CC BY
44
УДК 378.1
Тищенко В.М., доктор фшософи, професор ©
Лье1еський нащональний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡мет С.З. Гжицького
ЗАПОР1ЗЬКА С1Ч
Немае на свт укра!нця - де б вш не народився i де б вш не жив - який не знае отих двох потужно-гордих, манливих, легендарних слiв: Запорiзька Оч.
Запорiзька Сiч... Вiд середини XVI столбя до останньо! чвертi ХУШ-го це була Священна територiя Украшсько! Козацько! Держави, рахуватися з якою була змушена тодiшня Свропа.
1сторик не може бути не вдячний Дол^ якщо вона дарувала йому можливють бачити те, про що вiн слухав лекци в ушверситета, що шукав в архiвах, читав у поважних монографiях, у спещальних журналах та в мемуарнiй л^ературь Так от: про Хортицю мало послухати, прочитати. Хортицю треба бачити. I ще точнiше - Хортицю треба вщчути. Вiдчути усiм еством, яке сигналiзуе у таких випадках прискореним биттям нашого серця.
Не раз i не двiчi пощастило плавати по Днiпру вiд Киева до Херсона. I завжди якийсь особистий iмператив кликав на цей Острiв. За двi години проходиш його увесь: 12 кiлометрiв уздовж i два з половиною завширшки. Вперше згадуеться вiтчизняним лiтописом у 1103 рощ. Хортиця - це суцшьний пам'ятник Укра!нському Козацтву. Так... Але вiриться, що саме тут, i саме у виглядi небаченого рашше, небувало величного пам'ятника-меморiалу ще буде увiковiчнено безсмертну козацьку славу.
Слава народу, слава нацп не мислиться без славетних оаб. Князь Дмитро Вишневецький був такою особою. На думку багатьох дослщниюв саме вш, Дмитро Вишневецький, - засновник Запорiзькоl Сiчi. Легендарний во!н, дипломат, полководець, герой тривало! боротьби з турками i татарами, - вш назавжди у нашiй ютори.
Не ми обираемо момент свого народження, не ми визначаемо час i змшт свое! смертi. Захоплений турками, Дмитро Вишневецький (Байда) був скинутий з башти на гаки, вмуроваш у стiну неподалiк Константинополя. Зачепившись ребрами за загострене залiзо над морською затокою, вiн жив ще три дш i був добитий стршами з лукiв, вразивши при цьому катiв мужнiстю i нездоланним вщчуттям правоти свое! Вiри i свое! гiдностi.
Пригадуеться чомусь стамбульський гид, який голосно й одночасно на диво байдуже розповщав про красоти "св^ового порту", про бухту Золотий Рщ про ширину i температуру Босфору. I нiчого не сказав (^ як виявилося, шчого не знав i не чув) про легендарного запорожця. А я все дивився на одну з Ырих, вирослих з моря округлих кам'яних громадин, шби саме там була та, невщома сучасним туркам, стша i тi закривавленi гаки...
© Тищенко В.М., 2010
229
Таким чином, перше iм'я, яке можна поставити поруч iз зародженням Запорiзькоl Оч^ - це iм'я Дмитра Вишневецького. А останне? Чи вс пам'ятають про нього?
... Маленький катерок швидко долае вщстань до вiдомого, дуже вщомого острова. Тiльки на цей раз це не Хортиця, i не Дшпро, i не Босфор. Це - Бше море, i катерок з туристами бiжить до найбшьшого з Соловецьких островiв. От самi Соловки... I серце знову набирае вiдчутний "галоп", тiльки вже, як кажуть медики, на шшому фош.
Соловецький монастир. Земля на юстках. Тисячi й тисячi закатованих, убитих. Безiменна братська могила. I одна, лише одна надгробна плита: "Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи атамана Петра Калнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году, по Высочайшему же повелению, снова был освобождён, но сам не пожелал оставить обитель, в коей обрёл душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу, 110 лет от роду, смертию благочестивою, доброю".
