CC BY
15DOI: 10.29357/2521-179X.2021.v19.1.15
Вступ до ЕКУМЕШЗМУ. о. Роман АндР1йовський. Дрогобич: Бидлвництво ДроГОБИЦЬКо'1 духовно! СЕМшАРП, 2017. 328 с.
В украшських наукових колах юнуе твердження, що серед ycix деномшацш та церков на територп Укра1ни найбiльш налаштованою на пошук порозумшня та едностi серед християн е Украшська Греко-Католицька Церква (УГКЦ1).2 I з цим важко буде не погодитись, взявши до уваги активнють ще'1 церкви в пло-щиш екyменiзмy. Так, ll найвiдомiший украшський навчальний заклад УКУ е мюцем, де фyнкцiонyе автономний 1нститут екумешчних стyдiй (д.з. 2004 рiк).3 Церква також мае документ пщ назвою «Екумешчна концепцiя Украшсько! Греко-Католицько! Церкви» (затверджений главою церкви в 2015 рощ), який вщобра-жае офщшну позицiю УГКЦ щодо екумешчних вщносин з християнами iнших церков. Документ е оновленою версiею документу «Концепщя екумешчно! пози-цй УГКЦ», який був представлений греко-католиками в 2000 рощ й отримав в той час статус робочого.4
Крiм того, слщ вiдзначити активнiсть УГКЦ в оргашзацп конференцiй, при-свячених питанням едносп християн. У 2007 рощ вже згаданий вище 1нститут екyменiчних стyдiй виступив спiворганiзатором конференцп «Екyменiзм, мiжре-лiгiйнi дiалоги та фyндаменталiзм».5 Немаловажним е й те, що церква в 2007 рощ створила «Комiсiю УГКЦ для сприяння едносп християн»,6 яка в 2018 рощ була перейменована на «Комiсiю УГКЦ з мiжконфесiйних та мiжрелiгiйних вщносин».7 I останне, на що хотшось би звернути увагу, — це робота з подготовки матерь алiв дослiджень у площинi екумешзму та 1х пyблiкацiя. Тут можна згадати так1 працi як: 1) Знаки часу: До проблемы порозумшня мiж Церквами / упор. З. Антонюк, М. Маринович. — Ки1в: Сфера 1999. — 504 с.; 2) Marynovych Myroslav. An Ecumenical Analyzes. The History and Prospects of Religion in Ukraine. — Lviv: Ukrainian Catholic University Press, 2004. — 90 p.; 3) Що еднае? Що роз'еднуе? Основы екумешчних
1 Надалi по тексту УГКЦ .
2 До прикладу див . Олег Кисельов, Феномен екумешзму в сучасному xpucmunrnmei (К . : Нащональний педагопчний ушверситет iM . М. П . Драгоманова, 2009), 96.
3 З iсторieю шституту можна ознайомитися на його офщшнш сторшщ http://www. ecumenicalstudies . org. ua/pro-nas/istoriya-instytutu (6.01.2021).
4 1нформащя наведена за рецензованою книгою С. 248. Щодо документу, то його можна знайти на офщшному сайт УГКЦ . Екумешчна концепщя Укра'шськоiГреко-КатолицькоiЦеркви (2015). - http:// ugcc . ua/documents/kontseptsiya_ekumenichnoi_pozitsii_ukrainskoi_grekokatolitskoi_tserkvi_75625. html (6.01.2021).
5 Кисельов, Феномен екумешзму в сучасному хpистиянствi, 96 .
6 Там же, 96-97.
7 Про змшу назви Комки можна прочитати на офщшному сайп УГКЦ, де був опублжований Декрет церкви щодо ще! поди. Декрет змни назви Kомiсii УГКЦ для сприяння eдностi християн на Kомiсiя УГКЦ з мiжконфесiйних та мiжpелiгiйних вiдносин (2018). - http://ugcc.ua/documents/dekret_zmini_ nazvi_komisii_ugkts_dlya_spriyannya_iednosti_hristiyan_na_komisiya_ugkts_z_mizhkonfesiynih_ta_ mizhreligiynih_vidnosin_82422.html (07.01.2021).
