Тези науково-практичної конференції з міжнародною участю «Сучасні аспекти клінічної неврології» — 2016 Текст научной статьи по специальности «Клиническая медицина»

IlNJII

МІЖНАРОДНИЙ НЕВРОЛОГІЧНИЙ ЖУРНАЛ

INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL

МЕЖДУНАРОДНЫЙ НЕВРОЛОГИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ

МАТЕРІАЛИ КОНФЕРЕНЦІЇ

/PROCEEDINGS OF THE CONFERENCE/

ТЕЗИ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ З МІЖНАРОДНОЮ УЧАСТЮ «СУЧАСНІ АСПЕКТИ КЛІНІЧНОЇ НЕВРОЛОГІЇ» — 2016

Вже четвертий рік поспіль на Прикарпатті традиційно відкрився сезон науково-практичних конференцій з неврології в Україні. На базі Івано-Франківського національного медичного університету 10—11 березня 2016 року в с. Поляниця (м. Яремче Івано-Франківської області) проводилася науково-практична конференція з міжнародною участю «Сучасні аспекти клінічної неврології», яку організовує кафедра неврології та нейрохірургії університету.

Надання результатів власних досліджень, їх обговорення, дискусія між провідними фахівцями сприяли виробленню консенсусу з ключових спірних питань профілактики, діагностики та лікування захворювань нервової системи, збагаченню новими ідеями і отриманню стимулу до подальшої наукової праці.

Останній день був присвячений обговоренню клінічних випадків, що були репрезентовані у перший день конференції і наведені у стендовому форматі. Таким чином, лікарі впродовж 2 днів могли аналізувати обставини виникнення наведених випадків захворювань, оцінювати динаміку неврологічного статусу у взаємозв’язку з параклінічними методами обстеження пацієнтів, можливо, знайти помилки в проведеному лікуванні, яке не завжди було ефективним.

І врешті-решт зробити висновок про діагноз, подальшу тактику ведення хворого.

Тези та статті, отримані на адресу оргкомітету конференції, за інформаційної підтримки «Міжнародного неврологічного журналу» публікуються в цьому номері журналу.

Заступник голови оргкомітету, завідувач кафедри неврології та нейрохірургії ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» д.м.н., професор

В.А. Гриб

УДК 616.832-004.2-002.1-08-053.2 БАРАНЕНКО О.М.* 1, ПОГОРЄЛОВ О.В.1, КАЛЬБУС О.І.1, ПЕТРОВ О.С.1, ШАЙКЕВИЧ Р.С.1, ВАСИЛЕНКОЛ.В.1, РОМАНОВ О.Ф.2

1ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпропетровськ, Україна 2Консультативно-діагностичний центр «Невропатолог», м. Марганець, Україна Адреса для листування з авторами:

Е-mail: [email protected]

ДОСВІД ЛІКУВАННЯ ЗАГОСТРЕННЯ РОЗСІЯНОГО СКЛЕРОЗУ У ДІТЕЙ

Невелика поширеність розсіяного склерозу (РС) в дитячому та підлітковому віці — 1,5—5 %, недостатня інформованість дитячих неврологів, відсутність чітких рекомендацій щодо лікування загострення РС в дитячому віці нерідко призводять до пізньої діагностики і несвоєчасного лікування захворювання.

Метою дослідження була оцінка ефективності лікування загострення РС у дітей.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебувало 11 дітей віком від 12 до 17 років, із них 6 дівчат, 5 хлопців. Середній вік — 14,5 ± 2,6 року. Діагноз встановлювався відповідно до критеріїв Макдональда 2010 року. Вираженість неврологічних порушень на момент загострення РС перебувала в межах 2,0—4,5 бала за шкалою EDSS. Діагностика загострення ґрунтувалася на загальноприйнятих критеріях. Найбільш частими симптомами при загостренні були запаморочення, атаксія, погіршення зору, двоїння, слабкість кінцівок, оніміння. Екзацербації, розпочавшись, прогресували до 4—7 днів, потім наступав період стабілізації симптоматики. Після обов’язкової гастроскопії пацієнти отримували курс внутрішньовенної пульс-терапії ме-тилпреднізолоном (МП) з відповідним коригуванням побічних ефектів. МП вводився в дозі від 500 до 1000 мг на добу протягом 3—7 днів залежно від віку, маси тіла, вираженості й характеру загострення. Введення МП

проводилося не менше 1 години з метою зменшення частоти побічних реакцій. Подальша пероральна терапія кортикостероїдами не призначалась. У більшості випадків позитивна динаміка в неврологічному статусі (9 із 11 пацієнтів) відмічалася вже після 1—2 введень МП і тривала до 3—5 тижнів. Як правило, відзначалася пряма кореляція між швидкістю початку позитивних змін і ступенем подальшого відновлення неврологічного дефекту.

Висновки. Алгоритм лікування загострення РС, рекомендований для дорослих, може бути екстрапольований на дітей і підлітків із деякими поправками, принаймні до появи рекомендацій, заснованих на доказах.

УДК 616.831-008.9-02:616.379-008.64-078:57.088.6

БЕЗУГЛОВА И.О.

Харьковский национальный медицинский университет, г. Харьков, Украина

Адреса для листування з автором:

E-mail: [email protected]

НАРУШЕНИЕ ОКСИДАНТНОЙ И ЛИПИДОТРАНСПОРТНОЙ СИСТЕМ У БОЛЬНЫХ С САХАРНЫМ ДИАБЕТОМ 2-го ТИПА И ДИАБЕТИЧЕСКОЙ ЭНЦЕФАЛОПАТИЕЙ

Многочисленные клинические и экспериментальные исследования свидетельствуют о разнообразных нарушениях со стороны центральной нервной системы у больных сахарным диабетом (СД), которые расценивают как проявления диабетической энцефалопатии (ДЭ). Согласно современным представлениям, развитие ДЭ обусловлено хроническими метаболическими и сосудистыми нарушениями, присущими СД, среди которых ведущее место занимают оксидантный стресс и нарушения липидного обмена.

Целью исследования было определение взаимосвязей между нарушением оксидантной и липидотранспортной систем у больных с СД 2-го типа и диабетической энцефалопатией.

Материалы и методы. Обследовано 112 больных с диабетической энцефалопатией 2-й степени на фоне СД 2-го типа в возрасте 46—59 лет, которые находились на лечении в КУЗ «ОКБ — ЦЭМП и МК» г. Харькова, и группа контроля (30 условно здоровых лиц). Комплекс обследования включал нейропсихологическое (краткая шкала оценки психического статуса (MMSE) и Адден-брукская шкала оценки познавательных способностей (ACE-R)), биохимическое (определение показателей оксидантно-антиоксидантной и липидотранспортной систем) и статистическое исследование.

Результаты и их обсуждение. Основными неврологическими синдромами у больных с ДЭ 2-й степени и СД 2-го типа были цефалгический синдром (в 82,1 % случаев); когнитивная дисфункция (в 100 %); статико-

координаторные нарушения (в 77,7 %); внутричерепная гипертензия (в 76,8 %); полиневропатический синдром (в 85,7 %) и др. Легкое когнитивное снижение (по данным шкал MMSE и ACE-R) было выявлено у 43,7 % пациентов, умеренные когнитивные расстройства — в 72,3 % случаев.

Биохимическое исследование крови выявило повышение (р < 0,01) уровня малонового диальдегида в 1,6 раза, диеновых конъюгатов — в 3,2 раза, активности супероксиддисмутазы — в 2,9 раза и снижение активности глутатионпероксидазы — в 1,3 раза (р < 0,05), а также повышение (р < 0,01) уровня общего холестерина в 1,3 раза, триглицеридов — в 2,2 раза, холестерина липопротеидов низкой плотности — в 1,9 раза в сочетании со снижением содержания холестерина липопротеидов высокой плотности в 1,6 раза по сравнению с контролем. Выявленная положительная зависимость между содержанием прооксидантов и атерогенными показателями липидотранспортной системы отражала взаимосвязь между развитием оксидантного стресса и нарушениями в системе липидов у больных с СД 2-го типа как факторами патогенеза развития ДЭ и когнитивного снижения.

УДК 616.523-022.6:616.831-07

ВАСИЛЬЄВА І.Г., ХОНДА О.М., ЧОПИКН.Г.,

МІХАЛЬ Г.В., ОЛЕКСЕНКО Н.П., ГАЛАНТА О.С.,

ЦЮБКО О.І., СНІЦАР НД

ДУ «Інститутнейрохірургіїім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України», м. Київ, Україна Адреса для листування з авторами:

Е-mail: [email protected]

ІНФОРМАТИВНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕРПЕСВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ ДЛЯ ДИФЕРЕНЦІЙНОЇ ДІАГНОСТИКИ ПАТОЛОГІЙ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Актуальність. В етіології та патогенезі захворювань центральної нервової системи (ЦНС) все більшого значення набувають герпесвіруси (ГВ). Від своєчасності та правильності встановлення клінічного діагнозу, диференціації інфекційних уражень ЦНС залежить адекватність лікувальної тактики, її ефективність та можливі наслідки захворювання.

Метою даної роботи було оцінити інформативність дослідження герпесвірусів у хворих із патологією ЦНС.

Матеріали та методи. У зразках крові 160 пацієнтів із попереднім діагнозом «менінгоенцефаліт», «арахноїдит», «демієлінізуючі захворювання», «новоутворення головного мозку» проведено дослідження наявності ДНК ГВ типів 1—8 методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), рівня антитіл класу G (IgG) — методом імуноферментного аналізу (ІФА).

Результати та їх обговорення. У 60 % обстежених хворих було верифіковано ГВ-інфекцію у стадії реплікації (ПЛР-позитивні). Найчастіше в крові виявлялася ДНК вірусів герпесу 7-го типу та вірусу Епштейна — Барр, рід-

ше — герпесу 6-го та 1-го, 2-го типів, цитомегаловірусу, вірусу Varicella-Zoster (VZV). Два та більше вірусів було виявлено у 45 % пацієнтів. Високі титри IgG визначалися у 96 % пацієнтів, у переважній кількості — більше ніж до двох герпесвірусів. Частими випадками (70 %) латентної форми (на відміну від ПЛР) виявилася VZV-інфекція. Відмічалася залежність між титрами антитіл та вираже-ністю симптомів захворювання. На основі отриманих результатів дослідження зразків та обстеження пацієнтів було підтверджено діагноз вірусного враження ЦНС. Після проведеного лікування із застосуванням противірусних препаратів у більшості випадків відмічався позитивний клінічний ефект та покращення МРТ-картини.

Висновки. Отримані дані свідчать про діагностичну значимість дослідження наявності нейроінфекцій у хворих із неврологічною симптоматикою, результати яких повинні бути враховані як при встановленні діагнозу, так і при лікуванні таких пацієнтів.

УДК 616.831-005.1-071(477.53)

ГЛУШКО А.В., ЛИТВИНЕНКО Н.В.

ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава, Україна Полтавська обласна клінічна лікарня ім. Скліфосовського, м. Полтава, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

КЛІНІКО-ПАРАКЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГЕМОРАГІЧНОГО ІНСУЛЬТУ ПРИ ПРИЄДНАННІ СУПУТНЬОЇ ПАТОЛОГІЇ У МЕШКАНЦІВ МІСТА ПОЛТАВИ

Актуальність. Судинні захворювання головного мозку — актуальна медична і соціальна проблема. Щороку вперше хворіють на мозковий інсульт від 100 до 120 тисяч жителів України. Смертність від цереброваскулярної патології посідає третє місце після захворювань серця та пухлин усіх локалізацій.

Мета нашого дослідження: виділити основні клі-ніко-параклінічні особливості перебігу геморагічного інсульту (ГІ) на основі аналізу історій хвороб пацієнтів, які перебували на лікуванні у неврологічному відділенні 1-ї МКЛ м. Полтави в 2014—2016 рр., та ретроспективно дати оцінку перебігу ГІ у поєднанні з коморбідністю.

Матеріали та методи дослідження. Результати за-гальноклінічного, клініко-неврологічного обстеження хворих із використанням шкал (шкали коми Глазго для визначення рівня свідомості, шкали NIHSS для визначення рівня неврологічного дефіциту, стандартної п’ятибальної шкали для оцінки сили м’язів), клініко-лабораторного обстеження, нейровізуалізаційні методи обстеження (КТ, МРТ головного мозку), оцінки індексу коморбідності Чарлсона.

Результати дослідження. Нами було опрацьовано 186 історій хвороб пацієнтів із геморагічним інсультом. Осо-

би жіночої статі переважали в обох групах. Середній вік виникнення захворювання у чоловіків — 58,0 ± 2,1 року; у жінок — 68,0 ± 1,9 року, при цьому у жінок охоплював більший віковий діапазон (68—74 роки). Особи працездатного віку — 73 (41 %). Перебіг ГІ обтяжувала наявність супутньої патології: гіпертонічна хвороба (у 134 пацієнтів — 72 %), цукровий діабет (у 53 осіб — 28,5 %), миготлива аритмія (у 39 пацієнтів — 21 %), інфаркт міокарда (у 18 пацієнтів — 9,6 %), хвороби периферичних артерій (у 21 пацієнта — 11,3 %), порушення когнітивних функцій (у 41 пацієнтів — 22,1 %), хронічні захворювання нирок (у 68 пацієнтів — 36,6 %), хронічні захворювання легень (у 51 пацієнта — 27,3 %), виразкова хвороба (у 17 пацієнтів — 9,1 %). При аналізі латералізації внутрішньомозкової гематоми встановлено переважання лівопівкульної локалізації в обох групах. Фатальні наслідки ГІ встановлені у 55,4 % (при госпіталізації до 6 годин — у 41 %, при пізній — у 59 %). У 36 осіб індекс Чарлсона становив 96 % (1 бал), у 51 особи — 90 % (2 бали), у 22 осіб — 77 % (3 бали), у 28 осіб — 53 % (4 бали), у 49 осіб — 21 % (5 і більше балів).

Висновки. 1. Госпіталізація пацієнтів із геморагічним інсультом після 6 годин має чіткий зв’язок із несприятливим прогнозом перебігу хвороби. 2. У 77 пацієнтів з ГІ індекс Чарлсона становив менше 50 %, що могло свідчити про тяжкий перебіг ГІ у поєднанні з супутньою патологією та більший відсоток летальності. 3. Оцінка коморбідності ГІ в неврологічній і терапевтичній практиці є необхідною для прогнозування його фатальних наслідків.

УДК 616.89-008.44-008.6+616.831-005 ГОРЕВА Г.В.1, СЛОБОДІН Т.М.1, ГОЛОВЧЕНКО Ю.І.1, НАСОНОВА Т.І.1, ГОНЧАР О.Ю.2, ГУРМАК ОМ.2, ЧЕБОРАКА Т.О.1

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна ''Київська міська клінічна лікарня № 9, м. Київ, Україна Адреса для листування з авторами:

Е-mail: [email protected]

КЛІНІКО-НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНЕ СПІВСТАВЛЕНИЙ КОГНІТИВНОГО ДЕФІЦИТУ ІЗ ПОКАЗНИКАМИ ЦЕРЕБРАЛЬНОЇ ГЕМОДИНАМІКИ ПРИ РІЗНИХ ПІДТИПАХ СИНДРОМУ ПОМІРНИХ КОГНІТИВНИХ ПОРУШЕНЬ

Актуальність. Когнітивні порушення є однією з найактуальніших соціомедичних проблем як в Україні, так і у світі, через їх всеохоплюючий негативний вплив на якість життя пацієнта та високу поширеність. Однією з ланок патогенезу при помірних когнітивних розладах (ПКР) є порушення гемодинаміки.

Мета: удосконалити діагностичні підходи при когнітивних порушеннях з урахуванням характеру взаємовідносин між їх клініко-патогенетичними особливостями і церебральною гемодинамікою.

Матеріал та методи дослідження. Було обстежено 56 хворих (середній вік — 57,7 ± 1,5 року) із ПКР Проведені загальноклінічне і неврологічне обстеження, нейропсихоло-гічне тестування (MMSE, FAB, MoCA, літеральні асоціації, таблиці Шульте, BDI, шкала депресії Гамільтона), транскра-ніальна допплерографія (ТКДГ) із проведенням проби з короткочасною затримкою дихання та компресійної проби.

Результати та їх обговорення. В обстежених хворих були виявлені наступні підтипи ПКР: амнестичний мульти-функціональний (80 % — 45 хворих), амнестичний моно-функціональний (5 % — 3 хворих) та неамнестичний муль-тифункціональний (15 % — 8 хворих) (за класифікацією Petersen R., 2004). У всіх 56 хворих було виявлено зниження середніх показників лінійної швидкості кровотоку (ЛШК) у спокої за середньою мозковою артерією порівняно з нормальними значеннями у відповідному віці (ЛШК 72,6 ± 3,3; р < 0,05). Значимої різниці даного показника при різних підтипах ПКР отримано не було (р = 0,16). При проведенні проб із затримкою дихання і компресійної проби отримано підвищення ЛШК за середніми мозковими артеріями та зниження індексу периферичного опору (ІПО): при амнестичному монофункціональному варіанті ПКР ЛШК після проби із затримкою дихання — 82,7 ± 2,6; р < 0,05; ІПО — 0,96 ± 0,30; р < 0,05; ЛШК після компресійної проби — 81,3 ± 2,2; р < 0,05; ІПО — 0,92 ± 0,30; р < 0,05; при амнестичному мультифункціональному ЛШК після проби із затримкою дихання — 86,4 ± 2,6; р < 0,05; ІПО — 0,95 ± 0,70; р < 0,05; ЛШК після компресійної проби — 86,1 ± 5,2; р < 0,05; ІПО — 0,92 ± 0,40; р < 0,05 та не-амнестичному мультифункціональному підтипі ПКР ЛШК після проби із затримкою дихання — 85,3 ± 2,7; р < 0,05; ІПО — 0,95 ± 0,30; р < 0,05; ЛШК після компресійної проби — 88,8 ± 4,1; р < 0,05; ІПО — 0,94 ± 0,60; р < 0,05.

Висновки. За результатами дослідження найбільш чутливі до порушень гемодинаміки і змін судинного тонусу серед когнітивних функцій виявилися регуляторні функції (р < 0,05), увага (р < 0,05) та пам’ять (р < 0,05). Подальше проведення досліджень у даному напрямку може допомогти уточнити вплив різних видів порушень системної та церебральної гемодинаміки, порушень вазореактивності на когнітивну функцію взагалі та визначити найбільш чутливі домени, ураження яких формуватиме різні підтипи синдрому ПКР

УДК 616.831-005.4-005.1-085.2/.3

ГОСТЄВА Г.В

Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша, м. Херсон, Україна

Адреса для листування з автором:

E-mail: [email protected]

ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ ТРОМБОЛІТИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ ІШЕМІЧНОМУ ІНСУЛЬТІ

Актуальність. На сьогодні тромболітична терапія (ТЛТ) при ішемічному інсульті — єдиний етіопатоге-

нетичний метод лікування ішемічного інсульту. Але, з урахуванням ризику кровотечі, а також наявності протипоказань, проведення тромболітичної терапії є можливим не в усіх хворих з ішемічним інсультом. Точаться дискусії щодо переваги користі або ризиків при проведенні ТЛТ, тому вирішення цього питання є надзвичайно актуальним (Хобзей Н.К., Міщенко Т.С., 2010).

