CC BY
15
Калиновський Юрш Юршович,
доктор флософських наук, професор, професор кафедри фшософп, Нацональний юридичний ушверситет iMeHi Ярослава Мудрого, Укра/'на, м. Харш e-mail: kalina_yy@mail.ru ORCID 0000-0002-0081-8107
doi: 10.21564/2414-990x.133.68916 УДК 1:316.3 + 340.12
цив1л1зац1йно-1сторичн1 витоки правосв1домост1 украУнського народу
Проанал1зовано цившзацтт та кторичж чинники Генези сустльног правосв1домост1 в Украгт. Зазначено, що у розвитку будь-яког цивтзаци мають мгсце dei компоненти: хро-но-вертикальна та хроно-горизонтальна. Правосвiдомiсть украгнського суспгльства поеднуе в m6i цiнностi схгдног та захiдног культурно-цившзацтних систем з превалюванням остан-ньог. Визначено особливостi nравосвiдомостi украгнського народу у кторичнш ретроспектива У цьому контекстi проаналiзовано напрямки розвитку та виокремлено характеры риси як тституцшног, так i неiнституцiйног правосвiдомостi на теренах Украгни.
Ключовi слова: правосввдомкть; суспшьна правосввдомкть; цивЫзацшний тип; культура; щституцшна правосввдомкть; нешституцшна правосввдомкть.
Калиновский Ю. Ю., доктор философских наук, профессор, профессор кафедры философии, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: kalina_yy@mail.ru ; ORCID 0000-0002-0081-8107
Цивилизационно-исторические истоки правосознания украинского народа
Проанализированы цивилизационные и исторические факторы генезиса общественного правосознания в Украине. Отмечено, что в развитии любой цивилизации имеют место два компонента: хроно-вертикальный и хроно-горизонтальный. Правосознание украинского общества объединяет в себе ценности восточной и западной культурно-цивилизационных систем с превалированием последней. Определены особенности правосознания украинского народа в исторической ретроспективе. В этом контексте проанализированы направления развития и выделены характерные черты институционального и неинституционального правосознания на территории Украины.
Ключевые слова: правосознание; общественное правосознание; цивилизационный тип; культура; институциональное правосознание; неинституциональное правосознание.
Постановка проблемы. Генеза сусшльно! правосвщомост здiйснюeться шд впливом низки чинникiв, серед яких визначальними е цивiлiзацiйнi та юторичш. Правосвiдомiсть укра!нського суспiльства на сучасному еташ визна-чаеться багато в чому саме тими традищями, що були закладенi вiковими процесами боротьби нашого народу за свою державшсть, культуру (особливо мову), релiгiю.
Метою ще! публiкацi! е визначення юторичних та цивiлiзацiйних переду-мов розвитку сусшльно! правосвщомост на теренах Укра!ни.
Аналiз остантх дослiджень i публжацт. На думку фахiвцiв, на сусшльну правосвiдомiсть здiйснюють вплив цiннiсно-культурнi (цивШзацшш) коди, якi формувалися сторiччями i становлять стрижень будь-яко! цивiлiзацi!. Науковщ констатують, що у розвитку кожно! цивiлiзацi! дiють двi iсторичнi компоненти:
1. Вертикальна (хроно-вертикальна) - спадкоемшсть свого попереднього досвщу i його збагачення, перетворення - кармiчна плка життевих циклiв однiе! й пе! ж сутностi або як шднесення, або як зниження якостi.
2. Горизонтальна (хроно-горизонтальна) - запозичення i вщторгнення чужого досвiду, взаемодiя з шшими (iнодi конфронтацiя i суперництво) [1, с. 115].
Необхщно зазначити, що Генеза цивШзацш i культур, а вщтак сусшльно! свiдомостi (правосвщомост зокрема), мае циклiчний характер i передбачае ста-дп становлення, розквггу та занепаду. Свого часу щею стадiальностi розвитку етносiв, нацiй, культур та цивШзацш активно обстоював ввдомий росiйський дослiдник Л. Гумiльов, акцентуючи увагу на географiчно-бiологiчних чинни-ках цих процесiв [2-3]. Тобто цивШзацшна «актившсть» мае сво! цикли, як впливають на визначення обсягу природних та позитивних прав, що форму-люе й висувае та чи шша спiльнота людей (цивiлiзацiйний конгломерат, нащя, етнос), демонструючи свою правосввдомють не тiльки у побудовi системи ввд-носин у власнiй держав^ а й пред'являючи певнi вимоги до розширення «жит-тевого простору» у регюнальному й глобальному вимiрах.
