CC BY
14
М.А. Швайка,
доктор економ!чних наук, академт АкадемИ економ!чних наук Украгни, м. Кигв
УКРА1НСЬК1 КОРЕН1 КРЕДИТНО1 ТЕОРП ГРОШЕЙ
(укратнський учений М.1. Туган-Барановський — основоположник сучасноТ теорп грошей, яка пануе в усьому свт)
На шляху становления й розвитку укра!нсько! еко-номiки е багато перешкод, як живлять i поглиблюють кризовi процеси. Чимало з них пов'язан з незадо-вiльиим, иечiтким фуикцiоиуваиням грошово-кредит-но! й баншвсько! системи. Для тдвищення ефектив-ност 11 функцюнування важливе значення мае усунення перешкод, що iснують у розумiннi наявних тут проблем. Актуальнiсть цих питань навiть на 15-му рощ незалежност Укра1ни зумовлюеться 1х складнютю й великою важливiстю. Провiднi захвдш науковцi засвь дчують, що тривале економiчне зростання на майбутнi 10—30 рошв зумовлюватиметься глибиною розвитку баншвсько! системи [1]. Розв'язання цього завдання належить до числа найскладшших завдань державного буд1вницгва. Для того, щоб успiшно управляти гро-шовим обiгом, треба добре розiбратися в тому, що собою являють сучасиi грошi, яка 1х суть, як механiзми функцiоиування, яку роль ввдграють. На жаль, у ро-зумiннi цих питань немае належно! ясносп, i через це в грошовш полiтицi допускаються серйозш прорахун-ки й помилки, через яш кра!на несе велик втрати.
Досi переважае грубе матерiалiстичне, ввдрване вiд життя догматичне трактування грошей як товару, що виконуе роль загального еквiвалеига. Це положен-ня запозичене в теоретикiв XIX ст. (у першу чергу в Маркса), не ввдображае сучасного, високого рiвня розвитку грошових вiдносин i банивництва, й непри-датне для практичного використання. Грошi давно вирвались зi свое! матерiальноi шкаралупи й порвали з нею безпосереднш зв'язок. Як суспшьне ввдношен-ня вони регулюються властивим 1м суспiльним способом. Свою суспшьну роль вони виявляють безпо-середньо, як усвiдомлений феномен людських ввдно-син, як 1х ефективний регулятор.
У свiтi панують кредитиi грошi, як виступають у виглядi боргових вимог i зобов'язань i набувають фор-ми векселiв, чешв чи електронних сигналiв, рухають-ся по рахунках у банку у виглядi вiдповiдних записiв або кристатзуються у виглядi гот1вки. Кредитш грошi, як звiльнилися вiд золото!, металево1 оболонки й виступають як борговi зобов'язання, що вимагають високого рiвия розвитку довiрливих вiдносин, не пере-возяться возами й не переносяться скринями, а руха-
ються баншвськими рахунками (на одн рахунки зара-ховуються, з iнших знiмаються). Сучасна органiзацiя кредитного грошового обiгу базуеться на високому рiвнi розвитку баншвсько! справи, формуваннi чис-ленних шститупв, у першу чергу центральних баншв кра!н, як регулюють грошову политику кра!н.
Таким чином, розвиток кредитних грошей пе-редбачае насамперед виникнення й поступове поши-рення банив. Майже 95% розрахуншв у кра!нах з роз-виненою ринковою економiкою здшснюються через банки. З одного рахунку грошi знiмаються, на другий перераховуються. У бiльшостi випадшв банки пере-бувають м1ж собою в кореспондентських вiдносинах i задiянi в едину мережу партнерських вiдносин.
Новi явища й процеси, що наступили в оргаш-зацii грошового обiгу у ХХ—ХХ1 столiгтях, ютотно змiнили суть грошей i 1хню природу, розкрити як з допомогою закостенших догматичних теорiй XIX ст. неможливо.
Американський економiст Дж. Кiкс про особли-вост сучасних грошей пише: «У свiтi баншв i страхо -вих компанiй, грошових риншв i фондових бiрж су-часн грошi е дещо зовсiм ввдмшним вiд того, чим вони були до того часу, як з'явилися цi iнститути, тому, щоб грошово-кредитна система могла функцiоиувати стабiльно, потрiбнi шститущйш умови, яю б 11 регулю-вали...» [2, с. 65]. Грошi стали, по суп, електронними спалахами, як пролiтають через електронш проводи й посилаються iз супутнишв: жодна валюта у свiтi не тд^плюеться бiльше нiчим, крiм чисто! довiри [3, с. 226]. Суть сучасних грошей, отже, провiднi еконо-мiсти, як видно, не зводять до металевого золотого змiсту, за який досi чiпляються автори деяких праць.
Наш вiк — це вш нових банкiвських послуг, фшансових новинок i експеримеитiв. Багато мук i страждань зазнають економiсти при намаганш пояс-нити виутрiшию вартють сучасних кредитних грошей, яю виступають як паперовi знаки й символи чи як елек-трониi сигнали й позбавленi матерiально! золото! плотт, а отже, i виутрiшньоi вартост! Цi зусилля е марними, тому що щ грошi виутрiшньоi вартост не мають. Вони е штучною мiрою для вираження вартостей iнших то-варiв. А для цього 1м внутршня вартють не потрiбна.
Тут застосовуеться старий гегелiвський принцип для аналiзу сукупносп незнайомих, непiзнаних речей. Одна з них сприймаеться як визначена, i з и допомогою по-яснюються iншi.
Цей мiй, особистий, виклад питань, пов'язаних з визначенням сутi кредитних грошей, близький до тдходу Туган-Барановського, який домагався ство-рення грошей, як «були б просто умовними знаками... iдея паперових грошей... — символiчних зобра-жень грошей, яш повинн замiняти металевi грошi в обiгу й виконувати ва !х функцп»» [4, с. 169].
Грошi — неоднозначне поняття. 1хнш змiст не-можливо виразити одним словом. «Грошi — засiб оплати товарiв i послуг, засiб вишрювання вартост та засiб збереження (нагромадження) вартосп» [5, с. 12]. Ця штучна грошова мiра довго була прив'язана до золота, i тепер И помилково ототожнюють iз золотом, хоч золото з обку зникло. Реальн вартостi цих грошей визначаються за допомогою 1хньо1 ощнки в iнших грошах або валютного курсу. Наскшьки поширена плутанина в розумшш цього питання, говорить наве-дене положення: «При сучасних кредитних грошах, нерозмшних на золото, щна товару знаходить свое вираження не в одному специфiчному грошовому товар^ а в усiх iнших товарах, нагадуючи розгорнуту форму вартосп» [6, с. 20].
Вартють нацюнальних грошей визначаеться за допомогою встановлення Центральним банком валютного курсу, причому не в однш, а в декшькох валютах, з якими найчастiше доводиться мати справу тдприемцям i банкирам. За допомогою встановлення валютного курсу визначаеться вартють (щннють) на-цюнально! валюти: вона вартуе стiльки, сюльки за не! дають iнших грошей. У тому випадку, коли економь стам доводиться натрапляти на слiд грошей без внут-ршньо! вартостi, чи грошей з урiзаною внутрiшньою вартютю, вони це сприймають як вiдхилення вiд правила, оскшьки не можуть звшьнитись вiд догматич-них поглядiв на необхвднють внутршньо! вартост грошей. Запитуючи, як формуеться вартють кредитних грошей, що не мають внутршньо! субстанцюнально! вартосп, вони вiдповiдають: «II формування й функщ-онування ввдбуваеться пiд впливом тих самих факторiв, котрi в умовах золотомонетного стандарту спричиню-вали вiдхилення номшально! вартосп золотих грошей вiд реально!» [7, с. 15]. Це ввдбувалося тсда, коли золоти монети зношувались i продовжували по-старому функцюнувати як повнощни грошi, i у випадку фаль-шування монет царями й королями (при збереженн !х геп^бно! юлькосп).
Внести повну яснють у так зване надумане питання про вну^шню вартiсть кредитних грошей може допомогти дослiдження генези !х виникнення. Пам'я-
таючи про генезу виникнення золотомонетно! системи з товарного обмiну, що базувався на грошах з внут-рiшньою вартютю, економюти намагаються перенести цей принцип на кредитн грошi, принципи функцюну-вання яких базуються на iншiй релт!. У першому випадку брак довiри продавця до покупця компенсувався передачею в руки першого екивалента ^внощнно! речi). При розвинених довiрливих кредитних ввдно-синах потреби в цьому немае. З виникненням кредитних в^носин i здiйсненням реалiзацн товарiв з вiдстрочкою платежу, наприклад, на 100 тис. грн., зустрiчного перемiщення матерiальних щнностей мiж продавцем i покупцем не вiдбуваеться, оскшьки по-купець матерiальними щнностями взагалi не володае й купуе товар у кредит.
