Вступ до філософії освіти Теодора Адорно Текст научной статьи по специальности «Философия, этика, религиоведение»

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК Ф1ЛОСОФСЬКО-ОСВ1ТНЯ СТРАТЕГ1Я

УДК 130. 2 + 130.3

Вталш БРИЖН1К

ВСТУП ДО ФШОСОФП ОСВ1ТИ ТЕОДОРААДОРНО

Стаття присвячена розгляду основних еле-MeHmie фыософи освти Теодора Адорно. Було за-уважено критичне ставлення цього сощального мислителя до «натвосвти» як до культурного продукту iндусmрiально-масовоi цивЫзаци. Цей сощальний усmрiй iдeологiчно вплинув на колек-тивну свiдомiсmь европейщв й тотально тдпо-рядкував ix свош владi. На^дком цього впливу було поширення напiвосвiчeносmi серед европейщв, як були вiдчужeнi вiд ттересу щодо самостшного здобуття знання. Це негативно вплинуло на динамжу сощокультурних змт у европейських суспыьствах. У свош фыософи освти Адорно експлжував суть тих чиннитв людськоi приро-ди, що здатт сформувати критичне мислення, суб'ект якого мiг би зумовити нове соцюкультурне становлення. Адорно вважав, що сощокультурш перетво-реннямаютьреал1зуватись дшсною демократизащею европейських суспыьств.

К^^^о^^ слова: освта, культура, цивЫзащя, суспыьство, Ытерес, дух, критичне мислення, самоосвта, демократизащя.

У теоретичному спадку представника ф1лософп европейського неомарксизма Теодора Адорно, одного i3 засновник1в Франкфурсько1 шко-ли, фшософсько-освгтт твори займають важливе м1сце. По смерт1 цього шмецького мислителя (1969) майже вс1 його роботи, що мали рiзну те-оретичну тематику, були опублжоват як двадцятидвохтомне зiбрання його твор1в. Збiрка ун1верситетських допов1дей Адорно, його 1нтерв'ю з полгтиком i правозахисником Гельмутом Бекером (Hellmut Becker) та текст1в вистушв на Гесенському радю, що в1дбулись протягом 1959-1969 рр., були опублжоват 1970 р., одразу по смерп ф1лософа, за назвою «Ви-ховання до повнолгття» («Erziehung zur Mьndigkeit»), як тематично окре-ме зiбрання його погляд1в та переконань, 1дейно об'еднаних ф1лософ-сько-осв1тньою проблематикою. Завдяки цим роботам н1мецькомовний читач, який щкавився педагогiчними проблемами зах1дноi Нiмеччини та фшософсько-освпшми досл1дженнями, отримав можливкть ознайо-митись 1з суттю 1дейних позиц1й Адорно щодо зм1н як належних в освгт-ньому процес1 тодiшньоi ФРН. Сл1д зауважити, що в повоенний пер1-од цей шмецький мислитель перебував на посад1 професора фшософп

Франкфуртського ун1верситета 1мен1 Й.В. Гете, одного з авторитетних вищ1х навчальних заклад1в ФРН, крагни, яка мала на соб1 моральний тягар пол1тичних злочин1в державного врядування адептiв нацистськоГ 1деологп. Ознайомлення з цими роботами н1мецького мислителя надавало можлив1сть зрозушти соц1альне та культурне значення його ф1ло-софсько-освiтнiх iдей як ут1лення теоретично-емансипац1йного знання. За Адорно, це теоретичне знання в обов'язковий спос1б мусить бути впроваджене у прост1р соцiальноi практики захiдноi Нiмеччини як такоГ краГни, вектор соцiокультурного розвитку якоГ iсторично втратив мож-лив1сть вибору 1нших 1дейних альтернатив.

Промову Адорно «Теор!я натвосвгги» (1959) можна вважати про-грамною роботою його ф1лософп осв1ти. Цим твором Адорно розпочав цикл своГх ф1лосоФсько-осв1тн1х робгг. Серед деяких досл1дник1в текст1в Адорно вважаеться безсумн1вним те, що 1дейний стрижень його ф1лосо-ф1г освгги походить в1д «Д1алектики Просвггництва» (1947), програмноГ сощально-ф1лософськоГ роботи ФранкфуртськоГ школи, яку Адорно опубл1кував у ствавторств1 з1 своГм другом та колегою за 1нститутом со-щальних досл1джень Максом Горкгаймером. Перед тим, як будуть екс-пл1ковани основн фшософсько-освггш погляди Адорно, варто поб1жно розглянути 1дейну складову названого твору.

