CC BY
225Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 23 (62). № 3. 2010 г. С. 119-126.
УДК 811.161.2'367 : 371/378.147.214
ТРУДНОЩ1 П1Д ЧАС ВИВЧЕННЯ ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ У ВИЩ1Й ТА СЕРЕДН1Й ШКОЛ1
Ачилова В.
Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского, Симферополь, Украина
E-mail: alisherai@mail.ru
У статп подано методичш рекомендаци щодо подолання труднощiв пiд час ви-вчення односкладних речень у вищш та середнiй школi.
Ключовi слова: односкладш речення, двоскладнi речення, головний член одно-складного речення, типолопя, методика вивчення.
Проблема вивчення односкладних речень як у вищш, так i середнш школi не втрачае актуальностi, оскiльки, на думку методиспв-практиюв, цi речення засвою-ються чи не найскладшше [1, с. 32]. В украшськш лiнгводидактицi е низка праць, де уточнюються, деталiзуються окремi аспекти типологп односкладних речень (Г. Ар-поленко, О. Болюх, В. Мороз, Л. Рабанок, Г. Чирва та ш.), звертаеться увага на функщонування цих структур (С. Ермоленко, Л. Павляна, О. Коростишевська, З. 1ваненко та iн.), пропонуються ефективш пiдходи до !х вивчення (В. Горяний, Р. Хриспаншова, В. Сидоренко, М. Заоборна, Н. Мордюк та ш.). Однак складнiсть проблеми, яка пояснюеться складнiстю i багатограннiстю самого речення, тдтримуе iнтерес до вдосконалення методики вивчення односкладних речень.
Мета статт - охарактеризувати труднощi, що виникають пiд час вивчення односкладних речень, i з'ясувати шляхи !х подолання.
Завдання статтi:
• охарактеризувати критери розмежування двоскладних та односкладних речень;
• описати типолопчш ознаки односкладних речень;
• запропонувати прийоми встановлення типiв односкладних речень.
Найперша складнiсть полягае в розумшш сутностi головного члена ще!
синтаксично! структури. Так, якщо в двоскладному реченш граматичну основу складають шдмет i присудок, якi перебувають в опозитивних вщношеннях (пiдмет видiляеться через протиставлення присудковi, а присудок - через протиставлення пiдметовi), то в односкладному реченнi таке протиставлення вщсутне i граматичну основу формуе недиференцшований головний член речення, що не е ш пiдметом, нi присудком [2, с. 68].
Односкладшсть речення не пов'язуеться з його неповнотою, i якщо двоскладне речення з одним головним членом е неповним., то наявшсть одного головного члена в односкладному реченш не спричиняе його неповноти. Односкладш речення, як i двоскладш, можуть бути повними або неповними, поширеними чи непоширеними. Односкладнi речення виступають неповними, якщо пропущено головний член або необхщний другорядний член речення: Не довiряй козу вовков1, а капусту коз1
(При^в'я) - у другш частиш складного речення пропущено головний член не довiряй; Прапори будуть? - В1зьмемо, синку, в1зьмемо (О. Копиленко) - пропущено додаток прапори.
Вагомий внесок у вивчення односкладних речень ушс О. Шахматов, на погляди якого при встановленш тишв односкладних речень спираеться бшьшють сучасних мовознавщв.
Класифшащя односкладних речень е дискусшною проблемою сучасного синтаксису. Деяю вченi не визнають односкладних означено-особових речень, вважаючи !х двоскладними, у яких наявнiсть пiдмета створюватиме плеоназм. 1нколи не вид> ляються окремо й узагальнено-особовi речення. Ч^ко не встановлено меж мiж од-носкладними буттевими з детермiнантами чи вказiвними займенниками i неповними двоскладними реченнями. Генiтивнi речення вiдносять як до дiеслiвних безособо-вих, так i до iменних через можливють уведення до синтаксично! парадигми речення екзистенцшно! зв'язки. Не вс дослiдники визнають односкладнiсть безособових речень моделi «предикатив + шфшггив», вважаючи !х двоскладними. Номiнативнi речення також розглядають як неповнi двоскладнi на пiдставi того, що головний член таких речень сшввщноситься не iз суб'ектом судження, а з його предметом як назва поди. До номшативних речень залучаються називний уявлення з функцiею репрезентаци подальшо! шформаци, а також вокативнi з функцiею модально чи емоцiйно забарвленого звертання тощо [3, с. 423].