У першого зменшилися матерiальнi блага на 100 тис. грн., у другого — збшьшилися на 100 тис. Покупець не заплатив грошей, але виписав вексель, боргове зобов'язання на 100 тис. грн. Це боргове зобов'язання набувае властивостей грошей. Таким чином метаморфозою товару створюеться екивалент товару, грошг Економюти даремно ламають собi голову над питанням, що сто!ть за цими кредитними гршми, яка !х внутрiшня вартють. Ц кредитн грошi виражають у грошовш формi борг, i не бшьше. Усе тут базуеться на довiрливих вiдносинах, як при не-розвиненому обмiнi вiдсутнi.
Ця властивють кредитно! системи створювати грошi е великим суспшьним дивом. Появу векселя економюти прирiвнюють до вщкриття вогню й колеса [8, с. 3]. На окреслених вище принципах базуеться весь мехашзм створення кредитних грошей незалеж-но вiд того, чи торгова угода оформлена векселем, чи т. На суму угоди банк може сам створювати грошi й надавати позику покупцю. Цей процес створення грошей, отже, може ввдбуватися з другого шнця товарно! метаморфози, але кредитна природа його ввд цього не змiнюеться. Замша приватних векселiв пiдприемцiв векселями банку призвела до появи бан-кноти, яка являе собою зафiксоване на паперi зобов'-язання банку перед пред'явником банкноти, а не перед конкретним одержувачем платежу.
Здшснення операцiй з борговими зобов ' язання-ми забезпечуеться сьогоднi за допомогою високороз-винено! баншвсько! системи, яка своею мережею по-крила ва кра!ни, втягнутi в систему розрахуншв, а також високопродуктивно! електронно! техшки.
Вексель розглядаеться як конкретний споаб ви-тягнення економiки з кризи (Компаньйон. — 1996. — № 7). На векселi базуеться об'ективний процес створення грошей. Цей кредитний мехашзм монетизацп, або наповнення сфери обiгу живими грiшми, е досить ефективним, але в нас вш не працюе [9—11]. Нам по-
винно бути за це соромно, бо найбшьш глибокий i об-Грунтований аналiз цих кредитних мехаиiзмiв створен-ня грошей i !х ефективного функцiоиування дав ук-ра!нський учений М.1. Туган-Барановський. Цей його вклад у науку визнано в усьому свт.
Туган-Барановський виходив з того, що грошi (грошовi зобов'язання) створюються об'ективним процесом обмiну, який здiйснюеться за допомогою продажу товарiв у кредит. Усi ж труднощ^ пов'язанi з обмiном мiж собою цих зобов'язань, зводяться до виконання державою сво!х регуляторських функщй. Регулювання вiдносин мiж двома суб'ектами не може тут бути достатшм. Цей процес повинно взяти в руки сустльство (держава).
«Найкращим слов'янським економютом» назвав австрiйський iсторик екожмчно! думки И. Шумпетер нашого стввгтчизника Михаила 1вановича Туган-Ба-рановського (20.01.1865—21.01.1919). Вш був першим укра!нським економiстом свiтовоi слави, науковi теорп якого визнали зарубiжнi вченi рiзних шшл i на-прямшв, оскльки перебували тд безпосереднiм впли-вом його вчення. За старою традищею Туган-Бара-новського зарахували до числа видатних росiйських економiстiв, хоч вш не мае нiяких росiйських корешв. Його мати укра!нка, а батько татарин. Навгть тепер, тсля розсоюзнення, у передмовi до видано! в Москы збiрки праць М.1. Туган-Барановського автори перед-мови пишуть, що в книжщ опублiкованi працi рос-iйського економiста зi свiтовим iменем [12, с. 2—3]. Звичайно, що про укра!нське коршня Туган-Барановського тут немае й натяку.
Ця оцiнка М.1. Туган-Барановського як росшсько -го вченого е не тльки несправедливою, а й образливою. Вiн не був блудним сином чи нащонально збайдужлим, а був великим патрiотом Укра!ни, за яку в1ддав свое життя (помер у державному службовому вщрядженш в потязi дорогою до Парижу, куди !хав у складi укра!нсько! дипломатично! мiсii). Працював МЫстром фiиансiв, торгiвлi i промисловостi Укра!нсько! Центрально! Ради в УНР, вадав багато сил створенню Укра!нсько! академи наук, оргаиiзацi! Укра!нського державного умверситету, кооперативному руху. Вiн брав активну участь в укра!нсь-кому громадському й культурному жигтi, ввдстоював створення власно! укра!нсько! валюти. Навгть радянсью автори, цитуючи полемiчнi питання Леиiна проти теори Туган-Барановського, називали його активним дiячем котрреволющ! на Укра!ш, а не в Росп.
Стосовно цього показовою е ощнка даяльност1 Туган-Барановського в Укра!нi, що дана в некролоз^ умiщеному в журналi «Укра!нська кооперащя»: «Один з найвидатшших економiстiв Свропи, Гм'я якого кори-стувалось заслуженим визнанням у цшому науковому свт, М.1. Туган-Барановський тд час теперiшньоi ре-
волюцл ршуче i впевнено вернувся до свого народу, приеднався до укра!нського нацiонального руху й йому отдав сво! багап здiбностi, свiй великий науковий досвiд, свою енергiйну силу...» (Укра!нська кооперацiя. — 1919. — Кн. 1. — С. 1). Про все це треба пам'ятати досл!дникам творчост Туган-Барановського.
Сладом за росшськими економiстами щ помил-ков! твердження повторюють економiсти Заходу. Так, зпдно з бiблiографiчним словником проввдних еко -номюта 1700—1986 pp., виданому в 1987 рощ в США, М.1. Туган-Барановський вважаеться видатним ро-сшським економютом 3i свгговим !м'ям [13].
Слад ввдзначити, що укра!нсьш вчен не зайняли в цьому питанш принципово! позищ!. 1нститут еконо-м!ки Нащонально! академi!' наук Укра!ни тшов на без-принципний компромю i назвав М.1. Туган-Барановсь-кого одночасно й росшським, й укра!нським економютом [14]. Ця ощнка Туган-Барановського перенесена з лггературних джерел перюду тоталiтаризму [15]. На мою думку, науковщ академiчного шституту шяк не можуть позбутися старо! проiмперсько! тра-дищ! й не враховують тако! важливо! обставини, як те, що тепер Укра!на стала незалежною державою i немае потреби вiддавати !i в!рних сишв чужинцям. Виходить, що нащональне й духовне вiдродження, в!дродження юторично! пам'яп !х не стосуеться.
У радянський перiод !м'я Туган-Барановського на Укра!ш замовчувалось i його погляди не тдлягали розгляду. Як виняток слад згадати працю з теорп грошей В.С. Власенка, який, хоч i в негативному плат, дав аналiз монетарних погляд!в Туган-Барановсько -го, що ввдкривало можливють читачам самостийно ознайомитися з доробком нашого земляка.
Проте укра!нська дiаспора не забувала славного сина Укра!ни, видатного вченого свггового р!вня. У зв'язку з цим слад назвати пращ I.-С. Коропецького, В.П. Тимошенка, А. Качора, Н. Балабкшса, а також Д. Дорошенка, М.1. Коваля, O.K. Мицюка, О. Ло-тоцького. Велика заслуга в популяризащ! творчост Туган-Барановського належить ггалшському вченому А. Грацiанi, який у 1987 рощ вперше на Заходi опубл-iкував його працю «Паперов! грош! i золото». Укра!на ж це зробила !з затзненням на 17 рошв.
Здшснений Туган-Барановським глибокий анал!з тогочасного активного втручання держави в економ-!чне життя i, насамперед, у регулювання грошового обку, пгантське розширення обсяпв кредиту й подальше зростання його рол!, облаштування могутньо! мереж! р!зномантгних банювських установ для обслу-говування грошового й кредитного об!гу дозволили йому зробити ютотний внесок у розвиток новггньо! кредитно! теори грошей, на 50 рошв наперед передба-чити неминучють демонетизаци золота.
