CC BY
20
УДК 621.316.11
А. П. Заболотний, Д. В. Федоша, О. О. Яценко, Н. Л. Криворученко
Удосконалений метод потенцмноТ функцп для формування оптимально! структури розподтьчоТ мережi
Проведено аналiз снуючих методiв проектування систем електропостачання. Розроблено удосконалений метод е^потенцйних поверхонь та виконано порiвняння запропонованого методу з тензорним методом.
Задачу що виршуються при проектуванн систем електропостачання, р1зноман1тн1 за своТм зм1стом та складнютю. Одн1ею з них е задача про джерела жив-лення електричноТ мереж1: визначення Тх к1лькост1, потужност, м1сць розташування, розпод1л за ними приймач1в електроенерг1Т, питання компенсац1Т реактивно' потужност, резервування за низькою стороною, улаштування пром1жних вузл1в навантаження (р1вн1в розпод1льчоТ мереж1).
В юнуючих методах перерахован1 питання розгля-даються незалежно одне в1д одного, окр1м того вони ставляться в1докремлено для цехових, заводських, мюьких мереж. Основы пщходи до р1шення поставле-них задач базуються на пошуку однозначних ршень, як1 не вимагають чи зводять до мУмуму спвставлен-ня показникв за допомогою м1н1м1зац1Т функцюнал1в витрат, записаних в алгебраТчн1й, штегральжй та 1нш1й формах [1-5].
Також процес проектування ускладнюе фактор су-б'ективноТ точки зору. Суб'ективн1сть при ршенж задач побудови розподтьчоТ мереж1 полягае у тому, що прийняття ршень в процес1 проектування енергетич-них систем зд1йснюеться при дефщит науково обфун-тованих рекомендацш та методик, що обмежуе мож-лив1сть оц1нки техн1ко-економ1чних показник1в ршень, що приймаються, знижуе ефективн1сть проектних роз-робок I зб1льшуе тягар вщповщапьносп особи, що прий-мае ршення. Таким чином, р1шення як1 приймаються, багато в чому залежить вщ власного досв1ду проекту-вальника I носить суб'ективний характер, як результат - поза увагою залишаються шш1 1снуюч1 р1шення.
Для виключення впливу цих фактор1в на практиц використовують методи вар1антного сп1вставлення -методи випадкового перебору вар1ант1в можливих схем розподтьчоТ мереж1. Ц1 методи е досить ефек-тивними так, як в рамках Тх застосування проводиться повний переб1р усх можливих вар1ант1в р1шень постав-лених задач, серед яких обираеться вар1ант, що вщпо-в1дае деякому критер1ю оптимальност та граничним обмеженням, накладеним умовами проекту на показ-ники властивостей груп приймач1в I мереж, що об'едну-ють Тх з джерелом живлення. Осктьки переб1р проводиться серед усх можливих вар1ант1в, то ймов1рнють неврахування якихось р1шень ютотно знижуеться. Недол1ком методу е ктькють вар1ант1в перебору, яка при сумюному р1шенн1 вищезазначених задач пом1тно зростае, збтьшуючи час проектування. Тому при р1 шенн1 задач побудови розподтьчоТ мереж1 необхщ-но орган1зувати автоматичну селекц ю вар1ант1 в мереж! на основ I ус еТ сукупност вихщних даних та задач,
як i необхiдно вир i шити.
На практицi вже i снують методи, яК намагаються вир iшити задачi побудови розподi льчоТ мережi. Найб тьш поширеними та часто застосованими е тен-зорний метод та метод екв i потенц i йних контур i в. Ви-користання тензорного методу пояснюеться тим, що в задачах проектування систем промислового електропостачання, в яких приймачi електроенергп розг-лядаються як точки, що характеризуются питомими зведеними витратами на елементи систем електропостачання, активним або реактивним навантажен-ням та ншим, , кр м того, координатами м сць розта-шування, властивост розподту цих величин мають тен-зорну природу i найб тьш повно можуть бути описан тензорами [6, 7].
