CC BY
16
© Гопцш О.В.
УДК 616.12-008.331.1:612.015.3
ФНП- а , ЛЕПТИНЕМ1Я, ВУГЛЕВОДНИЙ ТА Л1П1ДНИЙ ОБМ1НИ У ХВОРИХ
НА АРТЕР1АЛЬНУ Г1ПЕРТЕНЗ1Ю З ОЖИР1ННЯМ
Гопцш О.В.
Харшський нац1ональний медичний ушверситет, м. Харк1в
Целью нашего исследования было изучение активности лептина и ФНО-а, показателей липидного и углеводного обменов у больных артериальной гипертензией (АГ) с ожирением в зависимости от степени АГ. Обследован 121 пациент АГ. Были определены следующие антропометрические показатели: рост, масса тела, индекс массы тела (ИМТ), окружность талии. Уровень инсулина, С-пептида, лептина, ФНО-а в крови определяли имму-ноферментным методом, уровень глюкозы, триглицеридов, холестерина, холестерина липопротеидов высокой плотности -биохимическим методом. Расчитали индекс НОМА, холестерин липопротеидов низкой плотности, холестерин липопротеидов очень низкой плотности, коэфициент атерогенности. Результаты нашего клинического исследования свидетельствуют о том, что у гипертензивных больных с 3 степенью АГ установлен больший процент больных с избыточной массой тела и ожирением, особенно абдоминальным типом распределения жировой ткани, увеличение активности лептина и ФНО-а, нарушение липидно-углеводного метабо-
Ключевые слова: артериальная гипертензия, ожирение, абдоминальное ожирение, ФНО-а, лептин, инсулин, С-пептид, глюкоза, триглицериды, общий холестерин, холестерин липопротеидов высокой плотности.
В останн роки в усьому свт спостер^аеться стрь мке збтьшення галькост людей, у яких дiагностовано ожиршня [1]. Ожиршня на тепершнш час розглядають як один iз основних фактсрв, який призводить до се-рцево-судинних ускладнень (ССУ) - головноТ причини смертност дорослого населення [2].
Вщомо, що при ожиршы ризик розвитку артерiаль-ноТ ппертензп (АГ) - фактору, який також, значно впливае на появу таких ССУ, як шфаркт мюкарду та шсульт, пщвищений втричi у порiвняннi з особами, яга мають нормальну масу тта [3].
Експерименти на тваринах i кл^чш дослщження не ттьки подтвердили причинно-наслщковий зв'язок мiж пщвищенням артерiального тиску (АТ) i ожирш-ням, але i визначили мехаызми цього зв'язку [4,5,6]. Гiперiнсулiнемiя (Г1), гiперлептинемiя, пперкортизол-емiя, ниркова дисфунга^я, змiненi структура i функцiя судин, пщвищена активнiсть симпатичноТ нервовоТ системи (СНС) i ренiн-ангiотензин-альдостероновоТ системи (РААС), зниження активност натрмуретично-го гормону е основними чинниками в розвитку АГ на тл ожиршня [7,8,9].
Адипоцити продукують широкий спектр гормоыв i цитокiнiв, якi приймають участь в метаболiзмi глюкози (адипонектин, резистин та шш^, запаленнi (ФНП-а, штерлейкш-6), харчовоТ поведiнки (лептин), коагуляцiТ (шпбтор активатора плазмiногена-1), регуляцiТ тиску кровi (ангiотензиноген 2), лiпiдiв (бiлок, який переносить ефiри холестерину) [10,11,12].
Ожиршня характеризуеться дисфунк^ею адипоци-^в, при цьому спостерiгаеться пiдвищений синтез i секрецiя рiзноманiтних адипокинiв, цитокишв, а також, збiльшення компонентiв РААС у вюцеральному жирi, що призводить до пщвищення АТ.
Збiльшення активност симпатичноТ нервовоТ системи при ожиршш вiдбуваеться при резистентностi до шсулшу. Було показано, що у людини пiдвищення концентрацiТ iнсулiну може призводити до збтьшення
передачi нервових iмпульсiв по симпатичним нервам [13]. Гiперлептинемiя, яка супроводжуе ожирiння, - це шший можливий активатор симпатичноТ нервовоТ системи в тканин нирок. Показано, що застосування леп-тину в експериментах на тваринах призводить до збь льшення активност СНС в тканинi нирок [14].
Але вс механiзми розвитку АГ при ожиршш зали-шаються недостатньо вивченими. Метою нашого дослщження було вивчення активностi ФНП-а та лепти-ну, показникiв вуглеводного та лтщного обмiнiв в си-роватц кровi хворих на АГ з ожиршням залежно вiд ступеня АГ.