Одночасно i лагщний, i страшний напис. Петро Калнишевський, останнш отаман Запорiзькоl Оч^ той, який на Зелеш Свята 4-го червня 1775 року наказав козакам без бою скласти зброю перед гренадерами царського генерала Текелiя.
Останнш отаман... Без бою... Чи маемо право ми, сьогодшшш, судити його за це? Чим керувався у своему ршенш Калнишевський? Очевидшстю переваги противника? Бажанням зберегти тисячi житпв сво!х пщлеглих? Скорш за все, так. I все ж... Без бою...
Бш, яким би не був його результат, запам'ятався б у нашш ютори тим величним жертовним пмном, коли на вiвтар Свободи i Незалежност покладае Нащя життя кращих сво!х синiв. Перемога духу завжди е для майбутнього не менш важливою, нiж перемога збро!. Проте iсторiю не перепишеш, вона е такою, якою вона е. Одне можна сказати з повною упевнешстю: 4 червня 1775 року аж шяк не впливае на загальну геро!чну епопею Запорiзького козацтва, не кидае ш краплини т1ш й сумнiву на малиновi його прапори, на його доблесть i його шляхетшсть.
Середина XVI стол^тя - 4 червня 1775 року. Дмитро Вишневецький -Петро Калнишевський. Початок i кiнець. Надп i втрати. Уроки i роздуми. Через Запорiзьку Сiч протягом бiльше шж 200 рокiв И iснування пройшли кiлька поколiнь украшщв. Без перебшьшення - це була елiта нашого етносу. Км^лившть, винахiдливiсть, хоробрiсть, мужшсть, честь, гiднiсть, фiзичнi кондицп, - все це вщповщало найвищим загальнолюдським параметрам. I ще одне, без чого не мислиться ел^а, коли йдеться про людський матерiал -професiоналiзм. Це були во1ни-професюнали, що мали високу оцiнку у союзниюв i ворогiв.
За 200 роюв iснування Запорiзькоl Сiчi з нею тюно пов'язали сво1 iмена Криштоф Косинський, Петро Сагайдачний, Михайло Дорошенко, Тарас Трясило, Богдан Хмельницький, !ван Мазепа, Пилип Орлик, Iван Гонта та багато шших лiдерiв нацюнально-визвольно1 боротьби, яку вiв тодi наш народ.
230
Запорiзька Оч сво1м оригшальним громадсько-пол>тичним устроем подавала приклад справдi демократичного (у тогочасному розумшш) суспiльства. Вищим органом влади була Очова Рада. До И компетенци належали найважливiшi питання: оголошення вшни, пiдписання миру, вибори вшськово1 старшини. Правом участ в Сiчовiй Радi могли скористатися всi козаки. Главою Очово1 Ради був кошовий отаман. В адмшютративно-територiальному вiдношеннi Оч подiлялася на полки, очолюванi полковниками з вщповщною старшиною.
Запорiзька Оч не знала крiпосництва, всi козаки мали право на користування землею. Кожен козак був зобов'язаний брати участь у военних походах. Саме тут кожен був на виду, 1 м1г розраховувати або на славу й поклоншня, або на безслав'я 1 ганьбу.
Славу i поклонiння завоювали собi тисячi й тисячi во1шв-запорожщв. Iсторiя, на жаль, не залишила для нащадкiв вах !х iмен. Але от iм'я незрiвнянного Iвана Пiдкови ми знаемо. Ми знаемо цього лицаря, який завдяки свош вiдвазi i фантастичнш фiзичнiй силi (легко ламав тдкови - звiдси й прiзвище), став легендою ще за свого життя. Його геро1чна боротьба проти турецько1 експансп, допомога в цьому народовi Молдави зафiксованi у тогочасних Хрошках. Там же розповiдаеться i про його трапчну долю: зраджений польським королем Стефаном Баторiем, вiн був страчений у Львовi 18 червня 1578 року. Безсмертя прийшло в ту мить, коли врiзалася у закривавлену колоду блакитно-ара блискавка сокири i голова нескореного запорожця була здшнята катом за чуб й показана звиклому тодi до подiбного ритуалу натовпу...
