CC BY
35
УДК 323.21(477)
Н. Ю. Ротар, доктор полпичних наук, професор;
К. В. Байдич, астрантка
ПОЛ1ТИЧН1 КОМУН1КАЩ1 В ТЕОРП ДРУГОГО МОДЕРНУ
Теорieю Другого модерну визнаеться, що система полтичних комуткацт змтюе роль змiст та характер вiдтворення полтичного. ОбТрунтовано, що в теори Другого модерну формуешься позищя, зг1дно з якою полтичШ комуткаци — це сnецифiчний вид полтичних вiдносин, завдяки котрому домiнуючi в полтищ суб'ектирегулюють виробництво i поширення суспiльно-полiтичних iдей. Полтичш комуткаци перетво-рюються на споЫб iснування полтики, оргатзаци зв 'язтв полШичних акторiв, як формуються на основi щлеспрямованого обмiну тформащею, призначеног для вико-нання акторами свогх функцш у просторi публiчноl влади.
Ключовi слова: Другий модерн, полШичш комуткаци, тформащйний простiр, засоби полШичног комуткаци, У. Бек, Е. Пдденс.
Актуальтсть проблеми. Динамiчнi глобальш змши в умх сферах жит-тeдiяльностi сучасних сусшльств, що вщбулися за останш роки, суттево вплинули на стиль наукового мислення i розумшня свпу. Одшею з теорш, яка сформувала Грунт для оновленого осмислення юнуючо! сустльно-полпично! реальносп, е теорiя Другого модерну. К поява певною мiрою пояснюеться необхщшстю визначення iншого вiдправного моменту аналiзу сощально-по-лiтичних та економiчних процемв, нiж щея суспiльства як системи. Таким вщправним моментом в теори Другого модерну е аналiз принцитв оргатзаци соцiального, у тому чи^ полiтичного, життя у чаи та простора Найбiльш концептуально цю проблему окреслив Е. Гiдденс, який спрямовуе увагу на необхiднiсть дослщження комплексу вiдносин мiж локальною замучетстю (обставинами спiвприсутностi) та взаeмодieю на вщстат (зв'язками присут-ностi та вщсутносп) [13, р. 15]. Зважаючи на те що в сучасну епоху у сферi полiтичних вщносин рiвень просторово-часового дистанщювання вищий, тж у будь-який попереднiй перiод розвитку полiтичних вiдносин, особливо! актуальности набувае аналiз еволюци полiтичних комушкацш та !х функцюналь-ного оновлення.
Дослщження полiтичного за допомогою шструментарга парадигми Другого модерну мае нетривалу практику. Проте iнтенсивнiсть та характер дис-кусiй навколо щей, штегрованих у сферу полiтологiчного дискурсу У Беком, засвщчуе !х актуальтсть. Найбiльший науковий iнтерес до вивчення теори Другого модерну серед вгтчизняних науковщв виявляють А. Альгiн, В. Зубков, С. Кравченко, С. Красиков, С. №ктн, К. Феофанов, В. Гришаев, А. Мозгова, О. Янщкий, I. Кононов, М. Гаврилов, С. Катаев, Н. Ротар, С. Хобта. Значения та еволющя комуткаци е предметом дослщження таких науковщв, як © Ротар Н. Ю., Байдич К. В., 2011 231
Ж.-Р. Шварценберг, Л. Р. Посжера, Ж.-М. Котре, К. Санне, Б. Кретон, Е. Бенрайз, Д. Берло, Р. Катц, П. Лазарфельд, В. Лшман, Л. Перлшг, М. Розенберг. Питан -ня формування та розвитку сусшльних iнформацiйно-комунiкативних вщ-носин i 1хнього правового регулювання розглядають I. Аристова, В. Брижко, Р. Калюжний, Т. Костецька, С. Петров, В. Цимбалюк, М. Швець, Л. Климанска.
Метою статтi е оцiнювання характеру i перспектив трансформацп систе-ми полгтичних комунiкацiй пiд впливом новгтшх iнформацiйних технологiй та ресурсiв, сформованих теорiею Другого модерну.