Матерiали i методи дослiдження
Обстежено 121 хворого на АГ (46 чолов^в та 75 жшок), у вiцi вщ 29 до 75 рокiв (середнш вiк 53,90±0,93 рокiв). Всi хворi пройшли детальне клiнiчне, антропо-метричне, лабораторне обстеження, яке включало в себе вимiрювання АТ, визначення зросту, маси тта, об'ему тали. Для характеристики маси тта використо-вували шдекс маси тта (1МТ), який розраховували за формулою: 1МТ(кг/м2)= маса т'та (кг)/зр/'ст (м)2. Ма-са тта вважалася нормальною при значены 1МТ < 25,0 кг/м2
1 ст. вщ 30,0 до 34,9 кг/м , 39,9 кг/м2, ожиршня Зст. > 40,0 кг/м2.
надмiрною - вщ 25,0 до 29,9 кг/м , ожиршня 2 ожиршня 2ст. вщ 35,0 до Тип розподту жировоТ тканини визначали згiдно показника окружно-стi талiТ (ОТ). Ознакою абдомшального типу ожирiння вважалося значення ОТ > 102см у чоловшв, ОТ > 88 см у жшок [15]. Верифкацю дiагнозу та визначення ступеня АГ проведено пюля комплексного ключного обстеження згiдно критерпв, рекомендованих Свро-пейським товариством з артерiальноТ гiпертензiТ / Св-ропейським товариством з кардюлогп (2007 рк) [16]. Проводили трьохкратне вимiрювання офюного Ат у станi спокою, в положены патента сидячи з штерва-лом 5 хвилин, з подальшим обчисленням середнього значення. Рiвень лептину визначали iмунофермент-
лизма.
ним методом з використанням набору реаген^в Leptin (Sandwich) ELISA (DRG Instruments GmbH, Germany). Згщно методикам у здорових оаб рiвень лептину складав: чоловки - 3,84 нг/мл, жiнки - 7,36 нг/мл. Кон-центрацiю ФНП-а в сировaтцi кровi визначали набором реаген^в „альфа-ФНО - ИФА-БЕСТ". Згiдно даноТ методики у здорових оаб рiвень ФНП-а не перевищуе 2,5 пг/мл. Iнсулiн в сироватц кровi визначали за до-помогою набору реагентiв Insulin ELISA (DRG Instruments GmbH, Germany) з подальшим обчисленням Ыдекса iнсулiнорезистентностi (шдекс НОМА) за формулою: шдекс НОМА = глюкоза кровi натще (ммоль/л)хшсулш кровi натще (МОД) / 22,5. 1ндекс НОМА > 2,77 ум.од. розцшювався, як наявнiсть IP. Вмют С-петиду в сироватцi кровi - набором реагентiв C-peptide (Sandwich) ELISA (DRG Instruments GmbH, Germany). Рiвень триглщер^фв (ТГ), холестерину (ХС) та холестерину лтопроте'Тфв високоТ щтьност (ХС ЛПВЩ) - бiохiмiчним методом. Холестерин лтопроте-Тдiв низькоТ щтьност (ХС ЛПНЩ), холестерин лтоп-
роте'Тфв дуже низькоТ щiльностi (ХС ЛПДНЩ), коефщь eнi атерогеностi (КА) розраховували за формулами.
Статистичну обробку отриманих даних проведено стандартнимi методами варiацiйноТ статистики з використанням пакету статистичний програм Statistica 6.0. Результати наведено як (М±1Т1), де М - як середне значення показника, т - стандартна похибка. Достовь рнють розбiжностей мiж показниками визначалася за допомогою t-критерiю Стьюдента. Для вивчення вза-емозв'язкiв мiж показниками, що аналiзувалися проведен кореляцмний аналiз з розрахунком коефiцiентiв кореляцп Пiрсона (г).
Результати та Ух обговорення
Всi хворi були роздiленi на три групи залежно вщ ступеня АГ До складу 1 групи увмшли пацiенти з сту-пенем АГ (п=16), 2 групу склали хворi з 2 ступенем АГ (п=64), 3 групу -З ступенем АГ (п=41). Характеристика цих груп наведена в таблицi.