У «Д1алектищ Просвггництва» франкфуртськ1 ф1лософи експл1кува-ли суть сощально-кторичних причин, що зумовили в соцюкультурному простор1 л1берально-демократичноГ бвропи прих1д до полггичноГ влади прихильникв 1дей тоталггаризму, адепт1в фашистськоГ та нацистськоГ 1деолог1й. Вони застосували категор1альний апарат, запозичений у роботах Г.В.Ф. ГеГеля та К. Маркса, зокрема так1 поняття, як тотальн1сть, в1дчуження, уречевлення, задля критичного розгляду ознак руйнацп моральност1 1ндустр1ально-масового сусп1льства, продуцента названих 1деолог1й. Адорно та Горкгаймер, зд1йснюючи неомарксистську критику 1ндустр1ально-масовоГ культури, вказали на те, що вторична д1а-лектика культурних форм европейськоГ цивтзацп (морал1, ф1лософп, науки, технологи, освгги тощо), д1йшовши етапу 1ндустр1ально-масо-вого виробництва сусп1льного продукту, спричинила виникнення та сусп1льне поширення 1дей врядування тоталггарноГ влади. Важливою фшософсько-освггньою позищею франкфуртц1в було те, що традищя европейського Просвггництва, з и 1деями щодо морально-особисисно-го виховання людини, цив1л1зац1йно далася взнаки вихованню нового об'ективно-рацюнального мислення як системного, що зрештою, зумовивши руйнац1ю буржуазноГ морал1 бвропи першоГ третини ХХ ст., призвело до тод1шнього сощального поширення полггичного амо-рал1зму. Об'ективно-рацюнальне мислення у простор1 шдустр1ально-

масового сyспiльства долучилось до постачання т1й соц1альн1й систем! такого теоpетичного знання, що опосеpедковано було задiяне y сфеpi пpактики социального кеpyвання. За Адоpно та Гоpкгаймеpом, системне знання, 1дейно взаемод1ючи 1з социальною системою, в1дмовившись од оpiентyвання на пpиpодне пpагнення людини до особистоï свободи й в1дчуживши в1д ïï смислу сусп1льство, сощально зд1йснилось як чинник духовного знесилення мислячоï людини. Це в1дбулось поб1чно з цив1л1-зац1йним пошиpенням мiметичноï сут1 пpактики бypжyазного сусп1ль-ства, яке пpагматично в1дмовилось в1д 1нтеpесy щодо плекання сусп1ль-но-необх1дного знання, котpим, за фpанкфypтськими ф1лософами, мае бути оновлене ф1лософське вчення ^о людину. В такий спос1б були тотально зн1вельован1 коГттивна та соцальна активн1сть евpопейця, що унеможливило сусп1льну pеалiзац1ю тод1шньоï людини як особистост1, тобто такого 1ндив1дуума, який м1г би 1дейно пpотистояти тотальному тиску на свою св1дом1сть ydeï цив1лiзац1йноï потуги 1ндyстpiально-ма-сового сусшльства (Adorno, Horkheimer, 1947).

Повеpнyвшись тсля багатоpiчноï ем1гpацiï на батьювщину, ^ацюю-чи десять pокiв на посад1 пpофесоpа ф1лософп, Адоpно написав ^омову «Теоpiя нап1восв1ти». В ц1й pоботi, а також в 1нших наступних ф1лософ-сько-осв1тн1х твоpаx, ф1лософ констатував соц1альний факт загpозливоï тенденцiï щодо збеpеження в навчальному пpоцесi повоенноï заx1дноï Н1меччини тих осв1тн1х засад, як1 в pyйн1вний спос1б даються взнаки на-лежним соцiокyльтypним пеpетвоpенням, пеpедyсiм пpоцесам л1кв1да-цп елеменлв нацистського минулого. Ф1лософ указав на те, що насл1д-ком ^eï тенденцп виникае феномен нап1восв1ти як кyльтypне вт1лення «в1дчуженого духу всieï сучасностЬ» - всieï повоeнноï заxiдноï 6вpопи. Зауваживши, що тод1шн1й осв1тн1й пpоцес зводить нан1вець будь-яку особисту 1н1ц1ативу щодо педагог1чних pефоpм як необх1дних чинникв дiйсноï лiбеpалiзац1ï заxiдноï Н1меччини, Адоpно 1ншою пpичиною ^eï тенденцiï назвав те, що освгта, м1цно пpикp1плена до вже апpобованиx кyльтypниx елемент1в, не маючи духовно-цшшсних оpieнтиp1в щодо наступного соцiокyльтypного pозвиткy, сусп1льно pеалiзyeться як на-п1восв1чен1сть. Особлив1стю цього явища ф1лософ убачав y тому, що це безпосеpедньо даеться взнаки пасивн1й в1дмов1 учасникв навчального пpоцесy в1д особистоï участ1 в пpоцесаx соц1ального подолання залиш-юв тоталiтаpного минулого, необх1дних задля демо^атша^! зах1днош-мецького сусп1льства (Adorno, 2003, Band 8: s. 93-95). Ваpто зауважити, що Адоpнова ^итака «натвосвгти» змушуе згадати кpитичний напад Фpiдpиxа Н1цше на «ф1лiстеpа» як на ^одую виховного впливу бypжy-азноï кyльтypи XIX ст. на 1ндив1да. У твоpi «Невчаст мipкyвання» (1876) Н1цше кpитично пpоаналiзyвав суть фiлiстеpськиx висловлювань та су-

джень Дав1да Штрауса, одного 3i cboïx сучасниюв. П1сля ознайомлення з ф1лософськими творами Адорно повоенного перiоду важко в1дмови-тись вiд переконання, що ф1лософсько-емансипад1йна складова iррадi-онального вчення Н1дше, фiлософськi позидп (або натяки на них) якого можна часто зустргти в роботах Адорно, послужили останньому 1дейним опертям щодо виявлення iррадiональноï складовоï духу людини як чин-ника ïï особистоï емансипади.

