CC BY
21
УДК: 17.025
Ганс-Март/н ЗАСС
Institute of Philosophy, Ruhr-University, Bochum, Germany Hansmartin.Sass@rub.de
ЗАСАДИ Б1ОЕТИКИ З ПРОТЕСТАНТСЬКО1 ТРАДИЦИ1
Термт та концепщя бюетики (Bio-Ethik) були розроблеш Фрiцем Яром (Fritz Jahr), протестант-ським пастором в мiстi Галле у 1927рощ, тобто задовго до того, як у 1970-тих виникла бюетика у сучасному розумтт в Амери-ц й з тих пiр набула поширення по всьому свту. Бюетичний iмператив Яра, nid впливом християнських та гуматстичних традицш, eid Франциска Асизького, Артура Шопенгауера, а також буддийськог' фыософп, виражаеться в наступ-ному: «Поважай все живе взагалi як самого себе i, якщо це можливо, стався до всього живого як до самого себе!». Яр Ытерпретуе заnовiдь «Не вбий» як принцип «загальног морали, який включае в себе зобов'язання тклуватися про свое здоров'я, громадську охорону здоров'я й медико-сантарну освту в быьш широких рамках утверсального бюетичного iмnеративу. Пастор Фрщ Яр, який за життя не мав безпосереднього впливу нарозвиток концепци, побудував першу протестантську основу для сучасних богословських та етичних концепцш в галузiмедичног етики, бюетики й iнвайронментальноi етики.
К^^^о^^ слова: Фрщ Яр, бюетика, бюетичний iмnератив, категоричний iм-ператив.
Вважаеться, що концепцш бюетики - i, власне, саме поняття «бюетика» - були введет в 1971 рощ американським бюхшгком Ван Ренес-лером Поттером у зв'язку i3 заснуванням 1нституту Етики iM. Кеннедi при унгверситеп Джорджтауну, США (Reich, 1994). Проте це незовсш так. Адже ще 1927-го року пастор Фрщ Яр (Fritz Jahr) з м. Галле (Ншеч-чина) в свош статл «Бю-етика», надрукованш в авторитетному журна-лi «Космос», окреслив головний iмператив бюетики: «Поважай кожне живе створшня перед усiм як таке, чие кнування е самоцылю, i обходься з ним по можливостi саме таким чином!» Яр формулюе цей бюетичний шператив як полемiчне протиставлення канианськш антропоцентрич-нш етищ (Sass, 2008). Таким чином, понад вюшдесят рокгв тому вш не просто вводить у науковий обгг нове поняття, а розпочинае дискусгю, що, все бшьше розгалужуючись, зачшае наразi медичну та еколоичну
1 Переклад з шмецько! Ганни Губенко
етики, етику рослин та тварин, теолог1ю твор1ння та теолог1ю довк1лля; дискус1ю, що набирае все бiльшоi ваги та актуальност1 в наукових до-слiдженнях та в ун1верситетськ1й практиц1, на церковному амвон та у житл мкцевих громад.
1. Виникнення та змкт поняття бiоетики
З часiв Аристотеля зах1дна ф1лософ1я розр1зняе три основт науки: ф1-зику, етику та лог1ку. Щодо перших двох Кант зазначав в «Основах ме-таф1зики моральности наступне: «Щ закони не е аш законами природи, аш законами свободи волi. Наука, що вивчае перш1, називаеться ф1зикою, та, що вивчае друи - етикою; першу називають також наукою про природу, другу - наукою про звичаi та мораль» (Altman, 2011). Усп1хи експе-риментальноi ф1зюлоги в дослщжент нервовоi системи рослин, тварин та людини (зокрема, експерименти В1льгельма Вувдта та iнших), довели необхщшсть рев1зи з боку природничих наук границь мiж «ф1зичним» та «псих1чним», тобто мiж живою та неживою природою. Так народилася нова наука - фiзiологiчна психологiя (Sass, 2007). Виходячи з цього та з необхщносп розробки нових наукових метод1в, Рудольф Айслер д1йшов наступного висновку: «Якщо ми хочемо уникнути розпливчастостi мета-Ф1зичних та 1нших вих1дних положень так званого «впалзму»; якщо ми хочемо в1дмовитися в1д неясних, ad hoc надуманих та штучно сконстру-йованих «життевих сил» (ентелехш, дом1нант i т.п.); якщо, нарешл, ми хочемо додержуватися принципу едност1 природноi причинност1 також в област1 органiчного - тод1 нам не залишаеться н1чого 1ншого, як до-повнити (не зам1нити!) бюф1зику та 61ох1м1ю 61опсих1кою, i не визнати, що псинчш 1мпульси вищого та нижчого Гатунк1в, поривання простих та б1льш складних форм, тенденцп щодо збереження орган1ки (едност1 живого), та потяги й волшня, що вит1кають з усього згаданого вище - все це е засобами досягнення найвищоi мети: прямо чи опосередковано керува-ти життевими процесами та модиф1кувати iх» (Eisler, 1909: р. 31).
