CC BY
147
УДК 821.161.2-3Мор(043)
Л. В. Романенко
ПОСТАТЬ 1ВАНА С1РКА В УКРАШСЬКШ Л1ТЕРАТУР1
(на матер1ал1 твор1в М. Морозенко «1ван С1рко, великий характерник», «1ван
С1рко, славетний кошовий»)
Пропонована стаття досл1джуе особливост1 ¡нтерпретування постат1 1вана С1рка у творах Мари Морозенко «1ван С1рко, великий характерник», «1ван С1рко, славетний кошовий». Метою роботи е розкриття особливостей художнього бачення козацьких реалт, звернення до мгстичних сил, якг були помгчниками козакам у перемозг над ворогами, а також анал1з I ствставлення особливостей в1дтворення цього персонажа в художньому текст1 й Iсторичних джерелах.
Клю^о^^ слова: характерник, кошовий, образ, поетика, художнт текст.
На сучасному етат розвитку укра!нсько! л^ератури все бшьше зростае штерес до таемниць в^чизняно! юторп. З часом вщкриваються рiзнi сторони життя запорозьких козаюв - славетних захисниюв рщно! земль Проте найбшьший штерес привертають до себе спогади про козаюв, що мали надзвичайнi сили i називалися характерниками.
Вiдомостi про цих козакiв достатньо представленi в укра!нському фольклорi, втiленi в образотворчому мистецга. Були спроби дослiдження !х здiбностей з науково! точки зору. Проте в лiтературi цi геро! були представленi не так чисельно. Поодинок згадки про них зус^чалися у писемних джерелах, але останшм часом !х чисельнiсть значно збшьшилася. Образи козакiв-характерникiв по-рiзному iнтерпретуються в рiзних дискурсах, проте спiльним залишасться те, що до цих постатей штерес не згасае.
Серед характерниюв найяскравiшою постаттю е 1ван Орко, якого поважали козаки i боялися вороги. Чудо його народження уже вказувало на те, що вш здобуде славу Укрш'ш.
Метою ще! розробки е визначення художнiх особливостей у змалювання постатi славетного козака в лiтературi на матерiалi творiв Мари Морозенко «1ван Сiрко, великий характерник», «1ван Сiрко, славетний кошовий». Найважлившими завданнями, якi ставляться перед нами, е простеження особливостей вщтворення образу 1вана Сiрка в л^ературних текстах, уснiй народнiй творчостi та аналiз iсторiографiчного матерiалу про цю людину.
Питання визначення iдентичностi i неповторностi укра!нсько! душi, душi оборонця рщно! землi i на сьогодшшнш день залишаеться актуальним. Якщо на сьогодшшнш день rрунтовнi дослiдження фольклору дають можливiсть зрозумiти, яким бачили 1вана Сiрка укра'шщ, то робота з л^ературними текстами наразi тривае. Досить виваженою i науково обгрунтованою е робота Наталп Рудаково! «Художня трансформацiя образу козака в украшськш народнiй прозЬ> (2008), де вона охоплюе усi сфери життя i дiяльностi козакiв, описанi у народному епосi, а також торкае щкавий аспект буття запорожцiв - юнування серед них характерникiв.
Актуальн1сть дослщження визначаеться дозрiлою потребою з'ясування специфши художнього моделювання образу 1вана Орка в украшськш лiтературi. Окрiм того, один iз аспектiв проведеного дослщження зумовив потребу переосмислити систему юторичних образiв у ХХ1 столiттi, переоцшити бачення суспiльно значущих процесiв i явищ. Необхiдно остаточно спростувати тi викривлення укра!нсько! юторп, якi сформувалися в радянськш дiйсностi. Зокрема, коли постало питання про
перепоховання славетного героя, один iз представниюв влади некомпетентно назвав 1вана Сiрка «петлюрiвцем»: «а до могили «ворога радянсько'1 влади», слiд ставитися вщповщно» [1, с. 526]. Тож таю твердження сучасна наука спростовуе i висвiтлюe поди доби козаччини без «советськоИ» заангажованостi.
