CC BY
263
№ 11 - 12 листопад - грудень 2011
МАТЕРІАЛИ СТУДЕНТСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ: «МИНУЩЕ ВСЕ - ЛИШ СЛОВО ВІЧНЕ В СВІТІ. ДО ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ»
УДК 811.161.2:94(477) «1917/1991»
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ У КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ
А. Г. Перетокін, асист., Г. П. Євсєєва, к. філ. н.
Ключові слова: українська мова, історія розвитку, державна політика, радянські часи, мовно-культурна політика
Постановка проблеми. Дослідження історії розвитку української мови за радянських часів пов’язане з аналізом мовно-культурної політики радянського керівництва. Стратегічна мета радянської політики базувалась на злитті націй і злитті національних мов. Радянське керівництво в галузі мовно-культурної політики продовжувало політику Російської імперії, яка була спрямована на асиміляцію народів імперії.
Аналіз літератури. Проблеми історії розвитку української мови за радянських часів вивчалися багатьма відомими дослідниками. В останні роки увагу вчених привертає соціальний та культурологічний аспект розвитку української мови, зокрема, праці таких дослідників, як: Ю. Шевельов, Л. Масенко, Р. Кісь, В. Кубайчук, В. Німчук, Ю. Шерех та ін. [4 - 7; 11; 12]. Новизна дослідження полягає в тому, що проблеми історії розвитку української мови в Радянському Союзі вивчаються у контексті державної політики.
Мета статті - проаналізувати історію української мови за радянських часів у контексті державної політики. Проаналізувати історію розвитку української мови у різні періоди радянської влади, дослідити вплив державної політики на розвиток української мови у радянській державі, охарактеризувати наслідки впливу державної політики на стан української мови.
Виклад. Радянська влада підпорядковувала тотальному контролю всі сфери життя, використовувала всі засоби масової інформації для здійснення мовно-культурної асиміляції. Для нищення національних мов були задіяні гасла «єдиної сім’ї братніх народів» та «пролетарського інтернаціоналізму». Найбільшого тиску зазнавали українці й білоруси, тому що їх мови були споріднені з російською і, відповідно, завдання злиття мов полегшувалось. З початку 1930-х років Сталін спланував наступ на ці слав’янські мови. Відбувалося втручання у внутрішній розвиток мов, знищувались їх самобутні риси, здійснювалось їх зближення з російською мовою. Засуджуючи Валуєвський циркуляр царського уряду, більшовицьке керівництво у своїй мовно-культурній політиці здійснювало його практичну реалізацію.
Як зазначає дослідник Юрій Шевельов, ні царська адміністрація, ні поляки, ні румуни, ні чехи не втручались у внутрішні закони української мови. Вони здійснювали зовнішній тиск: забороняли вживати українську мову, запроваджували державну мову в освітніх закладах, переселяли українців на інші території, а українські території заселяли представниками панівної нації. Радянська влада не обмежилась зовнішнім тиском, здійснюючи контроль над структурою української мови, заборонялися певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні та орфоепічні правила, а натомість пропагувалися перенесені з російської мови слова або конструкції. Конфлікт між українською і російською мовами перейшов із зовнішньої сфери у сферу самої мови [11, с. 34].
На початку 1930-х плідна праця мовознавців 1920-х років була оголошена «шкідницькою й націоналістичною», тому що була «спрямована на відрив української мови від російської» [9, с. 42 - 43]. Були заборонені опубліковані видання правопису, російсько-українські та термінологічні словники.
У квітні 1933 року за наказом нового керівництва Наркомосу України було організовано комісію під головуванням А. Хвилі. Ця комісія мала завдання перевірити роботу на мовному фронті, «очистити теоретичний фронт від усього буржуазно-націоналістичного сміття, повести дійсно пролетарськими шляхами творення української наукової термінології, виправити українську фразеологію, український правопис» [10, с. 35]. Мовознавців 1920-х років звинувачували у створенні штучного бар’єру між українською і російською мовами.