Що ж вит1кае з цього нового под1лу природи на «ф1зичне» та «пси-х1чне» для сп1вв1дношення науки та етики, а також, можливо, для ди-ференщацп розд1л1в власне етики? Фрщ Яр в1дпов1дае на це запитання так: «Р1зке розмежування м1ж людиною та твариною, що було пашвним з самого початку нашоi европейськоi культури аж до другш половини 18 ст., сьогодт зникае. Душа европейця до епохи Французькоi революций формувалася навколо едност1 рел1г1йного, ф1лософського та на-укового п1знання св1ту, проте з тих час1в ми вимушен1 були в1дмовитися в1д цiеi «триедностЬ> п1д тиском все нових знань. I здобутком сучасних природничих наук лишаеться той факт, що вони вперше уможливили
неупереджений розгляд того, що коггься в cbîtî. Ми б поставили хрест на соб1 як на шукачах iстини, якщо б сьогодш захот1ли в1дкинути ре-зулътати експеримент1в над тваринами, досл1дженъ кров1, ïï сироватки та 1н. З 1ншого боку, ми не можемо не визнати, що саме цей науковий трiумф людсъкого духу в1д1брав у людини ïï пан1вне становище в свгго-вому устроï. Ф1лософ1я, що ран1ше диктувала природничим наукам своï концепцп, вимушена тепер сама вибудовувати своï системи на здобут-ках природничих наук. ...Що ж вит1кае з цього перевороту? Передус1м базова рiвнiстъ людини та тварини як об'ект1в досл1дження психологи. Остання вже не обмежуеться людиною, а працюе тими самими методами в цариш тваринного св1ту; i так само, як юнують пор1внялън1 до-сл1дження анатомiчноï будови людини та тварин, так само ми оч1куемо вкрай повчальних пор1внянъ душ1 людсъкоï та тваринноï. Так, можна говорити навпъ про зародження психологи рослин, - ïï найв1дом1шими представниками е Г.Т. Фехнер в минулому, Р.Х.Франс, А. Вагнер або 1н-д1ець Бозе в сучаснш наущ; таким чином, сучасна психолог1я зараховуе вс1х живих ктот до царини власних досл1джень. В таких умовах лоично говорити про бю-псих1ку (науку про душу усього живого), як це робить Р.Айслер. А в1д бю-психжи лишаеться лише крок до бю-етики, тобто, до прийняття моральних зобов'язань не лише по в1дношенню до людини, але по в1дношенню до вс1х живих створ1нь» (Callahan, 1973: р. 66-73).
Проте Яр обГрунтовуе особливу вщповщальтсть та моральт зобов'язання по в1дношенню до живоï природи не лише роздумами про гс-тор1ю науки, про взаемов1дношення науки та етики та про зм1нення рол1 фшософи внаслщок усп1х1в природничих наук. В1н згадуе також Франциска Асс1зького як «особливо привабливий приклад з минулого», що в свош найщир1ш1й симпати до вс1х живих створ1нь на багато в1к1в випередив мри Руссо про едину природу. Проте благогов1ння перед природою та вщповь дальтсть перед вс1м живим спов1дували сам та вимагали цього ж в1д 1нших так само Гердер, Шляйермахер, Шопенгауер, Едуард фон Гартман та 1н-д1йськ1 ф1лософськ1 школи - набагато ран1ше та без зайвих наукових реф-лекс1й. 1927-го року Яр розробляе наукову та культуролопчну концепщю бюетики; 1934-го переносить при тлумачент п'ятоï заповщ «бюетичний 1мператив» на сфери медичноï етики 1 на систему охорони здоров'я.
