CC BY
33
УДК 34:316.624
Т. Ю. Дашо
Львiвський державний унiверситет внутрiшнiх справ,
канд. юрид. наук, доц., доц. кафедри господарсько-правових дисциплш
ЗАХИСТ ПРАВ I СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА НА ЕТАП1 ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСП1ЛЬСТВА
© Дашо Т. Ю., 2015
Розглянуто одну i3 основних проблем теорн та фшософн права. Мета статт -зосередити увагу на вирiшеннi одшеТ i3 фундаментально"! проблем юридичноТ науки: захисту прав i свобод людини та громадянина на еташ формування громадянського суспiльства. Проаналiзовано шдивщуальш та соцiальнi чинники формування громадянського сусшльства. Крiм цього, звернуто увагу на необхщшсть захисту прав людини та громадянина в цьому процесь
Ключовi слова: громадянське суспiльство, фшософсько-правова проблема, соцiальнi чинники, iндивiдуальнi чинники, фундаментальна проблема, держава, право, влада, сусшльство, права i свободи людини i громадянина.
Т. Ю. Дашо
ЗАЩИТА ПРАВ И СВОБОД ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА НА ЭТАПЕ ФОРМИРОВАНИЯ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА
Рассмотрена одна из основных проблем теории и философии права. Цель статьи сконцентрировать внимание на решении одной из фундаментальной проблем юридической науки: защиты прав и свобод человека и гражданина на этапе формирования гражданского общества. Проанализированы индивидуальные и социальные факторы формирования гражданского общества. Кроме этого, обращено внимание на необходимость защиты прав человека и гражданина в этом процессе.
Ключевые слова: гражданское общество, философско-правовая проблема, социальные факторы, индивидуальные факторы, фундаментальная проблема, государство, право, власть, общество, права и свободы человека и гражданина.
T. Y. Dasho
PROTECT THE RIGHTS AND LIBERTIES OF THE CITIZENS AT THE STAGE OF CIVIL SOCIETY
The article is dedicated to one of the main problems of the theory and philosophy of law. The purpose of this article is to focus on solving one of the fundamental problems of legal science, human rights and freedoms of man and citizen at the stage of civil society. The authors analyzed the individual and social factors in the formation of civil society. Also referred to the need to protect human and civil rights in the process.
Key words: civil society, philosophical and legal issue, social factors, individual factors fundamental problem, state, law, government, society, rights and freedoms of man and citizen.
Постановка проблеми. Права людини - одне i3 найуживашших понять у сучасному правознавсга, навколо якого i в наш час вщбуваються гос^ дискусп серед учених. 1нтерес до концепцш прав людини легко пояснити з урахуванням соцiально-економiчноl перебудови, що вщбуваеться в Украш.
Кожне сустльство мало сво! уявлення про справедливють, гiднiсть i повагу. Майже в кожнш давнiй спiльнотi людей висловлювалася думка, що И провщники повиннi правити мудро, керуючись штересами загального добробуту. Джерелом таких поглядiв були заповiдi Божi, закони природи, традицп, а часом i полiтичнi рiшення, але вони не випливали iз розумiння того, що кожна людина надiлена правом мати справедливих керiвникiв. У добре упорядкованому суспшьств народ неодмiнно користувався тим, що його елгга брала на себе певш полiтичнi зобов'язання. Проте у нього не було жодних природних чи людських прав, яю вш мiг би протиставляти несправедливому керiвництву. Столiттями тривав процес поступового визнання шдивщуально! свободи та обмеження влади уряду.
Аналiз останшх дослiджень. 1сторично першою формою розумшня прав людини була лiберальна концепщя. Приблизно до XVII ст. не було розумшня суспшьства як област об'еднання особистих неполiтичних iнтересiв, як не було i розумiння держави як особливого апарату примусу, вщособленого вщ людини. Поняття свободи сформулювали ще давньогрецькi мислителi, зокрема Арютотель, а потiм Августин i Фома Аквшський. Вони вважали, що свобода - право повноправних члешв громади бути керованими в !хшх власних штересах. 1дея свободи в той час не сшввщносилася з щеею юридичного захисту прав людини. Катастрофа традицшного, основаного на патрiархальних, общинних зв'язках суспiльства, i його традицшно! влади вперше чiтко виявила юнування розбiжностей мiж громадянським суспiльством i державою. Це розходження актуалiзувало також проблему: як сустльство, члени i сощальш групи якого перебувають у постшному русi, конфлiктi, може все ж таки збертати соцiальну згуртовашсть, з одного боку, визнаючи законшсть iснування державно! влади, а з шшого боку - юридичний захист прав людини. Обгрунтування такого розумшня цих питань грунтуеться на ще! природних прав людини та теори суспiльного договору.
Основоположником лiбералiзму справедливо вважають англшського полiтичного дiяча та фшософа Дж. Локка, тому що вш одним з перших заговорив про примат прав людини i громадянина, назвавши державу його слугою. Вш вважав, що тд час укладання сустльного договору зберiгаються вш природнi права людини, пiд якими вш розумiв право на життя, свободу та приватну власнiсть, а межi влади держави окресленi тими самими правами громадян, для охорони яких !! i створено. Шзшше цi ще!, доповненi вченням Ш. Монтеск'е про громадянськi права, сприйняли в Новому Свт, де Т. Джефферсон оголосив !х самоочевидними (замшивши, щоправда, право власностi на прагнення до щастя). Декларацiя прав людини i громадянина 1789 р. проголосила, що свобода, власнють, безпека та отр насильству - природнi, невщчужуваш та священнi [22, с. 84]. Ц ще! - основоположнi засади захщно! лiберально! концепци прав людини.
Дещо пiзнiше, у другiй половит XVIII ст., погляди французького просвггника Ж.-Ж. Руссо поклали початок другому тдходу щодо проблеми спiвiснування державно! влади, громадянського суспшьства i прав людини. Його розумшня проблеми можна визначити як народницьке (авторитарне) або колективютське, що поим тдхопили i розвинули в умовах нових юторичних реалш марксисти та соцiал-демократи.
