CC BY
12ЖИТТеТВОРЧ1СТЬ ЯК ДОМ1НАНТА ТВОРЧОУ БЮГРАФП ВОЛОДИМИРА
ЗАБАШТАНСЬКОГО
Крупка В.П.,
кандидат фiлологiчних наук, старший викладач кафедри укратськоХ лiтератури Вiнницького державного педагогiчного yHiверситету iMeHi Михайла Коцюбинського
Ткаченко В.1.
кандидат фiлологiчних наук, старший викладач кафедри укратськоХ лiтератyри Вiнницького державного педагогiчного yнiверситетy iменi Михайла Коцюбинського
LIFE AND WORK AS A DOMINANT OF THE VOLODYMYR ZABASHTANSKYI CREATIVE
BIOGRAPHY
Krupka V.,
candidate ofphilological sciences, senior lecturer of the department of Ukrainian Literature Vinnytsia
Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University
Tkachenko V.
candidate ofphilological sciences, senior lecturer of the department of Ukrainian Literature Vinnytsia
Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University
Анотащя
У статп окреслено життетворчють як екзистенцшно-мистецький феномен творчо! спадщини Володимира Забаштанського, !i фшософсьш, психолопчш та педагопчш первш, тому важливим фактором е мо-дифжа^ та трансформа^ на мiждисциплiнарному та iнтермедiальному рiвнях. Наголошено, що вона стала смислом активного самошзнання i самотворенння поета, продукуючи справдi рятiвний для само! особистосл пласт iнтелектуально-чуттевих проявiв, що означують !i як створювача, творця, демiурга вла-сного життевого свiту. Зазначено, що творчий доробок В. Забаштанського однозначно можна розглядати як своервдний психокатарсис, покликаний синтезувати процес душевного зцшення i процес створення тексту, внаслiдок чого вщбуваеться вибух креативно! енергп. Виокремлено концепт долi як визначального чинника на шляху повно! реабштацп особистосл, коли митець не лише вщродив свою автентичнiсть, але й переосмислив та перебудував власнi життевi дороговкази, чггко окреслив проекци вже життетворчих перспектив. Доведено, що художня сввдомють е внутрiшньою психологiчною запорукою, яка опосередко-вуе вплив мистецтва на особислсть; спiльне екстраполювання сввдомостей автора та рецитента на твiр дозволяють вповнi розкритися його художнiм i онтологiчним складовим.
Abstract
The article outlines life and work as an existential-artistic phenomenon of Volodymyr Zabashtansky's creative heritage, its philosophical, psychological and pedagogical grounds, so modification and transformation at the interdisciplinary and intermedia levels are an important factor. It is emphasized that it became the meaning of active self-knowledge and self-creation of the poet, producing a truly saving layer of intellectual and sensory manifestations that define him as a creator, demiurge of his own life world.
It is noted that the creative work of V. Zabashtansky can be clearly seen as a kind of psychocatharsis, designed to synthesize the process of mental healing and the process of creating a text, resulting in an explosion of creative energy.
The concept of destiny as a determining factor on the way to complete rehabilitation of the individual is singled out, when the artist not only revived his authenticity, but also rethought and rebuilt his own life guidelines, clearly outlined the projections of already life-creating perspectives. The concept of destiny as a determining factor on the way to complete rehabilitation of the individual is singled out, when the artist not only revived his authenticity, but also rethought and rebuilt his own life guidelines, clearly outlined the projections of already life-creating perspectives. It is proved that artistic consciousness is an internal psychological guarantee that mediates the influence of art on the individual; joint extrapolation of the minds of the author and the recipient of the work allow to fully reveal its artistic and ontological components.
Ключовi слова: концепт, лiричний герой, реабштащя щентичносп, шщащя, маскулшшсть, рецит-
ент.
Keywords: concept, lyrical character, identity rehabilitation, initiation, masculinity, recipient.
