Т. 14, №2. - С. 1-3.
32. Abnormal microcirculation and temperature in skin above tender poit in patienrs with fibromyalgia / Jeshonneck M., Grohmann G., Hein G. et al. // Rheumatology. - 2000. - N 39. - P. 917-921.
♦