Козацтво завжди привертало увагу украшських i зарубiжних дослiдникiв, якi прагнули до всебiчного аналiзу цього феномена. У наущ донинi iснуe декiлька теорiй походження козаччини: етшчна розглядае козако-руський народ як оабну етнiчну групу; етимолопчна виводить назву «козаки» вiд ошв «коса», «коза», «козари» тощо, пов'язуючи виникнення козаччини зi староруськими часами. У козаччиш вбачають украшську народну стихш, аналогiчну староруськiй (озброена громада староруських чаав iз татарським iменем). М. Максимович у свою чергу вщзначав, що початки коза^^ оргашзацп простежуються уже на початку XVI столбя. С. Качала в робот «Очерк истории юго-западной Руси» (1885) вщзначав: «Безсумшвно, що в справi зовнiшнiх зносин держави боротьба козаюв iз татарами була захистом свободи, особисто", територiальноi та майново'1' безпеки проти диких аз1ат1в... Обороняючи Русь i Польщу, козаки разом iз тим захищали вiд магометанства й усю Свропу, що становить '1'х величезну заслугу в юторп загальноевропейсько'1' культури» [2, с. 297].
Украшська iсторiя - це дзеркало трапчно! долi нашого народу, який володiв знаннями, що були значно вищими за знання 1хшх сучасникiв iз iнших етносiв. I досi навколо украшщв, зокрема козакiв, iснуе такий собi ореол мiстичностi.
Це пояснюеться побутуванням у народi оповiдей про козаюв, якi мали надприроднi сили i могли впливати i на свое життя, i на долю свого народу у битвах.
В украшських легендах та переказах широко представлене явище характерництва. Серед козаюв були в пошаш так зваш козаки-характерники (химородники (чаклуни), знахарi тощо). Вони вмши ховати i знаходити скарби, заговорювати рани, миттю переноситися з одного мюця на шше, насилати на сво'1х ворогiв сон i ману, перетворюватися на вовюв та iнших звiрiв, могли довго знаходитись тд водою, ходити по вод^ були невразливi до шабл^ вбити 1х можна було тшьки срiбною кулею або Гудзиком. Найвщомшими такими козаками були 1ван Орко, Семен Палiй, Северин Наливайко, Максим Кривошс, у XIX столiттi таю здiбностi приписувалися уже ватажковi народного повстання Устимовi Кармалюковi.
Сучасна украшська л^ература характеризуеться пошуками письменникiв у тематищ. Тому таке явище, як нове украшське фентезi, характеризуеться тяжшням до славного минулого Украши та наданням цим подiям казковостi. У творчосп Тараса Завiтайла е цший цикл творiв, у яких одним iз головних героiв е козаки-характерники («В тЫ янгола смертi», «Зброя вогню», «Дiти Пралiса»); Валерiя та Наталi Лапiкурiв «Чарiвна брама» та трилопя Володимира Руткiвського «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури i пщводний човен». Побiжно характерники згадуються в ромаш Ярослави Бакалець та Ярослава Ярша «1з сьомого дна», а також Юрiя Сороки «1ван Богун». Нещодавно до цього перелiку долучилися твори Марп Морозенко про 1вана Сiрка, призначенi для читання юнацько! аудитора.
З-помiж iнших характерникiв найчаспше згадуеться iм'я 1вана Сiрка, овiяне славою, бо вiн не програв жодного бою. Пiсля його смерт^ за народними джерелами, козаки перемагали воропв, виставляючи наперед вiдрiзану руку Орка.