Людина згщно з Ж.-Ж. Руссо завжди перебувае у природному станi добра. Внаслщок обману сильних i заможних люди укладають суспшьний договiр, що стае можливим через перекручення людсько! природи пiсля виникнення власностi. Створене у такий спошб суспiльство протиприродне, але його можна облаштувати на справедливих началах. Для цього воно повинно стати единим цшим i отримати уш права, притаманнi людиш в природному станi. Окрiм того, остання може насолоджуватися сво!ми правами лише як частина цшого. У такш ситуацi!' iндивiдуальнi права набували юридичного характеру, оскшьки вони забезпечувалися взаемною згодою та сукупною силою вшх громадян. Свобода та рiвнiсть учасниюв договору забезпечували об'еднання народу в едине цше (колективну особистють), iнтереси яко! не могли суперечити штересам окремих осiб. Звiдси цшком закономiрно випливав висновок про можливють цiлого (суспiльства) диктувати свою волю окремим сво!м складовим - шдивщам [21, с. 42-45].
Учення просвггниюв Дж. Локка i Ш. Монтеск'е про подш влади та забезпечення прав i свобод громадян поряд з щеями, вiдображеними в нормативних документах у перюд становлення буржуазного ладу в Англи, пiзнiше розвинуто в Новому Свт в ходi боротьби пiвнiчно-
американських колонш проти свое! метрополи. Так, у Декларацп незалежностi США 1776 р. заявлено: "Ми вважаемо самоочевидними т ютини, що всi люди створеш рiвними i надiленi Творцем визначеними невщчужуваними правами, що до них вщносяться життя, свобода, прагнення до щастя, що для забезпечення цих прав серед людей утворюються держави, що черпають сво! розумш повноваження у згодi керованих" [23, с. 9].
Виклад основного матерiалу. Вже вiд початку виникнення концепщя прав людини у юридичному сенсi забезпечувала недоторканнiсть сфери шдивщуально! свободи та створювала своерiдний феномен, який шший вiдомий англiйський фiлософ С. Мшль назвав "персональним суверештетом". Це означае, що людина е сувереном над собою, над сво!ми вчинками та дiями у цiй сферi та забезпечуеться iснуванням юридичних гарантш реалiзацil прав людини. Концепцiя прав людини та персонального суверештету мала, безумовно, полггичне забарвлення та виникла в Англп всупереч офiцiйнiй доктриш суверенiтету Корони та команднiй теори у правi (згiдно з якою шдивщи е тiльки пасивними об'ектами державно! влади, засобами для досягнення державних цшей). Хоча в Англп завжди юнувала сфера iмунiтету особи, в яку школи не втручалася свiтська влада навiть шляхом правотворення, що дало Т. Гоббсу тдставу у сво!х 'Залогах про загальне право" стверджувати: "Мое право - це свобода, яку залишае меш закон".
Ця фраза передае суть типу правового регулювання "все, що не заборонено законом, -дозволено" [4, с. 49], тодi як державним органам дозволено робити лише те, що безпосередньо визначено законом. Тому сферою свободи для приватних ошб е "простр для дш", не заборонених законом. Саме такий пщхщ щодо трактування свободи вщзначаеться ще у пам'ятщ права Давнього Риму - 1нститущях Юстишана, в якш пiд свободою розумiли "природну можливiсть робити те, що до вподоби, якщо цьому не перешкоджае будь-яка сила або будь-яке право" [14, с. 21].
Власне на юнування природно! свободи звертае увагу видатний науковець та юторик права У. Блекстоун у сво!х Коментарях закошв Англи: "Абсолютнi права людини, яка вважаеться вшьною, асоцiюються з можливютю вiдрiзняти добре вiд поганого та з волею обирати т засоби, яких вона найбшьше прагне, звичайно виступають як природна свобода людства" [1, с. 125]. "Ц права походять iз резервуару природно! свободи, до яко! належить те, що не може бути принесено у жертву публiчним штересам законами суспшьства; або тi громадянськi привше!, якi суспiльство ставить як умову обмшу на природнi свободи, яких зршаються iндивiди" [6, с. 128].
У. Блекстоун тд природними правами розумiе "опцiоннi права", або т права, якi особа вибирае для досягнення власних цшей, що становлять сферу шдивщуально! свободи (персонального суверештету). Охарактеризувати саме таку ситуащю можна словами англшського економiста А. Смгга: "Кожна людина, доки вона не порушуе закони справедливостi, залишаеться абсолютно вшьною, дбаючи про сво! цш сво!ми засобами" [34, с. 204]. Щц законами справедливостi звичайно мають на увазi природне право.
До реч^ Конституцiя США 1787 р. не мютила перелiку прав людини, оскшьки вважалося, що природнi права, яю належать людинi, не потребують подальшого закрiплення. Позитивна фiксацiя одних прав, на думку батьюв-засновниюв США, могла призвести до ущемлення шших прав людини, яю не отримали позитивного конституцшного визнання - безпосереднш вплив англiйсько! правово! традицi! на юнування депозитивного "резервуару природно! свободи", який не може бути вичерпаний позитивною фшсащею окремих прав людини. Наприклад, у чиннш Конституци Укра!ни у ч. 1 ст. 22 мютиться посилання на зазначений "резервуар". У статп записано, що "права i свободи людини i громадянина, закршлеш цiею Конституцiею, не е вичерпними" [19].
Свободу в демократичних кра!нах розумiють як вiдсутнiсть державного свавшля з установленням легiтимних, розумних та пропорцшних обмежень реалiзацi! людиною сво!х основних прав. Вона завжди грунтувалася на iндивiдуалiстичному припущеннi, що особа повинна сама виршувати, що !й треба робити, а що - ш. Свободи, що належать людиш, яка здатна до самостшних дiй, не залежать вiд державного визнання та належать ушм та назавжди. Отже, природнi права (права людини) забезпечують "сферу шдивщуально! та суспшьно! свободи" вщ свавiльного державного втручання.
Класична правова думка грунтуеться на iндивiдуалiстськiй фiлософi! "персонального суверештету, що не втрачае свое! актуальносп й сьогодш. Як зауважував з цього приводу австро-
американський конституцюналют Г. Кельзен: "1ндивщуалютська фiлософiя XVIII та XIX столiть дютала свiй розвиток з ще!, що людина-iндивiд е сувереном, тобто мае найвищу цiннiсть. З цього доходять висновку, що соцiальний порядок зв'язуе шдивща лише тодi, коли вш сам це визнае" [7, с. 69]. Звичайно, це твердження слушне за умов юнування незалежно! судово! влади, яка визначае у процес захисту фундаментальних прав пропорцiйнiсть та необхщнють державних обмежень, iнакше виникае величезна загроза посилення у суспшьсга анархiчних або тоталiтарних тенденцiй.
