CC BY
46
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 3
many senses in the film (great number of kodas; in a film philosophy Pythagoras, Fales, Platon is interpreted; biblical legends are also interpreted.
Keywords: matrix, virtual world, simulyakr, hologram
УДК 792.2(546.37)
О. П.Кодьєва
ВИДИ МИСТЕЦТВА ЯК ЕСТЕТИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Проблема розмаїття видів мистецтва аналізується як естетико-культурологічна. Робиться акцент на необхідності створення і збереження внутрішньовидової структури (стрижня), що репрезентує сенс життя.
Ключові слова: вид мистецтва, внутрішня структура, сенс життя,
інформація, класифікація, художній образ, культурно-історичний розвиток.
Колись у позаминулому столітті А. П. Чехов, висловлюючи ідею одного зі своїх оповідань, словами головного героя - відомого професора, що вже дивився в очі смерті, пройшовши шлях слави і пошани - з гіркотою зазначив наступне. ,,У моїх бажаннях немає чогось головного, чогось дуже важливого. У моїй пристрасті до науки, у моєму бажанні жити, ... у прагненні познати самого себе, у всіх думках, почуттях та поняттях, які я складаю про все, немає чогось спільного, що пов’язувало б все це у єдине ціле. Кожне почуття і кожна думка живуть в мені окремо, і у всіх моїх судженнях про науку, театр, літературу, учнів і у всіх картинках, які малює моя уява, навіть самий вправний аналітик не знайде того, що зветься спільною ідеєю, або богом живої людини. А коли немає цього, то, значить немає і нічого [6, 61]“.
А ось фактично та ж сама думка - висловлена про мистецтво - з вуст іншого персонажа цього оповідання, актриси, що веде бесіду з професором. „.Будемо говорити про акторів, про актрис, письменників, але залишимо у спокої мистецтво. І так вже заялозили його. [6, 54]“. Акторка не бачить підстав для пишних слів про ,,святе мистецтво“.
І - заповітна ідея професора: ,,Хотів би прокинутися років через сто і хоч одним оком поглянути, що буде з наукою [6, 60]“. [Переклад мій - О. К.]
Цитати наведені з оповідання під примітною назвою ,,Скучна історія. Із нотаток старої людини“. Дійсно, саме так і є: автором виявлена така звичайна, буденна, тоскна і одночасно така пекуча проблема - проблема пошуку стрижня в житті, мистецтві, науці, а також особистісного переживання цього пошуку.
Твір, про який йдеться, був написаний А. П. Чеховим у 1889 році. То ж що можна сьогодні відповісти видатному гуманістові? Яким є стан вирішення зазначеної проблеми? Чи знайдено базові, і при тому конкретні, конструктивні форми втілення високого, святого, єдиного? На жаль, відповідь проста і прикра: проблема не вирішена і сьогодні.
Проте, проблема явно позбавляється застійного характеру і статусу скучної -вона загострилась, актуалізувавсь і виявляє сьогодні очевидні полярні процеси: з одного боку, - цілковита втрата стрижня (того самого, що за часів А. П. Чехова все-таки утримував у певній цілісності смисложиттєві спрямування культурних кіл суспільства), сьогодні ця втрата багато в чому репрезентована ситуацією постмодернізму в культурі з феноменом тотального ,,розпорошення“); а з другого боку - природничі науки (наприклад, синергетика), філософія, культурологія, естетика, етика активно доводять правдивість ідеї цілісності культурного всесвіту особистості, культури людського
58
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 3
суспільства загалом у їх відповідності -макро та -мега Всесвіту.
Можна сказати, зазначена проблема набула сьогодні розвиненої логічної форми, що властиве проблемі як такій - як категорії. Тобто перед нами - сформована проблема сенсу життя, яка свідчить: світ явно і закономірно руйнується - і світ іде до єдності (але в яких формах?). І де тут місце людини і та славетна, омріяна точка опори, яка не те що дасть змогу перевернути світ, а оволодіти ним заради добра? Як людині відтворити стрижень буття та його картину і триматись у відтвореному?
У даній статті пропонується мета: торкнутися цієї проблеми в особливому контексті - у контексті мистецтва, а точніше, його структури за видами. Чи є в цій структурі наскрізна внутрішня змістовна ідея-стрижень? І, якщо є, то як проявляється?
Задачі статті: 1) наблизитись до усвідомлення сутності видового
структурування; 2) навести деякі приклади конкретних проявів цього процесу.