Прагнучи 1дейно унеможливити сусп1льне поширення нап1восвiти як архаïчного сод1окультурного феномену, шк1дливого для емансипа-дц сусп1льства, Адорно експл1кував 1дейнi засади своеï ф1лософсько-освiтньоï теорп. Мислитель первинно постулював те, що дя теор1я бодай тим, що первинно вм1щуе в себе настанову щодо необх1дност1 критичного осмислення своïх засад, не мае повторити шлях rieï ф1лософiï освгти, яка, походячи в1д освгтшх 1дей Гете та ГеГеля щодо сод1ального прилаштування людей, один щодо одного, перетворилась на теор1ю ви-ховання сод1ального конформ1зму, практичного пристосування людей до дегумашзованого сод1ального устрою. На переконання Адорно, со-д1альне зд1йснення дiеï теорп вможливлюеться передус1м через те, що вона в1дкрита для будь-якоï критики, яку може застосовувати щодо œï будь-який 1нтелектуал, об1знаний щодо основних момент1в педагогiчноï та ф1лософсько-освiтньоï проблематики (Adorno, 2003, Band 8: s. 93-94).

Адорно визначив приндип пристосування чинником сод1ально-1де-ологiчноï впливу на людину як нос1я 1ндив1дуальних рис, що для нього було явною ознакою присутност1 «хворобливосп в культурЬ>. На переконання мислителя, сусп1льство, п1дпорядковане засадам сод1ального пристосування, зг1дно з 1стор1ею природи Ч. Дарв1на, в такий спос1б д1л-ком позбуваеться освгти як свого питомого чинника духовного розвитку. Виходячи 1з сод1ально-теоретичних позид1й европейського марксизму, Адорно вказав на те, що де вможливлюе просування в сусп1льному простор! щеологп - «освгти другого плану» (die Rhckbildung) (Adorno, 2003, Band 8: s. 96). Тобто такого коГттивного вимру, в межах якого унемож-ливлено формування в1льного мислення, що е характерною властивк-тю сусп1льно активноï особистост1. У твор1 «Поступ» (1962) (Fortschritt) Адорно продовжив критичний анал1з формування освгти сод1альною 1деолоиею. На його переконання, системно-радюнальна ф1лософ1я, яка вторично розгорталась у содюкультурному простор1 европейськоï дивтзадп, 1дейно впливаючи на духовну складову людськоï природи як дуал1стичну, зумовила тенденд1ю дивтзадшного поширення 1деологп, «освгти другого плану». Тим самим, на думку Адорно, де негативно далось взнаки кторичному поступу людства як природному. Адже в такий спос1б глибинно-духовна складова людськоï природи (внутр1шн1й свгт

людини), як потенц1йний чинник особистоï емансипацiï, була 1дейно знерухомлена через сусп1льний авторитет ^eï фiлософськоï традицп (Adorno, 1977, Band 10.2: s. 636). Адорно констатував як очевидне те, що кторичне становлення в бвроп освiтнього процесу як системно-ращ-онального, характерною особливктю якого було виховання суб'екта в1льного мислення, дiйшло свого завершення в добу буржуазноï прак-тичноï рацюнальносп через втрату цieï питомоï мети. На думку ф1лосо-фа, рання настанова eвропейськоï освiти пропонувала вбачати суб'екта емансипованого мислення безсумн1вною умовою реалiзацiï вiльноï в1д зовн1шнього впливу (зокрема й державного) практики автономного сусп1льного устрою, в межах якого цей суб'ект мав можлив1сть само-ст1йно здобувати теоретичне знання. Однак, за Адорно, в шзншому со-ц1окультурному простор1 прагматично налаштованого кащгалктичного сусп1льства роль сусп1льних взаемин була зведена майже нан1вець через «диктат засоб1в упертоï та жадiбноï корисностЬ> (Adorno, 2003, Band 8: s. 98). В1дтак, через в1дсутнкть у сусп1льств1 сутнкно оновленоï освгги лю-дина втратила можливост1 реал1зуватись суб'ектом вшьного, неуперед-женого, полггично незаанГажованого мислення. Останне для Адорно постало об'ективною п1дставою щодо осмислення i^ï та мети належноï освгги, яка б1льшою м1рою сприяла б особистому прагненню щодо са-моосвгги людини в такому сощальному простора

Фшософсько-антрополоична складова теорп Адорно, який щейно спирався на Марксову критику принципу диференщацп соцiальноï прац в буржуазному сусп1льств1, вмщувала в себе наступш елементи. Тод1ш1й сощальний устр1й зах1дноï бвропи, п1дпорядкований засадам диференцацп сусп1льноï пращ, представлений передус1м сусп1льним роз'еднанням 1нтелектуальноï та матерiально-продуктивноï д1яльност1, зумовив сощальне виникнення «хворобливого» культурного дуал1зму в зах1дноевропейських сусп1льствах, п1дпорядкованих засадам соцально-го пристосування, насл1дком чого постало «г1постазування духу». Це при-стосування духовно пригшчуе передус1м людину 1нтелектуальноï пращ. На переконання Адорно, останньому можна запоб1гти на суб'ективному р1вш лише через виокремлення в соб1 суб'ектом своeï «другш природи» -вт1лення 1ндив1дуального духу. Лише завдяки останньому суб'ект постае здатним передус1м контролювати свою ф1зичну природу, своï прагнен-ня, зрештою, як уважае ф1лософ, i «життевий процес сусп1льства зага-лом» (Adorno, 2003, Band 8: s. 98-99). За Адорно, поняття другш природи також мктить в соб1 смисл всього того, що кторично здшснювалось як культурний результат будь-якоï соцiально-перетворювальноï д1яльност1 (Adorno, 1977, Band 10.2: s. 631). Але позаяк будь-яка людина, зокрема й 1нтелектуал, первинно е соцальною ктотою, вона природно упод1бню-

