CC BY
28Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 1. С. 401-407.
УДК 343.195.3
ЗАСТАВА ЯК ЗАПОБ1ЖНИЙ ЗАХ1Д В КРИМ1НАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВ1
Крайнюк В.Г.
Дтпропетровськый державный ун1верситет внутршшх справ, м. Дтпропетровськ, Украта
У статп розглядаються суть та основш напрямки застосування застави як запоб1жного заходу у кримшальному судочинстт. Розлядаеться iсторичнi аспекти застави, зпдно до росшського дореволю-цшного законодавства. Сучасне застосування застави за Украшським законодавством, психологiчнi, матерiальнi та iншi аспекти використання застав для держави, сустльства, звинувачуваних осiб.
Ключовi слова: Застава як запоб1жний захвд в кримшальному судочинствi.
Здобуття Украшою незалежностi, розбудова демократично! правово! держави викликали необхщнють реформувати кримiнально-процесуальне законодавство як у цшому, так й окремi його iнститути. Прийнята у 1996 рощ Конститущя Укра1ни ви-магае посилення правових гарантiй дотримання прав i свобод громадян. Небезпеку 1х безпiдставного обмеження чи порушення у кримшальному процес становлять запобiжнi заходи. Останнi у певний споаб впливають на реалiзацiю конституцiйних прав громадян, оскшьки так чи шакше обмежуютых особисту свободу, хоч i тiльки на пiдставах та в порядку, яю встановленi законом, й при дотриманш усiх кри-мшально-процесуальних гарантiй прав особи.
Однiею iз таких гарантiй е запровадження нового запобiжного заходу - застави. Вона була введена в систему запобiжних заходiв у листопадi 1996 року з метою лш-вiдувати суттевий розрив у "суворосп" 11 окремих елеменпв, запровадити певну альтернативу запобiжному заходу у виглядi тримання шд вартою. Адже застава впливае на майнову сферу особи, не обмежуючи ушх iнших фундаментальних прав громадян, i водночас гарантуе досягнення мети застосування запобiжних заходiв.
Кримiнально-процесуальний закон Росшсько! iмперil (Статут кримiнального судочинства 1864 р.) передбачав заставу як "захщ судового примусу", що робило можливим 11 активне використання. Першi кодифiкованi кримiнально-процесуальнi закони УРСР також знали цей запобiжний захiд (ст.ст. 142, 151 КПК УРСР 1922 р., 1927 р.), але наступна кодифшащя кримшально-процесуального законодавства УРСР (1960р.) цим запобiжним заходом знехтувала. Застава знову була введена до кримшально-процесуального законодавства Украши лише 20 листопада 1996 року. Однак в Укра1ш значних наукових дослщжень не проводилось. Хоч деяю його тео-ретичш та практичнi аспекти розглядались М.М.Михеенком, В.Т.Нором, В.П.Шибшом, А.Я.Дубинським, С.Н.Александровим, Г.Н.Ветровою, М.Гранкшим, Ю.М.Грошевим, П.М.Давидовим,З.З.Зiнатуллiним, З.Д.Gнiкеевим, З.Ф.Ковригою, М.Колоколовим,Ф.М.Кудшим, Ю.Д.Лiвшицем, I.Л.Петрухiним, П.П.Пилипчуком, 1.Я.Фойницьким, Л.В.Франком, М.А.Чельцовим, В.П.Шибiко та ш.. Проте, практика правозастосування висунула значно ширше коло проблемних питань для вир> шення 1х наукою кримшально-процесуального права. Отже, юнуючий стан досл>
401
дженост застосування застави у кримшальному процес та практичний характер науково! проблеми засвiдчують необхiднiсть И наукового дослщження.
Вiдповiдно до Закону Укра!ни вщ 20 листопада 1996 р. «Про внесення змш i доповнень до Кримшального i Кримiнально-процесуального кодексiв Укра!ни» у систему дiючих запобiжних заходiв, передбачених ст.149 КПК Укра!ни (в редакцп 1960 року), введена застава [8]. Внесення цього доповнення до закону було шщшо-вано Верховним Судом Укра!ни з метою лшвщувати суттевий розрив у системi за-побiжних заходiв, запровадити певну альтернативу запобiжному заходу у виглядi триманнятд вартою [23].
