CC BY
38Фізика живого, Т16, No2, 200S. C.142-14S.
© Грінченко О.А., Гушинець Г.П., Янчук П.І.
УДК612.33+612.015.13+612.44
ВПЛИВ ТАУРИНУ І ГЛІЦИНУ НА ШЛУНКОВУ СЕКРЕЦІЮ ЗА УМОВ ВИКОРИСТАННЯ ТИРОКСИНУ
Грінченко О.А., Гушинець Г.П., Янчук П.І.
НДІ фізіології імені Петра Богача біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вул. Володимирська, 64, 01022, Україна e-mail: yanpiv@ukr.net
Надійшла до редакції 25.11. .2008
У хронічних дослідах на собаках з фістулами шлунка вивчали вплив амінокислот таурин і гліцин та їх спільні з тироксином ефекти на рівень шлункової секреції та хімічний склад шлункового соку. Встановлено, що перорально застосовані таурин в дозі 1,2-1,4 мг/кг маси тіла тварини, або гліцин в дозі 4,8-5,0 мг/кг маси тіла тварини не змінювали базальної секреції, однак приводили до змін шлункової секреції, стимульованої гістаміном. Таурин підсилював гістамінову шлункову секрецію і збільшував вміст соляної кислоти і пепсину в шлунковому соці. Спільна дія таурину і тироксину (1,4-1,6 мкг/кг маси тіла тварини, внутрішньом’язово) викликала зменшення секреції пепсину і незначні зміни секреції соляної кислоти та об’єму шлункового соку. Гліцин пригнічував гістамінову шлункову секрецію та зменшував продукцію соляної кислоти і пепсину. Спільна дія гліцину і тироксину приводила до усування гальмівного ефекту цієї амінокислоти на шлункову секрецію, стимульовану гістаміном.
Ключові слова: таурин, гліцин, шлункова секреція, амінокислоти, тироксин.
ВСТУП
Реалізація певної фізіологічної функції в організмі людини чи тварин включає складну
взаємодію відповідних нейрогуморальних регуляторних чинників, котрі зумовлюють підготовчі та безпосередні перебудови в обміні речовин клітин, тканин, органів та систем, задіяних у виконанні цієї функції. Відомо, що є низка амінокислот, котрі безпосередньо, чи зазнавши незначних перетворень, стають активними регуляторами різних фізіологічних процесів. Зокрема, гліцин, у-аміномасляна кислота, глутамінова та аспарагінова кислоти в центральній нервовій системі відіграють роль нейромедіаторів. На роль медіатора в ЦНС претендує
сульфоамінокислота таурин, безпосередню участь якої показано в багатьох фізіологічних та
патофізіологічних процесах. Від рівня цієї
амінокислоти в біологічних рідинах організму залежать особливості перебігу реакцій як на клітинному (іонний транспорт К , № та
внутрішньоклітинний вміст Са2+, осмотичний баланс, вуглеводний та ліпідний обмін), так і на системному рівнях (антиконвульсантна та інотропна дія на серцевий м’яз, регуляція збудливості нервових структур, імунологічна
пам’ять). В паренхімі печінки ця амінокислота використовується поліферментними комплексами для кон’ югації різних жовчних кислот.
Показано, що таурин міститься у великій кількості в структурах мозку. Ця амінокислота активує гліцинові рецептори в нейронах спинного [1] та середнього [2, 3] мозку щурів. Активація а2-адренорецепторів потенціювала збудливість нейронів на таурин, зменшувала вміст циклічного АМФ та активність циклічної АМФ-залежної протеїнкінази і збільшувала концентрацію таурину в нейронах чорної субстанції. В літературі є відомості, що внутрішньоочеревинні ін’ єкції таурину приводять до поступового підвищення концентрації таурину в тканинах гіпокампу та стріатуму, і викликають незбалансованість в гальмівній та збуджуючій нейропередачі в глутаматергічних (гіпокамп) та ОЛБЛ-ергічних (стріатум) структурах мозку, помітно впливаючи на попередників медіаторів [4]. Таким чином, результати досліджень багатьох авторів свідчать, що таурин може бути нейротрансміттером чи нейромодулятором в ЦНС і брати участь у регуляції багатьох фізіологічних функцій.