2. Антропоцентричний iмператив Канта i бюетичний iмператив Яра
Бюетична максима стверджуе, в1дпов1дно до Канта в «Критищ практичного розуму» (1788): «практичними основами е т1, що м1стять загаль-не визначення вол1, котре охоплюе к1лька практичних правил. Вони е суб'ективними, тобто максимами, якщо умова вважаеться суб'ектом
такою, що дie виключно на його волю; i об'ективними, або практични-ми законами, якщо вони сприймаються як об'ективш, тобто, д1ючими на волю кожно! розумно! 1стоти» (Jahr, 1927). Для Яра бюетичний 1м-ператив е максимою, що визначае д1яльн1сть як шдивгдуальну, так i ко-лективну. Цю максиму потр1бно кожного разу уточнювати для кожного конкретного випадку та для р1зних культурних та суспгльних умов, i пе-реводити в практичш закони.
Яр цитуе Едурда фон Гартмана, котрий критикуе зривання кв1т1в: з1-рвана кштка е смертельно пораненим орган1змом, в1д якого залишилися неушкодженими лише його фарби; це все ще жива та всмгхнена гол1вка, проте вже вщдшена в1д свого т1ла. - Якщо я бачу розу, в сосуд1 з водою або вплетену дротом в бутоньерку, я не можу втриматися в1д жахливо! думки, що людина замордувала кв1тку до смерт1, аби та в своему вми-ранш милувала ii око, що е достатньо безсердечним, аби не розтзнати п1д 1люз1ею життя протиприродно! смерт1» (Jahr, 1927). Яр заперечуе фон Гартману, що квгги в1дмирають i на рослин1, i що багато рослин культи-вуються i розводяться саме через красив!, придатш до зрiзування кв1тки
- i отже, питання зрiзування квшв не е таким однозначним. Проте не-обхгдно в1др1зняти цю суперечку навколо припустимост1 чи варварства зрiзання кв1т1в в1д бездумного або свгдомого пошкодження й нищення рослин: «В цариш рослинно! етики наше штупивне вадчуття слугуе нам орiентиром, коли воно не дозволяе нам пгд час прогулянки лугом зби-вати квгги палицею направо й налево; або збирати букет, щоби за мить, не замислюючись, викинути його; або коли воно змушуе нас здригати-ся вгд слшо! тяги до руйнування зухвалих молодик1в, що надломлюють верхГвки молоденьких дерев обабiч дорГг або в л1с1 (Jahr, 1928).
Яр розмежовуе нормативну етику з iдеологiею та релшйною догматикою, так само як з фглософською метафiзикою. «Ми виходимо»,
- пише вгн - «з Гнших засад, нгж шдшсью релiгiйнi фанатики, що не хочуть зачепити жодно! живо! 1стоти. Так само наш1 законодавч1 та ад-мтстративш приписи щодо захисту окремих рослин або квшв в пев-н!й м1сцевост1 (наприклад, альпГйських рослин) базуються на зовсгм 1н-ших поглядах: держава бажае захистити ту чи шшу рослину, аби вона не зникла в певнГй м1сцевост1 та й надал1 радувала людей. Там, де рослини ростуть в достатнГй к1лькост1, держава й не подумае захищати гх заради них самих». Яр критикуе шш1 крайн1 прояви фанатизму шдшщв, «що не хочуть зачепити жодно! живо! 1стоти»: «Йог ш в якому раз1 не повинен жити за рахунок Гнших створгнь; передусгм вгн не мае права вбивати тварин, проте й рослинну гжу в1н може вживати лише з певними обме-женнями. Вгн мае прикривати рот хусткою, аби при вдиханш випадково не знищити яко!сь крихпно! гстоти; з то! само! причини вгн мае процг-
джувати питну воду 1 не мае права митися. Машакальний острах зашко-дити як1йсь жив1й ктот1 в збереженн ïï життя й дос1 спонукае деяких ш-дшських монах1в харчуватися юнським навозом». I якщо хтось «не хоче вбивати навпъ отруйноï змп, оск1льки «змiï теж наш1 брати та сестри», то ми не можемо з розумшням поставитися до такоï точки зору; i навпаки - ми вважаемо за обов'язок за нагоди знищувати шк1дливих тварин. Ми дозволяемо м'ясникам вбивати наших свшських тварин, а лкникам по-лювати на безневинну дичину, оск1льки ми хочемо Ьти м'ясо, без якого деяю люди в наш1й м1сцевост1 не мислять свого життя - в той час як в тротчних крашах величезна к1льк1сть i р1зноматття рослинноï ïжi вра-жае. Таким чином, захист тварин в нашому розумшш зак1нчуеться на момента користа для людини, в той час як 1нд1ець см1ливо переступае через цю межу; ми ж задоволеш вже тим, що принаймш уникаемо зайвого знущання над тваринами» (Jahr, 1927: р. 2-4).