Таблиця
Середн показники антропометричних даних, AT, рiвня лептину, вмсту ФНП-a, вуглеводного та лiпiдного обмiнiв залежно вiд ступеня АГ
Показники 1 група-АГ 1 ст. (n=16) 2 група-АГ 2ст. (n=64) 3 група-АГ Зст. (n=41)
Вк, (роки) 52,68±2,05 52,62±1,32 56,36±1,63 А
Тривалють АГ, (роки) 8,68±1,96 7,78±0,87 11,27± 1,020
CAT, мм.рт.ст 145,93±1,56 170.64±0,68° 189,00±1,92° А
ДАТ, мм.рт.ст. 93,68±0,96 99,54±0,46 ° 108,58±1,25° А
1МТ, кг/м2 25,56±0,57 31,57±0,63 ° 36,21±0,79° А
ОТ, см 93,06±2,21 98,77±1,11° 104,78±1,32° А
Жшки 91,00±2,39 96.87±1,33 102,19±1,36
Чоповiки 95,12±3,74 102,00±1,84 109,26±237
Лептин, нг/мл 6,98±0,92 10.87±1,06 12,89±0,78 °
Жiнки 7,23±1,18 11,99±1,53 14,46±0,92
Чоловки 6,72±1,48 8,88±1,06 10,16±1,13
ФНП-а, пг/мл 4,63±0,87 7,59±0,48 ° 8,63±0,57 °
lнсупiн, мкЕД/мл 9,08±2,15 14,74±1,97 20,76±2,35 °
С-пептид, нг/мл 0,42±0,09 0,52±0,10 0,68±0,12
Глюкоза, ммоль/л 4,44±0,13 4,62±0,08 4,92±0,20
НОМА, ум.од. 1,78±0,44 3,23±0,51 4.63±0,59 °
ЗХС, ммоль/л 5,63±0,23 5,92±0,10 6,12±0,11°
ХС ЛПВЩ, ммоль/л 1,74±0,02 1,55±0,02° 1/о±0,44 ° А
Жшки 1,77±0,02 1,56±0,20 1,44±0,03
Чоловки 1,71±0,04 1,52±0,20 1,32±0,10
ХС ЛПНЩ, ммоль/л 3,04±0,25 3,64±0,09 ° 3,92±0,13 °
ХС ЛПДНЩ, ммоль/л 0,68±0,04 0,76±0,01 0,80±0,02 °
ТГ, ммоль/л 1,52±0,09 1,69±0,04 1,79±0,04°
КА, ум.од. 2,17±0,18 2,91±0,09 ° 3,65±0,24 °А
npüMÍmKa. ° - розбiжностi мiж 1-ою групою та групами обстежених достовiрнi
(р<0,05), л - розбiжносmi мiж 3-ою та 4 -ою групами обстежених досmовiрнi (р<0,05).
Як видно з представлено' таблица па^енти практично не в^знялися за вком та тривалютю АГ в уах випадках крiм 3 групи, де дан показники мали незна-чну тенденцю до зростання.
При зютавлены антропометричних показниюв встановлено, що 1МТ хворих 3 групи достовiрно пере-вищував аналопчш показники 2 i 1 груп (р<0,05). В групi хворих на АГ 3 ступеня надмiрна маса тта була визначена лише у 4 оаб (16%), при переважнш часто-тi ожирiння рiзних ступеыв: ожирiння 1 ст. - 7 (28%),
ожиршня 2 ст. - 8 (32%), ожиршня 3 ст. - 6 (24%). Па-^енти з 2 ступенем АГ характеризувалися наступни-ми показниками: нормальну масу тта визначили у 10 оаб (15,62%), надмiрну масу тiла -у 14 (21,88%), ожи-рiння 1 ст. - 24 (37,5%), ожиршня 2 ст. - 10 (15,62%), ожиршня З ст. - 6 (9,38%). У хворих 1 групи спостерь галася зворотна тенден^я, нормальна маса спостерь галось у 9 випадках (56,25%), надмiрна маса - у 7 (43,75%) (рис. 1).
1 грри
Ci
О SAO SAO
2ipyn«
11 \
w
ОЬАО ИА0
Рисунок 1. Частота виявлення нормальноï, HadMipHOÏ маси тла та ожирння залежно eid ступеня АГ у хворих на АГ
Прим/'тка. АГ - паи^енти з нормальною масою т/'ла, НМТ - з надм/'рною масою тла, ОЖ1 - ожи-р/'ння 1 ступеня, ОЖ 2 - ожирiння 2 ступеня, ОЖ 3 - ожирiння 3 ступеня
Середы значення ОТ достовiрно пщвищувалися згщно з пщвищенням ступеня АГ (р<0,05). Так в 1 гру-ni па^енти з абдомшальним типом ожиршня характе-ризувалися мУмальними цифрами (8 oci6 - 50%) у порiвняннi з 2 групою (44 особи - 68,75%) i 3 групою, де дат показники мали максимальн значення (21 особа - 84%) (рис. 2).
Рисунок 2. Частота виявлення абдомшального типу ожирння у хворих на АГ залежно вiд ступеня АГ
Прим/'тка. Б АО - без абдом/'нального ожир/'ння, АО -з абдомiнальним ожыр/нням.
У результат кореляцшного аналiзу у хворих 1 гру-пи встановлено кореляцмний зв'язок мiж 1МТ та ОТ (г=0,60; р<0,05), мiж ОТ та ДАТ (r=0,75; р<0,05); в 2 груп мiж 1МТ та CAT (r=0,55; р<0,05), ОТ (r=0,48; р<0,05); в З групi мiж 1МТ i CAT (r=0,60; р<0,05), ОТ (r=0,50; р<0,05), мiж ОТ i CAT (r=0,55; р<0,05).