Прикметно, що життя i творчють В. Забаштанського тюно взаемообумовлеш, перша в однш з ви-значальних сво!х фаз перетворюеться на другу, стае нею, внаслщок чого додаеться така онтолопчна категория як життетворчють, яка характеризуеться не так синтезом, як синкретичшстю цих двох компонента. Психолог Т. Титаренко з цього приводу за-
значае: «Життевий шлях е водночас i творчим шляхом пею мiрою, якою кожна окрема особистють стае спроможна власною вчинковою актившстю створити себе i свш мжрокосмос» [12, с. 103]. Оскь льки фiзичнi травми призвели до мимов№но! iзо-ляцп, зв'язок митця iз сощальним оточенням пев-ною мiрою порушився, i таким чином внутршнш свгг потребував реалiзацii творчих потенцш через
шдиввдуум поета. Життетворчють стала смислом активного самотзнання i самотворення поета, про-дукуючи справдi ряпвний для само! особистостi пласт штелектуально-чуттевих проявiв, що означу-ють И як створювача, творця, демiурга власного життевого свiту.
Власне, смисл життетворчосп як духовно-тво-рчо! установки, за О. Худенко, характеризуеться тим, що «мютить у соб^ окрiм екзистенцшно! сут-ностi будь-якого людського шляху, ще й естетич-ний ракурс» [14], що, на думку Д. Леонтьева, про-являе себе «як розширення життевого свиу, розши-рення життевих вщношень» [11]. Обумовленiсть такого екзистенцшного утворення продиктована насамперед драматичною долею поета, який став особистiстю небуденного життевого гарту, не ма-ючи повноцшно! можливостi осягати оточення через згадаш фiзичнi негаразди, що й дозволило йому прийти до створення ново! реальносп - життя-як-творчостi - детермшовано1 палкою потребою «вну-тршньо1 бюграфи».
Тому метою статтi е окреслення життетворчосп як вагомо! екзистенцшно-творчо1 домiнанти ^зь призму внутршньо1 бюграфи, реабштаци ш-див1дуально! iдентичностi Володимира Забаштан-ського i його лiричного героя.
Трагедiя ще юного В. Забаштанського мала ю-тотний вплив на формування його «внутршньо1 бь ографи» (П. Бшоус), пов'язано1 з колiзiями духовного свиу та специфiкою свпоглядних моделей i творчо1 штенци, внаслвдок чого набувають особливого вираження особистiснi мотиви, стильовi домь нанти та образи, як1 виформовують постать лiрич-ного героя, що повноправно функцiонуе в поези як екзистенцшно-мистецькш формi буття.
Значний масив творчого доробку автора мю-тить поези, де бiографiчний фактор яскраво вира-жений як основа для саморефлексш, що призводить до повторного, штенсившшого переживання життевих реалiй та внутршшх колiзiй. Передусiм це художш твори, де розгорнуто роздуми поета з приводу свого мистецького призначення, пошушв творчого шляху. Творчють для письменника, в цьому випадку для В. Забаштанського, за словами П. Бшо-уса, - «це шлях самотзнання, який важливий не так для суспшьства, як для само1 творчо1 особистостi, здатно1 мислити художнiми образами» [1, с. 2].
Джерелом життетворчостi як онтолопчно1 ко-л1зи особистiсного свiту е, в першу чергу, «внутрь шня бiографiя» митця, де вiдбуваються кардина-льнi змiни певних поглядiв, рецепцш, рефлексiй, обумовлених кризою екзистенцiйних характеристик. Таким чином, щ колiзil формують базис ново-створеного життевого свиу особистостi. В. Заба-штанський власним життям пiдтвердив жертов-шсть як основу творчого кодексу, адже драматична доля поета - своерщна символiчна iнiцiацiя, яка в контекст нацiонально-культурного метапростору розкриваеться як духовне страдницьке служiння Укра1ш. Вибудовуючи символiчну парадигму зна-кових для укра1нсько1 культури особистостей - Тараса Шевченка, Павла Грабовського, Олени Тел^и,
Олега Ольжича, Юрiя Липи, Василя Стуса, - якi вть люють нацiональнi iдеали, самовiдданiсть життево1 позицп, патрiотичний iмператив служ1ння нацil, не можна не згадати нащадка брашвських бутоломiв, який мистецтвом слова долав страшну знiвеченiсть тiла, адже незаперечно, що геро1зм Забаштансь-кого-людини i Забаштанського-поета i е онтологiч-ним пвдгрунтям його творчостi.
