CC BY
14виступае основним принципом самотворення особис-тосп та суспiльства, необхвдною умовою вiльного («Що таке людина?», «Хто я е?»), творчого («Що я маю робити?») i вщповвдального («На що я можу спо-д1ватися?») ставлення до природи, до шдиввдуального та сусп1льного буття.
Сучасне життя породжуе потребу встановити га-рмонш м1ж людьми, м1ж людиною i природою, лю-диною i сусп1льством. Гармонiя ввдносин неможлива без включення в не! естетичних основ, зокрема краси природи, оск1льки т наука, нi моральнiсть, як1 також покликанi нормалiзувати, гармонiзувати життя людей, ще не вичерпують повтстю всю духовнiсть люд-ського буття.
Отже, пдсумовуючи, фактор людського в1дно-шення до навколишнього довк1лля i впливу на природу потребуе серйозного перегляду, безпосередньо це стосуеться перегляду практичного дальтсного аспекту вщношення „людина-природа". Проте, коли вь дбуваеться виокремлення таких тишв духовносп, як естетизм, релiгiйнiсть, етизм, феномен духовносп просто зникае. Саме духовнiсть постае як тдгрунтя адекватного свггосприйняття людини, вщчуття причетно-сп до всього, що вщбуваеться у свт. Можна припус-тити, що невщчуттсть феномена духовного детермiнована вщривом „свпського" його розумiння не тшьки ввд астрального, а й вщ природного контексту. Крт^ем естетично! щнносп конкретних ре-зультатiв людсько! дяльносп з перетворення природи
повиннi виступати 3aKOHOMipHOCTi природи, як1 е основою Ii краси.
Власне кажучи, поки людина не усввдомить, що ютина, добро i краса - це, як зазначив свого часу Е.В.1льенков, по суп лише три рiзнi способи вира-ження одного й того ж, i не обере це як керiвництво до ди, ii шлях буде вести до прiрви.
Лiтература
1. Августин Аврелш Ограде Божьем. - М., 1990.
2. Альберти Л.-Б. Десять книг о зодчестве :В 2-х т., М.-Т. I., 1935—1937.
3. Античные риторики. - М., 1978.- С. 352.
4. Буткевич О.В. Красота: Природа. Сущность. Форма. - Ленинград: Художник РСФСР, 1979.- С. 438.
5. Гартман Н. Эстетика: Пер. с нем. - К.: Ника-Центр, 2004.- С. 640.
6. Деркач В. Л. Людина i природа: мiфи сучасно! сввдомосп та проблема збереження довшлля. //Фшософська думка, 2000. - №3.
7. Эстетика природы. - М.: Институт философии РАН, 1994.- С. 230.
8. Зарубежная эстетика и теория литературы 19-20 вв. - М., 1987.
9. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М., 1990.- С. 351.
10. Трубецкой Е.Н. Умозрение в красках. -М.:СП Интерпринт, 1990.- С. 44.
ЗМ1НА СВ1ТОГЛЯДУ ЛЮДИНИ В ПРОЦЕС1 УТВОРЕННЯ СУБКУЛЬТУРИ ЗЛОЧИННОГО
СВ1ТУ
Шандра Б.Б.,
кандидат юридичних наук, доцент доцент кафедри фшософИ ДВНЗ «Ужгородський нацюнальний ymiверситет»
Остапець 1.Ю. кандидат фшософських наук, доцент доцент кафедри фшософИ ДВНЗ «Ужгородський нацюнальнийутверситет»
THE CHANGE OF PERSON'S WORLDVIEW IN THE PROCESS OF THE CRIMINAL WORLD
SUBCULTURE FORMATION
Shandra B.B.,
Candidate of Juridical Science, Associate Professor Associate Professor of the Department of Philosophy of SHEI "UzhhorodNational University"
Ostapets I. Y.