Свгтова монетарна TeopÎH та практика протягом цшого XX столгття розвивалася за Туган-Барановсь-ким, застосовуючи його пiдхiд, метод аналiзу. Шд впливом учення нашого вченого рвдшали лави захис-нишв товарно! природи грошей i золотого металiзму, а ïxm теоретичнi висновки все важче було тдтвердити фактами реального життя, тому вони перетворювали-ся в мертвi догми. Практика й життя все бшьше вить сняли золото з грошового ладу все бшьшо! кшькосп краш, як змушенi були переходити вiд золотомонет-ного до золотозливкового стандарту, вiд золотозлив-кового до золотодевiзного, поки нарештi в 70-i роки золото повнiстю було витюнене з грошових систем.
На принципах, сформульованих майже 100 роив тому нашим земляком, видатним ученим i державним дiячем, вiрним сином Украши, побудован грошовi системи всix краш свiтy Як справедливо вiдзначаe украь нський економiст з дiаспори I.-С. Коропецький, поси-лаючись на Шумпетера, «li, хто висував так радикальн для тих часiв мiркування (щодо запровадження регу-льованих паперово-грошових систем), були здебшьшо-го на перифери наукового та полiтичного життя (або навпъ вважалися шарлатанами). Практично ва вiдомi економiсти дотримувалися золото! чи срiбноï системи аж до Першоï свiтовоï вiйни... а чимало ïx залишилося вiрними iдеям металiзму навiгъ пiд час Другоï свiтовоï в1йни» [16, с. 219]. I навпъ Кейнс ввдйшов вiд мета-лiзму i визнав реальнiсть iдеï паперових грошей лише в кшщ 20-х рошв, тобто майже на 20 роив тзшше Ту-ган-Барановського.
Туган-Барановський довiв, що передумовою успiшного функцюнування ща паперово1' (кредитноï) грошово1' системи е можливiсгъ пiдтримання вартостi грошей на стабшьному рiвнi через меxанiзм державного регулювання кiлькостi грошей в обку й тдтри-мання ïx належного валютного курсу щодо iншиx валют. Тепер усi бачать, що це забезпечуеться за допомогою активно!' державно1' полiтики й чгтко функцю-нуючо1' розгорнутоï мережi баншвських установ з рiзноманiтними формами обслуговування.
Поширене економiстами твердження про те, що Туган-Барановський е автором теорп паперових грошей, е неточним. Гот1вка в обiгу краш з розвиненою економiкою посiдае не бшьше 3—5% загального об^. Зрозумiло, що ця мiзерна частка грошового обiгу не може визначати природи всiеï грошовоï системи, яка за сво1м характером е кредитною. Те, що своï грошi Туган-Барановський виводив з кредиту, зi змiненоï метаморфози товару, видно з багатьох його мiркувань. Так, розглядаючи паперовi грошi Австрiï — крони, що були введенi в обЬ пiд час реформи 1892 p., Туган-Барановський писав: «...з часу новгтнього австршсь-кого законодавства паперовi грошi вступили в нову
фазу свого розвитку. Ця нова фаза характерна тим, що формування вексельного курсу (а отже, й лажу) перестало бути стихшним наслвдком вiльноï гри економiч-них сил, а потрапило тд планомiрний контроль сус-пшьства Держава з пасивного спостер^ача формування лажу на грошовому ринку стае активним керiвни-ком цього господарського процесу i таким чином ком-пенсуе слабкють паперових грошей, яка полягае в тому, що паперовi грошi не мають своеï «внутрiшньоï щнносп» подабно металевим» [17, с. 81—82].
Посилання Туган-Барановського на австршську грошову систему е невипадковим. Австрiя першою побудувала грошову кредитну систему, повшстю вiдiрвану вiд золотого забезпечення. I цього не мiг не помгтити такий тонкий аналiтик, як Туган-Барановсь-кий, який у цьому новому паростку зумiв розглядiти зовим нове явище.
Монетарна теорiя Туган-Барановського справляла й доа справляе ютотний вплив на економiстiв Заходу. Глибоко аргументовано писав про прямий вплив мо-нетарних iдей Туган-Барановського на розвиток теорп грошей Кейнса B.C. Власенко: «С тдстави думати, що погляди Кейнса на грошi й грошовий оби- форму-валися в певнiй мiрi пiд впливом теорiï грошей Туган-Барановського . Туган-Барановський був економютом зi свiтовим iм'ям, а Кейнс, як i iншi буржуазнi економюти Заходу, уважно слвдкував за грошовим обiгом i економiчною думкою Росп...» На пiдтвердження знач-ноï защкавленост Кейнса станом справ у грошовш системi Росiï Власенко посилаеться на власне визнан-ня Кейнса. Крiм того, у тогочаснiй перюдищ Росiï були повiдомлення про те, що Кейнс у перюд НЕПу приходив до Москви для безпосереднього знайомства з розбудовою новоï грошовоï системи Росп.
На пiдставi цих фактiв В. Власенко робить вис-новок, що «...безперечно одне: основн iдеï теорiï грошей були висловлен Туган-Барановським майже на десятилптя ранiше (за Кейнса) в пращ «Паперовi грошi та метал». Подабнють Кейнсовоï теорiï грошей з туган-iвською не обмежуеться 1хньою сутнiстю, а часом ся-гають формулювань i термiнологiï [18, с. 213].
Теоретичними викладками Туган-Барановського користувалося радянське керiвництво при проведенн першо", до речi, успiшноï грошовоï реформи. В. С. Власенко вважае, що Туган-Барановський вплинув на Преображенського та iншиx радянських економiстiв i що структура радянськоï монетарноï системи того часу справдi була заснована на його вдеях. Переконавшись у безперспективносп намагань знищити грошi й обмш i запровадження прямого комунютичного розподiлу, радянське керiвницгво вирiшило вiдродити товарно-грошовi вiдносини й банки. Щодо шляxiв проведения грошовоï реформи висловлювалися два пiдxоди. Бу-
дучи озброеними теорiею Маркса, догматики домага-лися вiдродження золотомонетного об^у, який був надто дорогим i непосильним. Прийнят^ в той час за-конодавчi документи, якими започатковано проведен-ня грошовоï реформи 1922—1924 pp., були явно зор-iентованi на вiдновлення в Росiï золотомонетного стандарту [19].
Демагопчне твердження про золоте забезпечен-ня рубля завжди було на озброенн радянського кер!в-ництва, хоч воно й не мало шякого тдтвердження на практищ. У березн 1950 р. було оголошено, що рубль мютить 0,222169 г золота. У зв'язку зi змшенням масштабу цiн у 1961 р. золотий вмют рубля становив 0,987412 г золота. Прагматики, яш взяли гору, бачи-ли можливють дешевшого, менш болiсного шляху проведення грошовоï реформи у використаннi вдей Туган-Барановського щодо створення кредитноï гро-шовоï системи. Здiйсненi заходи нагадували австршсь-ку грошову реформу 1892 р. Наголос робився на за-безпеченнi стабiльностi грошей за допомогою регу-лювання державою ïx кшькосп й на стабшзащю об-мiнного курсу рубля. Усе це було котюванням авст-рiйськоï грошовоï системи 1892 р., у якш проввдну роль вiдiгравав Центральний банк. З цього приводу Туган-Барановський писав: «Таким чином, новим статутом Австро-Угорського банку на нього покладене надзвичайно важливе завдання — таке регулювання вексельного курсу, щоб курс австрiйськоï валюти завжди тримався якомога ближче до паритету. Це регулювання вексельних курсiв повинно було замшити собою, за задумом керiвникiв австрiйськиx фiнансiв, обмiн бiлетiв Австро-Угорського банку на метал, через що держава й звшьнила банк ввд зобов'язання об-мiнювати його бшети на метал.
Замiсть обмiну банкнот на золото держава поставила в Австрп центральному банку зовам нове завдання — регулювання курсу паперових грошей на рiвнi, якомога ближчому до паритету. Як ведомо, ос-новним недолiком паперових грошей, звичайно, е не-стабшьнють ïx щнносп : саме в цьому вiдношеннi па-перовi грошi й поступалися в попереднi часи метале-вим. Мiра щнносп, якою е грош^ повинна передусiм сама не коливатися у свош щнносп. Це цшком очевидно й не потребуе пояснень.
Економiчна наука визнавала паперовi грошi по-ганими грошима саме тому, що вони коливалися в свош цiнностi. Якби можливi були паперовi грошi, щннють яких була б такою ж стабшьною, як i цiннiсть металевих грошей, то так! грошi шчим не поступали-ся б металевим.