Природно-правова ^беральна) концепцiя прав людини також визнае прюритет певних сфер шдивщуально! свободи щодо охорони колективних або суспшьних iнтересiв, якi оформляються у виглядi прав чи захищаються законами. Якщо головною складовою детермiнантою авторитарного або тоталитарного режиму е страх, то засадою конституцшно-демократичного (лiберального) режиму е основш права людини. Права людини не захищають iндивiда вщ суспiльства, навпаки, -вони забезпечують крихкi канали обмiну iдеями, суспшьш нiшi вiд зруйнування владою, формуючи водночас критерiй та опозицiю владi [5, с. 90].
1з позицш лiберально! концепци прав людини фундаментальш принципи (особливо тi, що встановлюють змют прав людини) мають вищу юридичну силу, нiж звичайне законодавство, що приймають, визначаючи "простий полгтичний прiоритет парламентсько! бшьшосп" [10]. Адже, щоб здобути згоду бiльшостi виборщв, яким належать конституцiйнi права, парламентська бшьшють повинна гарантувати дотримання основних прав i свобод та тих фундаментальних принцитв, якi не можна порушити чи скасувати за допомогою парламентського волевиявлення.
Звщси i походить право особи заперечити закон, якщо вона вважае, що li фундаментальне право порушуеться. Суть лiберально! ще! розрiзнення принципу та полггики полягае в тому, що право про права людини не е полггичним правом, тобто не формуеться або приймаеться тд час полгшчного процесу. Тому змют прав людини неможливо вичерпно визначити, закршивши мiркування полгтично! (парламентсько!) бiльшостi у текстах закошв.
У правовiй наущ найсуперечливiшим е питання визнання провщною однiе! з теорiй походження прав людини: природно-правово! чи позитивiстсько!. 1снування цiе! дилеми визнавали не тшьки у конституцiйному правi, але й у фшософи права. Так, шмецький фiлософ I. Кант пов'язуе свою класифшащю прав людини з подшом права на природне та позитивне. Як вважае цей видатний науковець, джерелом природного права е чистий рацюнальний принцип a priori, або велшня розуму (категоричний iмператив), оскшьки кожна людина е метою у собг Своею чергою, позитивне або статутне право походить вщ волi законодавця. Тому свобода, за I. Кантом, е незалежнють вщ примусово! волi (свавiлля) iншого. Вчення I. Канта про апрюрнють людського розуму ("чистий розум") можна також уважати доктринальною основою вчення про права людини як обгрунтування наявностi юнування певних прав людини, як не залежать вщ будь-яких державних ршень, а тому й обмежують державну владу. У зв'язку з цим щкавою видаеться думка французького фшософа Ж. Марггена: "Людина мае права з огляду на той факт, що вона е особистютю, господарем над собою та над сво!ми вчинками; отже, вона не е засобом для досягнення будь-яко! цш, вона е цшлю сама по собг Людська гщнють? Цей ви^в нiчого не означатиме, якщо з нього не випливае висновок, що згщно з природним правом людина мае право на повагу, на те, щоб бути суб'ектом прав, щоб у не! були права. Bti щ речi належать людиш саме тому, що вона людина" [8, с. 37].
Природно-правова теорiя походження прав людини стверджуе, що право особи щодо шшо! може бути як позитивним, так i моральним. Для аналiзу та визначення обов'язковосп реалiзацii цього права, з позицш зазначено! теори, необхщно визначити його змют, який мае бути аргументований вщповщно до критерi!в справедливости розумностi та моральних цiнностей. Адже тшьки за таких умов моральш вимоги обов'язковi у юридичному сенсг Суть цiе! теорi! полягае у тому, що перелш позитивно закршлених конституцiйних прав не е вичерпним (ч. 1 ст. 22 Конституци Укра!ни), !х можна "вивести" та сформулювати, враховуючи необхщнють захисту певних штерешв правничими засобами. Вона також визнае позадержавне походження прав людини та виводить !х змют безвщносно до встановленого правопорядку. Яскравим прикладом такого пщходу може бути право особи на "прайвесГ' (державне невтручання у приватне життя), яке Верховний Суд США "вивiв" iз природи та духу Конституци США та у результат застосування концепцп "належно! правово! процедури".
У сучасному публiчному правi набув поширення третiй пiдхiд, який знаходить виявлення у комбшацп природно-правового та позитивютського пiдходiв. Як зазначив з цього приводу колишнш Голова Федерального Конституцшного Суду (ФКС) та президент ФРН Р. Герцог: "Поняття прав людини несе навантаження й у сенс !х походження та захищеностi. Позитивiзм уважае, що права дiють у тому обсяз^ у якому вони гарантуються державно-правовими нормами (нормативютська теорiя Кельзена). Вiд цих прав вiдрiзняються тi, джерелом яких е християнсью цiнностi, якi не потребують державного визнання, а ддать як надпозитивш права. Але такий пiдхiд не мае особливого практичного значення у ФРН, оскшьки Основний Закон i без цього мютить широкий перелш прав i не було особливо! необхщносп проголошувати або вдаватися до поняття надпозитивних прав, хоча на початку свое! дiяльностi ФКС використовував таке поняття. Основний Закон виключае конфлшт чинно! Конституци та надпозитивних прав. Додержавш права - це т самi права людини, санкщоноваш державою" [3, с. 15].
Отже, у принциш, можна дiйти висновку, що конфлшту мiж цими двома тдходами не iснуе, оскiльки сучасна наука та вiдповiдна практика не визнають тих прав людини, яю не закршлеш позитивно у нормативному вигляд^ Фундаментальний, персонiфiкований (невiдчужуваний вщ особи) та природно-правовий характер першого поколшня прав людини отримав усебiчне визнання. Вони закрiпленi у конституцшних документах перiоду лiберально-демократичних революцiй (право на свободу та особисту недоторканнють, право на свободу слова, на людську гщнють, на власнють, на справедливий суд тощо) та практично без змш перейшли у сучасш конституцшш тексти та мiжнароднi договори (конвенци).