У правописі 1933 року пропагувалось спрощення правописних правил, ліквідація
106
Вісник ПДАБА
паралелізмів, архаїзмів, провінціалізмів. Авторитарно впроваджена зміна низки норм правопису загрожувала розвитку української літературної мови як незалежного мовного утворення [8, с. 7 - 9]. З правопису 1928 року було усунуто форми двоїни, паралельні форми, було узгоджено з російським правописом вживання великої літери, пунктуаційні норми, запроваджено російську граматичну термінологію. Як зазначив дослідник В. В. Німчук «...реформа 1933 року зачепила не просто написання, а віковічні традиції орфографії і, головне, оригінальність системи української мови» [7, с. 24].
У 1930-ті роки була проведена фізична розправа з мовознавцями, які у 1920-ті встигли укласти десятки термінологічних словників. Під гаслом «знищення націоналістичного коріння на мовному фронті» були змінені засади творення терміносистем.Вийшло розпорядження припинити видання словників, переглянути словники й термінологію, провести уніфікацію технічної термінології з тією, що була на той час у Радянському Союзі й уживана в Україні, переглянути правопис, вигнати з мовного фронту буржуазно-націоналістичні елементи. Були створені спеціальні бригади, які мали завдання замінити «націоналістичні» терміни «інтернаціональними». Ці спеціальні бригади підготували й видали низку термінологічних бюлетенів, які визначили нові засади українського термінотворення на весь наступний радянський період. Укладачі бюлетенів уважали, що їх головне завдання полягає у ліквідації термінології, яка була створена на українській мовній основі. Своїх попередників - укладачів термінологічних словників1920-х років - вони звинувачували у відриві української термінології від термінології інтернаціональної та від наукової термінології російської мови [2, с. 8 - 11]. У термінологічних бюлетенях укладачі широко використовували кальки з російської мови, тобто українська термінологічна лексика була безжалісно репресована. Влада керувала втручанням у лексичний склад і внутрішню структуру української мови, спрямовуючи її в бік зближення з російською мовою. Такі дії у масштабах держави перервали цілісність української літературної мови, яка була досягнута в 1920-ті роки. Російська мова в партійних настановах 1933 року була оголошена «братньою», а самобутня українська лексика кваліфікувалась як штучно створена й орієнтована на польську мову. Більшовицькі партійні діячі вбачали в такій спрямованості змикання з польським фашизмом [8, с.10 - 11].
Академічний «Російсько-український словник», який виходив з 1924 до 1933 року досі вважається неперевершеним за якістю зібраного українського лексичного матеріалу. Цей словник зафіксував лексичне багатство уже розвиненої поліфункціональної літературної мови, але його було оголошено «націоналістичним» і заборонено, тобто вилучено з усіх бібліотек. Натомість у «Російсько-українському словнику», що вийшов у 1937 році у Києві, наводились «революційні» слова, а«класово ворожі»слова були виключені. Укладачі словника уникали синоніміки, щоб у читача не виникло враження, що «українська мова може бути багатшою на слова та семантичні відтінки, ніж російська» [12, с. 204 - 205].«Російсько-український словник», який було видано в Москві у 1948 році, відомий тим, що його було укладено на засадах калькування російської лексики. Значна частина української лексики, наведеної у словнику 1924 - 1933 років, була або вилучена, або відсунута на другу позицію після слова, спільного з російським.
У другій половині 1930-х молоде покоління українців було позбавлене якісної навчальної літератури з української мови. Зокрема, були заборонені шкільні підручники та посібники для вищої школи О. Курило, П. Бузука, Є. Тимченка, Л. Булаховського. Внаслідок такої державної політики студенти філологічних факультетів залишилися без посібників з історії української мови та з сучасної літературної мови [3, с. 216].
Політику внутрішнього проникнення російської мови в українську загальмували політичні події 1939 року - об’єднання УРСР із західноукраїнськими областями. В цих областях уживання української мови відзначалось соціальною і функціональною повнотою. Населення західноукраїнських областей чинило потужний опір русифікації.
У 1950-ті роки поліпшився стан української лексикографії. У Києві в 1953 - 1963 роки вийшло шість томів «Українсько-російського словника». До нього ввійшов фонд питомої української лексики, хоча одночасно словник зафіксував значну кількість прямих запозичень та кальок з російської мови.