I ось Австр!я показала нам приклад, що так! па-перовi грош! можлив! Обмш бiлетiв Австро-Угорського банку на золото так i не був запроваджений — не
тому, що для цього золот запаси Австро-Угорського банку були недостатшми, а тому, що й громадська думка краши, i державна влада переконалися в недо-цшьносп такого обм!ну та в можливосп досягнути цiеï' самоï мети — паритету бшепв Австро-Угорського банку !з золотом — без будь-якого зобов'язання обм!ну ïx на метал, а лише через активну валютну политику. Австро-Угорський банк, як i банки, купуе та про-дае шоземш векселе Цими операщями банк може впливати на вексельний курс i, отже, може в певних межах тримати вексельний курс на тому р1вш, який визнаеться доцшьним. Звичайно, влада Австро-Угорського банку над вексельними курсами мае певн меж!, але в цих межах вона, безумовно, е, як про це св!дчить багатолпнш досввд.
В!дхилення вексельного курсу ввд паритету за перюд 1896—1911 pp. були не бшьшими, шж у краь нах з металевою валютою, навпъ, !мов!рно, ще мен-шими. Пояснюеться це надзвичайно вмшою та енер-пйною д!яльнютю Австро-Угорського банку, який мо-нопол!зував у своïx руках майже ва операцiï в краïнi з продажу шоземних вексел!в. У той час, як в !нших державах вексельний курс формуеться на основ! не-залежних одна ввд одноï угод багатьох ос!б, в Австрп вексельним курсом управляла одна центральна уста-нова, що мае у своему розпорядженн величезш кош-ти й керуеться у свош д!яльносп аж шяк не прагнен-ням отримання найбшьшого зиску, а м!ркуваннями за-гальнодержавного !нтересу. Коливання вексельного курсу, з погляду !нтереав приватних оаб та установ, зайнятих угодами з шоземними векселями, не е чи-мось небажаним чи збитковим, оскшьки щ особи та установи можуть вигравати ввд гедабних коливань, своечасно передбачаючи ïx чи навпъ штучно викли-каючи. Тому за повноï лiбералiзацiï б!ржових угод з векселями не пом!чаеться тенденцiï до зменшення ко -ливань вексельного курсу.
Навпаки, Австро-Угорський банк, монопол!зу-вавши у своïx руках усю справу продажу та кутвл! шоземних вексел!в у краïнi, планом!рно намагаеться тдтримувати стабшьнють вексельного курсу, не зу-пиняючись при цьому перед вельми значними витра-тами та збитками для себе. Якщо вексельний курс ставав для Австрп несприятливим, то банк викидав на ринок значну кшьшсть шоземних вексел!в за зниже-ною щною i, таким чином, тдвищував щну австршсь-коï валюти на шкоду своïм власним !нтересам. I це зовим не дивно, тому що банк е не тшьки комерщй-ною, а й державною установою, на яку державою покладена надзвичайно важлива функщя — тдтри-мання стабшьносп нащональних грошей.
Золота валюта, заради якоï була розпочата в Австрп реформа 1892 р., так i не була запроваджена:
золота валюта передбачае обмш паперових грошей на золото, а бшети Австро-Угорського банку залишили-ся нерозмшними. Австрiя i пiсля реформи 1892 р. за-лишилася кра1ною паперово! валюти; проте австрiйськi паперовi грошi з половини дев'яностих рошв мину-лого столгття набувають ктотно iншого характеру, нiж рашше, — до цього nanepoBi грошi були гро-шима з neстaбiльnoю щншстю, що пoстiйno змinювaлaся, а тепер вони стають грошима з такою ж стабшьною цinniстю, як i мeтaлeвi гpoшi.
У цьому й полягае те iстoтno нове, що дав нам дoсвiд Австрй". Ось чому можна стверджува-ти, що з часу нoвiтньoгo австршського грошового законодавства пaпepoвi гpoшi вступили в нову фазу свого розвитку. Ця нова фаза характерна тим, що формування вексельного курсу (а отже, й лажу) перестало бути стихшним наслщком вщьноТ гри eкoнoмiчних сил, а потрапило пщ плaнoмip-ний контроль суспiльствa.
Держава з пасивного спостерiгача формування лажу на грошовому ринку стае активним керiвником цього господарського процесу i в такий спосiб ком-пенсуе слабшсть паперових грошей, яка полягае в тому, що паперовi грошi не мають свое! «внутрiшньоï щнносп» подiбно металевим» [17, с. 80—81].
Наведене положення Туган-Барановського е новим кроком у розвитку економiчноï теорiï, класичним, на-справд першим у свiтi обгрунтуванням кредитноï теори грошей, що тепер повсюдно поширена. На це не спро-моглися творщ австро-угорського експерименту.
Ми, украшщ, пишаемося тим, що визначний вне-сок у новгтню економiчну теорiю, що тепер визнаеть-ся в усьому свiтi, вню славний син украïнського народу, видатний украïнський учений, державний i пол-iтичний дiяч Михайло 1ванович Туган-Барановський.
У тдсумку ставлячи запитання, якими ж е харак-терн риси ц1е1' ново1' грошово1' системи, Туган-Барановський вщповщае: «Як зазначалося вище, сутнiсть ïï в тому, що замють пасивного ставлення до формування вексельного курсу держава чи якась спещально для цього створена господарська оргашзащя, що перебу-вае тд контролем держави, бере на себе регулювання вексельного курсу для досягнення найбшьшо1' стабть-ност туб1льно1' валюти» [Там само, с. 173—174].
Щодо тепершньо1' практики ненадання банками позик тдприемствам, слiд сказати, що вона може мати хiба те виправдання, що осшльки тдприемства не розробляють плашв, тд як в радянський перюд часу видiлялись кредити, то й не одержують кредитiв. Нема плашв — нема й позик. Коротше, уа основн принципи, як застосовувалися для регулювання гос-подарських вщносин сталiнськоï адмiнiстративноï системи, особливо в дшянщ грошово-кредитно!' полгти-
ки, залишаються чинними в умовах п'ятнадцятирiч-них марних пошуюв переходу до ринковоï економiки в незалежнiй демократичнш Украïнi. Як уже ввдзна-чалося, такими головними болячками, як дошкулю-вали радянський економiцi, були всеосяжн неплатежi, вiдсутнiсть реальних механiзмiв стягнення боргiв, платгжна криза, неефективний кредитний механiзм тощо. Усе це збереглось у нас.
Свого часу О. Косигш намагався знайти роз-в'язку проблеми неплатежiв, домiгшись запроваджен-ня показника реалiзованоï продукцп. Вироблена тдприемствами продукщя вважалась реалiзованою, якщо грошi за неï надiйшли на рахунок до банку. Не-обх1днють запровадження цього штучного заходу була зумовлена забороною на торпвлю грiшми (векселями та iншими борговими зобов'язаннями). Це породило шститут штовхачiв паперiв. Сотнi тисяч висо-коквалiфiкованих спецiалiстiв рушили в дорогу за збиранням виручки. Характерно, що це робилося тодi, коли в крашах з ринковою економiкою запроваджу-вався факторинг i тдприемства отримували можливють продавати банкам борги покупщв ïхньоï про-дукцiï й безперешкодно розв'язувати проблему не-платеж1в. Подаш свого часу автором статп пропозици Держбанку СРСР щодо запровадження продажу банкам боргових зобов'язань тдприемств були розцiненi як крамольнi й таю, що суперечать плановш економщ [20, с. 3—4].
Запровадження в усш повнот комерщйних засад у ввдносини мiж тдприемствами, кредитно-бан-ювськими та iншими установами передбачае подолан-ня старих догматичних, обмежених поглядiв на рин-ковi вiдносини, iстотне "хне поглиблення й розширен-ня сфери функцiонування, зняття «табу», заборони на розв'язання багатьох питань комерщйними методами.
Запропонованi автором заходи щодо створення грошей i розблокування платiжноï кризи е безшфля-цшними. На створення грошей на базi векселя, а отже, i на рефшансування НБУ комерщйних банков тд заставу векселiв iнфляцiя не поширюеться, бо кожнiй грошовiй сумi вiдповiдае товарна маса. Оскшьки кре-дитнi грошовi зобов'язання доводиться гасити, грошi вилучаються з обiгу й не справляють тиску на гро-шову масу. Штучне звуження за цих умов грошовоï маси душить виробництво, тдривае його ринок. Нами не використовуються чудовi властивостi кредитних грошей, зокрема та, що векселi оплачуються чи взае-мопогашуються, борги гасяться й проблема зайвих грошей взагалi зникае. Якщо виробляються й прода-ються товари — з'являються грошi, векселi почерго-во пред'являються до сплати й гасяться. На цьому 1хне життя закiнчуеться, i жодних проблем сустль-ство з ними не мае [21].