3. Сшвчуття як транс-культурна чеснота та категоричний iмператив
Для Яра сп1вчуття е етичним принципом, притаманним вс1м культурам; i в1н доводить це емпрично, анал1зуючи кторп р1зних культур: «Сп1в-чуття тваринам видаеться емпрично доведеним феноменом людсь^ душ» - саме так звучить перше речення його статга «Захист тварин та етика в ïхньому взаемозв'язку», що вийшла друком 1928-го року. Яр цитуе працю Шопенгауера «Про фундаментальну основу моралЬ> та «В1дкритий лист до Ернста фон Вебера» Р1харда Вагнера: «Кожного, кого обурюе спо-глядання страждань тварини, спонукае до цього лише сшвчуття; т1, хто об'еднуються заради захисту тварин 1з 1ншими людьми, роблять це також лише 1з сп1вчуття, по природ1 своïй позбавленого будь-якого розрахунку, сп1вчуття нерозсудливого та байдужого корисливост1» (Jahr, 1928: р. 100).
Проте, в1дстоюючи цей б1оетичний, народжений 1з сп1вчуття 1мпе-ратив, Яр протиставляе себе Канту, чие розумшня етики Грунтуеться на властив1й - в його розумшш - виключно людиш взаемн1й поваз1, достойност1: «Закон морал1 е священним (непорушним). I хоча людиш далеко до святост1, проте людське в н1й мае бути для œï священним. В усьому сущому все, чого людина забажае, i все, на що вона здатна впли-вати, може застосовуватися нею як зас1б досягнення мети; i лише 1нша людина, а разом кожне розумне створшня е самоцылю (самоцтнктю). Адже людина е суб'ектом морального закону, що е священним, за по-вноï автономй людсъкоï вол1, ïï свободи». Кант обГрунтовував свободу вол1 i категоричну етичну вимогу «волею вс1х розумних створ1нь»: «Кожне створшня, що не може д1яти 1накше, кр1м як керуючись 1деею власноï свободи, саме тому з практичноï точки зору е д1йсно в1льним» (Altman,
2011). Яр пояснюе свiй бюетичний iмператив повагою до всього живого, що може страждати i що зазнае страждань. Тому бюетичний 1мператив може розумiтися також як максима спiвчуття, вираженого в намаган-ш в1двертати страждання, запоб1гати стражданням та зменшувати ïx: «З припущення, що цей феномен (ствчуття) великою чи меншою м1рою присутн1й в кожн1й нормальн1й людськ1й душ1, виходить навiть Кар-ний кодекс Н1меччини, адже в параграф1 360.13 зазначено, що катуван-ня тварин мае на мет1 викликати обурення». Так само, як для Альберта Швейцера i сучасного йому ф1лософа Петера З1нгера (Singer, 1994), для Фрща Яра повага до тварин та рослин, що вит1кае 1з здатност1 до сп1в-чуття, е природною та важливою частиною кожноï практичноï етики.
