CC BY
123
В. Ю. Осипова, кандидат філософських наук, доцент ТРАНСГРЕСИВНА МАГІЯ ГЛАМУРУ
Проаналізовано феномен гламуру як складової соціокультурного механізму сучасної моди. Стандарти престижу, що активно транслюються сучасними мас-медіа як модний еталон успішності, працюють у масовій свідомості за магічним принципом «подібне породжує подібне», фігуруючи як безпосередній взірець для наслідування. Стихійні розкутість і вседозволеність як наслідок зняття культурних заборон відповідають найвибагливішим критеріям трансгресії, стверджуючи сексуальність у статусі центрального елементу популярного стилю гламур. Стверджується, що принцип дії гламурної магії працює за моделлю трансгресії: тільки після смерті вродженої даності відбудеться штучне створення сексуального образу успіху, конкурентоспроможного для участі в якнайпрестижнішій соціальній оргії.
Ключові слова: гламур, мода, магія, трансгресія, сексуальність, престиж, успішність, деконструкція, децентрація, центр, симуляція, симулякр, постмодернізм.
Актуальність проблеми. Стихійність сучасного виробництва в контексті теперішніх умов функціонування інформаційно-споживацького суспільства актуалізує деконструкцію як базовий формотворчий чинник, що генерує виникнення новітніх соціокультурних реалій. Така тенденція має властивість відповідним чином впливати на структури соціокультурних механізмів та призводити до змін в їхньому функціонуванні, набуваючи максимальної концентрації у відповідних різновидах дискурсивних практик.
Отже, проблемою, яку ми спробуємо розв’язати у цій статті, є сучасна особливість внутрішньої організації моди як соціокультурного механізму.
Аналіз останніх джерел і публікацій. Ступінь розробленості даної проблеми міститься у роботах Р. Барта, Ж. Бодрійяра, О. Васильєва, А. Голибіної, А. Гофмана, Л. Кибалової, М. Килошенко, Ж.-М. К’юбільє, Ю. Легенького, Ю. Лотмана, Я. Нерсесова, Л. Орлової, О. Проценко, В. Суемі, О. Фединої, А. Фернхема, Е. Фукса.
Актуальність написання цієї статті ми вбачаємо в тому, що теперішні умови гіпермобільності виробництва і стихійності споживацтва спричиняють появу нових і радикальних комунікативних еталонів та стандартів міжособистісних стосунків, які, пройшовши стадію становлення, зараз знаходяться у стадії закріплення, чим, власне, і зумовлюють потребу в ретельному аналізі та глибокому осмисленні.
Отже, метою статті є дослідження центральних елементів системи сучасної моди.
Виклад основного матеріалу. Надпотужний процес сучасного виробництва, поєднаний із прискореною циркуляцією інформації та вільним доступом до неї через посередництво мас-медіа, запустив незворотній процес деконструкції традиційної дії та структури соціокультурних механізмів, а також функціонування відповідних антропологічних, культурологічних, естетичних, соціологічних та інших моделей. Така тенденція призвела до виникнення нових перцептивних парадигм, які владно проголосили себе у новому стилі сучасності, який французький дослідник Ж.-М. К’юбільє небезпідставно назвав «порногламур»: «Сучасний стиль - цілком сформований і зрілий стиль, що засновується на цінностях культури 2-ї половини ХХ - початку ХХІ ст., виражає їх та, зі свого боку, впливає на їх утвердження. Це стиль маси, яка перемогла, сповнена самовпевненості і, незважаючи на всі виклики доби, з оптимізмом дивиться у майбутнє» [8, с. 163]. Досліджуючи витоки сучасної універсальної масовості, Ж.