CC BY
49
УДК 616.831-006.484:576.312.32.38:575:615.15:616.155.32
Цитогенетичш особливост1 л1мфоцит1в перифершно! кров1 у хворих з глюмою головного мозку р1зного ступеня злояк1сност1
Болтша 1.В., Гридша Н.Я.
1нститут екогтени 1 токсиколог!! 1м. Л.1. Медведя МОЗ Укра!ни, м. Ки1в, 1нститут нейрох1рургп 1м. акад. А.П. Ромоданова АМН Укра!ни, м. Ки1в
У хворих з глiальними пухлинами встановлене достовiрне збiльшення частоти аберацш хромосом, кiлькостi анеупло1дних та мультааберантних клiтин у соматичних немал^ш-зованих клiтинах (лiмфоцитах перифершно1 кров^. Вiдзначене збiльшення показникiв залежно ввд ступеня злоякiсностi пухлини.
Ключов1 слова: л1мфоцити перифершног кров1, глюми головного мозку, хромосомш аберацИ, анеуплогдт кл1тини, мульт1аберантт клтини.
За результатами численних молекулярно-генетичних дослщжень, проведених в багатьох крашах свггу, рак — це хвороба геному, а саме складний багатоетапний процес накопичення мутацш — змш в генетичних структурах клггин на геномному, хромосомному та генному р1внях [14]. Встановлеш дешлька титв цитогенетичних порушень, роль яких у канцерогенез! активно обговорюеться. Це хромосомш аберацп, мжроядра, анеупло1д1я, сестринсьш хроматидш обмши. З позицп генетично! нестабшьност клггин пух-лини ощнюють 1 яшсно нов1 ступеш 11 переб1гу, пов'язаш з 11 прогресуванням. Показано, що бю-лопчне прогресування пухлини та набуття нею нових клИчних якостей, таких, як агресивнють та бшьша злояшснють, е вщображенням збшь-шення генетичних розлад1в у субпопулящях клггин з змшними характеристиками. Кр1м того, цитогенетичш шльшсш (гетероплодая) та яшсш (структурш) порушення карютипу клггин е маркерами не тшьки ступеня злояшсност пухлини, а й прогнозу захворювання [15, 18]. Структурш аберацп хромосом вважають найбшьш в1ропд-ними под1ями, пов'язаними з мал1гшзащею. Цей зв'язок тдтверджуеться тим, що значна кшьшсть новоутворень характеризуються хромосомними аберащями та мутащями в генах, як вщповщають за репаращю ДНК, супресда онкогешв, контроль клггинного циклу [1]. Нещодавно встановлено, що ризик виникнення новоутворення збшьшуеться в оаб за тдвищеного спонтанного р1вня аберацш хромосом, що вважають одним з доказ1в рол1 хромосомних аберацш у канцерогенез1 [17]. Появ1 злояшсних пухлин мозку сприяють р1зш чинники (у-опромшення, ендогенш мутагени, деяш харчов1 добавки та, можливо, черепно-мозкова травма), деяш з них мають генотоксичш властивост [2, 19]. Цитогенетичш особливост л1мфоцит1в пери-фершно'1 кров1 (як шдикаторних клггин при дп мутагешв) у хворих з гл1альними пухлинами не дослщжеш, що 1 стало метою роботи.
Матер1али 1 методи досл1дження. До основное (досл1дно1) групи включен 45 пащент1в,
яким проведене лшування в клш1щ 1нституту нейрох1рургп 1м. акад. А.П. Ромоданова АМН Украши. У 40 з них виявлена глюма головного мозку р1зного ступеня злояшсност1, у 5 — мета-стази раку в головному мозку.