В той же час бюетика е складовою громадянського правопорядку i правовоï культури. Яр посилаеться на «Ф1лософську етику» Шляйерма-хера, i в особливост1 на Карла Кр1ст1ана Фр1др1ха Краузе (чий авторитет дос1 високий в кпаномовних культурах). Останн1й вимагае в свош «Ф1-лософ1ï права», аби «кожна жива ктота ц1нилася за самий факт свого кнування i не тдлягала безщльному знищенню. Адже вони вс1, рослини та тварини, так само як людина, е р1вноправними; хоча й не в поргвнянш одне до одного, але в пор1внянш до того, що складае необх1дну умову ви-конання ними ïxнього призначення». Таким чином, моральш обов'язки кнують не лише по в1дношенню до 1нших людей, але й по в1дношенню до вс1х живих створ1нь: «Причина тгсного взаемозв'язку м1ж захистом тварин та етикою полягае нарешп в тому, що ми маемо етичш зобов'язання не лише щодо 1нших людей, але також щодо тварин, навпъ щодо рослин - коротше кажучи, щодо вс1х живих ктот - i саме тому можна говори-ти про б1о-етику». Оск1льки сп1вчуття е «емп1рично доведеним феноменом людсь^ душ» - тобто, етичним принципом людства i в той же час етичною людською чеснотою - тому повага до вс1х живих ктот, як1 не е людьми, виконуе, пом1ж 1ншим, важливу сусп1льну функц1ю в межах на-вггь антропоцентричноï етики та культури. I тому Яр закшчуе свою статтю про захист тварин та етику наступним чином: «I з усього вищесказаного, як оркнтир нашоï моральноï д1яльност1, вит1кае бю-етичний iMnepamue: поважай кожне живе створмня, в тому 4u^i тварин, як таке, чие життя е самоцллю, i обходься з ним по можлuвосmi саме таким чином!I якщо хтось не захоче визнати абсолютну правоту цього закону заради власне тварин та рослин, то повторимо: нехай сл1дуе йому з морального обов'язку перед людським сусшльством» (Jahr, 1928).
Таким чином, Яр, так само як Кант, визнае, що моральш обов'язки е обов'язками виключно людини, i що лише стосовно нас, людей, можна говорити про категоричний 1мператив i про повагу до моральних зобов'язань (Jahr, 1928).
Звичайно, нормативний бюетичний 1мператив мае враховувати те, що ми, люди, е ктотами смертними та залежними в1д ïжi та пиття; що ми, люди, е ктотами не т1льки розумними, але й ф1зюлоичними, з1 сво-ïми ф1зюлоичними потребами; i в тому числ1, за законами природи, ми маемо харчуватися й пити. Вживати ж у шу ми можемо лише рослинш та тваринн тканини, тобто «жив1 створ1ння». I тому, доповнюючи категоричний 1мператив вимогою поважати цшнкть та вразливкть тварин-ного й рослинного свпу, ми маемо пом'якшувати його категоричнкть, збер1гаючи тим не менш 1мператившсть.
«Основи», як ми вже цитували з аналггики чистого практичного ро-зуму, м1стять багато практичних вказ1вок, зокрема, щодо споживання чи то бездумного нищення рослин, щодо забою чи то мордування тварин, щодо етичних правил ïхнъого утримування та досл1дах на них. До 1мпера-тиву Яра, якщо розглядати його етичну максиму в розум1нн1 Канта, а не як об'ективний закон, може бути застосований категоричний 1мператив: «Д1й лише у в1дпов1дност1 до такоï максими, керуючись якою ти одно-часно можеш бажати, щоб вона стала загальним законом» (Altman, 2011). Сила прикладу такоï максими полягае у всеохоплююч1й формальн1й ви-моз1 i в спроб1 наповнити цю формальну вимогу змктом, який передбачае повагу до ц1нност1 живого i потенц1йно страждаючого. Проте особлива чеснота, котру Кант приписуе лише людин - чеснота поваги до закон1в морал1 i моральноï вщпов1дальност1 - д1йсно не може бути приписана жодним живим створшням, окр1м людей.