Candidate of Philosophy, Associate Professor Associate Professor of the Department of Philosophy of SHEI "UzhhorodNational University"
АНОТАЦ1Я
У статп розглянуп питання щодо змши свгтогляду людини в процес утворення субкультури злочин-ного свиу, виявлена чгтка корелящя мiж злочинами та певними сощальними факторами, такими як: етична i культурна приналежшсть, соцiально-економiчний статус, а також ix взаемозв'язок та взаемозалежшсть. Автор дослiдив та обгрунтував плюси i мiнуси сучасних пiдxодiв у вивченнi злочинностi. Закцентував увагу на класифжацп делшквентно! поведiнки молодi та обгрунтував причини морально! деформаци лю-дини.
ABSTRACT
The article deals with the issues of the changes of person's worldview in the process of the criminal world subculture formation. A clear correlation between crimes and certain social factors such as ethical and cultural affiliation, socio-economic status, as well as their interconnection and interdependence has been detected. The author researched and substantiated the pros and cons of contemporary approaches to the study of crime. Special emphasis has been put on the classification of young people's delinquent behavior and the causes of moral deformation of a person have been substantiated.
Ключовi слова: свггогляд, злочинна субкультура, етика, дослвдження злочину, свщомють, суспшь-ство, держава.
Keywords: worldview, criminal subculture, ethics, crime research, consciousness, society, state.
Злочинтсть вивчають переважно як вид негативно! девiантностi. Проте злочин завжди мае i емтричну перспективу. З приводу цього, до-слвджування формування делшквентно! поведшки щдлитав, виокремлення титв амей, яш з певних причин е «функцшно-неповносправними», вва-жаеться дуже своечасним та перспективним, у зв'язку з тими процесами яш сьогодт вщбуваються у глобалiзованому свт Тому подiбнi дослщження дозволяють пею чи шшою мiрою пояснити i вщтво-рити внутрiшню структуру дослiджуваного об'екту.
Проблему свщомосп та правосвiдомостi, зло-чину та злочинносп дослiджували впчизнят й за-рубiжнi вченi: Д. С. Азаров, А. Д. Антонов, О. М. Бандурка, В. А. Бачинш, В. В. Бедь, В. В. Бiбiхiн, В. С. Бкун, А. М. Бойко, В. М. Вовк, Т. З. Гарасимiв, Л. М. Герасша, Ю. М. Дмитрiенко, Ю. Ю. Калиновський, М. I. Козюбра, М. Й. Коржан-ський, О. А. Лукашева, С. I. Максимов, О. А. Мар-тиненко, М. Я. Соколов, П. О. Сорошн, М. М. Ти-щенко, М. М. Цимбалюк, З. Фройд, Н. Фролова,Е. Фромм, М. Шакуров,Ф. Е. Шереги, О. Н. Ярмиш та iн.
Цiллю статтi являеться аналiз та вияв свгто-гляду людей, якi переступають межу закону, що вiдбуваеться в процесi утворення певно! субкуль-тури злочинного свпу. 1гнорувати цю субкультуру, вважаючи, що злочини здшснюють лише з причини жаги збагачення чи пiд впливом iнших сильних емоцiй, е помилкою. Знайти межi кореляцii мiж зло-чинною поведшкою яка зумовлена сощально - еко-номiчним та культурним середовищем у якому пе-ребувае молодь та можливостями суспiльства впли-вати на формування позитивно! мотивацп людини.
З соцiумом людину поеднують усi тi якостi, якi були набутi нею в результатi довгого процесу соцiалiзацii та навчання i як! дають !й можливiсть юнувати в сустльств^ тдпорядковуючись його законам, значною м!рою будучи детермшованими соцiальними механiзмами. На цьому р!вш - ш-стинктивне iснування замшюеться сввдомим. I хоча iснуе певна сощальна детермiнацiя, проте осо-бистють уже аналiзуе, оцiнюе, мислить ^ ухвалю-ючи певне рiшення, намагаеться втшити його в життя.