Мета: аналіз результатів проведеної тромболітичної терапії при ішемічному інсульті.

Матеріали та методи дослідження. Проаналізовані результати лікування 45 пацієнтів з ішемічним інсультом, яким була проведена тромболітична терапія (ак-телізе) на базі міського інсультного центру м. Херсона за період 2010—2014 рр. Основними критеріями оцінки враховувалися рівні неврологічного дефіциту (NIHSS) на момент госпіталізації та після проведеного лікування і проміжок часу від початку захворювання та введення тромболітика (актелізе).

Результати дослідження. На момент госпіталізації 30 (67 %) пацієнтів мали грубий неврологічний дефіцит (20—16 балів за шкалою NIHSS), 13 (33 %) — порушення середнього ступеня (11—9 балів) і 2 (4 %) — легкі функціональні порушення. Після проведеного тромболізису у 8 (18 %) пацієнтів залишився грубий неврологічний дефіцит, у 15 (33 %) — середній, 22 (49 %) хворих виписані з легкими порушеннями. Геморагічні трансформації зони ішемії спостерігалися в 4 хворих, але тільки в одному випадку відмічалось різке погіршення стану і збереження грубого дефіциту на момент виписки. У 3 інших випадках геморагії не викликали погіршення стану пацієнтів.

Висновки. Аналіз результатів лікування дає можливість визнати тромболітичну терапію ефективним і перспективним метод лікування інфаркту мозку, який потребує більш широкого впровадження в повсякденну практику ургентних відділень багатопрофільних лікарень.

УДК 616.831.2-089.5-31.8

ГРЕБЕНИКМ.В., САЛІЙ І.І.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України», м. Тернопіль, Україна

Адреса для листування з авторами:

Е-mail: [email protected]

ДИНАМІКА КОГНІТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ У ХВОРИХ В РАННЬОМУ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ

Актуальність. Післяопераційна когнітивна дисфункція (ПОКД) виникає після оперативних втручань і проявляється зниженням уваги, погіршенням пам’яті, підвищенням розумової втомлюваності тощо (Шнайдер Н.А., 2007; Бучакчийська Н.М., 2007). За повідомленнями різних

авторів, частота даного розладу коливається від 7 до 83 % (Keizer A.M. et al., 2000; Lan Gao et al., 2005). Інтерес до вивчення даної патології залишається високим, свідченням тому є значна кількість як зарубіжних, так і вітчизняних публікацій, що з’явилися останніми роками.

Мета роботи: встановити частоту розвитку когні-тивної дисфункції після операцій, виконаних в умовах загальної анестезії.

Матеріал та методи дослідження. В динаміці (до оперативного втручання та в ранньому післяопераційному періоді — 2-га доба) проведено дослідження когні-тивного функціонування за допомогою МоСА-тесту у 22 пацієнтів ортопедичного відділення. Середній вік — 49,54 ± 2,48 року, жінок було 12 (52,17 %). Середня тривалість оперативного втручання в умовах загальної анестезії становила 102,41 ± 9,92 хвилини.

Результати дослідження та їх обговорення. Результати МоСА-тесту в доопераційному періоді — 22,04 ± 0,74 бала, в ранньому післяопераційному періоді — 21,04 ± 0,72 бала (р = 0,02). Негативну динаміку діагностовано у 63,64 % пацієнтів. Когнітивне зниження відбувалося за рахунок наступних рубрик МоСА-тесту: зорово-конструктивні навички — 2,40 ± 0,32 бала проти 2,50 ± 0,34 бала (р = 0,54), увага — 5,09 ± 0,17 бала проти 5,54 ± 0,14 бала (р = 0,03), пам’ять — 1,86 ± 0,30 бала проти 2,14 ± 0,32 бала (р = 0,05), мова — 1,36 ± 0,12 бала проти 1,45 ± 0,16 бала (р = 0,57). Різниця в значеннях МоСа-тесту у групах жінок і чоловіків до оперативного втручання та після утримувалася на одному рівні. Негативний вплив вікового фактора підтверджується залежністю між МоСА-тестом та віком (r = —0,187 до оперативного втручання та r = —0,232 після оперативного втручання). Встановлено помірний негативний кореляційний зв’язок між тривалістю оперативного втручання та МоСА-тестом (r = —0,35).

Висновки. ПОКД у ранньому післяопераційному періоді діагностовано у 63,64 % пацієнтів, які перенесли оперативне втручання в умовах загальної анестезії. Встановлено вірогідне зниження таких функцій, як увага та пам’ять, і зафіксовано негативний вплив тривалості загальної анестезії на результат МоСА-тесту.

УДК 616.037+616.831-005.1

ГРИБ В.А., ГЕРАСИМЧУК В.Р., МИХАЛОЙКО О.Я.

ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», м. Івано-Франківськ, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ОЦІНКА РІВНЯ НЕЙРОНСПЕЦИФІЧНОЇ ЕНОЛАЗИ ЯК ПРОГНОСТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ ПЕРЕБІГУ РАННЬОГО ВІДНОВНОГО ПЕРІОДУ ІШЕМІЧНОГО ІНСУЛЬТУ

Актуальність. Когнітивні порушення (КП) значною мірою впливають на перебіг відновного періоду ішемічного інсульту (ІІ). Прогноз функціонального наслідку ІІ

важливий для розробки реабілітаційних заходів, і визначення рівня нейронспецифічних білків є перспективним напрямом у даному питанні.

Мета: оцінка динаміки когнітивних порушень та рівня нейронспецифічної енолази (НСЕ) у ранньому відновному періоді ІІ.

Матеріали та методи. Обстежено 40 пацієнтів у ранньому відновному періоді гемісферного ІІ. Когнітивний статус оцінювали із застосуванням шкал MMSE та MoCA. Залежно від початкової (через 1 місяць після ІІ) концентрації НСЕ у крові хворі були рандомізовані на групу 1 (НСЕ < 10,0 нг/мл) та групу 2 (НСЕ > 10,0 нг/мл).

Результати дослідження. Встановлено, що високий рівень НСЕ через 1 міс. після ІІ корелював із наростанням проявів КП протягом наступних 6 міс. за MMSE (r = -0,77; p < 0,05) та МоСА (r = -0,8; p < 0,05). У пацієнтів 1-ї групи через 6 міс. після ІІ оцінка за MMSE становила 26,93 (26; 28), за МоСА — 23,96 (23; 25) і була вищою (р < 0,05) порівняно із 2-ю групою (MMSE — 24,55 (24; 26) і MoCA — 21,8 (21; 24)). У 2-й групі вірогідно зменшилась частка осіб із легкими КП з початкових 57,9 до 15,8 % (р < 0,05). Крім того, через 6 міс. у 1-й групі не виявлено осіб із КП, які відповідали рівню деменції за MMSE, тоді як у 2-й групі таких було 26,3 %.

Висновки. Підвищений рівень НСЕ (> 10 нг/мл) через 1 міс. після ІІ може бути предиктором несприятливого функціонального наслідку, зокрема наростання проявів когнітивних порушень та розвитку постінсультної деменції через 6 міс. після ІІ.

УДК 616.831-005.1

ДЕЛЬВА І.І., ДЕЛЬВА М.Ю., ЛИТВИНЕНКО Н.В.

ВДНЗ «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава, Україна

Адреса для листування з авторами:

Е-mail: [email protected]

ПАТОЛОГІЧНА ВТОМА У ПАЦІЄНТІВ,

ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ ІШЕМІЧНИЙ ІНСУЛЬТ

Актуальність. Постінсультна патологічна втома (ПІПВ) є одним із найбільш поширених наслідків гострих порушень мозкового кровообігу, але до теперішнього часу в практичній лікарській діяльності цьому явищу не приділяється належної уваги.

Мета: оцінити поширеність ПІПВ після ішемічних інсультів (ІІ) та виявити відмінності у стані пацієнтів, які страждають від ПІПВ.

Матеріали та методи дослідження. Досліджено 71 пацієнта в різних термінах після розвитку ІІ. ПІПВ визначали за допомогою анкетних шкал: шкали оцінки втоми та шкали вираженості втоми. Одночасно аналізувались основні соціодемографічні та клініко-функціональні характеристики.

Результати дослідження та їх обговорення. Загалом ПІПВ фіксувалася у 41 % пацієнтів та істотно не змі-

нювалася в різні постінсультні терміни: в період від 1 до 3 місяців відмічено у 37 %, протягом 3—12 місяців — у 43 %, протягом 1—3 років — у 41 % пацієнтів. При ПІПВ у 17 % випадків пацієнти відмічали наявність значимої втоми у доінсультному періоді. Групи пацієнтів із ПІПВ та без її ознак суттєво не відрізнялися за віком — 62,9 ± 1,4 року та 61,1 ± 1,9 року, статевим розподілом (чоловіків — 55 та 59 %), рівнем освіти (осіб з вищою освітою — 28 і 31 %), поширеністю тютюнопа-ління (10 та 11 %). У пацієнтів із ПІПВ порівняно з пацієнтами без ПІПВ частіше розвивалися нелакунарні інсульти (79 проти 61 %), а також повторні інсульти (24 проти 12 %). У пацієнтів обох груп не спостерігалося суттєвих відмінностей у поширенні артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, однак при ПІПВ частіше діагностувалися цукровий діабет (28 проти 17 %), фібриляція передсердь (21 проти 14 %) та наявність інфаркту міокарда в анамнезі (14 проти 5 %). Крім того, у пацієнтів із ПІПВ частіше виявлялися стани полімор-бідності (одночасна присутність 3 та більше супутніх захворювань) — 72 проти 48 %. У пацієнтів із ПІПВ частіше фіксувалися умовно виражені функціональні дефекти (за модифікованою шкалою Ренкіна більше 2 балів) — 31 проти 14 %.

Висновки. ПІПВ — поширений і довготривалий патологічний стан, що супроводжує ІІ, і, ймовірно, асоціюється з певними клінічними та функціональними особливостями пацієнтів. З метою розробки патогенетично обґрунтованого менеджменту ПІПВ необхідні подальші обсерваційні дослідження для деталізації її предикторів та механізмів розвитку.

УДК 616.711+616.832-06-036.4-089-092.4

ДЗЯКЛ.А., САЛЬКОВ Н.Н., ЦУРКАЛЕНКО Е.С.

ГУ «Днепропетровская медицинская академия МЗ Украины», г. Днепропетровск, Украина Адрес для переписки с авторами:

E-mail: [email protected], [email protected]

ОСОБЕННОСТИ НАРУШЕНИЙ КРОВООБРАЩЕНИЯ ПРИ ТРАВМЕ ШЕЙНОГО ОТДЕЛА СПИННОГО МОЗГА

Актуальность. В патогенезе позвоночно-спинномозговой травмы выделяют первичное повреждение, происходящее в момент травмы, образуя зону ушиба спинного мозга (СпМ), и вторичное, развивающееся в течение 24—48 часов, приводя к ухудшению состояния пациентов. В этом периоде формируются сосудистая дисфункция, ишемия, эксайтотоксичность и апоптоз клеток в перифокальной зоне. Однако роль сосудистых факторов в механизмах повреждений изучена недостаточно.

Цель работы: оценить нарушения кровообращения у пациентов со спинальной травмой и их влияние на развитие вторичных изменений в СпМ.

Материалы и методы. Проведено клиническое обследование, магнитно-резонансная томография (МРТ) и селективная ангиография (АГ) шейных и позвоночных артерий (ПА) 10 пациентов с ушибом СпМ, переломовывихом С4-С5.

Результаты и их обсуждение. У 60 % пациентов визуализирован коллатеральный кровоток при окклюзии обеих ПА, при этом отсутствовали расстройства стволовых и витальных функций. Коллатеральное кровообращение осуществлялось ветвями восходящих шейных артерий, анастомозирующим с ПА выше места их окклюзии переломовывихом и являлось важным фактором, ограничивающим повреждение СпМ. У 3 пациентов выявлено отсутствие контрастирования артерии шейного утолщения (АШУ) и ограничение сосудистого рисунка в ветвях ПА, восходящей и глубокой шейных артерий. Отмечен выраженный неврологический дефицит (ASIA — А), на МРТ — обширная область отека-ишемии СпМ в перифокальной зоне первичного повреждения. У 4 пациентов с выраженным очагом ушиба СпМ на уровне С4-С5 и незначительным неврологическим дефицитом (ASIA — D) при проведении АГ выявлено контрастирование АШУ, отходящей от проксимальных участков одной из окклюзированных ПА. Таким образом, наличие кровообращения в АШУ позволяет сохранить кровоток в СпМ, что ограничивает вторичное повреждение СпМ. Во всех наблюдениях обнаружен феномен раннего артериовенозного сброса в области очага ушиба, что, вероятно, происходит вследствие компенсаторного включения мелких анастомотических ветвей в спинном мозге.

Выводы. Выявлены особенности кровообращения при травме шейного отдела СпМ и их влияние на тяжесть травмы. Полученные данные открывают перспективу для эндоваскулярного лечения спинальной травмы.

УДК 616.133.33+616.145.11]-007-071(048.8)

ДЗЯКЛ.А., ЦУРКАЛЕНКО Е.С.

ГУ «Днепропетровская медицинская академия МЗ Украины», г. Днепропетровск, Украина Адрес для переписки с авторами:

Е-mail: [email protected], [email protected]

ЦЕРЕБРАЛЬНАЯ ГЕМОДИНАМИКА У ПАЦИЕНТОВ С АРТЕРИОВЕНОЗНЫМИ МАЛЬФОРМАЦИЯМИ

Актуальность. Несмотря на наличие множества работ, посвященных данной проблеме, особенности церебральной гемодинамики в условиях функционирующих артериовенозных мальформаций (АВМ) остаются недостаточно изученными.

Цель работы: изучение особенностей церебральной гемодинамики у пациентов с АВМ.

Материалы и методы. Обследовано 32 пациента с АВМ с применением церебральной селективной

ангиографии, ультразвуковой допплерографии и компьютерно-томографической перфузиографии (КТПГ).

Результаты и их обсуждение. Установлено значительное увеличение скорости кровотока в афферентных артериях АВМ в среднем на 145 % (средняя линейная скорость кровотока (ЛСК) — 148,47 ± 16,68 см/с). Отмечена прямая корреляционная взаимосвязь (г = 0,95) между объемным кровотоком АВМ и ее размерами. Однако данная зависимость прослеживалась лишь для АВМ размером до 50 см3. При дальнейшем увеличении АВМ объемный кровоток не изменялся, что, вероятно, связано с развитием относительного артериального и венозного стеноза вследствие деформации сосудов АВМ, вызывающего турбулентность и замедление кровотока.

В ответ на гипервентиляцию ЛCK снижалась в среднем на 25,0 ± 7,4 %, что достоверно (р < 0,01) ниже нормы. Реакция на гиперкапническую пробу отсутствовала у 37,5 % пациентов с мальформациями высокого кровотока. Коэффициент овершута в среднем составил 1,07 ± 0,08, то есть повышение посткомпрессионной систолической JICK было менее 10 %, что свидетельствует об отсутствии ауторегуляторного ответа. Установлено, что, несмотря на увеличение тотального объемного мозгового кровотока в 2 раза (1588,04 ± 439,04 мл/мин), при проведении КТПГ была выявлена гипоперфузия, локализованная в тканях мозга, прилежащих к АВМ, у 91,5 % пациентов; кровоснабжаемых из тех же сосудистых бассейнов, что и афференты АВМ, — у 61 %; кровоснабжаемых из другого бассейна — у 34,4 %.

Выводы. Проведенное исследование показало, что особенности кровоснабжения АВМ зависят от их структурнофункциональных характеристик и оказывают существенное влияние на показатели церебральной гемодинамики.

УДК 616.858+616.89-008.44

ЕВТУШЕНКО С.К.

Харьковская медицинская академия последипломного образования, г. Харьков, Украина

Адрес для переписки с автором:

E-mail: [email protected]

ОТ КЛИНИЧЕСКИ ИЗОЛИРОВАННОГО СИНДРОМА К ДОСТОВЕРНОЙ ДИАГНОСТИКЕ РАССЕЯННОГО СКЛЕРОЗА И ЕГО ЭФФЕКТИВНОЙ ТЕРАПИИ У ДЕТЕЙ

С 1984 по 2004 год под нашим наблюдением находилось 63 ребенка в возрасте от 7 до 18 лет с достоверным рассеянным склерозом (РС) (личный архив), а с 2005 по 2015 год в нашей клинике достоверный РС диагностирован у 85 детей. Увеличение количества детей с РС связано как с ростом заболеваемости, так и с улучшением диагностических возможностей. Современная особенность течения заболевания — это высокий риск быстрого формирования стойкого необратимого неврологического дефицита и инвалидности уже в дебюте болезни.

Выделяют 5 основных этапов иммунопатогенеза РС: активация Т-клеток и их дифференцировка в CD4-Т-клетки; пролиферация активированных Т-клеток; вовлечение В-клеток и моноцитов в патологический процесс; миграция Т-клеток через гематоэнцефалический барьер; реактивация Т-клеток в ЦНС и индукция демиелинизации.

Важнейшими клиническими критериями диагностики РС как у детей, так и взрослых являются: начало болезни в детском и молодом возрасте, полиморфизм клинических проявлений, «мерцание» симптомов даже на протяжении суток, волнообразное течение болезни, наличие клинических диссоциаций. Не утратили своей значимости и основные (инициальные), к сожалению, невостребованные молодыми неврологами клинические симптомы достоверного РС: тетрада Шарко (а не триада) — нистагм, интенционный тремор, скандированная речь, нижний парапарез; пентада Марбурга — нистагм, интенционный тремор, отсутствие или вялость брюшных рефлексов, побледнение височных половинок сосков зрительных нервов, спастический парез ног; секстада Маркова — зрительные нарушения с сужением полей зрения на цвета, вестибулопатия, глазодвигательные расстройства (преходящее двоение), высокие коленные рефлексы и изолированное снижение вибрационной чувствительности.