еться до 1нших людей, що також стосуеться й задоволення 1нтелектуа-лом своïх матер1альних потреб. Назване самоототожнення 1нтелектуала з людьми, яю зад1яш у продес1 матерiально-продуктивноï д1яльност1, у прагматичному сусп1льств1 призводить до н1велювання сод1ального зна-чення 1нтелектуальноï прад1 Адорно вважав, що приндип сод1ального пристосування уможливлюе п1дпорядкування сод1альн1й та полгтичнш влад1 будь-якоï людини. Ïï св1дом1сть сод1ально реал1зуеться як «фальшива свщомкть» (останне поняття Адорно 1дейно запозичив у фшософп «ортодоксального марксизму» ГеорГа Лукача), д1лком примирена щодо впливу на неï будь-якоï панiвноï 1деологiï. В1дтак, людина в1дчужуеться в1д дп свого 1ндив1дуального духу, чинника особистоï свободи (Adorno, Band 8: s. 100). Таке духовне в1дчуження людини, що б1льшою м1рою проявляеться в 1нтелектуальнш д1яльност1, передус1м нищ1вним чином даеться взнаки фаховим зд1бностям 1нтелектуала як учителя або викла-дача. 1дейну суть такого в1дчуження Адорно експл1кував у робот1 «Табу на педагоичне покликання» («Tabus ьber dem Lehrberuf») (1965).

У дьому твор1 ф1лософ, зд1йснивши критичний культурно-1сторичний та сод1ально-психолог1чний анал1з сод1окультурного феномену в1дчу-ження педагога в1д свого покликання, розглянув його сод1альне значення як чинника сусп1льного поширення напiвосвiченостi. На думку мислителя, дей чинник був продукований самою традищею буржуазноï куль-тури, притаманною вищим верствам н1медького сусп1льства. Також в1н дався взнаки формуванню сукупност1 неГативних содюкультурних явищ, характерних модерному сод1альному устрою. Адорно вважав, що тод1шне фахове в1дчуження вчителя складалось 1з таких момент1в: дуже мала ма-тер1альна винагорода прад1 педагога, що породжувало презирливе став-лення до нього з боку прагматичного буржуазного сусп1льства; культурна традид1я зверхнього ставлення н1медьких аристократ1в та заможних бур-Гер1в до безправного та зневаженого репетитора; залучення до осв1тнього продесу випадкових людей, як1 мали тиран1чний характер; бюрократиза-д1я, надшрна матер1ал1зад1я та дегуманiзадiя самого освгтнього продесу; спотворення загального образу педагога як у класичн1й н1медьк1й л1тера-тур1, так й у творах популярного мистедтва, важливого елемента тод1ш-ньоï «культур1ндустрц». Останне в колективн1й св1домост1 далося взнаки формування неГативних кл1ше щодо вчител1в, содiальноï рол1 ïхньоï прад1 як однiеï з важливих щодо продес1в содюкультурних перетворень, що також опосередковано впливае й на ставлення самих педагопв до своеï дь яльност! Усе де в д1лому, на переконання Адорно, бшьш або менш опосередковано зумовило поширення в бврот варварства, завуальованого на перший погляд поверховою пристойною та культурн1стю (Adorno, Band 8: s. 668). Адорно також експл1кував суть негативного впливу «культурш-

дустри», чинника щеолопчного впливу 1ндустрiально-масовоï дивЫзади як на св1дом1сть окремоï людини, так i на колективну св1дом1сть. Сл1д за-уважити, що критика Адорно «культуршдустри» проходить лейтмотивом майже кр1зь ус1 його сод1ально-ф1лософськ1 твори. Також в1н присвятив ш дикл ф1лософсько-культурних досл1джень, яю тзн1ше були опубл1ко-ван у з61рдГ «Призми; критика культури та сусп1льство», в частиш, що мала промовисту назву: «Без вз1рдя» (Ohne Leitbild).