-М. К’юбільє цілком правомірно вказує на дві причини: першою з них є небувалий сплеск народжуваності в Європі протягом ХІХ ст., який призвів до колосального демографічного перемішування внаслідок війн та революцій ХХ ст., являючи собою другу причину тотальної масовості як феномену теперішнього. Таке вивільнення мас обумовило стрімку нівеляцію засадничих принципів багатовікової європейської культури та зародило на її уламках ембріон культури сьогодення: «Додавши сюди потужний вплив культури США, що первісно була культурою популярною, ми зрозуміємо, що обидва ці явища (демографічний вибух з наступними демографічно-культурними пертурбаціями), взяті як єдиний за наслідками й суттю чинник впливу, є дійсною, не в риторичному, а в історичному сенсі, варварською навалою - третьою в ряду варварських навал, що змінювали обличчя нашої цивілізації. Першою з них, як відомо, була навала дорійців, що зруйнували високорозвинену крито-мікенську цивілізацію, понизивши рівень культури до майже нульового, з якого потім розвинулася культура грецької архаїки; другою - навала германців, які за допомогою християнського фанатизму зруйнували греко-римську культуру до того ґрунтовно, що потім мусили довго, навпомацки й наосліп віднаходити втрачені надбання
античного світу - ця навала мала наслідком загальне спрощення, котре відобразилося в примітивній культурі “темних віків”; третьою виступає навала ХІХ-ХХ ст., котра на місці християнської культури та просвітницької культури з від-християнськими цінностями утвердила язичницьку культуру безмежного гедонізму, засновану на принципах успіху та насолоди» [8, с. 161-162]. У такий спосіб сучасна культура порногламуру склалася під непоборним впливом трансльованих на весь світ культурних стандартів США як наслідок спорожнення і регресії традиційної культури, її деконструкції та спрощення до рівня архаїки. Первісно-суспільний флер тваринних інстинктів, возведений у ранг абсолюту в американській ідеології престижу, неперевершено популяризований у кращих традиціях PR-у, комп’ютерно точно інтегрується у колективне несвідоме світових мас, продукуючи в їхньому уявному утопічну ілюзію, яка стверджує себе у колективній свідомості як реальне прагнення причетності через наслідування форми. Отже, порожнє місце центру зруйнованої третьою навалою європейської культури зараз посідає культура Америки: «По суті, Сполучені Штати зі своїм простором, зі своєю надзвичайною технологічною винахідливістю і простодушністю, включаючи й ті простори, які вони відкривають для симуляції, - єдине реально існуюче первісне суспільство» [2,
с. 74]. До означеної культурної кризи не одне століття світовим культурним центром була Франція із надвибагливими складними кліше, достеменно рафінуючи коло причетних. Вільне володіння французькою мовою було обов’язковим елементом виховання аристократів царської Росії. Із притаманною його стилю іронією, як ми вважаємо, у цьому разі не як філософ або соціолог, а спершу як француз, Ж. Бодрійяр пише про Америку: «Первісність проникла у цей гіперболічний та нелюдський універсум, який вислизає від нашого розуміння і далеко перевершує свої власні моральні, соціальні та екологічні засади» [2, с. 75].
Отже, ідеологія престижу, упроваджена американцями, актуалізується у соціокультурному просторі сучасності за моделями первісних форм релігійного життя, найпродуктивнішою з яких щодо цього аспекту проблеми ми однозначно вважаємо магію. Звичайно ж, звернення до магії для отримання влади, багатства, здоров’я, кохання та здійснення інших бажань не є новим для історії людства: «В усі епохи людської історії ми зустрічаємося з твердою упевненістю, що все це може бути досягнуто через посередництво магічного мистецтва. Часами віра ця просотується в усі прошарки суспільства, часами виганяється у середовище малоосвічених класів, а потім знов із новою силою охоплює все людство. Такої ж долі зазнають і теорії, якими намагаються пояснити