Встановлено, що між щитовидною залозою і органами травлення існують складні взаємостосунки. Гормони цієї залози активно
впливають на рівень метаболізму в травній системі та самі зазнають структурних перетворень в останній. У слизовій оболонці шлунка тиреоїди здатні підвищувати продукцію певних пептидів і змінювати обмін амінокислот, що не байдуже для механізмів регуляції діяльності всього шлунково-кишкового тракту. Показано також, що при дисбалансі тиреоїдних гормонів в організмі, викликаному хімічним блокуванням функції залози чи введенням в організм тварин і людей гормональних препаратів, характер секреторної реакції шлункових залоз змінюється як натщесерце, так і при стимуляції шлункової секреції гістаміном та харчовими подразниками [5,6]. При цьому змінюється об’єм шлункового соку, кислото- і ферментовидільні функції слизової оболонки шлунка. Численні клінічні спостереження свідчать про тісний зв’язок порушень діяльності гастродуоденальної системи у хворих з гіпер- чи гіпосекрецією щитовидної залози. Все це визначає доцільність дослідження взаємодії гормонів щитовидної залози з таурином і гліцином у процесі регуляції секреторної функції шлункових залоз.
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ
Секреторну функцію шлунка вивчали на собаках з хронічними фістулами шлунка, вживленими за Басовим в модифікації І.П.Павлова. Під час досліду сік збирали в сокозбірники, поза дослідом фістульна трубка закривалась гумовою пробкою. Дослідження розпочинали через 10-14 днів після оперативного втручання, тобто після повного одужання тварин і нормалізації діяльності шлунково-кишкового тракту.
Досліди проводили на голодних собаках (18-20 години після останньої годівлі) при лужній реакції шлункового вмісту. Шлункове сокоутворення стимулювали гістаміном (0,01 мг/кг маси тіла тварини, підшкірно). Шлунковий сік збирали кожні 15 хв впродовж періоду секреції. Вимірювали об’єм кожної проби шлункового соку в мл та визначали концентрацію вільної соляної кислоти в титрувальних одиницях [7] і вміст пепсину [8] в мг з послідуючим розрахунком дебітів зазначених складових частин.
Вплив амінокислот на базальну та стимульовану шлункову секрецію вивчали в дослідах з пероральним застосуванням таурину (1,2-1,4 мг/кг маси тіла тварини) або гліцину (4,85,0 мг/кг маси тіла тварини) напередодні проведення досліду. З метою вивчення спільної дії таурину або гліцину та Ь-тироксину на шлункову секрецію собакам вводили “Ь-тироксин 100 Берлін-Хемі” (1,4-1,6 мкг/кг маси тіла тварини,
внутрішньом’язово (в/м)) за 30 хв до застосування гістаміну за умов дії амінокислоти.
Отримані цифрові дані статистично обробляли за допомогою пакету прикладних програм „Statistica” з урахуванням t-критерію Стьюдента, оскільки всі дані мали нормальний розподіл при перевірці за тестом Шапіро-Уїлка. Статистично достовірними вважались результати при р<0,05.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ОБГОВОРЕННЯ
Результати проведених досліджень показали, що таурин не викликав секреції кислого шлункового соку і не змінював секреції слизу у собак поза періодом травлення, але впливав на шлункову секрецію, стимульовану гістаміном (табл. і).
