CC BY
114
УДК 321.6/.8(477)
М. Г. Нурмухометова, астрантка кафедри пол^ологл Донецького нащонального унiверситету
ВИРОБЛЕННЯ СТРАТЕГ1ЧНОГО КУРСУ
РОЗВИТКУ УКРА1НИ ЗА УМОВ ПАРЛАМЕНТСЬКОПРЕЗИДЕНТСЬКО1 ФОРМИ ПРАВЛ1ННЯ
Проанал1зовано процеси вироблення стратег1чного курсу розвитку Украгни за умов парламентсъког форми правлтня. Показано, що в умовах трансформащйного розвитку основним актором прийняття стратег1чнихр1шенъ залишаетъся глава держави, а саме Президент Украгни.
Ключовi слова: парламентсъка республика, глава держави, стратег1чний курс розвитку держави, пол1тична парт1я, державна пол1тика.
Актуальтсть теми дослщження пояснюсться конституцшним процесом у сучаснш Укршш, де вектор розроблення та здшснення стратепчного курсу розвитку держави перемщуеться вщ Президента до парламенту. З одного боку, як наочно демонструе досвщ сталих европейських демократш, таке перемщення дозволяе стратепчному курсу розвитку держави враховувати якомога бшьший спектр штереав громадян у виробленнi полiтики. А з шшого — перехiдний стан пол^ично!' системи та вiдсутнiсть стратепчного плану розвитку Украши ставить перед нашою державою значнi виклики, на яю може вiдповiсти лише стабшьна й ефективна президентська влада (маеться на увазi питання оборони та територiальноi цiлiсностi нашоi держави). Складносп вказанiй темi додае також факт того, що Украша вже мала досвщ парламентсько-президентсько'1' республiки, який асощюеться переважно з кризою у взаемовщносинах мiж Президентом Украши та Прем'ер-мшютром Украши. Але, як наочно демонструють сучаснi реалп, населення Украши та пол^ична елiта мають намiр вщмовитися вiд реставрацп сильно!' президентсько'1' вертикалi на користь плюралютично! парламентсько'1 моделi з метою адаптацп 11 до украшських реалiй. Проте невирiшеним залишаеться питання стратегiчного розвитку украхнсько!' держави у контекст! концептуального розроблення та шститущонального впровадження. Саме вирiшенню зазначених питань i присвячено наше дослщження.
Метою до^дження е аналiз юнуючих концепцiй стратегiчного розвитку держави в умовах парламентських республш та аргументащя !х упро-
© Нурмухометова М. Г., 2014
вадження в умовах сучасно! Украши. Задля виршення поставлено!' мети необхщно узагальнити iснуючий теоретичний та практичний досвщ вироблення стратепчного курсу розвитку держави. Також необхщно доповнити поняття «стратепчний курс розвитку держави» з урахуванням сучасних украшських реалш; здшснити критичний огляд переваг та недолшв парламентського вироблення та впровадження стратепчного курсу розвитку держави.
Предметом дослщження е концепщя стратепчного курсу розвитку держави в умовах парламентського устрою.
Об'ектом е процеси системно! трансформацп та !х вплив на впровадження стратепчного курсу розвитку держави в умовах перехщних краш.
Стутнь розробки теми. У крашах сучасного св^у проблематика дослщження стратепчного курсу розвитку держави дослщжуеться переважно фахiвцями з конституцшного права, де акцент робиться передуам на ролях та статусах очшьниюв держави у впровадженш переважно зовшшшх орiентирiв нащонально! пол^ики. Названий напрям дослiджуеться переважно у роботах росшських та американських авторiв, таких як
А. Круассан, В. Меркель, I. Панарш, С. Скача, А. Степан, О. Черкасов та ш. В украшськш науковш традицп вказана проблема подаеться виключно у контекстi впливу традици та модершзацп на характер трансформацп iнституту очiльника держави та законодавчо' гiлки влади. Мова йде про те, що вироблення стратегiчного курсу держави вщбуваеться виключно пiд впливом зовшшшх факторiв, таких як щея руського миру (проросiйський вектор) або евроштегращя (прозахiдний вектор). Саме на таких позищях будують сво' дослщження В. Горбатенко, Ю. Коваль, Р. Мартинюк, В. Серебряннiков, В. Сухонос та ш. Разом з тим невиршеним залишаеться питання шституцшно' iзольованостi законодавчо' гiлки влади щодо вироблення стратепчного курсу розвитку кра'ни. Тобто вш стае результатом кулуарних домовленостей керiвникiв держави iз зовнiшнiми партнерами щодо врахування 'х iнтересiв при виробленш стратегiчного курсу розвитку держави, орiентирiв зовшшньо'1 полiтики тощо. 1ншими словами, сенс шституцшно' iзольованостi при виробленш стратепчного курсу розвитку держави полягае в ролi юридичного оформлення вже узгоджених рiшень i жодним чином без урахування штереав громадян. Прикладом цього слугуе вироблення багатовекторност Л. Кучмою, прозахщного курсу В. Ющенка, помiрковано проросiйським курсом В. Януковича та ультрапрозахщним курсом тепершньо' влади.