Основою теори Другого модерну е подiл !сторп суспiльного розвитку на три етапи: передмодерн (або досучасне суспiльство), Перший модерн та Другий модерн (Risikogesellschaft), новий тип модерну, який частково вщкривае новi суспiльнi практики, спростовуе принципи Першого модерну i руйнуе його основнi конструкци [1, с. 152]. Переход до суспiльства Другого (або рефлексивного - геАех^е) модерну У Бек пов'язуе з чотирма основними чинниками: 1) економжа виробництва товарiв змшюеться на обслуговуючу, тобто починае домiнувати сфера послуг; 2) вiдбуваються змiни в сощальнш структурi, де класовi вiдмiнностi поступаються мiсцем професiйним; 3) власнiсть як крите-рiй сощально1 нерiвностi втрачае свою значущiсть, вирiшальним стае рiвень освiти i знань; 4) швидкий розвиток iнформацiйно-комунiкативних технологiй. Першi ознаки формування суспiльства Другого модерну починають простежу-ватися у крашах Захщно! Свропи в останню третину ХХ ст., коли в умовах постiндустрiальноl епохи та глобал1зацп, соцiальнi структури в усiх сферах суспiльного розвитку стали характеризуватися не процесами, а потоками, як! здатнi змiнювати напрям руху. Особливу роль почали вдагравати ЗМ1, що перетворюють громадянина на пересчного громадянина, який утрачае зв'язок з полгтичним минулим, iнститутами полгтично1 системи, поступово втрачае норми i цшносп як основу поттично1 учасп.
Отже, визначальна роль та високий рiвень розвитку iнформацiйно-кому -шкативних технологiй, коли основним чинником сусшльних змш стають створення i використання шформацп; теоретичне знання як вища цшшсть i основний товар стае чинником формування ново! сощально! структури сус-пiльства, а також нових моделей управлшня е базовими рисами сусшльства Другого модерну. Якщо в умовах розвитку економжи виробництва товарiв центральне мiсце посщали власнiсть i капiтал, то в сусшльств! Другого модерну дом!нуючу роль починае вдагравати сфера послуг, причому послуг шформацшних [2, с. 48-49]. Таким чином, здшснивши загальний опис сусшльства Другого модерну, вважаемо його шформацшним под!6но до того, як сусшльство Першого модерну можна було б назвати сустльством капiталу.
Розкриваючи характер радикального модерну, слщ указати на його максимально можливий дижм!зм та неймовiрну швидкють змш в умх сферах функцiонування сусшльства. Паралельно радикальний модерн провокуе по-рушення внутршньо1 природи полгтичних шститупв, що на р!вш полгтично-
го процесу виявляеться у розрив! политично! наступностi, порушуеться струк-турно-функцюнальна щтстсть, характерна для лшшно! динамжи модерну. Зрештою, це призводить до динамiчностi знання про полiтичне i трансфор-мацп полгтичних шститутгв та моделей поттичнох участi, як! поступово по-збавляються наступностi та традицшного тдГрунтя.
1нтенсивний розвиток iнформацiйно-комунiкацiйних технологш на рубежа ХХ - XXI ст., який отримав назву комунiкацiйного вибуху, значно полегшив процес поширення шформацп i призв!в до формування глобального шформа-цшного простору, до якого штегроваш як держави, так i поттичш, економ!ч-ш, релiгiйнi та культурш шститути. Сучасш технiчнi засоби комушкацп, пе-редаючи велик! обсяги шформацп, суттево впливають на сфери сустлъного та политичного життя, вiдображають i формують громадську думку, визна-чають зм!ст полгтичних настанов та систему цшшсного сприйняття полхтики.