При подозрении на РС у пациента мы настаиваем на исследовании классических клинических симптомов и рефлексов, имеющих четко описанные рефлекторные дуги, поскольку это позволяет выявить рассеянное органическое поражение нервной системы. Именно поэтому необходимо проводить тщательный углубленный неврологический осмотр с обязательным исследованием вибрационной чувствительности, черепной иннервации, включая оценку симптоматики заднего и переднего межъядерного офтальмопареза, надъядер-ного поражения черепных нервов (симптомы орального автоматизма: хоботковый рефлекс Бехтерева, губной рефлекс Оппенгейма, дистанс-оральный рефлекс Карчикяна, рефлекс Тулуза — Вюрпа, ладонно-подбородочный рефлекс Маринеску — Радовичи и др.). Ведь каждый из них имеет свою собственную рефлекторную дугу, и появление одного из них (или исчезновение) в динамике нередко дает ответ на прогрессирование или регрессирование болезни. Кроме исследования сухожильных, периостальных и брюшных рефлексов, требуется оценка поверхностной и вибрационной чувствительности и мышечно-суставного чувства.

Обязательна проверка симптома Тома — Жюменти и сенсорной пробы Ромберга, коленно-пяточной пробы Стюарта — Холмса, проба на асинергию Бабинского. Исследование кистевых рефлексов (Якобсона — Ласка, Бехтерева, Жуковского, Россолимо, Вендеровича, Вар-тенберга), патологических стопных знаков Бабинского, Оппенгейма, Чеддока, Пуусепа, Россолимо, рефлексов спинального автоматизма Членова — Маккарти, Аства-цатурова, Раздольского.

В своих исследованиях мы четко ссылаемся на то, что диагноз выставляется согласно критериям С.М. Poser et al. (1983) и W.I. MсDonald (2000, 2010). Но если критерии C.M. Poser в основном определяют тяжесть, то критерии W.I. MсDonald констатируют достоверность и базируются на клинику + обострение + МРТ Но авторы подчеркивают тщательное исследование анамнеза + тщательное полноценное исследование неврологического статуса (особенно у детей). Исходя из 40-летнего опыта наблюдения за детьми и взрослыми, страдающими рассеянным склерозом, мы выделили 4 варианта его дебюта. Эти положения в определенной степени и отличают РС у детей от РС у взрослых.

1. Клинически изолированный синдром как дебют рассеянного склероза у детей при моносимптомном его начале (по нашим данным, до 50 % больных).

1. Сенситивные нарушения в виде чувства онемения конечностей, туловища и/или лица (около 35 %).

2. Парез верхней или нижней конечности, афферентный парез с появлением ощущения неловкости в конечности (около 15 %).

3. Глазодвигательные нарушения с диплопией (около 8 %).

4. Ретробульбарный неврит зрительного нерва (около 30 %).

5. Атаксия (около 5 %).

6. Невропатии лицевого нерва в анамнезе (около 6 %).

7. Головокружение (до 9 %).

8. Дизартрия (как проявление псевдобульбарного синдрома (до 5 %)).

9. Цефалгия с синдромом ликворной гипертензии (около 9 %).

10. Нарушение функции тазовых органов в виде задержки мочи (около 7 %).

11. Эпилептический синдром (до 1 %).

12. Психоневрологические расстройства (острые психотические состояния, афазия, когнитивные нарушения) (до 1 %).

Сочетанные вышеуказанные признаки у отдельных больных достигают 20 %. При МРТ могут выявляться как одиночные, так и множественные очаги демие-линизации в головном и/или спинном мозге, но при этом клиницисту нужно учитывать тот факт, что топико-радиологическая демиелинизация не совпадает с тяжестью РС (то есть единичный очаг и 6-я степень тяжести заболевания), и наоборот — когда множественные массивные очаги проявляются первой степенью тяжести. Вместе с тем, по нашим данным, церебральная форма РС при моносимптомном начале отмечается у 33 % детей, а цереброспинальная — у 67 % пациентов.

2. Инициальные симптомы полисимптомного дебюта рассеянного склероза.

1. Оптикомиелит (невропатия зрительных нервов + нижний парапарез + расстройство функций тазовых органов).

2. Ретробульбарный неврит зрительного нерва + парапарез.

3. Атаксия + ретробульбарный неврит зрительного нерва + парапарез.

4. Атаксия + парапарез + нарушение функции тазовых органов.

5. Атаксия + глазодвигательные нарушения (чаще в виде невропатии отводящего нерва) + гемипарез.

6. Атаксия + сенситивные нарушения (в виде онемения туловища, конечностей и/или лица).

При МРТ могут выявляться как одиночные, так и множественные очаги демиелинизации в головном и/или спинном мозге. По нашим данным, церебральная форма РС при полисимптомном начале отмечается у 17 % детей, а цереброспинальная — у 83 % пациентов.

3. Стертые инициальные симптомы без существенной неврологической картины и жалоб, но с грубыми случайно выявленными демиелинизирующими очагами поражения головного мозга на МРТ (до 8 % больных). На момент обследования особых жалоб больные не предъявляют.

4. МРТ-негативный дебют РС (типичная симптоматика РС, но на МРТ на момент обследования патологии не обнаружено) (по нашим данным, до 4 %).

В таких случаях обязательно исследование ликвора с проведением полимеразной цепной реакции для выявления ДНК вирусов герпес-группы, определение интратекального синтеза иммуноглобулина G. Необходимо исследование зрительных вызванных потенциалов и длиннолатентных когнитивных потенциалов для обнаружения скрытых очагов. Такую форму необходимо отнести к вероятному склерозу, но при симптоматике манифестного пирамидного и атактического синдрома (или других проявлениях) рекомендовать лечение (плазмаферез, кортикостероиды, иммуноглобулин для внутривенного введения, ацелизин, мильгамма).

Достоверный диагноз РС выставляется после тщательного глубокого клинического и инструментального обследования. Из числа направленных в клинику с подозрением на РС детей в возрасте от 7 до 18 лет нами диагностированы следующие заболевания: рассеянный энцефаломиелит — 13 случаев; опухоли головного мозга — 5; опухоли спинного мозга — 3; туберозный склероз — 2; нейрофиброматоз 1-го типа со сдавлением спинного мозга — 2; болезнь Штрюмпеля — 2; параплегия Шарлеуа — Сажено — 2; сосудистая мальформация спинного/головного мозга — 3; синдром Денди — Уолкера — 3; болезнь Лебера — 1; гепатолентикулярная дегенерация — 2.

Нами констатированы 4 типа течения РС у детей: рецидивирующе-ремиттирующее (68 %); первичнопрогрессирующее (17 %); вторично-прогрессирующее (10 %); прогрессирующее с обострениями (5 %).

Три степени надежности распознавания РС по Мак-Альпину (2000):

— достоверный РС — прогрессирующая нижняя параплегия, сочетание пирамидных и мозжечковых

расстройств, поражение зрительного нерва, наличие ремиссий (только при данной форме РС — целесообразно рекомендовать современные иммуномодуляторы);

— вероятный РС — многоочаговое начало с хорошей ремиссией и «мерцанием» все той же симптоматики без признаков рецидива и прогрессирования в течение 1 года и более;

— сомнительный РС — прогрессирующая нижняя параплегия, отсутствие отчетливых ремиссий.

При совпадении клиники, неврологического статуса и МРТ обязательно исследование ликвора с определением в нем клеток, белка, иммуноглобулина G, герпесвирусов всех типов, а при возможности — и специфического JgG. Далее, согласно Международному протоколу, проводится пульс-терапия (солу-медрол, плазмаферез, иммуноглобулин в/в), но перед назначением специфической иммунотерапии (бетаферон, тиза-бри и др.) — исследование крови на содержание вируса JVC, чтобы избежать возникновения прогрессирующей мультифокальной лейкоэнцефалопатии. Длительная иммуномоделирующая терапия достаточно эффективна, но в процессе лечения необходимо исследование развернутой иммунограммы и контроль за состоянием соматических органов.

УДК 616.831-005.1-036.1-06.616.89-008.45/47

ЗДЕСЕНКО І.В.

ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», м. Харків, Україна Адреса для листування з автором:

E-mail: [email protected]

КОРЕКЦІЯ ПОСТІНСУЛЬТНИХ КОГНІТИВНИХ РОЗЛАДІВ

Мозкові інсульти (МІ) призводять до зниження якості життя пацієнтів не тільки внаслідок розвитку неврологічного дефіциту, а також за рахунок порушення когнітивних функцій. Очевидна важливість терапевтичних заходів уже в гострому періоді мозкового інсульту з метою корекції когнітивних порушень (КП).

Мета: вивчити ефективність застосування цитиколі-ну (нейроксону) в лікуванні хворих із постінсультними КП.

Матеріали і методи. Було обстежено і проліковано 40 хворих, які перенесли ішемічний інсульт (ІІ) і мали КП у рамках деменції легкого та помірного ступеня. Виділені основна і контрольна групи, порівнянні за статтю, віком, масою тіла. Основними методами обстеження були клі-ніко-неврологічні, психодіагностичні з використанням шкал NIHSS, Ренкіна, MMSE, депресії Монтгомері — Асберга (MADRS), методи нейровізуалізації, біохімічні, статистичні. Пацієнтам упродовж 10 діб призначали препарат нейроксон («Галичфарм», Україна) розчин для ін’єкцій, внутрішньовенно крапельно по 1000 мг 1 раз на добу. З наступного дня після останньої ін’єкції

хворим призначали таблетки нейроксон (ВАТ «Київмед-препарат», Україна) по 500 мг 2 рази на добу протягом як мінімум 20 діб. У подальшому пацієнтам основної групи проводили аналогічні курси призначення нейрок-сону через 3 і 6 місяців з моменту захворювання. Хворим контрольної групи в подальшому нейроксон та ноотропи не призначали. Стан хворих обох груп оцінювався до початку лікування, через 1 місяць (кінець гострого періоду), 3, 6 місяців, через 1 рік з моменту захворювання.

У результаті проведеного дослідження встановлено вірогідну перевагу повторного курсового призначення препарату нейроксон через 3 і 6 місяців після розвитку ІІ перед застосуванням препарату тільки протягом першого місяця. Позитивний ефект повторного курсового призначення нейроксону підтверджено вірогідним зменшенням до кінця першого року вираженості неврологічного дефіциту (з 7,4 до 3,0 бала за шкалою NIHSS), підвищенням показників повсякденної життєвої активності (з 3,3 до 1,5 пункта за шкалою Ренкіна), поліпшенням емоційного стану (з 27,2 до 12,0 бала за шкалою MADRS) і регресом КП (з 20,2 до 23,9 бала за шкалою MMSE).

Висновки. Повторне курсове призначення препарата нейроксон підвищує реабілітаційний і профілактичний потенціал пацієнтів, які перенесли МІ, перешкоджаючи розвитку дементуючих розладів, і може вважатися одним із напрямків у використанні препарату.

УДК 616.74+616.8]-009.17:616.891.6 КАЛЬБУС А.И.1, ШАСТУН Н.П.1, ПОГОРЕЛОВ А.В.1, БАРАНЕНКО А.Н.1, ПЕТРОВ А.С.1, СКРЕБЕЦ Ю.В.2 1ГУ «Днепропетровская медицинская академия МЗ Украины», г. Днепропетровск, Украина 2КУ «Днепропетровская областная клиническая больница им. И.И. Мечникова», г. Днепропетровск, Украина

Адрес для переписки с авторами:

Е-mail: [email protected]

УРОВЕНЬ ТРЕВОЖНОСТИ У БОЛЬНЫХ МИАСТЕНИЕЙ

Актуальность. Миастения является актуальной проблемой современной неврологии. Это обусловлено потенциальной курабельностью заболевания при относительно невысокой стоимости лечения.

Уровень тревожности влияет на приверженность пациентов к лечению, может определять диагностические ошибки, а также влиять на качество жизни пациентов. Особенности тревожных расстройств при миастении остаются малоизученными и требуют уточнения.

Целью работы было изучить особенности проявлений тревоги у больных миастенией.

Материалы и методы исследования. В данное исследование было включено 48 пациентов с подтвержденным диагнозом миастении (генерализованная форма,

класс ІІ—IV): 28 женщин, 20 мужчин в возрасте от 18 до 65 лет. Длительность болезни составляла от 1 до 23 лет (в среднем 11,5 ± 3,8 года). Для определения уровня личностной и ситуативной тревожности пациентов тестировали по шкале тревоги Спилбергера — Ханина. Статистическую обработку результатов проводили с помощью компьютерной программы Stadia.

Результаты и их обсуждение. Низкий уровень личностной тревожности определялся у 24 (50 %) пациентов, умеренный — у 14 (29,2 %), высокий — у 10 (20,8 %) человек.

Противоположные данные получены при оценке ситуативной тревожности: низкий ее уровень определялся лишь у 7 (14,6 %) человек, умеренный — у 22 (45,8 %), высокий — у 19 (39,6 %). Уровень личностной тревожности не коррелировал с длительностью заболевания (г = 0,11; p > 0,05), в то время как степень ситуативной тревожности достоверно с ней коррелировала (r = 0,28; p < 0,05).

Выводы. Таким образом, пациенты с миастенией подвержены повышенному уровню ситуативной тревожности, степень которой нарастает с течением заболевания. Пациентам с миастенией рекомендовано проводить тестирование на предмет тревожных нарушений, а при их выявлении применять адекватные методы лечения.

УДК 616.74+616.8]-009.17:616.89-008.454

КАЛЬБУС А.И.1, ШКОЛЬНИКВ.М.1, СИДОРЕНКО Д.В.2,

ГУЩА И.А.2

1ГУ «Днепропетровская медицинская академия МЗ Украины», г. Днепропетровск, Украина 2КУ «Городская многопрофильная клиническая больница № 4», г. Днепропетровск, Украина Адрес для переписки с авторами:

E-mail: [email protected]

ДЕПРЕССИВНЫЕ НАРУШЕНИЯ У БОЛЬНЫХ МИАСТЕНИЕЙ

Актуальность. Несмотря на относительно невысокую распространенность и заболеваемость, миастения является актуальной проблемой современной неврологии. Это обусловлено потенциальной курабельностью заболевания при относительно невысокой стоимости лечения. Как известно, пациенты с хроническими заболеваниями больше подвержены депрессии по сравнению с общей популяцией, что приводит к значительному ухудшению качества их жизни. Особенности проявлений депрессии при миастении изучены недостаточно и требуют дальнейшего уточнения.

Целью работы было изучить особенности проявлений депрессии у больных миастенией.

Материалы и методы исследования. В данное исследование было включено 48 пациентов с подтвержденным диагнозом миастении (генерализованная форма, класс ІІ—IV): 28 женщин, 20 мужчин в возрасте от 18

до 65 лет. Длительность болезни составляла от 1 до 23 лет (в среднем 11,5 ± 3,8 года). Для выявления депрессии пациентов тестировали по шкале депрессии Бека. Статистическую обработку результатов проводили с помощью программы Stadia.

Результаты и их обсуждение. Депрессия была выявлена у 39 пациентов (81,3 %), из них легкая — у 20 (51,3 %) человек, умеренная — у 12 (30,8 %), выраженная — у 7 (17,9 %) человек. Выраженность депрессии коррелировала с длительностью заболевания (г = 0,24; p < 0,05), но в большей мере — с частотой миастенических кризов в анамнезе (г = 0,41; p < 0,001).

Степень депрессии коррелировала также с классом миастении (г = 0,38; p < 0,05).

На момент обследования из 39 человек с выявленной депрессией антидепрессанты принимали лишь 5 (10,2 %) пациентов.

Выводы. Таким образом, пациенты с миастенией подвержены депрессивным расстройствам. Выраженность депрессии увеличивается с течением заболевания, со степенью клинических проявлений миастении, а также зависит от частоты осложнений (миастенических кризов). Пациентам с миастенией рекомендовано проводить тестирование на предмет депрессии, а при ее выявлении — назначать антидепрессанты.

УДК 616.831-005.1-036.11-036.82(043.3)

КОЛЕНКО О.І., ЧЕМЕРИС І.О.

Сумський державний університет, медичний інститут, м. Суми, Україна Адреса для листування з авторами:

Е-mail: [email protected]

ПИТАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ РАННЬОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ ІЗ ГОСТРИМ ІШЕМІЧНИМ ІНСУЛЬТОМ

Актуальність. Проблема інсультів щорічно набирає обертів та є актуальною чи не для всіх країн світу. Як правило, перенесене гостре порушення мозкового кровообігу призводить до певного неврологічного дефіциту, повної або часткової втрати однієї або декількох функцій.

Мета дослідження: визначити значимість факторів, що можуть покращити швидкість та ефективність рухової реабілітації після гострого ішемічного інсульту (ІІ).

Матеріали та методи. Обстежено 60 хворих (чоловіки — 32, жінки — 28), які перенесли ІІ, підтверджений за допомогою комп’ютерної томографії. Досліджували пацієнтів, які мали свідомість на рівні 14—15 балів за шкалою коми Глазго. У неврологічному статусі хворих виявлено вогнищевий неврологічний дефіцит у вигляді переважання вираженого контралатерального геміпарезу з локальним порушенням м’язового тонусу. Після завершення реабілітаційного курсу в умовах відділення

функціональний стан хворих був оцінений за шкалою Бартел. Стан хворих порівнювали залежно від латера-лізації та статі. Пацієнти були розподілені на 2 групи, по 30 чоловік у кожній. У першій групі проводились активні реабілітаційні заходи, у тому числі черезшкірна електронейростимуляція (ЧЕНС), лікувальна фізкультура (ЛФК), масаж, застосовували елементи психотерапії. У другій групі проводилась ЛФК, масаж; хворі мали протипоказання або не бажали проводити ЧЕНС та спілкуватись з психотерапевтом з інших причин.

Результати та їх обговорення. На момент виписки з судинного відділення в першій групі середній бал за шкалою Бартел становив 87,0 ± 4,3, у другій — 75,0 ± 5,6 бала. У групі хворих із правопівкульним ІІ оцінка становила 75,0 ± 5,6, а з лівопівкульним — 86,0 ± 4,4. Стать не була визначальним фактором відновлення функцій і суттєво не впливала на прогноз реабілітації.

Висновки. Отже, найбільш ефективними факторами відновлення є ранній початок, латералізація ураження та максимальне залучення всіх доступних засобів реабілітації рухових функцій із залученням суміжних фахівців.

УДК 616.831-005.1:616.857-07

ЛАПШИНА Л.А., ЛАПШИНА І.О.

ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», м. Харків, Україна

Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ БОЛЬОВИХ СИНДРОМІВ У ХВОРИХ НА МОЗКОВИЙ ІНСУЛЬТ

Актуальність. Досить частий наслідок мозкових інсультів (МІ) — це постінсультний біль (ПІБ), який відзначають, за даними літератури, від 11 до 53 % пацієнтів. Успішність реабілітаційних заходів у хворих із різними типами ПІБ є одним з актуальних завдань сучасної неврології.

Мета: вивчити клінічні особливості больових синдромів у хворих, які перенесли МІ.

Методи дослідження. Клініко-неврологічні обстеження хворих з використанням неврологічних шкал: Лідська шкала (LANSS); візуально-аналогова шкала болю.