Ф1лософ убачав «культур1ндустр1ю» таким дивЫзадшним феноменом, що, як сукупнГсть засоб1в масовоï 1нформадц та масових розваг 1н-дустр1ального сусп1льства середини ХХ-го ст., виконуе роль 1деолоичного вихователя колективноï св1домост1 европейд1в, зокрема i представникв пролетар1ату, як1 дос1 не мали права на прив1лейовану освпу. «Культу-р1ндустр1я», дотримуючись засад традид1йноï освгти, вт1ленням якоï для Адорно була с1льська осв1та, 1деолог1чно перетворюе дих нап1вписьмен-них людей на слухняних i бездумних виконавд1в своïх безпосередн1х фахо-вих обов'язкв. Тим самим вона знеособлюе дих людей на один загально-прийнятний вз1редь (Adorno, 2003, Band 8: s. 104-105). Для Адорно понят-тя вз1редь означало «конГломерат 1деолог1чних уявлень», як1 поеднуються в суб'ектах, «фшьтруючи та виштовхуючи реальн1сть», що унеможливлюе ïх критичне ставлення до неï. В1н вважав, що «вз1редь» як явище тод1ш-ньоï европейськоï культури, яка незмшно продукуе повторення попере-днього, е вт1ленням механ1чного навчання, бездумного заучування, через що «дух втрачае щось в1д живлення, лише завдяки якому в1н себе формуе» (Adorno, 2003, Band 8: s. 105). Це унеможливлюе комун1кад1ю людей, як1 постають диференд1йованими на тих, хто д1лком занурений у практич-ний вим1р свого кнування, та на тих, хто прагне 1нтелектуально п1дне-стись над сод1альним простором надм1рного прагматизму, засади якого насаджуе буржуазна освгта. За Адорно, дя осв1та кардинально впливае на волю окремоï людини та н1велюе ïï духовне прагнення до особистоï сво-боди. Це дЫсно даеться взнаки, на що вказуе мислитель, як безпосеред-ньому чуттевому сприйняттю, так i формуванню критичного мислення як потенд1йного чинника сусп1льного подолання насл1дк1в панування в сусп]льств1 тотал1тарних 1деолог1й (Adorno, 2003, Band 8: s. 106).

Адорно визначив фшософсько-антрополоичною п1дставою, за допо-могою якоï можна було б теоретично унеможливити щеолоичне формування людськоï св1домост1, поняття другоï природи - вт1лення 1ндив1ду-ального духу людини. В1н писав, що на де поняття 1дейно спиралась «уся традид1я зах1дноевропейськоï фшософп, починаючи в1д досократик1в». Останн1 були першими в 1сторп зах1дноï фшософсью думки, хто дифе-ренд1ював те, що походить в1д людськоï природи, як сутшсне, й те, що явно йде в1д однiеï людини до 1ншо^ Вони, на твердження Адорно, по-

стулювали це як дiалектику physei та thesei (Adorno, 1977, Band 8: s. 220). Саме «другу природу» фшософ назвав у своему повоенному TBopi «Minima Moralia; рефлексп про пошкоджене життя» (1951) дiалектичним чинником людсько! емансипадп (Adorno, 1951: s. 40). Варто вказати на те, що хоча назва де! книжки змушуе згадати етичнi твори Аристотеля, а саме його «Magna moralia», однак, е безсумтвним те, що щейний змкт Адорново! «Minima Moralia» спираеться на фшософсьй ще! Нiдше. Сам стиль лiтературного викладу Адорно в дьому творi вельми нагадуе ха-рактерну манеру Нщшевого есе!стичного письма. Ототожнивши «над-людину», одне з головних понять фшософп Нiдше, iз суттю содiально! ролi европейського iнтелектуала, визначивши його «останшм ворогом буржуа й, водночас, остантм буржуа» (Adorno, 1951: s. 24), Адорно у дьому творi шплщитно запропонував iнтелектуаловi, людинi, яка спро-можна читати «помiж рядкiв», дотриматись основно! настанови морально! фшософп Нiдше. Головний пункт дiе! настанови можна визначити як припис автарючного вiдтворення «аристократом духу» етичних щей, що вщбуваеться через його особисту штерпретащю !хньо! оновлено! сутi, як нових та вщмшних щодо духовно занепалих моральних припи-сiв буржуазного суспшьства. «Аристократ духу» мусив особисто дотри-муватись дих засад, як оновлено етичних, дiалектично протиставляючи тим самим власний дух бездуховностi названого соцiального устрою. Адорно спирався на етичш позидп Нiдше, вбачаючи !х теоретично дш-ними задля свое! власно! морально! фшософп, що, як теоретична основа, щейно унеможливила б формування людсько! свiдомостi щеолои-ею iндустрiально-масового суспiльства. бвропейський штелектуал, за Адорно, нова «надлюдини», мав би самотужки, iдейно оснащений лише теоретично-емансипащйним знанням, духовно протистояти як мораль-нiсна особистiсть названому формуванню.

Окрiм фiлософсько-емансипадiйних iдей Нiдше, шшою теоретичною опорою, сприяючою скасуванню iдеологiчного формування людсько! свщомосп для Адорно були антропологiчнi здобутки теорп психо-аналiзу Зигмунда Фройда. Фiлософ визначив Фройдове поняття нарци-сизму та Нiдшевий «ресентимент» втшенням содiально-психологiчних пiдстав, якi зумовлюють поширення соцiального конформiзму, вмож-ливлюючи тим самим пщпорядкування людей панiвнiй щеологп. Вiн указав як на приклад те, що елементом надистсько! щеологп була расова теорiя, явне втшення колективного нардисизму, яку нiмдi, виховаш по-лiтичним мовленням, бездумно й некритично пщтримали через iдеоло-ично нав'язаний ним ресентимент, пiдставою чого був спогад про про-грану ними Першу свiтову вiйну (Adorno, 2003, Band 8: s. 118). Однак, на переконання Адорно, шшого значення напiвосвiченiсть набувае тодi,

коли нап1вписьменна знеособлена людина п1д впливом ресентименту отримуе у своï руки полггичну владу, яка жодним чином не обмежена в тотально усусп1льненому 1ндустр1альному сошуму. Це кторично при-звело до неймовiрноï к1лькост1 жертв Другоï свiтовоï в1йни, вбитих як на пол1 бою, так i по-варварськи закатованих у концентрац1йних таборах.