Наукова література, присвячена видам мистецтва, багата. Вона бере свій початок у минулих століттях. Проте, в наш час і на теренах нашої історії варто відзначити помітне місце книжки В. В Кожинова ,,Види мистецтва [3]“, яка засвідчила нову хвилю інтересу до цієї проблеми. Дещо згодом з’явилася відома праця М. С. Кагана ,,Морфологія мистецтва. Історико-теоретичне дослідження внутрішньої побудови світу мистецтва“ [2], яка виявила поглиблений підхід науковця до проблеми. У численних творах, які виходили друком, представлені схеми, за якими мистецтво розподілялося на види згідно певних критеріїв - дослідження неквапливо рухалися до мети.
І все ж, автор даної статті насмілюється висловити своє суб’єктивне бачення стосовно того, що багато схем справляє враження зовнішніх побудов - формальних, скучних, закритих, навіть, змертвілих. Здається, навіщо ця прискіплива бухгалтерія розкладання мистецтва по полицях? Зовнішній підхід явно веде у глухий кут. Принаймні, він не є нецікавим. Дійсно, де він, чеховський ,,бог живої людини“? Проблема має, на переконання автора статті, досліджуватись на філософсько-естетичному, культурологічному рівнях - згідно і з традиційним сутнісним, і з феноменологічним підходами. Світогляд людини, її переживання слід враховувати як основний проблемний чинник.
Як видатний письменник А. П. Чехов не міг не відчувати божественну силу слова, глибоку істинність біблійного: „Спочатку було слово...“. У даному контексті не можна не згадати і яскраве висловлювання М. В. Гоголя: ,,Воно [слово -О. К.] є найвищий подарунок бога людині. Біда промовляти його письменнику у той час, коли. не прийшла ще у злагоду його власна душа: з нього таке вийде слово, яке всім остогидне [1, 127]“.
Переводячи ці думки у сферу ментальності сучасного інформаційного суспільства, дозволимо собі поставити в один ряд слово (у певному аспекті) та деяке інформаційне повідомлення. Інформація накопичується у історичному досвіді людства, а досвід оформлюється у цивілізаціях. Якщо говорити про мистецтво, то інформація концентрується у художньому образі, живе у його змісті, відчувається почуттями і тільки у зовнішній формі ,,являється“ та у якійсь мірі піддається обчисленню. І ще важливе зауваження: наука стверджує, що інформація взагалі не зникає, вона лише може бути загублена окремими людьми, навіть, цілими поколіннями та суспільствами.
Якщо відштовхуватись від того, що сутність людини творча, значить вона творить свій духовний, такий, що, вірогідно, постійно інформаційно збагачується, всесвіт, відзначаючи віхи творення певними матеріальними ,,маркерами“. Останні можна ідентифікувати як види, жанри, стилі, манери.
Отже, під даним кутом зору кинемо погляд на процес структурування мистецтва за видами як на оформлення таких духовних імпульсів, які виявились значущими, тобто зумовленими знаковими перипетіями суспільного життя. При цьому варто
59
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 3
зауважити, що соціум підкоряється, цілком імовірно, не тільки відомим нам його власним очевидним закономірностям, а й законам природи, які далеко не пізнані людством. Серед них - такі, здається, безконечно далекі від плину нашого повсякденного життя, як фундаментальні основи розвитку матерії. Автор даної статті зовсім не береться аналізувати положення теоретичної фізики, але не може подумки не звертатись до загадкової хвильової лінії розвитку матерії з її ритмом змін позитивних і негативних фаз. Чи випадково виникає, ніби, дивна асоціація з хвилястою лінією-формулою краси, яку прозрів і представив світу художник і мислитель ХУ111 ст. У. Хогарт [5]? Ми сьогодні ще не маємо змоги зводити у безпосередньому науковому аналізі, здається, далекі одна від одної (але близькі у просторі нашої інтуїції) даності буття - то ж поки що просто будемо мати їх на увазі.
Однак, звернемось до історичних реалій.
Первісний синкретизм. Єдиний внутрішній стрижень культурного життя склався природно, треба думати, без рефлексій та чітких цілеспрямованих, стратегічних, далекоглядних емоційно-інтелектуальних зусиль та практичних дій. Широко розповсюджена думка, що групи людей (племена, роди тощо) могли бути об’єднані якимось особливим поза суспільним чинником на зразок енергетичного поля -егрегором, тобто стрижень, який тримав суспільну групу, міг бути, так би мовити, ,,внутрішньо-зовнішнім“. Малювати якийсь вже існуючий об’єкт, співати, танцювати, чаклувати біля нього, навіть, ,,годувати“ його, залучаючи до культури або створюючи новий об’єкт всередині культури, було природно. Щоправда, не все так просто, адже, з іншого боку, мабуть, одночасно йшли протилежні процеси (скоріш за все, теж стихійно) руйнування „природних обіймів“ та розбудови до певної міри автономного людського суспільства. Звідси - постійні внутрішні протиріччя, які ставали спонуками для виникнення і розбудови нових культурних спрямувань, закріплюваних у всіляких структурах. Можливо, так починають формуватися внутрішні стрижні, які постають як паростки майбутнього розмаїття видів мистецтва.