Життетворчiсть стае не пльки зворотньо акти-вованим тзнанням особистiсного начала у творчо-стi, а й реабiлiтацiйним актом психши, самореалiза-цiею автора на шляху формування власно1 худож-ньо! iдентичностi. Тому самоздiйснення В. Забаштанського як митця слова набувае еволюцш-ного розвитку, що грунтуються на психолопчних особливостях особистостi та сублiмацil окремих компонентiв у И творчш реалiзацil. Оновлення Я-iдентичностi поета пройшло к1лька етапiв: в1днов-лення фiзичного стану, повна фрустрацiя, граничне буття, психологiчне в1дновлення, самостановлення.
Творчий доробок В. Забаштанського у свгт психоаналiзу однозначно можна розглядати як сво-ер1дний психокатарсис, покликаний синтезувати процес душевного зцiлення i процес створення тексту, внаслвдок чого вщбуваеться вибух креативно1 енергil. Американська художниця Б. Ганiм з приводу подiбних процесiв зазначае: «Коли ми викори-стовуемо мистецтво для зцшення, всерединi нас пробуджуеться якийсь дух творення, вiн веде нас у глибину нашого власного ества, i тодi його пiсня стае нашою пiснею. Коли ми мрiемо i перетворю-емо цю мрш у витвiр мистецтва, ми шби знову зна-ходимо свiй дiм - те мiсце, де можемо зцшитися i де дiйсно зщлюемося. Мистецтво здатне пробудити в нас внутршню зцiлюючу силу, яка повнютю змi-нюе роботу нашого оргашзму, в результатi чого зцi-люеться наш дух, розум i тшо» [3, с. 7]. Вiдповiдно лггературна творчiсть В. Забаштанського за метою здшснювано1 дiяльностi утворюе складний симбюз компонентiв, до яких входять вилснення психiчних комплексiв, утеча вiд дшсносл, самопiзнання, са-мовираження. В основi кожного виду художньо1 дi-яльносп лежить елемент зцiлення, переважно коро-ткочасне чи взагалi iлюзорне, воно е напрочуд важ-ливим фактором у формуванш духовно1 цiлiсностi творчо1 особистостi, як зокрема в поези «Вщвер-тiсть»: «В синiх скелях поези волею й розумом / Я обпсую слово, мов камшь, тверде, / Серце знову по вшця наповнене грозами, / Я живу, i борюсь, i творю для людей» [8, с. 4].
Домшантною проблемою поетичних рефлек-сш В. Забаштанського виступае реабiлiтацiя щенти-чностi, яка полягае в штеграци бiологiчних, соцiа-льних i творчих процеав та переструктуруваннi елементiв вдентичносп для подолання кризово1 си-туаци. Iдентифiкацiя дозволяе поету цiлiсно й непе-рервно еволюцiонувати, тобто знаходитись у пос-тiйному розвитку, динамщ.
Аксiоматичними для творчостi В. Забаштанського стали рядки з його поези «Сонячш шсш» - до-мiнанти поетового свiтовiдчуття, свiтосприйняття та реал1заци свого життевого свiту: «З людьми я
завжди йшов, проте скажу / (Не про чуття, зви-чайно, йдеться зайшле), / Чим жив, про те писав не-хай не завше, / Про що писав - i доа тим живу» [9, с. 94].
Це, власне, той постулат художнього мислення автора, що окреслюе його творчють як сталу субс-танцш, ^зь призму яко1 постае життетворчiсть. У цьому своерiднiсть iндивiдууму В. Забаштанського як людини, митця, громадянина, що сввдчить про цiлiснiсть рiзновекторних характеристик, вони й окреслюють тонку межу м1ж внутрiшнiм свiтом автора, поезiею та суспiльством (про останню буттеву площину говоримо крiзь призму свгговвдчуття та свiтосприйняття самого поета). Цшсшсть системи не е сумою и готових частин, цiлiснiсть не е чимось наперед даним, и можна осягнути лише через тво-рче ввдкриття певного прихованого принципу, який лежить в основi розвитку ситуаци. Тут варто зазна-чити i таку особливiсть художнього мислення митця слова, як дифузшшсть штимного та громадян-ського, що полягае в природнш потребi сповщ як особливо1 форми саморефлексiй фiзично обмеже-но! творчо1 особистостi. 1зольовашсть, певна вщр-ванiсть ввд сощального оточення, постiйна самот-нiсть призводять до споввдального характеру худо-жшх переживань, оск1льки тiльки таким чином поет ввдчував своервдну близьк1сть, створював атмосферу штимних взаемин духовного спшкування з реципiентом.