У сучасному схщнослов'янському мовознавствi усталилася класифшащя односкладних речень, за якою видiляють односкладнi означено-особовi, неозначено-особов^ узагальнено-особовi, безособовi, iнфiнiтивнi та геттивш речення [4, с. 395].
Через адекватшсть граматичних форм головного члена найбшьшу складнiсть у розмежуваннi становлять першi три типи односкладних речень. Так, збтаються фо-рми головних компоненпв означено-особових та узагальнено-особових речень, зок-рема дiеслiв першо! особи однини та множини дшсного способу: Розплющую очг 7 раптом бачу у в1кнах глибоке небо 7 в1ти берез (М. Коцюбинський) - означено-особове i Зрiжу голову, вийму серце, дам пити - [буде говорити] (Загадка) - уза-гальнено-особове; Привезем гарбу соломи та замшим з нею глини (М. Вшграновсь-кий) - означено-особове i Поживемо - побачимо (При^в'я) - узагальнено-особове.
Збтаються форми дiеслiв друго! особи однини i множини дшсного та наказово-го способiв: Може, на зор1 лтатимеш сим ? (М. Пригара) - означено-особове речення i Удосв1та встанеш - бшьше дта зробиш (При^в'я) - узагальнено-особове речення; Серце, серце мое! Навчись тишини... (С. Плужник) - означено-особове i Добре дыо роби смыо (При^в'я) - узагальнено-особове; Мог люб1, до мене ходть! (Леся Укра!нка) - означено-особове i Шукайте - 7 знайдете (Бiблiя) - узагальнено-особове.
Зб^аються i форми третьо! особи множини тепершнього часу, а також минуло-го часу множини головних члешв^е^в неозначено-особових та узагальнено-особових речень: Пораненого кладуть на покос тд яблунею в холодку (О. Гончар) -неозначено-особове i Подарунок назад не беруть (Н. тв.) - узагальнено-особове; Латину тыьки що сказали, [що од Енея есть посли] (I. Котляревський) - неозначе-
120
но-особове i Купили кругленьке, думали - новеньке, [а воно усе в дгрках, труситься в руках] (Загадка) - узагальнено-особове.
Зб^ граматичних форм головних члешв означено-, неозначено- та узагальнено-особових речень зумовлюе врахування i семантичних ознак цих форм, що визнача-ють синтаксичну семантику речень. При цьому в самих назвах титв речень зазна-чено, як мислиться суб'ект дп: в означено-особових реченнях особа означена (конкретна), якою може бути мовець або адресат мовлення; у неозначено-особових реченнях дшова особа мислиться неозначено або з певних причин не називаеться, оскшьки важливим е факт протшання ди; в узагальнено-особових реченнях дiя е часто повторюваною, властивою вшм або багатьом особам, вона типова, безпосере-дньо не стосуеться сшврозмовника, мае узагальнене значення.
У процес синтаксичного аналiзу означено-особовi та неозначено-особовi одно-складнi речення можуть сплутуватись iз неповними двоскладними реченнями з опущеним пiдметом. При цьому критерiем розмежування односкладних та двоскла-дних речень е можливють вiдновлення у двоскладних реченнях пiдмета з контексту: Де ж ви, яст квтоньки? Позгасали, поспадали [квтоньки], як на неб1 з1роньки (С. Руданський). Крiм того, головний член особових односкладних речень не може бути виражений дiесловом у формi третьо! особи однини тепершнього чи майбут-нього часу або у формi однини минулого часу та умовного способу, оскшьки таю форми не вказують на ч^ко означену особу, однак ця особа суттева для мовця. Речення з такими дiеслiвними формами е двоскладними неповними контекстуальни-ми: Народилася Лта Костенко на Кигвщим. Вiршi почне писати в ранньому вщ (В. Недшько); Довго дивився старий олень на мертве село у долин i не ми утзнати його. Пшов у лiси та верховини (М. Яцюв); Людина завжди потребуе когось, кому б могла вилити свое горе i вiдвести душу (В. Козаченко).