Права другого поколiння - позитивш права, що закрiплювались у конститущях першо! половини XX столггтя (право на працю, на сощальний захист та iншi), а також права третього поколшня - колективш права, закршлеш у конститущях друго! половини XX столггтя (право на безпечне для життя та здоров'я довкшля тощо), не мають такого природно-правового характеру, оскшьки надаються державою та залежать вщ здшснення !! соцiально-економiчно! функцi!, на вiдмiну вщ прав першого поколiння, якi вимагають вщ держави утримуватися вiд свавшьного втручання у сферу iндивiдуально! свободи.
Отже, треба визнати необхщнють юнування розумного та необхiдного спiввiдношення прав людини мiж собою у демократичному суспшьств^ на що чiтко вказав англшський фiлософ С. Мiлль: "единою метою, з якою влада може бути лептимно застосована до будь-якого члена цившзованого суспшьства проти його вол^ - це запобiгання завдаванню шкоди шшим. Його власне благо, фiзичне чи моральне, не е вагомою гаранпею. Частина його поведшки пiдконтрольна суспiльству, - це те, що стосуеться шших. Та частина поведшки, яка стосуеться лише власне його самого, його право на незалежнють - абсолютне. 1ндивщ е сувереном над собою, над власним тшом та розумом" [6, с. 7].
Розвиток природно-правових пiдходiв щодо походження основоположних прав людини, а отже, й встановлення суддiвського критерда щодо пропорцшносп !х обмежень позитивним законодавством, залежить вщ ступеня укра!нсько! iнтеграцi! у европейську правову систему, активно! пщтримки цього процесу укра!нською юридичною елiтою, принципово новою, "творчою" дiяльнiстю Конституцiйного Суду Укра!ни щодо захисту цих прав та визначення !хнього змюту, а також визнання судового прецеденту джерелом права про права людини.
На нашу думку, враховуючи поданий вище аналiз захщно! концепци прав людини, можна видшити !! основнi елементи.
По-перше, у сучаснш правовiй теорi! та на практищ не визнаеться у чистому виглядi нi природно-правовий, нi позитивютський пiдхiд щодо походження основоположних прав та свобод людини i громадянина. У практищ конституцшного судочинства визнають так званий "третш шлях": щ права та свободи мають бути обов'язково зафшсоваш у конституцшному тексп з метою !х юридичного захисту та гарантш, але змiст цих прав (принаймш першого поколiння) не може визначатися лише у текстах закошв. О^м того, обмеження щодо здшснення цих прав, встановлеш позитивним законодавством, повинш вiдповiдати критерiям природного права, тобто не бути свавшьними, та вщповщати критерiям розумностi, суспшьно! необхiдностi та пропорцiйностi. Для !х належно! гарантi! найбiльш пристосована дiяльнiсть конституцiйних судiв та мiжнародних
юрисдикцшних оргашв (Свропейського суду з прав людини), яка сприяе усебiчному визнанню судового прецеденту джерелом права.
На тдтвердження цього висновку можна навести висловлювання вщомого правознавця сучасносп М. Кеппелегтi: "... сучасний конституцiоналiзм з його основним елементом -лiберальним бiллем про права та його суддiвським захистом - е единою реалютичною iмплементацiею цiнностей природного права у нашому сучасному свт. У цьому сенсi наша епоха е епохою природного права. Точшше я хочу сказати, що сучасний конституцiоналiзм е спробою зняти суперечнють мiж позитивним та природним правом. Сучасш конституцi!, бiллi про права, яю !х складають, та судовий контроль е синтезом позитивного та природного права. Вони вiдображають найвиваженiшу спробу тисячолпъ щодо "позитивацi!" цих цiнностей, але без !х абсолютизацi! або !х передачi пiд повний контроль ситуативних бажань парламентсько! бiльшостi, що змшюються" [2, с. 210].
Разом iз тим, цей природно-правовий пiдхiд, тобто вiра в iснування деяких природних прав людини, не закршлених у правових нормах, ще збертаеться, про що наголошуе, зокрема, ч. 3 ст. 5 "Фундаментальш права" проекту Конституцшного Договору для Свропейського Союзу: Фундаментальш права, якi гарантуе Свропейська конвенцiя про захист прав людини та основних свобод, а також яю походять з конституцшних традицш, що е спiльними для держав-учасниць, становлять загальнi принципи права Союзу.
По-друге, фундаментальш права та свободи природно-правового походження обмежують державну владу у правовому сенш, встановлюють межi !! реалiзацi!, а також виступають самостшним критерiем визначення правового характеру закошв та "становлять основу "стримувань та противаг" державнiй владi, що завжди мае тенденцiю до виходу з-тд контролю суспiльства; це той бар'ер, який у державу що претендуе iменуватися демократичною i правовою, не може бути подолано на власний розсуд ш законодавчою, ш виконавчою, ш судовою владою" [16, с. 10].
По-трете, фундаментальш права та свободи не тшьки визначають характер та порядок шдивщуальних дш, але й встановлюють певш обов'язки держави. У сучасних демократiях вони також виступають певним обмеженням на законодавчу дiяльнiсть держави та юридичною гаранпею захисту вщ свавiлля парламентсько! бшьшосп. Законодавець не може скасувати щ права та свободи, а також встановити у текстах закошв свавшьш (у розумшш "диспропорцiйнi") обмеження щодо !х реалiзацi!.
Як слушно зауважуе з цього приводу вщомий укра!нський дослiдник М. Козюбра, "права людини е безпосередньо ддачим правом i можуть застосовуватися (з посиланням, звичайно, на вщповщш мiжнароднi пакти, згоду на обов'язковють яких надала Верховна Рада Укра!ни) "соп1ха legem" - всупереч закону, якщо закон суперечить фундаментальним правам людини: не вщображае природно-правовi основи; не вщповщае мiжнародно-правовим принципам i нормам про права людини та громадянина; прийнятий нелептимним органом державно! влади; не використовуеться весь комплекс правових засобiв i прийомiв, що виробленi свгговою практикою тощо" [16, с. 10].
На думку О. Лукашово!, виршальний вплив на становлення прав людини справила природно-правова доктрина, яка утвердила прюритет прав людини, визначивши новi параметри взаемовiдносин мiж шдивщом та владою [23, с. 9]. Головною особливютю природного права е те, що в основу його покладено загальнолюдсью цшносп. Природно-правовi теори розглядають права людини як вираження об'ективних потреб i цiнностей людського буття. Проте не можна забувати, що розумшня походження та суп прав людини постiйно оцiнювали з урахуванням двох протилежних позицiй, природно-правовш доктринi великою мiрою протистояв позитивютський пiдхiд до розумiння прав людини та взаемовщносин iндивiдуума та держави. Позитивютський напрям шдходить до прав людини як до категорш, що встановлюе держава, держава здшснюе акт "дарування" людинi !! прав.