знань / вид. Конфеаезнавчий шститут Gвангелiчноï федераци". — Львiв: Видавни-цтво Украшського Католицького Унiверситету 2007. — 92 с. (книга е перекладом з нiмецькомовного видання); 4) Сощально sopieHmoearn документи УкршнськоЧ Греко-Католицьког Церкви (1989—2008). Т. 1. — Львiв: Видавництво УКУ, 2008. — 711 с. (книга включае матерiали щодо взаемоди' УГКЦ з iншими церквами у цiй сферi (спiвпраця при Всеукраïнськiй Радi Церков i Релiгiйних Органiзацiй — ВРЩРО8), а також статтю Вiкторiï Любащенко «Протестантський погляд: за i проти»). Що ж до бiльш сучасних дослiджень у площинi екуменiзму, то тут ми маемо працю о. Романа Андршовського, до розгляду яко'1' ми зараз i переходимо.
О. Роман Андршовський, автор вказаного дослщження, е священником УГКЦ та сшвробггником Дрогобицько!" духовно!" семiнарiï. Мае докторський ступiнь зi Сх1дних церковних наук. З 2020 року займае позицш члена ради постшних екс-пертав Богословського вщщлу, який функцiонуе при Па^аршш кури' УГКЦ.
Праця о. Романа — це його лекци для курсу з екуменiзму, який вш викладав в Дрогобицькiй духовнш семiнарiï, починаючи з 2010 року. Книга мае на мет розкрити в загальних рисах, що собою являе екумешзм. У нiй вiдмiчаеться, що вона мае стати корисним джерелом iнформацiï для таких категорш людей: церковних служителiв, вщповщальних за катехiзацiю; студентiв семiнарiй та шших навчальних закладiв iз богословським напрямком, а також для усх, хто щкавиться явищем екуменiзму.
Розкриттю рiзних аспектiв обрано!" теми присвячено дев'ять роздшв. Водночас слiд зазначити, що повноцшним роздiлом книги можна вважати й вступ. Читач не знайде в ньому опису цшей автора та методологи, що характерно для бшьшоста подiбних видань. Ця часина, iмовiрнiше, закладае фундамент для подальшо!" дис-кусiï, даючи, до прикладу, визначення терммв «екумешзм» та «екумешчний рух», або ж окреслюючи мету екуменiчного руху. Щодо останньо!' вiдмiчаеться: «Мета сучасного екуменiчного руху — вщновити спiлкування в Ташствах (koinonia, communication in sacris) подшених сьогоднi Церков, отого сопричастя, що ним позна-ченi першi столiття християнства» (с. 18).
У самих роздлах увага безпосередньо придшяеться як iсторiï подiлу едино!" церкви, так й ютори руху за еднання християн; робиться огляд як рiзних церков, починаючи вiд Католицько!" Церкви (КЦ)9 та завершуючи протестантськими, так i розповiдаеться про дiалог КЦ з останнiми, а також про позищю цiеï церкви щодо сект, новггшх релiгiйних рух1в й шших релшй; розглядаеться мiсце Другого Ватиканського Собору у формуванш екумешчного богослов'я КЦ та обговорю-ються рiзнi можливi форми вiдносин з шшими церквами; робиться огляд роз-витку екуменiзму в Украïнi за участ УГКЦ та аналiзуеться участь православ'я в екумешчному русi (особлива увага придшяеться Росшськш православнiй церкш) i його позицiя щодо шших християн; здшснюеться аналiз сучасних небезпечних тенденци в екуменiчному русi.
8 Надалi по тексту ВРЦiРО .
9 Надалi по тексту КЦ .