Як вiдзначив свого часу Ю.ДЛвшиц, один з дослщниюв проблем застосування запобiжних заходiв, застава з давшх часiв iснувала не лише в цившьному, але й в кримшальному процесс В епоху юнування майново! вiдповiдальностi особи за делшти застава, а також майнова порука, застосовувались порiвняно з шшими за-побiжними заходами найчастiше. У подальшому, коли майнову вiдповiдальнiсть змшила особиста, цi запобiжнi заходи зовшм втратили свое значення. У перюд па-нування iнквiзицiйного процесу, де покарання за сво!м характером було особистим, а по суп - шдивщуально фiзичною розправою, домiнуючим запобiжним заходом став арешт. Згодом, у перюд промислового капiталiзму, були поновлеш такi за-побiжнi заходи, як застава та майнова порука [18].
1снувала застава як запобiжний захщ та широко запроваджувалась в колишнш Росiйськiй iмперil на пiдставi Статуту кримшального судочинства 1864 р (ст.ст. 78, 79)., а в колишньому СРСР застава знаходила свое застосування лише в перюд НЕ-Пу [19].
Кримшально-Процесуальним кодексом УРСР в редакци 1927 р. передбачалась можливють застосування запобiжних заходiв з тим, щоб обвинувачений не ухи-лився вщ слiдства i суду. Вщповщно до ст.142 цього кодексу видами запобiжних заходiв були:пiдписка про неви!зд;порука особиста й майнова; порука професшних i iнших громадських органiзацiй;зарука;домашнiй арешт;ув'язнення^ змiсту ст.151 ще! вiтчизняноl пам'ятки права вбачаеться, що зарука була фактично заставою. Так, в ст. 151, 152, 153, 154 цього Кодексу встановлювалось, що «зарука це е грошi або шше майно, що його кладе в депозит суду саме винувачений або шша особа, або група оаб чи оргашзащя на забезпечення стання винуваченого до слщства або на суд».
Суму заруки мав визначити слщчий орган чи суд з врахуванням ваги вини, ваги доказiв, що е в справ^ майнового стану поручника або заручника та шших обставин справи. Про прийняття поруки чи заруки складався вщповщний протокол, який шдписувався поручником чи заручником, котя протоколу видавалась цим особам. Передбачалось, що в разi втечi обвинуваченого чи ухилення вiд слщства i суду, по-кладена зарука зверталась в доход Украшсько! Республши [13].
Багатьма авторами висловлювалось негативне ставлення до застави. Так, В.М. Корнуков, погоджуючись з думкою практичних пращвниюв щодо неефективностi застави та необхщносп И виключення з законодавства, обгрунтував свою позицiю тим, що застава як запобiжний захiд неприйнятна з позицiй досягнутих соцiальних та економiчних перетворень. Водночас автор визнав, що пращвники органiв слiд-ства та дiзнання, якi опитувались при проведенш вiдповiдного дослiдження, заставу не застосовували, а отже конкретних даних, що давали б пiдставу говорити про ре-альну неефективнiсть цього запобiжного заходу наведено не було [14].
402
Зокрема, М.С. Строгович дотримувався TÎeï точки зору, що корист i добра вщ запобiжного заходу - застави - тколи не було i не буде, а непорозумшь i непого-дженостей скшьки завгодно. Обгрунтовуючи свою позищю, вiн вважав, що немае таких злочитв, по яких в якосп запобiжного заходу можливо обрати заставу, адже застава за своею природою придатна лише у вiдношеннi заможних ошб. Неприпус-тимо, пiдкреслював М. С. Строгович, обирати заставу у серйозних злочинах у випа-дках, коли запобiжним заходом могло б бути обрано тримання тд вартою, оскiльки в цих випадках вийшло б, що майново сильнi особи мають можливiсть вщкуповува-тися вщ тюрми грошима, iншi ж та^' можливостi не мають. Однак, якщо застосо-вувати iнше положення, тобто обрати заставу лише у випадках, коли могли б бути обрат шш^ шж тримання пiд вартою, бшьш легкi запобiжнi заходи, подiбного положення не вийде, але непорозумшня i неув'язки як i рашше залишаться. М.С. Строгович порiвнював внесення застави як запобiжного заходу з вiдкупом вiд в'язнищ, посилаючись на те, що заставу з обвинуваченого силою взяти не можна, вона вноситься тiльки добровiльно i якщо припустити, що обвинувачений, до якого слщчий в якостi запобiжного заходу призначив заставу, цю заставу внести не хоче, в цьому випадку слщчий натомють застави не може обрати тримання тд вартою, оскшьки виходить, що обвинувачений, вносячи заставу, вщкуповуеться вщ в'язницi. За таких умов, робив висновок М.С. Строгович, «едино правильним виходом е повна вщмова вщ подiбноï кримiнально-процесуальноï поступки обвинуваченому, якою е застава в якосп запобiжного заходу».