магічні явища» [7, с. 246]. Для сучасного етапу суспільного розвитку за логікою висоти його історичного прогресу такими теоріями повинні виступати забобони: «Забобони - це теорія, а магія -діяльність, яка є наслідком такої теорії» [7, с. 13]. Але через деконструктивну регресію системи культурних цінностей забобони традиційної європейської культури на теперішньому етапі вже досягли статусу неоархаїчної форми релігії. Домінантна позиція предметно-речової сфери в ідеології престижу й успіху активно конституює концентрований знаково-символічний простір репрезентацій, орієнтованих на задоволення особистісних амбіцій, що відповідним чином надає моді як соціокультурному механізму пріоритетне місце у генерації символічних сенсів та градації форм для причетності. У такий спосіб можна сформулювати маніфест сучасної тілесності: «Аби бути успішним, слід виглядати успішним!». Отже, спостерігаємо суто магічний ефект, коли репрезентація успіху повинна зумовити наявність самого успіху: «Принцип же, з якого походить магічна дія - або, вірніше, принцип магії, - є до того очевидним, що визнається усіма авторами. Коротше за все його можна виразити, якщо не рахуватися із доданою оцінкою, словами Е. Б. Тайлора: помилкове висування ідеального перед реальним» [10, с. 131]. На відміну від щойно означеного зов-нішньо узагальненого погляду на магію як систему Е. Дюркгайм наводить внутрішні принципи її функціонування: «Ці принципи зазвичай зводяться до двох. Перший з них можна сформулювати так: все, що заторкує якийсь предмет, заторкує також усе те, що підтримує з цим предметом зв’язок завдяки близькості або будь-якій взаємозалежності. Відтак, те, що впливає на частку, впливає на все <...>. Усі ці випадки - це просто вияви закону заразливості <...>. Другий принцип можна зазвичай викласти у такому формулюванні: подібне породжує подібне. Наочне зображення якоїсь істоти або стану породжує цю істоту або цей стан» [6, с. 332-333]. Е. Дюркгайм зазначає, що, на відміну від чаклунства, де наявний суто феномен перенесення як асоціація у свідомості ідеї образу з ідеєю моделі, досліджувані ним ритуали мають ще й потужний креативний потенціал: «Вони не тільки припускають перенесення певного стану чи властивості, що передається від одного предмета до іншого, а й створення чогось цілком нового. Один лише факт зображення тварини породжує й створює цю тварину; імітуючи шум вітру або падаючої води, можна спричинитися до формування хмар і дощу тощо» [6, с. 333]. Отже, акцентуючи увагу на відтворенні,
наслідуванні та копіюванні як центральних елементах внутрішньої організації магії, Е. Дюркгайм дає таке визначення відповідних обрядів: «Вони складаються з рухів і вигуків і скеровані на те, щоб у різноманітних дійствах та в різні способи імітувати тварину, в чиєму відтворенні зацікавлене плем’я, саме через це ми й називаємо їх міметичними» [6, с. 328].
Стандарти престижу активно продукуються сучасним Голлівудом і транслюються мас-медіа як еталон успішності, що, працюючи у масовій свідомості за магічним принципом подібне породжує подібне, фігурує як безпосередній взірець для наслідування і як запорука та гарант успішності. У такий спосіб образи кінозірок, топ-моделей та інших відомих особистостей перетворюються на модні еталони, магічна дія яких полягає у створенні бажаної форми причетності до чарівного гламурного світу бомонду. Яскравий акцент, що повсюдно робить шоу-бізнес, на тілесних і навколотілесних компонентах як жіночої, так і чоловічої статі, сприяє уречевленню сексуальності та її актуалізації у виробництві та споживацтві сучасних модних символів, чим стверджує її у статусі базового елементу популярного стилю гламур.
