CC BY
226
Вісник ПДАБА
27. Тараненко М. П. До характеристики седлецького періоду творчої біографії Нечуя-Левицького // Рад. літературознавство. - 1971. - № 6. - С. 30 - 39.
28. Франко І. Ювілей Івана Левицького (Нечуя) // Франко І. Зібр.тв. : У 50т. - К. , 1982. -Т. 35. - С. 370 - 376.
29. Хаврусь А. Генеалогія роду І. Нечуя-Левицького // Літ. Україна. - 2001. - 4 жовтня. -№ 36. - С. 7.
30. Януш Я. В. Українська література ХІХ ст. / Я. В. Януш, О. І. Ладигіна, Т. А. Подгурська. - К. : КНЕУ, 2002. - 134 с.
УДК 821.161.2»17»
ЕНЕЇДА КОТЛЯРЕВСЬКОГО — ЕНЦИКЛОПЕДІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ ТА
СЛОВА
В. С. Северін, студ.
Ключові слова:життя та слово, офіційне видання, духовний світ української людини, українська природа, суспільне життя, макаронічна мова, народна мораль, етнографічно-побутова лексика, енциклопедія тогочасного українського життя
Постановка проблеми. Майже два століття читає світ «Енеїду» І. П. Котляpевського. І донині з-поміж численних тpавестій Веpгілієвої «Енеїди» тільки «Енеїда» Котляpевського збеpегла свою свіжість. Поема Івана Петровича Котляревського, вперше видана у 1798 році, стала таким чином першою друкованою книгою, написаною народною українською мовою, від якої зазвичай датується початок становлення і розвиток сучасної української літератури.
Аналіз публікацій. Ще за життя автора - Івана Петровича Котляревського «Енеїда» поширювалась в рукописних копіях і почала завойовувати серця численних читачів. У такому вигляді твір дістався Петербурга, потрапивши до рук завідувача друкарні медичної колегії Максима Йосиповича Парпури, конотопця за походженням. Він перший високо оцінив талановиту поему Котляревського та її значення для розвитку української літератури й вирішив цей твір видати своїм коштом, аби він найскоріше знайшов шлях до широкого читача. І ось 1798 року в Петербурзі, Максим Пурпура, за допомогою російських друзів, видав«Енеїду». Цікаво, що про це перше офіційне видання свого твору автор Іван Котляревський не знав, а коли дізнався, сприйняв цей факт несхвально.
Мета статті. Висвітлити важливість та значущість «Енеїди» І. П. Котляpевського для укранської мови та культури.
Творчість Котляревського є вершиною української літератури дошевченківської доби. У літературному доробку першим твором за часом і за значенням є «Енеїда», над якою автор працював багато років. І хоч першоджерелом поеми був твір Вергілія, все ж у її основі -сучасне життя, сучасна українському письменникові дійсність. Зі сторінок поеми постають перед нами не абстрактні троянці, а українці з їх національним характером і побутом.
Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці - носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола. Твір написаний народною мовою. Автор вдається до фразеологізмів, нагромадження синонімів, жаргонізмів, народно-поетичних порівнянь. У поемі названі українські імена, згадуються назви міст тощо. Автор використовує макаронічну мову, органічно вжиті народні прислів'я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують килим-самольот, скатерть-самобранку, сап'янці-самоходи. Троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках, б'ються за правилами козацького штурхобочного бою. У поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць); бачимо відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив'янка, узвар). Герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі - найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак, зображені точні
119
№ 11 - 12 листопад - грудень 2011
деталі чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. У творі названі професії, поширені в українському суспільстві: чумак, паромщик, канцелярист, суддя, піп, купець, шинкар, швець, кравець, коваль, косар, військовий. Автор змальовує предмети домашнього вжитку, хатній інтер'єр, вони свідчать про майстерність українця у всякому ремеслі.
Широко відтворюючи суспільне життя на Україні в другій половині XVIII - на початку XIX століття, письменник змалював реальну картину переходової доби від старої гетьманщини до нових форм життя, коли посилювалось соціальне гноблення й царат намагався перетворити Україну на провінціальну губернію Росії. Козаки перетворювались на селян «панських і казенних», у містах зростала нова бюрократична верства: «судці і стряпчі безтолкові, повірені секретарі». Трохи менше місця приділено інтер’єрові. Та все ж автор подає типові описи хат козацької старшини і панів. Цар Латин звелів «клечання по двору саджати, шпалерів різних нанести і вибивать царськую хату», він радиться, як краще прибрати хату, «де як ковдрами застилати і підбирать до цвіту цвіт». Особливо докладно описуються напої та їжа, ігри й танці, пісні та музичні твори. У репертуарі троянців пісні запорозьких козаків:
Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про Січ,
Як в пікінери набирали...
Говорить письменник і про народну мораль, про віру у справедливість, у неминучість кари за зло та винагороди за добро (у пеклі - несправедливі пани, здирники).