Ставлячись з великою повагою до думки М.С. Строговича, хотшося б звернути увагу на сощальну i полiтичну його основу i вщзначити, що державi просто невип-дно було використовувати заставу та iншi запобiжнi заходи, не пов'язаш iз триман-ням тд вартоюу якостi запобiжних заходiв, в силу необхiдностi розробки законода-вцем механiзму застосування цих запобiжних заходiв. А з приводу застосування застави у виглядi вщкупу вiд в'язницi, необхiдно зауважити, що запобiжний захiд - це не покарання за скоений злочин, а лише зашб, що дозволяе перешкодити обвинуваченому сховатися вщ слщства i суду, запоб^ти вчиненню нових злочинiв.
Ми дотримуемося тiеï точки зору, що застава як запобiжний захщ мае право на юнування, вона ефективна i дiева, особливо при вчиненш корисливих злочинiв, i це пщтверджуе практика.
Як свщчать данi, наведенi на мiжнародному семiнарi з питань застосування застави та досудового тримання тд вартою, що вщбувся у Львовi у листопадi 1998 р., органiзаторами якого були Американська асощащя правникiв "Правова iнiцiатива у Центральнiй та Схщнш Gвропi" та Львiвське адвокатське об'еднання «Верховенство права», у США застава застосовуеться щодо 70 вщсотюв вшх обвинувачених.[12].
Таким чином, запровадження у судочинсга Украïни норм про заставу виклика-но як необхiднiстю дотримання норм мiжнародного права, що стало частиною нацюнального законодавства, так i потребою самого судочинства.
Незастосування застави призвело зрештою до рiзкого зростання числа ошб, що за обвинуваченям у малозначих злочинах позбавлялися воль У рамках репресивноï кримiнальноï политики iстотних змiн зазнало i процесуальне законодавство. З'яви-лися норми, що ставлять необхщнють арешту обвинуваченого в пряму залежнють вiд характеру злочину. На практицi це привело до того, що "серйозним" визнавався лише арешт. Що ж до пщписки про неви1зд, то вона використовувалася тiльки тому,
403
що застосування запобiжних заходiв щодо обвинуваченого до направлення справи в суд вважалося "де-факто" обов'язковою вимогою.
Застава, власне, займае якраз промiжне мюце серед названих заходiв: вона менш сувора за взяття пiд варту, але й бшьш сувора, шж усi iншi заходи, передба-чеш ст.176 КПК Украши. А тому вона без позбавлення особи волi здатна в бiльшiй мiрi за iншi заходи гарантувати неухилення шдозрюваного, обвинуваченого вiд явки до оргашв розслiдування, прокурора, суду та його належну поведiнку. В цьому полягае особливе мюце застави серед шших заходiв.
Застава у кримшальному судочинсга - це один з вцщв процесуального примусу, який застосовуеться у встановлених кримшально-процесуальним випадках до визначених ним суб'ектiв за наявност встановлених ним умов та у передбаченому порядку. Зпдно iз ст.182 КПК Украши суть застави як запобiжного заходу полягае у внесенш коштiв у грошовiй одинищ Украши на спецiальний рахунок органу досу-дового розслiдування або суду шдозрюваним, обвинуваченим, пiдсудним, iншими фiзичними чи юридичними особами чи передачi 1м iнших матерiальних цiнностей з метою забезпечення належно! поведiнки, виконання зобов'язання не вiдлучатися з мюця постiйного проживання або з мюця тимчасового знаходження без дозволу слщчого чи суду, явки за викликом дооргану розслщування i суду особи, щодо яко! застосовано запобiжний захщ.