Результати та їх обговорення. Нами було обстежено 54 хворих, які перенесли МІ та мали ПІБ. Центральний постінсультний біль (ЦПІБ) був у 7 (12,9 %) пацієнтів. Це були хворі з інфарктом таламусу та латеральним інфарктом довгастого мозку. Біль локалізувався в правій або лівій половині тіла, в 1 (1,9 %) хворого він був локальним у ділянці обличчя. Біль мав виражений, стійкий характер, виникав спонтанно або був обумовлений дією подразника. Він виникав відразу після інсульту або через місяць після нього. Постінсультні артропатії

турбували 39 хворих (72,2 %) із постінсультними гемі-парезами. Це були ураження плечового суглоба (76,9 % хворих) у поєднанні (43,5 %) з ураженням ліктьового. У 79,4 % хворих було ураження колінного та тазостегнового суглобів. Больова спастичність у паретичних кінцівках була у 27 хворих (50,0 %). Болючі м’язові спазми турбували хворих у перші місяці після МІ і були пов’язані з прогресуючим наростанням м’язової спас-тичності. Постінсультний головний біль (ГБ) турбував 6 хворих (11,1 %). У більшої кількості хворих це був ГБ напруження.

Висновки. Нами виділені наступні типи хронічного ПІБ: ЦПІБ, больовий синдром, пов’язаний з ураженням суглобів та кістково-м’язового апарату, ГБ та больова спастичність. У одного хворого може бути кілька видів ПІБ, найчастіше це поєднання артралгій з больовою спастичністю та ГБ. Наявність різних больових синдромів підвищує тяжкість неврологічного дефіциту та ускладнює проведення лікувально-реабілітаційних заходів.

УДК 616.853-009.24-053.8-037

МАРЄНКО Л.Б.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Адреса для листування з автором:

Е-mail: [email protected]

МОЖЛИВОСТІ ПРОГНОЗУВАННЯ ПЕРЕБІГУ ЕПІЛЕПСІЇ У ДОРОСЛИХ ПІСЛЯ ПЕРШОГО НЕСПРОВОКОВАНОГО НАПАДУ

Актуальність. Навіть єдиний епілептичний напад (ЕН) є травматизуючою фізичною і психологічною подією, що стає складною діагностичною і лікувальною проблемою та має серйозні соціальні наслідки. Тому продовжуються пошуки предикторів адекватної відповіді пацієнтів на лікування після першого нападу, заснованих на доказовій базі, що дозволять з високим рівнем імовірності прогнозувати перебіг хвороби і попереджувати її рецидиви.

Мета: вивчення частоти та причин рецидивів ЕН після першого неспровокованого ЕН на фоні лікування.

Матеріал та методи дослідження. Протягом 2010— 2015 рр. було обстежено 84 пацієнти віком від 17 до 68 років (середній вік 30,5 ± 15,1 року) з тривалістю спостереження 3,21 ± 1,05 року, які були скеровані у Львівський обласний протиепілептичний центр після виникнення перших неспровокованих ЕН і яким ще не призначались протиепілептичні препарати (ПЕП). Особи, у яких напад визначався як гострий симптоматичний ЕН, в дослідження не включались. У найкоротші терміни пацієнти були обстежені з використанням обов’язкових методів — електроенцефалографії (ЕЕГ) та магнітно-резонансної томографії (МРТ).

Результати та їх обговорення. Ідіопатичну епілепсію (ІЕ) було встановлено у 3 пацієнтів (3,6 %), криптоген-ну (КЕ) — у 37 (44,0 %), симптоматичну (СЕ) — у 44 (52,4 %). Лікування було призначене відразу всім особам із ІЕ та СЕ, тобто у випадках, коли були незаперечні клінічні та ЕЕГ (а при СЕ і структурні) ознаки епілепсії. Через неоднозначність клінічної ситуації лікування було відтерміноване (в середньому на 4,0 ± 2,6 місяця) для 11 осіб із КЕ до появи повторних паро-ксизмів. На час остаточної оцінки стану пацієнтів у 18 з них (21,4 %) зазначено ремісію понад 3 роки, у 28 (33,3 %) — понад 2 і у 17 осіб (20,2 %) — близько 1 року після призначення ПЕП. У 21 (25,0 %) пацієнта напади відновились в різні терміни, незважаючи на призначення адекватних доз ліків відповідно до типів ЕН та форми епілепсії. Вважається, що негайне призначення ПЕП після першого ЕН не покращує довготривалого прогнозу ремісії приступів, але знижує їх ризик у найближчі 2 роки. Серед 21 пацієнта із відновленням нападів у перші 2 роки лікування у більшості з них (14—66,4 %) були виявлені астеногенні чинники (пов’язані з діями пацієнта), тобто різні варіанти не-комплайєнтності (низької прихильності до лікування).

Висновки. Серед факторів ризику зриву ремісії при вперше діагностованій епілепсії будь-якої етіології одним із провідних можна вважати недотримання пацієнтом всіх рекомендацій лікаря, що потрібно брати до уваги при аналізі невдачі лікування і прогнозуванні перебігу епілепсії.

УДК 616.853-07-08:[614.23:362.17]

МАРЄНКО К.М.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Адреса для листування з автором:

E-mail: [email protected]

ПРОБЛЕМИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ЕПІЛЕПСІЇ В ПРАКТИЦІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ

Актуальність. У світі на епілепсію (Е) хворіють близько 70 млн осіб; останніми роками вона вважається найбільш серйозним хронічним неврологічним захворюванням, а за поширеністю є порівнянною із цукровим діабетом. Тому сімейному лікарю вкрай необхідні ґрунтовні знання щодо алгоритму діагностики та ведення пацієнтів з епілепсією на рівні первинної ланки надання медичної допомоги населенню.

Мета: вивчення обізнаності лікарів сімейної медицини з проблем діагностики та лікування Е згідно з протоколом.

Матеріал та методи дослідження. Було проведене анонімне анкетування 44 сімейних лікарів (СЛ) у різних медичних установах м. Львова — поліклініках та амбулаторіях СЛ — за допомогою прицільно розробленого опитувальника, що ґрунтується на даних

Уніфікованих клінічних протоколів первинної, екстреної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (ви-сокоспеціалізованої) медичної допомоги «Епілепсії у дорослих» та «Епілепсії у дітей», затверджених наказом МОЗ України № 276 від 17.04.2014.

Результати та їх обговорення. Про існування означених протоколів було відомо тільки 27,3 % респондентів. Більшість СЛ (70,4 %) правильно назвали невропатолога (дитячого невролога) як фахівця, до якого повинен бути скерований пацієнт при підозрі на епілепсію; 20,5 % вважають доцільним звернення до психіатра і 9,1 % — до епілептолога, хоча такої окремої спеціальності не існує згідно з наказом МОЗ України № 385 від 28.10.2002. Усі обстеження, необхідні для встановлення діагнозу, на думку 63,6 % СЛ, повинен призначати власне вузький спеціаліст. Однак у протоколах зазначено, що до обов’язку СЛ належить первинне обстеження пацієнта для виключення актуальної соматичної патології, метаболічних порушень (анамнез, фізикальне обстеження, ЕКГ, лабораторні аналізи). Визнали свої знання з проблеми епілепсії недостатніми 61,4 % лікарів, що підтверджується і тим фактом, що тільки 40,9 % респондентів змогли правильно назвати етіологічні форми епілепсії, а 65,9 % опитаних змогли вказати основні типи епілептичних нападів. Були готові призначати лікування до проведення консультації спеціаліста 9,1 % лікарів, хоча це не є прерогативою СЛ.

Висновки. Інформаційна підтримка імплементації означених протоколів у практику лікарів сімейної медицини залишається недостатньою, що необхідно враховувати при проведенні курсів підвищення кваліфікації, та обумовлює необхідність організації додаткових тренінгових семінарів для лікарів загальної практики.

УДК 616.832-004.2-036:616.153.1:577.152.2

МАРКОВСКАЯ Е.В.

Харьковский национальный медицинский университет, г. Харьков, Украина

Адрес для переписки с автором:

Е-mail: [email protected]

СОДЕРЖАНИЕ

АСПАРТАТАМИНОТРАНСФЕРАЗЫ И АЛАНИНАМИНОТРАНСФЕРАЗЫ В СЫВОРОТКЕ КРОВИ В ЗАВИСИМОСТИ ОТ ФОРМЫ РАССЕЯННОГО СКЛЕРОЗА

Рассеянный склероз (РС) — хроническое прогрессирующее демиелинизирующее заболевание центральной нервной системы (ЦНС), имеющее в большинстве случаев волнообразное течение с чередованием обострений и ремиссий на ранних стадиях заболевания, реже — изначально неуклонно прогрессирующее течение.

Расстройства кортико-висцеральной регуляции при патологии высших мозговых центров, в том числе при РС, приводят к хроническим нейродистрофическим изменениям во внутренних органах. Одним из важных органов, играющих ведущую роль в регуляции обменных процессов в организме (в энергетическом, белковом, углеводном и липидном метаболизме), является печень, функциональное состояние которой у больных РС требует дальнейшего изучения.

Цель настоящего исследования: изучение динамики изменения активности мембраносвязанных ферментов — аспартатаминотрансферазы (АСАТ) и аланинаминотрансферазы (АЛАТ) в сыворотке крови больных РС в зависимости от формы.

Материалы и методы. Исследование проводилось на базе неврологического отделения КУЗ «ОКБ — ЦЭМП и МК». Объектом исследования было 69 больных РС — 29 мужчин и 40 женщин. Возраст больных колебался от 16 до 59 лет. В зависимости от преобладания локализации очагов поражения у 15 больных определялась церебральная форма РС, у 6 обследованных — спинальная форма РС и у 48 пациентов — цереброспинальная форма РС. Контрольную группу составили 30 практически здоровых человек соответствующего пола и возраста без патологии нервной системы. Активность ферментов в крови изучалась с помощью энзиматического кинетического метода по стандартным методикам.

Результаты и их обсуждение. Биохимическое исследование выявило в целом по группе больных РС достоверное (р < 0,05) повышение уровня АЛАТ на 38,9 % относительно показателей в контрольной группе и тенденцию к снижению уровня АСАТ на 12,5 %.

Анализ динамики изменения уровня АСАТ при различных формах заболевания выявил при церебральной форме РС достоверное (р < 0,05) снижение уровня данного фермента на 32,2 %. В группах больных спинальной и цереброспинальной формами РС показатели среднего значения АСАТ не имели достоверного различия между показателями контрольной группы, однако показали тенденцию к увеличению и снижению соответственно.

Анализ динамики изменения уровня АЛАТ в зависимости от формы заболевания выявил достоверное (р < 0,05) увеличение уровня фермента при всех формах заболевания. Наиболее высокие показатели отмечены при церебральной и спинальной формах заболевания.

Выводы. Таким образом, у больных РС в независимости от формы заболевания отмечается достоверное повышение АЛАТ в сыворотке крови при практически неизмененных показателях АСАТ. АЛАТ — фермент, наибольшее количество которого содержится в гепа-тоцитах, поэтому повышение его активности может указывать на повреждение печени и вовлечение ее в патогенез РС.

УДК 616.89-008.19-02:[616.831-005-06:616.831.9-008.811.1

НАСАЛИКР.Б., ШКРОБОТС.І.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України», м. Тернопіль, Україна

Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ЗМІНИ ПАРАМЕТРІВ ЦЕРЕБРАЛЬНОЇ ГЕМОДИНАМІКИ У ХВОРИХ ІЗ ГІДРОЦЕФАЛІЄЮ ПРИ ХРОНІЧНІЙ ІШЕМІЇ МОЗКУ

Актуальність питання пов’язана з частим поєднанням гідроцефалії (ГЦ) та хронічної ішемії мозку (ХІМ) (Хача-трян В.А. та ін., 1998, 2002; Момджан С. та ін., 2004; Сіл-верберг Г., 2004). Значний прогрес у вивченні мозкового кровообігу досягнутий з упровадженням ультразвукових методик — дуплексного сканування і транскраніальної допплерографії, проте стан церебральної гемодинаміки у хворих з ГЦ при ХІМ є недостатньо вивченим (Шах-новіч А.Р., Шахновіч В.А., 1996; Лелюк В.Г., Лелюк С.Е., 2003; Росин Ю.А., 2004).

Мета: оцінити стан екстракраніального відділу брахіоцефальних судин та виявити особливості їх показників у пацієнтів з ГЦ при ХІМ.

Матеріали та методи. Нами було обстежено 48 хворих з ХІМ (чоловіків — 36, жінок — 12). Середній вік хворих — 64,6 року. Фоновим захворюванням у всіх пацієнтів була гіпертонічна хвороба, що поєднувалася з церебральним атеросклерозом у 40 хворих. ХІМ І ст. була встановлена у 6 хворих, ХІМ ІІ ст. — у 38, ХІМ ІІІ ст. — у 4.

Стан церебральної гемодинаміки оцінювали за допомогою дуплексного сканування екстра- та інтракрані-альних артерій (Logiteq 700). При дослідженні загальної (ЗСА) та внутрішньої (ВСА) сонних артерій визначали пікову систолічну (ПСШК), кінцеву діастолічну (КДШК) швидкості кровоплину, індекс резистентності (ІР), діаметр судини та товщину комплексу інтими-медії (КІМ).

Усі хворі були розподілені на 2 групи. До 1-ї групи увійшло 32 хворих з ХІМ, що супроводжувалася ГЦ. Серед них було 20 чоловіків та 12 жінок віком від 51 до 74 років (середній вік — 61,1 року). Другу групу (групу порівняння) становили 16 пацієнтів з ХІМ без проявів ГЦ (11 жінок та 5 чоловіків) віком від 47 до 76 років (середній вік — 62,6 року).

Результати. У пацієнтів групи 1 було виявлено збільшення діаметра ЗСА — 7,62 ± 0,08 мм проти 6,41 ± 0,16 мм у осіб групи 2 (р < 0,001), діаметра ВСА — відповідно 5,02 ± 0,08 мм та 4,70 ± 0,17 мм (р < 0,05), потовщення КІМ — відповідно 1,10 ± 0,03 мм та 0,83 ± 0,05 мм (р < 0,001).

ПСШК у хворих групи 1 за ВСА та ЗСА була вірогідно (р < 0,05) нижча і становила 58,4 ± 12,5 проти

74,43 ± 5,40 см/с та 64,22 ± 12,5 проти 69,8 ± 3,2 см/с відповідно.

Вірогідної різниці показників КДШК та ІР між групами не було виявлено.

Гемодинамічно значимі стенози сонних артерій були виявлені в 20 хворих (62,5 %) групи 1 та у 3 хворих (18,75 %) групи 2.

Висновки. У пацієнтів з ХІМ, що супроводжується ГЦ, встановлено вірогідне збільшення діаметра ЗСА та ВСА, частоти гемодинамічно значимих стенозів, потовщення КІМ та зниження ПСШК за ВСА та ЗСА.

УДК [616.831-005:616.143.9-008.64:616.711-002]-073.432.19

НЕКРАСОВА Н.О.

Харківський національний медичний університет, м. Харків, Україна

Адреса для листування з автором:

Е-mail: [email protected]

ДОППЛЕРОГРАФІЧНІ ОЗНАКИ РІЗНИХ СТУПЕНІВ СПОНДИЛОГЕННОЇ ВЕРТЕБРОБАЗИЛЯРНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ У ХВОРИХ МОЛОДОГО ВІКУ

Дегенеративно-дистрофічні процеси в хребті, що призводять до виникнення функціональних блокад у хребетних рухових сегментах, є основним механізмом формування недостатності мозкового кровообігу в вер-тебробазилярній системі в молодому віці.

Мета дослідження: встановити допплерографічні ознаки різних ступенів вертебробазилярної недостатності (ВБН) у осіб молодого віку.

Матеріали та методи. Обстежено 251 пацієнта (жінок — 131, чоловіків — 120) віком від 18 до 44 років (середній вік — 28,5 ± 3,8 року) з проявами ВБН на тлі м’язово-рефлекторних, нейросудинних і корінцевих синдромів остеохондрозу шийного відділу хребта. Залежно від стадії ВБН (Сітель О.Б., 2003) всі хворі були розподілені на 4 групи. Всім пацієнтам проводилася функціональна рентгенографія та МРТ шийного відділу хребта, ультразвукове допплерографічне дослідження (УЗДГ) судин шиї та голови з визначенням лінійної швидкості кровотоку (ЛШК) та застосуванням функціональних навантажень з ротацією голови. Контрольну групу становили 20 здорових донорів, порівнянних за статтю та віком. Результати досліджень піддавалися статистичному аналізу з використанням пакета статистичних програм Statistica 6,0.

Результати. ВБН 1-ї стадії (1-ша група хворих) характеризувалася лише зміною форми обвідної кривої УЗ-спектра за хребцевою артерією (ХА) та зниженням ЛШК < 15 % (р < 0,05) при повороті голови в сторону, протилежну для ХА, що локується. При 2-й стадії ВБН (друга група) виявлялася різниця показників ЛШК на 15—30 % у стані спокою та посилення ЛШК на 30—50 % за одною або обома ХА (р < 0,05) при ротації

голови. У хворих з 3-ю стадією ВБН (3-тя група) було визначено асиметрію ЛШК від 30 до 50 % в положенні голови прямо та динамічну дисциркуляцію, що становила більше ніж 50 % (р < 0,05) при ротації голови. Четверта стадія ВБН (4-та група) характеризувалася асиметрією ЛШК більше ніж на 50 % в положенні голови прямо та динамічною дисциркуляцією понад 75 % (р < 0,05) при ротації голови.

Висновки. Ротаційні проби під контролем УЗДГ інформативні для оцінки спондилогенної дисциркуляції при дистрофічно-дегенеративних змінах у шийному відділі хребта. Визначені УЗДГ-ознаки ступенів ВБН дають змогу об’єктивно оцінити вираженість судинних розладів і ступінь компенсації кровообігу у вертебро-базилярному басейні, реєструвати динаміку перебігу хвороби та ефективність проведеного лікування.

УДК 616.8-009+616.155.392-002.2-08

ПІДДУБНА О.О., ЛИТВИНЕНКО Н.В.

ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава, Україна

Адреса для листування з авторами:

Е-mail: [email protected]

ЯТРОГЕННІ АСПЕКТИ УРАЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ПРИ ЛІКУВАННІ ХРОНІЧНИХ ЛЕЙКОЗІВ

Ятрогенні проблеми хіміотерапії лейкозів є однією з актуальних медико-соціальних проблем, що обумовлено інтенсифікацією протипухлинного лікування і широким використанням нейротоксичних цитостатиків.

Метою дослідження було проведення комплексного аналізу клінічних проявів уражень нервової системи при хіміотерапевтичному лікуванні хронічних лейкозів.