Як свідчать отримані результати, таурин впродовж всього досліду підвищував рівень шлункової секреції, стимульованої гістаміном, і подовжував час секреторної відповіді шлункових залоз на введений стимулятор. Від початку експерименту секреторна реакція шлункових залоз поступово зростала і досягала максимальних значень на 16-45 хвилинах з моменту введення гістаміну. В цей проміжок часу кількість секретованого соку на гістамін і таурин збільшилась на 7 і,8% (р<0,01). Після цього інтенсивність секреції поступово знижувалась, однак виділення кислого шлункового соку тривало до 120-ої хвилини спостереження. В сумі за дослід під впливом таурину об’єм шлункового соку в середньому збільшився на 84,7% (р<0,001) щодо експериментів з одним гістаміном. Під впливом таурину змінювався і хімічний склад секретованого соку. Таурин збільшував вміст вільної соляної кислоти у всіх п’ятнадцятихвилинних пробах соку. Так, на 16-30, 3 і-45 і 46-60 хвилинах
спостереження дебіт соляної кислоти в соці тварин при дії амінокислоти перевищував значення на гістамін на 91,7% (р<0,0і), 98% (р<0,01) і 67,4% (р<0,05) відповідно. В сумі за дослід дебіт вільної соляної кислоти в соці збільшився на 109,4% (р<0,001) порівняно з гістаміновою шлунковою секрецією. В цих спробах вміст пепсину в соці також збільшувався. Так, вже в першу годину досліду дебіт ферменту в соці був більшим за значення, отримані без використання амінокислоти. Максимальним дебіт пепсину був в пробах шлункового соку, зібраного на 1-15 і 16-30 хвилинах досліду. Починаючи з 61-ої хвилини і до кінця експерименту дебіт пепсину в секреті наближався до таких показників на гістамін. Всього за час досліду дебіт пепсину в шлунковому соці зріс на 248,4% (р<0,01) порівняно з секреторною реакцією на гістамін. Отже, результати наших досліджень показали, що таурин справляє стимулюючий вплив на гістамінову шлункову
Грінченко О.А., Гушинець Г.П., Янчук П.І.
секрецію, збільшуючи об’єм шлункового соку і стимульованої гістаміном, мають модулюючий
вміст в ньому вільної соляної кислоти і пепсину. характер і можуть здійснюватись із залученням як
Можна припустити, що дії амінокислоти таурин, нервових, так і гуморальних чинників, які беруть
які приводять до потенціації шлункової секреції, участь у регуляції шлункової секреції.
Таблиця 1
Зміни показників шлункової секреції, стимульованої гістаміном, під впливом таурину (1,2-1,4 мг/кг маси тіла тварини, per os) і після введення тироксину (1,4-1,6 мг/кг маси тіла тварини, в/м) у собак (M±m, n=30)
Час, хвилини Серії дослідів Об’єм соку, мл Дебіт вільної НСІ, ммоль/л Дебіт пепсину, мг
1-15 Гістамін 11,5± 1,9 1,3+0,3 7,5+1,9
Гістамін+таурин 24,3±7,7 3,5+1,2*** 17,6+7,9
Гістамін+таурин+тироксин 26,0±9,06 3,2+1,3 10,44+1,39
16-30 Гістамін 22,1±1,9 2,6+0,2 8,2+1,2
Гістамін+таурин 37,6±7,1* 5,1+1,0* 16,5+5,9
Гістамін+таурин+тироксин 40,63±5,48 5,68+0,79 16,14+1,42
31-45 Гістамін 19,4±1,8 2,5+0,3 5,2+1,0
Гістамін+таурин 35,1±5,7* 5,0+0,9* 12,1+4,5
Гістамін+таурин+тироксин 34,03±2,96 5,04+0,48 13,6+0,88
46-60 Гістамін 12,9±2,2 2,0+0,3 3,6+0,9
Гістамін+таурин 25,6±4,1* 3,3+0,6 8,6+2,3
Гістамін+таурин+тироксин 19,0±3,12 2,82+0,48 7,14+3,0
61-75 Гістамін 10,2±2,0 1,4+0,4 5,0+1,9
Гістамін+таурин 13,9±3,3 2,4+0,5 3,8+1,4
Гістамін+таурин+тироксин 13,33±2,42 1,9+0,38 4,4+2,0