До лшування обстежеш 36 з 40 пащентав з глюмою мозку, тсля лшування — 4. У 10 пащен-т1в (4 жшок 1 6 чолов1шв) спостер1гали вщносно доброяшсну глюму (II ступеня анаплазп); вш пащент1в — в1д 18 до 61 року, у середньому — 40,8 року, з них 6 — мешканщ мюта, 4 — села. У 26 хворих (20 жшок 1 6 чолов1шв) д1агностовано злояшсну глюму Ш-IV ступеня анаплазп; вш пащент1в — в1д 23 до 63 рошв, у середньому 45 рошв, з них 22 — мешканщ мюта, 6 — села.
З 4 пащент1в з глюмою мозку, обстежених тсля лшування, в уах д1агностували злояшсну глюму головного мозку Ш-IV ступеня анаплазп, вс — мешканщ мюта, вшом в1д 17 до 42 рошв, у середньому 34,5 року.
З 5 хворих з метастазами у головному мозку було 2 жшки та 3 чоловша, вшом ввд 43 до 50 рошв, у середньому 46,4 року, вс1 — мешканщ мюта.
До групи контролю увшшли 20 оиб, в тому числ1 10 жшок 1 10 чолов1шв, вс практично здоров1 мешканщ мюта, вшом в1д 21 до 45 року, у середньому 33 роки. Вс1 вони заперечували професшний чи побутовий контакт з мута-генними чинниками, були практично здоров1 за висновком медичного огляду спещалют1в 1нституту еког1г1ени та токсиколог^ 1м. Л.1. Медведя.
До групи пор1вняння включеш 30 пац1ент1в (20 ж1нок та 10 чоловщ), у яких до лшування д1агностовано захворювання орган1в травного каналу (за винятком онколопчних) вшом в1д 21 до 63 рошв, у середньому 37,4 року. Вони були госпггал1зоваш до клшши 1нституту еког1г1ени та токсиколог^ ( в подальшому означен1 як хвор1 без новоутворення). Вс1 вони мешканц1 Киева, заперечували професшний чи побутовий контакт з мутагенними чинниками.
Лiмфоцити перифершно! кровi людини культивували за методом Хангерфорда (1965) у нашш модифiкацii протягом 52 год. Препарати метафазних хромосом та аналiз рiвномiрно забар-влених хромосом з груповим карютипуванням отримували за загальноприйнятими методами. Аналiзували ва структурнi аберацп хроматидного та хромосомного титв, числовi аберацii (анеуп-ло!дш та полiплоiднi клiтини). Вивчали розподш анеуплощних клiтин на гiпо- (шльшсть хромосом у метафазi менше 44) та гшерплощш (кiлькiсть хромосом у метафазi понад 48).
Результати та '1х обговорення. У мiру збшь-шення ступеня злоякiсностi глiоми шльшсть культур, чутливих до дп фггогемаглютиншу (ФГА), зменшувалася. Так, у здорових оиб про-аналiзованi 100% зразшв. У пацieнтiв без онко-лопчних захворювань придатних для аналiзу культур було 96,7%; у хворих з доброяшсною глюмою — 77,%; з злояшсною глiомою до лшу-вання — 49%, шсля лiкування — 40%, з метастазами в мозку — 33,3%. За даними дослщнишв [12], при онколоичних захворюваннях значно зменшуеться кiлькiсть Т-лiмфоцитiв та при-гнiчуeться iмунiтет, що зумовлюе зниження !х реакцп на ФГА. Це положення шдтверджують i iншi автори [7, 8].
Пiд час аналiзу результатiв проведених дослiджень встановлено достовiрне збiльшення кiлькостi анеупло!дних клггин в лiмфоцитах периферiйноi кровi у хворих у мiру збiльшення ступеня злояшсност глiоми. Так, середньогру-пова частота виявлення анеупло!дних клiтин у хворих з злояшсною пухлиною до лшування
— (20,4±0,6)%, пiсля лшування — (19,6±1,4)% та з метастазами — (20,2±1,4)% — була достовiрно бiльшою, нiж у хворих з доброяшсною пухлиною
— (15,1±0,8)% та в групах умовного контролю
— (10,3±0,4)% — у пащентав без новоутворень та (7,9±0,45)% — у здорових оиб. Анеуплоiднi клiтини знайдеш за даними аналiзу лiмфоцитiв перифершно'1 кровi у хворих з меланомою [5] та раком органiв травного каналу [4] (табл. 1).