Виклад основного материалу. Проблематищ особливостей впровадження стратегiчного курсу розвитку держави у контекст зовшшньо'1 пол^ики, де центральними постають питання факторiв та чинникiв регионально' чи нацюнально' специфiки певних кра'н; стосовно мюця полiтичних iнститутiв у виробленнi стратепчного курсу розвитку держави, то 1'м вiддаеться дещо другорядна роль з приводу того, що наукова категорiя «стратепчний курс розвитку держави» являе собою сукупшсть заходiв центрального уряду щодо втшення у життя або нацюнально' ще", або св^оглядно' позицп у зовнiшнiх вiдносинах, як наприклад за С. Гантшгтоном та Ф. Фукуямою видiлення захiдного та не захщного типу мiжнародних систем [1, с. 47].
Стратепчний курс розвитку держави як пол^ичне явище й форма впровадження пол^ики включае в себе багато аспектв, серед яких найбшьш значущими виступають зовнiшня та внутршня полiтика. Але при цьому варто зауважити, що назван аспекти е структурними рiвнями стратегiчного курсу розвитку будь-яко' кра'ни. Доказом цього виступае позищя В. Тертички, який зауважуе, що важелями будь-якого курсу розвитку держави е вироблення як внутршшх, так i зовшшшх орiентирiв державно' полiтики в будь-якш сферi [2, с. 69]. Але, на наш погляд, при цьому вщбуваеться нехтування державних шституцш, яка полягае виключно у леriтимiзацii певно'' пол^ики.
Для того щоб уникати подiбноi плутанини, де стратегiчний курс i зовнiшньополiтичнi орiентири подаються як одна категорiя, на наш погляд, необхщно на методологiчному рiвнi пояснити, у чому полягае 'х вщмшшсть. Стратегiчний курс розвитку держави являе собою одну iз слаборозвинених категорш пол^ично'' науки, переважно пiд нею розум^ть набiр заходiв, якi мае впровадити пол^ична елiта для пщвищення конкурентоспроможностi держави на економiчнiй, полгтичнш або соцiокультурнiй (стандарти життя) ареш свiту. У свою чергу, зовшшньопол^ичний курс являе собою чiткий аналiз економiчних, полiтичних, фiнансових, вiйськових та шших ресурсiв для впровадження чгтко оформлено' зовшшньопол^ично'' стратеги. 1ншими словами, стратепчний курс розвитку кра'ни виступае своерщним iндикатором шституцюнально'' стабiльностi, а саме наочно демонструе ефективнють процеав прийняття полiтичних рiшень. Зовнiшня пол^ика держави, у свою чергу, виступае вщображенням цього процесу. Але центральним постае питання: «яка саме шститущя мае розробляти, впроваджувати та реалiзовувати курс розвитку держави».