Поет не збирався вщшукувати сенс свого буття у самодостатностi, не наповнював внутршнш свiт бажанням самоспоглядання, вiн був майже хвороб-ливо активний у своему опосередкованому сприй-няттi свпу. Його Я трансцендентно намагалося ви-йти за меж1 «стiни темряви» задля безпосереднього контакту iз суспшьством.
Феномен незрячого поета полягав в онтолопч-ному протiканнi часу по цей i по той бж темряви. Фiзично поет екзистенцшвав лише в бутп, яке об-межуеться життевим свiтом його самого. Проте це не означало, що його життевий свгт е iзольованим, вщрваним вiд свiту соцiального, природного. Вш вступав у постiйний контакт з оточенням, природ-ним середовищем, i цей зв'язок набував таких меж, яш не завжди властивi навпъ здоровiй людиш. Вра-жае, насшльки В. Забаштанський здатний був ввд-чути цей свiт сво1ми фiзiологiчними можливос-тями. Якщо ж цих рецептивних потенцш не виста-чало для осягнення свiту «по той бж очей», тодi автор подключав iншi, непiдвладнi звичайному ро-зумшню, чинники екзистенци незрячо1 людини. У цьому йому допомагала поезiя, яка корелювала вну-трiшнiй свiт та навколишне середовище, природне або сощальне.
Слово набувало магiчного, трансцендентного окреслення, оск1льки дозволяло поету взаемодiяти зi свiтом, ввдчувати себе повноправним його твор-цем: «З-за муру тьми, ^зь шпарочку рядка / Дивлюсь, як сонце боре даль похмуру. / То справдi волi скресло1 рiка / Чи вiчний шлях ввд муру лиш до муру («Мури») [9, с. 39].
Зародившись у внутршньому мiкрокосмi людини як зааб комушкацп та творчого самоздшс-нення й опосередковано контактуючи iз зовнiшнiм свiтом, слово в сукупносп створюе буття естети-чне, перетворене, змодельоване з шших сфер люд-сько1 дiялъностi. Його функцiя щодо особистостi В. Забаштанського - дати можливють поету стати лю-диною соцiальною, сформувати свою Персону.
Життетворчють Володимира Забаштанського, означувана саморефлексивним постулатом автора («Чим жив, про те писав нехай не завше, / Про що ж писав - i досi тим живу» [9, с. 94] детермшована факторами життевих колiзiй i шдсумована його критиками у твердженнi «.. .доля стала нарiжним ка-менем творчостi, а творчiсть, у свою чергу, - долею, сенсом життя» [2, с. 50]. Втрата здатносп повно-кровно осягати i змiнювати свiт призвела до психi-чного надламу, гранично1 ситуацЦ", яка могла б пе-рерости у граничне буття, вiдповiдно доля постае невблаганною константою. З притаманною жорсто-шстю щодо себе самого поет звертаеться до себе: «Що ж, i далi клясти будеш долю, / Будеш скиглить i скнiти щодня» («Найкревнiша рiдня») [2, с. 4]. Далi iронiчно констатуе: «Доля була норовиста - / Заганяла мене в самоту» («За лiтами») [7, с. 13].