Тензор мае два незалежних i нварi анта, за допомогою яких можна побудувати будь-яке число шших Ыва-рi ант в, яга описують характеристичн i властивост розпо-д ту навантаження у груш , що досл щжуеться. Координа-ти ^о i По, у яких компоненти тензора набувають най-меншого значення, виражаються формулами:
5о =
п 7
Z РкЩ i=1
n ,
Z Pki i =1
n ;
Z Pkiyi
По =-
n
Z Pki i=1
(1)
де P- - потужнiсть /-го приймача електроенергп, кВт; xi, Уi - координати /-го приймача електроенергп, м; k - коеф iц iент будь-яке рац iональне додатне число, що визначае ступ нь зваженост функц i оналу вит-рат за потужн стю, в. о.
Показник ступеню k для заданоТ групи приймачi в визначаеться iз додаткових умов так, що: при k > 1 -приймачi з бiльшим навантаженням у середньому розташован ближче до точки (^о,По), нiж з меншим, i при k < 1- приймачi з меншим навантаженням в середньому ближчi до ц еТ точки, нiж з б тьшим.
Для аналiзу вище описаного метода розглянемо задачу живлення заданоТ ктькост приймачi в електроенергп, як i мають першу категорi ю за надi йнi стю електропостачання та для яких передбачено мi сцеву компенсац i ю реактивноТ потужност (табл. 1). Необхi -дно визначити ктьга сть джерел живлення, координати Тх мi сць розташування та розподт електроприй-мачiв за ними.
Таблиця 1. Дан про приймачi електроенергп
№ Р к кВт X, м У1, м 1 розр , А Р, мм2 ¿1 , грн./м
1 62,00 9 27 89,49 25 6,4
2 19,10 6 33 27,57 4 1,05
3 243,50 22 27 351,46 185 46,4
4 95,50 39 27 137,84 50 13
5 63,00 60 27 90,93 25 6,4
6 86,00 66 33 124,13 35 9
7 128,00 6 45 184,75 70 18
8 125,00 6 39 180,42 70 18
9 125,70 24 39 181,43 70 18
10 58,50 54 45 84,44 25 6,4
11 50,00 66 45 72,17 16 4,2
12 37,50 54 39 54,13 10 2,6
13 32,00 66 39 46,19 10 2,6
14 104,00 12 20 150,11 50 13
15 84,00 31 21 121,24 35 9
16 102,00 22 15 147,22 50 13
17 62,70 46 21 90,5 25 6,4
18 64,00 63 20,5 92,38 25 6,4
19 157,00 55 15 226,61 95 24
20 76,00 9 9 109,7 35 9
21 36,00 31 9 51,96 10 2,6
22 50,00 9 3 72,17 16 4,2
23 80,00 27 3 115,47 35 9
24 60,00 49 9 86,6 25 6,4
25 51,20 49 3 73,9 16 4,2
26 24,00 66 9 34,64 6 1,5
27 17,00 66 3 24,54 4 1,05
28 80,00 24 45 115,47 35 9
- питом1 витрати на одиницю довжини провщни-кового матер1алу;
Р - перер1з провщника, мм2;
1 розр - розрахунковий струм /-го електроприймача.
В рамках методу кльксть джерел живлення ] на-лежить до числа вихщних даних, необх1дних для роз-рахунку I повинна задаватися проектувальником. Приймаемо: ] = 1,..., п, де п = 2.
Також на першому етап1 розрахунку в довтьно-му порядку вибираються координати мюць розта-
шування центр1в живлення ( § , П ): §1= 55, П1 = 40
и §2 = 20, П2 = 10.
Задана множина електроприймач1в розподтяеть-ся в залежност1 в1д зони обслуговування, що вимагаеть-ся, за правилом [7]:
Р,к] -2((X -§)2 + (У, -п)2Рк1 х
X, у
X е((X -§/)2 + (у -п/ )2)
х, у
де / = 1,..., п;/ Ф ].
(2)
На першому кроц розрахунку приймаемо к = 0 I весь розподт зводиться до д1ючого в проектнй прак-тиц1 принципу «пщключення електроприймач1в до найближчого джерела живлення».