Оскшьки праця написана з перспективи КЦ, то не дивно, що велика увага придшяеться дослщженню екумешчних поглядiв ще! церкви. Можна вiдмiтити важ-ливу дискусш щодо поняття «subsistit in», яке означае «перебування» Христово! Церкви в КЦ. До Другого Ватиканського Собору КЦ використовувала набагато сильшший вираз «est», повнютю ототожнюючи КЦ з Христовою Церквою. Ця новацiя вщкрила можливiсть для католикiв розглядати допустимють спасiння за межами свое! церкви. Як ми читаемо: «Така незначна, на перший погляд, змша, насправдi вiдкрила широкi екуменiчнi перспективи, адже "розширила" меж1 Церкви» (с. 99). Також важливо, що в пращ не замовчуеться, що, попри таке роз-ширення меж Церкви, поняття «subsistit in» «включае сутнiсне навантаження поняття est» (с. 105). Таким чином, КЦ продовжуе бачити Церкву Христа в межах свое! церкви. I тут зрозумшою е реакщя Семюеля М. Каверта, який, даючи вщпо-вiдь на документи Собору з протестантсько! перспективи, заявив про католицький екумешзм як про «незмшно зорiентований на Рим».10 Однак, незважаючи на таке католицьке розумiння екумешзму, не можна не вiдзначити як позитивне явище факт, що КЦ все ж таки визнала наявшсть елемент1в Церкви Христово! в шших церквах, навгть якщо для не! це лише елементи. Але, якщо бути чесним, протес-танти також не обов'язково будуть готовi визнати за КЦ повноту вщображення Христово! Церкви, вбачаючи радше цю повноту в сво!й церквi.
Стосовно книги варто сказати, що !"! можна розглядати гарним аналогом англо-мовного вступу до екуменiзму, виданого в 1998 рощ теж з католицько! перспективи авторами Грос Джеффр^ Макманус Емон та Рйгс Енн (Gros Jeffrey, McManus Eemon and Riggs Ann. Introduction to Ecumenism). Водночас праця о. Романа Андрь йовського цiкавiша тим, що вона е новшим виданням, а тому мюцями мае бiльш актуальну шформащю стосовно екуменiчних вiдносин, якi протягом цього часу не стояли на мющ, а продовжували розвиватися. Так, якщо в англомовному виданш, автори, говорячи про мiжнародний дiалог КЦ iз баптистами, згадують дiалог 1984—1988 роив,11 то в пращ о. Романа (роздш про вщносини з церквами, серед яких згаданi й баптисти) ми вже маемо згадку про другу серш дiалогу мiж цими церквами, яка вiдбувалася у 2006—2010 роках. Також заслуговуе на увагу той факт, що в укра!нському виданш придшяеться увага вгтчизняному контексту, натомють англомовне видання такого дослщження не мае.
Читач, який належить до протестантизму та вважае, що католицизм вороже налаштований до протестанпв, може бути приемно здивований позитивному тону в дискусп про протестантсьи церкви. Тут можна згадати такий ви^в автора: «Ототожнення протестантських церковних спiльнот i сект вважаеться невиправ-даним...» (с. 35). Також варто вщзначити, що автор книги, будучи католиком,
10 Samuel McCrea Cavert, 'A Response', in The Documents of vatican II (1967), 369. З бшьш новiших джерел з акцентом на важливостi зв'язку з КЦ можна згадати катехизм, де ми читае таю слова: «OKpeMi Церкви е вповш католицькими завдяки сопричастю з однiею з них - Римською Церквою, «яка голо-вуе в любовi» . «Бо з цiею Церквою, з огляду на ïï виняткову першкть, повинна узгоджуватись кожна Церква, тобто вiрнi звiдусiль»» . Катехизм Католицько'1 Церкви (Жовква: «Мкюнер», 2002), 211.
11 Jeffrey Gros, Eemon McManus and Ann Riggs, Introduction to Ecumenism (New York/Mahwah: Paulist Press, 1998), 224.
наскшьки це можливо з його сторони, намагаеться критично та неупереджено оць нювати iсторичнi поди", яй були пов'язанi з iсторiею Реформаци". Унаслiдок цього вiн доволi недвозначно вказуе на помилки 3i сторони свое!" церкви. Так, говорячи про протести з боку лiдерiв Реформаци", вш вiдмiчае, що вони «були викликаш корупцiею i зловживаннями Римсько!" кури", моральним розкладанням латинсько!" ¡ерархи'...» (с. 34). Для вiтчизняних протестант буде цiкаво побачити згадки про 1'хш церкви в обговореннi послання Йосифа Слшого «Про поеднання в Христа», який був головою УГКЦ в ХХ ст. Ця церква е одшею з найбшьших в Укра1Ш, що пщвищуе вiрогiднiсть контакпв мiж членами цiеï церкви та протестантами, а тому для останшх буде корисно знати погляди ще!" церкви щодо шших християн.