Надзвичайна хоробрiсть i сила Орка були засвiдченi не тшьки в украшських джерелах. Польський хрошст Вестян Кохановський дав таку характеристику кошового: «Страшний вiн був в орд^ бо був досвiдчений у вшськових справах i вiдважний кавалер... гожий чоловш, вояцько'1 натури i не боявся анi сльоти, аш морозу, анi сонячно'1 спеки. Вш був чуйний, обережний, терпляче зносив голод, був ршучий у
военних небезпеках. Влiтку вiн перебував на порогах, а взимку - на украшському пограниччг Вiн не любив марнувати час або упадати коло жшоцтва, бо раз у раз бився з татарами...» [3]. Украшсью юторюграфи, зокрема Юрш Мицик, давали йому таку характеристику: «...мав зрют 174 - 176 см, правильш риси обличчя, рiвний шс, на нижнiй губi з правого боку в нього була червона пляма. Сучасники вважали це знаком, даним Богом, щоб вiдрiзнити його вщ звичайних людей.» [1, с. 517]. Не оминае ще! особливосп його зовнiшностi М. Морозенко у повют «1ван Сiрко, великий характерник». Тiльки в цьому випадку знак на його обличчi трактувався громадою як щось небезпечне - не вщ Бога, а диявола: «- Не плач, маленький, дай, витру тебе, як слiд. Бачиш, ось червона пляма на нижнш губг
Аж раптом...
Нi, це не могло бути правдою. Немовля вхопило п за палець, притьмом всунуло його до рота ¡... вкусило.
Тодi молода повитуха обережно пщняла верхню губку дитини i завмерла вщ подиву - по обидва боки тонесеньких ясен стирчали гос^ рiзцi.
- Вiн же iз зубами! - прошепотiла та [молода повитуха. - Л. Р.] застережно.
- Ичого-шчого, кусатиме ними проклятих бусурмашв. Родима пляма бiля губи -Божий знак на те» [4, с. 11, 12, 13]. I далк «Мш син народився на славну справу - бшя правоi губи мае вш особливу вщм^ку, родиму. Це Божий знак. I хто посягне на життя мого сина, мусить спершу позмагатися силою не з немовлям, а зi мною. А те, що мае кшька зубiв хлопчак вщ роду - хай i так, знаю, рватиме вш цими зубами лютих бусурмашв... Великою людиною стане. Не ховатиметься пщ спiдницею, як роблять це «деяю козаки»!..» [4, с. 25]. Проте у Мереф^ де мешкали батьки Орка, ходили рiзнi чутки, уже з самого народження його боялися через свою темноту i неосвiченiсть: «Помiж людей обачним вужем повз шетт: «Баба Килина - перша жертва того.», «Служниця втекла з хати, не хоче бавити дияволеня», «Кажуть, що воно пир^ вчора з'1ло. Подумати тшьки, день, як народилося, а жуе, мов однорiчне дитя», «Зуби - то перший знак лихого вбивщ. Матимемо з ним велике зло», «Ой недарма ж Половчиха над ним плаче, сказано ж, горе, а не втсха»... [4, с. 21].
Щодо суто людських рис характеру !вана ^рка, то сучасники вщзначили його розважливють, почуття високо'1 гiдностi й водночас доступшсть, демократичнiсть: «У побутi вiн був до аскетизму скромним i глибоко вiруючим, не вживав мiцних мпо!^. На Сiчi жив у куреш, 1в разом з козаками з одного казана, носив, як i ва, простий одяг. Вважалося, що за сво'ми спартанськими звичками кошовий нагадував кшвського князя Святослава. Все, що здобувалося в бою, вщдавав шшим. Жертвував на храми та монастирг Гуманно ставився до бранщв, вiдпускав без викупу на волю вах немусульман, зокрема евреiв. За кривду, заподiяну полоненiй туркенi, татарщ або черкешенцi, мiг навiть присудити до кари на смерть» [1, с. 517].