Найбшьшою рiзноманiтнiстю вираження головного члена характеризуются бе-зособовi речення, що зумовлюе труднощi в !х розшзнаванш. Змютова специфiка бе-зособових речень полягае у позначенш дiй чи сташв, що не залежать вщ активного дiяча чи носiя стану.
Основний морфолопчний вияв головного члена безособових речень - безосо-бове дiеслово в граматичнiй формi третьо! особи однини тепершнього i майбутньо-го часу або формi середнього роду минулого часу (з часткою -ся чи без не!): А в степу весте, весте (О. Гончар); Свтало по-березневому рано (З. Тулуб); В головi у Соломи розвиднЫось (М. Коцюбинський).
Головний член безособових речень може бути складеним, якщо в безособовш формi вжито шформацшно недостатню лексему - модальне чи фазове дiеслово: На сходi починало дтти (О. Гуре!в); Недовго гм довелось шукати води (М. Коцюбинський).
Безособово! форми у позицп головного члена безособових речень набувають особовi дiеслова (незворотнi чи зворотш), вжитi в безособовому значеннi: Потд льодом геть загуркотыо (Т. Шевченко); [Не розумiю], чому подумалося про це са-ме зараз? (В. Собко). Природш процеси можуть реалiзовуватися з допомогою яко-гось предмета, що виконуе дiю, або ж явища природи, що е джерелом ди (стану), тому в таких реченнях переважно наявний непрямий додаток в орудному вщмшку, а
121
вони синонiмiчнi з двоскладними реченнями, пор.: Дужче обвiваe густим теплим духом чебрику... (В. Винниченко) - односкладне i Прохолода nовiяла з л1су (М. Стельмах) - двоскладне [2, с. 122].
Типовим е морфолопчне вираження головного члена безособовими предикати-вними формами на -но, -то: Стан справ вiдбито в одноголосно прийнятт резолюцИ (З газети). Синтаксичними синошмами речень з формами на -но, -то е неозначено-особовi речення, а також двоскладш, у яких iменна частина складеного присудка виражена пасивним дiеприкметником. Пор.: На сивих лугах скошено отаву (М. Рильський) - безособове; На сивих лугах скосили отаву - неозначено-особове; На сивих лугах скошена отава - двоскладне. Не слщ сплутувати форми на -но, -то i пасивш дiеприкметники у формi середнього роду. Дiеприкметник матиме закшчен-ня -е, а безособовi форми закiнчуються на -о, пор.: Там усе правильно записано (В. Собко ) - односкладне речення i Там усе правильно записане - двоскладне. При синтаксичному розборi слщ розрiзняти мiжмовнi словоформи-омонiми. Так, в укра-1нськш мовi скошено - безособова форма, а в росшськш мовi скошено - коротка форма пасивного дiеприкметника середнього роду, пор.: укр. Сгно скошено - односкладне речення i рос. Сено скошено — двоскладне.
У безособових конструкщях головний член може бути виражений предикатив-ним при^вником з яюсно-оцшним значенням: Зоряно, тихо в простор7 (О. Гончар). Вш часто поеднуеться з дiесловом-зв'язкою на зразок було, стало, ро-биться тощо, з шфштивом як залежним компонентом або з першим та другим дiе-словами одночасно: Було голо й пусто в степу (А. Головко); У лгсг стало ще ти-хше (М. Стельмах); Важко перебтьшити т1 серйозт насл1дки, [що гх мала для украгнщвутрата власног ел1ти] (О. Субтельний); Як весело було широкими грудьми повгтря краяти (М. Рильський). Головними членами можуть бути яюсно-оцшш предикативи iменникового походження або !х поеднання з дiеслiвними формами: Шкода мет матер1 старог (Панас Мирний); Та ниш грiх замкнути в клтку выьну мисль (I.Франко); Йому було сором дивитися людям в оч1 (Г. Хоткевич). При синтаксичному розборi слщ вiдрiзняти предикативш слова вщ при^вниюв-обставин та iменникiв. Пор.: Чутно плесют у струмочку (Леся Укра!нка). - Зима ледве чутно тдтшла (I. Муратов); Жаль стало батька (М. Коцюбинський). - Взяв гг жаль (I. Нечуй-Левицький).