У багатьох кранах (Великобританiя, Швецiя, Швейцарiя, Канада, США та ш.) протягом друго! половини ХХ ст. було використано багато соцюлопчних методiв для дослвдження злочин-носп. Одним з найважливших стало опитування
про те, хто i як часто перебував у ролi жертви зло-чину. Наприклад, першi методики опитування з проблем вiктимiзацii були використанi у США тд час опитування 10 000 амей у 1966 р. У трьох р!з-них мютах - Вашингтонi, Бостонi та Чикаго - були проведет опитування, внаслщок яких виявлено до-сить високий рiвень латентноi' злочинностi. Нинi у США, як зазначае Ю.Ю. Комлев [4, с. 121-134], ви-користовують наступт методи вивчення злочин-ностг нацiональнi вiктимологiчнi опитування, единi звгги про злочиннiсть, вивчення злочинних випадшв та увiмкнене спостереження за правопо-рушниками, звiти самих правопорушникiв, вторин-ний аналiз цих опитувань про злочинтсть. Розгля-немо деякi з них докладтше.
Нацiональнi вiктимологiчнi опитування (National Crime Victimization Survey - NCVS) поля-гали в опитуван респондентiв про кримiнальнi подii, як! вщбулися з ними протягом остантх шести мiсяцiв. Дослiдження проводять кожного року, починаючи з 1972 р., шльшсть учасникiв - 100 000 оаб, в!ком в!д 12 р., опитування проводять дв!ч! на рш. Для отримання 6!льш достов!рно! iнформацii данi, як! отримали внаслщок опитування, под!ля-ють на дв! частини: iнформацiю про самi злочини та окремо про !хт жертви. Наприклад, у випадку шахрайства, внаслщок якого були обманут семеро людей, зафжсовано один злочин - шахрайство i с!м фактiв вiктимiзацii. Зазвичай, данi, отриманi вна-сл!док такого опитування, е бшьш наближеними до реального стану речей, шж дат, отримат !з оф!ц!йно! статистики злочинностг
Для отримання 6!льш точних результата у 1930 р. Програма единих звтв про злочинн!сть (Uniform Crime Reports -UCR) розпочала свою дгяльтсть у США. Причиною ii появи стала в!д-сутн!сть унiфiкацii у визначент злочин!в у р!зних штатах. Наслщком такого факту була неможливють отримання узагальнених цих щодо злочинносп.
Щоб злочин був зареестрований в UCR, вш повинен ввдповщати наступним умовам: 1) бути усвщомленим жертвою або ким-небудь !ншим; 2) визначатись жертвою або сввдком як злочин; 3) яки-мось чином повинен стати вщомим правоохорон-ним органам, визнатись ними як злочин, i бути детально зареестрованим; 4) повщомлення про нього повинно надшти в центр збору шформацп ФБР [6, c. 20].
У результата утфжацп були введенi един на територii кра!ни визначення злочитв. Також вони були подiленi за р!зними ознаками, Наприклад, за статтю, в!ком, расою, м!стом, де був здшснений
злочин. кр!м того злочини за м!рою важкосп були подiленi на дв! групи: 1) важк злочини, як! назива-ють !ндексними, - це вбивство (кр!м вбивства, зд!йсненого для самозахисту, або вбивства з необе-режносп), пограбування, згвалтування, незаконне проникнення у буд!влю з метою здшснення крад!жки (берглер!), п!дпал та крад!жка; 2) неш-дексн! злочини - тдробка, напад, шахрайство, про-ституц!я, вживання наркотик!в, азартн! !гри та ш.