Застосування застави мае i психолопчний аспект. Слiдчий i прокурор, а також суд в цшому рядi випадюв може розраховувати на те, що шдозрюваний, обвинува-ченийтакож може бути защкавлений в забезпеченнi нормальних умов провадження у справi. Вщмова вiд використання в рамках закону подiбноï зацiкавленостi потрiб-но розцшювати як тактичну помилку. Якщо шдозрюваний, обвинуваченийспро-можний усвiдомити, що вщ його поведiнки багато в чому залежить не тiльки те, чи буде вш до суду шд вартою чи нi, але й обсяг покарання, то, як правило, в його ло-яльност до своïх кримiнально-процесуальних обов'язкiв сумнiватися не доводиться. Однак такий запобiжний захщ, як арешт, застосовуються звичайно в одностороннь-ому порядку, думка шдозрюваного, обвинуваченого, наявнють у нього бажання спiвробiтничати не з'ясовуеться i не враховуеться [27]. Цю прогалину вдаеться за-повнити, вдаючись до майнових гарантiй, якi перешкоджають ухиленню шдозрюваного вщ слiдства i правосуддя.
Державний примус в процесi застосування застави полягае в юнуванш реальноï загрози втрати пiдозрюванимчи заставодавцем майна, що складае предмет застави у випадку невиконання пiдозрюваним покладених на нього i прийнятих ним обов'язюв. Як вiдмiчав М.О.Чельцов, застава розрахована на створення у пiдо-зрюваного, обвинуваченого достатньо сильного егоютичного мотиву, спрямованого на неухилення вщ явки i тим самим до збереження своïх чи заставодавця майнових прав та штереав [33].
Для застосування застави необхщш певнi пiдстави для цього, зокрема наявнють у матерiалах кримiнального провадження доказiв, якi вказують на те, що шдозрюваний, обвинувачений (шдсудний) дiйсно скоïв злочин i що вш буде ухилятися вщ слiдства i суду або виконання процесуальних рiшень; перешкоджати встановленню ютини чи продовжить злочинну дiяльнiсть, тобто коли е пiдстави для обрання за-побiжного заходу, при цьомувзяття пiд варту чи подальше тримання шд вартою не викликано необхщшстю.
404
Мае ращю В.Руднев, вщзначаючи, що виникае парадоксальна ситуащя, коли особи, що тдозрюються в здiйсненнi тяжких злочишв та володiють значними кош-тами, звшьняються пiд заставу, в той час як ошб, що не мають грошей i не вчинили тяжких злочишв, беруть тд варту без всякоï надiï бути вщпущеними на свободу пiд заставу, оскшьки оскаржити суму застави, призначену слщчим, прокурором, судом, не можна. Таким чином, виходить, що мета застави - забезпечення явки пщозрюва-ного - вщсуваеться на другий план, а на перший виступае вилучення як можна бiльшоï суми грошей у них. Показово, що суддi США в деяких випадках дотриму-ються принципу, згщно якого "бейл" (застава, поручительство)взагалi не застосо-вуеться до ошб, якi не спроможт внести грошi або цiнностi. У той же час пропону-ються iншi варiанти звiльнення особи з-тд варти. Тим самим досягаеться рiвнiсть захищеностi особистостi i разом з тим особи, що здшснили тяжю злочини i здатнi внести заставу, з-шд варти не випускаються [26].
Безумовно, що визначаючи розмiр застави в даний час, органи слщства i суду не мають права вказувати його у меншш сум^ шж це встановлено законом, навт за наявносп якихось виняткових обставин. Цiкавою з цього приводу е думка М.Колоколова. Автор вважае, що коли про те, що якщо запобiжний захщ обраний лише з метою отримання доказiв або з матерiалiв справи явно простежуеться, що з урахуванням тяжкостi вчиненого злочину та даних про особу засудження до позбавлення волi малоймовiрне, розмiр застави може бути мшмальним. Це можна проiлюструвати на наступному приклада В однiй iз справ був арештований М. Вш не був рашше судимий, а роль його в здшсненш злочину незначна. Промисловий районний суд м. Курська, розглянувши скаргу М. на законшсть i обгрунтовашсть арешту, звшьнив його тд заставу. Розрахунок суддi виявився правильним. М. Ухи-лятися вщ правосуддя не став. Виграш очевидний: держава не понесла витрат на утримання обвинуваченого в слщчому iзоляторi, людина повернулася в сiм'ю, сума застави йому повернена шсля вступу вироку в законну силу. З урахуванням по-ведiнки М. йому була призначена умовна мiра покарання. Аналiз правозастосування показуе, що в подiбнiй ситуацiï застава найбiльш рацюнальний запобiжний захщ. Число осiб, що ухилилися вщ органiв слiдства i суду, за статистичними даними, не перевищуе 2% [15].