Укра!на як порубiжна держава протягом у^е! iсторi! зазнавала постш-ного впливу захвдно! та схiдно! культур, тому правосввдомкть укра!нцiв поеднувала i поеднуе у собi риси обох культурно-кторичних традицiй. Це знаходить свш вiдбиток у тих цiнностях i константах правосвiдомостi, якi е визначальними для пересiчного укра!нського громадянина. Перш за все, це прагнення до свободи у рiзних !! вимiрах (вiд нацiонально! до особисто!). По-друге, важливим залишаеться розумiння права як втшення сощально! справедливостi та простору шдиввдуально! свободи.
З точки зору цивШзацшного вимiру правосвiдомiсть укра!нського сусшльства бiльше тяжiе до «захщного», але можна зафжсувати окремi риси й «схвдного» типу. Цю тезу шдтверджуе той факт, що в укра!нському сусшль-ствi велику роль вщграють певнi традицп розв'язання конфлiктних ситуа-цiй, що не базуються на правь Таку систему ввдносин слвд класифiкувати як неопатримонiальну, коли переважають патрон-клiентальнi стосунки. Захища-
ючи порушеш права, громадянин часто звертаеться не до суду, а до свого «патрона», який забезпечуе йому певний рiвень захисту, але натомкть вима-гае шдкорення. Це означае, що в укра!нському суспiльствi юнуе двi «правовi реальностi»: одна з них Грунтуеться на романо-германськш традицп, iнша -на вiзантiйськiй. Згiдно з першою традицiею, суперечностi розв'язуються публiчно, ввдкрито, пiд час судового процесу, за другою - шляхом таемних переговорiв, узгоджень, штриг. У правосвiдомостi укра!нського загалу поед-нуються два типи осмислення навколишньо! дiйсностi, якi умовно можна класифжувати як правовий i традицiйний [4, с. 125].
Необхвдно зазначити, що наявнiсть синтетичних культурно-цивШзацш-них кодiв буття укра!нсько! наци обумовили певш особливостi правового св^огляду, сприйняття права та правових щнностей нашими сшввтизни-ками. Так, в укра!нськш фiлософсько-правовiй традицп бiльше уваги придЬ ляеться серцю, нiж розуму. Скажiмо, кордоцентричнi погляди Г. Сковороди та П. Юркевича е яскравим тому сввдченням. У роботах П. Юркевича представлена така категорiя, як «глибина серця» - це первкна основа людсько! душi, що дае змогу людиш вiдрiзнити справедливе ввд несправедливого, хороше - вщ поганого. П. Юркевич зазначав, що при з^кненш протилеж-них бажань та штере^в людина повинна звертатися до моральних вимог справедливости яы вкажуть !й, де i коли !! бажання незаконнi, де i коли вони суперечать благу !! ближнього i благу загальному. Морально зрша людина, на думку П. Юркевича, керуеться не тшьки досягненнями розуму, а й кориться заповда любов^ що вимагае жертвувати сво!ми особистими вигодами для блага шших, для блага загального [5, с. 351-352].
Аналiзуючи цивiлiзацiйно-iсторичнi витоки правосввдомост укра!нського народу, можна стверджувати, що напрямок !! розвитку був визначений при-йняттям православ'я елiтою Ки!всько! Русi.
Пiсля розпаду Ки!всько! Русi особливого значення набувае боротьба укра-!нцiв за збереження культурно! самобутност та утворення власно! держави. Правосвщомють укра!нцiв того часу характеризуеться саме визначенням шституцшних форм збереження нащонально-культурно! iдентичностi, нама-ганням вiдстоювати сво! права в межах Литовсько-Польсько! держави. Як вщомо з iсторичних джерел, В^овт намагався утворити унiтарну державу, але зустрiвши опiр з боку окремих (особливо укра!нських) земель, був змушений залишити !м обмежену державшсть. У другш половинi XV ст. Велике князiв-ство Литовське перетворилося з федерацп на унiтарну державу, проте потрш-ний литовсько-бiлорусько-укра!нський характер князiвства залишився. Саме тодi було видано «Литовський статут», який мютив у собi, як стверджують дослщники Р. Лащенко та А. Яковлев, переважно «укра!нське право» [6, с. 115].