Розвиток iнформацiйних процесiв у глобальному масштабi призводить до того, що шформацшний проспр дедалi бшьше наповнюеться полхтичним змютом, а в политичному - iнтенсивнiсть зовшшньополхричних взаемодш посилюеться завдяки проникненню iнформацiйних та комушкацшних техно-логш в ум сфери життя держави. Однiею з найважливших характеристик сучасно1 держави стае рiвень II iнформацiйного забезпечення, що справляе вплив на вм процеси сустльного розвитку [3, с. 37]. Соцiально-економiчна, полiтична, правова, науково-технiчна, еколопчна та iнша iнформацiя не тшь-ки виступае важливим компонентом, який забезпечуе повноцшну життедiяль-шсть громадян, держав, свхгово! стльноти в цшому, а й породжуе нов! види масовоI дГяльносп, пов'язаш з р!зномаштними способами оперування шфор-мацшними потоками.
1нформацшно-комушкацшш процеси мають надзвичайно важливе зна-чення для политики. На даному р!вш органiзацiI шформацшних вщносин насамперед д!ють пол^тичн агенти, спещально тдготовлеш для взаемодп з сустльною думкою. Зазвичай, до них вщносять офщшш шститути держави, представлен! !х лщерами ! кер!вниками, а також шформацшними вщдшами зв'язкхв з громадськхстю, державш (нацюнальш) ЗМ1, незалежш ! опозицшш ЗМ1, корпоративш структури (парти, громадськх об'еднання, професшш по-лхтичш рекламш агенци), заруб!жш ЗМ1. Взаемод!я перел!чених агенпв в основному ! формуе шформацшний ринок, на якому кожний з них формуе та використовуе специф!чш полхтичш стратеги.
Шд засобами полгтично! комунiкацiI традицшно розум!ють певш орга-нiзацiI ! шститути, як! функцюнують у рамках ^вдально^' ! полгтично! систем, за допомогою яких здшснюеться процес обмшу шформащею [9, с. 183]. Деяю дослщники до засоб!в полгтично! комушкацп вщносять також кому -шкативш дп чи ситуацп, групи або окремих Тадивадв, як! сприяють обм!ну шформащею - прямому чи непрямому, опосередкованому чи безпосередньо-му. Теоретики Другого модерну вид!ляють три основш способи полгтично!
комуткаци, засноват на використант рiзних засобiв политично! комуткаци: комуткащю через ЗМ1: друкованi та електронт; комунiкацiю через оргатзацп, коли транслюючою ланкою е полiтичнi партп та групи iнтересiв; комунiкацiю через неформальт канали з використанням особистих зв'язюв [5. с. 64].
Отже, в теори Другого модерну формуеться позищя, згщно з якою пол^ тичт комуткаци - це специфiчний вид полгтчних вiдносин, завдяки якому домшукге в полiтицi суб'екти регулюють виробництво i поширення сустль-но-полiтичних щей. Крiм цього, полiтичнi комуткаци - це ще й спосiб ю-нування полiтики, а також спомб оргатзацп зв'язюв акторiв, якi формують-ся на основi цiлеспрямованого обмшу iнформацieю, призначено1 для вико-нання акторами сво1х функцiй у просторi публiчно! влади.
За теорieю Другого модерну шформащя необхщна для здшснення влади та ухвалення полiтичних ршень, проте йдеться не про шформацгю як таку, а про «сощальну шформащю». Ф. Феррароттi наголошуе на тому, що сощ-альну шформащю не слщ плутати з колективною iнформацieю - свiтом ко -муткативних знакiв i повщомлень ЗМ1 та iнших знакiв повсякденного до-свiду людини: «Соцiальна iнформацiя - це така шформащя, яка охоплюе вм полiтично та соцiально значущi теми, що стосуються взаeмодil громадян та iнститутiв. У цьому сени абсолютно правомiрно стверджувати, що сощальна iнформацiя стосуеться i входить в саме поняття влади» [11, р. 157]. Вщповщ-но ситуацiя Другого модерну провокуе те, що той, хто контролюе систему соцiальних комуткацш, здiйснюe владу та справляе полгтчний вплив. Отже, пошук iнформацil е виразом активное' соцiальноl позицil, а вщсуттсть iнфор-мацil означае неучасть у системах ухвалення ршень та полгтчних оргатза-цiях, тобто е вщчуженням вiд полiтики.