Таблиця 1. Середньогрупова частота виявлення анеупло'дних клггин та д1апазон шдивщуаль-них коливань у л1мфоцитах перифершно! кров1 в обстежених
Групи обстежених Частота анеуп-ло'1дних кл!тин, % Д1апазон коливань, %
Здоров1 особи 7,9±0,45 4,0-4,0
Хвор1 без новоутворень 10,3±0,4* 5,0-2,0
з доброяюсною глюмою 15,1±0,8* 10,0-24,0
з злояюсною глюмою до лшування 20,4±0,6* 14,0-39,5
шсля лшування 19,6±1,4* 16,5-24,5
з метастазами 20,2±1,4* 19,0-21,0
Примгтка. * — р1зниця показнишв в1ропдна у пор1в-нянт з такою у здорових ос1б (Р<0,05).
Iндивiдуальнi коливання частоти анеуп-лоiдii також збiльшувалися залежно ввд ступеня злоякiсностi глюми: найменшi розбiжностi спостерiгали у здорових оиб, дещо бiльшi — у хворих без новоутворень, з доброяшсною глюмою та злояшсною глюмою до лшування. Слщ ввдзначити, що тсля лшування цей дiапазон дещо знижувався, що, можливо, зумовлене впливом препараив. Щодо хворих з метастазами, дiапазон коливань у яких був у доволi вузьких межах (19,0-21,0%), треба ввдзначити, що нижня межа була досить високою (19,0%), що, можливо, не е випадковим.
Шд час цитогенетичного обстеження виявлеш полшловдш клiтини у лiмфоцитах перифершно'1 кровi в усiх хворих з злояшсною глюмою головного мозку до та шсля лшування. 1х шльшсть збшьшувалася у мiру збiльшення ступеня злояшсноста (вiд 0,05% — у здорових до 0,6-0,7% — у хворих з злояшсною глюмою ввдповвдно шсля та до лшування. Можливо, це е одшею з захисних функцш оргашзму проти пухлини [3]. Слщ вщзначити зменшення частоти виявлення полшлощних клiтин у хворих з метастазами, що, можливо, свщчить про пригшчення чутливостi органiзму (табл. 2).
Шльшсть кл!тин
Групи обстежених проанал1зованих полшлощних
абс. %
Здоров1 особи 3555 2 0,05±0,03
Хвор1 без новоутворень 5770 11 0,2±0,05*
з доброяюсною глюмою 1885 6 0,3±0,1*
з злояюсною до лшування 4250 30 0,7±0,1*
глюмою шсля лшування 800 5 0,6±0,3*
з метастазами 860 2 0,2±0,2*
Таблиця 2. Середньогрупова к1льк1сть полшло'дних клгтин в обстежених
Шд час оцшки вибiрки вiдзначено, що 59% хворих з глiомою головного мозку були вшом вiд 40 до 60 рошв. Збiльшення з вшом частоти виникнення пухлин головного мозку пов'язують з природними наслщками iнформацiйноi ентропп геному, яка збшьшуеться з роками [2, 3]. З вшом у соматичних клгтинах оргашзму збiльшуeться кiлькiсть генетичних порушень [3]. Оскшьки хромосомнi аберацii iндукуються тими самими чинниками, що i рак, '¡х виявляють у бiльшостi пухлин, деяш автори [17, 20] пропонують вико-ристовувати iх як маркер наявност пухлини пiд час обчислення онколопчного ризику. Крiм того, щодо вiковоi динамiки стабiльних хромосомних аберацш, маючи достовiрну калiбровану криву "вщ-ефект", можна визначати "бюлопчний вж" людини, i, як наслiдок, реальний ризик розвитку у не'1 захворювання (зокрема, онколопчного); виявляти оиб з достовiрно високою частотою хромосомних аберацiй, яким потрiбно проводити детальне цитогенетичне обстеження [1].