Як показав попереднш аналiз iнститутiв державно' влади в Укра'ш, у Конституцп зразюв 1996 та 2004 рр. вщповвд на це запитання немае. Але, як виходить iз ст. 75 Конституцп Укра'ни, Верховна Рада Укра'ни виступае единим iнститутом законотворчостi в Укра'ш [3]. На думку американських пол^олопв А. Степана i С. Скача, у перехщних
суспшьствах, до яких належить й Укра!на, вщбуваеться зсув iнституцiйних основ державно! влади, де частина повноважень парламенту у виглядi запровадження основ стратепчного розвитку вщхиляеться у бiк президентсько! вертикалi влади [4, р. 18]. Тобто, незважаючи на те, що парламентарi, отримуючи свiй мандат вщ населення, автоматично позбавленi права врахування штереав пересiчних громадян при виробленш полiтики, вказаний факт американськi пол^ологи пояснюють крiзь призму ролi шституту глави держави перехiдних суспiльств, де вш виконуе роль стабiлiзатора пол^ично! системи й гарантом збереження конституцшного ладу та правопорядку в Укршш [4, р. 19]. Як виходить iз Конституцiй Укра!ни обох редакцш, саме глава держави й забезпечуе фактичне юнування держави, i тому може багато в чому порушувати основи нащональних iнтересiв, мотивуючи це збереженням територiальноi цiлiсностi держави. На практищ такий стан речей одночасно й слабкють iнституту глави держави у виробленш стратепчного курсу розвитку держави, оскшьки на прикладi Укра!ни вiн може також стати причиною глибоко! й достроково! системно! кризи. Росшський дослiдник О. Черкасов пояснюе !! з позицiй конституцiйно-правових гарантш, де очiльник держави задля виршення системно! кризи просто змушений звернутися до парламентарiв з пропозицiею затвердження стратепчно! програми реформ та перетворень, яка найчаспше й виступае стратепчним курсом розвитку держави [5, с. 40- 41]. 1ншими словами, стратепчний курс розвитку держави здебiльшого залишаеться напрямом полiтичних домовленостей мiж гшками влади, нiж справжнiм вiдбитком реалiзацii громадських iнтересiв. На користь нашо! думки iнший росiйський дослiдник В. Серебряншков пропонуе виокремлювати такi два аспекти стратепчного розвитку держави в умовах перехщного стану пол^ично! системи. Перший аспект закршлюе в офщшнш полiтицi реалiзацiю iнтересiв пануючо! верстви чи ел^и, де населення надае певним групам мандат на представництво шбито власних штереав, але вщповщальшсть за реалiзацiю народних iнтересiв повшстю покладено на iнститут глави держави як гаранта конституцшного ладу [6, с. 260]. 1ншими словами, пол^ичш елгги одночасно виконують двi стратеги розвитку держави: з одного боку, вони отримують ресурси влади задля захисту власних штереав шляхом отримання народного мандату на це; а з шшого — очшьник держави в особi Президента Укра!ни виступае своерщним арб^ром вказаних процесiв i подае !х як модель розвитку держави, де приватна шщатива покликана прискорити трансформацшш процеси розвитку Укра!ни. Саме це ми знаходимо у редакцп Конституцп Укра!ни 1996 р., де Президент Укра!ни через широкий спектр повноважень виконуе таю нетиповi функцп iнституту президентства у виглядi захисту одночасно загальносуспiльних iнтересiв (гарант конституцшного ладу), стабшзуе полiтичну систему (мае право формувати виконавчу влади й розпуску парламенту) та оформлюе все це в систему державно! влади, очшьником яко! й виступае. Другий аспект стратепчного розвитку держави, на думку В. Серебряншкова, забезпечуеться посиленням ролi парламенту, який мае на ме^ узгоджувати штереси глави держави, громадян та пол^ично! елгги в единий варiант стратепчно! пол^ики [6, с. 261]. Саме це, на наш погляд, i мала забезпечувати конституцшна реформа 2004 р., яка посилювала роль Верховно! Ради в реалiзацii стратепчних програм розвитку нашо! держави. Конституцшна реформа мала на ме^ перетворити Украшу на парламентсько-президентську республшу, де важелi пол^ики визначала саме законодавча гiлка влади. Але, на наш погляд, конституцшна реформа торкалася лише оргашзацшних основ гшок влади та перенесення центру впливу на процеси прийняття пол^ичних ршень вiд Президента до Верховно! Ради. Так, зпдно зi ст. 106 Конституцп Укра!ни Верховна Рада може й не тдтримувати кадровi призначення Президента (передусiм це стосуеться мшю^в так званого силового сектору) [3]. У свою чергу, в ст. 113 Конституцп визначено, що Кабшет МЫс^в, який займаеться реалiзацiею програми розвитку Укра!ни, вiдповiдальний як перед президентом, так i перед Верховною Радою, причому контролюе його дiяльнiсть парламентська бшьшють, яка й ухвалюе програму дiй уряду. 1ншими словами, за парламентсько-президентсько! формою правлшня Верховна Рада Укра!ни отримала необхщш засоби та ресурси щодо не тшьки розробки, але й впровадження стратепчно! програми розвитку Укра!ни [3]. Проте разом з цим вона
отримала й дисбаланс у системi взаемовщносин з Президентом Укра'ни, оскiльки Конститущею не встановлювались анi формат вщповщальносп уряду перед очiльником держави, аш його зобов'язання щодо реалiзацii стратепчно' програми розвитку держави.