Протистояння цих позицш вiдбуваеться вже упродовж тривалого часу i зберiгаеться в сучасних правових системах. Практика держав, яю визнають природно-правову доктрину походження прав людини, зовшм не заперечуе !! позитивного оформлення. Як випливае iз зауваження О. Лукашово!, природно-правову доктрину та позитивютський шдхщ слщ розумгш як в1дносини протилежностей, тобто вщносини, що взаемно доповнюють, зумовлюють однi одних [23, с. 14].
Природно-правова концепщя ставить права людини над державою, запобтаючи !х довiльному обмеженню. Держава не може не визнавати прав людини на життя, гщнють, недоторканнють тощо. Поряд iз цим держава, спираючись на закон, зобов'язана виконувати функщю !х захисту i забезпечення. Отже, юридичне закрiплення прав людини, вбираючи в себе природно-правовi начала, що мютяться у них, пом'якшуе протистояння природно-правових та позитивютських пiдходiв. 1дучи шляхом позитивного закршлення природних права i принципiв, яю за змiстом е етично-полiтичними настановами, що набувають тд час закршлення певно! конструктивно! юридично! форми, можна стверджувати, що права та свободи людини i громадянина виступають одним iз найважливших iнститутiв теорi! держави i права.
1з само! словесно! конструкцп "права людини" випливае, що вони можуть належати лише людиш або хоча б колективу людей. Отже, необхщно знайти певну ознаку, яку мали б уш люди без винятку; це дасть змогу вщповюти на питання про природу належних !м прав.
У середньовiчнiй Сврот проблему винятковосп людини розкривали через тлумачення текспв Священного писання. На вщмшу вiд тварин, людина була моральною ютотою, що уклала завгг з Богом. Лише в епоху Просвггництва важливою особливiстю людини також визнали наявнють розуму. Люди домоглися певно! автономп вiд природи, вившьнивши себе з-пiд впливу низки природних закошв, що дiють щодо шших груп живих iстот. Людина сама врегулювала питання, пов'язаш з правилами свого ствжиття. Очевидно, моральш настанови - це першi загальнообов'язковi норми, що виникли iз системи табу i заборон примiтивного суспшьства. На нашу думку, вiдмiнною рисою людини е !! здатнiсть до моральних дш, тобто здатнiсть формувати уявлення про моральш права, робити висновки, що грунтуються на моральних уявленнях, а отже, брати на себе моральну вщповщальшсть. Отже, права на життя, свободу i задоволення природних потреб невщчужуваш, оскшьки в протилежному випадку моральне суспшьство не юнуватиме.
Наведене вище твердження щкаве й тим, що бшьшють теорш розглядають права людини насамперед як права моральш. Як пише А. Бережнов [11, с. 27], уявлення про право виникае як домагання шдивща визначеного сощального блага i тому споконвiчно е суб'ективним уявленням про щеальне, справедливе. Спочатку це буде моральне право, дотримання якого шдтримуватиметься силою суспшьно! думки, шзшше воно може стати вже юридичним правом, що перебувае тд захистом держави.
Треба звернути увагу насамперед на те, що для укра!нсько! правосвщомосп завжди був характерний нерозривний зв'язок права з моральними духовними началами, i навiть бiльше - iз християнською чеснотою.
Право, права i свободи людини для укра!нсько! правосвiдомостi не юнують тiльки у практичному, прагматичному розумшш як засiб забезпечення свободи i безпеки окремого iндивiда. 1хне розумiння та втiлення пов'язанi з реалiзацiею глибинних цiлей людсько! природа, самого змюту !! iснування.
Принципове значення мае i те, що ставлення до права, до прав i свобод людини для укра!нсько! правосвщомосп неможливе iнакше як через усвщомлення певного морального iдеалу як мети у власному житп. Тому будь-яка правова проблема для укра!нсько! ментальносп нерозривно пов'язана з цшностями добра i справедливостi, правди i людяностi. Так, у преамбулi чинно! Конституцп Укра!ни зазначено, що Верховна Рада Укра!ни приймае цю Конститущю, "усвщомлюючи вiдповiдальнiсть перед Богом, власною совютю, попереднiми та прийдешнiми поколшнями". У цих словах виражено таю цшносп, як добро, любов та совють, що е дзеркалом людсько! справедливости
На нашу думку, спроби перемютити укра!нську правову систему в площину шших цшностей та суто мехашчно перенести на укра!нський грунт захщноевропейську концепцiю прав i свобод людини, основану на природно-правовш доктриш, може призвести до кризи в укра!нськш правосвiдомостi, а у кшцевому рахунку - навiть до применшення само! ще! прав i свобод людини i громадянина. Тому, визнаючи значення системи прав i свобод людини i громадянина, яку розробила захщноевропейська правова думка, треба шукати !! власне обгрунтування, доповнювати !! тими iдеями, насичувати тими щеалами, що визначаються особливостями укра!нського менталггету.
XIX ст. стало свщченням розширення ще! про права людини, а сама концепщя прав людини тсля Друго! свiтово! вiйни поступово набувае глобального характеру. Проте зазначимо, що поряд iз глобалiзацiею проблеми прав людини, закршленням всесвiтнiх унiверсальних поведiнкових стандарта, у мiжнародно-правових документах вiдсутня дефшщш поняття прав людини. Зважаючи на такий факт, можна зробити висновок, що це пов'язано iз полгшчними, культурними, соцiальними особливостями кра!н, що брали участь у розробленш та прийнятп Загально! декларацi! прав людини та шших важливих мiжнародно-правових документа у галузi прав людини.
Науковщ не досягли також едино! позици щодо дефiнiцi! поняття прав людини. Так, I. Фарбер, А. Лопатка, В. Кучинський дотримуються думки, що права людини - це сощальш можливосп шдивща мати певнi блага [31, с. 13]. Вже цитована нами О. Лукашова, пом'якшуючи протистояння природно-правових та позитивютських поглядiв на права людини, зазначае, що права людини - це визначеш нормативно структуроваш властивосп та особливосп буття особи, що виражають !! свободу i е невiд'емними та необхщними способами i умовами !! життя, !! взаемовiдносин iз суспiльством, державою, шшими iндивiдами [31, с. 13]. М. Впрук формулюе права i свободи людини як матерiально зумовлеш, юридично закрiпленi та гарантованi можливосп iндивiда володiти та користуватися конкретними сощальними благами [31, с. 14].