За Адорно, антрополоичною п1дставою можливоï л1кв1дацп нап1во-св1ченост1, бодай на 1ндив1дуальному р1вш, може зд1йснитись природно людський штерес щодо будь-чого незрозум1лого. Цей 1нтерес, як уважав ф1лософ, здатний виникати навпъ тод1, коли нап1восв1чена людина за-знае тотального впливу iдеологiчноï потуги iндустрiальноï цивтзацп на свою св1дом1сть (Adorno, 2003, Band 8: s. 119). Ф1лософ був перекона-ний у тому, що шдивщуальний дух людини не може задовольнятись спо-живанням лише цивтзацшно «спотвореноï культури». Тим самим в1н сприяе коГттивнш актив1зацп цieï людини, що реал1зуеться як ïï духо-вне прагнення 1нших культурних зразк1в. Адорно запропонував вбачати 1нтелектуала нос1ем цього духу, який унеможливлюе залишатися йому осторонь соц1ального життя. Хоча як соцальна ктота 1нтелектуал 1нте-Грований у сусп1льство, однак, як продуцент духовного вишру культури, в1н здатний сусп1льно реал1зуватись передус1м як вихователь критичного мислення, одним з основних завдань якого, за Адорно, е здшснення його суб'ектом критичноï саморефлексп щодо власноï нап1восв1ченост1 (Adorno, 2003, Band 8: s. 120). Шсля ознайомлення з 1ншими його ф1ло-софськими творами того перюду, зокрема з «Негативною д1алектикою» (1966) (Adorno, 1966), можна д1йти висновку, що для цього сощально-го мислителя виховання суб'екта критичного мислення безпосередньо стосувалось самоформування суб'екта як соц1ально активноï та сусп1ль-но в1дпов1дальноï людини, свiдомоï соц1ального значення своïх вчинк1в. Така людина розуше значим1сть для суспшьства радикальноï критики тих культурних явищ, котр1 можуть зумовити повернення Освенц1ма як ут1лення духовноï руйнацiï eвропейськоï культури. Посл1довну та ради-кальну критику цих явищ мае здшснювати будь-який 1нтелектуал, будь-яка неупереджено мисляча людина, яка самотужки себе формуе, усв1-домлюючи себе моральшсною особист1стю.

Тему теоретичного обГрунтування суспшьного значення п1дстав на-лежноï освгги як культурноï форми, що унеможливила б 1сторичне по-вторення масових убивств, Адорно розглянув у твор1 «Виховання п1сля Освенц1ма» (1966). У ц1й робот1 ф1лософ, також теоретично спираючись на психоаналггичне вчення Фройда, виокремив передус1м псих1чну скла-дову людськоï св1домост1, завдяки чому в1н отримав можлив1сть анал1зу-вати псинчт причини цив1л1зац1йного виникнення та поширення но-в1тнього варварства в модерних сусп1льствах. Визначивши традиц1йн1сть

осв1ти н1медького села чинником формування нап1восв1ченост1, Адорно зауважив, що де виховання далося взнаки сод1альному поширенню по-лiтичноï аморальност1, що зрештою i призвело до названого варварства в бврот, дивЫзадшним ут1ленням якого була трагед1я Освенд1ма. Культурною причиною в1йськових 1 пол1тичних злочин1в надист1в ф1лософ запропонував убачати саму дегуманзовану суть дiеï освпи, яка була без-посередньо продукована буржуазним сусп1льством, що з холодним сер-дем поставилось до людини як до реч1, уречевлено, як до того, що можна «обробляти» (Adorno, 1971: s. 96), прагматично в1дмовившись вбачати к-нування духовноï складовоï iï природи. Це сусп1льство байдуже змовчало про надистськ1 злочини, знаючи про них, або принаймн1 здогадуючись. Також воно, зд1йснивши дЫсне усуспшьнення осв1чених людей, 1нтелек-туал1в та митд1в, змусило ïх мовчати про д1 в1йськов1 та полгтичш злочини (Adorno, 1966: s. 357). В1дтак, за Адорно, освпн1й продес як належний, сама освпа мусить формувати людську св1домкть таким чином, аби не допустити нового перетворення себе на духовно безсилий культурний феномен аморального та дегуман1зованого сод1уму.