Дмитро Яворницький дав характеристику кошового: «I за характером, i за вама сво'ми дiями Орко представляв собою тип справжнього запорожця. Вш був хоробрий, вщважний, завзятий, не завжди стiйкий, не завжди вiрний сво'1м союзникам; вш любив iнодi погуляти i добре пщвипити i в хмелю показати свш козацький запал; вiн був схильний хвилинно захопитися новою думкою, новою справою, щоб потим вщмовитися вщ власного намiру й прийти до цшком протилежного рiшення... «Нужда закон змшюе», - часто говорив Орко, i, очевидно, дiяв вщповщно до свого улюбленого прислiв'я» [3].
В л^ературних творах образ Орка мае фольклорне походження, адже змальовуеться не як юторична постать, а як персонаж героiчного народного епосу, якому приписувалися рiзнi надприроднi здiбностi та таланти: «На учтi я немало
дiзнався ...про того характерника Орка.. .Вщважний, мов лев, i хитрий, як змш... Говорили про Сiрка таке, що вiн у сорочцi народився, що зразу пiсля народження пирiжок зi столу почав гризти...» [5, с. 315 ].
Перша книга Мари Морозенко «1ван Орко, великий характерник» в руслi народнопоетично! традицп розповiдае про народження i молодi роки 1вана, коли вiдбувалося його становлення i виховання козацьких якостей. Звичайно, твiр сучасно! авторки розрахований на сприйняття дiтей середнього шкшьного вiку, а отже i мова твору проста i невимушена, i джерела, якi письменниця використала, переважно фольклорного походження.
Характер 1вана формувався iще в дитинсга, про що свiдчать побоювання матерi: «- В тобi, сину, немов двi часточки людини живе: одна часточка - це мш лапдний слухняний хлопчик, який маму i тата шануе, до порад дослухаеться, а шша частка - це казна-що, тiльки й того, що люттю наповнене та непослухом. I щ двi часточки повсякчас змагаються мiж собою, краючи мое серце...
.все те, що вимовили материнсью вуста, не було для нього щойно вщкритою таемницею. З найперших крокiв по землi вш почував у собi двi дужi непоборнi сили -одна бездумно поривала до рвучкосп, а шша - запобiжно зупиняла на мющ. Одна вабила, iнша оберiгала. Вш метався помiж цих двох сил, не знаючи, до яко! пристати» [4, с. 37-38].
Батькове виховання було безкомпромюним, його хотiли бачити справжшм козаком, який стоятиме i за себе, i за рщних: «1з малих лiт 1ван Половець мав буйний норов. Тому й не дивно, що не раз на лобi носив гут, а на тш - синщ. Заледве що зш'явся на ноги, з такими щедрими «гостинцями» вiн часто-густо повертався iз вулицi, отримуючи вщ матерi жалiсть та картання, а вщ батька, на противагу, «на горiхи» та ще й сердите повчання:
- I що ти за козак, що даешся до побиття?! Давай, сину, здач^ та так, щоби до твого чуба шяю халамидники не потикалися бшьше» [4, с. 38-39].
Той образ, який подае авторка нас^зь фольклорний, починаючи з тих звинувачень, як кидали йому односельщ, звинувачуючи у вщьомському походженш. Таку властивiсть авторка пояснювала його призначенням, яке побачила у ньому стара повитуха Килина Морозиха, у чуд^ яке трапилося з ним, коли в шч на 1вана Купала вш знайшов квiтку папоротi i почав розум^и мову тварин, у дружбi його iз вовком та конем, як до останнього були йому вiрними товаришами. Той кiнь, який рятував його у найзапеклшому бою, який був невразливий до куль i шабель. Його боялися так само, як i його господаря: «Характерник Сiрко, схрестивши долонi на грудях, стояв непорушно, не сходячи аш на крок iз мiсця, доки його вiрний кiнь не розчинився у просторi ночi. Коли ж звщдаля почулося кiнське iржання, а затим негадано - тоскне вовче виття, вш, обхопивши голову руками, ав на траву» [6, с. 246].
У багатьох народних творах оствуеться побратимство козака та коня. Кшь - не лише вiрний товариш у бурхливому козацькому житп, а й iстота, що може пророкувати смерть. Про це дуже добре свщчать народш легенди i перекази, присвяченi уславленому народному улюбленцю, непереможному запорозькому отаману Iвановi Орку.