Смерть культури, що до навали ХІХ-ХХ ст. посідала на троні європейського суверена, породила стихійну розкутість та культурну вседозволеність, які відповідають найвибагливішим критеріям трансгресії: «Інколи перед обличчям смерті, цього краху людського честолюбства, до нас підступає безмірний відчай. Тоді здається, ніби гору беруть ті похмурі бурі й те копошіння природних сил, яким людина, як правило, соромиться поступатися. У цьому сенсі смерть царя здатна здійснити якнайбільш яскраво виражені ефекти жаху та буйства. Становище суверена вимагає, аби це відчуття поразки та приниження, завжди навіюване смертю, досягало такого ступеня, щоб здавалося, ніби ніщо більше не може протистояти тваринній нестямі. Як тільки проголошується похмура подія, звідусіль збігаються люди, вбиваючи все, що вони зустрічають на шляху, наввипередки грабуючи та ґвалтуючи» [1, с. 69]. Однією з перших сфер, на яких зазвичай позначається зняття заборон, є тендерна. Отже, сучасним надбанням деконструкції гендеру є визволення сексуальних меншин та утвердження порно як феномену культури. Більш того, стандарти престижу, які продукує шоу-бізнес і транслюють мас-медіа, пропагують сексуальність як центральну комунікативну модель ідеології успіху. Зняття заборон, яких жадали і домоглися революції, яскраво відобразилося в омріяному знятті класової диференціації суспільства, що не забарилося втілитися у нестримному святі рівних можливостей. Сексуальний пролетарій, звільнившись нарешті від заборон, престижно працює до нестями, намагаючись імітувати життя капіталіста, беручи участь у нескінченній феєрії виробництва і споживацтва, урочистому карнавалі претензій: «Але слідуючий за смертю вибух ні в який спосіб не є відходом з цього олюдненого заборонами світу: це - свято, нехай на мить, переривання праці, нестримне споживання її продуктів та відкрите порушення найсвященніших законів, але цей надлишок освячує і доповнює заснований на правилах порядок речей, а якщо й протистоїть йому, то лише тимчасово» [1, с. 69-70]. Отже, магія гламуру матеріалізує прагнення суб’єкта у святковій травестії, яка амбітно демонструє нівеляцію суб’єктивної унікальності та символічний обмін духовних цінностей на матеріальні, смерть невимушеної щирої натуральності та її воскресіння у контрольованій штучності. У такий спосіб принцип дії гламурної магії працює за моделлю трансгресії: оргія відбудеться тільки після смерті царя тут означає те, що тільки після смерті вродженої даності відбудеться штучне створення сексуального образу успіху. Цей гламурний образ фактично і являє собою досягнення сучасної моди: «Наша мода - це видовище, соціальність, яка самоподвоюється та естетично милується собою, гра змін заради змін. При первісному ж ладі демонстрація знаків ніколи не мала такого “естетичного” ефекту. Також і наше свято - це своєрідна “естетика" транс-гресії, чого не було при первісному обміні, хоча ми й полюбляємо шукати там відображення або взірець наших свят, переосмислюючи потлач “естетично” та етноцентрично» [4, с. 174]. Магічна аура трансгресії гламуру заваблює невтаємничених всепроникним креативним струменем, розповсюджуючи естетичний магнетизм із професійних галузей на споживацькі та аматорські. У такий спосіб реципієнт вже фігурує не у пасивному статусі сировини для деконструкції або некомпетентного клієнта, а набуває активного статусу спів-автора чи навіть автора, який здійснив творчий пошук свого нового обличчя та пройшов усі стадії формування найсексуальнішого та якнайбільш гламурного образу себе, створивши нарешті той єдиний і неповторний - образ щонайбільш придатний для якнайпрестижнішої оргії. Такий міцний прорив креативності спалахує в обтяжливій рутині повсякдення неперевершеним феєрверком актуальних символів моди: «Найбільш “святковою” вона постає у тому своєму аспекті, який стосується одягу та знаків тіла, оскільки в усьому цьому є елемент “wasteful consumption” [англ. марнотратне споживання], “потлача”. Але сказане є вірним переважно для високої моди. <.. .> Максимум людей вищої кваліфікації з гордовитою повільністю виготовляють мінімум моделей важкого
покрою, які будуть повторені, з такою ж повільністю, у кращому випадку разів двадцять, а у гіршому - ні разу. Плаття вартістю в два мільйони. Так нащо ж така витрата сил? - запитаєте ви. А чому б й ні -відповідають творці, майстри, робітниці та 4000 замовниць високої моди, які всі одержимі одним і тим самим прагненням до неперевершеного. Кутюр’є - це останні авантюристи сучасного світу. Вони культивують марний вчинок. Нащо Висока Мода? - думають її хулителі. А шампанське нащо? <...> Ані практично, ані логічно неможливо виправдати безумні авантюри одягу. Надлишкова, а значить необхідна, мода належить до галузі релігії» [4, с. 181]. Означена символічна надлишковість модних знаків виступає як компенсація нестачі реального. Претензійно переобтяжуючи та помножуючи сенсові поля, надлишковість модних символів сприяє утворенню та ствердженню нових модифікацій перцептивних і репрезентативних центрів. «Потлач, релігія, навіть ритуальна феєрія виразності, як у весільних нарядах і танцях тварин, - усе йде у хід, аби уславити моду всупереч економіці, як прорив до іншої, ігрової соціальності» [4, с. 181]. Отже, карнавальна соціальність, яку впроваджує система сучасної моди, владно маніпулює повсякденням, деконструюючи, дисемінуючи, симулюючи та тиражуючи статусні ознаки соціальних ролей. У такий спосіб саме на теперішньому етапі мода як соціокультурний механізм стихійно починає діяти за алеаторним принципом, сприяючи тотальній децентрації буття.