Аморальн1сть та дегуман1зован1сть дього сод1ального устрою змусила мислителя визнати, що единою альтернативою названому може зд1йсни-тись лише вщмшне за суттю сусп1льство, саме як демократичне. Адорно запропонував вбачати д1йсну суть останнього вт1ленням такого сод1аль-ного утворення, в межах якого приндип демократичного врядування н1-коли б1льше не в1ддасть усю повноту державноï влади в рухи нап1восв1че-них, аморальних людей. Ф1лософ визначив демократичний устр1й дшком залежним в1д продесу самовиховання, до якого мае св1домо залучитися будь-яка 1нтелектуально зр1ла людина, котра прагне духовно емансипу-ватись в1д 1деолоичного впливу на свою свщомкть. Фшософ у своему останньому 1нтерв'ю, опубл1кованому по його смерт1 як «Виховання до повнолптя» в одно1менн1й з61рдГ, сказав Бекеру, своему стврозмовнику: «Вимога щодо повнолптя видаеться мен1 самозрозум1лою в умовах де-мократй. Я хот1в би прошюструвати де, зауваживши лише початок дуже короткого Кантового твору, що мае назву «В1дпов1дь на запитання: що таке ПросвГтнидтво?». У д1й робот1 Кант, визначивши суть неповнолптя, а 1мпл1дитно також i «повнолптя», сказав, що дя незрЫсть зазнае само-звинувачення, якщо ïï причини Грунтуються не у вадах розсудку, а в р1шу-чост1 й мужност1, яю одна людина застосовуе без вказ1вки 1ншоï людини. «Просв1тнидтво е виходом людини з1 стану свого самозвинувачення в неповнол1ття». Мен1 здаеться, що дя програма Канта, як1й не можуть 1з недоброю волею закинути неясн1сть, дос1 залишаеться надзвичайно актуальною. Демократ1я тримаеться на формуванн1 вол1 окремоï людини, на тому, в який спос1б дя людина залучаеться до 1нституд1й представнидько-

го вибору. Разом 1з тим варто вивести й суть розуму: де е зд1бн1сть i муж-нють окремоï людини, яка за певних умов застосовуе св1й розсудок. Якщо дього н1хто не дотримуеться, тод1 вс1 розмови про Кантову велич будуть лише пустопорожньою балаканиною» (Adorno, 1971: s. 135). Можна ви-значити д1 за життя останн1 м1ркування Адорно д1лком оптим1стичними, адже його зауваження можливост1 вшьного зд1йснення особистш радю-нальност1 людини, що передус1м мае реал1зуватись у сфер1 формування кращого сод1ально-пол1тичного устрою, в1др1зняються за настроем в1д песишстичних думок Горкгаймера, його друга та колеги за Франкфурт-ською школою. Горкгаймер в останньому 1нтерв'ю, що брав у нього жур-нал1ст 1з часопису «Шп1Гель», в1дверто пов1давши про основн1 моменти свого життя, в д1й розмов1 виразив св1й страх перед можливою катастрофою термоядерноï в1йни (Horkheimer, 1970: s. 85). Свою ж останню розмо-ву Адорно, в як1й в1н виклав власне бачення причин та насл1дк1в тод1шн1х сод1альних протир1ч, що стосувались освпи та виховання, завершив д1л-ком оптим1стично. В1н сказав: «Хот1в би, аби завершити кращим чином дю розмову, запропонувати нашим слухачам думки про феномен, який безпосередньо занадто легко в1дт1снюеться в запал1 вольових зм1н, що спроби, д1йсно р1шуче [щось] зм1нити в будь-як1й партикулярн1й сфер1 нашого свпу, одразу припиняються через переважаючу силу кнуючого й видаються приреченими на безсилля. Той, хто хоче 1ншого, мабуть зможе де здобути лише через те, що в1н де безсилля сам i свое власне безсилля зробить моментом того, про що в1н думае й, можливо, також того, що в1н робить» (Adorno, 1971: s. 131).

У фшософському спадку Теодора Адорно, представленого неомарк-систським вченням про сусп1льне зд1йснення критичного мислення, ф1-лософсько-осв1тня тематика отримала статус теоретичного знання, котре в д1йсний спос1б може долучитись до сусп1льноï практики, не перетворившись на 1деолог1ю. Цей н1медький сод1альний мислитель у своïх по-военних творах, зокрема й у фшософсько-освпнк роботах, актуал1зував-ши критику Карлом Марксом та Фр1др1хом Нщше буржуазноï культури, зд1йснив критичний напад на капiталiстичне суспшьство як на продуден-та тоталгтарних 1деолог1й. За Адорно, практика 1ндустр1ально-масового сусп1льства кторично реал1зувалась як див1л1зад1йне джерело панiвноï дегуманiзованоï 1деолог1г. Сукупний див1л1зад1йний потенд1ал дiеï 1део-логй, представлений передус1м традиц1йнiстю буржуазноï осв1ти, «культу-р1ндустр1ею» масових розваг, системно-рад1ональним знанням, тотально зн1велював коГн1тивну та сод1альну активн1сть европейдя, вплинувши на його 1ндив1дуальний дух, що унеможливило, через надм1рне усуспшьнення, сод1альну реал1зад1ю тод1шнього 1ндив1да як особистост1. Сут1 дього щеолопчного бездуховного формування людськоï св1домост1, насл1дком

чого було сощальне поширення феномену нашвосв1ченост1, Адорно у сво!х фiлософсько-освiтнiх творах щейно протиставив теорiю, яка зу-мовлюе особисте звернення шдивща до самоосвгги та самовиховання, iнтелектуально емансипуючи його вiд будь-яких авторитетiв тотально усусшльненого соцiумy Зауваживши духовне значення природного люд-ського iнтересу до будь-чого нетзнаного, Адорно запропонував убачати цей iррацiональний чинник первинною антрополоичною умовою ште-лектуального становлення нового шдивщуума як морально! особистостi. Така людина, на переконання мислителя, за щейно! пiдтримки теоретично--емансипащйного знання, представленого теорiею критичного мислення, спроможна соцiально здiйснитись як суб'ект критичного мислення, а також як свщомий i вщповщальний дiевець суспiльно-необхiдних соцiокультурних перетворень. Адорно постулював оновлений освiтнiй процес продуцентом таких перетворень, що раз i назавжди унеможжлив-лять соцiальне повернення тенденцiй щодо дегуманiзацii суспiльства та життя окремо! людини.