Згiдно даних дослщжень, iснуе зв'язок мiж ожирш-ням i частотою розповсюдження АГ. В одному з най-бтьших дослiджень, де вивчався цей зв'язок («Исследование оценки гипертензии») встановлено наяв-нiсть АГ у 50% осiб середнього вiку з надмiрною ма-сою [17]. Результати Фремшгемського дослiдження свiдчать про те, що на кожн 4,5кг пiдвищення маси тта систолiчний артерiальний тиск, пщвищувався на 4 мм рт.ст. у чоловшв i на 4,2 мм рт.ст. у жшок. Пщт-вердженням причинного зв'язку мiж ожирiнням i АГ служить той факт, що зменшення маси тiла на 1 кг супроводжуеться зниженням систолiчного aртерiaль-ного тиску на 3 мм рт.ст., а дiастолiчного aртерiaльно-го тиску на 1,2 мм рт.ст. Надалi було показано, що АГ зустрiчаеться частше у хворих з ожиршням по андро-Тдному типу з вщкладенням жиру у област передньоТ черевноТ стiнки. Виконанi в рiзних краТнах дослщжен-ня встановили, що абдомшальний тип вiдкладення жиру бтьшою мiрою, чим ожирiння корелюе з частотою артерiальноТ ппертензп [18].
Рiвень лептину у сироватц кровi загальноТ групи гiпертензивних па^ен^в становив в середньому 11,04±0,65 нг/мл, що перевищуе нормальн показники. Пщвищений рiвень лептину спостерiгався, також, у вах пацiентiв, роздiлених залежно вщ рiвня пщви-щення АТ. Цей факт узгоджуеться з даними лтерату-ри. Експериментально було показано, що внутршньо-венне i iнтрацеребровентрiкулярне введення лептину пщвищуе симпатичну активнiсть в нирках, наднирко-вих залозах i бурiй жировiй тканинi протягом 2-3 годин пюля iнфузiТ [19]. Одноразове введення лептину у тварин викликае незначне i швидке пiдвищення АТ, тодi як його тривалi шфузп супроводжуються значним i тривалим пщвищенням АТ [20]. Вiдсутнiсть iстотного пщйому АТ можна пояснити супутньою стимуля^ею N0, яка, в свою чергу нiвелюе прессорний ефект [21]. Альтернативним поясненням служить те, що симпа-тичний ефект лептину на периферичну вазоконстрик-цiю ймовiрно недостатнiй для значного пщвищення АТ, тодi як основний прессорний ефект лептину здш-снюеться через СНС, викликаючи незначну затримку натрю i АГ. Пщвищення АТ при введены лептину ро-звиваеться дуже повтьно i вщбуваеться, не дивля-чись на зниження споживання Тжк Гiпертензивний ефект лептину посилюеться при ендотелiальнiй дис-функци, яка практично завжди мае мюце при ожирiннi. У експериментi показано, що прессорний ефект лептину повнютю зникае на тт а - i р-адренергичноТ бло-кади [22].
У па^ен^в на АГ всiх груп вщзначено пiдвищений рiвень ФНП-а в порiвняннi з нормальними показника-ми. Даний факт пщтверджено з юнуючими лтератур-ними даними про те, що гемодинамiчний стрес, обу-мовлений високими цифрами АТ, може бути одним iз стимулiв, якi спричиняють пщвищену продукцiю цито-кiнiв, в тому чи^ й ФНП-а. У 1990 роц В. Levine та ствавтори [23] уперше виявили пщвищення рiвня ФНП-а у сировaтцi хворих с важкою серцевою недо-статнютю (СН) i виказали припущення, що даний ци-токин приймае участь в розвитку синдрому кaрдiaль-ноТ кахекси. У подальшому це було пщтверджено ш-шими авторами [24, 25]. За даними багатьох дослщ-нигав, пiдвищення рiвня ФНП-а у сироватц кровi хворих спостер^аеться при септичних та вiрусних мюка-рдитах i при СН, яка пов'язана з дтатацшною кардю-
мюпатю, iшемiчною хворобою серця, артерiальною rinepTeH3ierc>, i . в бiльшостi випадгав корелюе з функ-цiональним класом [26].
При кореляцiйному аналiзi встановлено дост^ры взаемозв'язки в 1 грут мiж вмiстом ФНП-а та рiвнем лептину (r=0,61; р<0,05). В друпй групi мiж рiвнем ФНП-а та CAT (r=0,25; p<0,05), IMT (r=0,51; р<0,05); мiж рiвнем лептину i CAT (г=0,27; р<0,05), ДАТ (r=0,35; р<0,05), 1МТ (r=0,44; р<0,05), ОТ (r=0,32; р<0,05). В 3 грут мiж вмiстом ФНП-а та рiвнем лептину (r=0,53; р<0,05); мiж рiвнем лептину та 1МТ (r=0,46; р<0,05).
Щодо вуглеводного обмiну, то рiвень глюкози всiх груп характеризувався приблизно однаковими величинами. Концентра^я шсулшу в групi хворих з АГ 3 ступеня достовiрно перевищувала аналопчний показ-ник в групi хворих з АГ 1 ступеня у 2 рази (р<0,05) та мала тенден^ю до зростання в порiвняннi з групою хворих на АГ 2 ступеня, що може свщчити про компе-нсаторну гiперiнсулiнемiю.