Матеріали і методи дослідження. Проведено неврологічне обстеження 50 хворих на хронічний лейкоз. Пацієнти були розподілені на 2 групи: 29 осіб із хронічним лімфолейкозом (1-ша група), 21 пацієнт із хронічним мієлолейкозом (2-га група). Тривалість захворювання у 1-й групі на момент обстеження досягала 2,3 ± 1,4 року, у 2-й — 2,6 ± 1,2 року. Хіміотерапевтичне лікування отримували 93,1 % хворих на хронічний лімфолейкоз і 90,4 % пацієнтів із хронічним мієлолейкозом. З 1-ї групи 51,8 % хворих отримували флударабін та ци-клофосфамід (за схемою FC), 48,2 % — флударабін, циклофосфамід і ритуксимаб (за FCR-схемою). Із 2-ї групи 73,6 % пацієнтів отримували іматиніб, 21 % — гід-роксикарбамід, 5,4 % хворих — нілотиніб.

Результати дослідження. При ретроспективному аналізі медичної документації до початку протипухлинного лікування у пацієнтів обох груп виявлено, що у хворих на хронічний лімфолейкоз енцефалопатичний синдром був наявний у 41,4 %, при хронічному мієлолейкозі — у 28,6 %. При дослідженні стану нервової системи на момент обстеження (в середньому через 2 роки після

початку прийому цитостатиків) у 82 % хворих обох груп був діагностований енцефалопатичний синдром. При цьому 37 % з 1-ї та 26,3 % пацієнтів з 2-ї групи відмічали появу нових суб’єктивних симптомів ураження нервової системи. Об’єктивні зміни в неврологічному статусі виявлені в 33,3 та 21 % пацієнтів з 1-ї та 2-ї груп відповідно. У 1-й групі пацієнтів мієлопатичний синдром діагностований у 3,7 %, радикулопатичний — у 11,1 %, полінейропатичний синдром — у 18,5 %. У 2-й групі пацієнтів радикулопатичний синдром виявлено в 5,2 % хворих та полінейропатичний — у 15,8 %.

Висновки. Призначення хіміотерапевтичного лікування в хворих на хронічні лейкози може призводити до погіршення суб’єктивної та об’єктивної симптоматики, що потребує динамічного спостереження лікаря-невролога в даній групі пацієнтів.

УДК 616.74+575.1+613.95

ПІТИК М.І., ЛІСКЕВИЧ І.І.

Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ, Україна

Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ПОШИРЕНІСТЬ СПАДКОВИХ ХВОРОБ НЕРВОВО-М’ЯЗОВОЇ СИСТЕМИ СЕРЕД ДИТЯЧОГО НАСЕЛЕННЯ ПРИКАРПАТТЯ

Актуальність. Спадкові хвороби нервово-м’язової системи — гетерогенна група захворювань, що характеризуються м’язовою слабкістю, атрофією та порушенням моторних функцій. Складність діагностики, дебют у ранньому дитячому віці, відсутність ефективних методів лікування та неухильне прогресування рухового дефіциту, що призводить до значної інвалідизації хворих, визначає цю нозологічну групу важливою медико-со-ціальною проблемою сучасної неврології дитячого віку. Незважаючи на значні досягнення медичної генетики в діагностиці генетичного дефекту та нових генних мутацій при спадкових нервово-м’язових захворюваннях, поширеність багатьох із них є невстановленою. В Україні у дитячій популяції вивчалася поширеність спінальних аміотрофій лише у Донецькій області (частота хвороби Вердніга — Гоффмана визначена як 2,64 на 100 тисяч дитячого населення, Кугельберга — Веландера — 0,45) та в Автономній Республіці Крим — поширеність становила 1 : 13 765.

Метою нашої роботи став аналіз поширеності спадкових нервово-м’язових хвороб серед дитячого населення Прикарпаття.

Матеріал і методи дослідження. Проаналізовані основні статистичні показники поширеності спадкових хвороб нервової системи серед дітей Івано-Франківської області за останні 3 роки.

Результати та їх обговорення. За цей період зареєстровано 124 випадки спадкових захворювань нервової

системи, що становить 0,44 %о; з них 49,2 % припадає на захворювання нервово-м’язової системи. Найбільшу питому вагу мають моторно-сенсорні поліневропатії — 37,71 %, на прогресуючі м’язові дистрофії та спінальні аміотрофії припадає 34,43 та 27,86 % відповідно. Серед хворих дітей переважають хлопчики — 60,66 %. Жителі сільської місцевості становлять 75,41 %, міські жителі — 24,59 %; 29,51 % з них проживають у гірській та передгірській місцевості, стільки ж припадає на південно-східний регіон, 40,98 % — у Наддністрянському регіоні, 18,03 % — у потенційно екологічно небезпечних районах.

Висновки. Отримані дані щодо поширеності спадкових нервово-м’язових хвороб на Прикарпатті за останні 3 роки вказують на необхідність більш глибокого дослідження цієї проблеми, пошуку факторів ризику, що є важливою складовою в розробці нових ефективних шляхів профілактики.

УДК 616.995.42-02-036-22-07-08

ПІТИКМ.І., ШАШАЛА М.В., СТАВНИКОВИЧ В.В.

ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», м. Івано-Франківськ, Україна

Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

УРАЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ ПРИ БОРЕЛІОЗІ

Бореліоз (хвороба Лайма) є класичним природно-осередковим трансмісивним інфекційним захворюванням, збудник якого — грамнегативні спірохети Borrelia burgdorferi, які переносяться іксодовими кліщами та потрапляють в організм людини при укусі, аліментарним (вживання сирого козячого та коров’ячого молока) та контактним шляхом (при роздавлюванні інфікованого кліща на шкірі). Про перші випадки цієї хвороби в Україні стало відомо лише в 1994 році, а офіційно реєструється вона лише з 2000 року. Захворюваність становить у різних країнах від 10 до 70 випадків на 100 тис. населення (наприклад, Швеція; Ornstein K. et al., 2001). Резервуар і джерело поширення хвороби серед дітей — домашні (коти, собаки, кози) та дикі тварини. Ризик зараження зростає у весняно-літній період, що пов’язано із сезоном активності кліщів з квітня по жовтень у наших широтах. Фактори ризику — відвідування лісових масивів, паркових зон і скверів. Інкубаційний період триває від 3 до 35 днів, у середньому — 14—18 днів. Перебіг хвороби включає 3 стадії. Однією з її форм є нейробореліоз, який формується, як правило, переважно в структурі другої і, нерідко, третьої стадії захворювання. На першій стадії хвороби патогномонічною ознакою є мігруюча еритема розмірами до 15—20 см, яка з’являється після папули на місці укусу кліща і, як правило, не викликає неприємних віддчуттів у хворого, тому часто проходить непоміченою. Симптомокомплекс першої стадії вклю-

чає регіональну лімфаденопатію, помірний біль голови, запаморочення, порушення сну, субфебрильну температуру, інколи — артралгії, міалгії, катаральні явища, біль в горлі, животі. Всі ці симптоми маскують хворобу і часто є основою діагностичних помилок. Еритема зазвичай зникає протягом 3—4 тижнів. На 4-6-му тижні з’являються ознаки другої стадії, серед яких частота уражень нервової системи становить від 10 до 70 %. Захворюваність на нейробореліоз у 2—4 рази вища, ніж на класичний кліщовий енцефаліт. Найчастіше нейробореліоз зустрічається у дітей та підлітків до 15 років, а також у дорослих віком від 25 до 45 років.

Мета дослідження: віддзеркалення уражень нервової системи при нейробореліозі для оптимізації етіотропної терапії на основі поглиблення диференційної діагностики патоневрологічних фенотипів, що мають інші етіопатогенетичні механізми.

Матеріал і методи дослідження. Дослідження базується на аналізі частоти і клінічного характеру та перебігу уражень нервової системи при бореліозі (хворобі Лайма) на основі оцінки вітчизняних і зарубіжних публікацій з даної проблеми та власних спостережень.

Результати. Аналіз доступних джерел показав, що відмічається широкий спектр уражень периферичної і центральної нервової системи, серед яких більшість дослідників чітко виділяють такі основні синдроми: серозний менінгіт, нерідко у поєднанні з енцефалітом (менінгоенцефаліт); краніальна невропатія; поліради-кулоневропатія — 15,3 % випадків (Зінчук О.М., 2009).

Менінгіт як самостійна форма нейробореліозу частіше зустрічається у дітей. У спинномозковій рідині виявляється помірний лімфоцитарний плеоцитоз (200—300 лімфоцитів в 1 мкл), збільшення вмісту білка до 3 г/л, нормальний або дещо знижений вміст глюкози. Нерідко має місце своєрідна клінічна дисоціація — симптоми Брудзинського та Керніга часто не виявляються або непостійні на тлі помірної ригідності потиличних м’язів, головного болю, нудоти, блювоти, фотофобії. Серед краніальних невропатій найчастіше виявляється ураження лицевого нерва, нерідко двобічне. Прогноз перебігу прозопарезів сприятливий, і повне відновлення функції м’язів наступає через 1 — 1,5 місяця. Також уражаються окорухові нерви, рідше — нерви бульбарної групи. Полірадикулоневропатія частіше має характер множинного ураження спинномозкових корінців із формуванням асиметричних парезів кінцівок з арефлексією, порушенням чутливості. У 10 % хворих може мати місце ураження нервової системи у вигляді гострого або підгострого енцефаліту з переважним ураженням білої речовини, формуванням пара- або тетрапарезів, тазових розладів, екстрапірамідних, мо-зочкових порушень, а також проявів ураження кори у вигляді афазій, когнітивних розладів, епілептичних припадків. У третій стадії нейробореліозу неврологічні порушення набувають тривалого або персистуючого перебігу у вигляді хронічного прогресуючого енцефаліту

або енцефаломієліту. Симптоми можуть неухильно наростати і відображають багатовогнищеве ураження нервової системи: псевдобульбарний синдром, мозочкові та екстрапірамідні порушення, епілептичні припадки. При нейровізуалізації (МРТ) виявляють перивентри-кулярні та кортикальні вогнища у білій речовині, що вимагає диференціації із процесами демієлінізації. В окремих випадках знаходять сенсорні або сенсомо-торні полінейропатії, полірадикулопатії із больовим синдромом, розвиток млявих парезів і атрофій м’язів дистальних відділів кінцівок, особливо нижніх, ураження лицевого нерва, симптоми вегетативної дисфункції різного рівня. Описуються також випадки розвитку енцефалопатій переважно з когнітивними розладами (порушення пам’яті, уваги), афективними і астенічними проявами, порушеннями формули сну.

Висновок. Таким чином, нейробореліоз характеризується різноманітними порушеннями різних відділів нервової системи, які фенотипічно можуть нагадувати психоневрологічні розлади за іншими етіопатогене-тичними механізмами, і їх валідна діагностика має значення для забезпечення ефективного етіотропного лікувального процесу.

УДК 616.724.4-008.6:615.213

ПОГОРЄЛОВ О.В.1, БАРАНЕНКО О.М.1, ПЕТРОВ О.С.1, КАЛЬБУС О.І.1, СОРОЧАН О.І.2, ЩИРОВА Е.Н.2 1ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпропетровськ, Україна 25-та міська лікарня, м. Дніпропетровськ, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ВИКОРИСТАННЯ ГАБАПЕНТИНУ ПРИ СИНДРОМІ ЗАП’ЯСТНОГО КАНАЛУ

Синдром зап’ястного каналу належить до компресійних нейропатій, що становлять значну частку уражень периферичної нервової системи, та є однією з найпоширеніших причин непрацездатності осіб молодого та середнього віку. Найчастіше чинник виникнення цієї патології — обертальні та згинальні рухи кисті під час роботи за комп’ютером, гри на клавішних музичних інструментах, а також роботи операторів ультразвукової діагностики, яким необхідно маніпулювати датчиками, утримувати їх під різними кутами деякий час, забезпечуючи певний тиск, та одночасно керувати роботою приладу з клавіатури.

Дослідження мало за мету оцінку ефективності терапії з включенням габапентину за критеріями зменшення проявів болю.

Матеріали та методи дослідження. Під наглядом перебувало 24 хворих віком 35,3 ± 5,1 року, з них 8 чоловіків та 16 жінок. Усі вони мали позитивні симптоми Тінеля і Фалена, скаржились на наявність болю та парестезій на долонній поверхні, а також слабкість в І—ІІІ пальцях

руки. У всіх чоловіків і у 14 з 16 жінок ураження мало двосторонній характер, 2 жінки мали односторонній синдром зап’ястного каналу. Наявність сенсомоторної нейропатії відповідної локалізації було підтверджено електронейроміографічно. Зважаючи на значний ступінь больового синдрому, що впливав на якість життя і працездатність, а також наявність центральних сенситивних порушень при хронічних больових синдромах, до звичайної терапії, що включала нестероїдні протизапальні та дегідратаційні засоби, було включено габапентин 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів з наступним підвищенням дози до 600 мг (розділена на 2 прийоми по 300 мг).

Результати. Протягом подальшого спостереження тривалістю в 1 місяць суттєве зменшення болю було у 7 чоловіків і 10 жінок, 1 чоловік і 5 жінок доповіли про періоди відсутності болю, 1 жінка виключена з дослідження через головний біль і запаморочення на фоні терапії.

Зроблено висновки про раціональність використання габапентину при виникненні болю при синдромі зап’ястного каналу, що підвищує ефективність лікування.

УДК 616.711-008.6:616.831-009.7:612.13-036:615.825 ПОГОРЄЛОВ О.В., БАРАНЕНКО О.М., ЮДІНА Т.В., ПЕТРОВ О.С., КАЛЬБУС О.І., ШАСТУН Н.П.

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпропетровськ, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ІНТРАЦЕРЕБРАЛЬНИЙ КРОВООБІГ У ПАЦІЄНТІВ З ВЕРТЕБРОГЕННИМИ СИНДРОМАМИ ТА ГОЛОВНИМ БОЛЕМ ПРИ МАНУАЛЬНІЙ ТЕРАПІЇ

Поширеність синдромів головного болю (ГБ) є високою, частина їх пов’язана з порушеннями у функціональних сегментах хребта внаслідок остеохондрозу (ОХЗ) та порушень інтрацеребрального кровообігу. Вплив м’яких мануальних технік (ММТ) при лікуванні таких станів є незаперечно актуальним питанням неврології в окресленій сфері.

Метою дослідження була оцінка особливостей інтегрального інтрацеребрального кровообігу в пацієнтів із синдромом ГБ за наявності функціональних порушень та/або ознак ОХЗ цервікального відділу хребта.

Матеріали та методи. Проведено дослідження 32 пацієнтів з даним типом порушень віком від 36 до 64 років (середній вік — 54,3) з ознаками функціональних порушень цервікального відділу хребта. ГБ у цих пацієнтів було можливо класифікувати як головний біль напруження (ГБН) — 8 (25 %); новий щоденний персистуючий головний біль (New daily-persistent headache — NDPH) — 1 (3,12 %); вірогідно васкулярного характеру ГБ — 12

(37,5 %); вірогідно цервікогенний ГБ (має зв’язок з рухами шиї, переважно односторонній, полегшення при блокадах) — 11 (34,37 %). Методом мануальної діагностики в пацієнтів було виявлено функціональні порушення сегментів ділянки шиї та рентгенографічно верифіковано ознаки ОХЗ. Проведення комп’ютерної імпедансометрії у вертебробазилярному та каротидному басейнах виявило порушення еластико-тонічних властивостей судин, при цьому ознаки зниження реактивності корелювали з віком пацієнтів. Проведення ММТ упродовж 4 візитів супроводжувалось зниженням показників часу кровонаповнення, зменшенням інтенсивності та частоти ГБ. Клінічне поліпшення досягнуто у 3 пацієнтів з ГБН (37,5 % підгрупи), у 7 (58,3 %) — з підгрупи з вірогідно васкулярним характером ГБ, у 9 (81,8 %) — з цервікогенним ГБ, невизначена динаміка була при NDPH підтипі ГБ.

Висновки. Використання ММТ супроводжується позитивними змінами інтрацеребрального кровообігу та є клінічно ефективним при цервікогенному типі ГБ, ГБН та ГБ васкулярної етіології.

УДК 616.8-009.24-036.87:616.831-073.7 ПОГОРЄЛОВ О.В., БАРАНЕНКО О.М., ЮДІНА Т.В., ПЕТРОВ О.С., КАЛЬБУС О.І., ШАСТУН Н.П.

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпропетровськ, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАФІЇ ПРИ ПАРОКСИЗМАЛЬНИХ ЕПІЛЕПТИЧНИХ ТА ІНШИХ СТАНАХ

Актуальність. Труднощі діагностики пароксизмаль-них станів, що межують з епілептичними синдромами, але не належать до класу епілепсії, мають глибинний характер внаслідок неповно досліджених патофізіологічних механізмів їх розвитку, семіології та недосконалих алгоритмів діагностики, що є актуальним для дослідження.

Метою даної роботи була оцінка ефективності діагностики лабільних та гіперлабільних типів ЕЕГ при мігрені з виявленням експресії рівня активності головного мозку в діапазонах індивідуальних частотно-реактивних ділянок спектра ЕЕГ.

Матеріали та методи. Досліджено 34 пацієнти з мігренню віком від 32 до 50 років (середній вік — 43,2); з них 23 жінки та 9 чоловіків. Для оцінки лабільності застосовано фізіологічні частоти стандартного ЕЕГ фотостимулятора, оцінка реактивності проведена за показниками росту рівня відповіді на індивідуально реактивних ділянках спектра ЕЕГ та за наявністю синхронізації таких частот з зовнішнім ритмом. Контрольна група — 21 особа порівняного віку без пароксизмальних станів.

Результати. У групі пацієнтів з мігренню у 25 досліджених (73,5 %) виявлялась підвищена спроможність головного мозку до реагування змінами амплітуди (мкВ) основного ритму ЕЕГ при частотній стимуляції, з вірогідними відмінами від групи контролю. У 8 досліджених з мігренню (23,50 ± 2,32 %) виявлялись епізоди заміщення спонтанної частоти ЕЕГ зовнішніми частотами спалахів фотостимулятора (у групі контролю — 2 випадки, або 9,50 ± 4,41 %). У даній групі проводилось планове профілактичне лікування вальпроатами з оцінкою в динаміці, що дозволило виявити супресивний тип впливу даного типу лікування на прояви гіперлабільнос-ті, в тому числі — зовнішнє частотне засвоєння ритмів.

Зроблено висновки, що частина пацієнтів з мігренню має гіперактивні, гіперлабільні патерни ЕЕГ з полегшеним реагуванням на зовнішні частотні впливи, що потребує модифікації рутинної методики дослідження і оцінки наявності таких типів реагування. Виявлення подібних типів реакції може визначати застосування антиконвульсантів або їх відміни за індивідуальними показниками лабільності ритміки головного мозку.

УДК 616.857-036.87:612.014.42-06

ПОГОРЄЛОВ О.В., БАРАНЕНКО О.М., ЮДІНА Т.В.,

ПЕТРОВ О.С., КАЛЬБУС О.І., ШАСТУН Н.П.