В табл. 3 наведен данi про середньогрупову шльшсть метафаз з аберацiями.
За результатами проведених дослвджень встановлено, що середньогрупова частота виявлення метафаз з аберащями хромосом у здорових оиб перебувала у межах, характер-них для спонтанного хромосомного мутагенезу у нормь Середньогрупова частота аберант-них метафаз у хворих без новоутворень була достовiрно вищою за таку у контрольнш групi; у хворих з доброяшсною глiомою — достовiрно перевищувала частоту метафаз з аберащями в обох контрольних групах; у хворих з злоя-шсною глюмою — достовiрно вища за таку в уих попереднiх групах. Таким чином, частота аберантних метафаз достовiрно збшьшувалась у мiру збiльшення ступеня злоякюноси глiоми головного мозку.
В табл. 4 воображений спектр аберацiй в обстежених групах.
В уах обстежених групах частота аберацш хроматидного типу перевищувала рiвень аберацш хромосомного типу i становила по вщношенню до всiх аберацш i на 100 клiтин: у здорових оаб — вiдповiдно 64,0% та 1,1, у хворих без новоутво-
Таблиця 3. Основш цитогенетичш показники в л1мфоцитах периферийно! кров! обстежених
Показники Групи
Здоров! особи Хвор!
без ново-утворень з добро-як1сною гл!омою з злояк!сною гл!омою з метастазами
до л!ку-вання п!сля л!-кування
Юльюсть обстежених 20 30 10 26 4 5
Загальна юльюсть метафаз 3555 5770 1885 4250 800 860
Середньогрупова частота метафаз з аберащями, % 1,7±0,2 2,6±0,2 3,4 ±0,4* 4,5±0,3* 4,8±0,7* 5,9±0,8*
Д1апазон шдив1дуальних коливань, % 0,5-2,5 1,0-4,0 2,5-5,0 3,6-5,5 4,5-5,0 3,5-13,5
Юльюсть аберацш
на 100 клггин 1,7 2,8 3,6 5,0 4,75 6,1
на аберантну метафазу 1,07 1,08 1,06 1,10 1,2 1,3
Юльюсть обстежених, у яких частота аберацш перевищувала 3%
Абсолютна 0 11 8 26 4 5
Ыдносна, % 0 36,7 80 100 100 100
Примгтка. * — р1зниця показнишв в1ропдна у пор1внянш з такою у здорових ос1б (Р<0,05).
Таблиця 4. Спектр аберацш в обстежених на 100 клггин
Групи обстежених Хроматидн! Хромосомн!
поодинок! фрагменти обм!ни парн! фрагменти дицентрики ацентричн! к!льця
Здоров1 особи 1,04 0,06 0,62 — —
Хвор1 без новоутворень 1,8 0,16 0,87 0,03 0,1
з доброяюсною глюмою 2,8 0,2 0,53 — 0,2
з злояюсною глюмою до лшування 3,4 0,5 1,1 0,05 0,2
шсля лшування 3,0 0,5 0,4 0,25 0,25
з метастазами 4,6 0,8 0,3 0,1 0,1
рень — 69,5% i 2,0, з доброяшсною глюмою — 85% та 3,0, з злояшсною глюмою — 78% та 3,9.
Серед аберацш хроматидного типу перева-жали поодинош ацентричш фрагменти. Най-бiльшу кiлькiсть хроматидних обмiнiв виявляли у хворих з злояшсною глюмою та з метастазами у головному мозку.
Серед аберацш хромосомного типу перева-жали парш ацентричш фрагменти, проте, !х шльшсть не перевищувала середньопопуля-цiйноi норми [10]. Слад зауважити ввдсутнють у хворих з доброяшсною глюмою без лшування дицентричних хромосом, що, можливо, можна використовувати як додатковий критерш тд час визначення ступеня злояшсноста пухлини.