На даний час Г1 розглядають як ключовий чинник в розвитку АГ при ожиршш. Вiдомо, що при ожиршн значно пiдвищуеться рiвень шсулшу, що обумовлено необхiднiстю пiдтримки метаболiзму вуглеводiв i жир-них кислот на пщвищених рiвнях, причому це вщбуваеться на тт IP периферичних тканин [27]. У експери-ментальних дослiдженнях було показано, що Г1 пщ-вищуе рiвень за рахунок впливу шсулшу на активнють РААС i тромбоксану А2.
Наведен данi дозволяють говорити про те, що при IP порушуеться шсулш-опосредкована вазодiлатацiя, що сприяе пiдвищенню AT [28].
Середы значення рiвня С-пептиду в сироватц кровi мали тенденцю до пiдвищення але значно не в^знялися мiж групами. Однак не зважаючи на вщ-сутнiсть суттевоТ рiзницi, в кожнiй групi па^ен^в знач-ну частоту пiдвищення рiвня С-пептиду. Так у хворих 1 ступенем АГ зафксоваы максимальнi значення С пептиду 1,33 нг/мл, у хворих з 2 ступенем АГ - 4,46 нг/мл, у грут па^ен^в з 3 ступенем АГ - 3,45 нг/мл. Частота виявлення IP згщно шдексу НОМА зростала паралельно до зростання ступеня АГ i мала максима-льне значення в грут хворих на АГ 3 ступеня (рис. 3).
При кореляцшному аналiзi виявлено позитивний зв'язок в 1 грут мiж рiвнем шсулшу та вмютом ФНП-а (r=0,91; р<0,05), шдексом НОМА (r=0,89; р<0,05), рiв-нем лептину (r=0,55; р<0,05), iндексом НОМА (r=0,99; р<0,05); мiж iндексом НОМА та лептином (r=0,54; р<0,05)
В 2 групi мiж рiвнем iнсулiну та CAT (г=0,28; р<0,05), 1МТ (r=0,42; р<0,05), рiвнем С-пептиду (r=0,43; р<0,05), вмiстом ФНП-а (r=0,68; р<0,05), шде-ксом НОМА (г=0,96; р<0,05), рiвнем глюкози (r=0,41; р<0,05); мiж iндексом НОМА i CAT (r=0,25; р<0,05), 1МТ (r=0,37; р<0,05), рiвнем С-пептиду (r=0,38; р<0,05), ФНП-а (r=0,64; р<0,05); мiж рiвнем С-пептиду та 1МТ (r=0,34; р<0,05); мiж рiвнем глюкози та ФНП-а (r=0,31; р<0,05).
Рисунок 3. Частота виявлення пац'ент/'в з наявнстю IP у хворих на АГ залежно eid ступеня АГ
Прим/'тка. Б1Р - без iнсулiнорезистентностi, IP - з наявн/'стю iнсулiнорезистеностi
В 3 rpyni ммж piBHeM шсулшу i CAT (r=0,31; р<0,05), 1МТ (r=0,43; р<0,05), ОТ (r=0,50; р<0,05), piBHeM С-пептиду (r=0,75; р<0,05), piBHeM ФНП-а (r=0,42; р<0,05), piBHeM лептину (r=0,36; р<0,05), шдексом НОМА (r=0,96; р<0,05); мiж шдексом НОМА i CAT (r=0,31; р<0,05), 1МТ (r=0,45; р<0,05), piBHeM С-пептиду (г=0,70; p<0,05), piBHeM ФНП-а (r=0,41; p<0,05), piBHeM лeптинy (r=0,37; p<0,05); мiж piBHeM С-пептиду та ОТ (r=0,45; p<0,05), piBHeM ФНП-а (r=0,40; p<0,05).
Отpимaннi даы свiдчать пpо поглиблeння поpy-шeнь лiпiдного обмiнy у хвоpих паpалeльно до 3poc-тання стyпeня АГ. Так у 3-iй фут, у поpiвняннi з 2 i 1 гpyпами хвоpих, 3Ha4H0 частше виявляeться поpy-шeння балансy мiж пpоатepогeнними й антиатepогeн-ними фpакцiями лiпiдiв (гiпepтpиглiцepидeмiя та ппо-альфахолeстиpинeмiя) (pис.4).
Рисунок 4. Середш значення показниюв лiпiдного спектру залежно eid наявностi IP Примтка. 1 ■
ЛПНЩ, 4 - ХС ЛПДНЩ, 5 - ТРГ, 6 -КА.
ЗХС, 2 - ХС ЛПВЩ, 3 - ХС
Було встановлeно позитивний взаeмозв'язок b пep-шм rpyrn мiж 1МТ та ЗХС (r=0,49; p<0,05), ХС ЛПВЩ (r=-0,50; p<0,05), ХС ЛПНЩ (r=0,50; p<0,05), КА (r=0,54; p<0,05); мiж piBHeM С пептиду та ХС ЛПДНЩ (r=0,67; p<0,05), ТГ (r=0,67; p<0,05); мiж вмiстом ФНП-а та ХС
ЛПНЩ (r=0,52; p<0,05), КА (r=0,50; p<0,05); мiж piBHeM шсулшу та ЗХС (r=0,50; p<0,05); мiж iндeксом НОМА та ЗХС (r=0,50; p<0,05), ХС ЛПДНЩ (r=0,49; p<0,05).