Реальний факт комерщйного кредиту, тобто поставка товару до його оплати, враховуеться в р1знищ валюти векселя й вартосп товар!в чи в процентнш ставщ. При потреб! грошей вексель можна продати чи заставити в банку, i тод комерщйний кредит, оформлений векселем, перетворюеться в баншвський у вигляд! так званого вексельного кредиту або викори-стовуеться як заиб платежу в розрахунках з !ншими тдприемствами. Залежно ввд потреби банку частину вексельного портфеля вш може переобл!кувати чи заставити в НБУ тд невисокий ввдсоток, бо для ньо-го торгово-промисловий вексель е показником потреби господарського обороту в л1кыдносп, про якку вш i повинен турбуватися. За умов ввдсутносп тут штучного придушення шфляци разом з виробниптвом життя починае бити джерелом. I цьому сприяе оргашзащя кредиту, який бшьше не душить виробництва, не галь-муе його розвитку, а, навпаки, стимулюе.
«З того часу, як поглибився подш пращ i торпв-ля гршми ввдокремилась ввд торпвл! товарами й перетворилась на окремий, самоспйний вид д!яльносп та тдприемництва, виробники, що реал!зували това-ри, бшьше не залежать ввд того, чи покупщ ïxньоï про-дукци своечасно перерахували 1м грош!, бо мають змогу безперешкодно перетворювати грошов! вимо-ги на грош!, тд заклад грошових вимог (вексел!в) отримувати кредит, здшснювати ïx дисконт, шляхом проведення факторингових операцш ввдразу тсля вщвантаження товар!в покупцям продати комерцшним банкам чи спещальним конторам борги покупщв, пе-редоручивши хм заодно й ведення своïx рахуншв, звшьнивши руки для виробничоï й комерцiйноï д!яль-носп. За цих умов стягнення з покупця платежу стае, отже, справою банку, а не тдприемства. Для таких посередницьких функцш i виникли спещальш установи — комерщйш банки, як в нас ухиляються ввд цiеï роботи i зосередили свою увагу на чистш грошовш спекуляци» [22].
Це створення кредитних грошей опосередко-вуеться банками, яш утворюють багато депозипв i позик. Здатнють банков створювати грош! — одна з причин, через яку держава суворо повинна контро-лювати ïxню д1яльнють. Однак в Украш цей держав-ний контроль за д!яльшстю банков повнютю вщсутнш...
Своï науков! здобутки щодо кредитних мехашзм!в створення грошей, на яких базуеться нова монетарна теор!я, намагався використати в перюд нацюнального в!дродження, боротьби за незалежнють i розбудову самостiйноï держави, в !м'я якоï я трудився все життя, i боровся за неï, незважаючи на партийно-кадебютсь-кий терор. Досить повно питання про необхвдшсть ви-користання комерцшних мехашзм!в створення грошей, яш пропонувалося запровадити, автор виклав в до-
поввд на Установчому з'ïздi Народного руху Украïни 8 серпня 1989 р., у яшй сказав: «Суверенитет немож-ливий без створення власноï фiнансовоï, грошовоï, кредитноï системи, власноï банкiвськоï системи... Треба випустити власш грош!... В програм! Руху слад ввдобразити особливий пункт про те, щоб управл!ння позичковим фондом i справою створення кредитних ресурив i позичкового катталу перебувало в повнш компетенци народу Украши, щоб створений був Ук-раïнський банк» [23, c. 30—31].
Бшьш повно щ iдеï викладеш в програмних документах з^зду, над якими я працював спершу в склад! оргкомитету щодо тдготовки зЧзду, а на зЧзд! — у склад! редакцiйноï комiсiï. У цих документах, зокре-ма, говориться: «Необх1дно в!дродити торпвлю гршми (векселями та !ншими щнними паперами), комерцш-ний кредит, здшснити випуск власних грошей, орга-шзувати незалежну ввд центральних оргашв грошову систему, забезпечити згодом обмш власноï валюти на грош! !нших держав, тобто встановити контроль за такими дшянками фiнансовоï д!яльносп, ввд яких за-лежить здоров'я економши, передати в компетенщю республ!ки управл!ння кредитними ресурсами й позичковим фондом» [23, с. 218—219]. Ус! щ висунуп мною на зЧзд! пропозицiï були близькими до концеп-туальних засад визнаноï в усьому свт теорiï грошей M.I. Туган-Барановського, в якш акцентуеться увага на регулюванн щн на вексел! Центральним банком i комерщйних принципах створення грошей. В озвуче-них на зЧзд! документах, як видно, пролунали iдеï ви-датного сина Украïни, на адресу якого протягом у«х 70 рошв радянськоï влади в краïнi не було сказано жодного доброго слова.
З приводу висунутих автором на зЧзд! пропо-зицш юторик РУХу В. Ковтун ввдзначае, що «в галуз! економ!ки вже тод! професор М. А. Швайка тшов дал! невиразного гасла «економiчноï' самоспйносп в склад! СРСР», а за ключов! визначив завдання створення в Украш власноï фiнансово-кредитноï системи, Украш-ського нащонального банку, власноï грошовоï оди-нищ, що на той час сприймалося як сенсащя» [24, с. 128—129]. Разом з народними депутатами, пращв-никами Ради М!тстр!в Украïни (заступниками голо-ви), науковцями Украïни (академшами НАН Украïни М.Г. Чумаченком, В.М. Геецем та ш), а також учени-ми Гарвардського ушверситету (США) Вшьямом Хо -ганом, Джозефом Беллом, Крюом Кеназ!, Джоном Х'юком на урядовш дач! в ПущьВодищ в 1990 р. опрацьовував програму реформування економ!ки Ук-раïни й переходу до ринковоï, схвалену Верховною Радою Украши [25].
На сесп Bерxовноï Ради 04.01.92 р. ввд Народноï Ради автор статп виступив з альтернативною програ-
мою переходу Украши до ринковоï економши, у яшй ставив питання про державне регулювання економь ки, застосування протекцiонiстськоï полiтики, лшыда-щю сталiнськоï кредитно-банкiвськоï системи, негай-не запровадження нацiональноï валюти, розбудову митнищ та iнших атрибутов державност [26]. Наша програма була повтстю самоспйницькою, без заходiв шоковоï терапп, не допускала жорсткоï монетарноï политики, що ïï нам нав'язували ззовт, базувалася на чiтких ринкових принципах й ефективних методах гос-подарювання. Вона розроблялася на противагу уря-довiй програмi, яка дублювала авантюристичш гай-дарiвськi експерименти в Росп.
У зв'язку з цим постае правомiрне питання: як Украша використовуе в державному будiвництвi й особливо при створенш грошово-кредитноï й баншв-ськоï системи молодоï держави фундаментальт по-ложення з багатого наукового арсеналу Туган-Барановського й передуем його поради щодо потреби ефективного регулювання вексельного обпу як осно-ви кредитноï грошовоï системи? Не лише про невмше використання вексельного об^, а про його повне й тривале iгнорування, через що грошова система бу-дуеться на тску, я настирливо пишу 15 рошв у чис-ленних працях (монографiяx, брошурах, статтях, опуб-лшованих у провiдних журналах, у доповвдних записках, адресованих державному керiвництву Украши). Для прикладу наведу положення статп «Неефек-тивнiсть грошово-кредитних механiзмiв», у яшй говориться: «В Украш, за даними НБУ, частка векселiв у розрахунках не перевищуе 1%. Для порiвняння: у Росп аналопчний показник дорiвнюе близько 9%. У Росп векселi е л^вдними цiнними паперами i ринок боргових зобов'язань забезпечуеться ними на 75%. Через цей канал в основному здшснюеться розши-рення обiгових кошт!в. У нас цього не робиться, i тому вони дефiцитнi. З розширенням вексельного обiгу пiдприемства отримали б додатковi дешевi обiговi кош-ти для задоволення поточних господарських потреб i на модернiзацiю виробництва. Банки, обслуговуючи вексельнi звернення клiентiв, матимуть чималий при-буток, а держава за рахунок прискорення руху катта-лу та збiльшення податкових надходжень, зможе ожи-вити економiку. Рiшенням Державноï комiсiï з цiнних паперiв та фондового ринку (ДКЦПФР) N° 103 ввд 18 березня 2002 р. векселi вилученi з торгiв на оргатзо-ваному фiнансовому ринку. Рентабельтсть операцш з векселями 2002 р. становила 1,58%, тодi як у 2000 р. — 3,05%» [27, с. 5].