Таким чином, за даними аналiзу структур-них хромосомних аберацш у лiмфоцитах пери-фершно'1 кровi хворих з глiомою головного мозку встановлене достовiрне збiльшення частоти виявлення рiзних типiв пошкодження хромосом у порiвняннi з такою у контрольнш групi. Отри-манi результати сшвпадають з даними iнших дослiдникiв, яш також встановили збiльшення порiвняно з контролем частоти виникнення структурних змш у лiмфоцитах периферiйноi кровi пащенив з онкологiчними захворюван-нями шшо! локалiзацii [10, 16].
Пiд час цитогенетичного аналiзу в усiх обстежених виявлеш мультiаберантнi клiтини (МАК), характеристика яких представлена у табл. 5.
Середньогрупова шльшсть МАК у здорових оиб становила (1,6±1,0)%. У хворих вона була достовiрно бшьша, нiж у контрол^ у хворих без новоутворень — (6,6±1,9)%, з доброякiсною глiомою — (6,3±1,4)%, з злоякiсною пухли-ною до лшування — (11,4±2,3)%, шсля лiку-вання — (11,1±1,1)%, у хворих з метастазами — (12,8±1,1)%. Таким чином, у мiру збiльшення ступеня злояшсност значно зростала частота виявлення МАК.
МАК виявлеш у 5,0% здорових оиб, 26,6% хворих без новоутворень, 30% хворих з доброя-
шсною глiомою, 54% з злояшсною глюмою до лшування, у Bcix — шсля лшування, у 60% хворих з метастазами. Тобто, у мiру збшьшення ступеня злояшсноста пухлин достовiрно збiльшувалася кiлькiсть хворих, у яких виявляли МАК.
Ввдомост про частоту виявлення МАК у лiмфоцитах перифершно! кровi осiб, яш зазнали впливу мутагенних чинникiв, наведеш багатьма дослiдниками [9, 11, 13]. Шд час дослiдження лiмфоцитiв перифершно! кровi у 50 хворих на рак ендометрда МАК виявленi у 14 хворих (28%) [6]. Не виключено, що мутагеннi чинники (як зовшшш, так i внутрiшнi) зумовлюють змiни як на хромосомному, так i генному рiвнi; при цьому можуть пошкоджуватися групи генiв, яш беруть участь у процесах репарацп та репль кацп ДНК. Цей чинник (мутащя генiв), в свою чергу, може спричинити появу клггин з великою шльшстю пошкоджень. При цьому хромосомш аберацп можуть виникати не тшьки в одному, а у шлькох локусах. Таким чином, виникае "ланцюговий процес" появи хромосомних аберацш [13]. Не виключено, що у здорових оаб, у яких не порушеш системи репарацп, щ клггини елiмiнуються.
Отже, встановлено достовiрне збiльшення частоти виявлення аберацш хромосом, шлькоста анеупло!дних клiтин та МАК в лiмфоцитах периферiйноi кровi хворих з глiальною пух-линою, яке позитивно корелювало з ступенем злояшсноста глiоми.
Список лгтератури
1. Воробцова И.Е., Тимофеева Н.М., Богомазова А.Н. и др. Возрастная зависимость частоты стабильных хромосомных аберраций, определяемых методом FISH, в лимфоцитах здоровых доноров и лиц, подвергшихся неконтролируемому облучению в малых дозах // Успехи геронтологии. — 1999. — Вып.3. — С.233-239.
2. Зозуля Ю.А., Гридина Н.Я. Молекулярная генетика глиом и перспективы молекулярной нейрохирургии // Вопр. нейрохирургии. — 1998. — Т.44, №4. — С.45-51.