В дpyгiй гpyпi мiж piBHeM CAT та ХС ЛПВЩ (r=-0,48; p<0,05), ХС ЛПНЩ (r=0,29; p<0,05), КА (r=0,45;
р<0,05); мiж рiвнем ДАТ i КА (r=0,25; р<0,05); мiж 1МТ та ЗХС (r=0,43; р<0,05), ХС ЛПВЩ (r=-0,70; р<0,05), ХС ЛПНЩ (r=0,46; р<0,05), ХС ЛПДНЩ (r=0,41; р<0,05), КА (r=0,71; р<0,05), ТГ (r=0,41; р<0,05); мiж ОТ та ЗХС (r=0,35; р<0,05), ХС ЛПВЩ (r=-0,52; р<0,05), ХС ЛПНЩ (r=0,37; р<0,05), КА (r=0,52; р<0,05); мiж вмiстом ФНП-а та ХС ЛПВЩ (r=-0,29; р<0,05); мiж рiвнем лептину та ХС ЛПВЩ (r=-0,39; р<0,05), КА (r=0,39; р<0,05).
В третiй групi мiж рiвнем CAT i ХС ЛПВЩ (r=-0,35; р<0,05); мiж 1МТ та ЗХС (r=0,31; р<0,05), ХС ЛПВЩ (r=-0,43; р<0,05), ХС ЛПНЩ (r=0,40; р<0,05), ХС ЛПДНЩ (r=0,43; р<0,05), КА (r=0,42; р<0,05), ТГ (r=0,43; р<0,05); мiж ОТ та ХС ЛПВЩ (r=-0,44; р<0,05), КА (r=0,35; р<0,05); мiж рiвнем С пептиду та ХС ЛПвЩ (r=-0,56; р<0,05), КА (r=0,55; р<0,05); мiж вмiстом ФНП-а та ХС ЛПВЩ (r=-0,30; р<0,05), КА (r=0,31; р<0,05); мiж рiвнем лептину та ХС ЛПВЩ (r=-0,32; р<0,05), КА (r=0,36; р<0,05); мiж рiвнем iнсулiну та ХС ЛПВЩ (r=-0,51; р<0,05), КА (r=0,43; р<0,05), мiж шдек-сом НОМА та ХС ЛПВЩ (r=-0,49; р<0,05), КА (r=0,41; р<0,05).
Висновки
1. Нами встановлено, що у хворих на артерiальну ппертенз^ iндекс маси тта достовiрно пiдвищуеться паралельно до зростання ступеня артерiальноï ппер-тензiï. Частота виявлення хворих з ожиршням другого та третього ступешв переважала в грут пацiентiв з третiм ступенем артерiальноï гiпертензiï, тодi як в грут хворих з першим ступенем бтьший вiдсоток складали хворi з нормальною та надмiрною масою тта.
2. Результати нашого дослiдження подтвердили той факт, що в грут па^ен^в з максимальними цифрами артерiального тиску зафiксовано достовiрно бтьший вщсоток хворих з абдомiнальним типом ожиршня у порiвняннi з групами хворих на артерiальну ппертензю другого та першого ступенiв.
3. За результатами нашого дослщження з'ясовано, що активнють ФНП-а та лептину достовiрно збтьшу-еться в грут па^ен^в з третiм ступенем артерiальноï гiпертензiï у порiвняннi з групою ппертензивних хворих з першим ступенем i мае тенденцю до пщвищен-ня у порiвняннi з патентами з другим ступенем арте-рiальноï гiпертензiï.
4. Рiвнi шсулшу та С-пептиду в сироватц кровi хворих на артерiальну гiпертензiю мають тенденцiю до зростання залежно вщ пiдвищення рiвня артерiа-льного тиску. Встановлено, що вщсоток хворих з ная-внютю синдрому iнсулiнорезистентностi пщвищуеться паралельно ступеня артерiальноï гiпертензiï.
5. Для ппертензивних па^ен^в з другим i тре™ ступенем артерiальноï ппертензи характерна дюлть демiя, що частше зустрiчаеться у порiвняннi з пер-шою групою.
Лггература
1. Flegal K.M., Carroll M.D., Ogden C.K., Johnson C.L. Prevalence and trends in obesity among US adults 1999-2000 // JAMA. - 2002. - Vol. 288. - P. 1723-1727.
2. Pi-Sunyer F.X. The epidemiology of central fat distribution in relation to disease // Nutr Rev. - 2004. - Vol. 62(7). - P. 120-126.
3. Stamler J., Rose G., Stamler R., et al. INTERSALT study findings. Public health and medical care implications // Hypertension. - 1989. - Vol. 14(5). -P. 570-577.
4. Hall JE. Mechanisms of abnormal renal sodium handling in obesity hypertension // Am J Hypertens. - 1997. - Vol. 10. -P. 49-55.