76-90 Гістамін 7,4±2,1 1,4+0,3 5,0+2,8
Гістамін+таурин 14,2±4,2 2,2+0,7 6,4+3,0
Гістамін+таурин+тироксин 7,17±1,88 0,96+0,29 —
91-105 Гістамін 8,1±3,4 1,8+0,2 —
Гістамін+таурин 12,1±3,7*** 2,7+0,6 ---
Гістамін+таурин+тироксин 6,65±4,35 0,64+0,46 ---
106-120 Гістамін 3,4±2,2 1,0+0,9 ---
Гістамін+таурин 16,3±5,7 3,1+0,1 ---
Гістамін+таурин+тироксин 6,65±4,35 0,64+0,46 —
В сумі за дослід Гістамін 88,01±8,21 10,23+1,3 19,34+4,23
Гістамін+таурин 162,58+19,93*** 21,42+3,11*** 67,39+18,69**
Гістамін+таурин+тироксин 158,63+24,66 22,22+3,33 43,76+0,13
Примітка: * - p<0,05; ** - p<0,01; *** - p<0,001 щодо дослідів гістамін+таурин
Гормон щитовидної залози тироксин не викликав достовірних змін секреції шлункових залоз на гістамін і таурин. При спільному застосуванні таурину і тироксину було встановлено, що об’єм шлункового соку однаково збільшувався під впливом таурину і гістаміну та при спільній дії таурину, тироксину і гістаміну. Порівняння результатів обох серій експериментів (таурин+гістамін та таурин+гістамін+тироксин) в сумі за дослід не виявило розбіжностей сумарної кількості соляної кислоти, тоді як дебіт пепсину був більшим на 35,1% (р>0,05) у випадку застосування таурину і гістаміну (табл. 1). Досконаліше зміни секреторних показників у обох групах показує аналіз отриманих даних в динаміці їх розвитку. При цьому відслідковується різниця в змінах об’ єму шлункового соку, дебіту соляної кислоти і дебіту
пепсину під впливом одного таурину чи комбінованого застосування таурину і тироксину, при стимуляції секреції гістаміном. Впродовж 30 хвилин після введення гістаміну при дії таурину і тироксину відмічається незначне збільшення об’єму соку від показників у спробах із застосуванням таурину, після чого об’ єм соку зменшувався, що особливо помітно, починаючи з 76-ої хвилини спостереження. Дебіт вільної соляної кислоти в соці, зібраному на 16-30 хвилинах спостереження спільної дії таурину і тироксину, дещо перевищував показник на таурин. У наступних п’ ятнадцятихвилинних пробах і до кінця досліду дебіт вільної соляної кислоти в соці на гістамін, таурин і тироксин зменшувався значніше, ніж в дослідах на гістамін і таурин. Найбільше зниження дебіту пепсину під впливом тироксину
щодо секреторних показників ферменту на таурин спостерігалось в перші п’ ятнадцять хвилин після введення гістаміну і на 46-60 хвилинах досліду.
Як засвідчили отримані результати, комбіноване застосування аналога гормону щитовидної залози Ь-тироксину і таурину модулювало впливи окремо взятої амін окис-лоти на показники шлункової секреції. Відомо, що тиреоїдні гормони істотно впливають на секреторну діяльність шлункових залоз, змінюючи різні біохімічні та фізіологічні процеси в організмі. Відкритим і зовсім недослідженим залишається питання про роль
амінокислот в реалізації дії тиреоїдних гормонів, значення яких у регуляції діяльності шлунково-кишкового тракту надзвичайно важливе [9].
Дослідження впливу амінокислоти гліцин на шлункову секрецію показали, що гліцин не викликав секреції кислого шлункового соку і не змінював секреції слизу у собак поза періодом травлення, а також не змінював тривалості латентного періоду і характеру динаміки
шлункового соковиділення у відповідь на гістамін. Разом з тим, основні показники секреції істотно змінювались (табл. 2).