За результатами розрахунку отримуемо наступний розподт електроприймач1в за джерелами живлення: ДЖ1 : 4,5,6,10,11,12,13,17,18,19,26,27,28; ДЖ2 : 1,2,3,7,8,9,14,15,16,20,21,22,23,24,25. На наступному етап1 розрахунк1в для кожного зна-чення показника к з множини його значень к = 0,0.1,0.2,0.5,1,2,3 для кожноТ групи приймач1в визначаемо координати центра скупчення за формулами (1), отриман результата приведен! в табл. 2.
Таблиця 2. Координати центрiв (в метрах) скупчень для рiзних значень показника к
к = 0 к = 0.1 к = 0.2 к = 0.5 к = 1 к = 2 к = 3
§ 1 55,769 55,441 55,125 54,262 53,136 52,059 52,175
П 1 28,346 28,53 28,673 28,861 28,483 26,012 22,75
§ 2 20,8 20,72 20,627 20,291 19,695 19,052 19,403
П 2 20,133 20,433 20,754 21,808 23,677 26,769 28,192
Знаходимо значення З витрат на мережу (гривн1) для кожноТ групи за формулою:
З = Е Е¿¡у/(х, -§,)2 + (у, -п)2. ]=1,
(3)
Також знаходимо екстремальне значення функц-оналу витрат М {(гривн1) для кожноТ групи:
М, = Я • I 2 й2, • Р к]
' геА(
(4)
де Я - вщсташ в1д джерела живлення до приймача електроенергп.
Р1вень бажаност1 селекц1Т вар1ант1в електричних мереж будемо оц1 нювати за допомогою функц1 о-нал в[7]:
Ф = 2Мк (]). ДФ = 2 М, (]) - З, (])
(5)
що будуються за верхн1 ми межами функц й витрат (4) та вихщними функц1ями (3).
Таблиця 3. Залежност функцiоналiв (5) в ¡д коефi цieнта k
№ Гр Показ -ник к = 0 к = 0.1 к = 0.2 к = 0.5 к = 1 к = 2 к = 3
1 М, 761 748.9 739.39 727.21 750.38 1015.21 1801.02
2 М, 1100.99 1080.68 1063.69 1032.8 1026.33 1258.43 2075.53
Z З 2461,6 2460,03 2458,89 2458,11 2465,13 2492,011 2492,82
Ф 1861.99 1829.5 1803.2 1760.1 1776.71 2273.64 3876.55
ДФ -599,61 -630,53 -655,69 -698,01 -688,42 -218,371 1383,75
Таблиця 4. Результати формування структури розпод iльчоí мережi розрахунку за тензорним методом
Вузли
№ Вузла Приймач1 Потужнють трансформатор1в Вузла (КТП), кВА ККД вузла навантаження, % Координати розташування вузла (КТП) (X;Y), м
01 3, 4, 5, 9, 10, 11, 12, 16, 17, 18, 25, 26, 27 2х630 98,77 (53;28)
0, 1, 2, 6, 7, 8,
02 13, 14, 15, 19, 20, 21, 22,23, 24 2х1000 80,65 (20;23)
Проввдники
Ддлянка (Вузол-Приймач) Довжина, м Перер1з, мм2 Дшянка (Вузол-Приймач) Довжина, м 2 Перер1з, мм
01-0 44,0 25 01-14 23,1 35
01-1 47,3 4 01-15 33,6 50
01-2 31,0 185 02-16 26,1 25
02-3 19,4 50 02-17 43,1 25
02-4 40,2 25 02-18 35,9 95
02-5 47,1 35 01-19 47,9 35
01-6 50,0 70 01-20 29,1 10
01-7 48,3 70 01-21 50,6 16
01-8 31,0 70 01-22 36,1 35
02-9 40,5 25 01-23 19,4 25
02-10 51,0 16 01-24 25,3 16
02-11 37,6 10 02-25 48,1 6
02-12 48,7 10 02-26 50,2 4
01-13 41,8 50 02-27 22,4 35
Анал1з результат в (табл. 3, табл. 4) показуе, що тен-зорний метод не дае можливост обрати оптимального для задано!' множини електроприймач1 в розташу-вання центр! в живлення, а лише уточнюе координати задан проектувальником. Окр1 м того I результат цьо-го уточнення залежить в ¡д величини коеф Iц Iента к, що також задаеться проектувальником. Так у першому вар1 ант1 м1 н мальних значень функц1онал Дф дося-гае при значенн1 к = 0.5, це свщчить про те, що для даного випадку координати центр! в живлення доц тьно зм1 стити ближче до електроприймач1 в з мен-шими значеннями потужност1. У другому вар1 ант1
Mi Hi мальне значення функц оналу оптим1зац1Т отри-муемо при k = 2, а значить, центри живлення 3Mi щен до електроприймачiв з бтьшими потужностями. На-явнi сть величини к у розрахунках також зменшае к i льк i сть варi антi в, що розглядаеться при проекту-ваннi, так як множина значень к задаеться у дов ¡ль-ному порядку.