Так, запорожцi були славними вошами, для яких вшна стала доведеним до фiлiгранностi заняттям, а чергування життя i смерт вважалося справою звичайною. Це дшсно були професiонали, а професiоналiв завжди хотiли бачити у своему вшську iмператори, шахи, султани, королi, президенти, вождi у всi часи i у всiх народiв. Саме тому польський король Сигизмунд Август запровадив Унiверсалом вiд 5 червня 1572 року так званий "реестр" -особливий список козаюв, як за винагороду будуть служити Речi Посполитш. Вони служили. Професiйно служили, добре. Духовно ж, думаеться, - школи. I ще одне: минуле не знае випадюв, коли б козаки зрадили свою Православну Вiру. Яскравим прикладом для тдтвердження останнього речення може служити життя гетьмана Петра Сагайдачного.
Заргчкою еогт горять, там татари полон дшять. Село наше запалили I багатстео розграбили, Стару неньку зарубали, а миленьку е полон езяли. А е долинI бубни гудуть, бо на зар1з людей еедуть: Коло шиг аркан е'еться, I по ногах ланцюг б'ешься.
У цш пiснi-думi XVII стол^тя - пам'ять про кривавi навали турецьких i татарських орд на Укра1ну. На шляху ще1 бщи стали козаки. I заслуги !х тут визнавали навт польсью шляхтичi.
231
Гетьман Сагайдачний присвятив себе здшсненню двох мрш: звшьненню Укра!ни вщ турецько-татарсько! загрози i створенню Укра!нсько! держави в межах тодшшх можливостей. Видатний полководець i державний дiяч, Сагайдачний вiдкрив новий перюд ютори Укра!ни, коли укра!нське козацтво вийшло на ступiнь державного розвитку, тобто могло вирiшувати державш i полiтичнi проблеми.
Протистоячи турецько-татарськш навалi, козаки не лише захищалися, але й вели наступальнi ди. Петро Сагайдачний був героем морських походiв на Туреччину i Крим. Козаки на сво!х стрiмких чайках (20 м довжини, 4 м ширини, 4-6 дрiбнокалiберних гармат) завдали вщчутних поразок ворогам. Коли ж у 1606 рощ запорожщ здобули Варну, то вщгук про цю перемогу пронiсся Свропою. Турецький султан наказав перегородити Дшпро залiзним ланцюгом. Не допомогло. Запорожцi атакували 1зма!л, Кiлiю, Трапезунд, Синоп.
Корiнний галичанин (народився у с. Кульчицях на Самбiрщинi), Петро Сагайдачний залишився в 1стори легендарним запорожцем, який у битвi пiд Хотином (1621р.) зупинив наступ турецьких вiйськ на Центральну Свропу. А за три роки до того, у 1618-му, вш разом з уам вiйськом Запорiзьким вступив до Ки!вського Православного Богоявленського братства. За його активного сприяння було вщновлено Православну епархiю в Польщу
Петро Сагайдачний помер 10 кв^ня 1622р. в Киевi i був похований у Богоявленськiй цер^ Ки!вського братства. На жаль, могила його тсля перебудови церкви у XVIII ст. не збереглася.
Запорiзька Оч... Запорiзькi гетьмани, отамани, полковники, писар^ реестровi i нереестровi козаки, - чи думали вони колись, що студенти вищо! школи ново!, незалежно! Укра!ни бiльше нiж через 200 роюв пiсля падiння геро!чно! й романтично! Козацько! Республiки будуть говорити про !! устрiй, щкавитися !! життям, розумiти козацький шкрометний гумор; будуть намагатися збагнути !х широку й неповторну, як красеш-шаровари, вдачу, захоплюватися !х бойовим мистецтвом, !х сталевими м'язами, будуть принишкливо уявляти собi, як виблискуе i свище у козацькш руцi шабля, як вона, граючись, вирiшуе миттево долю i чужого, i власного життя...