Наступним методом отримання шформаци для вивчення злочинност! став метод, базований на суб'ективн!й оц!нц! свое! д!яльност! ( Self-Report -SR ) самим суб'ектом. Так, в одному звт SR до-слвдження за 1947 р. було опитано 1698 ос!б, яким пропонували зазначити у списку !з 49 кримшальних злочин!в т!, як1 вони хоча б один раз здшснювали. У результат! було виявлено, що 91 % респондента здшснювали бодай один злочин !з запропонованого списку, у середньому ж на кожну людину припадало близько 18 правопорушень. Проте варто заува-жити, що осшльки так1 зв!ти не завжди проводять за допомогою сп!льно! анкети, однаково! для ус!х, тому i результати обробки не завжди е од-нор!дними. Незважаючи на це, внасл!док таких звтв вим!рюють спец!альн! крим!нолог!чн! ш-декси, таи як р!вень розповсюдженост! злочишв (процент правопорушник1в, як1 пов!домили про здшснення злочину, який зараховують до певно! категорий протягом певного в!др!зку часу) та р!вень шцидента (середне число злочин!в, що припадають на одну людину)[5, с. 195-206].
З анал!зу соц!олог!чних метод!в вивчення злочинност! можна в!дзначити: хоча результата цих щодо злочинност!, отриманих за р!зними методиками, не завжди зб!гаються, проте в комплекс! ус! щ методи разом дають б!льш достов!рний стан зло-чинного свггу. Тут важливо використовувати !хш сильн! сторони i не акцентувати увагу на !'хшх недол!ках. Слабкою стороною соцюлопчного шд-ходу як такого е те, що «у процеа визначення по-няття злочинност! е вказ!вка лише на ознаки, як1 в!дображають зовшшню форму злочинност! (су-купн!сть, система злочин!в, вчинених на певнш те-ритор!! за певний пром!жок часу), без зазначення ознак, яю розкривають ii сутшсть» [2, с. 126-128].
Б!льш ушверсальною е теор!я Дж. Айзенка [6]. Автор переконаний: ключовим у розумшш д!яння правопорушник1в е усвщомлення того факту, що злочин в!дбуваеться у результат! взаемоди власти-востей нервово! системи та певних умов навко-лишнього середовища. Ключ до розумшня злочин-ного д!яння криеться, з одного боку, у своервдносп нейроф!зюлопчно!' будови правопорушника, а з ш-шого - у вивченш його соц!ально! юторп.
Дж. Айзенк заперечуе: деяк1 люди народ-жуються злочинцями. В!н лише запевняе: вони от-римують в!д народження певш властивост! нервово! системи, яш пом!тно в!др!зняються в!д власти-востей нервово! системи звичайних людей: «Не сам злочин, m схильн!сть до нього не е вродженими; це певш властивост! центрально! та перифершно!' нервово! систем, яш реагують на навколишне середо-вище, виховання та !нш! фактори, як1 е навколо них,
та зб!льшують ймов!ршсть того, що така людина поведе себе певним антисощальним чином[6, с. 68].
Три фактори темпераменту, яш, на думку Дж. Айзенка, мають вплив на появу схильносп до скоення злочину: 1) екстраверс!я; 2) нейротизм; 3) психотизм. Якщо р!вень екстраверсп залежить в!д центрально! нервово! системи, яка складаеться !з головного та спинного мозшв, то р!вень нейро-тизму вщображае д!яльн!сть перифершно!' нервово! системи.
Ф!з!олог!чною основою екстраверси-штро-верс!! е факт генетично! в!дм!нност! в с!тц! др!бних нейрошв, розм!щених у центральн!й частин! мозко-вого стовбура (вони отримали назву «ретикулярно! активац!йно! системи»). Ця система наче своерщний вартовий, який збуджуе та тримае готов! для прийняття !мпульси, що проникають до ча-стини мозку, яка називаеться «корою головного мозку» i котра виконуе функц!! прийняття р!шень, пам'ят!, мислення. Внасл!док того, що в екстра-верт!в ретикулярна система недостатньо збуджуе кору головного мозку, у них виникае постшна потреба у пошуках гострих ввдчутга, що, з одного боку, е джерелом !хньо! оптим!стичност!, комун!ка-бельност!, а з шшого - !мпульсивност! та одшею з причин порушення закону. В штроверта ж -навпаки: внасл!док сильно! стимуляц!! ретикуляр-ною системою потреба у зовшшнш стимуляцп е набагато меншою, н!ж у екстраверпв, внасл!док чого перш! е неагресивними, над!йн!шими, i зре-штою, б!льш законослухняними.