В «Енеїді» зафіксовано близько 7 000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Характерною для мови поеми є багата синоніміка. Широко представлена народна фразеологія. Мова поеми повністю орієнтована на усне мовлення з такими характерними його рисами як фамільярність і експресивність. Народнорозмовна стихія визначає не тільки лексичні і фразеологічні засоби, а й словотворчі (Енеєчко, Анхизенко, Агамемноненко, Лавися та ін.) та синтаксичні (Енея не любила - страх; Забув і в Рим щоб мандровать; Гребнули раз, два, три, чотири. Як на! - у берега човни; Юнона з Турном як шутила, Еней про теє ні гу-гу). Діалектною основою мови «Енеїди» послужили середньонаддніпрянські говори української мови. Більшість фонетичних, морфологічних і синтаксичних рис мови Котляревського закріпились як нормативні в новій українській літературній мові.
Поема набула характеру громадського документа. Це своєрідна енциклопедія тогочасного українського життя.
Іван Петрович Котляревський. Ім’я це викликає у кожного з нас низку асоціацій: і безсмертний парубок Еней, і невмируща Наталка, і рядки «Будеш, батьку, панувати.» поета, який першим передбачив світову славу Котляревського.
Висновок. «Енеїду» Котляревського справедливо називають енциклопедією українського побуту. Письменник, відійшовши від античних традицій, показав українців у типових обставинах їхнього життя, замінивши при цьому римські імена на українські. Високий рівень варіативності в мові Котляревського є закономірним для початкового етапу формування літературної мови. Отже, у творі Котляревського ми бачимо всебічне, справді енциклопедичне зображення українського життя, перед нами постають картини минулого нашої Вітчизни, образи предків. І дивуєшся талантові письменника, його глибокому знанню і розумінню життя народу. Зобразивши в «Енеїді» побутову народну культуру, І. П. Котляревський тим самим подав своєрідну енциклопедію побуту, продемонстрував те, що складалося віками, передавалося віками, передавалося з покоління в покоління, у такий спосіб стверджуючи родовід і національне коріння українців. Відобразивши минуле і сучасне українського народу, заговоривши про народ живою, колоритною розмовною мовою, письменник відстоює і майбутнє цього народу: той, хто має таку історію, таку високу мораль, таку багату мову, культуру, матиме й майбутнє. Саме це сказав своєю поемою І. П. Котляревський.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Масенко Л. Т.Котляревський Іван Петрович // Українська мова: Енциклопедія. - К. : Українська енциклопедія, 2000.
2. Левченко Г. А. Нариси з історії української літературної мови першої пол. XIX ст. К. -Х., 1946; КІУЛМ. - Т 1. - К., 1958.
120
Вісник ПДАБА
3. Житецький П. Г. «Енеїда» Котляревського у зв'язку з оглядом української літератури XVIII ст. // П. Г Житецький Вибр. пр. Філологія. К., 1987.
4. Творчість Івана Котляревського в контексті сучасної філології. К., 1990.
5. Наєнко М. К. Історія українського літературознавства : [підручник] / М. К. Наєнко. -К. : Вид. центр «Академія», 2003. - 360 с. - (Альма-матер).
6. Грушевський М. Історія української літератури / М. Грушевський. - К.; Львів, 1923. -Т 1. - 386 с.
7. Плевако М. Хрестоматія нової української літератури / М. Плевако. - Х. : ВАРТ, 1926. -Т 1. - 289 с.
8. Грабович Г. Семантика котляревщини // Г. Грабович. До історії української літератури. - К. : Критика, 1997. - С. 291 - 305.
9. Дзюба І. Марко Павлишин: крізь «постмодерністські окуляри» і без них // М. Павлишин. Канон та іконостас. Літературно-критичні статті. - [Вст. ст. І. Дзюби].- К. : Час, 1997. - С. 5 - 26.
10. Лотман Ю. Тезисы к проблеме «Искусство в ряду моделирующих систем» // Труды по знаковым системам. (Уч.зап. Тартус. ун-та. Вып. 198). - Тарту : Изд. Тартус. ун-та, 1967. -Вып. 3. - С. 130 - 145.
11. Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті: У 5 т. - К. : Українознавство, 1988. - Т. 3. - 384 с.
УДК 821.161.2:930.85:003 (477)
НЕСТОР ЛІТОПИСЕЦЬ ТА ЙОГО КНИГИ
А. М. Петроченко, студ.
Ключові слова: життєписи святих князів, становлення української мови, книжна справа, пласти суспільного буття, сторінки минулого, батько вітчизняної історії, літературний вклад, українська писемність
Постановка проблеми. Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI - початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських.
Аналіз публікації. Нестора як літературного діяча характеризують його твори, які свідчать про його начитаність та освіченість: гарна мова (дотримання церковнослов’янського стилю), чіткий виклад думки. Він - основоположник давньоруської історіографії, перший вітчизняний історик, видатний письменник, мислитель, вчений, чернець Києво-Печерського монастиря. Про його творчість написано чимало статей [1 - 3].
Мета статті. Донести до слухачів деякі відомості про життя преподобного літописця Нестора, його життєвий шлях і історичні літературні твори та звернути увагу на вплив цих творів на становлення української мови.
Виклад основного матеріалу. Нестор Літописець преподобний - київський літописець та письменник-агіограф. Народився 1056 року в Києві. До святої обителі прийшов сімнадцятирічним юнаком. З молодих літ виявив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських - Антонія і Феодосія.
Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо - духовна.
Головним послухом святого Нестора в монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного, - говорив він. - Книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами». Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоке смирення та постійно відсікає від себе будь-які підступи гордині, називаючи себе «недостойним, грубим,
121