Щодо другш версп категоричного 1мперативу, треба слщкувати за тим, аби не плутати ïï змктове наповнення в розумшня Яра 1з догмою: «Вчиняй так, тби максима meoïx вчиншв твоею волею мала б стати загальним законом природи» (Altman, 2011). Вщповщальнкть перед людьми й перед ус1м живим може розуштися як загальний моральний закон, в той час як сту-п1нь безкомпромкност1 вимоги, скаж1мо, вегетар1анства, мае вщповщати ступеню моралъноï свободи в розмапт культур; вщмову в1д тваринноï ïm не можна сприймати як вираження свободи людини, бо це було б безглуз-дям та нерозсудливктю, на котру т1льки людина й здатна. Категоричний 1мператив Канта е формальним й описуе формальн1 максими в поваз1 до об'ективного морального закону; бюетичний 1мператив Яра е змктовим й орiентуетъся значною м1рою на об'ективно нормативний моральний закон поваги до цшност1 всього живого. Тому Яр вщстоюе бюетичний 1мператив диференц1йовано. Кант може дозволити соб1 розк1ш приписувати категоричному 1мперативу всеохоплюючий характер, незалежний в1д конкретного наповнення (змкту). Яр походить до проблеми б1льш диференц1йова-но, розр1знюючи р1зн1 Гатунки етичних зобов'язань людини щодо решти живих створшь, котр1 «вадповдають на практиц1 «потребам» (Й.Г. Гердер)
ocraHHix a6o x ixHtoMy «npH3HaHeHHro» (Op. Kpay3e). Agxe norpe6u TBapHH e MeHm HHcreHHHMH i 6irtm npHMiTHBHHMH, Hix rrogctKi. 6irtmoro Mi-poro He BipHO gra pocrHH, raK mo MopartHi 3o6oB'a3aHHa, KOTpi HaBirt no Big-HomeHHK go TBapHH (aKmo He b reopii, to npuHaHMHi Ha npaKTHui) e goBori HeBeruKHMH, no BigHomeHHro go pocrHH crBoproroTt me MeHrne rpygHomiB. KpiM Toro, neBHy port Tyr Bigirpae npuHHun 6oport6u 3a BHXHBaHHa, 3aKoH, KorpuH, aK 6h npHKpo цe He 6yro, neBHoro Miporo Mogu^ixye HaBirt MopartHi 3o6oB'a3aHHa rrogHHH no BigHomeHHro go iHmux rrogeH. ToMy mo Bce Hame icHyBaHHa, Bce, mo mh po6hmo b HamoMy noriraqHoMy ra eKoHoMiHHoMy xHrri: b Kornopi, b ra6oparopii, y Bepcrara, Ha nori - Bce цe, Ha xart, aK gyxe BipHo Big3Ha^ae HayMaH, Mae 3a Mery ra 3a pymiHHy cury b nepmy Hepry 3oBciM He rro6oB, a cKopime 6oport6y nporu rux hh iHmux KoHKypeHTiB. Mh Htoro Hacro He ycBigoMrroeMo - go thx nip, goKH 6opoTt6a npoTiKae 6e3 HeHaBHcri, HecHo Ta y go3BoreHHH 3aKoHoM cnoci6. I TaK caMo, aK mh He MoxeMo uirKoM yHHKHyTH KoHKypeHTHoi 6opoTb6u 3 iHmHMH rrogtMH, raK caMo He MoxHa yHHKHyTH 6oport6u 3a BHXHBaHHa 3 iHmuMH xhbhmh cTBopiHHaMH. Thm He MeHm aHi b nepmoMy, am b gpyroMy BHnagKy mh He MaeMo BunycKarH 3 nora 3opy Hamoro opieHTHpy: igeary MopartHoro o6oB'a3Ky».