В укра!нському фольклорi образи коня та козака тюно переплiтаються, породжуючи специфiчну iстоту, подiбну до грецького мiфiчного кентавра. Людина-во!н i бойовий кiнь перебувають в особливому симбiотичному зв'язку, а головне !хне завдання - перемога над ворогом [7, с. 125].
Зв'язок козака iз вовком-побратимом також неодноразово фшсувався у народнш творчостi. Цей зв'язок сягае ще давшх часiв, бо поняття характерника було
безпосередньо пов'язане i3 вовком. У легендах найдавшших 4aciB згадуеться назва Borna-3Bipa. Важливу роль у релшйному свiтоглядi чоловiчих таемничих вiйськових громад ввдгравав образ тотема звiра-хижака (часто зус^чаеться згадка саме вовка, перевертня, вовкулаки). Напевно вовк в уявленш людей уособлював у собi вс якостi, якi повинен був мати вош - витривалiсть, хоробрiсть, умшня боротися до останнього подиху.
Культ воша-вовка вiдомий був i на територп Украши. Уперше зображення такого воша з'явилося на кам'яних антропоморфних стелах Швшчного Причорномор'я у III тис. до н.е., де жили найдавнiшi iндоевропейцi. Пiзнiше це явище стало вщоме i на територп Кшвсько! Рус^ i зрештою вiдтворилося в украшськш народнiй прозi доби козаччини.
У легендах про козаюв-характерниюв велися оповвд про те, що хлопчик, який потрапляв на навчання до волхвiв, отримував собi друга - вовка, з яким далi опановував таемнищ характерництва. У деяких оповiдях йдеться про те, що самi козаки могли перетворюватися на вовкiв i через це ix називали вовкулаками. У 1вана Сiрка був такий друг (у творi «1ван Орко, великий характерник»), але пiд час навчання його було необережно вбито, за що майбутнш характерник дуже карався.
У творi «1ван Орко, славетний кошовий» головний герой - уже досвщчений козак, який володiе таемними знаннями та прославився як завзятий козак. Офщшна iсторiографiя характеризувала його дiяльнiсть як завзяту боротьбу з ворогами украшського народу - Кримським ханством i Туреччиною, проте «Орко iнодi випускав з поля зору проблеми загальноукрашського масштабу. Його пол^ичний свiтогляд був дещо обмеженим.
Так, зокрема, вш недооцiнював дiяльнiсть гетьманiв, яю прагнули утвердити Украшську державу, i мимоволi шкодив 1'хшм важливим планам» [1, с. 518].
Як i 1ван Богун та багато шших представникiв козацько'1' верxiвки, вiн болюно сприйняв смерть Богдана Хмельницького, якого дуже поважав i був поряд iз гетьманом у багатьох звитяжних битвах. Вш вiдчував, що ця смерть стала трагедiею для Украши, бо почалася боротьба за владу, що не покращувала життя народу. Його боротьба була спрямована проти туркiв, якi зрештою його боялися i поважали. Султан захоплювався i дивувався його порядносп (хоч i ненавидiв його). Дiяльнiсть Кармалюка оцiнювалася як позитивно, так i негативно. При цьому неважко пом^ити (це спостерегли письменники, юторики i навiть тогочасна влада), що народ щлком довiряв йому.): «Чув, що поляки вдавалися до тдкупу. Дурноголовi шляxтичi не вiдали, що золот червiнцi та коштовнi прикраси - для цього гяура шщо. Кажуть, вш засмiявся в очi пiднощикам дарiв: «Я не баба, щоб носити всiлякi брязкальця». I летши прiч монети й золот ланцюжки. А за ними й голови шляxтичiв» [6, с. 202].