Ниш суб'екти господарювання уникають вико -ристання векселiв через те, що в у«х операщях, зок-рема розрахункових, вексель визнаеться лише щнним папером (а не платжним документом), унаслiдок чого
операщя стае бартерною (вiдбуваеться обмш товару на товар-вексель) i, ввдповвдно, обкладаеться подат-ком на додану вартють. Видача фiнансових векселiв (зобов'язань, тд як комерцiйнi банки залучають гро-шовi кошти пiдприемств) була заборонена 2001 р. iз запровадженням у дiю Закону Украши «Про оби- век-селiв в Укршш».
Операцiï з видачi фiнансових векселiв вважали-ся найбiльш поширеними пасивними операщями банков iз залучення вшьних грошових коштiв юридич-них оаб. На вiдмiну вiд емiсiï депозитних сертифiкатiв видача фiнансових векселiв мала деяш переваги: вiдпа-дае потреба друкувати одноразово велику шльшсть бланшв, спрощуеться система змiни права власносп на вексель, полегшуеться використання фшансових векселiв у грошових розрахунках мiж п1дприемства-ми та п1дприемствами з банком.
Таким чином, нехтування комерщйного кредиту й вексельного обiгу, що тягнеться ще з часу сталшсь-roï кредитноï реформи 1930—1932 pp., е серйозною прогалиною в грошово-кредитнш полгтищ Украïнi. На цьому акцентують увагу багато дослвднишв, як1, зок-рема, пiдкреслюють: «Насильницьке принижения век-сельних операцiй у Радянському Союзi в ходi так зва-ноï кредитноï реформи ще й нит виявляе своï нега-тивнi наслiдки в Украïнi. Ввдсуттсть знань, умiнь i навичок демократичного функцюнування економiки на основi вексельного кредиту й доа не дае змоги забезпечити надiйнiсть та своечастсть розрахункових операц1й. Становище постачальника попршуе не лише iнфляцiя, а й фактична недiевiсть документа, що на-лежно пiдтверджував би вiдвантаження продукцп в борг, сввдчив про беззастережнють зобов'язання по-купця та виключав суперечки щодо наявност^ чи ве-личини боргу» [28, с. 5—6].
Скеровуючи кредитнi ресурси на обслуговуван-ня спекулятивних, т!ньових операцiй, банк1вська система водночас позбавляе кредитив життевоважливi для Украши виробництва, яш з цiеï причини хиртоть i за-непадають. У значнш мiрi через брак кредитних ре-сурсiв i ix дорожнечу не може розвинутися фермерство, розквгтнути малий i середнiй бiзнес як база за-безпечення добробуту бiльшостi населення краïни. Мiльйони тепершшх безробiтниx в Украïнi, а також не менша шльшсть тих, хто в пошуках працi й кращоï долi виïxали за кордон, при позитивному розв'язант цього питання могли б працювати в Украïнi, збагачу-вати ïï й створювати для себе людсьш умови життя.
Баншвська система сковуе розвиток продуктив-них сил i запровадження нових форм ринкового господарювання, стоïть на перешкодi рац1онального використання народногосподарських ресурсiв i ощад-ливого, високоефективного й рац1онального господа-
рювання. Украша не мае своеï грошовоï системи, i на украшському ринку владарюе чужинець i зайда — долар. Гривнева готовка в п'ять раз!в менша ввд дола-ровоï. В украшсьшй валют! здшснюеться м!зерна час-тка платеж!в i розрахуншв. У результат безрозсудноï доларизацiï Украша подарувала США близько 20 млрд долар!в ем!сшного доходу.
Доларизащя тдривае нащональш im-ереси Укра"-ни, сприяе незаконному ввдпливу катталу за кордон, збвднюе суспшьство й державу, штучно знещнюе й деформуе структуру обку нащональних грошей. Долар перетворився на стимулюючий заиб корупцп, ха-барництва, тдкупу шоземцями потр!бних посадових оаб, судд!в, засоб!в масовоï шформаци.
Для полегшення тшьових незаконних злодшських операцш i для уникнення оподаткування в 10 раз!в розширено готтвковий общ який сягае 41% загально-го об!гу. Вш проходить повз банки, не ввдображаеться на рахунках, а тому й не оподатковуеться. Готгвковий оби- р!зко зменшуе грошовий мультиплшатор.
Грошова система Украши своею суттю нагадуе надто дорогу, характерну для XIX ст. золотомонетну систему з деякими змшами, внесеними Й. Стал!ним i арабськими шейхами. Грошово-кредитна й баншвсь-ка система Украши не тшьки неефективна, а й надто дорога, марнотратна. Живучи в епоху високих техно-логш, в шформацшному вщ, ми не намагаемося знайти нов! способи зниження непродуктивних витрат обку й часу, що затрачуеться на здшснення грошово-кре-дитних i плапжно-розрахункових операцш
В Украш немае спецбаншв, i тому величезш кре-дитн ресурси неращонально використовуються. Ус! баншвсьш установи е лихварськими шарагами з ви-смоктування з економши ресурав. Граб!жницьш баншвсьш ввдсотки, як в 5 раз!в е вищими, шж у ци-вшзованих краïнаx, обезкровлюють економ!ку.
Основн кредитн ресурси скеровуються на об-слуговування посередницьких плапжно-розрахунко -вих операцш, тод! як в !нвестицп скеровуеться лише 6% кредитних ресурав.
Баншвська система виявилась нездатною орга-шзувати швидкод!еву й ефективну систему платеж!в i розрахуншв, через що в краш протягом 14 рошв бушуе руйшвна плалжна криза. Кредиторська i дебгторська заборгованють у вах суб'екпв господарювання ста-новила 356,1 i 284 млрд гривень. Найбшьшою прогалиною в д1яльносп НБУ е те, що вш не оргашзував системи рефшансування й штучно створив кредитний голод. Частка кредитних ресурав центрального банку в кредитних портфелях баншв з року в рш змен-шуеться. У 1997 р. вона становила 11,3%; у 1998 р.
— 5,7%; у 1999 р. — 4,2%; 2000 р. — 2,3%; у 2001 р.
— 2%; у 2002 р. — 1,8%. Причому частка короткот-
ривалих кредипв (на один день) становила в 2003 рощ 85—90% ввд загального обсягу рефшансування. Ос-таншм часом рефшансування Нацбанком комерщйних баншв зовам не ввдбувалося. На Кшвсьшй фондовш б!рж! обертались щнш папери, як смшиво можна на-звати прообразом опщошв, торпвля якими сформу-валася на твстолгття тзшше (Б!знес. — 1997. — .№ 38 (245). — 22 ачня). За належноï оргатзацк торпвл! гршми Украïна могла б перетворитись на схвдноев-ропейську Швейцарто.
Баншвська мережа покривае незначну територто краïни, на якш зосереджений основний виробничий потенщал i крутиться тшьовий б!знес. С навпъ обласш центри, у яких немае банков. Населення не бере участ в !нвестищях. Багатства розкрадаються, промотують-ся й вивозяться за кордон. Украша мае величезний досввд оргатзацк кредипвок, яш вщграли величезну позитивну роль у становлент УНР. Через корупщю й злодшство кредитний рух в Украïнi не може в!дроди-тися. Увесь свгт будуе своï грошов! системи на кон-цепщях видатного украïнського економюта з! свпо-вим !менем М.I. Туган-Барановського. Ми ж на свпо-вих смгтниках тдбираемо вщжит монетарт системи й намагаемося ними в!дродити Украïну...
Кабшет Мшютр!в повнютю усунутий ввд регулювання грошово-кредитноï политики та здшснення контролю за банками. Це ж стосуеться мюцевих оргатв влади, як зовам не втручаються у функщонування банкiвськоï системи. У США, наприклад, використо-вуеться баншвська система подв!йного тдпорядкуван-ня, ввдповщно до якоï федеральт й мюцев! органи влади надтет значними повноваженнями у сфер! регулювання й нагляду за баншвською даяльнютю. На р!вт штатив створюються баншвсьш ради чи баншвсьш комюи штатов з банкiвськоï даяльносп, про що наш! органи влади на мюцях i мр!яти не можуть. Перюд у США тсля 1933 р. називали перюдом регульованоï державою бан-кiвськоï д!яльност!. До складу Федеральноï резервноï ради входить мшстр ф!нанс!в, контролер грошового об!гу (у нас взагал! такоï посади немае), а також пред-ставники репомв, груп п!дприемц1в i галузей. Два члени ради повинш мати великий досвщ роботи в банках.