Амбівалентне трансгресивне поєднання свята і смерті в урочистості модних символів, на нашу думку, яскраво відображує трагічний випадок, який відбувся 1770 р.: «Від іскор феєрверку, влаштованого під час весілля майбутнього короля Людовіка XVI, спалахнули, як порох, величезні зачіски у багатьох дам. Загинуло більш ніж 500 осіб (переважно жінки), а разом з ними й знаменитий Легро - куафер, який славився особливою винахідливістю зачісок» [9, с. 150]. Як засвідчує наведений приклад, цього разу косметичні спецефекти симуляції призвели до цілком реальних результатів, але показовим моментом цього випадку ми вважаємо саме спорідненість косметичних чарів з потужним некрофільним струменем. Святково-косметичний модний надлишок призвів до смерті живих людей. Але історичний проміжок цього періоду висвітлює й інший бік трансгресії - святкове оживлення мертвих у модних тенденціях поховального гриму. Непоборний жах, який відчуває людина, споглядаючи розклад трупа, віднайшов своє пом’якшення у використанні моди на надлишковий макіяж, що у Франції ХУЛІ ст. була примхливою ознакою вибагливих дам знатного походження: «Гримували навіть мертвих, аби вони виглядали якомога красивішими. Деякі дами у своєму заповіті точно описували, як слід загримувати їх після смерті. Ніжність шиї померлої підкреслювали прозорі хустки із синіми прожилками» [9, с. 152]. Такий підхід до використання косметики, звичайно ж, не залишився історичним баластом тогочасної моди, а міцно вкорінився у деконструктивному вдосконаленні європейського поховального обряду, чим засвідчує і дотепер надпродуктивну дію відкритого коду системи моди і важливу роль моди як соціокультурного механізму у формуванні та закріпленні традицій.
Некрофільний лейтмотив трансгресії, пройшовши стадії витонченого ствердження у вразливості та вишуканості європейської естетики романтизму і декадансу, на теперішньому етапі, зазнавши невиправного опрощення, актуалізується у культурі сучасної Америки: «Жахаюче розмаїття облич, їх дивність, на всіх застиг незбагненний вираз. Маски, які в архаїчних культурах зображують старість або смерть, тут - у молодих, у двадцять, у дванадцять років» [2, с. 81]. Зрозуміло, що прискорений темп сучасного існування у мегаполісах змушує молодь дорослішати швидше. Зворотним боком цієї медалі відповідно буде прискорене старіння дорослої людини, висуваючи на перший план проблеми тілесності, пов’язані з омолодженням, косметичними хитрощами моди та здоровим способом життя: «Тому необхідно забути про тілесні задоволення як про справжнє благо, забути про можливі метаморфози тіла та приректи його на збереження утопічної та все одно утраченої молодості. Бо тіло, яке запитує себе про власне існування, вже є напівмертвим, і його справж-ній культ, напівмедитативний, напівекстатичний, являє собою поховальні підготовки. Турбота, яка виявляється до нього при житті, передує поховальному гриму з посмішкою, яка поєднується зі смертю» [2, с. 102]. Іронічний оптимізм останньої посмішки американця, хоча й виступає його останньою інвестицією, проте є досить обнадійливим свідченням того, що життя його було дійсно успішним. Косметичний ореол воскресіння з формаліновим присмаком надії на омолодження і вірою у сяйво симуляції, обережно приховуючи первісний жах, пов’язаний із баченням розкладу трупа, є одним із найпалкіших маніфестів ствердження життя у найвідвертіших традиціях сучасного шоу-бізнесу: «Вузол настільки всеосяжної конвульсії в’яжеться у той момент, коли життя, приймаючи у смерті вигляд безсилля, за рахунок цього постає у безмежності своєї нестями. Саме здатність до знищення, що лежить в основі продовження роду, оновлення
і проголошує розклад, незапобіжно сповнений життям: хіба існувала б молодість, якби не заповнювалися кладовища, аби поступитися їй місцем?» [1, с. 79].