3araroM Mogert 6ioeTHHHoro iMnepaTHBy Mae nogBiHHe 3acTocyBaHHa: no-nepme, aK noBara ycix xhbhx cTBopiHt npupogu, 3gaTHux crpaxgam; no-gpyre, aK mupoKe h gu^epeHmftoBaHe po3yMiHHa rrogctKHx couiartHux ra cycnirtHux BigHocuH. AHcrep, po3BHBaroHH b cBoiH po6oTi «^iantHicTb gymi» igei rerera ra repgepa, roBopHB He rirtKH npo oKpeMoro iHguBigyyMa, are h npo «cnirtHHH gyx», «KoreKTHBHy gymy» Hapogy a6o couiartHoi cnirtHoru: «Tpa-guuia aBrae co6oro gyxoBHHH 3B'a3oK b Haci, kotphh HanepeKp, 3gaBaroca 6, nocriHHoMy nepepHBaHHro icropuHHoi 6e3nepepBHocri, HanepeKip 3a6yrrro ra HexiyBaHHro gyxoBHHMH uiHHocraMH - Bce x icHye». Tpaguuia, b po3yMiHHi AHcrepa, e comartHo-icropHqHHM bh^om cnagKoeMHocri, a cnagKoeMHicrt - BugoM rpaguuii. AHcrep crBepgxye: «Bca KyAbmypm diMAbHicmb e hhhm iH-mHM, aK aKiHBHHM npucrocyBaHHaM couiartHoro cepegoBHma go reHgeHHift, norpe6, uireH ra igeariB rrogctKoi ncuxiKH». 3 npuBogy h go ctorogHi cnip-Horo cniBcraBreHHa cycnirtcrBa i cnirtHoiu AHcrep gogae: «CrigoM 3a npu-pogHoro, KepoBaHoro «Borero 6yria» (3a BucroBoM TtoHHica) cniAbHomow Hge cycniAbcmeo, mo Kepyertca 6irtm 3oBHimHiMH iHiepecaMH i «BracHoro Borero»; gogaMo, mo, no Mipi 3rHrra ^i3HHHoro ra gyxoBHoro, ocraHHe nocrynoBo ne-perBoproertca Ha KyAbmypny cniAbHomy, mo Kepyertca «HoBoro «Borero 6yira» b cBoeMy MucreHHi, Bigqyriax, BoriHHax i giartHocri (Jahr, 1934). Mp nepeHo-cuit ue po3yMiHHa uirecnpaMoBaHoi Bori go xHiia b roMy Hucri Ha cycnirtm opram3aHi ra iHcrHiyHii, HaMararoHHct 3acrocyBaiH go hhx ry caMy HayKoBy ra erHHHy Merogororiro, mo h go oguHHHHHx xhbhx crBopiHt.
(daAi 6yde)
Лггература:
1. Altman, M. Kant and Applied Ethics: The Uses and Limits of Kant's Practical Philosophy. Malden: Wiley-Blackwell, 2011.
2. Callahan D. Hastings Center Studies, 1973, 1(1), S. 66-73.
3. Eisler R. Das Wirken der Seele. Ideen zu einer organischen Psychologie. Leipzig: Kroener, 1909, S. 31f.
4. Jahr Fr. Organ des ,Ethikbundes', 1928, 4(6/7), S. 100-102.
5. Jahr Fr. Drei Studien zum 5. Gebot. Ethik. Sexual- und Gesellschaftsethik. 11, 1934, S. 183-187.
6. Jahr Fr. Zwei ethische Grundprobleme in ihrem Gegensatz und in ihrer Vereinigung im sozialen Leben. Ethik. Sexual- und Gesellschaftsethik 1929, 6, S. 341-346.
7. Jahr ,Bio-Ethik. Eine Umschau uber die ethischen Beziehungen des Menschen zu Tier und Pflanze.Kosmos, 1927, S. 2
8. Reich WT. The Word 'Bioethics'. Kennedy Institute of Ethics Journal 4(4), 1994, S. 319-335.
9. Singer P. Praktische Ethik, Stuttgart: Reclam, 1994.
10. Sass HM. Fritz Jahr's 1927 Concept of Bioethics. Kennedy Institute of Ethics Journal 17(4), 2008, S. 279-295.
11. Sass HM. Fritz Jahr's bioethischer Imperativ. 80 Jahre Bioethik in Deutschland von 1927 bis 2007, Bochum: Zentrum für Medizinische Ethik, 2007. - 28 р.