Слід відзначити і не менш важливий зворотний процес у вигляді формування синтетичного, монолітного естетичного почуття, яке, як відомо, від початку містить у своїй основі неподільність трьох відчуттів: зору, слуху та дотику. В цій єдності чуттів закладені подальші в історії пошуки художнього синтезу. На користь єдності ,,працює“ і явище зображальності, на якому, на думку автора даної статті, засноване будь-яке мистецтво і сутністю якого є загальна закономірність - прагнення володіти потрібною ситуацією чи значущим об’єктом. Таке прагнення закладене у самій людській (і не тільки) природі.
Отже, творення потребує одночасно і актів виокремлення, і актів синтезу, інтеграції. Ця потреба зумовлена як зовнішніми, так і внутрішніми спонуками. При цьому внутрішнє, змістовне цілком очевидно відіграє цементуючу роль у ідентифікації об’єкта творчості (особливо, складного за структурою), хоча аж ніяк не можна применшувати роль зовнішніх чинників - адже вони бувають різні.
Якщо, оцінюючи все розмаїття видів мистецтва, вдатись до метафори, то можна уявити величне дерево зі стовбуром-титаном, розлоге і квітуче, яке безжально скидає з себе омертвілі гілки і такі, що розрослися, егоїстично тягнучи поживу за рахунок інших - скидає те, що визнаючи лише себе, не дбає про єдине надбання, необхідне всьому організмові..
Синкретизм творення з часом трансформувався на шляхах пошуку простору для вираження нового змісту, зумовленого накопиченням інформації. Причому, якусь інформацію у стані якості треба було зафіксувати як зображення, тобто як інформацію, в тій чи іншій мірі сприйняту через почуття - інформацію, якою оволоділа людина, пропустила через власне ,,я“, обробила її; а якусь інформацію виразити як процес, як не завершення - становлення нового зображення.
60
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 3
Спробуємо розглянути деякі ситуації, які, вірогідно, мали місце в історії видів мистецтва. Так, дослідник А. Д. Столяр вважає, що серед образотворчих мистецтв першою виокремилась як вид скульптура, оскільки якнайкраще репрезентувала первісні міметичні уявлення. Скульптура у формі „натурального макету“ (наприклад, справжня шкіра тварини, одягнена на кам’яну чи глиняну болванку) була розташована у глибині печери, тобто навряд чи призначалася для простого милування. І мала явно ритуальний характер [4]. Питання про внутрішній стрижень вирішується позитивно: без нагальної суспільної необхідності первісні люди не створювали б подібні витвори, які повторювалися - не були поодинокими та випадковими. До того ж, певні магічні ритуали тим дієвіші, чим більше людей в них беруть участь (більш численний егрегор -потужніше його енергетика).
В межах статті, зрозуміло, немає змоги прослідкувати численні перипетії, а також послідовність розвитку видів мистецтва. Все це доводиться опускати, а з важливих закономірностей зазначити лише одну: можливість розвитку окремої творчої особистості, свободи її вибору, її ratio, здійснення бажання сказати своє слово у мистецтві. Адже клановість, колективний розум, його стихійний розвиток з плином часу і за певних умов (тобто з всілякими застереженнями) не перешкоджали цій закономірності здійснюватись. Щодо манери, жанру, напряму і, навіть, стилю - роль особистості очевидна. Стосовно видів мистецтва як більш інертних, фундаментальних утворень, то тут, здається, роль окремої людини слід розглядати переважно через призму суспільства, у якому і для якого вона творить.
Чи можна сказати, що сьогодні проблема розведення видів і жанрів мистецтва вирішена? Навряд чи. Критерії розведення виявити не просто, адже вир сьогоднішнього життя і мистецтва потужний, неоднозначний і далеко не завжди зрозумілий. Зокрема, саме тут, як здається, не завадить мати на увазі всезагальні закони - такі, як вже згадувана у даній статті хвильова сутність матерії. Це може дати ключ для пояснення глобальних історико-культурних подій, навіть, катаклізмів, в тому числі у сучасній художній творчості з її підйомами і падіннями - плюсами і мінусами.