Ф. Ферротп доводить, що полiтична влада як така мае бути виключно колективною функщею, а не прерогативою окремих полгтиюв, груп та кла-мв. Для забезпечення виконання полiтичною владою ще1 функц^, полiтич-ного планування та трансформац^ в системi полгтчних в1дносин необхiдно пiдтримувати процес формування та трансляц^ саме соцiальноl шформацп, яка необхiдна для того, аби, по-перше, захистити громадськ1 iнiцiативи вщ деструктивного впливу бюрократ^; по-друге, гарантувати ефективнiсть (тиск знизу) не шляхом декларацп гасел чи створення емоцшно1 кризи, а через створення локальних автономних шститупв, якi забезпечать участь громадян у процесах сощально1 та политично! еволюц^; по-трете, забезпечити таю умови, щоб полiтичнi ршення та змiни вiдповiдали iнтересам громадян, яю мали б можливiсть контролювати час та ритм полггичних змш, захищаючи себе вiд авторитарних чи патерналютських тенденцiй [11, р. 159]. Таким чином, Ф. Ферраротп - прихильник iде! про те, що необхщним iмперативом у рамках шформацшного суспiльства е участь громадян в ухвалент полi-тичних рiшень.
Цжавими е ще! Ф. Ферраротп щодо iмовiрних моделей соцiального та полггичного розвитку. Науковець окреслив п'ять сценарпв майбутнього роз-витку: сустльство-мурашник, полiцентричне суспiльство, диференцiйований гiгантизм, корпоративне сусшльство та суспiльство ново! усно! культури. У контекстi нашого предмета дослщження найбшьший iнтерес становить модель диференцшованого гiгантизму, яка е фактичним вiдображенням ш-формацiйних процесiв у сустльствах Другого модерну. У 1986 р. Ф. Феррот-тi спрогнозував, що використання електронiки та ЗМ1 спричинить формуван-ня суспiльств з суперечливими, на перший погляд, характеристиками: з одного боку, для полггичного середовища буде характерними децентралiзацiя та розосередження, а з другого - щшьна комунiкацiя та солщаршсть [10, р. 60]. Свого часу М. Маклюен назвав таку ситуащю глобальным селом, що вщкрите космополггичним впливам комунiкацiй глобального рiвня, завдяки яким фор-муеться новий тип солщарних зв'язюв - «увесь свгг у твоему домг». Проте ми погоджуемося з Ф. Феррароттi у тому, що це мехашчна солщаршсть, тому громадяни повиннi мати певний рiвень полiтично! компетентностi для !! пере-осмислення.
Отже, теорiя Другого модерну визнае, що шформацшно-комушкацшний простiр сучасносп справляе визначальний вплив на iнституцiоналiзацiю норм, стандартiв, кодексiв, якi виявляються у внутршнш та зовнiшнiй полггищ держави. У цьому й виражаеться одна з основних функцш масових комушка-цiй - передавання культурних цiнностей, поширення iнформацi! про змiну соцiальних норм, правил, стандартiв. Водночас у суспшьстга Другого модерну полггика набувае, за словами М. Кастельса, «медiатичного» вимiру. Пол^ тична система i ухваленi нею ршення формують арену для дiй мас-медiа, як прагнуть заручитися пщтримкою громадян або хоча б пом'якшити !х опози-цiйнiсть [5, с. 63]. Це означае, що: 1) полггичш вщносини все бiльше виража-ються в новому вимiрi iнформацiйно-полiтичного простору, котрий можна позначити як шформацшно-комушкативний; 2) iндивiдуальнi засоби зв'язку можуть все бiльше сприяти доступу до масово! аудиторi!. I навпаки, п мас-медiа, що у ХХ ст. були масовими, поступаються мюцем новим, якi викорис-товують головну як1сть iнформацi!, - вiртуальнiсть, що дозволяе конструю-вати взаeмодi! з партнерами по комушкацп, як1 знаходяться на вiдстанi один в1д одного.