У подальшому iнституцiйна правосввдомкть на теренах Укра!ни розви-валась шд впливом польсько-литовського права, що поеднувало укра!нську правову традицiю з европейською. Одначе не всi правовi акти, що прийма-лися, ввдповвдали iнтересам укра!нського народу i не були сприйняи його
правосввдомктю як справедлив^ оскшьки вони утверджували домшування Корони Польсько! на укра!нських землях.
Вочевидь, укра!нщ в цей перюд вiддавали перевагу звичаевому праву як такому, що вiдповiдало реальним потребам населення. Тобто бшьш розвиненою була саме нешституцшна форма правосвщомость Такий стан справ обумов-лювався ще й тим, що правнича л^ература, на думку укра!нсько! дослiдницi Н. Яковенко, була доступна не всьому населенню. У середовишд, де фшсуеться обiг правничо! лiтератури, можна умовно видшити три групи:
1) суддi та члени суддiвських колегiй;
2) адвокати;
3) приватнi особи [7, с. 86].
Отже, е досить шдстав припустити, що чимало примiрникiв правничо! лiтератури могло збер^атись у бiблiотеках осiб, якi мали вщношення до сфери судочинства. Водночас слвд зазначити, що знання окремих юри-дичних формальностей (iнституцiйна правосввдомкть) було властиве не лише шляхетському, але й мiщанському середовищу. Яскравим прикладом цього можуть бути дебати, що розгоршися у Володимирському мкькому судi у 1633 р. шсля присяги мiщанина-еврея Герцика 1цковича в спорi з Миколою Киселем. Кисшь заперечив правоздатнiсть присяги як викона-но! з порушенням формальностей, посилаючись на «Статут Янушовського», а 1цкович у вiдповiдь апелював до «Статуту Завадського». Згаданий тут iнститут присяги - публiчно! процедури, де слово в слово виголошувався усталений у вщповвдному кодексi текст, - ввдграв, як видаеться, величезну роль у призвичаенш мешканцiв укра!нських земель до «писаного права». Парадоксально, але попри те, що всяке присягання вважалося тягарем на совкт^ «образою сумлшня», людинi доводилось складати присягу в без-лiчi публiчних ситуацiй: судових, службових, посадових. Зокрема, посадову присягу належало було складати в умовах максимально! публiчностi - шд час сеймиыв чи судових сесш, i бажаючих «прислухати» [7, с. 103].
Шдсумовуючи, можна констатувати, що правнича л^ература i рiзнома-нiтнi юридичш процедури до певно! мiри утверджували обiзнанiсть гро-мадян з писаним правом i виховували серед населення повагу до закону в щлому, тобто формували сусшльну правосвiдомiсть. Проте дослвдники цього перiоду укра!нсько! кторп фiксують обмеженiсть книжково! номен-клатури, зведення !! до кiлькох суто вжиткових праць, що задовольняли запити як аматорiв, так i професiоналiв.
У свою чергу Тереза Хинчевська-Геннель, дослвджуючи форми нащональ-но! сввдомост укра!нсько! шляхти й козацтва кшця XVI - середини XVII ст., дшшла висновку, що цей кторичний перiод слiд трактувати хiба символiчно, оскiльки в його межах «неможливо точно окреслити жодних культурних зсу-вiв, перемiн у ментальностi й сввдомост людей». Конкретним доказом кну-вання цiлком реально! прiрви мiж творцями-iнтелектуалами й очiкуваними «споживачами» !хньо! культурно! продукцп можуть бути, серед шшого, спо-
стереження дослвдниыв над украй скромною сферою цього «споживання». Скажiмо, результати аналiзу маргшалш та фiзичного стану книг Ки!вського Пустино-Микола!вського монастиря свiдчать, що впродовж двохсотлггнього iснування його книгозбiрнi, яка у середиш XVIII ст. нараховувала 840 томiв, нею користувалося всього близько 16 осiб; бiльшiсть цих книг, схоже, не дочекалися свого читача взагал^ - i то не лише св^сьы захiдноевропейськi та польсьы видання (що можна було би пояснити специфжою читацького кола), але й православна патристика [8, с. 7-12].