Таблиця 5. Середньогрупова частота мульт1аберантних клггин в обстежених трупах
Групи обстежених Шльшсть обстежених Частота МАК, %
разом у яких знайдеш МАК
абс. %
Здоровi особи 20 1 5,0 1,6±1,0
Хворi без новоутворень 30 8 26,6 6,6±1,9*
з доброяюсною глюмою 10 3 30,0 6,3±1,4*
з злояюсною глюмою до лшування 26 14 54,0 11,4±2,3*
шсля лшування 4 4 100 11,1±1,1*
з метастазами 5 3 60 12,8±1,1*
3. Ильинских Н.Н. Биологические факторы мутагенеза // www.biometrica.tomsk.ru/ftp/medicine.
4. Монахов А.С., Гуляев А.В. Цитогенетическое и медико-генетическое исследование в семьях с высокой предрасположенностью к развитию рака желудочно-кишечного тракта // Вопр. онкологии.
— 1993. — Т.39, №6. — С.184-188.
5. Монахов А.С., Аксенов А.В., Князев П.Г. и др. Цитогенетическое и молекулярно-генетическое исследование меланом //Вопр. онкологии. — 2002.
— Т.48, №2. — С.179-185.
6. Несша 1.П., Воробйова Л.1. Характеристика хромосомних змш у лiмфоцитах периферично! кровi хворих на рак ендометрш // Тези доп. II з'1зду медичних генетишв Украши. — Львiв, 1995.
— С.106.
7. Олейник Е.К., Бахлаев И.Е., Агеенко А.И. Активация лимфоцитов крови больных раком легкого поликлональными митогенами // Вопр. онкологии.
— 1997. — Т.43, №6. — С.584-586.
8. Останин А.А., Центнер М.И., Хонина Н.А. и др. Антигенспецифическая иммунотерапия в комплексном лечении больных злокачественными опухолями головного мозга // Вопр. онкологии.
— 2003. — Т.49, №2. — С.170-174.
9. Пилинская М.А., Шеметун А.М., Дыбский С.С. и др. Выявление мультиаберрантных лимфоцитов при цитогенетическом обследовании различных групп людей, контактирующих с мутагенными факторами // Цитология и генетика. — 1994.
— Т.28, №1. — С.27-32.
10. Полишук Л.З., Несина И.П. Структурные аберрации хромосом в лимфоцитах периферической крови у больных предраком и раком эндометрия // Цитология и генетика. — 1995. — Т.29, №3.
— С.17-24.
11. Севанькаев А.В. Некоторые итоги цитогенети-ческих исследований в связи с оценкой последствий Чернобыльской аварии // Радиационная биология. Радиоэкология. — 2000. — Т.40, №5.
— С.589-595.
12. Фролов А.К., Арцимович Н.Г., Сохин А.А. Имму-ноцитогенетика. — М: Медицина, 1993. — 239 с.
13. Чеботарев А.Н. Новый подход к оценке мутагенности цитогенетическими методами // Вес. РАМН.
— 2000. — №5. — С.23-26.
14. Чехун В.Ф. О новой стратегии лечения онкологических больных // Doctor. — 2003. — №4.
— С.7-10.
15. Якубовская Р.И. Современные представления о молекулярных механизмах канцерогенеза и опухолевой прогрессии как основа для разработки новых методов терапии злокачественных новообразований // Рос. онкол. журн. — 2000. — №6.
— С.42-49.
16. Barrios L., Miro R., Cabalin M.R. et al. Chromosome instability in bladder carcinoma patients // Cancer Gen. Cytogen. — 1990. — V.49, N1. — Р.107-111.
17. Hagmar L., Brogger F., Hansteen I. Cancer risk in humans predicted by increased levels of chromosomal aberrations in lymphocytes: nordic study group on the health risk of chromosome damage // Cancer Res. — 1994. — V.54. — P.2919-2922.
18. Lazutka J.R., Lekevicius R. et al. Chromosomal aberrations and sister chromatid exchanges in populations: effects of occupational and environmental exposures // Mutat. Res. — 1999.