Модально-предикативш при^вники належать до шформацшно недостатшх лексем, тому в складi головного члена безособових речень вони поеднуються з пов-нозначними лексемами - шфштивними формами повнозначних дiеслiв при можли-вому дiесловi-зв,язцi для вказiвки на минулий чи майбутнш час, шфштивними формами фазових i модальних дiеслiв, що поширюються iнфiнiтивами повнозначних дiеслiв, а також шфшггивними формами дiеслiв-зв'язок, що поширюються iменни-ми компонентами: Степом можна йти безв1сти (Ю. Яновський); Треба було щось думати (А. Головко); Треба тыьки умти слухати (М. Коцюбинський); Треба бути щирим / вимогливим до себе (О. Довженко). При зворотному порядку компонент та штонацшному !х вщокремленш речення квалiфiкуеться як двоскладне [5, с. 18 - 19], пор.: Приемно вiдчувати прохолоду ноч1 (П. Колесник). - Вiдчувати про-холоду ноч1 тсля спекотного дня кожному приемно.
122
З огляду на те, що модальне значення предикативних при^вниюв е супровщ-ним, додатковим до того, що виражаеться повнозначними лексемами, конструкци на зразок Нам треба голосу Тараса (П. Тичина); Не треба мет вашого золота (М. Стельмах) вважаються безособовими речениями з незамщеною позищею iнфiнiтива бшя модально-предикативного прислiвника в складi головного члена, пор.: Нам треба [чути] голос Тараса; Не треба мет [мати] ваше золото [5, с. 65].
Особливо! уваги при синтаксичному розборi потребують конструкци, головний член яких виражений безособовими заперечними формами:
• заперечним словом нема / немае i спiввiдносними з ним часовими формами дiеслiв бути, стати (не було, не буде, не стало): Отчизни гншог нема в нас i не буде (М. Рильський); У гаю, гаю eimpy немае (Т. Шевченко). Таю конструкци можуть бути елштичними: Bid козла m шерстi, m молока [немае] (При^в'я);
• заперечними займенниками i при^вниками з наголосом на заперечнш частщ на зразок шкому, шким, ш з ким, шчим, ш до чого, нще, школи, н1як, що мають модальне значення, переважно з iнфiнiтивом; Ледачому все тколи (При^в'я); Шчим вас потшити (З газети); О вiршах уже тчого й думать (Т. Шевченко); А на перот яблуку тде впасти вiд людей, [ус прийшли проводжати перших добровольщв] (В. Собко).
Характерними ознаками цих заперечних займенниюв i при^вниюв е, по-перше, !х змютова е^валентнють з модальними дiесловами та модальними преди-кативними при^вниками, пор.: О вiршахуже тчого й думать - О вiршахуже не можу / не можна й думать; по-друге, здатнють розкладатися на заперечне слово нема i займенник чи при^вник: ткому - нема кому, тде - нема де тощо [5, с. 66].
Зрщка головний член односкладних безособових речень може виражатися стверджувальними при^вниками чи формами займенниюв з модальним значенням на зразок де, коли, як, хто, що з обов'язковою лопчно видшеною зв'язкою, яю по-ширюються iнфiнiтивними дiеслiвними формами: ...С де жити (С. Гуцало); Буде з ким, старенькт, мен вечорком на лавi гомонть (I. Жиленко). Характерними ознаками цих модальних компонент е, по-перше, змютова е^валентнють з модальними дiесловами та модальними предикативними при^вниками, пор.: Малт краплим е куди губитись (Г. Чубач) - Мала краплина може губитись; по-друге, здатнють виражати заперечне модальне значення в безособових питальних риторично-модальних реченнях (у розповщних безособових конструкцiях таке значення вира-жають заперечнi модальш займенники та прислiвники), пор.: Що Ш тепер у œrni робити? (Т. Шевченко) - Шчого ïu тепер у свiтi робити [5, с. 67].