Таблиця 2
Зміни параметрів гістамінстимульованої шлункової секреції при застосуванні гліцину (4,8-5,0 мг/кг маси тіла тварини, per os) і сумісній дії гліцину і тироксину (1,4-1,6 мг/кг маси тіла, в/м) у собак (M+m, n=21)
Час, хвилини Серії дослідів Об’єм соку, мл Дебіт вільної НСІ, ммоль/л Дебіт пепсину, мг
1-15 Гістамін 15,32+2,79 1,95+0,45 7,36+2,88
Гістамін+гліцин 3,3+0,58* --- ---
Гістамін+гліцин+тироксин 15,5+6,38 2,56+1,52 10,94+5,88
16-30 Гістамін 24,64+2,29 3,23+0,34 8,84+1,8
Гістамін+гліцин 14,0+2,59* 2,02+0,27 5,65+1,31
Гістамін+гліцин+тироксин 25,25+6,79 3,33+1,00 11,72+4,62
31-45 Гістамін 19,78+2,33 2,69+0,34 7,41+1,44
Гістамін+гліцин 13,8+3,71 2,28+0,44 8,2+2,14
Гістамін+гліцин+тироксин 19,5+6,66 2,83+1,03 10,41+4,09
46-60 Гістамін 8,8+1,8 1,31+0,28 3,71+1,27
Гістамін+гліцин 9,0+2,94 1,61+0,44 5,84+1,6
Гістамін+гліцин+тироксин 11,52+5,5 2,95+0,74 9,19+2,12
В сумі за дослід Гістамін 68,56+7,84 8,35+1,13 24,17+6,38
Гістамін+гліцин 37,9+7,9* 5,51+0,89 15,31+2,94
Гістамін+гліцин+тироксин 71,77+24,19 8,93+3,76 38,02+17,16
Примітка: * - р<0,05 щодо дослідів на гістамін.
Так, в перші 30 хвилин після введення гістаміну за умов дії гліцину вірогідно змінювався об’єм шлункового соку щодо показників на гістамін. Впродовж 1-15 і 16-30 хвилин спостереження він знизився на 78,5% (р<0,05) і 43,2% (р<0,05) відповідно. В сумі за дослід під впливом гліцину об’єм шлункового соку в середньому зменшився на 44,7% (р<0,05) щодо значень на гістамін. Під впливом гліцину спостерігались тенденції зменшення дебітів вільної соляної кислоти (на 34% (р>0,05)) і пепсину (36,7% (р>0,05)) порівняно з секреторною реакцією на гістамін. В соці, зібраному за перші 30 хвилин досліду з використанням гліцину і гістаміну, відмічено зменшення дебітів вільної соляної кислоти і пепсину порівняно з секрецією на гістамін. Зменшення об’єму шлункового соку і вмісту в ньому соляної кислоти зберігалось на 31-45 хвилинах спостереження, тоді як дебіт пепсину в зазначений період мав тенденцію до збільшення. Під кінець досліду, на 46-60 хвилинах, досліджувані секреторні показники на гліцин і
гістамін були дещо вищими від таких на один гістамін (табл. 2). Гальмівна дія гліцину на
стимульоване гістаміном шлункове сокоутворення усувалось застосуванням тироксину. Так, за 60 хвилин секреції за цих умов об’ єм шлункового соку на гістамін, а також вміст в ньому вільної соляної кислоти і пепсину зростали. Таким чином, результати наших досліджень показали, що гліцин зменшує об’ єм шлункового соку і вміст його складових частин за умов стимуляції секреції гістаміном у голодних собак. Гальмівний ефект цієї амінокислоти на шлункове сокоутворення не спостерігається при застосуванні тироксину.
Отже, перорально введені амінокислоти таурин і гліцин не здійснюють пускових впливів на секрецію шлункових залоз поза періодом травлення, однак модулюють шлункову секрецію, стимульовану гістаміном. Амінокислоти по-різному впливають на інтенсивність шлункового соковиділення, стимульованого гістаміном і вміст в соці органічних і неорганічних складових. Так, таурин збільшує об’ єм секреції шлункового соку і
Грінченко О.А., Гушинець Г.П., Янчук П.І.
вміст в ньому вільної соляної кислоти і пепсину. Тоді як гліцин зменшує об’єм шлункового соку, секретованого на гістамін і знижує в ньому вміст вільної соляної кислоти і пепсину. З літератури відомо, що багато амінокислот змінюють шлункову секрецію, справляючи неоднаковий вплив на секреторні показники. Вважалось, що секреція залоз шлунка в кишковій фазі пов’язана із зворотнім надходженням до нього амінокислот і низькомолекулярних пептидів, які всмоктуються в тонкому кишківнику і виділяються в пілоричному відділі шлунка [10, 11]. В основі цієї гіпотези лежало уявлення про безпосередній вплив амінокислот, що всмоктались в кров, на залози шлунка. Неоднаковий секреторний ефект амінокислот пояснювався особливостями їх будови, залежністю від шляху і кількості введення. Був запропонований механізм дії амінокислот через специфічні до них рецептори, і, крім того, цей механізм залежав від тривалості знаходження амінокислот в циркуляції, від концентрації їх в крові. Ці фактори залежать від ступеню захоплення амінокислот з крові тканинами, що може пояснюватись їхнім метаболізмом. Амінокислоти, які швидко поглинаються тканинами, мало впливають на шлункову секрецію. Деякі амінокислоти можуть брати участь в механізмах регуляції функцій, впливаючи на процеси збудження чи гальмування в центральній нервовій системі.