Визначаючи поняття "права людини", у науковш лiтературi та законодавствi доволi часто вживають формулювання "права i свободи людини". Хоча переважно термши "права" i "свободи" вживають як синошми, все ж таки певна вщмшнють мiж ними iснуе. Якщо йдеться про наявнють у особи права, то цьому протиставляеться обов'язок влади здшснити певш дi!, спрямоваш на реалiзацiю цього права. Якщо йдеться про свободу, то це означае, що юнуе окрема сфера життя шдивща, яко! влада не повинна торкатися, тобто це можна розумгш як заборону втручатися у певну сферу життя шдивща.
У юридичнш наущ права людини найчаспше визначаються як гарантоваш демократичним суспшьством можливосп для кожного iндивiда, певних спшьностей на належний рiвень життя, ефективну сощальну систему охорони та захисту вщ свавiлля держави вщповщно до встановлених мiжнародних та нацюнальних стандартiв i процедур [31, с. 14]. Або ж "певш можливосп людини, необхщш для !! повнощнного iснування та розвитку в конкретно-юторичних умовах, що об'ективно зумовлюються досягнутим рiвнем розвитку людства i мають бути загальними та рiвними для вшх людей" [32, с. 16].
Не викликае жодних сумнiвiв, що проблема прав людини вже давно вийшла за межi одше! кра!ни i набула характеру свiтово!. Тому в запропонованому визначенш йдеться про '^вень розвитку цивiлiзацi!". Права людини - це права не тшьки громадянина конкретно! держави, але й члена свпово! спшьноти. Це твердження найповшше проявляеться у концепцiях, що проголошують ушверсальнють прав людини. "Вс права людини мають унiверсальний характер, вони неподшьш, взаемозалежнi та взаемопов'язаш. Мiжнародне спiвтовариство повинно ставиться до прав людини неупереджено та об'ективно" [33].
У Конституцп нашо! держави гарантам прав та свобод людини i громадянина придшено найбiльше уваги. Зазначимо, що шститут "Права, свободи i обов'язки людини i громадянина" мае ширше коло гарантш, шж iншi iнститути Конституцi!. Пiдтвердженням тому е той факт, що в роздш II практично вш 47 статей мютять конституцiйно-правовi гарантi! прав i свобод людини та громадянина. Усю сукупнють як конституцiйно-правових гарантш, так i гарантiй, закрiплених в шших галузях законодавства, варто розглядати у цшсносп як систему юридичних гарантш, прав та обов'язюв громадян, кожно! особистосп.
Оскiльки Конституцiя, як Основний Закон держави, вносить системшсть у право i е ефективним системоутворювальним фактором правово! системи, закршлюе вихiднi засади формування та дп нацiонального права, наповнюе його сво!м змiстом, пронизуе единими принципами та щеями [18, с. 12], то конституцiйно-правовi гарантi! е основою для формування гарантш, що мютяться в ушх галузях права, тобто конституцiйно-правовi гарантi! перетворюються на гарантi! шших галузей права.
Положення Конституци, в яких закршлено i гарантовано права та свободи людини i громадянина, найбiльш конкретно та детально розкрито та розвинено у нормативно-правових актах, прийнятих державними органами (кодексах, законах), тдзаконних актах (указах Президента та постановах Уряду), а також у локальних нормативних актах.
Конституцшно-правовим гарантям притаманна iмперативнiсть, однак юнуе тюний зв'язок мiж конституцшно-правовими гарантiями та гарантiями iнших галузей права. Так. ст. 41 Конституци Укра!ни проголошуе: "Кожен мае право володгги, користуватися i розпоряджатися своею власнютю, результатами свое! iнтелектуально! творчо! дiяльностi. Право приватно! власностi е непорушним" [19]; ст. 440 ЦК Укра!ни закрiплюе виконання цiе! гарантп: "Шкода, що заподiяна особистостi або майну громадянина, а також шкода, що заподiяна оргашзацп, пiдлягае вщшкодуванню особою, яка заподiяла шкоду, у повному обсязГ' [13, с. 637].
Тюно зв'язанi конституцiйно-правовi гарантi! також з гарантами, закрiпленими кримiнальним правом, оскшьки Конституцiя Укра!ни визначае змют i принципи кримiнально! полiтики, !! мету та соцiальну спрямованiсть. Своею чергою, кримiнально-правовi гарантi! здiйснюють охорону багатьох конституцшно-правових норм. Так, Кримшальний кодекс Укра!ни передбачае конкретнi мiри покарання за небезпечнi злочини, спрямоваш проти життя i здоров'я людини, захист яких гарантуе Конститущя.
Удосконалення законодавства про забезпечення прав i свобод людини i громадянина здшснюеться в нашiй державi збiльшенням переважно! ваги законiв у системi нормативно-правових акпв, що безпосередньо визначають порядок реалiзацi! основних прав та свобод людини i громадянина; сприяння увщповщненню цього законодавства до Конституцi! Укра!ни та мiжнародних стандартiв у цш галузi; доведення норм, умiщених у законах, що гарантують основш права та свободи людини i громадянина, до високого рiвня конкретизацi!; посилення юридичних гарантш захисту цих прав та свобод, змщнення правових засобiв !х реалiзацi!.
Деякi права в найзагальшшому виглядi сформульовано в Конституци, проте на рiвнi законiв вони дотепер так i не набули належного або й узагалi шякого закрiплення. Прикладами можуть слугувати ще недавнш антиконституцiйний iнститут прописки, вщсутнють окремого закону про порядок проведення мирних зборiв, мiтингiв, походiв i демонстрацiй тощо [17, с. 234].
На нашу думку, якщо, з одного боку, i вщбуваеться помине розширення перелiку та поглиблення змюту чинних гарантiй прав i свобод на рiвнi чинного законодавства, то з шшого -вiдчутно зменшуються можливосп !х реалiзацi!, особливо в соцiально-економiчнiй та екологiчнiй сферах. Виникае парадокс: деталiзацiя регулювання законом можливостей здшснення того чи iншого права може не збтатися з можливостями його реального використання в повсякденнш практищ, тобто часто гарантi! конституцшних прав та свобод людини не ддать.