Проте це був лише перший крок довгого шляху повно1 реабiлiтацil особистосп, коли митець не лише вщродив свою автентичнiсть, але й переосми-слив та перебудував власнi жиш^ дороговкази, ч1-тко окреслив проекци вже життетворчих перспектив. Тому майже статичний концепт набув рухомо-стi в оцiночнiй сферi, модифiкуючи ставлення лiричного героя до цього поняття. У раншх збiрках («Наказ каменярiв», <^ра в людину») воно зустрiчаеться вряди-годи, переважно в семантич-ному полi загальнолюдського призначення: «Хiба втримаеш долю в затишнш оселi?» [8, с. 3]; «Що в свт вище людсько1 гординi? / Хто вмiе долю так свою кувать?» («Що в свт вище людсько1 гор-динi?») [4, с. 25]. Шзшше наростае особистiсно сут-тевий аспект долi як всемогутньо1 слiпоl сили: «О доле, шалом серця не втоми, / Дорога ще ж далека й нелегка» («Все-таки сшшу») [6, с. 55]; «Тшьки ця-тку, доле, дай менi, / Бшьше не молю нiчого в тебе» («Печiя»), [5, с. 55]. Показово, що з точки зору пое-тичного синтаксису це слово фцуруе в риторичних звертаннях, пронизаних емоцiями - благанням, до-вiрою, сумнiвом тощо. Доля невблаганна, навт жорстока, що вiдбиваеться в еттетах переважно фольклорного походження (клята, тяжка тощо): «Пора, судьбо моя, платить борги / За добре все перед людьми й минулим» («Повоенне лгго») [5, с. 95], «Знов доля б'е тяжш удари» («Лiтнi ямби») [9, с. 31]. Концепт долi на певному етат корелюеться з проблемою пошуку Бога, питанням обумовлено-стi екзистенцil людини вищою силою. Сшввщне-сення Божо! волi з провидiнням як свавiллям невь домого походження вирiшуеться у свггогляднш мо-делi та художнiй концепци В. Забаштанського парадоксально: «Якщо ти дав цю долю кляту, / Це кляте щастя i менi, / Вiд iменi твого волати, / Творить ввд твого iменi («Захист») [5, с. 31].
Поет прагне нести Боже слово так, як вш це ро-зумiе, тому його позищя немовби каталiзуеться християнською фiлософiею, мужнiсть перевiря-еться смиренням, трагедiя зцiлюеться подвигом творчосп, таким чином, мегаконцепт доля шдпо-рядковуеться унiверсалii Бог. Наступна модифша-цiя цього поняття декодуеться через ментальнi пос-тулати. В. Забаштанський вiдчувае себе частиною украшства, тому його згаданi вже риторичш звер-тання до долi в останнш збiрцi розкривають факти-чно нацюнальну рецепцш долi: «Та якби ж меш, доле, коня вороного, / Та якби ж меш, доле, аде-льце на нього» [5, с. 206]. Постае юторюсофський аспект концепту доля, який у творчосп поета мае досить своервдне звучання: забарвлене гiркою iро-шею, приправлене лiтературними алюзiями. У пое-зii' «Не корiмся» з долею-привередницею на рiвних дискутуе козак, немов би дозволяючи iй дарувати собi щось («Нинi грошi - завтра вош^ - / Завжди щось для козака / Мае доля, бо ж така») [7, с. 21]. Украшщ для нього - «брати по долi» («Свавiлля») [7, с. 29]. Художня свiдомiсть е внутршньою пси-хологiчною запорукою, яка опосередковуе вплив мистецтва на особиспсть; спiльне екстраполю-вання свiдомостей автора та рецитента на твiр до-зволяють вповнi розкритися його художшм i онто-логiчним складовим. Шдтекстовим можемо вва-жати прагнення В. Забаштанського повернути зiр якщо не насправд^ то хоча б «добудовувати» його власними поезiями.
Страждання митця не виключають спiвчуття горю людей, але поет формуе своерiднi художш за-соби виходу за межi власного Я та занурення в на-вколишнiй свiт або ж внутршнш свiт iншоi лю-дини, розчинення себе в реципiентi. У результата динамiчноi тенденцп письменник занурюеться в образний свiт, виходить у сферу загального, ушвер-сального, надаючи художнiй свiдомостi певну спо-нтаншсть розвитку та ввдчуваючи и отр авторськ1й iнтенцii. Реципiент поезiй В. Забаштанського по-вторюе у сконцентрованому виглядi всю складнiсть динамiки власного свггу художника, реалiзовану та об'ективовану в текстi. Водночас вiн мусить не лише сприйняти художню сторону твору, а й ств-ввдчути страждання лiричного героя, пережити його точку зору на реали друго1' половини ХХ ст.