Подана проблема в американських полiтологiв В. Меркель та А. Круассана окреслюеться як протиставлення формальних, реальних та дефектних елемешив впровадження полiтики в перехщних полiтичних системах, де одночасно законодавча й виконавча гшки влади мають за кшцеву мету утворення та реалiзацiю стратегiчного курсу розвитку кра'ни, що дозволить 'м встановити гегемошю «правил гри» певно' ел^арно' групи [7, с. 7-8]. 1ншими словами, конституцшна реформа, незважаючи на посилення ролi укра'нського парламенту у процесах розробки та реалiзацii статепчно' державно' пол^ики, жодним чином не закршила '' у фундаментальних засадах дiяльностi Верховно' Ради Укра'ни. Тобто, на наш погляд, потрiбно було дещо розширити тлумачення Верховно'' Ради Укра'ни не тiльки як единого центру прийняття закону, а ще й шституту розробки й ухвалення пол^ичних рiшень, якi орiентуються на стратепчний розвиток держави й встановити мiж законодавчою та виконавчою гшками влади мехашзми стримувань та противаг. З цього приводу вже згадуваш нами В. Меркель та А. Круассан зауважували, що у цьому випадку стратепчний курс розвитку держави у перехщних суспшьствах мае будуватися на таких принципах:
1) лептимащя панування вах гшок влади через процедуру виборiв, де влада отримуе мандат вщ народу тд ч^ю гаранта дотримання його iнтересiв, такими гарашиями виступають зрозумiлi процедури вщкликання депутата або участь громадських представниюв у виробленнi стратегiчних рiшень;
2) рiвний доступ до ресурсiв влади, де державш шституцп мають вщносно рiвний потенцiал у впровадженнi стратепчно' полiтики й при цьому не торкаються справ одна одно';
3) встановлення управлшсько' монополп, де на рiвнi Конституцп закрiплюеться право певно'' шституцп встановлювати так зване «заключне слово» у виробленнi полiтики. Наприклад, у лiберальних демократиях це прерогатива парламенту, який через плюралiзм думок приймае зважене ршення з урахуванням вимог бшьшо' кiлькостi iнтересiв;
4) встановлення прозоро' структури влади, де очшьник держави й законодавча гшки влади взаемодоповнюють одна одну й жодним чином не перетинаються в системi розподшу повноважень або 'х дублювання;
5) встановлення меж контролю мiж гшками влади у сферi виконання функцiонального навантаження. Мова йде про те, що Конституцп мають ч^ко встановлювати критерii ефективностi чи неефективносп полiтичних рiшень [7, с. 8].
Подаш критерii спрацьовують лише за умови ч^ко' парламентсько' республши чи делегування законодавчiй гiлцi влади ресурав та повноважень для розробки стратепчного курсу розвитку кра'ни. Саме це намагаеться довести розробник концепцп делегативно' демократii Г. О'Доннелл. Мова йде про те, що шститут глави держави виступае як представник iдеалiв нацп та провiдний детермшант нацiонального iнтересу лише за умови його символiчноi природи «нацiонального символу», як це вщбуваеться у Сполучених Штатах Америки. В шших випадках встановлюеться парламентське створення стратепчного курсу розвитку держави як найбшьш ефективне та дiездатне [8, р. 12]. Але вщкритим залишаеться питання критерйв ефективностi стратег1чного курсу розвитку держави за умов президентсько' чи парламентсько' форми правлшня, i тому саме цьому напряму будуть присвяченi нашi подальшi науковi розробки.