Ще одним недол¡ ком методу е те, що розподт елек-троприймачi в за джерелами живлення вщбуваеться виключно на основ i Тх близькост до джерела. При цьо-му не враховуються витрати на пров щниковий матер-i ал, втрати енергм та потужност у розподiльчi й мережi.
Уточнення координати центрi в живлення в ¡дбуваеть-ся лише на основ i питомих витрат на мережу i також не враховуе втрати енергп та потужност у розподiльчi й мережi. Кр i м того, тензорний метод не дае змоги оц i -нити можливi варiанти потужност центрiв живлення та ïx коеф i ц енти завантаження.
Метод еш потенцi йних контурiв дозволяе просте-жити закономi рностi розподту навантажень прий-мачi в електроенергп, зд i йснити розподiл заданого числа приймачi в на групи, кожна з яких повинна отри-мати живлення з i свого центра, базуючись ттьки на властивостях електроприймачi в (розмi щення, по-тужн сть), знайти област розташування центрi в елект-ричних навантажень в цих групах [8].
Суть методу полягае в проведен аналоги мiж на-вантаженням Р: приймачi в, розташованих в точках x. ; y., та потенцi алами деяких джерел енерriï, розташованих у тих же точках. Потенц али цих джерел дор i в-нюють навантаженням приймачi в. При вщдалеш в i д точки розташування приймача потенц ал вщ джерела, розташованого у т й самi й точц, буде зменшувати-ся, та в деяких в ¡ддалених точках потенц i ал буде близь -кий до нуля. Сукупн сть всх потенц алi в джерел енергп утворюе потенцi йну поверхню (через це цей метод мае ще назву «метод потенц йноï функцп») яку можна опи-сати потенцi йною функц i ею (6) [9]:
П(x,y) = £р • в-1'а[)2 +(y-y)2] ¿=1
(6)
де Р: - потужнi сть /-ого електроприймача, Вт;
а - контрастност рельефу, в. о.;
x, y - координати /-ого елекроприймача, метри.
На потенц йн й поверхн можна видтити еквi потенц йнi контури - мi сце точок, яке обумовлене близь -кими за значенням потенцалам (в iдеалi потенцали рi вн i ). Е^ потенцi йнi контури видтяють областi на потенцi йн й поверxнi [8]. Приймачi що знаходяться в середин одн ci видiленоï област, утворюють групу з центром електричного навантаження, що його роз-ташовано у точц найб ¡льшого потенцi алу видтено1 об-ласт. Кiлькiсть груп, на як i розподтяються приймачi залежить в ¡д значення коеф i ц i енту контрастност рельефу б iз (6), який задаеться проектувальником. Таким чином вс i приймачi розподтяються на групи. Для кож-ноï групи визначаеться центр електричних навантажень, де буде розташовано джерело живлення групи.