— V.445. — P.225-239.
19. Rodvall Y., Anibom A., Spannare B. Glioma and occupational exposure in Sweden, a case-control study // Occup. Environ. Med. — 1996. — V.53, N8.
— Р.526-532.
20. Tucker J., Preston R. Chromosome aberrations, micronuclei, aneuploidy, sister chromatid exchanges and cancer risk assessment // Mut. Res. — 1996.
— V.365. — P.147-159.
Цитогенетические особенности лимфоцитов
периферической крови у больных с глиомой головного мозга различной степени злокачественности Болтина И.В., Гридина Н.Я. У больных с глиомой головного мозга установлено достоверное увеличение частоты выявления аберраций хромосом, количества анеуплоидных и мультиаберрант-ных клеток в соматических немалигнизированных клетках (лимфоцитах периферической крови) в зависимости от степени злокачественности опухоли.
Cytogenetic peculiarities of peripheral blood lymphocytes at cerebral glial tumor of different malignancy Boltina I.V., Gridina N.Ya.
The statistically significant increase of chromosomal aberration frequency, aneuploidy and multiaberrant cells in nonmalignant somatic cells (peripheral blood lymphocytes) of patients with a glial tumor dependent on its malignancy was established.
Коментар
до статт/ Болт'тоТ 1.В., Грид'шо)' Н.Я. "Генетичн/ особливост/ л'шфоцит'в перифершно)' кров/ у хворих з глюмою головного мозку р/'зного ступеня злоямсностГ
Представлена публкащя присвячена важливому питанню — визначенню цитогенетичних розладiв при злояюс-них глюмах головного мозку. Об'ектом дослщження обраш не самi пухлини, де цитогенетичш порушення вивченi досить детально, а лiмфоцити кровi, як за твердженням авторiв, мало дослщжеш.
Робота виконана на високому методичному рiвнi, у великоТ когорти хворих. Отримаж дуже важливi результати, як свiдчать, що змiни в геномi вiдбуваються не лише в пухлинах, а й у лiмфоцитах кровi хворих. Автори вста-новили, що частота виявлення аберацп хромосом, рiвень анеуплощносп та мультiаберантностi лiмфоцитiв кровi прямо пропорцiйнi ступеню злоякiсностi глюм. Практично у кожному п'ятому лiмфоцитi у кровi хворих з глюмою виявлеж ознаки анеуплощносл, а дiапазон коливань кiлькостi анеуплоТдних клiтин становив вщ 14,0 до 39,5%, тобто, у деяких спостереженнях практично 40% лiмфоцитiв мали цитогенетичж розлади. При глiомi виявлено також збiльшення у 3 рази ктькосл аберацiй в хромосомах лiмфоцитiв, у порiвняннi з такою у здорових оаб. Наведет порiвняння цитотоксичних змiн лiмфоцитiв у хворих з метастазами та з доброяюсними пухлинами, як свiдчили, що за наявносл метастазiв та злоякюних глiом змiни подiбнi, при доброяюсних пухлинах — порушення менш виражеж. Автори пiдтверджують своТ результати даними шших дослiдникiв, якi виявляли цитогенетичш змши в лiмфоцитах у хворих з меланомою, що дозволило авторам висловити думку, що ц змши в лiмфоцитах характеры для злояюсних пухлин мозку i Тх можна використовувати як прогностичш та дiагностичнi критерп.
В той же час автори вщзначили, що пiсля оперативного видалення пухлини та хiмiотерапiТ цитогенетичш змши в лiмфоцитах зберiгаються, що потребуе окремого пояснення або проведення додаткових дослщжень.