Некрофільно-косметичні витівки гламуру проектуються зі сфери тілесності на побутові сфери довкілля, найохайнішим чином зберігаючи при цьому штучні стерильно-вивірені спецефекти популярної сексуальності престижу: «На пахких пагорбах Санта-Барбари всі вілли нагадують funeral homes (англ. - місце, де відбувається громадська панахида). Тут, серед гарденій та евкаліптів, у безлічі видів рослинності та одноманітності людського виду, злостива доля реалізованої утопії. У цьому осередку багатства і свободи завжди постає одне й те саме питання: “What are you doing after the orgy?” (англ. - що ви робите після оргії). Що робити, коли все доступне: секс, квіти, стереотипи життя і смерті? Ось у чому проблема Америки, яку успадкував весь світ» [2, с. 97]. Відчуття вичерпаності буття, зумовлене переситом, стверджується у нестямному вивільненні оргії. Являючись класичним образом кризи, оргія контрастно загострює символіку занепаду і смерть відживших традицій, урочисто святкуючи перехід на новий етап еволюції: «По закінченні оргії визволення поставило весь світ перед проблемою пошуку своєї родової і статевої ідентичності, залишаючи все менше і менше можливих відповідей, якщо врахувати циркуляцію знаків та множинність бажань» [3, с. 39]. Безупинна деконструкція соціокультурних символів, орієнтованих на пробудження первісних інстинктів, та їх нестримне культивування як новомодних пристрастей протягом історії експлуатувалися системою моди для створення актуальних образів, легка, чарівлива і усміхнена смерть яких після тріумфальної оргії конкретного стилю символізує лише зухвалу ілюзію їх повернення: «Посмішка охолоджує пристрасті й на додачу афішує смерть в її funeral home, підтримуючи віру в те, що контакт збережеться навіть в іншому світі» [2, с. 101].
Наявність трансгресивного елементу у складі деконструкції усталених систем першочергово апелює до косметичної штучності як інструменту завуальовування істини, що спричиняє стратегічний ефект децентрації: «Смерть, маска, рум’яна - усе це свято, яке підриває порядок міста, той порядок, яким повинен був би керувати діалектик і наука про буття» [5, с. 179]. Системи, що працюють за логікою трансгресії, ситуативно актуалізуючи принцип смерті або принцип свята чи їх неперевершений тандем, генерують і модифікують широке коло підсистем, орієнтованих на прихований центр. Такий центр постійно вислизає від уваги, продукуючи симулякри, кожен з яких тимчасово може посісти його місце, утворюючи на ньому симулякри симулякрів, щоразу деконструюючи їх і знов транслюючи. Із подальшим розвитком інформаційного суспільства систем означеного типу стає дедалі більше. У такий спосіб ідеться про трансгресивний характер усієї сучасної культури: «Але, як ми знаємо, реклама також видає себе за “свято споживання”, мас-медіа - за “свято інформації”, ярмарки - за “свято виробництва” та ін. Художній ринок або скачки також можуть зійти за потлач. Чом би й ні? - запитав би журнал “Вог”» [4, с. 181-182].
Висновки. Базова генеруюча функція смислотворчих основ ідеології престижу належить предметно-речовій сфері, знаки якої апелюють до сфер уявного і символічного. Це надає моді як соціокультурному механізму центруючий статус у поєднанні діаметрально протилежних дискурсивних практик, світоглядних традицій та психологічних настанов суб’єкта. Як панівний модний стиль сучасності гламур поєднує магічний і трансгресивний принципи. Магія як бажана причетність актуалізується у гламурі через бажану форму причетності, якою є всі матеріальні об’єкти сучасної моди, перенесені відповідно у сакральну сферу. Зняття культурних заборон і тотальна пропаганда сексуальності у сучасному шоу-бізнесі, який є провідним орієнтиром у формуванні масових модних тенденцій, закріплюють трансгресивний лейт-мотив як головну ознаку сучасної популярної культури.