5. Rocchini AP, Mao HZ, Babu K, et al. Clonidine prevents insulin resistance and hypertension in obese dogs // Hypertension. - 1999. - Vol. 33,- P. 548-553.
6. Weyer C, Pratley RE, Snitker, et al. Ethnic differences in irisulinemia and sympathetic tone as links between obesity and blood pressure // Hypertension. - 2000. - Vol.36. - P. 531-537.
7. Mansuo K, Mikami H, Ogihara T, Tuck ML. Weight gain-induced blood pressure elevation // Hypertension. - 2000. -Vol. 35. - P. 1135-1140.
8. Tuck ML, Sowers J, Dornfield L, et al. The effect of weight reduction on blood pressure plasma renin activity and plasma aldosterone level in obese patients // N Engl J Med.
- 1981. - Vol. 304. - P. 930-933.
9. Zhang R, Reisin E. Obesity-hypertension: the effects on cardiovascular and renal systems // Am J Hypertens. -2000. - Vol. 13. - P. 1308-1314.
10. Frohlich ED, Epstein C, Chobanian AV, et al. The heart in hypertension // N Engl J Med. - 1992. - Vol. 327. - P. 9981008.
11. Gorzelniak K, Engeli S, Janke J, et al. Hormonal regulation of the human adipose-tissue renin-angiotensin system: relationship to. obesity and hypertension // J Hypertens. -2002. - Vol. 20. - P. 1115-1120.
12. Granger JP, West D, Scott J Abnormal pressure natriuresis in the dog model of obesity-induced hypertension // Hypertension. - 1994. - Vol. 23. - P. 11-18.
13. Blum W.F., Englaro P., Hanitsch S., Juul A., Hertel N.T., Muller J., Skakkebaek N.E., Heiman M.L., Birkett M., Atta-nasio A.M., KiessW&RascherW. Plasma leptin levels in healthy children and adolescents: dependence on body mass index, body fat mass, gender, pubertal stage, and testosterone // J Clin Endocrinol Metab. - 1997. - Vol. 82.-P. 2904-2910.
14. Narkiewicz K., van de Borne P.J., Cooley R.L., Dyken M.E. & Somers V.K. Sympathetic activity in obese subjects with and without obstructive sleep apnea // Circulation. - 1998. -Vol. 98. - P. 772-776.
15. Executive summary of the third report of the National cholesterol education program (NCEP) Expert panel on detection, evaluation, and treatment of high blood cholesterol in adults (Adult Treatment Panel III) // JAMA. -2001. - Vol.285.
- P. 2486-2497.
16. 2007 Guidelines for the management of arterial hypertension. The Tack Force for the management of arterial hypertension of the European Society of Hypertension (ESH) and of the European Society of Cardiology (ESC) // Eur Heart J.
- 2007. - Vol.28. - P. 1462-1536.
17. Stamler R., Stamler J., Grimm R. et al. Nutritional therapy for high blood pressure: final report of four-year randomized controlled trial - the Hypertension Control Program // J.A.M.A. - 1987. - Vol. 257. - P. 1484-1491.
18. Higgins V., Kannel W., Garrison R. et al. Hazards of obesity: the Framingham experience // Acta Med, Scand. - 1987.
- Vol. 723/ - P. 23-36.
19. Shek EW, Kim PK, Hall JE. Adrenergic blockade prevents leptin-induced hypertension // FASEB. - 1999. - Vol. 13. - P. 456.
20. Haynes WG, Morgan DA, Walsh SA, et al. Cardiovascular consequences of obesity: role of leptin // Clin Exp Pharmacol Physiol. - 1998. - Vol. 25. - P. 65-69.
21. Kuo J, Jones OB, Hall JE. Inhibition of NO synthesis enhances chronic cardiovascular and renal actions of leptin // Hypertension. - 2001. - Vol. 37. -P. 670-676.
22. Shek EW, Kim PK, Hall JE. Adrenergic blockade prevents leptin-induced hypertension // FASEB. - 1999. - Vol. 13. - P. 456.
23. Levine B., Kalman J., Mayer I. et al. Elevated circulating level of tumor necrosis factor in severe chronic heart failure // Nev. Engl. J. Med. - 1990. - Vol. 223.-P. 236-241.
24. Haber H. L., Leavy J.A., Kessler P.D. et al. The erythrocyte sedimentation rate in congestive heart failure // Nev. Engl. J. Med. - 1991. - VOL. 324. - P. 353-358.
25. Anker s.d., Chua T.P./ Ponikowski P. et al. Humoral changes catabolic/anabolic imbalance for cardiac cachexia // Circulation. - 1997. - Vol. 96. -P. 526-534.
26. Torre-Amione G., Kapadia S., Benedict C et al. Proinflammatory cytokine levels in patients with depressed left ventricular ejection fraction: a report from the Studies Of Left Ventricular Dysfunction (SOLVD) // Am. Coll. Cardiol. -1996. - Vol. - P. 1201-1206.
27. Gupta AK, Clark RV, Kirchner KA. Effects of insulin on renal sodium excretion // Hypertension. - 1992. - Vol. 19. -P. 78-82.