Особливе мiсце гарантiй прав i свобод людини та громадянина визначаеться ще й тим, що процес гарантування е складовим елементом у системi нацюнально! безпеки Укра!ни, яка передбачае три рiвнi основних об'екпв безпеки: на першому мющ - громадянин (людина) - його права та свободи; на другому - суспшьство, його духовш та матерiальнi цiнностi; на третьому -держава, !! суверенiтет, конституцiйний лад, територiальна цiлiснiсть i недоторканнiсть кордошв.
Прiоритетними нацiональними iнтересами Укра!ни на сучасному етапi визнано розвиток демократичних шститупв для забезпечення прав та свобод людини, гарантування прав укра!нсько! наци та нацюнальних меншин Укра!ни, захист прав яких розглядаеться як невщ'емна частина мiжнародно-правового захисту прав людини, важливий елемент забезпечення стабшьносп, демократи та миру в Сврош, один iз найважливiших напрямiв мiжнародно! спiвпрацi [36, с. 28]; забезпечення еколопчно та технологiчно безпечних умов життедiяльностi суспiльства, змiцнення генофонду Укра!нського народу, його фiзичного та морального здоров'я та штелектуального потенцiалу тощо. Загрозою нацюнальнш безпецi Укра!ни держава визнае низький рiвень життя та сощально! захищеностi значних верств населення, наявнють велико! кiлькостi громадян працездатного вшу, не зайнятих суспшьно корисною дiяльнiстю, зниження рiвня здоров'я населення, незадовшьний стан системи його охорони тощо [24, с. 138].
Щоб забезпечити захищешсть громадян, у межах нацюнально! безпеки розробляють систему нормативно-правових акпв, визначають правовi основи дiяльностi державних органiв влади та
управлшня, формують органи забезпечення безпеки та мехашзм контролю за !х дiяльнiстю. Для виконання цих функцiй створюють державш органи забезпечення нацiонально! безпеки, яю керуються в сво!й дiяльностi Конституцiею Укра!ни, законами Укра!ни "Про Раду нащонально! безпеки i оборони Укра!ни" [29], "Про службу безпеки Укра!ни" [30], "Про мiлiцiю" [26], "Про правовий режим надзвичайного стану" [28], "Про захист населення i територш вщ надзвичайних ситуацiй техногенного та природного характеру" [25], "Про оперативно-розшукову дiяльнiсть" [27] та шшими нормативно-правовими актами, а також мiжнародними договорами та угодами.
З огляду на принцип, за яким людина, !! життя, здоров'я, честь i гщнють, недоторканнiсть та безпека визнаються в Укра!ш найвищою соцiальною щннютю, Конституцiя чiтко визначае, що навпъ в умовах военного або надзвичайного стану не можуть бути обмежеш права та свободи людини, тобто збертаеться система загальнонащональних i правових гарантш, усi основнi правовi шститути, що гарантують захист i оборону прав i свобод, передбачених Конститущею. Навiть у доволi складних для кра!ни умовах повиннi продовжувати свою дiяльнiсть Конституцiйний Суд, суди загально! юрисдикцi!, органи внутрiшнiх справ, прокуратура та iншi органи, вiд дiяльностi яких залежить захист прав i свобод людини.
Основоположний принцип побудови правово! системи взагалi та системи юридичних гарантш прав i свобод людини та громадянина, зокрема - загальнють захисту прав, свобод i законних штереив усiма способами, яю не суперечать законовi. Державному гарантуванню прав i свобод людини та громадянина слугуе те, що !х регулювання належить до виключного ведення Укра!ни, а це покликано забезпечити единий правовий статус особи, котра проживае на територи Укра!ни. Саме тому проблема гарантш прав i свобод людей у сучаснш Укра!ш виходить за межi суто юридично! практики. Постае надзвичайно складне завдання: не зафшсувати нормами права та законодавчими постановами нишшню правову ситуащю в кра!нi (як це було у провщних европейських кра!нах у перiод буржуазних революцш, коли вiдбувалося становлення сучасно! системи права), а, навпаки, увщповщнити цю правову ситуащю до свггових стандарта гарантш людських прав, скоригувати особливосп сприйняття права громадянами, лiквiдувати негативш стереотипи тощо [20, с. 19-20].
Висновки. Як випливае iз викладеного вище, останшми роками проблема прав людини стала предметом серйозного наукового аналiзу. Але реальних, ютотних зрушень, незважаючи на те, що влада весь час говорить про права людини, немае. Гострота проблеми зумовлена й тим, що в нашому суспшьсга склалася традищя зневажливого ставлення до окремого громадянина, особи, !! прав, свобод, iнтересiв [35, с. 5].
Разом iз тим, на наше глибоке переконання, сьогодшшня ситуащя не виглядае зовсiм безнадiйною. Щоб полiпшити ситуацiю у частинi забезпечення гарантш прав та свобод особи в Укра!ш, необхщно вжити таких заходiв, як прийняття комплексно! Концепцп державно! полiтики в галузi прав та свобод особи, Програми забезпечення прав та свобод людини i громадянина, активiзувати роботу з метою шдвищення правосвщомосп громадян. Пiдтримуемо пропозищю К. Волинки, яка пропонуе здшснювати вiдповiднi змiни i в економiчнiй сферi Укра!нi: забезпечувати зростання виробництва, переорiентувати економiку на загальносоцiальнi потреби, забезпечувати !! стабiльнiсть та поеднувати ринковi перетворення з виваженою сощальною полiтикою держави [12, с. 30]. Необхщно створити механiзм реалiзацi! передбачених у законодавсга прав, свобод та обов'язюв громадян, пiд яким треба розушти сукупнiсть рiзних гарантiй i дiй, процес, у результатi функщонування якого особи, котрi мають певш права, свободи та обов'язки, досягають цшей, благ, передбачених Конституцiею Укра!ни [15, с. 29].
На нашу думку, передуем потрiбнi реальнi гарантп прав людини. Повиннi дiяти не тшьки тi гарантi!, що закршлеш нормами права, але й гарантп, визначеш iншими соцiальними нормами: нормами морали моральностi, корпоративними нормами, нормами-звичаями тощо. Якими б не були стабшьними та забезпеченими з боку держави конституцiйно-правовi гарантп, вони не зможуть вщособлено вщ iнших сощальних норм достатньою мiрою створити сприятливi умови для повного забезпечення прав та свобод людини.