Нейротизм, так як екстраверая, знаходить сво! кор!ння у ф!зюлогп. Проте, якщо пара «екстра-верс!я-!нтроверс!я» залежить в!д центрально! нервово! системи, то пара «нейротизм-стабшьшсть» вже пов'язана з вегетативною нервовою системою, яку подшяють на симпатичну, що актив!зуе органи в критичних ситуащях (розширюе з!ниц!, приско-рюе ритм серця, розслаблюе сечовий м!хур), та па-расимпатичну, яка, навпаки, нормал!зуе стан ор-ган!зму (звужуе зшищ, зменшуе ритм серця, скоро-чуе сечовий м!хур). Нейротизм, який деколи називають також емоц!йн!стю, залежить в!д р!вня чуттевост! симпатично! та парасимпатично! нерво-вих систем, як1 контролюе л!мб!чна система, до складу яко! входять г!ппокамп, мигдалевидне т!ло, перегородка та гшоталамус. Останн!й контролюе б!льшу частину автономно! нервово! системи, i, в!дпов!дно, емоц!йност!. Г!поталамус
(hypothalamus) е вищим вегетативним центром, який здшснюе складу !нтеграц!ю функц!й р!зних внутршшх систем i !хне пристосування в д!яль-ност! орган!зму, в!д!граючи важливу роль у термо-регуляц!!, шдтримщ оптимального р!вня обм!^ ре-човин, регуляци серцево-судинно!, дихально!, трав-но! та ендокринно! систем, кр!м того, тд його контролем перебувають щитовидна, тдшлункова, статев! залози, наднирники, гшоф!з та !н. Внасл!док розгалужених зв'язшв з !ншими структурами головного мозку, гшоталамус перебувае у постшних взаемод!ях з !ншими в!дд!лами шдшрки та кори головного мозку, що лежить в основ! його участ! в емоц!йному житт! [8, 490-491].
Внаслвдок аномально високо! чуттевосп лiмбiчно! системи у невротиков, емоцшне збудження виникае швидко i е дуже глибоким. 1н-шими словами, у таких iндивiдуумiв симпатична система швидко активiзуеться, водночас парасим-патична не в станi швидко вщновити рiвновагу. Водночас через свою високу емоцiйнiсть невротики менш пристосованi до адекватно! реакци на стрес-овi ситуаци, тодi як !хш антиподи, внаслiдок свое! емоцiйно! стабiльностi, у критичнш ситуаци збертають самовладання та адекватно вщповвда-ють на не!.
Для психотизму, на ввдмшу вiд екстраверсi! та нейротизму, не було знайдено нейрофiзiологiчного мехашзму, який би пояснював його юнування. З-помiж рис, як1 е притаманш для людей-психотик1в, можна назвати таш, як: соцiальна байдуж1сть, во-роже неприязне ставлення до шших, жорсток1сть та низький рiвень емоцшносп, порив до всього незви-чайного та майже цiлковита вiдсутнiсть страху.
Залежно ввд ступеня екстраверсi! та нейротизму, Дж. Айзенк за допомогою розроблених ним опитувальнишв подiлив респондентiв на дек1лька груп: невротичш екстраверти, невротичнi штро-верти, стабшьт екстраверти, стабiльнi iнтроверти та стаб№ш амбiверти. Виявилось, що з кожних трьох дослвджуваних - двое мають нормальний рiвень екстравертностi i лише один - аномальний, в якому порiвну як крайнiх екстравертiв, так i крайнiх iнтровертiв. Ситуащя iз нейротизмом е приблизно однаковою: 68 % мають нормальний рiвень, носи якого отримали назву стабiльних амбiвертiв i були вiдрахованi з подальших дослiджень, 16 % - аномально високий та 16 % - аномально низький рiвень.