Але у цього методу е ряд недолi к в , як не дозволя-ють цьому методу однозначно та в повн й мi рi вир i ши-ти задачу побудови оптимально! розподiльчоï мережi [9]. Так на приклад, при формуванн груп приймачi в за допомогою екв i потенц йних контурi в виникають склад-нощi в реалiзацiï процедури визначення еквi потенц-¡йних контурi в за допомогою числових методi в. Пов'я-зано це з необхщш стю обробки великого масиву да-них та багаторазовим повторенням розрахунку для врахування усх можливих вар i ант в розподтьчо1 ме-режi. Також при ручному визначенн дi е принцип суб-'ективност проектувальника, особливо при виборi контуру за наявност приймачi в, як i лежать близько до меж контурi в. Отже розрахунок повинен проводитись виключно програмними методами. У зв'язку з вище
викладеним недол1 ками та надання методу бтьш широкого застосування була поставлена мета моди-ф I кац ¡Т даного методу.
Метою статт1 е вдосконалення методу потенц1 йноТ функцп для формування оптимально' структури роз-под1льчоТ мереж1.
Сутн1 сть розвитку даного методу полягае в наступ-ному. Використання у розрахунках зам1 сть активно' потужност, повноТ потужност (Б.) дозволяе одночас-но розглянути й вплив компенсацп реактивно' потуж-ност на розподтьчу мережу, та врахувати це питання при ТТ побудов I.
Введемо в (6) коеф I ц1 ент, що враховуе втрати по-тужност в щ джерела живлення до приймача (7):
(7)
Ом
Р2 -Р
аДР- = ^
де р - питомий опi р мaтерi алу пров ¡дника,
км
F - перер i з, мм2;
U - напруга, кВ;
P -- потужн сть приймача.
Використання коеф ¡центу адр. дае можлив iсть од-
разу оц i нити ступ i нь майбутнх втрат у пров ¡дниковому матер^ при визнaченнi центру електричних навантажень. В результат вираз (6) приймае вигляд (8):
П(x,y) = ZS .e-1-а'адР'[(x-x')2 +(y-y')2] (8) ¿=1
Нaявнi сть електроприймaч¡ в, що розтaшовaнi близько до меж е^ потенцi йних контур¡ в викликае необxiднi сть введення додаткового критер¡ ю, в якост якого було запропоновано «теxнiчний» критер¡ й. Формування груп виключно за е^ потенцi йними контурами зaм¡ нюеться формуванням за двома критертми добору: «потенцi йним» та «теxнiчним».
За «потенц йним» критер^м на потенц йн i поверхн визначаеться точка максимуму потенц алу та приймач i, як i брали участь у формуванн ïï потенцi алу, тобто т приймaчi потенцi али яких у ц й точцi, б ¡льше нуля. Цi приймaч¡ зараховуються до «потенцi йноï групи».
«Техн чний» критерi й вщбору проводить вiдбi р з «потенц йно1 групи» до групи, потужн сть приймaчi в якоï в ¡дпов ¡дае потужност ймов i рного джерела ïx живлення (комплектна трансформаторна пщстанц ¡я, си-ловий пункт). Тобто з i сформовано! «потенц йно1 групи» вибираемо електроприймач i , при яких завантаження джерела живлення буде оптимальним (кри-тер¡ й оптимальност завантаження джерела живлення розглянуто нижче). Виконуеться це наступним чином «потенц йна група» сортуеться за ступi нню неба-жаност вщносно точки максимуму потенц алу. Ступ н-ню небажаност виступае потенцi ал джерела або втра-та потужност. Електроприймач i , що були в i дкинут i обо-ма критертми, повертаються до зaгaльноï групи, i для них формуеться нова потенц йна поверхня за вира-зом (8) та проводиться сортування за «потенц йним»
2
Рис. 1. Алгоритм удосконаленого методу (взаемод i я критер ив в щбору)
I «технчним» критер1ями добору. Процедура повто-рюеться до тих п1 р, доки вс приймач1 не ув мдуть до груп. На основ I цього положення сформовано алгоритм методу, яи й наведено на рис. 1.
Задля пор I вняльного анал1зу запропонованого вдосконалення методу потенц йно!' функцп з вже I сну-ючими методами було виконано програмну реал1за-ц1 ю методу у в щпов щност1 до розробленого алгоритму (рис. 1). Для реал1 зац и цього алгоритму було вико-ристано I нтерактивну систему розробки програмного забезпечення «С++ВиНСег». На програмну реал1за-ц1 ю також було покладено поетапну тюстрацю робо-ти алгоритму, яка е метою дослщження процес в фор-мування структури систем електропостачання.