Наступною ознакою, яка характеризуе розвиток як шституцшно!, так i неш-ституцшно! правосвiдомостi укра!нцiв у рiзнi iсторичнi перiоди, е ставлення до бездомних, що сприймалися як певна загроза усталеному сощально-право-вому порядку. Як стверджуе О. Гуревич, вороже ставлення до бездомних - це «нормальна» реакщя середньовiчного сусшльства, орiентованого на незмшний соцiальний порядок. Там, де будь-яка мобшьшсть шдозрша, кожен мiгрант е «чужим» уже тому, що вш непричетний до звичного кола зв'язюв у родиш, корпорацп, мiсцi проживання. Такi люди опиняються в становишд, за термшо-логiею соцiологiв, «позакастовому», викликаючи шдозру як пари, покидьки [9, с. 33]. Людина без мюця проживання, без сощального статусу не вписуеться в усталену композищю простору i часу конкретного соцiального органiзму, тому сусшльна свiдомiсть (правосвiдомiсть зокрема), яка е доволi консервативною, не сприймае таку особу в межах правового поля, вщмовляе !й у наданш прав, у правовому захистi. Винятком були паломники, старщ, народнi сшвщ - до яких в Укра!ш ставились з особливою пошаною.
Важливою характеристикою та константою сусшльно! правосвщомост е ставлення до шституту власносп, розумiння механiзмiв !"! набуття та насш-дування. Аналiз рiзноманiтних джерел дозволяе стверджувати, що у право-вш свiдомостi укра!нських селян у XVIII - XIX ст. кнували певш уявлення про власшсть: вони чггко усвiдомлювали вiдмiннiсть мiж «мо!м» i «чужим». Недаремно в слов'янських мовах юнуе спецiальний займенник, що позначае власницьку належшсть - «свш». Селянська логiка до генiальностi проста й лакошчна. Усе в свт, з погляду народно! правосвiдомостi, за належшстю е: «свое», «чуже» i «спiльне». Це три кити, на яких сто!ть уся звичаево-правова система уявлень про власшсть. I тут треба внести деяю пояснення. Чому ми не вживаемо займенник «мое»? Бо вш означае шдивщуальну власшсть, а в народному середовищд була провщною сiмейна власнiсть [10, с. 47].
У народному юридичному термшолопчному словнику XVII-XVIII ст. е дiеслово «сво!ти», що приблизно означае «заявляти про певну землю як свою, вважати певну землю своею». Цей термш можна знайти в документах щодо територш, освоених займанщиною. ^мейне майно для селянина було саме «сво!м» (у значенш сiмейно! власностi), а не «мо!м» (тобто власнiстю домогосподаря) i не «нашим», бо «наше» може бути як ^мейне, так i громадське, це може бути спiльна власшсть селян i пана тощо. Однак найчастше спiльнiсть майна позначав прикметник «сшльний» у рiзних його
варiантах (спольний, вольний, общий тощо). Розрiзнялося «чуже» i «не свое». «Не свое» у розумшш селянина дуже конкретне: воно може бути синове, доч-чине; «чуже» - це сусщове, панське, а також неввдомо чие. Виходячи з цього, для селянина важила лише та власшсть, до яко! вш був причетний, це - «свое» i «спiльне» майно. Щодо землi, то тут кнував саме цей принцип. За народною правосввдомктю, земля була своя, чужа i спiльна, незалежно вiд того, чи на не! кнувало право власноси, право володiння нею чи користування. Причому навггь казеннi селяни вважали надшьну землю своею. Те, що казенш селяни вважали землю, надану !м у надiл, спадковою («наследственной»), було для народно! правосввдомост Х1Х ст. нормою. Як сввдчить величезний фактичний матерiал судових справ, своею могла вважатися та земля, яка формально не була власшстю (наприклад, землеволодшня чиншовиыв, казенних селян на староза!мочних землях тощо). Поки не доходило до екстремальних ситуацш, селянина щкавив не формальний, а тшьки фактичний стан справ: селянська правосввдомкть була не «теоретичною», а «прикладною». У цьому виявлявся прецедентний характер звичаю. Наприклад, селянин мктечка Тришлля Три-пiльсько! волостi Ки!вського повiту 1ван Овчаренко писав у сво!й скарзi про те, що с «давних времен» за його батьком, «бывшим казенным крестьянином» числилося 1 дес. садибно! i 8 дес. польово!, орно! та сшокосно! землi. Однак пiд час люстрацшно! перевiрки в 1872 р. у нього вщбрано частину землi i передано iншим людям, зокрема Тимофш Овчаренку, «который с предков не имел земли и никогда таковою не занимался». Позивач, пишучи, що за селянином «числилася» земля, водночас називае цю землю «наследственною». I так «описки» характерш для безлiчi справ. Серед юристiв XIX ст. була розповсю-джена така думка: коли застосувати найсправедливший принцип приватно! власностi на землю, то доведеться визнати, що державш селяни переважно сидши на власнiй землi [10, с. 48].