Таким чином, автори отримали незаперечш данi про наявнють значних цитогенетичних змiн в лiмфоцитах при глiомах мозку, якi ствпадають з даними iнших дослiдникiв. В той же час вс ц змiни автори пов'язують з пухлинами мозку ^ на жаль, мало говорять про змши функцп лiмфоцитiв, якi е основними клiтинами iмунноТ системи i вщповн дають за протипухлинну резистентжсть та iмунiтет. У численних дослщженнях, в тому чи^ спiвробiтникiв вiддiлу нейроiмунологiТ, доведено, що при злояюсних глiомах пошкоджуються окремi ланки iмунноТ системи, блокуеться активащя лiмфоцитiв, в кiлька разiв пщсилюються процеси апоптозу в лiмфоцитах (М.1. Лiсяний та спiвавт., 2002; 2004; С.А. Сютяк, 2003; О.В. Маркова, 1991 та багато шших). Проведен авторами дослщження цитогенетичних змш в лiмфоцитах ще раз пiдтверджують наявжсть та тяжкiсть порушень системи iмунiтету при пухлинах, якi уражують не лише окремi функцiТ, а й геном кл^ини, цi порушення хромосом та геному е допомiжними ознаками вторинного iмунодефiцитного стану, який виникае при глiомi мозку.
Як i будь-яка добротна та глибока наукова праця, дана публкащя спонукае до певних роздумiв про значення отриманих результалв. Не ставлячи п^д сумжв об'ективнiсть i достовiрнiсть отриманих матерiалiв, хочемо запитати, чому цитогенетичнi змши в лiмфоцитах не е специфiчними, а рiзняться лише кiлькiстю порушень, як при патологи травного каналу, так i при злояюсних глюмах; схоже на те, що це е загальною реак^ею лiмфоцитiв на дто чинникiв запалення, наприклад, при гастрил чи iнших захворюваннях. Лiмфоцити належать до клiтин з короткою тривалютю життя, яка становить вщ 3 до 30 дiб, а ^альш пухлини утворюються роками, i цитогенетичнi змiни в пухлинах накопичуються пщ час Тх пролiферацiТ. Виникае запитання, в який споаб це передаеться з пухлинноТ клiтини до лiмфоцитiв, якi постiйно оновлюються в кровотоку. Автори припускають, що це е вплив мутагенних (зовжшшх та внутршшх) чинниюв, якi зумовлюють змши в лiмфоцитах. Якщо це так, то чому утворюються пухлини мозку, а не лiмфоми та лейкоз або обидва види пухлин, проте, нейрохiрургiчна та гематолопчна практика не пщтверджуе це припущення. Якщо цитогенетичш порушення на рiвнi хромосом та груп гешв виникають не лише в кл^инах глюми, а й у лiмфоцитах, напрошуеться запитання, а де ще вони можуть бути, i тодi пухлини, як доброяюсш, так i злоя-кiснi е не мкцевим процесом, який можна вилкувати, видаливши пухлину, а це загальна генетична хвороба всього оргашзму, що пщтверджують данi авторiв, яю встановили, що пiсля видалення пухлини (шсля хiрургiчного втручання та хiмiотерапiТ) цитогенетичнi порушення в лiмфоцитах збер^аються. Можливо, це два рiзнi, не пов'язаш один з одним процеси в оргажзм^ один з яких е онкопролiферативним, що вiдбуваеться у мозку, а шший — прозапальний, загально адаптацшний, який вiдбуваеться в лiмфоцитах i виникае як при загальних процесах (не пухлинних), так i при утворенш доброякiсних i злоякiсних пухлин.
На жаль, автори утримались вщ пояснень з цього приводу i лише констатували факти та пояснили наслщки впливу на лiмфоцити гiпотетичних "зовнiшнiх та внутршжх мутагенних чинникiв".
Запитань з приводу представлених в статл даних можна поставити дуже багато, що свщчить про важливють пiднятоТ проблеми, тому можна рекомендувати, при можливосп, провести бтьш широке обговорення отриманих даних, зважаючи на поставлеш запитання.
М.1. Лаяний, професор, зав. в/'дд/'лом нейро'шунологи ¡нституту нейрох/'рургп ш.акад.А.П.Ромоданова АМН УкраУни