При виршенш питання щодо розмiру застави виникло ще одне питання: чи слщ враховувати цивiльний позов у частит тшьки стягнення матерiальноï шкоди, чи такий необхщно визначати i з врахуванням розмiру заподiяноï моральноï шкоди, обrрунтованоï достатнiми доказами. Для прикладу розглянемо наступний казус. Тернопшьський районний суд у справi про обвинувачення К. (ст.ст.215, ч.2, 111 ч.2, 177 ч.1 КК Украши) сво1м вироком звернув заставу в розмiрi 1000 грн. на вщшко-дування матерiальних збиткiв. В даному випадку органи досудового слiдства вста-новили розмiр застави менший за розмiр цивiльного позову, як в частит матерiаль-них збиткiв, так i моральноï шкоди [10].
Привирiшеннi постановленого питання необхщно звернутись до норм цившь-ного законодавства, зокрема ст. 440-1 ЦК Украши, якою визначено, що моральна шкода е немайновою. Тому на визначення мшмального розмiру застави в кожному конкретному випадку не повинт впливати заявленi в грошовому виразi вимоги про компенсащю моральноï шкоди, а також матерiальнi вимоги потерпiлого, не пов'язанi з вчиненням щодо нього злочину, розмiр судових витрат тощо.
405
Список лггератури:
1. Александров Е.Н. Залог скорее "мертв", чем "жив". - Материалы конференции "Государство и право на рубеже веков". - М.: ИГПРАН, 2001. - С.172-176.
2. Архiв Апеляцшного суду Львiвськоï обласп. Справа №44у-28/97.
3. Архiв Галицького РВВС м.Львова. Матерiали кримiнальноï справи №141-2568/97.
4. Бажанов М.И., Грошевой Ю.М. Советский уголовный процесс. - К.: Вища школа, 1978. - 471 с.
5. Бандурка О.М., А.В. Портнов та ш Кримшально- процесуальний кодекс Украши. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т.1. - К.:: Право, 2012.-768 с.
6. Бойко В.Ф. Гарантоваш Конститущею Украши права i свободи людини мають надшно захищатися незалежним, компетентним i неупередженим судом // Вiсник Верховного Суду Украïни. - 1999. - №1.
- С. 5-13.
7. Буряков А.Д. Залог как мера пресечения в советском уголовном процессе // Вопросы борьбы с преступностью по советскому законодательству.- Иркутск, б.и., 1969.- С. 53-54.
8. Вщомосл Верховноï Ради Украши. - 1997. - №4. - Ст.21.
9. Гуценко К.Ф., Головко Л.В.. Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных стран. - М.: Зерцало, 2001. - 470 с.
10. Довщка Верховного Суду Украши за результатами узагальнення слiдчоï i судовоï практики застосування затяжного заходу у виглядi застави. - К.: Арыв Верховного Суду Украши, 1998. - 14 с.
11. Долгоруков С.В. Принцип неприкосновенности личности в уголовном судопроизводстве : автореф. дис...канд. юр. наук: 12.00.09 / Минский гос. ун-т. - Минск, 1985. - 21 с.
12. Донченко Ю.В. Застава як зап^жний захщ // Проблеми державотворення i захисту прав людини в Украш (13-14 лютого 2002 р.): матерiали VIII регiональноï науково-пpактичноï конференцiï. - Львгв: Льв1вський нацiональний ун1верситет iменi 1вана Франка, юридичний факультет, 2002. - С. 302-305.
13. Зб!рник Узаконень УРСР. - 1927. - №36-37. - Арт.163.
Корнуков В.М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве / В. М. Коркунов.
- Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та. - 1978. - 137 с.
15. Колоколов Н. Меры пресечения имущественного характера / Н. Колоколов // Российская юстиция.
- 1998. - №12. - С.41-42.