Для розумшня правосвiдомостi укра!нського селянства цiкавим е той факт, що шсля реформи 1861 р. староза!мочники на загальнш пiдставi мали здiйснити викупнi платежi за землi, якими вони користувалися, однак «за сво! землi» вони навiдрiз вiдмовилися платити. Саме в цей перюд почина-еться процес активiзацi! народно! правосвiдомостi: осмислення свое! зви-чаево-правово! спадщини, пов'язано! з новими буржуазними реалiями та новою юридичною термшолопею, зокрема з поняттям «приватно! власно-стi на землю». Народна правосввдомкть укра!нських селян XIX ст. включала момент обов'язковост санкщонування державою !хнiх споконвiчних звича!в. З римських часiв iснуе право першо! за!мки. Майже завжди воно передбачало в тш чи шшш мiрi санкцiю держави. Не була винятком i укра-!нська правова традищя. Так, поселення козакiв по Дшпру до порогiв було санкщоноване королем Польщi Сигiзмундом I, права, вольноси i привiле! пiдтвердив козакам i Стефан Баторiй. Оскiльки право i державний контроль у давш часи ще не були настшьки досконалими, щоб проконтролювати всi випадки заселення шчийних земель, то значною мiрою народна колонiзацiя проходила стихшно, лише час вiд часу посилаючись на загальш твердження
влади чи абстрактний дозвш можновладця. Так само й щодо шших «вольностей», зокрема позбавлення сплати податшв ввд рiзного роду дiяльностi. Можна знайти аналоги i в прившеях, що !х надавали польськi правителi окремим мктам чи мiстечкам за нiмецьким (магдебурзьким) правом.
За цими фактами можна простежити щкавий взаемозв'язок офщшного кодифжованого права i народно! правосвiдомостi. На час заселення Слобо-жанщини Положення про займанщину (вшьну за!мку) хоч i асоцiювалося у народнiй правосвщомоси з давнiм звичаем, однак водночас фнурувало в офiцiйному законодавствi. Незважаючи на те, що в Литовському Статуи йдеться про шляхту, це стосуеться i козацького стану, осшльки Баторш урiвняв його в правах.
Таким чином, можна стверджувати, що в рiзнi кторичш перiоди розвитку укра!нства iнститут власностi був шдГрунтям для захисту сощально-еконо-мiчних iнтересiв та прав людини, формування громадянсько! правосвiдомостi на теренах Укра!ни.
Висновки. Цивтзацшно-кторичний розвиток укра!нського народу характеризуемся стадiальнiстю, суперечливiстю та культурними особливостями. У свою чергу, сусшльна правосввдомкть в Укра!нi спираеться на аксюло-гiчну основу у виглядi наступних базових констант: патрiотизм; справедли-вiсть; почуття нацiонально! гiдностi; вщповвдальшсть за долю Батькiвщини; усвiдомлення важливост реалiзацi! iндивiдуальних прав та свобод у нащ-ональному середовищi; повага до прав та свобод шших народiв; визнання самоцшност укра!нсько! культури та мови.
Список лггератури:
1. Современная российская цивилизация. Личность. Общество. Федерация / рук. авт. кол. Б. И. Коваль. - Москва : СОВЕРО-ПРИНТ, 2000. - 235 с.
2. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли / Л. Н. Гумилев ; под ред. В. С. Жепулина. -3-е изд. - Ленинград : Гидрометеоиздат. - 1989. - 528 с.
3. Гумилев Л. Н. От Руси к России : очерки этнической истории / Л. Н. Гумилев. - Москва : Экопрос ; Прогресс, 1992. - 335 с.
4. Калиновський Ю. Ю. Парадигмальт вим1ри правосввдомосп укра!нського сустльства: монограф1я / Ю. Ю. Калиновський. - Харюв : Майдан, 2012. - 346 с.
5. Юркевич П. Д. Философские произведения / П. Д. Юркевич. - Москва : Правда, 1990. - 670 с.
6. Потульницький В. А. Теор1я укра!нсько! полиологп / В. А. Потульницький. - Ки!в : Либвдь, 1993. - 206 с.
7. Яковенко Н. Паралельний св1т : дослщження з кторц уявлень та щей в Укра!ш XVI-XVII ст. / Наталя Яковенко. - Ки!в : Критика, 2002. - 416 с.