В односкладних шфштивних реченнях щеться про дда безвщносно до часу й особи. У таких реченнях наявний синтаксично незалежний вщ шших члешв речення шфшггив. Описано таю рiзновиди цих структур [6, с. 170; 7, с. 206 - 207]:
а) власне шфтШивш (з часткою би / б чи без не!), яю мютять вказiвку на ба-жання, наказ, спонукання, запитання, категоричнiсть твердження, необхiднiсть, не-можливiсть, неминучiсть ди чи стану, а також (у складнотдрядному реченнi) мету якоюь дп: Прихилитися б у заттку до зеленоï землi (М. Стельмах); Нагородити
123
кращих робтниюв грамотами (З наказу); Старому - тлть, новому - процвети (М. Рильський); Чим утшить гг, пожалти, де цыющих вiдшукувать сл1в? (Т. Масенко); Душ1 моег не купить вам ат лавровими втками, Hi золотом, Hi хли бом, Hi орлом (П. Тичина); Пшла вночi до сторожки, щоб поворожити (Т. Шевченко);
б) шфШтивно-шенш i3 значенням об'ективно1 неминучосп:
• з дieсловами бути, (не) бувати: I добру, i щастю в цьому домi бути! (М. Нагнибща); Цьому, хлопче, не бувати (Ю. Мушкетик);
• i3 зв'язкою бути та iменною частиною: Двiчi молодим не бути (Пристав'я); Павловi Гайвд бути за провiдника (В. Сосюра);
в) тфттивно-безособовк
• з формами шфшггива на зразок (не) чути, (не) чувати, (не) знати, (не) видати, (не) шзнавати, (не) взнавати, що мютять вказiвку на сприй-мання, виявлення органами чуття й розумом: Йоньки не чути (Г. Тютюнник); Знати пана по халявах (Приств'я); [Кругом садочки, бшеньш хати,] i соловейка в гаг чувати (Леся Украшка); Було чути, як шумить море;
• з допомiжним дieсловом було: Було тут над чим плакати, сину! (Розм.);
г) шфштивно-називш (тфттивш теми), у яких шфштив позбавлений мо-дальних характеристик i лише називае тему подальшого роздуму: Жартувати та жартувати! Завжди отак, а що ж далi? (В. Самшленко).
Номшативш речення входять до iменного класу односкладних речень, i головний член таких речень виражаеться iменними частинами мови в називному вщмш-ку. Видшено таю рiзновиди номiнативних речень [2, с. 130 - 131; 4, с. 384 - 385; 7, с. 209 - 210]:
а) буттeвi (екзистенщальш) речення, що мютять нейтральну констатащю ю-нування предмета, явищ, процешв: Зима. Холоднеча. Засшжений лic (М. Стельмах); Три дт i сто вражень; Вона! Боже, справдi вона (В. Самшленко);
б) вказiвнi речення з частками ось, он, от, то, функщею яких е вказiвка на особу, предмет чи явище: I от Чернтв. Ранком вт ще спав (П. Тичина); Ось воно, його довгождане щастя (М. Стельмах);
в) оцшш речення з частками який (яка, яке, яю), такий (така, таке, таю), ну й, що за тощо, в яких констатащя юнування предмета супроводиться позитивною або негативною ощнкою: Весна, весна! Яка блакить! (П. Тичина); Що за втер з-за гори! (А. Малишко);
г) власне називш речення - власш назви оргашзацш, журналiв, газет, творiв художньо1 лтератури i мистецтва, марок товарiв i виробiв тощо: «Всесвт» [журнал]; «Собор» [роман]; «Динамо» [команда]; Мнстерство освти i науки Укрални [вивюка на установ^;
г) «називний уявлення», де мютиться констатащя уявлення про предмет у св> домост мовця: Щастя! Воно прийшло, як завжди, неждано-негадано (О. Гончар).
Номшативш речення можуть бути непоширеними i поширеними. Поширеш включають тшьки означення чи пршменний додаток: Свiтлая, дивная мч
124
(Г. Чупринка ); Косовиця сщ.а. (З газети). Якщо ж у реченш, крiм означення, е обста-вина чи вiддiеслiвний додаток, то це двоскладне елштичне речення: Крейсер у за-тоцИ (О. Гончар); На вулиц три жтки (О. Довженко); На лузi косовиця ста. Слщ також вiдрiзняти односкладш номшативш речення вiд двоскладних неповних кон-текстуальних: - Хто твт батько? - Учитель. Гештивним е таке речення, в якому повщомляеться про наявшсть певного предмета (предме^в) у великiй кiлькостi або ж про штенсившсть вияву опредмечених дiй, процесiв чи станiв. Головний член таких речень виражений синтаксично незалежним (переважно повторюваним) iмен-ником у родовому вiдмiнку: Там-то зыля, овощу! Там-то цвту! (Марко Вовчок).