28. Laasko M, Edelman SV, Brechtel G, Baron AD. Decreased effect of insulin to stimulate skeletal muscle blood flow in obese men // J Clin Invest. - 1990. -Vol. 85. -P 1844-1852.
Summary
TNF-a, LEPTINEMIA, CARBOHYDRATE AND LIPID METABOLISM IN PATIENTS WITH ARTERIAL HYPERTENSION WITH OBESITY Goptsii O.
Key words: arterial hypertension, obesity, abdominal obesity, TNF-a, leptin, insulin, C-peptide, glucose, tryglicerides, total cholesterol, high density lipoproteids.
The aim of our study was to investigate activity of leptin and TNF-a, parameters of carbohydrates and lipid metabolism in the patients with arterial hypertension (AH) and obesity depend on AH degree.
121 patients with AH were examined. Following anthropometric parameters have been measured: waist circumference, height, body mass; body mass index (BMI) was calculated. Serum insulin, C-peptide, leptin, TNF-a, levels by ELISA: glucose, tryglicerides, cholesterol, high density lipoproteids by biochemical method were investigated. HOMA index, low density cholesterol, atherogenity coefficient were calculated.
Results of our clinical study suggests that in patients with 3 degree AH higher rate of patients with overweight and obesity, especially of abdominal type, increased activity of leptin and TNF-a,, disorders of lipid-carbohydrates metabolism was found.
Kharkiv National Medical University
Mamepian nadiurnoB do pedaKqit 10. 06. 09
© Деркач М.1.
УДК 616. 523 - 078. 73
ОСОБЛИВОСТ1 В ПРОЯВ1 ФЕНОТИП1В АНТИГЕН1В ПСТОСУМ1СНОСТ1 У ХВОРИХ НА РЕЦИДИВНИЙ ПРОСТИЙ ГЕРПЕС
Деркач М.1. 1нститут урологи, м. КиТв
Изучалась кореляция между ИЬЛ-фенотипом и развитием тяжелой степени протекания рецидивирующего простого герпеса. Анализ проведенных исследований показывает, что развитие тяжелой степени протекания заболевания у больных с ИУБ инфекцией, ассоциируется с генетическими особенностями. Выявлено, что антигенами - провокаторами развития тяжелой степени протекания рецидивирующего простого герпеса являются ИЬЛ-А24, НЬА-В7, Н1Л-В22 и ИLЛ-DR2. У больных с легкой и средней степенью протекания рецидивирующего простого герпеса отсутствует четкая ассоциация с определенным И^-фенотипом.
Ключевые слова: антигены гистосовместимости, рецидивирующий простой герпес, фенотип.
Численними дослщженнями встановлено, що гени, як кодують антигени пстосумюносД е багатофункцю-нальними. З позицш клУки це досить важливо не ттьки для практично! трансплантологи, але й для з'ясування мехaнiзмiв формування схильност до пев-них захворювань. Такий пщхщ до бюлопчноТ оцшки антигеыв пстосумюност з'явився основою для формування нового ключного напрямку, що отримав на-зву '^А i хвороби".
Було п^^чено, що ноайство певних Н1_А-антигеыв часто зб^аеться з виникненням деяких захворювань (10), що свщчить про генетично детермь новану схильнють (запрограмований ризик) до таких хвороб. Виявлення ч^кого зв'язку хвороби й експресп певних HLA-aнтигенiв е ключем до розумшня патогенезу рiзних форм патологи [1,12].
Незважаючи на великий обсяг Ыформацп, вщомо-ст про зв'язок HLA-aнтигенiв з герпетичними хворобами нечисленн та суперечливк Особливо мало ви-вчений зв'язок антигеыв HLA i рiвнем iмунноТ вщпов^ на збудник вiрусу простого герпесу у iмунокомпроме-
тованих хворих з великою (бтьш шж 7 pa3iB на piK) ктькютю pецидивiв захворювання [3, 15].
Вщомо, що сам факт реакцп iMyHHOï системи на антиген збудника неможливий без системи головного комплексу пстосумюносД тому що коопера^я кгмтин в iмyннiй вщпов^ забезпечуеться участю антигешв системи HLA. [1,7] 1снуе припущення, що в патогенезi хвороби спричинено''' вipyсом простого герпеса I та II типу порушення в мехашзмах генетично' регуляци iмyнноï вщповд асоцшован з шдивщуальними особ-ливостями HLA- фенотипу хворих [11 ].
При обговорены механiзмiв спадкоемно''' схильно-CTi до розвитку герпетичного захворювання необхщно зупинитися на вщомих фактах iмyногенетичних досль джень, зокрема на дослщженнях, у яких визначалися кореляцшш зв'язки мiж антигенами локуав HLA-A, -В, -DR i Ышими герпес вipyсними захворюваннями. Проведет дослщження особливостей експреси hLA-системи у таких хворих виявили достовipне пщвищення частоти зyстpiчальностi HLA-антигетв — HLA-А3, -B8, -В16, -DR4, -DR7. Однак чiткоï асо^ацп piзних