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпропетровськ, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ЕЛЕКТРОФІЗІОЛОГІЧНІ МАРКЕРИ МІГРЕНІ ТА ПАРОКСИЗМАЛЬНИХ СТАНІВ ПРИ ПРОФІЛАКТИЧНОМУ ЛІКУВАННІ

Актуальність. За сучасними поглядами на патогенез мігрені, перерозподіл гальмівних і збудливих процесів у головному мозку має подібні нейрофізіологічні механізми з деякими парокcизмальними станами і є однією з ланок виникнення відчуття болю. Використання препаратів групи вальпроєвої кислоти при мігрені, як і при пароксизмальних станах, може мати додаткове теоретичне обґрунтування внаслідок подібних нейрофізіологічних механізмів розвитку патологічного збудження та є актуальним завданням до вивчення.

Метою роботи була оцінка нейродинаміки головного мозку та виявлення можливих маркерів мігрені при проведенні профілактичної терапії препаратами вальпроєвої кислоти.

Матеріали та методи. Досліджено 34 пацієнти з мігренню віком від 32 до 50 років (середній вік — 43,2); з них 23 жінки та 9 чоловіків. Мігрень з аурою діагностовано у 12, без аури — у 20 пацієнтів. Гіперсинхронні типи електроенцефалограм (ЕЕГ) виявлено у 22 (64,7 %); сплощені — у 3 (8,8 %), зі збереженою альфа-активністю без періодів гіперсинхронізації — у 7 (20,5 %). Частота приступів коливалась від 1 до 6 на місяць. Оцінено

клінічний стан за 4 послідовних візити через 20 днів за реєстрацією ЕЕГ.

Результати. Встановлено, що частота приступів при прийомі індивідуальних доз вальпроатів невірогідно залежала від типу ЕЕГ за стандартним розподілом. Встановлено зниження частоти тета-експресії як при фоновій реєстрації, так і при фотостимуляції і гіпервентиляції. Загальна потужність тета-діапазону різнилась за візитами несуттєво, пацієнти з мігренню зберігали сталий патерн нейродинаміки, але прояви, подібні до феноменів «спалах — пригнічення», мали більш рідкісну поширеність та згладжену інтенсивність наростання й спаду. У пацієнтів, у яких виявлено дану особливість, зменшення частоти мігренозних нападів становило в середньому 1,15 ± 0,21 на місяць.

Зроблено висновки, що у розвитку мігрені мають значення і можуть виступати маркерами не окремі показники спектра субдіапазонів ЕЕГ, а цілісний патерн реагування, маркерною частиною якого є динамічність наростання та спаду нейрональних збудливо-гальмівних процесів.

УДК 616.833.57-009.7-039.3J-053

САГАЙДАКЛ.О., ШКРОБОТС.І.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського», м. Тернопіль, Україна

Тернопільська обласна клінічна комунальна психоневрологічна лікарня, м. Тернопіль, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

БІЛЬ НИЖНЬОГО ВІДДІЛУ СПИНИ У ХВОРИХ РІЗНОГО ВІКУ ІЗ СУПУТНІМ ОЖИРІННЯМ

Актуальність. Вплив ожиріння на перебіг остеохондрозу є недостатньо вивченим. Існують докази наявності взаємозв’язку між ожирінням та прогресуванням дегенеративно-дистрофічних змін у хребті, викликаних біомеханічними та системно-метаболічними чинниками.

Мета: дослідити клініко-параклінічні особливості перебігу вертеброгенних попереково-крижових больових синдромів (ВПКБС) на фоні ожиріння у хворих різного віку.

Матеріал дослідження: хворі з ВПКБС.

Методи дослідження. Клініко-неврологічні (опитування з використанням візуально-аналогової шкали (ВАШ) та опитувальника Роланда — Морріса, оцінка неврологічного статусу із використанням тестів Шо-бера та Томайєра), нейровізуалізаційні (МСКТ та МРТ хребта), латораторні (біохімічні — з визначенням рівня ліпопротеїдів високої і низької щільності, тригліцеридів, холестерину загального, коефіцієнту атерогенності).

Під спостереженням було 90 хворих з ВПКБС, які перебували на лікуванні в 1-му неврологічному відді-

ленні Тернопільської обласної клінічної комунальної психоневрологічної лікарні.

Пацієнти були розподілені на дві групи: 1-ша — 30 хворих із нормальною масою тіла (контрольна група), 2-га — 60 хворих із супутнім ожирінням. Ожиріння

1- го ступеня діагностували при індексі маси тіла понад 30 кг/м2, 2-го ступеня — понад 35 кг/м2 та 3-го ступеня — понад 40 кг/м2.

Результати та їх обговорення. Серед обстежених 90 хворих чоловіків було 39 (43,3 %), жінок — 51 (57 %). Усі хворі належали до трьох вікових категорій: молодий вік (20—44 роки) — 28 (31 %) пацієнтів (13 чоловіків та 15 жінок); середній вік (45—59 років) — 42 (46 %) пацієнти (18 чоловіків та 24 жінки) та похилий вік (60—74 роки) — 20 (22,2 %) хворих (8 чоловіків та 12 жінок). Тривалість захворювання від його дебюту до останнього загострення становила від 1 до 21 року, а тривалість загострення у більшості хворих (35 пацієнтів; 70 %) — 1—6 місяців.

Ожиріння 1-го ступеня діагностовано у 65 % хворих,

2- го ст. — у 30 % та 3-го ступіня — у 5 % хворих.

У хворих 2-ї групи біль у попереку (за ВАШ) був більш вираженим (7—8 балів), ніж у осіб 1-ї групи (3—5 балів), а саме: 60 % хворих з ожирінням 1-го ступеня частіше оцінювали свій біль у 2—4 бали, 25 % — у 5—7 балів та 10 % осіб — у 8—9 балів; 70 % хворих з ожирінням 2-го ступеня оцінили свої больові відчуття у 6—7 балів та 25 % — у 8—10 балів; 58 % хворих з ожирінням

3- го ступеня відчували біль інтенсивністю 5—7 балів та 15 % — 8—10 балів. Встановлено, що більш інтенсив-нішим біль був у пацієнтів похилого та середнього віку. Виявлено зменшення об’єму активних рухів у поперековому відділі хребта (за тестом Шобера) у хворих 1-ї та 2-ї груп, проте у хворих 2-ї групи відмічалось більш виражене обмеження об’єму рухів, а саме — 2,62 ± 0,08 см проти 6,10 ± 0,13 см, а також відмічалось обмеження динамічної функції хребта (за тестом Томайєра) порівняно із контрольною групою — 20,80 ± 0,78 см проти 7,20 ± 0,40 см. Встановлено зменшення показників відповідних тестів у пацієнтів середнього віку з ожирінням 2-го та 3-го ступеня та у пацієнтів похилого віку (р < 0,05). У осіб із ожирінням 2-3-го ступеня частіше відмічали помірний та виражений ступінь порушення життєдіяльності (за результатами опитувальника Роланда — Морріса), а саме: у 15 (25 %) осіб із ожирінням 1-го ступеня виявлено легке порушення життєдіяльності, у 28 (46,6 %) осіб із ожирінням 2-3-го ступеня — помірне та у 17 (28,3 %) осіб із ожирінням 2-3-го ступеня — виражене порушення життєдіяльності.

Висновки. 1. Наявність ожиріння суттєво впливає на перебіг вертеброгенного больового синдрому, обтяжуючи його шляхом збільшення інтенсивності больового синдрому за ВАШ, підвищення ступеня порушення життєдіяльності та зменшення об’єму рухів у поперековому відділу хребта. 2. Вираженість вертеброгенного синдрому була вірогідно більша у пацієнтів похилого та середнього віку з ожирінням 2-3-го ступеня.

УДК 616.831-001-036:11-073.756.8:681.31

САЛІЙ З.В.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України», м. Тернопіль, Україна

Адреса для листування з автором:

E-mail: [email protected]

СТРУКТУРА КОГНІТИВНИХ РОЗЛАДІВ У ХВОРИХ З НАСЛІДКАМИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ

Актуальність. Клініка наслідків черепно-мозкової травми (ЧМТ) формується за рахунок поєднання неврологічного дефіциту з когнітивними та поведінковими розладами.

Мета роботи: дослідити поширеність та структуру когнітивних розладів у хворих з наслідками ЧМТ різного ступеня тяжкості.

Матеріал та методи дослідження. У 367 хворих з наслідками ЧМТ: 99 — легка ЧМТ (ЛЧМТ), 118 — середньої тяжкості ЧМТ (СТЧМТ), 150 — тяжка ЧМТ (ТЧМТ), середнього віку — 42,72 ± 0,51 року, дослідили стан когнітивного функціонування за МоСА-тестом.

Результати дослідження та їх обговорення. За МоСА-тестом у 322 (87,84 %) хворих діагностували показники, що виходили за межі норми. Результат, що відповідає рівню деменції, продемонстрували 60 пацієнтів, середній вік — 43,73 ± 1,37 року, термін травми — 5,73 ± 0,72 року, переважали особи з ТЧМТ в анамнезі (53,33 %). Встановлено кореляційний зв’язок МоСА-тесту з рівнем освіти (г = 0,33; р = 0,01) та поєднанням клінічних синдромів (г = 0,56; р = 0,00). Помірне когнітивне зниження за результатами МоСа-тесту було у 107 хворих, середній вік — 45,57 ± 0,87 року та катамнез ЧМТ у 9,54 ± 0,95 року. При катамнезі понад 5 років до 37,50 % зросла кількість хворих з ЛЧМТ. Кореляція МоСа-тесту з неврологічним дефіцитом (г = -0,33; р = 0,00), з неврологічними синдромами (г = 0,40, р = 0,00). Із подовженням катамнезу ЧМТ страждала увага (г = -0,26; р = 0,07), при комбінації синдромів — зорово-конструктивні навички (г = 0,24; р = 0,01). Легке когнітивне зниження діагностували у 155 хворих середнього віку — 41,50 ± 0,76 року з неврологічним дефіцитом у 3,03 ± 0,17 бала та катам-незом травми у 6,73 ± 0,59 року. ЛЧМТ та СТЧМТ перенесли 76,54 % пацієнтів. Кореляційний зв’язок: клінічні синдроми/МоСА-тест (г = -0,28; р = 0,00). До рубрик, за якими встановлено найбільше зниження, слід віднести: зорово-конструктивні навички, пам’ять та мову.

Висновки. У структурі наслідків ЧМТ домінували легкі (48,14 %) та помірні (33,23 %) когнітивні розлади. Питома вага пацієнтів з наслідками ТЧМТ була більшою за умови діагностики деменції, тоді як з наслідками ЛЧМТ — помірних та легких когнітивних розладів. Відсоток останніх зростав у міру подовження катамнезу травми, а когнітивне зниження відбувалося за рахунок

наступних функцій: зорово-конструктивні навички, пам’ять, мова. Зафіксовано вірогідний кореляційний зв’язок між клінічними проявами (комбінацією синдромів) та когнітивним дефіцитом.

УДК 616.831-005.1-071.3

САЛІЙ М.І., ШКРОБОТС.І.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського», м. Тернопіль, Україна

Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня, м. Тернопіль, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

КОГНІТИВНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ У ХВОРИХ ІЗ ЛАКУНАРНИМ ІНСУЛЬТОМ ЗАЛЕЖНО ВІД ТИПУ ЦЕРЕБРАЛЬНОЇ АТРОФІЇ

Актуальність. Лакунарний інсульт (ЛІ) — поширена форма цереброваскулярної патології, що характеризується мінімальним неврологічним дефіцитом і в 15—20 % випадків — розвитком деменції. У перші 4 роки після перенесеного ЛІ у 30 % хворих розвиваються когнітивні порушення, що є причиною професійної та соціальної дезадаптації пацієнтів.

Метою нашої роботи було визначення типу церебральної атрофії за даними комп’ютерної томографії (КТ) головного мозку у хворих з перенесеним ЛІ для виявлення залежності когнітивних функцій від типу атрофії.

Матеріал і методи дослідження. Нами було обстежено 48 хворих з гострим ішемічним ЛІ, середній вік — 63,36 ± 1,89 року. Усім пацієнтам проведене тестування за шкалою МоСА в гострому періоді і через 10—12 місяців та визначення морфометричних змін головного мозку на відповідних КТ-зрізах з метою виявлення зовнішньої, внутрішньої чи змішаної церебральної атрофії.

Зважаючи на розміри субарахноїдальних просторів і шлуночкової системи, хворі були розподілені на чотири групи: І група (9 хворих) — з проявами внутрішньої атрофії, ІІ група (12 хворих) — з фокальною зовнішньою, ІІІ група (13 хворих) — із змішаною церебральною атрофією, ІУ група (14 хворих) — без ознак атрофії.

Результати дослідження. У І групі показники МоСА-тесту в гострому періоді становили 18,00 ± 0,41 бала, а в динаміці — 16,67 ± 0,33 бала, що вірогідно нижче вихідного рівня (р < 0,01). У ІІ групі показник МоСА-тесту не зазнав суттєвої динаміки: 23,00 ± 0,66 бала — в гострому періоді та 22,58 ± 0,70 бала — в динаміці. У ІІІ групі спостерігалося вірогідне (р < 0,05) погіршення когнітивного функціонування в динаміці — від 20,69 ± 0,84 бала до 20,31 ± 0,94 бала. У ІУ групі когнітивні функції згідно з даними шкали МоСА змін не зазнали: 19,21 ± 0,79 бала — в гострому періоді та 19,07 ± 0,84 бала — в динаміці.

Висновки. Таким чином, встановлено, що наявність у хворого ознак внутрішньої та змішаної атрофії є предиктором наростання когнітивних порушень, що потребує динамічного спостереження та адекватної медикаментозної терапії, з метою сповільнення розумового зниження у хворих після перенесеного ЛІ.

УДК 616.831-001-036:11-073.756.8:681.31

САЛІЙ З.В., ШКРОБОТ С.І.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України», м. Тернопіль, Україна

Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ХАРАКТЕРИСТИКА КОГНІТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ У ХВОРИХ З НАСЛІДКАМИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП

Мета роботи: дослідити особливості когнітивного функціонування у хворих з наслідками черепно-мозкової травми (ЧМТ) залежно від віку.

Матеріал і методи дослідження. У 367 хворих з наслідками ЧМТ (99 — легка ЧМТ, 118 — середньої тяжкості та у 150 — тяжка), середнього віку (42,72 ± 0,51 року) дослідили стан когнітивного функціонування за допомогою МоСА-тесту.

Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, пацієнтів розподілили на групи: І — молодий вік (до 29 років), n = 41, жінок — 14,60 %, неврологічний дефіцит оцінено в 2,78 ± 0,34 бала; ІІ — середній вік (30—44 роки), n = 138, жінок — 13,77 %, неврологічний дефіцит — 3,11 ± 0,19 бала та ІІІ — зрілий вік (45—60 років), n = 188, жінок — 16,48 %, неврологічний дефіцит — 3,29 ± 0,17 бала.

Результати та їх обговорення. Значення МоСА-тесту у першій групі — 21,83 ± 0,60 бала, у другій — 22,14 ± 0,28 бала, у третій — 21,11 ± 0,24 бала. Різниця між результатами груп середнього та зрілого віку не була вірогідною (р = 0,06).

У групі молодого та зрілого віку відсоток пацієнтів з деменцією був практично на одному рівні (20 та 19 % відповідно). Найбільша частка осіб з легким когнітив-ним зниженням — у групі середнього віку (54 %), помірним когнітивним зниженням — у групі зрілого віку (36 %). Не зафіксовано когнітивної дисфункції у 20 % осіб молодого віку, 12 % — середнього та 11 % — зрілого віку. За середнім значенням рубрик «назви», «орієнтація», «абстракція» групи не відрізнялись. Нижчі значення рубрик «зорово-конструктивні навички», «пам’ять», «мова» у пацієнтів зрілого віку не набули підтвердження статистичною вірогідністю (р = 0,06).

З метою встановлення факторів, що впливають на результат МоСа-тесту у кожній віковій категорії, досліджено кореляційні зв’язки. Так, у осіб молодого віку МоСА-тест продемонстрував зв’язок із рівнем

освіти — r = 0,563; р = 0,000 (залежність окремих рубрик від даного показника: зорово-конструктивні навички — r = 0,313; р = 0,046, пам’ять — r = 0,340; р = 0,03, увага — r = 0,461; р = 0,02, здатність до абстрагування — r = 0,341; р = 0,029, орієнтація — r = 0,384; р = 0,013). Жіноча стать була пов’язана з гіршими результатом рубрики «орієнтація» — r = —0,363; р = 0,020.

У осіб середнього віку спектр залежностей був більшим: освіта/МоСА-тест — r = 0,465; р = 0,000 (у тому числі освіта/зорово-конструктивні навички — r = 0,351; р = 0,000, освіта/пам’ять — r = 0,291; р = 0,001, осві-та/мова — r = 0,300; р = 0,000), вид травми/мова — r = —0,230; р = 0,007, депресія/пам’ять — r = —0,226; р = 0,008, депресія/увага — r = —0,178; р = 0,037.

У пацієнтів зрілого віку кореляція МоСА-тесту з освітою була слабшою, ніж в попередніх групах (r = 0,391; р = 0,000). Окрім цього, встановлено, що до факторів, які негативно впливають на результат, слід віднести вік (r = —0,166; р = 0,000), неврологічний дефіцит (r = —0,147; р = 0,044) та наявність депресивного розладу (r = —0,249; р = 0,000). Кореляційний зв’язок неврологічного дефіциту з рубрикою «зорово-конструктивні навички» був на рівні r = —0,240; р = 0,001, з рубрикою «пам’ять» — r = —0,177; р = 0,017. У жінок результати тестування були вищими (r = 0,158; р = 0,030).

Висновок. Легке когнітивне зниження частіше діагностували у осіб середнього віку, помірне когнітивне зниження — у осіб зрілого віку, деменцію — у групах молодих і зрілих осіб. Встановлено певні закономірності впливу клінічних чинників на розвиток когнітивного дефіциту у хворих різного віку.

УДК 616.831-005.1-06:616.717-08:615.8 СІКОРСЬКА М.В.1, РЕМЕНЮКЮ.К.2, ДУШЕНКО В.В.2, МАРІХІН В.Г.2, ВІЗІР І.В.1

13апорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна

2Медичний центр «Аватаж», м. Запоріжжя, Україна

Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ЗАСТОСУВАННЯ РАДІАЛЬНОЇ УДАРНО-ХВИЛЬОВОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ БОЛЬОВИХ СИНДРОМАХ ПЛЕЧА ПІСЛЯ МОЗКОВОГО ІНСУЛЬТУ

Больові синдроми плеча — одне з найбільш поширених ускладнень мозкових інсультів, що становить до 19 % від усіх хворих. Причина — порушення біомеханіки плеча, що пов’язано зі зменшенням стабільності, частковим підвивихом головки плечової кістки та, як наслідок, розвиток ненормальної сенсорно-симпатичної рефлекторної дуги та зміна механізму обробки сенсорних стимулів. Застосування радіальної ударно-хвильової терапії (РУХТ) в гострому періоді розвитку больового синдрому дозволяє не тільки зменшити біль,

а й збільшити об’єм активних і пасивних рухів без застосування медикаментозних препаратів.