Сво'1' xарактерницькi здiбностi Iван Орко проявляв у бою. Боротьба козаюв-xарактерникiв iз ворогом вважалася вершиною бойового мистецтва. У народнш пам'я^ характерництво овiяне нев'янучою славою, ореолом легендарность Деяю запорожцi настiльки розвивали свою внутршню енергiю, потенцiал i досягали таких незвичайних успixiв у цьому, що чимало сучасниюв були переконаш, що в козакiв «вселялися» якiсь надприроднi сили. Козаки-чаклуни, скаж1мо, володiючи певними прийомами впливу на психшу ворога, «зачаровували», «заворожували» його, вивщуючи при цьому вiйськовi таемнищ тощо: «Це - страшний чоловш (Iван Сiрко. - Л. Р.). Вш знае те, чого шхто з-помiж людей не вiдае. Бачив я сам, на шш сво'1'м во'1'нам понавiшував заxиснi амулети, що на них густо нанизаш якюь бульбочки. Цi бульбочки рятують вщ голоду i спраги, допомагають проходити тд водою та зача'1'тись у непрохщному болотi. Навiть слiпцi поряд iз ним - вiдчайдушнi та непохитш... Навiть i кiнь, що носить гяура-Орка на собi,
навчений виносити свого господаря з найлютiшоi ачь..» [6, с. 202-203].
Козаки-характерники вмши залякати супротивника, переконати його в свош нездоланнiй сил^ непереможностi, в тому, що 1х не вражае нi куля, ш шабля, нi вода чи вогонь. Вороги нерщко вiрили, що серед козаюв були такi, якi голими руками могли брати розпечеш ядра чи вмши «обходити» кулi та ш. Характерники справдi могли непомiченими проникнути у ворожий табiр, наробити там лиха i неушкодженими повернутися назад.
Крiм того, що характерники були чудовими вошами, вони також були i знахарями, умiли лшувати рани, мали зв'язок з силами природи. Зокрема мюяць впливав не лише на магштне поле планети, а й на людську психшу. Зпдно з певними фазами мюяця нашi предки розпочинали роботу на полях. Ь мiсячними фазами пов'язане й збирання лiкарських рослин у народнш медицинi, котре повнiстю пщтверджуеться нинi сучасною наукою. У наущ дотепер вiдоме таке явище, як лунатизм. Вщомо, що пiд час повного Мюяця магнiтнi хвилi впливають на стан людей i тварин не лише вноч^ а й удень, а для !вана Орка це був час, коли вш отримував певнi знання: «Як зачарований, дивився Орко на це диво: посеред мiрiадiв зiрок сяяв повний мюяць, поволi прихиляючись до землг Вражений чоловiк вiдступив на крок i вiдразу ж почув тихий сплеск води. Орко роззирнувся: вш стояв у невеликому круглому озерщ, що невiдь-звiдки розлилось пiд його ногами.» [6, с. 70].
Козацью характерники знали таемнищ цих явищ i вмiли користуватися мiсячними фазами для входження в змшений стан свщомосп. Наприклад, як зазначае Н. Рудакова, поранених козаюв лiкували, вводячи 1х у гшнотичний транс (при цьому 1м не дозволяли спати), i спiваючи певнi пiснi. Це давало змогу робити складнi операцп: витягати кулi з тiла чи складати переламаш кiстки, не використовуючи при цьому знеболення. Саме щ знання дозволяли козакам «напустити ману» (туман) i на ворогiв, а часом так 1х загiпнотизувати, що т^ мов вiвцi, покiрно йшли за ачовиками. Для цього юнували спецiальнi замовляння, використовувалося виття по-вовчому, крик пугача тощо.
Такою дивною, як i життя, була i смерть Iвана Сiрка. Проживши довге життя, вiн вiдчував наближення своеi смертi i в останнi дш найприемнiшим для нього мiсцем була пасша, яка приносила йому спокш i давала можливiсть проаналiзувати свое життя.
