ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ У ЛІТЕРАТУРНІЙ ТА ЖИВОПИСНІЙ ТРАДИЦІЯХ XIX ст. Текст научной статьи по специальности «История и археология»

УДК 908

Шелест Г. Ю.

ВЕОЛЬНА 0БРЯД0В1СТЬ У Л1ТЕРАТУРН1Й ТА ЖИВ0ПИСН1Й ТРАДИЦ1ЯХ XIX ст.

В статп розглядаеться тема весшьно! обрядовост^ що заслуговувала увагу вчених,

письменниюв. художниюв з давшх давен. Вона невщ'емно пов'язана з житгям простого народу.

Тема весшьно! обрядовост! привертала увагу вчених, письменниюв, художников ¿з давшх давен. Вона невщ'емно повязана з життям простого народу. Обряд цей дуже складний, бере свш початок з час ¡в родинно-общинного ладу. А у весшьних тенях збер1гасться навпъ вщголосок вщ язичницько! доби. Спочатку це був обряд, шзшше вш перероетае у звичай.

А звича! закршлюються у житп народу. 3 прийняттям хриетиянетва церква додала до весшьних обряд ¿в I свш обряд вшчання.

У кожному регюш Украши е сво! вар1анти весшля. Учет -етнографи дбайливо записують та вивчають 1х . Серед багатьох записаних, починаючи з XIX ст., ми зустр1чаемо п'еси, написан 1 самим народом. А митщ слова та пензля дають нам зорове уявлення, характеризуючи нав1ть окрем1 детат, яю надають переконливо! доку мс нтал ь ноет \.

Митщ в привертала увагу не тшьки зовшшня урочистють, а й вияв духовно! краси народу, усталешсть норм його життя, яю освячеш багатовшовою традищею.

XIX стол1ття. Це стол1ття не знае, мабуть, соб1 р1вних 1 по наш час. Стол1ття сплеску нових 1мен, починань, задум1в та мрш. Як наел ¡до к - виникнення нових 1деологш. Але найголовшше - це уевщомлення свое! наци, уевщомлення того, що саме ця тс ритор ¡я - твоя Батьк1вщина. А твоя мова - це мова, а не "наречие". I велика заслуга в т1м, що за справу взялися "нов! люди", або штелшенщя, бо 1х рол1 у цьому не можна перешлыпити. Це вони присвятили свое життя уевщомленню народом свого "Я".

1нтел1генщя з'явилася, як 1 мае бути, серед найосв1чешших, серед тих, яким не байдужий народ, його доля. Першим центром украшсько! штел1генцн того часу був Харкшський ушверситет, який був заснований у 1805 роцк фундатором його став Василь Каразш - людина -патр1от, яклй не байдуже все, що пов'язане з 1стор1ею народу.

Сво! перш1 кроки украшська ¡нтсл1гснц1я зробила у пошуках забутого: ютор1я, фольклор, мова. Перил у цш справ1 - справжш ентуз1аста, якл романтично та з ностальпею торкалися минувшини свого народу. Це 1 був той крок до самошзнання свое! мови, ¡сторн. побуту. Це дало змогу пропагувати серед осв1чених верств населения, довести, що спшьшсть та едшеть украшського народу в мов1. ¿стор11, побутк На основ1 з1браних матер1ал1в з'являються перш1 роботи з ¿сторп' Украши, яю привернули увагу осв1чених людей до життя та звича1в народу. У Петербурз1 з'являеться «Опис украшських всслльних простонародних ооряд1в" шд редакщею Григор1я Калиновського, який 1 стае фундатором украшсько! етнографи.

Украшське весшля з давшх час ¡в [ до сьогодення привертало увагу до себе ¡сториклв. культуролог1в, вслх. хто щкавиться укра!нською стнограсЫею.

В минувшину народ склав приел ¡в'я: "Людина трщп дивною оувае: як родиться, жениться, вмирае". Саме в назван! моменти на життевш нив1 людина стае центром уваги, !й вщдаеться шана. Але ж немовля не уевщомлюе свое! ролк а тому, хто п1шов з життя... мабуть, не так вже й потр1бш веллякл шани...

Справд1 щасливою, дивною була людина, яка гуляла весшля. Декшька дшв молодята були в центр! уваги, були героями складного, урочистого, веселого ! сумного, сповненого дотешв та жарт ¡в дшетва, участь у якому брали багато людей.

Весь цей складний процес супроводжував хор, молод! /князь та княгиня/ мали свою роль, вщоувалась знаменна подш в жита двох родин -народжувалася нова ам'я. Але сьогодш багато обряд1в утратило свою неповторшеть, утратилось значения морально-етичних норм. А колись без них весшля вважалось недшеним.