Водночас У Бек акцентуе увагу на тому, що «таемниця електронних мас-медiа криеться в !х принципово мобiлiзуючому i тим самим у потенцшно полiтичному моментi. Електронна комушкац1я робить можливим те, що ра-нiше було немислимим: активне, одночасне i взаемне встановлення контакту м1ж окремими акторами поверх кордошв мiж кра!нами, релiгiями та континентами» [2, с. 31]. Безпосередня актившсть шдивдав, на думку У. Бека, е досить сумшвною. Найчастше протест мае символiчний характер i часто
спровокований символ!чною политикою ЗМ1. Сфабрикован! культурш симво-ли набувають ключового полгтичного значения, реальна влада опиняеться в руках тих, хто ними розпоряджаеться. У Бек шдкреслюе, що символи здат-ш викликати полгтичну мобiлiзацiю тшьки в тому раз!, якщо вони вщрГзия-ються простотою ! доступшстю, тобто допускають можлив!сть простих альтернатив дш.
Розширення системи каналтв доступу до шформацп не сприяе II критичному осмисленню та сприйняттю: «Велик! маси людей не розум^ють того, про що 1м повщомляють через ЗМ1, вони не мають звички рацюнально сприйма-ти повщомлення, не прагнуть до цього ! навгть штугтивно не намагаються цьому протистояти. Виходить так, що ми живемо у сустльств^ де люди не розумгать один одного ! ЗМ1 не ор!ентуються на д!алог» [6, с. 75]. Зрештою це сприяе тому, що полгтичш структури перестають виконувати сво! функцп в повному обсяз!, перетворюючись на людськт, iнформацiйнi та товарш потоки, а також на специф!чш полгтичш символи. Метафори «потоков» ! «течш» стають настшьки привабливими для полттиюв, що це може призвести до по-милкового нехтування сутшстю владних вщносин. Ще одним вщдаленим наслщком некритичного сприйняття соцiалъноI iнформацiI може стати декон-струкщя полгтичного як такого. В умовах мшливого сучасного свгту, коли шформацшш потоки призводять до швидкого формування ! негайного руй-нування сутност! полгтичного факту чи подп, полгтичне фактично перестае юнувати, оскшьки не встигае формуватися його сутшсть. У свою чергу, швидю ! постшш змши у сфер! полгтичних вщносин породжують полгтичш ризики. У такш ситуацп пол!тичне майбутне е невизначеним, а вироблеш полгтичш ршення породжують ще бшьшу невизначешсть.
Використання шформацшно-комушкацшних систем ! мереж у политичному процес! забезпечуе шститутам влади бшьше можливостей для зв'язктв !з сусшльством в коротк! строки. При цьому шдвищуеться р!вень штересу громадян до политики, проте зростае !х в!ртуальна актившсть у полгтичному житл. Все це призводить до появи нових тишв взаемодп громадян !з владою. Вщбуваеться становлення р!зновиду полгтичних вщносин, котр! можна на-звати шформацшно-полттичними, для яких характерш специф!чна атемпо-ральность [4, с. 130], втрата значущост часового вим!ру. Причинами атем-поральносп, на думку Е. Пдденса, е розвиток шформацшних технологш, що породжуе, зокрема, симуляцп економ!чного зростання та умовшсть политичного розвитку [12, р. 83]. Тотальне вщчуження шдивдав вщ часу - одна з причин атемпоральност сучасного глобал!зованого сусшльства.