16. Кримшально-процесуальний кодекс Украши. Проект (за станом на 1 березня 2000 р.) тдготовле-но робочою групою КМ Украши. - Кигв, 2000. - 178 с.
17. Кримшально-процесуальний кодекс Украши. Цившьний процесуальний кодекс Украши / Верховний Суд Украши. - К.: Юршком 1нтер, 2001. - 352 с.
18. Лившиц Ю.Д. Меры пресечения в советском уголовном процессе / Ю. Д. Лившиц. - М.: Юридическая литература, 1964. - 138 с.
19. Люблинский П.И. Меры пресечения. Комментарий к ст.ст. 143-161 Уголовно-процессуального кодекса / П. И. Люблинский. - М.: Право, 1926. - 74 с.
20. Михайлов В.А. Залог - мера пресечения в уголовном судопроизводстве / В. А. Михайлов. - М.: Академия МВД РФ. - 1993. - 59 с.
21. Михайлов В.А. Меры пресечения в российском уголовном процессе / В. А. Михайлов. - М.: Право и Закон, 1996. - 300 с.
22. Николайчик В.М. Уголовный процесс США В. М. Николайчик. - М.: Наука, 1981. - 253 с.
23. Пилипчук П.П. Питання застосування в сл1дчш та судовш практищ запоб!жного заходу у вигляд! застави / П.П. Пилипчук // В1сник Верховного Суду Украши. - 1998. - №3 (9). - С. 48-53.
24. Права человека и предварительное заключение. Сборник международных стандартов, касающихся предварительного заключения. - Х.: Консум, 1997. - 158 с.
25. Реформування системи зап^жних заходiв у кримшальному судочинмш. З61рник матеpiалiв. - К.: Проект реформування кримшального права Департаменту Юстицп США сумюно з Програмою право-вих шщштив у крашах Центpальноï та Сыдшл Свропи Амеpиканськоï Асощацп Пpавникiв у ствробь тництв1 з Верховним Судом Укpаïни. - Кшв: Верховний Суд Укpаïни, 2000. -194 с.
26. Руднев В. Залог в России, "бейл" в США / В. Руднев // Российская юстиция. - 1998. - №4. - С. 22.
27. Томин В.Т. Острые углы уголовного судопроизводства В. Т. Томин. - М.: Юридическая литература, 1991. - 240 с.
28. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германии (с изменениями и дополнениями на 1 января 1993 г.). Перевод Б.А.Филимонова. - М.: Правлит, 1994. - 365 с.
29. Уголовный процесс Российской федерации. Учебник для вузов. Под общей ред. проф. П.А.Лупинской. - М.: Юристъ, 1998. - 696 с.
30. Урядовий кур'ер. - 30 серпня 2001 року, - №155. - С.9
31. Цившьне право Украши. За редакщею О.В. Дзери, К.С. Кузнецовой - К.: Юршком 1нтер, 1999. -803 с.
32. Цившьний кодекс Украши / Кодекси Украши. Книга 2. - К.: Юршком 1нтер, 1998. - С.135-238.
33. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс / М.А. Чельцов. - М.: Госюриздат, 1951. - 512 с.
Крайнюк В. Г. Залог в порядке меры пресечения в криминальном судопроизводстве / В. Г. Крайнюк // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2013. - Т. 265 (65). № 1. - С. 401-407.
406
В статье рассматриваются суть и основные направления применения залога как меры пресечения в криминальном судопроизводстве. Рассматриваются исторические аспекты залога, согласно российскому дореволюционному законодательству. Современное применение залога по украинскому законодательству, психологические, материальные и другие аспекты использования залогов для государства, общества, обвиняемых лиц.
Ключевые слова Залог в порядке меры пресечения в криминальном судопроизводстве.
Kraynyuk V. G. Zalog for safe custody in the criminal legal proceeding / V. G. Kraynyuk // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series : Juridical sciences. - 2013. - Vol. 26 (65). № 1. - Р. 401-407.
In the article essence and basic directions of application of mortgage is examined as measures of suppression are in the criminal legal proceeding. Rozlyadaet'sya historical aspects of mortgage, concordantly to the Russian pre-revolution legislation. Modern application of mortgage on the Ukrainian legislation, psychological, material and other aspects of the use of mortgages for the state, society, accused persons.
Keywords: A mortgage is for safe custody in the criminal legal proceeding.
407