У шкшьшй граматищ шфшггивш речення розглядаються як рiзновид безособових, а гештивш речення не вивчаються.
Для систематизацiï й закршлення вивченого про односкладнi речення корисним стане алгоршмзована схема розмежування двоскладних та односкладних речень i визначення титв односкладних речень з видшенням ключових позицiй.
1. Якщо в реченш немае слова в називному вщмшку, перевiрити, чи змют зро-зумiлий iз самого речення: нi - речення двоскладне неповне; так - речення односкладне певного типу.
2. Якщо форма дiеслова дозволяе ввести пщмет я (ти, ми, ви), а дiя вщбуваеть-ся тут i зараз - це односкладне означено-особове речення.
3. Якщо можна умовно ввести шдмет уа я (усi ти, уа ми, усi ви), а дiя вiдбува-еться с^зь i завжди - це односкладне узагальнено-особове речення.
4. Якщо в речення за змютом можна умовно ввести тдмет хтось (хто-небудь) -це неозначено-особове речення.
5. Якщо в речення неможливо ввести пщмет (слово в називному вщмшку), а головний член виражений незалежним шфштивом - це односкладне шф™-тивне речення.
6. Якщо в речення неможливо ввести пщмет (слово в називному вщмшку), а в складi головного члена шф™тив залежний або головний член мае шше мор-фолопчне вираження - це односкладне безособове речення.
7. Якщо в реченш е слово в називному вщмшку, а дiеслова немае, перевiрити, чи е обставина: так - речення двоскладне неповне; ш - речення односкладне номшативне певного рiзновиду.
У В А Г А! Не слщ шдставляти займенники вш (вона, воно, вони).
Висновки i перспектива. Таким чином, визначення типу односкладного речення мае грунтуватися на комплексному, семантико-структурному аналiзi цього речення, i насамперед - його головного члена. Для визначення типу односкладного речення цшком достатньо матерiалу аналiзованого речення, тодi як розпiзнавання
125
неповного речення - двоскладного чи односкладного - вимагае виходу за межi ана-лiзованоï конструкци i врахування контексту.
Список литературы
1. Бровко А. С. Трудности синтаксического анализа / А. С. Бровко. - К. : Освита, 1991. - 80 с.
2. Шульжук К.Ф. Синтаксис украшсьюл мови / К. Ф. Шульжук. - К. : Акадетя, 2004. - 408 с.
3. Селшанова О.О. Сучасна лшгвютика : термшолопчна енциклопедш / О. О. Селшанова. - Полтава : Довкшля-К, 2006. - 716 с.
4. Грищенко А. П. Односкладне речення // Украшська мова : енциклопедш / [редкол. : В.М. Руса-швський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та ш.]. - К.: Укр. енцикл., 2000. - С. 395 - 397.
5. Заоборна М. С. Просте речення. Складт випадки анал1зу / М. С. Заоборна. - Тернотль : Шдру-чники i поибники, 2002. - 126 с.
6. Гуйванюк Н. В. Украшська мова. Схеми, таблищ, тести / Н. В. Гуйванюк, О. В. Кардащук, О. В. Кульбабська - Львш : Свгг, 2005. - 304 с.
7. Загштко А. П. Теоретична граматика украïнськоï мови. Синтаксис / А. П. Загштко. - Донецьк : ДонДУ, 2001. - 662 с.
Ачилова В. Трудности при изучении односоставных предложений в высшей и средней школе / В. Ачилова // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2010. - Т. 23 (62), № 3. - С. 119-126.
В статье предложены методические рекомендации по преодолению трудностей при изучении односоставных предложений в высшей и средней школе.
Ключевые слова: односоставные предложения, двусоставные предложения, главный член односоставного предложения, типология, методика изучения.
Achylova V. Difficulties in Studying Mononuclear Sentences in High and Secondary Schools / V. Achylova // Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky National University. - Series: Philology. Social communications. - 2010. - Vol. 23 (62), No 3. - P. 119-126.
This article contains methodological recommendations on coping with difficulties in studying mononu-clear sentences in high and secondary schools.
Key words: mononuclear sentence, two- member sentence, principal part of the mononuclear sentence, typology, instruction methods.
Поступила в редакцию 01.09.2010 г.
126