Рис. 2. Екв i потенцальна поверхня в ¡д ус ¡х електроприймачi в
Х->
Рис. 3. Розташування приймач i в
Рис. 4. Максимум потенц йноТ функцií
Рис. 5. «Потенц йна» група
(21 .
#22 е 20
. 15
в 24 ф 26 О 23 в '¿5
в 18
|13
■ 14 в 16 »17
■ о а 2 ■ 3 <»4
■ 1 © 5
Л е 7 ив ® 11 о 12
>- о 6 э 27 © ц ® 10
0 Х~>
о - Максимум погенц1ЙноУ функци □ - Приймач] "потенцЮноГ групп ■ - Приймач! "технмно'!'" групп
Рис. 6. «Техн iчна» група
»21 о 22 ®24 а 26
. 19 «20 .23 • 25
О 15 О 16 18 в 17 »4 • 5
®7 11 » 12
• В • 27 3> а «ю
о х-->
Рис. 7. Початок другоТ терацп
Результати розрахунку за вдосконаленим методом зведено до табл. 5.
Пор1вняння тензорного та удосконаленого методу потенцмноТ функци за матер1альними витратами проводимо за вартютю розпод1льчоТ та живлячоТ мереж (на провщниковий матер1ал) та варт1стю комплектних трансформаторних пщстанцш (без урахування мон-тажно-буд1вельних роб1т). Для розпод1льчоТ мереж1 розрахунок проводимо на основ! вартост1 кабел1в мар-
ки АВВГ (обраного перер1зу станом на 2005 р1к) а для живлячоТ мереж1 - на основ! вартост1 кабел1в з алюм-1н1евими жилами (станом на 2005 р1к). Вартост1 КТП приймаемо станом на 2006 р1к (маслят трансформа-тори ТМ).
Також проводимо розрахунок витрат електрое-нергп у розподтьчм, живляч1й мережах та трансформаторах I визначаемо втрати в грошовому екв1валент1 за тарифом 0,53 грн/кВтгод (тариф для промислових споживач1в з межею балансовоТ належност1 на напруз1 35 кВ).
Результати розрахунку грошових витрат зведено до табл. 6.
Таблиця 6. Порiвняння грошових витрат за кожним методом
Каттальш вкладення, грн. Рiчнi втрати, грн.
Метод Тензорний Удоскона-лений Тензорний Удоскона-лений
Розподшьча 5815,2 3653,37 8654,18 3653,97
мережа
Живляча 1600,11 4293,21 795,39 1022,60
мережа
Трансфор- 241542,00 381586,00 86565,82 59870,83
матори
ВСЬОГО 248957,32 388455,49 96015,39 64547,45
Таблиця 5. Результати формування структури розподтьчоТ мережi за вдосконаленим методом
Вузли
№ Вузла Приймач1 Потужшсть трансформатор1в Вузла (КТП), кВА ККД вузла навантаження, % Координати Розташування вузла (КТП) (Х;У), м
01 16, 18, 23, 24,25,26 2х400 98,51 (50;10)
02 4, 5, 9, 10, 11, 12, 17 2х400 98,54 (63;35)
03 19, 20, 21, 22 2х250 98,33 (17;6)
04 6, 7, 27 2х250 98,46 (7;43)
05 0, 1, 2,3, 8, 13, 14, 15 2х630 98,51 (22;27)
Провщники
Дшянка (Вузол-Приймач) Довжина, м Перер1з, мм2 Дшянка (Вузол-Приймач) Довжина, м Перер1з, мм2
05-0 13,0 25 05-14 10,8 35
05-1 17,1 4 05-15 12,0 50
05-2 0,0 185 01-16 11,7 25
05-3 17,0 50 02-17 14,5 25
02-4 8,5 25 01-18 21,5 95
02-5 3,6 35 03-19 8,5 35
04-6 2,2 70 03-20 14,3 10
04-7 4,1 70 03-21 8,5 16
05-8 17,5 70 03-22 10,4 35
02-9 13,5 25 01-23 1,4 25
02-10 10,4 16 01-24 7,1 16
02-11 9,8 10 01-25 16,0 6
02-12 5,0 10 01-26 17,5 4
05-13 12,2 50 04-27 18,1 35
Отриман результати показують, що вдосконале-ний метод дае змогу зменшити кaпiтaльнi вкладення на провiдниковий мaтер¡ ал розподiльчоï мережi на 37,18 %, втрати електроенерг iï на 32,77 % в ц i лому, що забезпечуеться за рахунок зменшення втрат на 57,78 % у розпод¡льч¡ й мереж¡ та на 30,84 % втрат у трансформаторах при зростанн втрат на 22,22 % у живляч¡ й мереж¡.