Чи думали козаченьки, що не до юнця зрозумiе, мабуть, нинiшне молоде поколшня деякi проблеми козацького побуту - скажiмо, заборону пускати на Оч жiнок, а звiдси - небажану спорадичнiсть !х чоловiчих утiх. Та й у прекрасних молодиць ота заборона породжувала, гадаемо, аналогiчнi проблеми.
Табу? Ш, чому. Наприкiнцi столiття двадцятого (на вiдмiну вiд XVI-ХУШ-го) людство зробило вищезгадану тему однiею з найвщкритших, а наш коментар до не! на тлi хвацько! смшивоси електронних i неелектронних засобiв масово! iнформацi! не вийшов, сподiваемося, за рамки навт найвимогливiшо! цнотливостi.
Запорiзька Сiч... Про не! вже написано стшьки, що вивчення само! лише юторюграфи зайняло б, очевидно, не один ушверситетський семестр. Тому юторичне есе, тобто короткий, суто авторський начерк, належить до завдань високо! категорi! складностi, оскiльки вступае в дш поруч iз пiдручниками, поабниками, монографiями, де е, здавалося б, усе: факти, поди, iмена, дати, таблищ, карти...
232
Historia est magistra vitae. Iсторiя вчителька життя. Але вчителька ця ушкальна: вона вчить не своею мовою, а мовою шших. Нашою мовою, панове професюнали. Усною - коли ми сто1'мо перед аудиторiею; письмовою, - коли викладаемо знання i думку на паперь Але в обох випадках без власного «я», без поклику власно1 душi, без власного стилю аж шяк не обiйтися. I в обох випадках щншсть сказаного i написаного визначаеться не фiзичним числом ^в i сторiнок, а ïx фаховим гатунком.
Про Запорiзьку Сiч на п'яти-шести сторiнкаx тексту... Чи можливо це? Повинно бути можливим. Адже вiдбиваеться сонце у краплиш земноï води. 1сторичне есе - усього лише скромна краплинка, але вона може (повторюю - може: це далеко не завжди вдаеться) фокусувати в собi пгантсью променi минулих столiть. У тих променях - священнi нашi iмена, наша кров, наша доля, наша пам'ять, нашi тяжкi уроки.
I ще: в них наша генетична ностальпя. А з цим почуттям по силi може зрiвнятися xiба одне - почуття всепоглинаючоï Любови
Л1тература
Стаття е авторським матерiалом, частиною власноï концепцiï, з найбшьш повним висвiтленням яко1' Шановнi Читачi можуть, зокрема, ознайомитись у монографiяx: Тищенко В.М. У еолодтнях Логоcа. - Львiв: Сполом, 2002. - 342 с.; Тищенко В.М. Викладач еищог школи: феномен професп. - Львiв: Сполом, 2006. -398 с. А також у навчальному поабнику: Тищенко В.М. Лакотчна Украта. -Львiв: Сполом, 2009. - 320 с. (Гриф МОН).
Summary Vadim Tyshchenko Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z.Gzhytskyj ZAPOROZHIA CUT Zaporozhia Cut set an example the original mode indeed democratic (in the of that time understanding) society. The higher organ of power was Sicheva Advice. Major questions belonged to its jurisdiction: declarations of war, signing of the world, еибори of military petty officer. By a right for participating all cossacks could avail in Sicheviy Advice. The head of Sichevoy Advice was an ataman. In an administrative-territorial relation Cut was divided into regiments, headed colonels with the proper petty officer.
Zaporozhia Cut did not know serfdom, all cossacks had a right on using earth. Every cossack was under an obligation to take part in soldiery hikes. Exactly here everybody was on to the kind, and could expect or on glory and worship, or on безслае'я and disgrace.
Стаття надшшла до редакци 10.09.2010
233