Звюно, коли заходить розмова про протестантизм в Укра1Ш, то хотiлося б побачити бшьш глибоке дослiдження в цш площинi. Це добре, що згадуються платформи, де вiдбуваеться сшвпраця мiж церквами, наприклад, ВРЦiРО або ж Нарада предстоятелiв християнських Церков Украши, але було б добре побачити аналiз поглядiв протестантiв щодо екумешчних вщносин з шшими християнами. Зрозумшо, що, можливо, iснуе не так багато джерел, де можна про це дiзнатися, особливо порiвнюючи з тим же православ'ям, яке аналiзуеться в восьмому роздiлi, але все ж таки вони е. Погляди протестант аналiзуються, до прикладу, в пращ Олега Кисельова «Феномен екумешзму в сучасному християнствЬ», яка також е вступом до екумешзму, хоча бшьше з релiгiезнавчоï перспективи.12 У цьому планi названа праця е навггь бiльш корисною, шж книга о. Романа Андрiйовського. Не можна не вщмггити вже вищезгадану англомовну книгу Мирослава Мариновича, у якш автор згадуе про баптиспв Украши та 1'хню позицiю триматися осторонь вiд екуменiчних подiй, оргашзованих шшими деномiнацiями.13 Не менш гарним дже-релом для аналiзу вщносин мiж церквами е книга Л. А. Гопанюка, М. О. Пирожко та В. Г. Чайка «ввангельський рух на Волинi в документах i долях людей», у якш е пщроздш про протистояння мiж християнами. I хоча назва говорить про напругу у вщносинах, вщповщно до дослщження не завжди контакти мiж вiруючими рiзних церков завершувалися негативним досвiдом. Як ми читаемо: «Було немало при-кладiв i толерантного ставлення вiруючих рiзних конфесш i взаеморозумiння».14
На окрему увагу заслуговуе останнш роздiл — «Деяк негативнi риси сучасного екуменiчного руху» — який е такою собi кульмiнацiею, де автор книги дшиться сво'1'м баченням едностi мiж християнами. Так, вш чiтко окреслюе позищю, що екуменiчний рух мае залишатися пошуком едностi лише мiж християнами. Залу-чаючи до пошуку тако'1' едностi iншi релiгiï, християни можуть впасти в синкретизм, втрачаючи у такiй ситуаци' акцент на виконанш Великого доручення. Звiсно, важливо не забувати про дiалог з представниками шших вiрувань, але такий дiалог повинен органiзовуватися з метою «досягнення мирного спiвiснування i для спшь-но'1' спiвпрацi в цариш прав людини, справедливостi» тощо (с. 293—294).
12 Див . 3-й роздш у Кисельов Феномен екумешзму в сучасному xpucmunrnmei, 93 .
13 Myroslav Marynovych, An Ecumenical Analyzes. The History and Prospects of Religion in Ukraine (Lviv: Ukrainian Catholic University Press, 2004), 43.
14 Л . А . Гопанюк, М . О . Пирожко та В . Г. Чайка, Евангельський рух на Волиш в документах i долях людей (Луцьк: ХМ «Украшська мiсiя благовктя», 2009), 145-146.
Водночас, читаючи цей роздш, протестант не зможе не вщреагувати на роз-думи щодо «небезпеки», яку автор вбачае в «теорп гшок», серед прихильникiв яко! е протестанти. Вiдповiдно до ще! теорп всi церкви е рiвними мiж собою в Христо-вiй Церквь Звiсно, потрiбно з розумiнням ставитися до тако! реакцп католик1в, яы мають глибоке переконання в правильности скажiмо, свое! церковно! моделi. Але ж подiбне можна сказати й про протестант.15 Для останнiх католицька модель церкви також може виглядати загрозливою, враховуючи аспект сильно! централь зацп церкви з акцентом на пщпорядкуванш авторитету папи. Тi ж батисти великий наголос роблять все ж таки на автономност кожно! церви.16 I тут питання не в тому, як хтось може думати про погане розумшня католицько! церковно! моделi з боку протестант,17 а в неоднозначностi багатьох тверджень католикiв. Яскравим прикладом е праця католика Метью Левершга, де вiн намагаеться продемонструвати безпщставнють тверджень про вiдсутнiсть бiблiйного фундаменту у католицькому вченш, та вщповщь, яку вiд протестантiв дае в цш книзi Кевiн Ванхузер. В одному з тверджень Левершг говорить, що, незважаючи на iснування в юторп католицизму не найкращих пап, цей факт не е свщченням того, що вони завдали шкоди ввангелш Христа. У такий споаб зберiгаеться непорушнiсть вчення про безпо-милковiсть. Але, як пiдмiчае Ванхузер на прикладi Гал. 2:14, зовам шше випливае з ешзоду з апостолом Павлом, який зробив дойр Петру разом з шшими, говорячи «що не йдуть вони рiвно за евангельською правдою».18 Виходить, що неправильш дп того ж Петра все ж таки шкодили ютиш.