Св1й початок всс1льн1 обряди ведуть з час ¡в родинно-общинного ладу та кшгавсько! епохи. А у весшьних тенях збер!гаегься в1дгом1н рсл1г1йного культу сонця, м1сяця, з1рок, яким поклонялися слов'яни -язичники.

Уел всс1льн1 обряди за сво!м походженням под1ляються на юторико -драматичн! та релшйш. У перших в!дбилися подй' давнього мину лого: збирання

у похвд, викуп тощо. У других, там, як виткання весшьного короваю, плетшня вшюв, стви. Традищйно украшське весшля складаеться з трьох частин: сватання, заручини, власне весшля.

Весшля - це вияв в1чних людських прагнень I почутпв. Таким е обряд прощания наречено! з д1вуванням та подругами, прощания II з батьками, благословения батьками наречених, входження молодо! в нову слм'ю.

Тут усе зворушливе, тепла увага, якою оточують молоду II подруга. Вони II одягають, супроводжують на запросинах, прибирають до весшля, з ними наречена проводить свш останшй всч1р. залишае безтурботне д1вування. 1де в нове життя, яке нсвиомо як складеться.

Тут усе зворушливе, щире, барвисте. Це своерина опера, де учасники I актори, I глядачк

За традищею, весшля призначали на глибоку осшь. коли впораються з польовими роботами. За тиждень до його початку молодь з дружкою, зодягшись у весшьний одяг, обходили односельчан. Але перед тим як вийти з хати, звертались до матер!: "Благослови, мати, вийти з хати, село обходити, у«х обпросити".

А завггавши до хати, низько кланялися I говорили: "Просили батько, просили мати I я Вас прошу на хл1б. на ешь, на весшля. Запрошеш дякували за увагу, бажали щасливого подружнього життя.

У суботу пекли весшьний коровай. Жшки. яи його виткали, звалися коровайнищ.

С коровай - то й весшлю початок.

А в недшю, коли бшя хати молодо! заграють музики - з услх инщв села сходяться люди, кожного гостя музики зустр1чають величальною мелод1 ею.

Як ввдзначае етнограф Василь Скурапвський: "Спливали столггтя, падали ¿мперИ, на з\пну одним народам приходили ¡ншк виникали нов! держави та суспшьш устро!, але завжди жарким полум'ям палахкотдв потяг молодих людей до еднання у м!цну с!м'ю, щоб продовжувати неперервшеть роду. Суспшьною формою скр!плення ще! подИ' був вес!льний обряд".

Як вже сказано, весшля поспйно привертало увагу не лише вчених -доелвдншав народного життя, а й письменншав, художнишв, д!яч!в театрального мистецгва.

Украшська класична лтература нал!чуе чимало приклад!в яскравих опис!в весшля, сватання. Як це бачимо у п'ес! "Наталка-Полтавка" I. П. Котляревського, "Сватання на Гончар!вщ", "Маруся" Г. Квтси -Основ'яненка, драми Т. Г. Шевченка "Назар Стодоля", у повют!- хрошщ I. Нечуй -Левицького "Старосвггськ! батюшки та матушки".

3 початку XVIII ст. ! по сьогодш вес!лля стало пост1йн1м об'ектом уваги художнишв як украшських, польських, росшських. Особливо часто до них зверталися у XIX ст. ! на початку XX ст. таш художники як I. Соколов, К. Трутовський, М. Пимоненко, 1.1жакевич.

На початку XIX столггтя у подшьському сел! Кукавка ввдомий рос!йський художник В. Тротшн написав картину '"Весшля в Кукавщ". Роботи художнишв ввдзначаються опов!дальшстю, наголосом на обрядових моментах.

Отже, вчеш -етнографи розглядають щ художш твори /як л!тературш, так ! образотворч!/, як щнн! документ по вивченню весшля. Нер!дко малюнки, в яких в!дображено вес!лля, виступають як шюстращ! до твор!в художньо! лтератури.

Важливо, що художники не йшли за письменниками, а доповнювали опис майстр!в слова сво!ми орипнальними образами.

У веешьшй обрядовосп украшщв збереглося чимало прадавшх язичницьких слсмстлв. яю часто вже втратили св!й перв!сний смисл, але народ !х дотримуеться за традиц!ею. Вважалося, що шлюб буде щасливим ттльки в тому випадку, коли молод! та !хня численна родина виконають певш ритуали з походами, танцями, тенями, д!ями, примовками тощо. Прийоми щй веешьно! мап! збереглися в Укра!ш аж до XIX стол!ття.