Видiленi вище психологiчнi характеристики е лише частковими, важливо було звернути увагу на такий вагомий фактор, як научання. У класичнш психологi! розглядають: класичне, яке ще назива-ють павлiвським, оперантне та сощальне зумов-лення[6, с. 73]. Осшльки Дж. Айзенк для пояснения свое! гшотези використовував лише два перших -розглянемо !х бшьш докладно.
Класичне зумовлення було вадкрите I. П. Пав-ловим. Собакам, яких вiн дослвджував, були встав-ленi спецiальнi пристро!, що дозволяли фжсувати процес слиновидiлення. Було виявлено, що рефлекс видiлення слини спрацьовував не тiльки пiд час безпосереднього контакту з !жею, а й тод^ коли у щддослвдно! тварини потрапляла людина, яка приносила !жу. Цей факт щдштовхнув ученого до бшьш детального дослщження такого феномена: перед тим, як собака отримував !жу, дзвонив дзвiнок. По певному часi такого експерименту у тварини слина вже виделась лише на дзвшок, навiть якщо !ж1 !й не давали. Щоб теоретично обгрунтувати це явище, було використано термш «рефлекс», до складу якого входить: 1) аферентний шлях, який полягае у висхадному прийомi подраз-ника як збудника; 2) обробка сигналу у центральнш нервовiй системц 3) еферентний шлях, завдяки якому ввдбуваеться низхiдне збудження, що розповсюджуеться до органу-ефектора, у випадку дослщв iз собаками це - слинш залози. Коли перед даванням !ж1 включали дзвiнок, то утворювався своерщний шлях, названий «Павловим тимчасовим
зв'язком», проте коли перед дзвiнком вмикали й сирену, то вже тд час звуку сирени у собаки видшя-лася слина, це явище було назване «Павловим умовним сигналом шшого порядку». Було доведено: у людей е можливим юнування рефлекав аж до сьомого порядку. Якщо на наступному етат замшюють сигнали словами, то, використовуючи цю другу, сигнальну, систему, можна досягнути набагато бiльшого - наприклад, навчити собаку ви-конувати словесш команди. Як влучно зауважуе Г. Бенеш [3, с. 143] - научання у класичному ро-зумшт е «фiзiологiчно дуже складною системою тимчасових зв'язшв, що виникають при неодноразово запропонованому подразнику» i де «незначний поведiнковий репертуар, який е вродженим i успад-ковуеться генетично, може бути значно розшире-ний за рахунок набутого».
Оперантний метод теори зумовлення був ввдкритий Ф. Ск1ннером, який звернув увагу на де-як1 дослвди Павлова, де було присутне явище шдкршлення, - пiдтримка, яка базувалась на приед-наннi природжених безумовних рефлекав. Щд час проведеного дослiду кота закривали до клiтки, за-сув яко! вiн мiг ввдкрити, б™ клiтки була помiщена !жа. У випадках, коли !жа була присутня, тддо-слiдна тварина частiше вадкривала засув, шж у випадках, коли !ж1 не було. Отже, ймовiрнiсть по-яви реакцi! е прямо пропорцшна ефекту пiдси-лення. 1ншими словами, в оперантному наученнi той, кого навчають, повинен сам здшснити певнi дi!, щоб отримати нагороду за них. Суть цього научення полягае у формуванш певно! послщов-ностi дiй, внаслiдок яко! той, хто !х виконуе, може розраховувати з великою долею ймовiрностi на от-римання нагороди.