У літературі є відомості, що амінокислоти Ь-типу стимулюють шлункову секрецію через активацію кальцій-чутливих рецепторів на парієтальних клітинах [12,13]. Активація кальцій-чутливих рецепторів бівалентним кальцієм стимулює продукцію кислоти в шлунку за відсутності стимуляторів секреції, збільшуючи Н+, К+-АТФазну активність. Кальцій-чутливі рецептори можуть бути алостерично активовані за допомогою Ь-амінокислот в присутності фізіологічних концентрацій позаклітинного Са2+. Так, на цілих ізольованих препаратах шлунку показано, що аплікація Ь-фенілаланіну, Ь-триптофану та Ь-лейцину приводила до значного зниження внутрішньошлункового рН. Зроблено висновок, що амінокислоти у поєднанні з фізіологічними концентраціями кальцію можуть викликати кислу секрецію незалежно від гормональної стимуляції через алостеричну активацію кальцій-чутливих рецепторів шлунку. Інші автори запропонували існування в слизовій шлунка системи, чутливої до глутамату [14]. Внутрішньошлункова аплікація глутамату викликала збільшення швидкості проведення імпульсів по аферентних волокнах шлункової гілки блукаючого нерва. Внутрішньопорожнинний глутамат може збільшити швидкість проведення збудження по аферентних волокнах блукаючих нервів шлунка через
продукцію слизовою біоактивних субстанцій, таких як N0 та серотонін.
Отримані нами результати дозволяють зробити припущення, що в цілісному організмі гормон щитовидної залози тироксин може модулювати дії амінокислот гліцин і таурин на секреторну функцію шлунка. Що стосується механізмів реалізації впливів тиреоїдних гормонів на секреторні клітини шлунка, то такі повною мірою не з’ ясовані. Відомо, що тироксин здатний проникати через клітинні мембрани, створювати гормонально-рецепторні комплекси на рівні мітохондрій і ядер, змінюючи рівень активності й синтезу ферментів, тобто рівень життєдіяльності клітини, в тому числі її здатність виконувати специфічні функції [15, 16, 17].
Зауважимо, що до реалізації тиреоїдно-гормональних впливів залучаються і вторинні посередники цАМФ, цГМФ, іони кальцію тощо, а також простагландини. В літературі є відомості, що вплив тироксину на шлунок реалізується шляхом активації гастринової системи, синтезу гістаміну, стимуляції аденілатциклази і гуанілатциклази з наступним збільшенням в клітинах циклічних нуклеотидів, що в кінцевому рахунку приводить до змін рівня секреції і хімічного складу шлункового соку [16, 5]. Необхідно відзначити, що спільною ознакою в механізмах дії тиреоїдних гормонів і таурину є подібний вплив на клітинному рівні. Вони змінюють активність аденілат- чи гуанілатциклази, вміст циклічних нуклеотидів, модулюють активність Са2+-залежних ферментів в різних тканинах [18]. Відомо, що периферичні допамінові Б2-подібні рецептори беруть участь у регуляції карбахол-, гістамін- та
пентагастринстимульованої шлункової секреції [19]. Також є відомості про те, що таурин модулює збудливість нейронів мезолімбічної допамінової системи [20], а отже не виключено, що один з можливих шляхів регуляції шлункової секреції таурином здійснюється через цю систему.