Активш процеси iнформатизацiI пол!тичних вщносин у суспшьств! Другого модерну актуал!зували проблему оновлення формату пол!тичних партш. У кра!нах стабiльноI демократ!! одним з напрям!в тако! трансфор-мацп е поступове формування нового типу партш - юберпартш, концептуальна модель яких була сформульована Е. Маргареттс (Лондонська школа
публiчноï политики). Дослiдниця вважае, що юберпарти е продовженням еволюцiйного шляху розвитку шституту полiтичних партiй та до певно1 мiри подiбнi на картельн партiï, проте основою дiяльностi кiберпартiй е мере-жевi технологи комушкацп, що опосередковують взаемодiю мiж оргашза-цiйними партiйними структурами та виборцями. Цей тип полiтичних партш не передбачае iнституту формального членства у париях, що позначаеться як на внутршнш структурi партiï, так i на принципах ïï функщонування у полiтичному просторi. Кiберпартiï розширюють можливостi участi громадян у реальнш полiтицi, стимулюючи ïï автономш форми. 1ншими перевагами юберпартш вважаються вiдносно низька капiталоемнiсть, яка розши-рюе можливостi доступу партш до потенцшних виборцiв; висока ефектив-нiсть двостороннього зв'язку мiж вiртуальними членами партiï' та ïï лщера-ми; наявнiсть постiйно функцiонуючого внутршньопартшного дискурсу, який мае вiдкритий характер не тшьки для партiйного керiвництва, а й для всiх, хто шдтримуе iдеï партiï; сприятливi можливост для артикуляцiï та агрегацiï штеремв через вiртуальнi форуми i конференцп; кращi можливос-тi для розвитку бшьш тiсних зв'язкiв мiж париями та ïï прихильниками (виборцями); надання громадянам партшних документiв i матерiалiв у зруч-ному форматi; вщкритий стиль вироблення стратегiï i тактики у формi пуб-лiчного дiалогу; рiвнi та рiвноправнi можливостi для вмх учасниюв кому -шкацп [7, с. 412-413].
Висновки. У результат розгляду впливу iнфокомунiкацiйних технологш на полiтичний процес суспiльств Другого модерну можна констатувати, що штенсивне впровадження iнфокомунiкацiйних технологiй у систему полгтич-них вiдносин, з одного боку, дае можливють наблизити 1'х до громадян, по-лiпшити яюсть i розширити спектр послуг населенню, зробити 1х загально-доступними, а з другого - шформацшний зв'язок.
Ключовим питанням при оцiнюваннi ролi iнформацiйних технологiй у суспiльствах Другого модерну е те, наскшьки владн структури i громадян-ське сустльство зможуть використовувати можливостi, наданi новими каналами шформацп i комушкацп, аби посилювати позицiï базових представниць-ких iнстигутiв, якi об'еднують громадян i сустльство. Адже якщо шформа-тизацiя бурхливо розвиваеться «вгорЬ>, не проникаючи в суспiльство, вона позбавляе громадян можливосп стежити за дiяльнiстю державних структур, перевiряти 1х, а тому не тшьки не робить державну дiяльнiсть прозорою, а й може посилити монополга держави на шформащю. Комушкативна шформа-тизацiя «вгорЬ> дасть у руки правлячоï елти додатковi шанси манiпулювати суспiльством та окремою людиною. Технологiя може змшити методи регулю-вання, але не змшить 1х сутностi. Iнформацiйна вщкрипсть не стане прямим наслщком оцифровування вщносин громадян i державних шститупв i навряд чи приведе до лiбералiзацiï' суспiльних вiдносин.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / У. Бек : пер. с нем. В. Седельника и Н. Федоровой. - М. : Прогресс-Традиция, 2000. - 384 с.
2. Бек У Что такое глобализация? Ошибки глобализма - ответы на глобализацию / У Бек : пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельника. - М. : Прогресс-Традиция, 2001. - 304 с.
3. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе: перспективное направления исследований / М. С. Вершинин // Актуальные проблемы теории коммуникации. - СПб. : Изд-во СПбГПУ, 2004. - С. 253-270.
4. Зарубина Н. Н. Развитие рынка и некоторые особенности социального конструирования времени в российской культуре / Н. Зарубина // Обществ. науки и современность. - 2009. - № 1. - С. 127-138.
5. Кастельс М. Новые индивидуальные масс-медиа / М. Кастельс // Свободная мысль. -2006. - № 5. - С. 62-67.
6. Массовая коммуникация в формировании современного социокультурного пространства : круглый стол // Социс. - 2000. - № 7. - С. 78-84.
7. Ротар Н. Полггична участь громадян Украши у системних трансформащях пере-хщного перюду : монограф1я / Н. Ротар. - Чершвщ : Рута, 2007. - 472 с.