Однак, як би там не було, але для того щоб вести розмову про види мистецтва далі, слід зупинитись на особливостях виду мистецтва як естетичного поняття. Звичайно, - з точки зору автора даної статті і у контексті наявності внутрішнього стрижня, тобто потрібно змістовно розкрити поняття виду мистецтва, а саме: як певної наповненої змістом структури.
Отже, у першому наближенні виявляються наступні особливості виду мистецтва як такого: як вже зазначалося, фундаментальність та об’єктивна необхідність для того чи іншого суспільства (суспільств), сталість, набута сотнями, тисячами, десятками тисяч років функціонування, глибока сутнісна укоріненість у культурі, магістральність шляхів розвитку, що беруть свій початок у глибинних монолітних (синкретичних) шарах культури людства. Цілком очевидно, що всі особливості є атрибутами внутрішнього духовного стрижня - необхідних, сутнісних духовно-матеріальних потреб людини. Таким чином, вимальовується рівень відповідності виду мистецтва виду людини ,,Homo Sapiens“, тобто певній біологічно-суспільної істоті.
Чи може вид мистецтва втратити свій внутрішній стрижень, метафорично кажучи, припинити виражати душу народу в її ставленні до дійсності? Може, коли перестає бути суспільно потрібним, коли залишається лише зовнішній слід колишньої побудови, а потім гине і він. Наприклад, з первісного синкретизму розвинувся вид діяльності племен, що жили у тропічному кліматі, - надрізи на шкірі тіла людей у вигляді візерунків. Цей вид діяльності у певному розумінні можна віднести до діяльності естетичної, адже люди прикрашали себе. Така форма прикрашання тіла мала велике значення, і не тільки естетичне, а перш за все, медичне (оберігала шкіру від комах тощо, адже разом з надрізом робилася потрібна ін’єкція), також символічне
61
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 3
(характер візерунків вказував на суспільний статус людини). Хоча зазначений вид діяльності і досі існує, скоріш за все, нагальна потреба в ньому невдовзі зійде нанівець, оскільки сьогодні даний вид перебуває, головним чином, в річищі тимчасового прояву моди. Так, згадка про нього в іронічному викривленні залишилась у сучасному тату. Але останнє видом мистецтва у повному обсязі цього поняття називати проблематично: зміст первісної діяльності, що становить його основу, нині спустошено.
Можуть відбуватися також трансформації виду мистецтва в напрямку від змістовного стрижня до його усвідомлюваного розпорошення...У такому разі існуванню виду (припустимо, живопису) приходить кінець? Але у сучасному суспільстві потреба у живописі як такому зберігається. Наголосимо, що під ,,розпорошенням“ змісту звичайно розуміються не випадкові для живопису витівки окремих художників, а серйозна ситуація в мистецтві, закономірне в певних межах явище зміни спрямувань - ,,плюсу“ на ,,мінус“. У такому разі тимчасова втрата стрижня (як це буває при переструктуруванні художнього образу) обернеться ствердженням нового. В іншому разі - за умов, коли суспільство не потребує переструктурування того чи іншого виду (або його конкретного вираження), оскільки не вичерпало його творчого потенціалу - подібне заперечення стрижня, яким тримається людина, буде хибним і постане як синдром психічної і моральної хвороби суспільства. Не будемо стверджувати, що це проста справа - розібратися, яка саме ідея виражена тим чи іншим представленим на виставці епатуючим об’єктом і чи є в ньому естетична ідея взагалі. До того ж, велику роль відіграють такі чинники, як особливості та контекст сприйняття різних людей тощо. Слід мати на увазі і те, що за ці чинники зручно ,,сховатися“ автору, виставляючи власну ,,глибокодумність“. Однак, одразу чи згодом, вид мистецтва, на думку автора цієї статті, має позбутися подібних ситуацій (які
заслуговують називатися пастками), аби не зайти у глухий кут і не загинути.
Людська суб’єктивність активно виступає у жанрах, напрямах, течіях, які є оперативними, досить мобільними „функціональними органами“ видів мистецтва, поповнюють їх новою інтелектуальною та почуттєвою інформацією. Остання корисна завжди, справа - в умінні нею користуватися, оскільки вона може привести на різні шляхи буття (або небуття). За умов невміння, нерозуміння чи труднощів користування інформацією - що нерідко зустрічається в умовах сучасного рівня духовного розвитку людини - відпадіння, відсікання неплідних або відверто небезпечних для внутрішнього стрижня видових пагонів є необхідністю.