Висновки. Таким чином, пщсумовуючи результати дослiдження, можна дшти таких висновкiв. По-перше, категорiя «стратегiчний курс розвитку держави» сьогодш набула нового фундаментального визначення, а саме демонструе змютовне наповнення внутршньодержавно' та зовнiшньоi полiтики владних ел^арних груп i включае ряд фундаментальних ознак соцюкультурного та полiтичного значення. По-друге, трансформацшний етап розвитку пол^ично' системи Укра'ни зазнае фундаментальних
прогалин у реалiзацп пол^ичних iнститутiв сво'1'х базових функцiй, мова йде передусiм про законодавчу гiлку влади, яка жодним чином не розробляе нацюнальну полiтику, а лише легiтимiзуe результати кулуарних домовленостей певних елiтарних груп. I нарешт, потрете, перехщний стан пол^ично'1' системи, повернення до парламентсько-президентсько'1' форми правлiння та евроштеграцшний вектор трансформацп нашо'1' держави мають зумовлювати i посилювати роль парламенту у затвердженш стратегiчного курсу розвитку Украши, але цього не вщбуваеться, й украшська полiтична елiта поки що не здатна реалiзувати програму реальних дiй.
Л1ТЕРАТУРА
1. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек / Ф. Фукуяма ; пер. с англ. М. Левин. - М. : Ермак, АСТ, 2005. - С. 592.
2. Тертичка В. Державна пол1тика: анал1з та здшснення в Украш / В. Тертичка. - К. : Вид-во Соломп Павличко «Основи», 2002. - 750 с.
3. Конститущя Украши [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
4. Stepan A. Constitutional Framework and Democratic Consolidation: Parlamentarism versus PresidentiaHsm / A. Stepan, С. Skach // World Politics. Princepton, 1993. - Vol. 46. - № 1. - P. 1819.
5. Черкасов А. И. Глава государства и правительство в странах современного мира (Конституционно-правовое регулирование и практика) / А. И. Черкасов. - М. : Экзамен, 2006. -222 с.
6. Серебрянников В. В. Президенты США в роли воителей / В. В. Серебрянников // Соц.-гуманит. знания. - 2005. - № 6. - С. 251-268.
7. Меркель В. Формальные и неформальные институты в дефектных демократиях (I) : пер. с нем. / В. Меркель, А. Круассан // Полис. - 2002. - № 1. - С. 6-17.
8. O'Donnell G. Delegative democracy? / G. O'Donnell // East-South System Transformation. - Working Papers. - № 174. - 1993. - 16 p.
ВЫРАБОТКА СТРАТЕГИЧЕСКОГО КУРСА РАЗВИТИЯ УКРАИНЫ В УСЛОВИЯХ ПАРЛАМЕНТСКОПРЕЗИДЕНТСКОЙ
ФОРМЫ ПРАВЛЕНИЯ
Нурмухометова М. Г.
В представленном исследовании дан анализ специфики формирования стратегического курса развития Украины. Доказано, что реализация стратегических задач в государстве напрямую зависит от формы политического правления. В условиях трансформации политической системы наибольшую актуальность приобретают вопросы плюрализма мнений. Данный принцип можно реализовать только в условиях парламентской формы правления, что в перспективе может скоординировать вектор реформирования государства в необходимом направлении. Отдельно рассмотрены угрозы и риски, связанные с реализацией стратегического курса развития Украины в условиях острого политического кризиса.
Ключевые слова: парламентская республика, стратегический курс развития государства, политическая партия, государственная политика.
DEVELOPMENT OF THE STRATEGIC COURSE OF UKRAINE IN THE CONDITIONS OF THE PARLIAMENTARY-PRESIDENTIAL GOVERNMENT
Nurmukhometova M. G.
In the presented research the analysis of specif cs offormation of a strategic course of development of Ukraine is given. It is proved that realization of strategic tasks in the state directly depends on a form of political board. In the conditions of transformation of political system of the greatest relevance gather questions ofpluralism of opinions. This principle can be realized only in the conditions of the parliamentary form of government that in the long term can coordinate a vector of reforming of the state in the necessary direction. Threats and risks connected with realization of a strategic course of development of Ukraine in the conditions of an acute political crisis are separately considered.
Key words: parliamentary republic, strategic course of development of the state, political party, state policy.