Метою роботи було дослідити ефективність РУХТ при лікуванні постінсультних больових синдромів плеча.

Матеріал і методи. Нами було проліковано 23 пацієнти з больовими синдромами у плечі після інсульту. Хворі розподілилися на групи: I група — 2—3 тижні, II група — 4—6 тижнів, III група — понад 3 місяці. Середній вік хворих — 65,1 ± 1,2 року. Жінок було 60,7 %, чоловіків — 39,3 %. Лікування проводилось на апараті MR-200-810. Курс лікування — 5—7 процедур 1 раз на тиждень. Кожна процедура до 6 тисяч ударів силою 2,5—3,5 бар, частотою 8—15 Гц.

Результати оцінювались за динамікою больового синдрому та розширенням об’єму пасивних та активних рухів. Найліпші результати були отримані у хворих з давністю інсульту, що не перевищувала 6 тижнів, і 1—3 тижні від виникнення больового синдрому. Досягнуті результати мали стійкій характер та зберігалися протягом року спостереження.

Висновки. Таким чином, РУХТ є сучасним ефективним методом лікування постінсультного болю в плечі, може застосовуватися в гострому періоді інсульту і дозволяє виключити медикаментозні препарати при терапії. Усунення больового синдрому дозволило активно застосовувати методи реабілітації рухових розладів у хворих на гострий мозковий інсульт.

УДК 616.8-08:615.8

СІКОРСЬКА М.В.1, РЕМЕНЮК Ю.К.2, ДУШЕНКО В.В.2, МАРІХІН В.Г.2, ГОСТЩЄВА І.В.3 1Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна

2Медичний центр «Аватаж», м. Запоріжжя, Україна 3Міська клінічна лікарня № 6, м. Запоріжжя, Україна Адреса для листування з авторами:

Е-mail: [email protected]

ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ МІКРОПОЛЯРИЗАЦІЇ В ЛІКУВАННІ ХВОРИХ З НЕВРОЛОГІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ

Мікрополяризація — метод лікування, що впливає на головний та спинний мозок постійним током малих величин. Завдяки такому впливу змінюються нейро-пластичні властивості центральної нервової системи, прискорюються процеси навчання, поліпшуються пам’ять, увага, зменшуються прояви гіперкінезів, судомних синдромів, значно прискорюється регресування рухових розладів.

Матеріали та методи. За рік використання в клініці «Реамед-поляріс» було проліковано понад 50 пацієнтів, з них 18 дітей віком від 4 до 12 років з різними ступенями затримки нервово-психічного розвитку, у тому числі так звані гіперактивні діти, з розладами мовного розвитку; 4 хворих з ішемічними інсультами в резидуальному періо-

ді; 2 хворих з травматичними ушкодженнями головного мозку, 1 хворий у вегетативному стані після оперативного лікування субдуральної гематоми головного мозку; 13 пацієнтів з головним болем напруження та 9 пацієнтів з цервікокраніалгією.

Результати лікування оцінювалися шляхом неврологічного огляду, опитування пацієнтів та змін електроенцефалограми після лікування. Діти стали більш уважними, підвищився словниковий запас, поліпшились пам’ять, увага, у випадках гіперкінетичного синдрому тривалість та інтенсивність гіперкінезів зменшилась. У хворого на вегетативний стан після 5-го сеансу відновилось самостійне дихання, його було відключено від апарата штучного дихання. При лікуванні хворих з центральними парезами об’єм активних рухів значно підвищився, стала можливою самостійна ходьба. У випадках лікування головного болю напруження відмічалося значне зменшення (на 30—40 %) епізодів хвороби.

Висновки. Таким чином, використання мікрополяри-зації у хворих з неврологічними розладами є доцільним і може дозволити знизити дози та об’єм медикаментозних препаратів, оптимізувати дію інших терапевтичних процедур, зменшити об’єм та строки лікування, а при деяких захворюваннях — і рівень інвалідизації.

УДК 616-039.3+577.112+616.379-008.64+616.833 СКРИПКОЛ.А.1, СЕГІН Н.Т.2 Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ, Україна 2Івано-Франківська обласна клінічна лікарня, м. Івано-Франківськ, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ЗВ’ЯЗОК МІЖ СТУПЕНЕМ УРАЖЕННЯ МІЄЛІНУ ПЕРИФЕРИЧНИХ НЕРВІВ ТА РІВНЕМ АНТИТІЛ ДО ПЕРИФЕРИЧНОГО МІЄЛІНОВОГО БІЛКА 22 У ХВОРИХ НА ЦД 2-го ТИПУ, УСКЛАДНЕНИЙ ДІАБЕТИЧНОЮ ПОЛІНЕЙРОПАТІЄЮ

Актуальність. Ранньою несприятливою прогностичною ознакою при діабетичній полінейропатії (ДПН) є зниження показника швидкості поширеності збудження (ШПЗ) руховими нервами нижніх кінцівок, що характеризує ураження мієліну. Периферичний мієліновий білок 22 (peripheral myelin protein 22 — PMP 22) — один із ключових компонентів мієлінової оболонки, підвищення його рівня в сироватці крові можна вважати критерієм активності демієлінізуючого процесу.

Мета: вивчити зв’язок між ступенем ураження мієліну периферичних нервів та рівнем антитіл до РМР 22 у хворих на ЦД 2-го типу, ускладнений ДПН.

Матеріал і методи дослідження. Обстежено 102 хворих на ЦД 2-го типу, ускладнений симптомними стадіями ДПН (Dyck P J., Tomas PK., 1999), які перебували на ста-

ціонарному лікуванні в ендокринологічному відділенні Івано-Франківської ОКЛ, та 20 практично здорових осіб (ПЗО). Проведено електронейроміографічне (ЕНМГ) тестування периферичних нервів нижніх кінцівок («Нейрон-ЕМГ-Мікро», «Нейрософт», РФ); визначення рівня антитіл до PMP 22 в сироватці крові (ELISA, США). Статистична обробка здійснена за допомогою статистичних методів аналізу з використанням Statistica (StatSoft, Inc.) і MS Excel.

Результати та їх обговорення. З прогресуванням ДПН у обстежених хворих виявлено суттєве підвищення рівня антитіл до PMP 22 порівняно з ПЗО (р < 0,001). Помітна також різниця між показниками при різних стадіях ДПН, що підтверджує наростання ступеня демієлінізації периферичних нервів із прогресуванням полінейропатії. Високий рівень антитіл до PMP 22 спостерігався серед пацієнтів зі стадією ІІБ, що свідчило про найбільш глибокий ступінь демієлінізації та проявлялось клінічно парезом розгиначів стоп. При аналізі ЕНМГ виявлено тенденцію до зниження ШПЗ у хворих зі стадією ІІБ (р > 0,05), а у пацієнтів із ІІІ стадією ДПН показники ШПЗ вірогідно знижувалися порівняно зі стадією ІІА (р < 0,05), що свідчило про суттєве наростання явищ демієлінізації.

Висновки. Значний вплив на розвиток ускладнень ДПН мають імунні процеси, про що свідчить високий рівень антитіл до РМР 22 у хворих на ЦД 2-го типу, показник якого вірогідно зростає з прогресуванням по-лінейропатії, на фоні зниження ШПЗ периферичними нервами.

УДК 616.831.9-002-036:616.89-008.45/.47:616.98:579.828. СОЛОВЬЕВА Е.Т., ТОВАЖНЯНСКАЯЕ.Л., КАУКО.И. Харьковский национальный медицинский университет, г. Харьков, Украина

Адрес для переписки с авторами:

Е-mail: [email protected]

КОГНИТИВНЫЕ НАРУШЕНИЯ У ВИЧ-ИНФИЦИРОВАННЫХ ЛИЦ, ПЕРЕНЕСШИХ МЕНИНГОЭНЦЕФАЛИТЫ РАЗЛИЧНОЙ ЭТИОЛОГИИ

В связи с ростом распространенности и заболеваемости ВИЧ-инфекцией во всем мире и значительной социально-экономической значимости проблемы актуальным сохраняется поиск пути решения ряда клинических задач, способных уменьшить бремя ассоциированных с заболеванием нарушений. При этом когнитивные нарушения остаются весомым фактором, сужающим возможность социализации, ухудшающим течение заболевания и качество жизни пациента в целом.

Цель данного исследования: изучение особенностей когнитивных нарушений у больных, перенесших ВИЧ-ассоциированные менингоэнцефалиты различной этиологии.

Материалы и методы. Обследовано 92 пациента (54 мужчины, 38 женщин), перенесших ВИЧ-ассоциированые менингоэнцефалиты различной этиологии (туберкулезной, цитомегаловирусной, токсо-плазменной), при помощи методик скрининговой оценки психических функций (MMSE) и теста рисования часов (CDT). Средний возраст обследуемых составлял 37,3 ± 2,0 года. Критерии отбора включали также прием высокоактивной антиретровирусной терапии (ВААРТ).

Результаты и их обсуждение. Обобщение данных тестирования при помощи шкалы MMSE показало, что в группе лиц, перенесших цитомегаловирусный энцефалит (n = 29), большая часть пациентов была ориентирована по времени с незначительными ошибками (4 пациента) и вариабельностью скорости ответов (от 2 до 10 секунд). Значительных нарушений и различий в ориентировке во времени в группах больных, перенесших менингоэнцефалит туберкулезной (n = 41) и токсоплазменной этиологии (n = 28), не выявлено. Нарушения восприятия были выявлены более чем у 60 % больных, перенесших туберкулезный, и 48,4 % больных, перенесших токсоплазменный энцефалит. Несколько лучше с тестом повторения слов справились лица, перенесшие цитомегаловирусный менингоэнце-фалит, где значимые нарушения (0—1 балл) были выявлены у 4 (14,2 %) больных. Концентрация внимания (серийный счет) более значительно была нарушена у лиц с церебральным токсоплазмозом (75 %), однако значимые нарушения были выявлены и у пациентов после туберкулезного и цитомегаловирусного поражения (70,7 и 65,5 % соответственно). Нарушения памяти наблюдались во всех исследуемых группах, однако превалировали у лиц, перенесших туберкулезный менингоэнцефалит (82,9 %). При этом характерным являлось отсутствие субъективных жалоб, касающихся мнестиче-ских расстройств, более чем у половины обследуемых. Речевые нарушения не превышали 30 % во всех исследуемых группах и чаще всего наблюдались у больных с церебральным токсоплазмозом (28,5 %). Нарушения праксиса в равной степени выявлялись как у лиц с церебральным токсоплазмозом (35,7 %), так и у перенесших туберкулезный энцефалит, с незначительным преобладанием последних (43,9 %). В группе пациентов, перенесших цитомегаловирусный энцефалит, точное копирование рисунка не удалось лишь 13,7 % больных.

Анализируя результаты теста рисования часов, можно отметить, что наибольший процент грубых ошибок наблюдался в группе пациентов, перенесших туберкулезный энцефалит (21,9 %), однако более 15 % пациентов других групп испытывали затруднения, совершали негрубые ошибки либо требовали более длительного времени для выполнения задания.

Выводы. Когнитивные нарушения у ВИЧ-инфицированных лиц широко распространены, имеют определенные особенности и прогрессируют со временем даже при адекватной ВААРТ Особого внимания требуют

больные, перенесшие туберкулезный менингоэнцефалит, поскольку частота регистрации когнитивных нарушений у данной группы требует своевременной их диагностики и коррекции. Проблема раннего выявления и лечения нейрокогнитивных расстройств у ВИЧ-инфицированных пациентов сохраняет масштаб и требует более широкого применения скрининговых методов их оценки.

УДК 616.858+616.89-008.44

СТАРОВОЙТОВА Г.О.3, ЧЕБОРАКА Т.О.1, ГОРЕВА Г.В.1, СЛОБОДІН Т.М.1, ГОЛОВЧЕНКО Ю.І.1, НАСОНОВА Т.І.1, КЛИМЕНКО О.В.1, ГОНЧАР О.Ю.2, ГУРМАК О.М.2 Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна 2Київська міська клінічна лікарня № 9, м. Київ,

Україна

3Черкаська обласна лікарня, м. Черкаси, Україна

Адреси для листування з авторами:

E-mail: [email protected], [email protected]

ОСОБЛИВОСТІ ПРОГРЕСУВАННЯ КОГНІТИВНИХ ПОРУШЕНЬ У ПАЦІЄНТІВ З ХВОРОБОЮ ПАРКІНСОНА

Актуальність. Порушення когнітивних функцій (КФ) є однією з немоторних ознак, що супроводжують перебіг хвороби Паркінсона (ХП) і суттєво погіршують якість життя та функціональну активність пацієнтів (Maras C. et al., 2008; Aarsland D. et al., 2013). Саме тому раннє виявлення когнітивних розладів та прогнозування їх прогресування в пацієнтів із хворобою Паркінсона є важливою складовою у прийнятті клінічних рішень.

Мета: проаналізувати динаміку прогресування когнітивних порушень у хворих на ХП та удосконалити діагностичні підходи до їх виявлення.

Матеріал і методи дослідження. Було обстежено 135 хворих на ХП (середній вік — 62,1 ± 10,9 року). Проведені загальноклінічне і неврологічне обстеження, оцінка рухових функцій за Уніфікованою шкалою оцінки ХП, нейропсихологічне тестування (MMSE, Монреальський когнітивний тест MoCA, шкала депресії та шкала тривоги за Беком, психологічний опитувальник Cloninger-TCI), статистичний метод (регресійна модель із нелінійним компонентом).

Результати та їх обговорення. Зниження КФ при ХП за результатами тесту MMSE чітко спостерігається у проміжку 55—75 років та тривалості захворювання

3—8 років. Середнє зниження бала за MMSE за 1 рік внаслідок віку становило 0,17 бала, тоді як внаслідок захворювання — 0,41 бала (середнє річне сумарне зниження в пацієнтів з ХП досягає 0,58 бала). Зменшення КФ за результатами МоСА починається з 55 років, характеризується лінійною залежністю від тривалості перебігу ХП з регресійним коефіцієнтом р = —0,28 ± 0,08 (р = 0,0010) та темпом зниження на 0,21 бала за рік. Спостерігалась вірогідна зворотна кореляція показників КФ

із загальною оцінкою II розділу UPDRS, вираженістю гіпокінезії, постуральною нестійкістю за результатами III розділу UPDRS та стадією за Хен та Яру. Виявлений слабкий кореляційний зв’язок когнітивного зниження зі ступенем депресії. Зв’язок помірної сили (г = 0,31; p = 0,00028) спостерігали між обома когнітивними тестами та такими психологічними рисами, як кооператив-ність, залежність від винагороди та самоспрямованість. Шкала МоСА виявилась найбільш чутливою для оцінки когнітивних функцій у хворих на ХП.

Висновки. З прогресуванням рухових проявів ХП, переважно постуральної нестійкості, тобто з переходом однієї стадії хвороби в наступну, закономірно підвищується ризик розвитку когнітивних порушень, що відображає залучення медіаторного дефіциту за межами дофамінергічного, та необхідності вчасної діагностики та медикаментозної корекції для покращення якості життя пацієнта з ХП на кожному етапі захворювання.

УДК 616-072.7-071:612.825.8:831-005.4

СУЛІЙЛ.М.1, ЧЕБОТАРЬОВА Л.Л.1, ГЛОБА М.В.1,

ЧЕРВИЦЬ Г.К.2

1ДУ «Інститутнейрохірургіїім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України», м. Київ, Україна 2Відділення відновного лікування Лікарні для вчених НАН України, м. Київ, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

КЛІНІКО-НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНА ОЦІНКА КОГНІТИВНИХ ПОРУШЕНЬ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ У ПАЦІЄНТІВ З ХРОНІЧНОЮ ІШЕМІЄЮ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Актуальність. Серед порушень соціально-професійного функціонування найбільш частіше зустрічається професійне вигоряння (ПВ) та проява професійної дезадаптації (ПД), ці процеси потребують удосконалення методів індивідуалізованої кількісної оцінки.

Мета: розробка методики комплексної діагностики когнітивних порушень і ПД у працівників розумової праці на тлі хронічної ішемії головного мозку (ХІМ).

Матеріал і методи. У 48 пацієнтів з ХІМ (середній вік — 61 ± 11 років) проведене клініко-неврологічне обстеження, комплекс нейропсихологічного тестування з використанням шкал: госпітальної шкали тривоги та депресії (HADS), Монреальської шкали оцінки когнітивних функцій (МоСА), оцінці професійної адаптації, шкали на вигоряння (МВІ); нейровізуалізуючі обстеження (МРТ мозку); ультрасонографічне дослідження (УСД) судин голови та шиї; когнітивні слухові викликані потенціали (КСВП) Р300; комп’ютерна електроенцефа-лографія (КЕЕГ) з картуванням; статистична обробка даних.

Результати. Частота виявлення психоорганічного синдрому становила 70,8 %, пірамідного — 29,2 %,

цефалгічного — 47,9 %. За даними УСД, ознаки стено-зуючого атеросклерозу брахіоцефальних артерій (БЦА) встановлені у 23 осіб (гемодинамічно незначущі ураження), гіпертонічні зміни судин — у 25 (у тому числі у 13 — у поєднанні з атеросклерозом БЦА).

При нейропсихологічному тестуванні за даними оцінної шкали HADS вірогідне збільшення випадків прояву клінічної тривоги визначено у пацієнтів зі сте-нозуючим атеросклерозом БЦА (58 %) порівняно з 35 % у пацієнтів за відсутністю такого (р < 0,05). Ознаки професійної дезадаптації виявлено у 79,2 % обстежених пацієнтів, зміни характеризували помірний та виражений рівні порушення. Більш значимі зміни КСВП мали місце у пацієнтів з гіпертонічними змінами судин голови та шиї (85 %) порівняно з 49 % у пацієнтів за відсутністю таких (р < 0,05). Виявлено зв’язок когнітивних розладів та професійної дезадаптації із загальним станом церебрального кровотоку.

Висновки. Розроблена методика нейрофізіологічного та нейропсихологічного тестування дозволяє кількісно оцінити ступінь вираженості недементних когнітивних порушень, зокрема уваги та об’єму оперативної пам’яті у пацієнтів з ХІМ, контролювати ефективність їх відновлення в динаміці лікування.