Безумовно, потрiбен доволi тривалий час для подолання шерци мислення укра!нцiв, для того щоб стосунки в суспшьсга стали глибоко моральними, вщповщали вимогам етики i, разом з тим, вимогам закону.
1. Blackstone W. Commentaries on the Laws of England / W. Blackstone. - Vol. 1. - P. 125. 2. Cappeletti M. The Judicial Process in Comparative /M. Cappeletti. - Oxford: Clarendon press, 1989. -P. 210. 3. Europasche Grunderechtzeitschrift. - 1990. - P. 483; Цит. за: Общая теория прав человека / под ред. Е. А. Лукашевой. - М. : Норма, 1996. - С. 15. 4. Golding M. The Concept of Rights: A Historical Sketch /M. Golding. - Boston: Little, Brown and Company, 1978. - P. 49. 5. Holmes S. The Liberal Idea / S. Holmes. - The American prospect, 1991. - P. 90. 6. Ibid. - Vol. 11. - P. 128. 7. Kelsen H. The Pure Theory of Law / H. Kelsen //Harvard Law Review. - Vol. 55. - 1941. - P. 69. 8. Maritain J. The Rights of Man / J. Maritain. - London, 1944. - P. 37. 9. Mill J.S. On Liberty / J.S. Mill. - Chicago: Gateway Edition, 1958. - P. 7. 10. Spann G. Secret Rights / G. Spann // 71 Minnesota Law Review 673 (1987). 11. Бережное А. Г. Права личности: некоторые вопросы теории / Александр Геннадьевич Бережное. - М. : Изд-во МГУ, 1991. - С. 27. 12. Волинка К. Г. Забезпечення прав i свобод особи в Украгт: теоретичн i практичн аспекти /К. Г. Волинка //Право Украгни. - 2000. - № 11. - С. 30.
13. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). - Х., 2000. - С. 637.
14. Институции Юстиниана / [Ин-т всеобщ. истории РАН; Юрид. фак. Моск. гос. ун-та им. М. В. Ломоносова; Центр изучения рим. права]; пер. Л. Расснера; под ред. Л. Л. Кофанова, В. А. Томсинова. - М. : Зерцало, 1998. - С. 21. 15. Князев В. КонституцШю гаранты прав, свобод та обов 'язюв людини i громадянина в Украш / В. Князев //Право Украгни. - К., 1998. - № 11. - С. 29. 16. Козюбра М. Принципи верховенства права у конституцтному правосуддi / М. Козюбра // Закон i бiзнес. - 2000. - № 17. - С. 10. 17. Конституцтне законодавство Украгни (законодавчi акти, коментар, офщйне тлумачення) / [С. В. Лiнецький, М. I. Мельник, А. М. Ришелюк]. - К. : Атта, 2000. - С. 234. 18. Конституцтне право Украгни: тдруч. [для студ. юрид. спец. вищих закл. освти] / Погортко В. Ф. [та т.]; за ред. В. Ф. Погорыка; НАН Украгни; 1н-т держави i права iм. В. М. Корецького; [2-ге доопрац. вид]. - К., 2000. - С. 12. 19. Конститущя Украгни: 1з змтами, внесеними згiдно iз Законом № 2222-IV вiд 08.12.2004 р. - К. : Велес, 2008. - 48 с. 20. Костицький В. Економiчний патрiотизм як соцiально-економiчне i правове явище / В. Костицький // Право Украгни. - 2001. - № 6. - С. 19-20. 21. Лотман Ю. М. Избранные статьи / Юрий Михайлович Лотман; [в 3 т.]. - Таллин, 1993. - Т. 2. - С. 42-45. 22. Международное сотрудничество в области прав человека: документы и материалы. - М., 1993. - С. 84. 23. Общая теория прав человека / под ред. Лукашoвой Е. А. - М. : Норма, 1996. - С. 9, 14. 24. Олтник А. Ю. Теорiя держави i права: навч. поаб. / А. Ю. ОлШник, С. Д. Гусарев, О. Л. Слюсаренко; Нац. акад. внутр. справ Украгни. - К. : Юртком 1нтер, 2001. - С. 11, 138. 25. Про захист населення i територт вiд надзвичайних ситуацт техногенного та природного характеру: Закон Украгни вiд 8 червня 2000 р. // Вiдомостi Верховног Ради Украгни. - 2000. - № 40. - Ст. 337. 26. Про мтцт: Закон Украгни вiд 20.12. 1990 р. // Вiдомостi Верховног Ради Украгни. - 1991. - №4. - Ст. 20. 27. Про оперативно-розшукову дiяльнiсть: Закон Украгни вiд 18 лютого 1992 р. // Вiдомостi Верховног Ради Украгни. - 1992. -№ 22. - Ст. 303. 28. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон Украгни вiд 16 березня 2000 р. // Вiдомостi Верховног Ради Украгни. - 2000. - № 23. - Ст. 176. 29. Про Раду нащональног безпеки i оборони Украгни: Закон Украгни вiд 5 березня 1998 р. // Голос Украгни. - 1998. - 3 квт. 30. Про службу безпеки Украгни: Закон Украгни вiд 25 березня 1992 р. // Вiдомостi Верховног Ради Украгни. -1992. - №27. - Ст. 383. 31. Рабтович П. Здтснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичн аспекти) / П. Рабтович, I. Панкевич // Пращ Львiвськог лабораторИ прав людини i громадянина. - Серiя I. До^дження та реферати. - 2001. - Вип. 3. - С. 13, 14. 32. Рабтович П. Основн права людини: поняття класифiкацiг, тенденцИ / П. Рабтович // Укр. часопис прав людини. - 1995. - № 1. - С. 16. 33. Российский бюллетень по правам человека. - 1998. -Вып. 10. - С. 5. Вденська Декларащя 1993 року). 34. Смит А. Исследование о богатстве народов / А. Смит. - Петроград: Прибой, 1924 (1776). - С. 204. 35. ТацШ В. Проблеми становлення сучасного конституцiоналiзму в УкраЫ / В. ТацШ, В. Тодика // Право Украгни. - 2001. - №6. - С. 5. 36. Товт М. Мiжнародно-правовий захист нащональних меншин в УкраЫ та система контролю Ради Свропи /М. Товт // Право Украгни. - 2001. - № 7. - С. 28.