Лiричний герой не е емшричною, бiографiч-ною особиспстю, сприйнятою в суперечливiй пов-нотi та хаотичностi сво1'х проявiв, реальний iндивi-дуум - це водночас щеальний образ, iдеальний змют, абстрагований ввд розмаiтого життевого дос-вiду. У ментальному просторi iндивiдуального Я ль ричного героя В. Забаштанського одну з чшьних позицш посiдае усввдомлення та переживання себе чоловшом. Поет особисто пережив парадоксальне становлення маскулшно1' онтолопчно1' сфери: ввд ранньо1' iнiцiацii (хоча й частковоГ) в чоловiче життя як представник першого повоенного поколiння до практично повного вилучення з можливостi само-реалiзуватися, яке поет подолав через подвиг творчосп. В. Забаштанський декларував усввдомлення
тси чоловiка як творця, що для нього тотожне слу-жшню людям - суто чоловiчiй мюи. Маскулiннiсть як життетворча категорiя передбачае й cпецифiчно чоловiчий cоцiальний проcтiр, якого поет був поз-бавлений. Отже, чоловiча концептосфера В. Забаштанського, хоча й спираеться на розгортання генде-pTOi трiади батьк1вства, сили та влади, однак змю-товi компоненти останшх певною мiрою деформованi i неоднозначно 1нтелект, впорядкова-нicть, cамодоcтатнicть, витривалють, почуття обов'язку, вiдповiдальнicть, cправедливicть, ршу-чicть, самоконтроль - усе це створило такий необ-хвдний фундамент для художнього функцiонування феномену життетворчосп у поетичному доробку Володимира Забаштанського.
Список л^ератури
1. Бiлоуc П. «...I хтось немов схиляеться до мене i промовляе чарiвнi словам» : психол. переду-мови i мотивацй' письмен. творчосп // Укр. мова та л-ра. 2002. Сч. (№ 1). С. 2-4.
2. Володимир Забаштанський // Дивослово. 1994. № 7. С. 50-53.
3. Ганим Б. Исцеление через искусство. Минск: Попурри, 2005. 336 с.
4. Забаштанський В. Вiра в людину : поези. Кшв: Молодь, 1971. 71 с.
5. Забаштанський В. Вага слова: поези. Кшв: Молодь, 1980. 110 с.
6. Забаштанський В. Моя вузькоколшка: поези; вступ. ст. А. М'ястшвського ; ш. А. Площансь-кого. Кив: Молодь, 1973. 87 с.
7. Забаштанський В. Найкревшша рщня : поези. Кшв : Укр. письм., 1999. 93 с. (Сер. «Сучас. укр. л-ра»).
8. Забаштанський В. Наказ каменярiв: ^рика]. Кив: Радян. письм., 1967. 55 с.
9. Забаштанський В. Свiчечкою слова: вiршi та балади. Жмеринка, 2000. 448 с.
10. Крупка В. Поезiя Володимира Забаштанського (проблеми творчоi еволюцп) [Текст]: автореф. дис. ... канд. фшол. наук: 10.01.01; Кшв. ун-т iм. Б. Гршченка. Кшв, 2010. 19 с.
11. Леонтьев Д. Жизнетворчество как практика раотирения жизненного мира. URL: http: // psylib.org.ua/books/_leond02.htm (дата звернення: 24.06.2020).
12. Титаренко Т. Життевий свгг особистосп: у межах i за межами буденносп. Ки!в : Либщь, 2003. 376 с.
13. Ткаченко В. Кордоцентрична модель прози Ганни Барвiнок // Фшолопчний дискурс. 2017. Вип. 6. С. 173-180. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/fild_2017_6_18
14. Худенко Е. Жизнетворчество русского романтизма и символизма: поведенческие стратегии. Вестник Ленинградского государственного университета им. A. C. Пушкина: научный журнал. Санкт-Петербург. 2011. Т. 1. Филология. № 1. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/zhiznetvorchestvo-russkogo-romantizma-i-simvolizmapovedencheskie-strategii/viewer (дата звернення: 24.06.2020)