Продовжуючи обговорення книги, вщмггимо, що вона е легкою в читанш за рахунок чiткостi у формулюванш автором сво!х думок. Проведене дослщження базуеться як на першоджерелах, так i на додатковiй лiтературi з обрано! тематики. Щодо слабких мюць, то до них можна вщнести вiзуальне наповнення книги.
15 Увага придшяеться баптистському розумшню .
16 Див . збiрник праць, присвячений дискуси навколо незалежносп помiсних церков: Автономия поместной церкви: Материалы симпозиума под ред. С. В . Санникова (Одесса: Е-ААА, 2009). До прикладу наведемо твердження одного з авторiв збiрника щодо баптистського розумшня: «Загальноввдомо, що одним i3 фундаментальних принцишв практичного життя баптистських церков та !хньо! еклезь олои! е принцип незалежноси, або автономностi, кожно! окремо! баптистсько! громади або помкст-но! церкви». Ю . 6. Решетшков "Загальш проблемнi питання евангельсько-баптистсько! еклезюлоги: еднiсть союзу чи незалежнiсть громади," 317 .
17 Прикладом е стаття Михайла Шелудько, "Роздуми про можливксть унiй з протестантами," Метрон №15 (2018): 209-221. У автора прослвдковуеться доволi спрощене розумiння протестантизму. Присут-не бачення, що причиною, чому протестанти стороняться КЦ, е !хне погане розумшня католицького вчення . Тому потрiбно активiзувати роз'яснювальну роботу, i тодi можна очжувати на приеднання протестантiв до КЦ. Наведемо один iз роздумiв автора: «1нту!щя менi пiдказуе, що пояснення протестантам тих самих марюлоичних догмаив буде набагато менш складною справою, шж пояснення православним fillioque: у протестанпв богослов'я не настшьки перенавантажене i витончене, !м головне допомогти вловити суть . Зкставляти з власними богословськими напрацюваннями протестанти будуть недовго, хоча б навиъ тому, що сво! напрацювання вони не вважають абсолютною ктиною» (с. 214). Або ж на рахунок папи: «Можливо, це здаватиметься дивним, особливо на rai важко! поле-мiки з православними, але примат Римського архiерея для евангелiчних протестантiв не становить надто велико! проблеми» (с . 216).
18 Matthew Levering and Kevin J. Vanhoozer, Was the Reformation a Mistake? Why Catholic Doctrine is not Unbiblical (Grand Rapids: Zondervan, 2017), 226.
Так, до прикладу, малюнок на с. 22 (зображення Кола авви Доротея) даеться без пояснення, що створюе труднощi у розумшш значення, яке вш несе, i як це пов'язуеться з думками в текст! ^¡м того, дуже важко прослiдкувати лопку в деяких посиланнях (приклад на с. 43—44), де в одному випадку подано шформа-цiю та зазначаеться джерело (посилання 41), а в шшому ж iнформацiя надаеться просто як вщомий факт (посилання 42). Водночас посилання можна назвати рiв-нозначними: в одному випадку описуеться Вiрменська Католицька Церква, а в шшому — Коптська Католицька Церква.
Загалом праця о. Романа е гарним дослщженням з рiзних екумешчних питань, яка точно буде корисною для тих категорш людей, на яких вона зорiентована. Щоправда, можливо, для бшьш повного розумшня, скажiмо, позици' протестантiв в Укра1ш стосовно екуменiзму буде непогано звернути увагу, наприклад, на працю Олега Кисельова «Феномен екуменiзму в сучасному християнствЬ.
Роман Швець
Украшська евангельська теологiчна семiнарiя
Kuïe, Украша
Надшшла до редакцн'/Received 16.01.2021 Прийнята до публЫаци /Accepted 20.04.2021