Лггература:

1. Adorno Theodor W., Horkheimer Max. Dialektik der Aufklärung. - Amsterdam: Querido, 1947. - 310 S.

2. Adorno Theodor W. Minima Moralia. Reflexionen aus dem beschädigten Leben. - Fr. am M.: Suhrkamp, 1951. - 481 S.

3. Adorno Theodor W. Theorie der Halbbildung / Gesammelte Schriften. Band 8. Soziologische Schriften I. - Fr. am M.: Suhrkamp, 2003. S. 93 - 121.

4. Adorno Theodor W. Tabus ьber dem Lehrberuf / Gesammelte Schriften. Band 10.2. Kulturkritik und Gesellschaft II: Eingriffe, Stichworte, Anhang. - Fr. am Main, Hessen : Suhrkamp Verlag Gmbh & Co, 1977. - S. 656- 673.

5. Adorno Theodor W. Fortschritt / Vortrag auf dem Munsteraner Philosophenkongreß am 22. Oktober 1962 / Gesammelte Schriften. Band 10.2: Kulturkritik und Gesellschaft II: Eingriffe. Stichworte. Anhang. - Fr. am M., Hessen: Suhrkamp Verlag Gmbh & Co, 1977. - S. 617- 638.

6. Adorno Theodor W. Uber Statik und Dynamik als soziologische Kategorien / Gesammelte Schriften in 20 Banden, Band 8: Soziologische Schriften. - Fr. am M.: Suhrkamp, 2003. - S. 217- 237.

7. Adorno Theodor W. Erziehung nach Auschwitz / Erziehung zur Mundigkeit: Vortrage und Gespräche mit Hellmut Becker 1959- 1969. - Fr. am M.: Suhrkamp, 1971. - S. 9- 23.

8. Adorno Theodor W. Erziehung zur Mundigkeit / Erziehung zur Mundigkeit: Vortrage und Gespräche mit Hellmut Becker 1959- 1969. - Fr. am M.: Suhrkamp, 1971. - S. 133- 146.

9. Adorno Theodor W. Negative Dialektik. - Fr. am M. : Suhrkamp, 1966. - 414 S.

10. Horkheimer Max. Diе Sehnsucht nach dem ganz Anderem / Ein Interview mit Kommentar von Helmut Gumnior (Stundenbucher). - Hamburg: Furche-Verlag, 1970. - 90 S.

Виталий Брыжник. Введение в философию образования Теодора Адорно

Статья посвящена рассмотрению основных элементов философии образования Теодора Адорно. Отмечается критическое отношение этого социального мыслителя к «полуобразованию» как к культурному продукту индустриально-массовой цивилизации. Этот социальный строй идеологически повлиял на коллективное сознание европейцев и тотально подчинил их своей власти. Следствием этого влияния стало распространение полу-образованости среди европейцев, которые были отчуждены от интереса к самостоятельному получению знаний. Это негативно повлияло на динамику социокультурных изменений в европейских обществах. В своей философии образования Адорно эксплицировал суть тех факторов человеческой природы, которые способны сформировать критическое мышление, субъект которого мог бы обусловить новое социокультурное становление. Адорно считал, что социокультурные преобразования должны реализоваться действительной демократизацией европейских обществ.

Ключевые слова: образование, культура, цивилизация, общество, интерес, дух, критическое мышление, самообразование, демократизация.

Vitaliy Bryzhnik. Introduction to Theodor Adorno's Philosophy of Education

The article is devoted to consideration of the basic elements of Theodor Adorno's Philosophy of Education. The author analyzes the philosopher's critical attitude to "semi-education" as a cultural product of mass industrial civilization. This civilization ideologically influenced on individual and collective consciousness of the Europeans and totally subjected them to its power. The result of this influence was spread semi-education among the Europeans which have been alienated from interest in gaining knowledge. It has negatively influenced on the dynamics of sociocultural changes in European societies. Adorno in his philosophy of education pays attention to spiritual meaning of natural human interest to something unknown. He defines this irrational factor as primary anthropological condition of the intellectual formation of a new individual as a moral personality oriented on a new sociocultural becoming. Adorno considers that the sociocultural transformations are possible only on the base of the real democratization of European societies.

Key words: education; culture; civilization; society; interest; spirit, critical thinking; self-education; democratization.

Брижшк Вггалш Миколайович — кандидат фшософських наук, доцент ка-федри фшософп 1нституту суспшьства Кшвського Уншерситета шет Бориса Гршченка (Кт'в, Украта). E-mail: Bryzhnik-@ukr. net.