ВИСНОВКИ
Амінокислоти таурин і гліцин не здійснюють пускових впливів на шлункову секрецію поза періодом травлення і є модулюючими факторами в механізмах регуляції стимульованої гістаміном секреторної діяльності шлунка. Амінокислоти неоднаково впливають на шлункову секрецію, стимульовану гістаміном. Таурин посилює таку секрецію, збільшуючи її об’ єм та вміст вільної соляної кислоти і пепсину в секреті, тоді як гліцин пригнічує гістамінову шлункову секрецію, зменшуючи її об’ єм та вміст вільної соляної кислоти і пепсину в шлунковому соці. Спільне застосування гормона щитовидної залози тироксину і таурину супроводжується незначними змінами об’єму шлункового соку та дебіту вільної
соляної кислоти і зменшенням дебіту пепсину на таурин і гістамін. Спільне застосування тироксину і гліцину приводило до усування гальмівного ефекту цієї амінокислоти на гістамінове сокоутворення.
Література
1. Wu J., Kohno T., Georgiev SK. et al. Taurine activates glycine and gamma-aminobutyric acid A receptors in rat substantia gelatinosa neurons // Neuroreport. - 2008. -Vol. 19, № 3. - P.333-337.
2. Xu H., Zhou KQ., Huang YN. et al. Taurine activates strychnine-sensitive glycine receptors in neurons of the rat inferior colliculus // Brain Res. - 2004. - Vol. 1021, № 2. - P. 232-240.
3. Nabekura J., Omura T., Akaike N. Alpha 2 adrenoceptor potentiates glycine receptor-mediated taurine response through protein kinase A in rat substantia nigra neurons // Journ. of Neurophysiology. - 1996. - Vol. 76, № 4. - P. 2447-2454.
4. Molchanova S.M., Oja S.S., Saransaari P. Effect of taurine on the concentrations of glutamate, GABA, glutamine and alanine in the rat striatum and hippocampus // Proc. West Pharmacol. Soc. - 2007. -vol. 50. - P. 95-97.
5. Kovacs K.A., Fiegler M., Nemes J. et al. Effects of TRH on gastric acid secretion: a model for human study // J. Physiol. Paris. - 1997. - Vol. 91, № 3-5. - P. 265-269.
6. Centanni M., Gargano L., Canettieri G. et al. Thyroxine in goiter, Helicobacter pylori infection, and chronic gastritis // N. Engl. J. Med. - 2006. - Vol. 354, № 17. -P. 1787-1795.
7. Валенкевич В.Н. Методические разработки по функциональным методам исследования желудка и кишки // Л., 197S. - 31с.
8. Hunt G.M. Method for estimating peptic activity in gastric contents // Biochem. J. - 194S. - vol. 29. - P. 1235-1237.
9. Nagata Y., Sato T., Enomoto N. et al. High concentrations of D-amino acids in human gastric juice // Amino Acids. - 2007. - Vol. 32, № 1. - P. 137-140.
10. Stoll B., Burrin D.G. Measuring splanchnic amino acid metabolism in vivo using stable isotopic tracers // J. Anim. Sci. - 2006. - Vol. S4. -P.E60-E72.
11. Kirchhoff P., Dave M.H., Remy C. et al. An amino acid transporter involved in gastric acid secretion // Pflugers Arch. - 2006. - Vol. 451, № 6. - P.73S-74S.
12. Busque S.M., Kersterrer J.E., Geibel J.P. et al. L-type amino acids stimulate gastric acid secretion by activation of the calcium-sensing receptor in parietal cells // AJP: Gastrointest. Liver Physiol. - 2005. - Vol. 289, № 4. - P. G664-G669.
13. Remy C., Kirchhoff P., Hafner P. et al. Stimulatory pathways of the Calcium-sensing receptors on acid secretion in freshly isolated human gastric glands // Cell Physiol. Biochem. - 2007. - Vol. 19, № 1-4. - P. 33-42.
14. Uneyama H., Niijima A., San Gabriel A. et al. Luminal amino acid sensing in the rat gastric mucosa // AJP: Gastrointest. Liver Physiol. - 2006. - Vol. 291, № 6. - P. G1163-G1170.
15. Nichole R. Vausell and Curtis D. Klaassen. Effect of Microsomal Enzyme Inducers ou the Billiary Excretion of Triiodothyronine (T3) and its Metabolites. // Toxicol. Sci. - 2002. - vol. 65. - P. 1S4-191.