У своему дослвдженш до причин злочинносп Дж. Айзенк шдшшов не зовсiм стандартним чином: вш не запитав «Чому люди стають злочинцями?», але мiркував вiд протилежного, його цiкавили запи-тання «Чому б№шють людей не скоюють зло-чинiв?», «Чи е причиною оперантне научення?». Адже злочинець отримуе нагороду за свш проступок, бо люди, здшснюючи злочини, частiше отри-мують нагороду, нiж не отримують, навiть якщо по-карання за проступок i буде, то часто воно настане шзшше, а не тут i тепер. Отже, оперативне научення як одне з головних причин злочинносп було вщкинуто Дж. Айзенком. Причину правопо-рушень вш вбачав у класичному зумовленш. I вва-жав, що воно дiе на людину набагато сильнiше, шж оперантне зумовлення. За його гшотезою, наше «Я», сумлiння, яке докоряе нам тсля поступку, що засуджуеться суспiльством та мораллю, е нщо iнше, як умовний рефлекс, коршня якого часто ся-гають ще у дитинство, де за певш проступки дитина була покарана. Подiбно, як i в експериментi Павлова з собакою, коли шсля дзвшка замiсть !ж1 включали електричний струм, який вдаряв, то тсля певно! кшькосл повторiв у шддослщно! тварини перестав видiлятися шлунковий сiк, а натомiсть собака щдчас дзвiнку починав трястись вщ страху, оск1льки у нього виробився класичний рефлекс, -боятись дзвшка. Отже, у дитинствi формуються ре-флекси - в1драза, страх перед покаранням, як1 слiдують за здшснення проступку.
Дослвдивши ключов! поняття, як використо-вувались Дж. Айзенком для побудови його гшо-тези, можемо побачити !! суть, яка полягае у тому, що у бшьшосп правопорушник1в присутш низький рiвень збудження кори головного мозку, що е причиною екстраверсii' (Е), також для них характерний високий рiвень вегетативного збудження, котрий веде до нейротизму (И), кр!м того, для людей, яш перетинають меж1 закону, характерна бiльша жор-стошсть, що е одним з вияв!в психотизму (Р). Не ва дат цiеi' гiпотези були пiдтвердженi подальшими дослвдженнями: деяк1 науковцi тдтримують цю гiпотезу, а шш! - т [6, с. 75-78]. Наприклад, Берман i Пейси у 1984 р. дослвджували спiввiдношення зло-чинно! поведшки та рис особистост! в американсь-ких щдлитав (ва були бшими та англомовними). Вони були подшеш на дв! групи: 1) насильницька -сюди входили тридцять тдлитав, звинувачених у розбшних нападах та згвалтуваннц 2) ненасиль-ницька - куди входили правопорушники, звинува-чеш у майнових злочинах, тд час яких не було мюця нападу на жертви [6, с. 76]. У тдлитав насильницько! групи - пор!вняно з !хтми одно-ликами !з ненасильницько! групи - р!вень за уама трьома показниками шкали Дж. Айзенка (Е, И, Р) був бшьш високим.
Ввдмшш результати виявилися в юпанських дослвднишв Маротелла, Сшьви та Клементе, як1 пор!вняли дан! опитування в 42 неповнолишх зло-чинщв з! даними 102 законослухняних тдлитав. Було виявлено: показники Р ! N значно вищ! у щдлитав-злочинщв, проте показник Е надто пере-важае у !хшх незасуджених ровесников.
1нший дослвдник Лейн пор!внював 60 учшв, яким висунули звинувачення !з 60 учнями без такого звинувачення. У груп! з! звинуваченням був вищий показник Р, тод! як у груп! без звинувачення вищий виявився показник И, а показник Е був при-близно однаковий в обох групах.
Така незлагоджешсть в експериментальних пе-рев!рках гшотези Айзенка, на нашу думку, зовам не е доказом про и нежнттедайшсть ! хибшсть. Ця гшотеза частково наводить на роздуми про роль генетики в антисощальнш поведанщ та водночас у нш простежуемо процес взаемодп м!ж особливостями нервово! системи та середовища юнування шдивщуума. Секрет вщмшностей у доказ! ще! гшо-тези вщкривае Лейн, коли пише: «виршити проблему р!зноголосся можна шляхом перенесення об-говорення !з вузько! обумовлено! модел в б!льш широку, багатофакторну та штерактивну область, яка пов'язуе шдивщуальш ввдмшносп з поведшко-вим та соцюлопчним анал!зом» [6, с. 76].