Розвиток св!тових грошово-кредитних i валют-них в!дносин п!сля смерт! Туган-Барановського з кож-ним днем п!дтверджуе правильнють його наукових висновк1в. Спершу зникла облудлива видим!сть, що випуск паперових грошей центральними банками був т!сно пов'язаний з к!льк1стю золота, що перебувало в ïx розпорядженн!. В!йна 1914—1918 pp. повнютю ска-сувала це становище: внутр!шня конвертованють золота була скасована i, незважаючи на вжит! згодом зусилля, так i не була ввдновлена, а всезагальна !нфля-ц1я ставила тд загрозу ц!ну золота.
Уперше мiжнародна валютна угода була укладе-на на Генуезьшй конференцл 1922 р. Вадповадно до не! долар США та англшський фунт стерлiнгiв були ого-лошен еквiвалеитами золота й запровадженi в мГжна-родний обГг як свгтов! грошг Наступна мiжнародна угода була оформлена на Бретгон-Вудсьшй конференци 1944 р., яка встановила, що функщя свгтових грошей зберiгаеться за золотом як засобом шнцевих розра-хуншв мГж кра!нами, хоч масштаби його використання скорочувались. Разом Гз золотом як мiжнародний платгжний засГб Г резервна валюта в мГжнародному оборот був визнаний долар США, який прирГвнював-ся до золота за офщшним сгаввадношенням 35 доларГв за тро!сту унщю (31,1 г), Г меншою мГрою — фунт стерлшпв Велико! Британи.
КрГм мГжнародних валютних угод, тдписувались репональш валютш угоди (валютш блоки, валютш зони), як забезпечували пашвне становище одше! гро-шово! одинищ найбшьш розвинено! держави в зовш-шньоекономГчних ввдносинах кра!н, що !х тдписали. Так були створен СтерлГнговий блок (1931 р.), Дола-ровий блок (1933 р.), Золотий блок (на чолГ Гз Фран-щею, 1933 р.). Шд час Друго! свГтово! вГйни й июля !! зашнчення на баз! валютних блоков сформувались зони — стерлГнгова, доларова, французького франка, а та-кож з'явились зони голландського гульдена, гталшсь-ко! лГри, юпанського песо, твденноафриканського ринда.
Важливу роль у мГжнародних розрахунках ввдгравали валютш ктринги, як являли собою систему розрахуншв м1ж кра!нами на основ! залГку взаем-них вимог ввдповГдно до м1жнародних платГжних угод, яш передбачали ктрингов! рахунки, валюту, порядок вирГвнювання платежГв.
СвГт ще не встиг ввдновити стабшьносп, як Друга свГтова вГйна знову перервала нормальне функщо-нування економГки. Пюля вГйни, зпдно з домовленос-тями, досягнутими в Бреттон-ВудГ, були засноваш МГжнародний банк реконструкцл Г розвитку, МГжва-лютний фонд Г створеш мехашзми мГжнародних пла-тежГв. Золото, виключене з внутрГшнього грошового обку, було поставлене в центр мГжнародно! валютно! системи. Функцюнування золотовалютного стандарту, запровадженого того часу, зштовхнулось згодом з багатьма труднощами, що значно зменшило значен-ня золота й сприяло перегляду його ролг
Уже ввдразу пюля Друго! свгтово! вшни золото звшьнило мюце долару як головному мГжнародному платежному засобу, що в дшсносп був борговим зобов 'язанням США. Запаси металу, створен Сполуче-ними Штатами, забезпечували конвертованють дола-ра за курсом, встановленим у 1933 р., а економГчна могутнють США (особливо коли Свропа стала жерт-
вою военно! розрухи) тдтримувала попит на амери-канськ товари Г, отже, на долари. Ввдновлення евро-пейсько! Г японсько! економши призвело, починаючи з 1958 р., до ввдновлення конвертованост основних захвдних валют Г значно змГнило загальну ситуащю. Золот запаси партнерГв Сполучених Штатов вщновлю-вались завдяки дефГциту американського платежного балансу, що супроводжувалось Г скороченням запасу коштовного металу в США, на якому базувалася довГра до долара. Одночасне використання доларо-вих авуарГв зростало. Приватш угоди з золотом для потреб промисловост та ювелГрного промислу, а головне — для тезаврацл (особливо на Лондонсьшй валютшй бГржц де вони були знову дозволен з 1954 р.), з шнця 50-х рошв з великими труднощами вдалося здшснювати за офщйним курсом. Була поставлена тд сумтв здаттсть захвдних кра!н, Г особливо Сполучених Штапв, довгочасно тдтримувати щну золота в умовах, коли шфлящя всюди вела до вГдчутного тдне-сення загального рГвня цш. Однак утворення золотого пулу центральними банками провГдних кра!н тдтвердило намГр урядГв тдтримувати цю щну. Таке ствробгтництво дозволяло ефективно контролювати ринок, але не знищувало глибинш тенденцп, що ним рухали. Попит на золото зростав залежно вед збтьшен-ня нетривалих зовшшшх борпв Сполучених Штатов, Г це тодГ, коли американсьш золот запаси зменшува-лись. Сполучеш Штати втратили величезну шльшсть золота внаслвдок застосування арха!чних, шшдливих монетарних тдходав.
Нестойка вже вед 1960 р. (колишне у федеральнш резервнш систем! золото ледве покривало загальну масу доларГв, що ходили поза межами США) конвертованють американсько! валюти в 1965 р. перетворилась на фшцто, тому що золоте покриття доларових авуарГв б1льше не забезпечувалось. Дилема, що стала особливо помтною в результат! теоретичних суперечок, багато яких велось Гз початку 60-х рошв, здавалась нерозрГшимою. Це була дилема мГж поверненням до системи, яка справд! базувалась на золота, що значно вимагало б тдвищення його цГни для того, щоб обсяг мГжнародних лГквГдних засобГв вГдповГдав потребам розвитку зовнГшнГх операщй, Г вГдмовою вГд золота й його замшою Гнструментом, створеним мГжнародною чи навГть наднацГональною установою. Економюти нГяк не могли зробити вибору, що якось виправдовувало поведГнку урядГв, як1 на конференцГях Г засщаннях ро-бочих груп намагались знайти середнГй розв'язок.
Част! кризов! явища мГжнародно! валютно! системи, що все збшьшуються, викликан! судомними пересуваннями кап1талу, вГдображали недовГру бГржо-вишв до золота, що поступово призвело до становища, коли воно втратило основну частину сво!х гро-
шових функцш Розпуск золотого пулу 1968 р. июля виходу з нього Франци в 1967 р. викликав дуже icTOTHe тдвищення цiни золота на вiльному ринку, тдкрес-ливши таким чином штучний характер його офщйно-го курсу. У серит 1971 р. США офщйно ввдмови-лись вiд конвертованосп долара в золото, тдтвердив-ши тим самим усунення золота як шструмента обмiнy Крiм того, числент змiни обмiнного курсу, характернi для 1967—1973 pp., i особливо змiна паритетов, ио-годжет в кiнцi 1971 р., показали, що для вир!вню-вання платгжних балансiв иолiтичнi дiячi обрали роз-робку ново! структури обмiнних курив i, зокрема, нового паритету долара до европейських i японсько! валют, незалежно до встановлено! цiни золота. Ц поди, що наступили за створенням спецiальних прав запо-зичення (СПЗ), дозволили тим, хто вже давно вима-гав вiдмiни валютно! функцп долара, передбачити скромну ввдмову вiд цього «варварського пережитку», як тсля вiйни говорив про золото Кейнс.
Пюля багатьох рошв переговорiв i тиску з боку США вiдповiдно до Ямайських домовленостей (сiчень 1976 р.) було ухвалене рiшення про офiцiйне скасу-вання використання золота як стандарту. Усяк поси-лання на золото зникли зi статуту МВФ, який, почина-ючи з часу вступу в дто друго! поправки (у 1978 р.), використовуе як рахункову одиницю СПЗ i скоротив свiй золотий запас. I все ж фшансове й полгтичне ке-рiвництво захвдного свiту не переставало доводити своею поведiнкою й навiть сво!ми заявами, що воно, як i ратше, розраховуе на грошову функцiю золота. Коливання краш-боржнишв, що супроводжували !хню згоду на погашения зовнiшньо! заборгованосп золотом, показують, що доля цього металу не е для них безнадiйною. Навiть важко сказати, чи роблять вони це з обережносп, чи iнту!тивно. Центральш банки зовсiм не намагались сл!дувати прикладу американсь-кого казначейства, яке хотшо створити прецедент пуб-лiчного розпродажу частини свого значного золотого запасу. Вони по-старому вважають, що золото надзвичайно цшний резервний зашб, i навiть купують його прямо або через посереднишв БМР — коли золото е в продажу на аукцюнах МВФ.