16. Громакова І.А., Зільберман С.Ц., Коноваленко О.О. Вікові особливості перебігу експериментального гіпотиреозу у щурів // Фізіол. журн., 2002. - Т. 4S. -№ 1. - с. S0-S6.
17. Cavalieri R.R. Iodine metabolism and thyroid physiology: current concepts // Thyroid. - 1997. - Vol.
7, № 2. - P. 177-1S1.
1S. Li F., Obrosova I.G., Abatan O., Tian D., Larkin D., Stuenkel E.L., Stevens M.J. Taurine replacement attenuates hyperalgesia and abnormal calcium signaling in sensory neurons of STZ-D rats // AJP: Endocrinol. Metab. - 2005. - Vol. 2SS. - P. E29-E36.
19. Eliassi A., Aleali F., Ghasemi T. Peripheral dopamine D2-like receptors have a regulatory effect on carbachol-, histamine- and pentagastrin-stimulated gastric acid secretion // Clin. Exp. Pharmacol. - 2008. - Vol. 35, №
9. - P. 1065-1070.
20. Jiang Z., Krnjevi K., Wang F. et al. Taurine Activates Strychnine-Sensitive Glycine Receptors in Neurons Freshly Isolated From Nucleus Accumbens of Young Rats // J. Neurophysiol. - 2004. - Vol. 91. - P. 24S-257.
ВЛИЯНИЕ ТАУРИНА И ГЛИЦИНА НА ЖЕЛУДОЧНУЮ СЕКРЕЦИЮ В УСЛОВИЯХ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ТИРОКСИНА
Гринченко О.А., Гушинец Г.П., Янчук П.И.
В хронических опытах на собаках с фистулами желудка изучали влияние аминокислот таурин и глицин и их совместные с тироксином эффекты на уровень желудочной секреции и химический состав желудочного сока. Установлено, что перорально использованные таурин в дозе 1,2-1,4 мг/кг массы тела животного, или глицин в дозе 4,8-5,0 мг/кг массы тела животного не изменяли базальной секреции, однако приводили к изменениям желудочной секреции, стимулированной гистамином. Таурин усиливал гистаминовую желудочную секрецию и увеличивал содержание соляной кислоты и пепсина в желудочном соке. Совместное действие таурина и тироксина (1,4-1,6 мкг/кг массы тела животного, внутримышечно) вызывало уменьшение секреции пепсина и незначительные изменения секреции соляной кислоты и объема желудочного сока. Глицин подавлял гистаминовую желудочную секрецию и уменьшал продукцию соляной кислоты и пепсина. Совместное действие глицина и тироксина приводило к устранению подавляющего эффекта этой аминокислоты на желудочную секрецию, стимулированную гистамином.
Ключевые слова: таурин, глицин, желудочная секреция, аминокислоты, тироксин.
rpiHMeHKQ O.A., rymMHeub r.n., flHHyK n.I.
THE INFLUENCES OF TAURINE AND GLYCINE ON GASTRIC SECRETION IN THE CONDITIONS OF THE USE OF THYROXINE
Grinchenko O.A., Gushinets G.P., Yanchuk P.I.
In chronic experiments on the dogs with gastric fistulas the influences of amino acids taurine and glycine and their effects commons with thyroxine on the level of the gastric secretion and chemical composition of gastric juice were investigated. It was found, that perorally administrated taurine in dose 1,2-1,4 mg/kg body weight or glycine in dose 4,8-5,0 mg/kg body weight did not alter basal secretion, but they caused alter gastric secretion stimulated by histamine. Taurine increased histamine stimulated gastric secretion and rose the contents of gastric acid and pepsine in the gastric juice. Common administration of the taurine and thyroxine (1,4-1,6 mkg/kg body weight, intramuscular) evoked decrease of the pepsine secretion and insignificant changes of gastric acid secretion and volume of gastric juice. Glycine depressed histamine stimulated gastric secretion and decreased the production of gastric acid and pepsine. Common administration of the glycine and thyroxine abolished inhibite effect of this amino acid on gastric secretion stimulated by histamine.
Key words: taurine, glycine, gastric secretion, amino acids thyroxine.