З початку 1960-х Україна пережила десятиліття культурного відродження. Після розвінчання культу Сталіна під час лібералізації режиму в республіці з’явилася плеяда талановитих молодих митців - «шістдесятників». Вони звернулись до спадщини 1920-х років, повертали викреслені імена, публікували твори письменників Розстріляного Відродження.
107
№ 11 - 12 листопад - грудень 2011
У цей період публікувалися фундаментальні праці з української мови, літератури, історії, культури. Хрущовська відлига не змінила основних засад радянської мовно-
культурноїполітики. Продовжувалась русифікація населення союзних республік. Реформа освіти 1958 р. ввела в законодавство положення про вільний вибір мови навчання і вільний вибір вивчення другої мови в російських школах, що сприяло закріпленню першорядного становища російської мови в системі шкільної освіти. У цей час поширюється теза, що російська мова в СРСР - не тільки засіб міжнаціонального спілкування, а й друга рідна мова всіх неросійських народів СРСР.
На початку 1970-х років радянське керівництво вирішило, що в Україні й Білорусії «друга рідна мова» фактично перейняла всі функції рідних мов, тобто вважалось, що відбувся процес «стирання національних відмінностей».Історики визначають 1970-ті роки як «період безжального викорінення всього, що містило хоча б найменший натяк на українську самобутність» [1, с. 286]. Антиукраїнська мовна політика в усіх галузях суспільного життя поєднувалася з терором проти опозиційної режимові інтелігенції, проводились масові політичні арешти.
У 1970-х - першій половині 1980-х років русифікація всіх сфер життя - освіти, науки, виробництва, засобів масової інформації, культури - відзначалася особливою інтенсивністю. У цей час виходили ПостановиЦК КПРС про посилення вивчення й викладання російської мови. В останнє десятиліття існування Радянського Союзу були успішно виконані всі ті завдання мовної політики, що були сформульовані для виконання в Україні ще у 1930-ті роки.
Художня ж література навіть в умовах тотального жорстокого контролю і цензури, яка відстежувала не тільки зміст творів, а й мову, зберегла лексичне багатство й самобутність української мови. Особливо велику роль у відродженні словесного мистецтва відіграли шістдесятники: Ліна Костенко, Іван Драч, Євген Гуцало, Дмитро Павличко, Василь Стус, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Іван Дзюба та інші.
Висновок. Обмеження функцій української мови, яке проводилося державною політикою у період 1930 - 1980-х років, а також втручання в її внутрішні ресурси з метою знищення її мовної самобутності негативно вплинуло на розвиток української мови. Для поліпшення стану української мови в державі перед сучасним суспільством поставлено два головні завдання: розширити сфери вживання української мови та переглянути принципи її правописного, термінологічного, лексикографічного нормування й кодифікації.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ - ХХ століття. - К., 1996. - С. 286.
2. Дрінов Д., Сабалдир Д. Проти націоналізму в математичній термінології // Математичний термінологічний бюлетень. - 1934. - С. 8 - 11.
3. Жовтобрюх М. А. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918 - 1941) -К., 1991. - С. 216.
4. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність. (Від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). - Львів, 2002. - С. 125.
5. Кубайчук В. Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови). -К., 2004.
6. Масенко Л. (У)мовна (У)країна. - К.: Темпора, 2007. - 88 с.
7. Німчук В. Проблеми українського правопису ХІХ - початку ХХ ст. - К., 2002. - С. 24.
8. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Документи і матеріали / Упоряд.: Л. Масенко та ін. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2005. - 399 с.
9. Хвиля А. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті // Більшовик України. - 1933. - № 7 - 8. - С. 42 - 43.
10. Хвиля А. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. - Харків, 1933.- С. 35.
11. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 - 1941). Стан і статус. - Чернівці : Рута, 1998. - С. 173 - 174.
12. Шерех Ю. Так нас навчали правильних проізношеній // Шерех Юрій. Пороги і запоріжжя (Література. Мистецтво. Ідеологія). - У 3 т. Т. ІІІ. - Харків, 1998. - С. 204 - 205.
108