Зниження втрат електрично! енергп в трансформаторах обумовлено б ¡льш високим коеф i ц i ентом ко-рисно1 дм вузл¡ в навантаження за рахунок оптим^ацм завантаження трaнсформaторiв (табл. 4, табл. 5). Це стало можливе завдяки того, що в запропонованому метод¡ фактично виконувався виб¡ р приймачю як б утворили вузол навантаження для обраного трансформатора, виходячи з вимоги найвищого коеф¡ цi ентом корисноï дм утворюемого вузла, це виконуеться завдяки «технчному критерi ю». Також завдяки взаемодп «теxнiчного критерi ю» та «потенцi йного критерi ю» вщбуваеться визначення оптимaльноï клькост вузлю навантаження.
Висновки
Використання вдосконаленого методу дало мож-ливi сть побудувати б ¡льш оптимальну структуру роз-подтьчо1 мережi з меншими втратами потужностi та затратами на провщниковий мaтерi ал. Порiвняльний aнaлiз отриманих результата численного розрахунку (табл. 6) показав, що досягнуто зб ¡льшення капталь-них вкладень за вдосконаленим методом на 139498,17 грн., а рнш втрати електроенергм зменши-лись на 31467,94 грн.; при цьому зб ¡льшення капталь-них вкладень окупиться за 4,43 року (без врахування тенденцм росту тариф i в на електроенерп ю).
Перел i к посилань
1. Каялов Г. М., Балабанян Г. А. Геометрические принципы размещения цеховых подстанций // Электричество. - 1972. - № 8.- С. 8-11.
2. Тарнижевский М. В., Кривцов Б. М., Городничев А.
B. Алгоритмы автоматизированого проектирования городских электрических сетей напряжением до 1000 В // Электричество.-1979. - № 3. -
C.16-20.
3. Щукин Б. Д., Лыков Ю. Ф. Применение ЭВМ для проектирования систем электроснабжения. -М.:Энергия, 1973. - 310 с.
4. Основы построения промышленных электрических сетей / Г. М. Каялов, А. Э. Каждан, И. Н. Коваленко. - М.: Энергия, 1978. - 378 с.
5. Федоров А. А., Каменева В. В., Хмель С. Р. Определение центра электрических нагрузок для оптимального размещения питающих подстанций промышленных предприятий // Электричество. -1974. - № 8. - С. 31-34.
6. Кончин Н. Е. Векторное исчисление и начала тензорного исчисления. - М: Наука, 1965. - 426 с.
7. Федоров А. А., Садчиков С. В. Характеристики и алгоритмы формирования и отбора вартантов систем промышленного электроснабжения // Электричество. - 1982. - № 2. - С. 2-8.
8. Федоров А. А., Каменева В. В. Основы электроснабжения промышленных предприятий. - М: Энергоатомиздат, 1984. - 473 с.
9. Айзерман М. А. Браверман Э. М., Розеноэр О. И. Метод потенциальних функций в теории обучения машин. - М: Наука, 1970. - 383 с.
Поступила в редакцию 26.06.08 г.
Проведен анализ существующих методов проектирования систем электроснабжения. Разработан усовершенствованный метод эквипотенциальных поверхностей и выполнено сравнение предложенного метода с тензорным методом.
The analysis of existing design techniques of systems of electrosupply is carried out. The advanced method of equipotential surfaces is developed and comparison of the offered method with tensor a method is spent.