8. Сеидов Ш. Г. Информационные процессы и их значение в политической жизни / Ш. Г. Сеидов [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www. sociologist. nm. ru.
9. Шумилов А. В. Социальные сети и информационные технологии в электоральных процессах при переходе ко Второму модерну / А. В. Шумилов // Вюн. Луганськ. нац. ун-ту iм. Тараса Шевченка (соцюлопчш науки). - Луганськ, 2010. - С. 66-71.
10. Ferrarotti F. Five Scenarios for the 2000 / F. Ferrarotti. - N. Y. : Greenwood Press, 1986. -145 р.
11. Ferrarotti F. The myth of inevitable progress (Contributions in Political Science) / F. Ferrarotti. - Westport (Conn.); L., 1985. - 208 р.
12. Giddens A. Modernity and self-identity in the late modern age / A. Giddens. - Cambridge, 2001. - 264 р.
13. Giddens A. The consequences of modernity / A. Giddens. - Stanford: Stanford University Press, 1990. - 188 p.
ПОЛИТИЧЕСКИЕ КОММУНИКАЦИИ В ТЕОРИИ ВТОРОГО МОДЕРНА
Ротар Н. Ю., Байдыч Е. В.
Теорией Второго модерна признается, что система политических коммуникаций изменяет роль, содержание и характер воспроизводства политического. Обосновано, что в теории Второго модерна формируется позиция, согласно которой политические коммуникации — это специфический вид политических отношений, благодаря которому доминирующие в политике субъекты регулируют производство и распространение общественно-политических идей. Политические коммуникации превращаются в способ существования политики, организации связей политических актеров, которые формируются на основе целенаправленного обмена информацией, предназначенной для выполнения актерами своих функций в пространстве публичной власти.
Ключевые слова: Второй модерн, политические коммуникации, информационное пространство, средства политической коммуникации, У. Бек, Э. Гидденс.
POLITICAL COMMUNICATION IN THE THEORY OF THE SECOND MODERN
Rotar N. Y., Baydych K. V.
Theory of second modernity is recognized that the system changes the role ofpolitical communications, content and nature of political reproduction. Justified, that the theory of second modernity is formed according to the position at which political communication is a specific form of political relations through which the dominant actors in the policy governing the production and dissemination of socio-political ideas. Political communication become a way of existence policy, communications policy actors, which are formed on the basis of a focused exchange of information designed to meet the actors of their functions in public administration.
Keywords: Second modern, political communication, information space, the means of political communication, U. Beck, A. Giddens.
УДК 37. 015:34-051
В. I. Масальський, кандидат юторичних наук, професор; 1.1. Ковальова, кандидат юторичних наук, доцент
СОЦЮГУМАН1ТАРШ ЗНАННЯ У ПРОФЕС1ЙН1Й П1ДГОТОВЦ1 МАЙБУТН1Х ФАХ1ВЦ1В ПРАВОВО1 СФЕРИ
Присвячено проблемам сощогумаштарног тдготовки майбутшх фахiвцiв право-воЧ сфери, формуванню Чхнього свШогляду, аксiологiчного сприйняття базових со-щальних категорШ та якостей права i правопорядку. Простежено вплив гумантар-ноЧ тдготовки на становлення особистих i професшних якостей юристiв.
Ключовi слова: освШа, гуманШаризащя, сощогуманШарМ знання i тдготовка, аксюлог1чне сприйняття, правознавщ, юристи.
Актультсть проблеми. Постiндустрiальне сустльство характеризуемся процесом яюсних перетворень фундаментальних характеристик ви-живання соцiумiв ^ зокрема, змшами низки сощально-педагоочних i куль-турних чинниюв. Тому аналiз спроб осмислення впливу соцюгумаштарно! освгги на формування людини мае найактуальшше значення. Освгга i ви-ховання через свою спрямовашсть у майбутне можуть нести в собi як кон -структивний, так i деструктивний потенщал. Якщо освгга людини не здш-© Масальський В. I., Ковальова I. I., 2011 239