Висновки:
1. Сьогодні актуалізувалась і загострилась проблема стрижня буття, зокрема, у її морально-естетичному аспекті.
2. Проблема стосується всіх боків буття - і, у тому числі, мистецтва - усіх його видів.
3. Сьогодні про будь-які види мистецтва, його видову класифікацію не можна говорити, оминаючи зазначену проблему. В іншому випадку видова оцінка не буде цілісною і глибокою, а залишиться на рівні фрагментарності.
Список використаної літератури
1. Гоголь Н. В. О том, что такое слово // Н. В. Гоголь. Собр. соч. в шести т. / Н. В. Гоголь. - М. : Гос. изд-во худ лит., 1959. - Т. 6. - С. 125 - 128.
2. Каган М. С. Морфология искуства. Историко-теоретическое исследование внутреннего строения мира искусства / М. С. Каган. - Л. : Искусство, 1972. -256 с.
3. Кожинов В. В. Виды искусстува / В. В. Кожинов. - М. : Искусство, 1960. -128 с.
4. Столяр А. Д. Происхождение изобразительного искусства / А. Д. Столяр. -М. : Искусство, 1985. - 298 с.
62
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 3
5. Хогарт У. Анализ красоты / У. Хогарт. - М. : Искусство, 1987. - 256 с.
6. Чехов А. П. Скучная история. Из записок старого человека //А. П. Чехов. Собр. соч. / А. П. Чехов. - М.: Изд-во ,,Правда“, 1950. - Т. 7. - С. 15 - 63.
O.P.Kodieva
TYPES OF ART AS AN AESTHETIC AND CULTURAL PROBLEM
The problem of variety of kinds of art is being analysed as aesthetical and culturological. The author gives accent to necessity of making and preserving inner structure (pivot) of a kind of art. This structure represents a sense of life.
Key words: kind of art, inner structure, sense of life, information, classification, art image, cultural and historical development.
УДК 303.444 В. О. Кудлай
КУЛЬТУРА АНАЛІТИКО-ПРОГНОСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПОЛІТИЦІ
В статті розглядається основні засади культури аналітичної роботи та прогнозування у політиці, визначається сутність культури політичної аналітики, її історія та розвиток, принципи та особливості.
Ключові слова: аналіз, прогноз, політична аналітика, політична культура, аналітико-прогностична діяльність.
За останні два десятиріччя в управлінні українською державою постали нові вимоги до керівництва. Культурні та демографічні зміни, техногенний розвиток, вихід на міжнародну політичну арену, а також швидкі зміни економічної ситуації світового та регіонального ринків потребують і більш швидкої реакції як керівництва держави, так і певних її інститутів. Керівництво державою за обставин, які швидко змінюються, вимагає від учасників політичного процесу роботи в режимі реального часу або, як зазначає професор Г. Г. Почепцов в системі instant-впливу, зумовлює необхідність прийняття державних рішень у максимально стислі строки [1, с. 8]. Власне процес прийняття рішень державного рівня нерозривно пов’язаний із аналітикою в контексті політичної культури, що підтверджує актуальність публікації.
Метою статті є з’ясування залежності між культурою політичної аналітики та можливою ефективністю прогнозів та рішень, що охоплюватимуть увесь спектр ризиків і спиратимуться на дослідження підґрунтя наявної ситуації.
Проблема політичної культури порушується у наукових працях Й. Гердера [4],
B. О. Веденєєва [2], С.І. Здіорук, О.М. Литвиненко [3], Г.Г. Почепцов [1].
Політична аналітика стала об’єктом дослідження у публікаціях А.С. Бароніна [7],
C. Г. Вонсовича [8], О.Р. Титаренка [9] та інших.
Власне термін «політична культура» прямо чи опосередковано згадувався ще Платоном, Аристотелем, Н. Макіавеллі та Ш. Монтеск’є. Так, наприклад, М.М. Вегеш наводить факт роздуму Аристотелем про «стан розуму», який народжує стабільність або революцію [6]. Проте перше визначення поняття «політична культура» знаходимо у праці кінця XVIII ст. - «Ідеї до філософії історії людства» [4, с. 367], автором якої є Йоганн Гердер.
М.М. Вегеш пропонує визначити політичну культуру як сукупність цінностей, установок, переконань, орієнтацій і пов’язаних з ними символів, які є загальноприйнятими і слугують для упорядкування політичного досвіду і регулювання політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона містить в собі не тільки політичні
63