Дане дослідження дає змогу прогнозувати майбутні впливи сучасної моди на психологію суб’єкта, предметно-речову сферу його оточення, а також сформулювати подальші перспективи участі моди як соціокультурного механізму в генерації та актуалізації традицій світоглядного типу та їхньому відображенні у колективному несвідомому різних типів культур.
ЛІТЕРАТУРА
1. Батай Ж. История эротизма / Ж. Батай ; пер. с фр. Б. Скуратова. - М. : Логос, 2007. - 200 с. - (Европейские издания).
2. Бодрийяр Ж. Америка / Ж. Бодрийяр ; пер. с фр. Д. Калугина. - СПб. : Владимир Даль, 2000. - 206 с.
3. Бодрийяр Ж. Прозрачность Зла / Ж. Бодрийяр ; пер. с фр. Л. Любарской, Е. Марковской. - М. : Добросвет, 2000. -
258 с.
4. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть / Ж. Бодрийяр ; пер. с фр. С. Н. Зенкина. - М. : Добросвет, 2000. - 387 с.
5. Деррида Ж. Диссеминация / Ж. Деррида ; пер. с фр. Д. Кралечкина. - Екатеринбург : У-Фактория, 2007. - 608 с. -(Philosophy).
6. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії /
Е. Дюркгайм ; пер. з фр. Г. Філіпчука та З. Борисюк. - К. : Юніверс, 2002. - 424 с.
7. Иллюстрированная история суеверий и волшебства. От древности до наших дней / сост. д-р Леманн. - Киев : Украина, 1991. - 400 с.
8. К’юбільє Ж.-М. Порногламур / Ж.-М. К’юбільє. - К. : Основи, 2009. - 176 с.
9. Нерсесов Я. Н. Они определяли моду / Я. Н. Нерсесов. - М. : АСТ : «Астрель», 2005. - 462 с. - (Великие и знаменитые). 10. Фрейд З. Тотем и табу / З. Фрейд ; пер. с нем. М. В. Вульфа. - СПб. : Азбука-классика, 2008. - 256 с.
ТРАНСГРЕССИВНАЯ МАГИЯ ГЛАМУРА
Осипова В. Ю.
Проанализирован феномен гламура как составляющей социокультурного механизма современной моды. Стандарты престижа, которые активно транслируются современными масс-медиа как модный эталон успешности, работают в массовом сознании по магическому принципу «подобное порождает подобное», фигурируя как непосредственный образец для подражания. Стихийные развязность и вседозволенность как следствие снятия культурных запретов, соответствуют самым требовательным критериям трансгрессии, утверждая сексуальность в статусе центрального элемента популярного стиля гламур. Утверждается, что принцип действия гламурной магии работает по модели трансгрессии: только после смерти врожденной данности состоится искусственное сотворение сексуального образа успеха, конкурентоспособного для участия в самой престижной социальной оргии.
Ключевые слова: гламур, мода, магия, трансгрессия, сексуальность, престиж, успешность, деконструкция, децентрация, центр, симуляция, симулякр, постмодернизм.
TRANSGRESSIVE MAGIC OF GLAMOUR
Osypova V. Yu.
The article analyzes the phenomenon of glamour as a component of contemporary fashion sociocultural phenomenon. The prestige standards, actively transmitted by today’s mass media as a fashionable model of success, work in the mass conscience according to the magic principle like cause, like result, acting as an exemplary pattern. Spontaneous relaxedness and permissiveness as a result of removing cultural bans, meet the most intricate criteria of transgression confirming sexuality as the central element of popular glamour style. The author states that the principle of glamour magic works according to the transgression model: only after the death of what is given inherently, the sexual image of success, competitive in the most prestigious social orgy, will be artificially created.
Key words: glamour, fashion, magic, transgression, sexuality, prestige, success, deconstruction, decentration, centre, simulation, simulacra, post-modernism.