Ь переказiв дiзнаемося, що тсля смертi Сiрка запорожцi ам лiт возили перед вiйськом його вщрубану правицю, що допомагала перемагати супротивника. В одному з творiв мютиться свiдчення про те, що в цш руцi легендарного кошового був затиснутий меч. Хто знайде руку i вiзьме меч, той назавжди залишиться нездоланним. За легендою, той, хто хотсв отримати силу Орка, повинен був три ночi носити землю на його могилу.
В штерпретацп Марп Морозенко Iван Сiрко залишив такий заповгт: «Бог свiдок, що школи не бажав я руйнувати мою Батьювщину; не хвалячись правду кажу, що ва мо'1 дша спрямованi на те, щоб робити шкоду нашим ворогам, бусурманам. I як я помру, то одбер^ь у мене праву руку i ноать п сiм рокiв; хто буде мою руку носити ам л^, той володiтиме нею все одно, як я сам володiв би; а де трапиться вам яка пригода, де вас нещасна хвиля спобiжить: як на вод^ то кидайте руку у воду - i хвиля втишиться, як на землi - не буде вам шяко'! прикросп; а тсля семи роюв поховайте П в мою могилу. I хто буде ту могилу шанувати, братиме навкруги землю та могилу обсипатиме, то я його сам своею силою буду обдаровувати» [6, с. 260-261].
Доба украшського козацтва - це перюд найбшьших звершень, час тднесення наци. Ш'я !вана Орка вписане в ютор^ нашоi держави. На вщмшу вiд iнших iсторичних персоналш, що стали об'ектом змалювання в художшх текстах, немае жодного твору, в якому б I.Сiрко був представлений у негативному плаш. Жодним
свош вчинком вш не заплямував свое! чесп, бо був справедливий до no6paraMiB i ршучий у бою з ворогами. Художш твори про 1вана CipKa, запропоноваш сучасному читачевi, загрунтованi на фольклорному матерiалi, де кошовий представлений як щеальний герой, визволитель рiдного народу.
Список використано1 л1тератури
1. Апанович О. М. Козацька енциклопедiя для юнацтва: кн. ст. про ют. буття укр. козацтва / О. Апанович; упорядкув., текстол. пiдготов. О. Яремшчук; наук. ред., авт. тслямови Ю. Мицик. - К.: Веселка, 2009. - 719 с.
2. Качала С. Очерк истории юго-западной Руси / С. Качала // Киевская старина. -1885. - № 2. - С. 295-297.
3. 1ван Орко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://svoboda-vo.at.ua/publ/ivan_sirko/1-1-0-67.
4. Морозенко М. 1ван Орко, великий характерник / М. Морозенко. - Л^в: Видавництво Старого Лева, 2010. - 166 с.
5. Бакалець Я. 1з сьомого дна / Я. Бакалець, Я. Ярш. - Харюв: Клуб Омейного Дозвшля, 2011. - 400 с.
6. Морозенко М. 1ван Орко, славетний кошовий / М. Морозенко. - Львiв: Видавництво Старого Лева, 2013. - 266 с.
7. Рудакова Н. I. Художня трансформащя образу козака в украшськш народнш прозк дис. ... канд. фшол. наук: спец. 10.01.07 «Фольклористика» / Н. I. Рудакова. - К., 2007. - 179 с.
Стаття надшшла до редакцп 27.10.2013 L. V. Romanenko
FIGURE OF IVAN SIRKO IN UKRAINIAN LITERATURE (based on materials of works of M.Morozenko «Ivan Sirko, a great kharkternyk», «Ivan Sirko, a renowned
colonel»)
This paper reveals peculiar features of interpreting Ivan Sirko's personality in the works of Mary Morozenko «Ivan Sirko, a great kharakternyk », «Ivan Sirko, a renowned colonel». The article aims to outline the features of artistic vision of cossack realities as well as to appeal to mystical forces, which helped the cossacks to defeat their enemies. The author highlights peculiar features of this character in fiction and historical sources. Keywords: kharakternyk, colonel, image, poetics, fiction.