Оскльки золото втратило монетарнi властивосп, то й иобудованi на золот теори грошей втратили значен-ня й виявились непридатними для аналiзу сучасно! гро-шово! системи, яка за своею природою е кредитною. Проте золото досi залишаеться ознакою багатства. Попит на золото перевишуе потреби промисловосп та юве-л!рно! справи. Приватна тезаврацш традицшно поширена в таких крашах, як Франщя та 1ндя, поступово охопила весь свгт, а контрольт заходи, скерован на и обмежен-ня, часто призводили лише до зловживань. Повна л!бе-рал!защя торпвт золотом у США в 1975 р. через деякий
час викликала значне придбання золота американськи-ми резидентами, яким щ кутавл! були заборонен! протя-гом 40 роив. Недов!ра до долара в поеднант з таким ростом попиту, до якого додався ще й попит з боку влас-нишв нафтодолар!в, призвели до приголомшливого стрибка щни на золото в 1978—1979 рр. Уряди не змог-ли протидяти цш хвил! спекуляци, одним з посереднх насладив якоï стало тдвищення вартосп офщйних аву-ар!в у золот! Ввд 1979 p., незважаючи на зниження щни золота, яке розпочалось у 1980—1981 рр. i тривало до середини 1982 р., золото, що зберк-алось у центральних банках (його обсяг залишався стабтьним i становив близько 30 тис. тон), становила у вартюному вираз! й за ринковими щнами бшьше половини офщшних резерв!в краш—члетв МВФ.
Чиста заборгованють Сполучених Штатов Америки перед зовтшшм свгтом становить приблизно 3 трлн долар!в, а готтвкових грошей за межами США тепер перебувае в обпу близько 400 млрд долар!в. Мабуть, не лише золотих запаав США, а й цшого свпу не вистачило б для того, щоб погасити щ борги.
Март спроби використати золото як резервний актив зробили краши Свропейського Союзу при фор-муванш европейськоï валютноï системи, яка через свш Фонд спершу створила екю, а згодом евро тд забез-печення частиною золотих i доларових авуар!в центральних банков, що беруть у ньому участь. Тут очевид-не марне намагання повернути жовтий метал на трон. У свою чергу уряд США доручив спещальнш комюп проанал!зувати роль, яку можна було б дов!рити золоту у валютнш систем!. Пюля дев'яти мюящв роботи в бе-резш 1982 р. комгая подала доповщь. Суперечносп виявились надто великими для того, щоб виробити за-гальт рекомендаций Меншють висловилась за повно-масштабне повернення до золотого стандарту, який, мовляв би, е единим засобом ввдновити стабшьнють щн. Бшьшють експерт1в дшшли висновку, що в цей момент не було причин змшювати роль золота, однак вони не виключали можливосп, що згодом роль золота як грошей знову посилиться i розшириться.
Для краш—учасниць Cвропейськоï валютноï системи (СВС), яш з березня 1979 р. запровадили регь ональну м!жнародну розрахункову одиницю — екю, валютна политика характеризувалась двоïстiстю. На вщмшу ввд СПЗ нова одиниця забезпечена на половину золотом i доларами США (за рахунок об'еднання 20% офщйних резерв!в краïн—учасниць СВС), а на половину—ïxнiми нацюнальними валютами. Екю була не паперовою грошовою одиницею i виступала у ви-гляд! запиав на рахунках у центральних банках краш-члетв. Вартють екю визначалась так само, як i СПЗ, середньозваженим курсом валют краш-члетв. Ix ви-користовували в розрахунках 12 краш СВС. !з запро-
вадженням евро в ачш 1999 p., що створило серйоз-ну конкуренцто долару й значно звузило сферу його функцюнування, фшансова ситуацiя в европейських крашах значно стабшзувалася. У Сврот вже досяг-нутий рiвень грошово-кредитно! й баншвсько1 im^-грацiï, який ще не снився 20 роюв тому.
Л^ература 1. King R., Levin R. Finance and Growth: Schumpeter. Miqht Be Riqht // Quarterly Jornal of Fconomics, 1993. — C. VIII. 2. Педагогжа XXI сто-лгття: орiентири, цiнностi, перспективи // Матерiали науково-практичноï педагогiчноï конференцiï. — К.: КНПУ, 2003. — 412 с. 3. Мит Г. Деньги и власть. — М.: «ИК Аналитика», 2002. — 388 с. 4. Туган-Бара-новский М.И. Основы политической экономии. — Пг., 1918. — 356 с. 5. Долан Эвин Док., Кэмпбэл Колин Д., Кэмпбэл Розмари Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М. — СПб., 1993. — 534 с. 6. Финансы, денежное обращение, кредит / Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.: «Финансы», Издательское объединение «ЮНИТИ», 1999. — 424 с. 7. Грошi та кредит / Пвд ред. Б.С. 1ваава. — Тернотль: Картбланш, 2000. — 298 с. 8. Беляков М.М. Вексель как важнейшее средство платежа. — М.: Трансферт, 1992. — 248 с. 9. Швайка М.А. Удосконалення баншвсько].' системи як передумова по-долання платiжноï кризи // Економша Украши на шляху ïï подальшого реформування: Мат^али Всеукр. на-ради економюта 14—15 вересня 1995 р. — К.: Генеза, 1995. — 246 с. 10. Швайка М.А. Шляхи докорiнноï перебудови i реформування банкiвськоï системи Украши (лихварсьш банювсью пута — гальмо на шляху ринкових реформ, пiдприемництва i вiдродження Украши). — К.: Вид-во Кив. мiжнар. ун-ту, 2004. — 128 с. 11. Швайка М.А. Банювська система Украши: шляхи реформування i тдвищення ефективносп. — К.: Парламентське вид-во, 2000. — 336 с. 12. Михаил Иванович Туган-Барановский. Экономические очерки. — М.: РОССПЭН, 1998. — 512 с. 13. Who's who
in Economics. A Biographical Dictionary of Major Economists 1700—1986. 2-nd ed. — Brighton, 1987.
— P. 843. 14. Горкша М.П. Туган-Барановський в економiчнiй теорп та юторп. — К.: 1н-т економши На-цiональноï академн наук Украши, 2001. — 268 с. 15. Украшська радянська енциклопедiя. — Т. 14. — С. 582—583. 16. Коропецький I.-С. Внесок Михай-ла Тугана-Барановського в монетарну економiку. // Горюна Л.П. М.1. Туган-Барановський в економiчнiй теорп та iсторiï. — К., 2001. — С. 219. 17. Туган-Барановський М. I. Паперовi грошi i метал. — К.: Кив. нац. екон. ун-т, 2004. — 216 с. 18. Власен-ко В. С. Теория денег в России. Конец XIX — дооктябрьский период XX ст. — К., 1963. — 268 с. 19. Декрет Ради Народних Комiсарiв ввд 25 липня 1922 р. «Про надання Державному банку права ви-пуску в оби- банювських бшетгв» // История Государственного банка СССР в документах. — М., 1971. — С. 161—162. 20. Швайка М.А. Украшська гривня (iсторiя грошей через призму боротьби за неза-лежнють). — К.: Вид-во Кив. мiжнар. ун-ту, 2004. — 312 с. 21. Швайка М.А. Перспективи розвитку зако-нотворення щодо вдосконалення грошово-кредитноï i баикiвськоï системи Украши // Матерiали мiжнар. наук.-практ. конф. «Парламентаризм в Украш: теорiя i практика» (26 червня 2001 р.) — К.: Верховна Рада Украь ни. 2001. — С. 59—67. 22. Верховна Рада Украши дванадцятого скликання 1990—1994 роки. — К.: Вид-во «Кий», 1998. — С. 640—641. 23. Три дн вересня вгамдесят дев'ятого // Матерiали Установчого зЧзду Народного руху Украши за перебудову. — К., 2000.
— 292 с. 24. Ковтун В. Iсторiя Народного Руху Украши. — К.: Факт, 1999. — 356 с. 25. Концепщя переходу Украïнськоï РСР до ринковоï економ^ // Ввдо-мост Верxовноï Ради Украïнськоï РСР. — 1990. — № 48. — 27 листопада. — С. 884—898. 26. «Голос Украши». — 1992. — 22 «чня. 27. Екoнoмiчний часопис XXI столптя. — 2004. — № 2. — С. 4—6. 28. Демювський А. Вексельна справа. — К.: Либда, 2003. — 344 с.