Проблема вивчення причин ! умов злочинност! е складною та неоднозначною, осшльки вона пею чи шшою м!рою пов'язана з природою людсько! особистосп. I якщо С.М. Редл!х [10] розглядае два взаемовиключеш подходи - соцюлопзаторський та бюлопзаторський, то у В.А. Бачинша [1, с. 290-298] шдхвд до людини не е таким антагошстично-одно-значним. За його вченням, людина - бю-соцю-ду-ховна ютота, яшй притаманна головна ознака - и буття перебувае водночас у природ!, сощум! та
культур!. Доказом комплексного тдходу до ро-зумшня людини стануть слова Сливки С.С. про те, що «сукупшсть уах косм!чних вплив!в у момент народження людини, спадковють ! довк1лля, ктма-тичш умови... створюють певш передумови для формування конституци, темпераменту ! характеру, таланпв ! зд!бностей людини, ...р!зних вщмшних рис, властивостей, якостей, яш ... в сукупност! мо-жуть визначити долю кожного !ндив!дуума зо-крема» [9, с.274-320].
Напришнщ хотшось би зауважити, що зло-чинна субкультура - це об'ективна реальшсть, яка, по-перше, е певною формою самоствердження, особливо молодо! особистосп, яка з певних причин не задоволена своею сощальною роллю, !, по-друге, е певним нормативним фактором, котрий впоряд-ковуе, функцюнування злочинного свиу.
Лггература
1. Бачинин В. А. История западной социологии: учебник / В.А. Бачинин, Ю.А. Сандулов. -СПб.: Лань, 2002. - С. 290-298.
2. Бпун В.С. Людина в прав!. Правове люди-норозумшня як фшософсько-правова проблема / В.С. Бкун // Проблеми фшософп права: Тези до-повщ на «круглому стол!» на тему «Актуальш проблеми фшософп права» (м. Ки!в, 25 березня 2003 р.), Шститут держави ! права !м. В. М.Корецького НАН Укра!ни. - Том I. - 2003. - С. 126-128.
3. Гарасим!в Т. З. Дев!антна поведшка особи-стосп: фшософсько-правовий вим!р: [монограф1я] / Т. З. Гарасим!в. - Льв!в: ЛьвДУВС, 2009. - С. 143.
4. Комлев Ю.Ю. Социологическое изучение преступности: анализ зарубежного опыта [Елек-тронний ресурс] / Ю.Ю.Комлев // Вестник ВЭГУ: штернет-журн. - 2009. - Вип. 4 (42). - С. 121-134.
- Режим доступу: Шр ://www. work.vegu.rU/vegu/vestnik/DocLib/4 -42%20Комлев^
5. Костюк А. Справедливють як европейське поняття / А.Костюк // Науков! записки Укра!нсь-кого Католицького Ушверситету. Число III. Сер!я: Фшософгя. - Льв!в: Видавництво Укра!нського Католицького Ушверситету, 2012.- Вип. 1. - С. 195206.
6. Курило В.! Кримшолопя: загальна ча-стина (курс лекцш):навчальний пос!бник / В.! Курило, О б. Михайлов,О.С. Яра.- К.: Кондор, 2006. -191 с.
7. Курило В.! Кримшолоия: загальна ча-стина (курс лекц!й):навчальний пос!бник / В.! Курило, О б. Михайлов, О.С. Яра.- К.: Кондор, 2006.
- С. 73.
8. Мальцев Г. В. Социальные основания права / Г. В. Мальцев. - М.: Норма, 2007. - С. 490491.
9. Моррю Н. Сучасна в'язниця: в!д 1965 р. ! дотепер / Н. Моррю // за ред. Норвала Моррюа та Деввда Дж. Ротмена; [пер. з англ.]. - К.: Всесвгт, 2009. - С. 274-320.
10. Ролз Дж. Теор!я справедливост! / Дж. Ролз; [пер. !з англ. О.Мокровольський]. - К.: Вид-во Со-ломп Павличко «Основи», 2001. - 822 с.