8. Хинчевська-Геннель Т. Берестейська ушя в XVII стол1тт1 з польсько! точки зору / Т. Хинчевська-Геннель // Держава, суспшьство 1 церква в Укра!ш у XVII столгт : матерь али Других «Берестейських читань», Льв1в, Дншропетровськ, Ки!в, 1-6 лют. 1995 р. - Льв1в, 1996. - С. 87-130.
9. Гуревич А. Я. Проблемы средневековой народной культуры / А. Я. Гуревич. - Москва : Искусство, 1981. - 359 с.
10. Гримич М. В. Звичаеве цившьне право укра!нщв XIX - початку XX столитя / М. В. Гри-мич. - Ки!в : Аркстей, 2006. - 560 с.
References:
1. Koval, B. (Eds.). (2000). Sovremennaya rossyyskaya tsyvylyzatsyya. Lychnost'. Obsh-chestvo. Federatsyya [Modern Russian civilization. Personality. Society. Federation]. Moscow: SOVE-RO-PRYNT [in Russian].
2. Humylev, L.N. (1989). Etnohenez y byosfera Zemly [Ethnogenesis and biosphere of the Earth]. V.S. Zhepulyna. (Eds.). Leningrad: Hydrometeoyzdat [in Russian].
3. Humylev, L.N. (1992). Ot Rusy k Rossyy: ocherky etnycheskoy ystoryy [From Russ to Russia: sketches of ethnic history]. Moscow: Ekopros ; Prohress [in Russian].
4. Kalynovs'kyy, Yu.Yu. (2012). Paradyhmal'ni vymiry pravosvidomosti ukrayins'koho sus-pil'stva [Paradigmatic dimensions of sense of justice of the Ukrainian society]. Kharkiv: Maydan [in Ukrainian].
5. Yurkevych, P.D. (1992). Fylosofskye proyzvedenyya [Philosophical works]. Moscow: Pravda [in Russian].
6. Potul'nyts'kyy, V.A. (1993). Teoriya ukrayins'koyi politolohiyi [Ukrainian Theory of Political Science]. Kiev: Lybid' [in Ukrainian].
7. Yakovenko, N. (2012). Paralel'nyy svit : doslidzhennya z istoriyi uyavlen' ta idey v Ukray-ini XVI-XVII st. [Parallel world: research on the history of concepts and ideas in Ukraine XVI-XVII cent.]. Kiev: Krytyka [in Ukrainian].
8. Khynchevs'ka-Hennel,' T. (1995). Beresteys'ka uniya v XVII stolitti z pol's'koyi tochky zoru [Union of Brest in the XVII century from the Polish point of view]. Derzhava, suspil'stvo i tserkva v Ukrayini u XVII stolitti: materialy Druhykh «Beresteys'kykh chytan'», L'viv, Dnipropetrovs'k, Kiev, 1-6 lyut. (pp. 87-130). L'viv [in Ukrainian].
9. Hurevych, A.Ya. (1981). Problembi srednevekovoy narodnoy kul'turbi [Medieval folk culture problems]. Moscow: Yskusstvo [in Russian].
10. Hrymych, M.V. Zvychayeve tsyvil'ne pravo ukrayintsiv XIX - pochatku XX stolittya [Traditional Ukrainian civil law XIX - early XX cent.]. Kiev: Aristey [in Ukrainian].
Kalinowski Yu. Yu., Ph.D., professor, professor of the Department of Philosophy, Yaroslav Mudry National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail : kalina_yy@mail.ru ; ORCID 0000-0002-0081-8107
Civilizational and historical origins of the Ukrainian people's awareness
Analyzed civilizational and historical factors of public awareness genesis in Ukraine. It is noted that the development of any civilization has two components chrono-vertical and chrono-horizontal. It is alleged that the Ukrainian people's awareness combines the values of eastern and western cultural and civilizational systems, privileging the second one. Determined features of the Ukrainian people's legal consciousness in historical retrospective. In this context was analyzed directions of development and was singled features as institutional and non-institutional sense of justice in Ukraine.
Emphasized that civilizational and historical development of the Ukrainian people is characterized with stages, inconsistency and cultural features. In its turn, sense of justice in Ukraine based on axiolog-ical basis using the following basic constants: patriotism; justice; sense of national dignity; responsibility for the fate of the motherland; awareness of the importance of implementation of individual rights and freedoms in the domestic environment; respect for the rights and freedoms of other nations; recognition of the intrinsic value of Ukrainian culture and language.
Keywords: sense of justice; public sense of justice; civilizational type; culture; institution of justice; non-institutional sense of justice.
Hadiuwna do pedKomzii 16.05.2016 p.