Ганс-Мартин Засс. Основы биоэтики из протестантской традиции
Термин и концепция биоэтики (Bio-Ethik) были разработаны Фрицем Яром (Fritz Jahr), протестантским пастором из города Галле в 1927 году, то есть задолго до того, как в 1970-х возникла биоэтика в современном понимании в Америке, и с тех пор распространилась по всему миру. Биоэтический императив Яра под влиянием христианских и гуманистических традиций, от Франциска Ассизского, Артура Шопенгауэра, а также буддийской философии, выражается в следующем: «Уважай все живое вообще как самого себя и, если это возможно, относись ко всему живому как к самому себе». Яр интерпретирует заповедь «Не убий» как принцип «общей морали», включающий в себя обязательства заботиться о своем здоровье, общественном здравоохранении и медико-санитарном просвещении, в более широких рамках универсального биоэтического императива. Пастор Фриц Яр, который во время своей жизни не имел непосредственного влияния на развитие концепции, тем не менее построил первую протестантскую основу для современных богословских и этических концепций в области медицинской этики, биоэтики и инвайронментальной этики.
Ключевые слова: Фриц Яр, биоэтика, биоэтический императив, категорический императив.
Hans-Martin Sass. Protestant traditions of Bioethics bases
The term and concept of bioethics (Bio-Ethik) originally were developed by Fritz Jahr, a Protestant Pastor in Halle an der Saale in 1927, long before in the
1970ties bioethics in the modern sense was recreated in the US and since has spread globally. Jahr's bioethical imperative, influenced by Christian and humanist traditions from Assisi to Schopenhauer and by Buddhist philosophy holds its own position against Kant's anthropological imperative and against dogmatic Buddhist reasoning: 'Respect each living being as an end in itself and treat it, if possible, as such'. Jahr interprets the 5th Commandment 'Thou shalt not kill' offensively and liberally as 'common morality' which includes the obligation of caring for one's own health, public health and health education within the wider framework of a universal bioethical Sittengesetz. Pastor Fritz Jahr, who had no immediate influence during his times, built a strong first Protestant foundation for contemporary theological and ethical concepts in medical ethics, bioethics, and environmental ethics.
Keywords: Fritz Jar, bioethics, bioethical imperative, categorical imperative.
Hans-Martin Sass, Emeritus Professor of Philosophy, Institute of Philosophy, Ruhr-University, Bochum, Germany; Founder and Member of the Board, Center for Medical Ethics; Emeritus Senior Research of Scholar Kennedy Institute of Ethics, Georgetown University, Washington; Honorary Professor of Research Center for Bioethics, Peking Union Medical College.
E-mail: Hansmartin.Sass@rub.de; SassHM@aol.com.
Ганс-Мартш Засс — Почесний професор фшософи (Рурський Ушверси-тет, Бохум, Нмеччина); засновник i член правлшня Центру медично!' етики, Бохум, Нмеччина; Почесний старший науковий сшвробиник науково-дослвдного 1нституту етики iменi Кеннеди Джорджтаунський Ушверситет, Вашингтон, округ Колумбш; Почесний професор науково-дослщного центру бюетики, Пекш.
Вш е автором бшьше 60 книг i брошур, бшьше 250 статей у фахових журналах, е редактором серп Ethik in der Praxis / Practical ethics, Muenster: Lit, засновником та ствредактором брошур «Medizinethische Materialien», Bochum: ZME; виступав з лекцшми в Аргентиш, Австрп, Бельги, Болгари, Бразили, Канад^ Кита!, Хорвата, Чехи, 1ндп, 1раш, 1зраЫ, 1талп, Япо-нп, Францп, Нидерландах, Фшшпшах, Польщi, Португалп, Росп, 1спанп, Швейцарп, Тайванi.
Знайомство перекладача з автором статт розпочалося на конференцп у 2014 р. i продовжуеться по цей день дружтм листуванням i щирою щдгрим-кою професора щодо розвитку штегративно! бiоетики в Украiнi. Г.-М. Засс iз задоволенням вiдгукнувся на запрошення нашого журналу, надiславши рукопис дано!' статт! Вiн також передав в редакщю для перекладу та публ^ кацй' оригiнали рукописiв Фрiца Яра (1927, 1928 роки).