УДК 616-009.2+616.4

ТКАЧУКН.П., КЛІЩ Т.В., СОРОХМАН А.В. Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ, Україна

Адреса для листування з авторами:

Е-mail: Т[email protected]

РОЗЛАДИ СНУ У ХВОРИХ ІЗ СИНДРОМОМ НЕСПОКІЙНИХ НІГ, ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ

Актуальність. Синдром неспокійних ніг (СНН) — сенсомоторний розлад, що характеризується неприємними відчуттями в нижніх кінцівках, які з’являються в спокої (частіше у вечірній і нічний час), змушують хворого здійснювати полегшуючі їх рухи. Прямим наслідком неприємних відчуттів у кінцівках і необхідності постійно здійснювати рухи є порушення сну — інсом-нія. В результаті цього виникає швидка стомлюваність і зниження уваги в денний час. Скарга на поганий сон є провідною у хворих із СНН, і саме вона найчастіше приводить їх до лікаря.

Мета: оцінити ефективність поєднаного застосування праміпексолу та міасеру у хворих із СНН на фоні діабетичної поліневропатії (ДПН).

Матеріал і методи дослідження. Обстежено 96 хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу, ускладнений ДПН. Середній вік становив 49,54 ± 0,43 року; рівень гліко-зильованого гемоглобіну — 8,76 ± 0,68 %. У 29 (30,21 %) хворих було виявлено СНН. Хворі були розподілені на 2 групи: І група включала 14 хворих, які отримували стан-

дартне лікування ДПН (корекція глікемії, дисліпідемії, а-ліпоєва кислота, бенфотіамін) та праміпексол поступового вивільнення 0,750 мг 1 раз на добу; ІІ група — 15 хворих, які в комплексному лікуванні отримували праміпексол і міансерину гідрохлорид 30 мг 1/2 табл. на ніч. Хворі опитувалися за шкалою СНН-6 та шкалою денної сонливості за Epworth до лікування та через 30 днів після нього.

Результати та їх обговорення. При опитуванні хворих за шкалою СНН-6 отримано наступні дані: у хворих І групи задоволення сном до та після лікування суттєво не відрізнялося (p > 0,05) на відміну від хворих ІІ групи, в яких відмічалася вірогідна різниця показників до та після лікування (p < 0,05); тяжкість симптомів СНН перед сном при поєднаному застосуванні праміпексолу і міансерину гідрохлориду мала відчутну різницю порівняно з хворими, які отримували лікування праміпексо-лом (p < 0,05); тяжкість симптомів вночі у хворих обох груп зменшилася на фоні проведеної терапії; вдень під час активної діяльності симптоми СНН хворих обох груп турбували менше (це є характерним для даної патології), тому на фоні лікування особливої різниці хворі як І, так і ІІ групи не відчули. За шкалою денної сонливості у хворих ІІ групи після проведеного лікування відмічалося виражене покращення стану, що вірогідно відрізнялося від показників ІІ групи (p < 0,05).

Висновки. Поєднане застосування праміпексолу та міансерину гідрохлориду показало позитивний вплив на клінічні симптоми СНН, у тому числі розлади сну, що оцінювалося за допомогою рейтингових шкал.

УДК 616.743.1-009.12-089

ТРЕТЯКІ.Б.1, МЕДВЕДЄВ Ю.М.1, ФРЕЙДМАН М.Ю.2, ДУНАЄВСЬКА Л.О.1

Відділення відновної нейрохірургії ДУ «Інститут нейрохірургіїім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України», м. Київ, Україна

2Білоцерківська міська лікарня № 2, нейрохірургічне відділення, м. Біла Церква Київської обл., Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

МІКРОХІРУРГІЧНІ ДЕНЕРВАЦІЙНІ ВТРУЧАННЯ ПРИ РІЗНИХ ФОРМАХ СПАСТИЧНОЇ КРИВОШИЇ

Актуальність. Спастична кривошия (СК) — захворювання, що характеризується дистонічним станом м’язів шиї, що призводить до її викривлення і насильницького повороту голови. Серед багатьох хірургічних методів, що використовуються в даний час для лікування спастичної кривошиї, виділяють: операції на уражених м’язах, різні види денервації м’язів, стереотаксичні операції на підкіркових структурах, мікроваскулярні декомпресії інтрадуральної частини додаткового нерва чи різні їх комбінації.

Мета: поліпшити результати лікування хворих із СК шляхом впровадження нових денерваційних методів хірургічного лікування.

Матеріал і методи дослідження. Робота ґрунтується на аналізі хірургічного лікування 72 пацієнтів із спастичною кривошиєю, які перебували на лікуванні у відділенні відновної нейрохірургії з рентгенопераційною ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України» з 2002 по 2014 рік.

Загалом пацієнтам з СК було виконано 154 мікрохірургічних денерваційних втручання: 58 денервацій кивального м’яза (КМ), 66 задніх шийних селективних рамісектомій С1-С6 корінців (ЗСР) за Bertrand та 30 денервацій та міотомій м’язів плечелопаткового трикутника, що передбачає денервацію та міотомію m.levator scapulae, m.longissimus capitis, m.semispinalis capitis та m. splenius capitis, виключення яких з патологічних рухів не завжди досягається при виконанні стандартних мікрохірургічних денерваційних втручань (ЗСР та денервації КМ). Основними джерелами іннервації вказаних вище м’язів були передні гілки С3-С4 корінців, дериватів шийного сплетення.

Результати та їх обговорення. Оцінка результатів хірургічного лікування проводилась через 1 рік після закінчення усіх запланованих етапів хірургічної денервації. Проводилось клініко-неврологічне обстеження та збір анкетних даних за TWSTRS (Toronto Western Spasmodic Torticollis Rating Scale), що передбачає анкетування пацієнта й оцінку ним власного стану та власної активності за бальною системою. Розроблена нами методика денервації м’язів плечелопаткового трикутника виявилась ефективною для покращення результатів лікування пацієнтів із латероколіс, тортиколіс та ретроколіс; абсолютний числовий показник пацієнтів, які змінили групу тяжкості захворювання, становив 42 пацієнти (63,6 %), а групу за рівнем інвалідизації становили 43 пацієнти (65,2 %). У 35,6 % пацієнтів результати лікування були задовільними.

Висновок. Денервація м’язів плечелопаткового трикутника суттєво розширює можливості хірургічних методів, що використовуються при спастичній кривошиї.

УДК 616.833-085

YAVORSKA N.P., SMILEVSKA V.V.

Lviv National Medical University named after Danylo Halytskyi, Lviv, Ukraine

Адреси для листування з авторами:

Е-mail: [email protected], [email protected]

THE DEVELOPMENT OF SELF-REPORTED QUESTIONNAIRE FOR PATIENTS WITH SUSPECTED PERIPHERAL NERVOUS SYSTEM DISORDERS

Introduction. Neuropathies are common neurological diseases. Many patients with neuropathies come to out-patient

department earlier and wait for a doctor. On the other hand, doctors often have limited amount of time for examination of the patients. The purpose of our work was to develop and evaluate a questionnaire that contains standard questions for such patients and can shorten time of neurologist consultation and simplify history taking.

Materials and methods. A questionnaire was administered to collect information about demographic characteristics, duration of illness, symptoms (including pain, with Visual Analog Scale), comorbidities, current and previous medications, recent tests and assessments, and habits. The questionnaire consisted of 26 questions. The questionnaire had also a smaller column, where neurologists could make notes. In total 40 patients (15 women and 25 men, aged 40.2 ± 15.7) completed the questionnaire in a private outpatient clinic. All the patients were referred by physicians who suspected neuropathies in these patients.

Results and discussion. The completion of the questionnaire took 653 ± 234 sec and the average number of answered questions was 20 (78 %). The patients mostly (87.7 %) answered the questions that required checking the box. The patients reported difficulties while answering questions «Line of Work» (12 patients — 30 %) and «Nature of Occupation» (13 patients — 32.5 %). The most difficult question for patients was the question «When did you feel healthy last time?» (for 16 patients — 40 %). The items about medication and investigations were completed by 24 patients (60 %) and 30 (75 %) patients, respectively. The most common underlined symptoms were numbness (23 patients — 57.5 %) and pain (18 (45 %) patients). Nine (22.5 %) patients wrote additional signs in blank spaces. Most of the patients (90 %) considered this questionnaire as simple.

Conclusion. This questionnaire is a simple and brief tool but it requires further development prior to application in the clinical practice.

УДК 616.8-009.7-02:616.831-005-036

ХАРІНА К.В., БАЛКОВА Н.Б.

ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», м. Харків, Україна

Адреси для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

АНАЛІЗ ЧАСТОТИ БОЛЬОВИХ СИНДРОМІВ У ХВОРИХ, ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ ІНСУЛЬТ (за даними медичної документації)

Мета: вивчити поширеність больових синдромів у хворих, які перенесли інсульт (за даними медичної документації).

Методи дослідження: статистичний (вивчалися матеріали медичної документації (історії хвороби хворих) за 2012-2014 рр.).

Результати дослідження та їх обговорення. За період 2012-2014 рр. у відділенні судинної патології головно-

го мозку ДУ «ІНПН НАМН» перебувало 3135 хворих. Для аналізу було відібрано 453 історії хвороб, з них 128 історій хвороби осіб з гострим інсультом та 325 історій хвороб пацієнтів — з наслідками мозкового інсульту. У 2012 році лікувалось 1042 хворих, з них із гострим ішемічним інсультом — 7,9 %, з наслідками мозкового інсульту — 20,8 %. У 2013 році перебувало 1073 хворих, а у 2014 році — 1020, з них із гострим ішемічним інсультом — 10,6 та 9,7 % хворих у 2013 та 2014 роках відповідно; з наслідками мозкового інсульту — 25,8 % хворих, а в 2014 році — 22,7 %. Наслідки геморагічного інсульту відзначались у 1,8 % хворих — у 2012 році, у 2,2 % хворих — у 2013 році та в 3,5 % хворих — у 2014 році. У 2,4 % хворих інсульт був змішаний (за період 2012-2014 рр.). Госпіталізація тривала від 10 до 20 ліжко-днів, у середньому — 15,4 ліжко-дня. Вперше церебральний інсульт перенесли 62,7 % хворих, повторний інсульт відбувся в 37,3 % випадках. У 42,6 % хворих з ішемічним інсультом порушення мозкового кровообігу відбулося у басейні середньо-мозкової артерії, у 22,7 % — у вертебробазилярному басейні. Ураження правої півкулі головного мозку мало місце в 25,8 % хворих, лівої — у 16,8 % пацієнтів. Аналіз отриманих даних за період 2012-2014 рр. виявив, що больовий синдром є досить поширеною патологією. За даними аналізу історій хвороб найбільш поширеними у постінсультних хворих був біль, зумовлений плечолопатковим періартрозом і періартрозом інших суглобів, артропатією, міалгією, — у 58,7 %; головний біль після перенесеного інсульту відмічався у 20,6 % хворих, центральний постінсультний біль — у 6,6 %; больовий синдром, пов’язаний із спастичністю в па-ретичних кінцівках, — у 14,1 %.

Висновки. Наявність різних больових синдромів підвищувала тяжкість неврологічного дефіциту та ускладнювала проведення лікувально-реабілітаційних заходів. Біль серйозно перешкоджав тренуванню порушених рухів і функцій та ускладнював відновлення.

УДК 616-073.97:616.711.2:616.831 ЧЕБОТАРЬОВА Л.Л., ТРЕТЬЯКОВА А.І., ГЛОБА М.В., ВАЩЕНКО В.В., СУЛІЙЛ.М., СОЛОНОВИЧ О.С.

Відділ функціональної діагностики ДУ «Інститут нейрохірургіїім. акад. А.П. Ромоданова НАМН України», м. Київ, Україна Адреса для листування з авторами:

Е-mail: [email protected]

ОБ’ЄКТИВІЗАЦІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ПОРУШЕНЬ У ХВОРИХ З ВЕРТЕБРОБАЗИЛЯРНОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ

Актуальність. Однією з причин, що викликають симптоми порушень кровообігу у вертебробазилярно-му басейні (ВББ), є дегенеративно-дистрофічні зміни шийного відділу хребта. Поліморфізм проявів і відсут-

ність чітких маркерів верифікації функціональних порушень залишаються досить актуальними питаннями.

Мета роботи: оцінити значення нейрофізіологічних методів дослідження щодо діагностики характеру та ступеня функціональних порушень у хворих з вер-тебробазилярною недостатністю.

Матеріал та методи дослідження. Обстежено 20 пацієнтів з ВБН, середній вік становив 36,90 ± 3,66 року; чоловіків — 40 % (n = 8), жінок — 60 % (n = 12). Проводили комплексне клініко-неврологічне обстеження, МРТ голови та шийного відділу хребта, ультрасонографічне дослідження (УСД) кровотоку в магістральних артеріях голови та шиї (за допомогою апаратів Sonoline G-50, Siemens), реєстрацію і аналіз соматосенсорних викликаних потенціалів (ССВП) на стимуляцію серединних нервів (на комп’ютерному комплексі «Нейро-МВП-4» («Нейрософт», РФ)).

Результати та їх обговорення. Серед клінічних проявів мали місце запаморочення (15), у тому числі у поєднанні з диплопією (4) та дизартрією (2), атаксія (9), рухові порушення (2), чутливі розлади (6), зорові розлади (2), дроп-атаки (1). Нейровізуальні дослідження встановили ознаки дисциркуляторних змін в паренхімі мозку (11), наявність вогнища ішемії у півкулі мозочка (2). У всіх хворих мали місце дегенеративно-дистрофічні зміни хребців та міжхребцевих дисків шийного відділу хребта різного ступеня вираженості.

За даними УСД у каротидному басейні виявлені структурні атеросклеротичні зміни сонних артерій у вигляді гемодинамічно незначимих стенозів (4), ознаки гіпертонічної ангіопатії (5). У ВББ встановлено наявність гіпоплазії (4) однієї з хребтових артерій, деформації анатомічного ходу у різних відділах хребтових артерій (9) у комплексі зі змінами лінійних та об’ємних показників кровотоку, визначених у спокою та при функціональних рухових навантаженнях.

При дослідженні ССВП периферичні відповіді (N9) у всіх хворих були в межах норми, симетричні. У більшості пацієнтів (14 із 20) встановлено подовження латентності спінального компоненту N13. Проведення проб з розгинанням та поворотами голови ініціювали зникнення спінальних відповідей. Кіркові потенціали (N20) зареєстровані у всіх обстежених, їх латентність не перевищувала нормативних значень. У 6 пацієнтів спостерігали зниження амплітуди кіркового компоненту в одній з півкуль. Час центрального сенсорного проведення (N13-N20), як правило, залишався незміненим (в межах нормативних значень), у 8 обстежених зареєстровано подовження міжпікового інтервалу N9-N13.

Виявлені зміни амплітудно-часових характеристик ССВП у пацієнтів з ВБН є відображенням залучення до патологічного процесу шийних корінців, в частині спостережень — задніх стовпів спинного мозку на рівні шийного потовщення, що розглядається як прояв дис-циркуляторного чинника.

Висновки. Реєстрація ССВП у хворих з ВБН є інформативним доповненням до клінічних і променевих методів діагностики для виявлення та об’єктивізації можливих змін на рівні шийного відділу спинного мозку, що доцільно використовувати у діагностичному алгоритмі таких хворих.

УДК 616.714+616.831]-001:616.89-008.46/.48

ШКОЛЬНИК В.М., ФЕСЕНКО Г.Д.

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпропетровськ, Україна Адреса для листування з авторами:

E-mail: [email protected]

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОГНІТИВНИХ ПОРУШЕНЬ У ХВОРИХ У ВІДДАЛЕНОМУ ПЕРІОДІ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ

Актуальність. Останніми роками в Україні реєструється збільшення захворюваності на черепно-мозкову травму (ЧМТ). Одним з основних інвалідизуючих наслідків ЧМТ, що досить часто виходить на перший план клінічної картини, є когнітивні порушення.

Мета: дослідити особливості формування та клінічної картини когнітивних порушень в осіб у віддаленому періоді ЧМТ.

Матеріали та методи дослідження. Було обстежено 98 пацієнтів віком від 18 до 55 років з ЧМТ в анамнезі та тривалістю посттравматичного періоду 6 місяців та більше. Вони були розподілені на три групи: з легкою, середньої тяжкості та тяжкою ЧМТ. Обстежені за допомогою нейропсихологічного тестування.

Результати та їх обговорення. Вірогідні відмінності були виявлені за показниками FAB між групами пацієнтів з легкою та середньої тяжкості ЧМТ, за показниками МоСА, безпосереднього та відстроченого відтворення тесту «10 слів Лурія» та швидкістю виконання таблиць Шульте. Кількість балів за МоСА в усіх групах корелювала з віком на момент отримання травми, результати FAB в групі з легкою ЧМТ — з кількістю років освіти. Безпосереднє відтворення за тестом «10 слів Лурія» в групах з легкою та тяжкою ЧМТ було пов’язане з віком пацієнта на момент обстеження та віком на момент отримання травми. Швидкість виконання таблиць Шульте в усіх групах корелювала з віком пацієнтів, а в групах з легкою та середньої тяжкості ЧМТ — з результатами тестування за шкалою Бека. Відсутні кореляції між результатами тестування та тривалістю посттравматичного періоду.

Висновки. Особливості та ступінь вираженості когнітивних порушень у віддаленому періоді ЧМТ залежить від впливу ряду факторів, таких як тяжкість перенесеної ЧМТ, загальний вік пацієнта та вік на момент отримання травми, показники шкали депресії Бека та кількість років освіти для легкої ЧМТ. Отримані результати дозволяють більш якісно оцінити

стан пацієнтів цієї категорії та призначити адекватне патогенетичне лікування.

УДК 616.832-004.21-616.461.256

ШУЛЬГА О.Д.

Волинська обласна клінічна лікарня, м. Луцьк, Україна

Адреса для листування з автором:

E-mail: [email protected]

РІВЕНЬ СЕЧОВОЇ КИСЛОТИ ЯК ПОТЕНЦІЙНИЙ МАРКЕР АКТИВНОСТІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ НЕСПРОМОЖНОСТІ У ПАЦІЄНТІВ З РОЗСІЯНИМ СКЛЕРОЗОМ

Актуальність. Пошук біомаркерів розсіяного склерозу (РС) для оцінки стану та тривалого прогнозу, моніторингу ефективності лікування є одним із пріоритетних наукових завдань. Останні наукові дослідження показали, що рівень сечової кислоти у пацієнтів з РС є зниженим.

Мета: з’ясувати кореляції між рівнем сечової кислоти та ступенем неврологічного дефіциту, тривалістю хвороби та активністю вогнищ у пацієнтів з ремітуюче-рецидивуючим розсіяним склерозом (РРРС).

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 118 хворих із вірогідним діагнозом РРРС за критеріями McDonald (2010) з поправкою Polman, з них 79 жінок (66,9 %). У роботі використовувались стандартні описові статистики, проводився кореляційний та регресійний аналіз. З інструментальних методів використовувалась магнітно-резонансна томографія (МРТ) потужністю 1,5 Тл. У дослідження не включались пацієнти з супутньою нирковою патологією. Всі пацієнти перебували в стадії клінічної ремісії протягом останніх 3 місяців.

Результати. Проведений статистичний аналіз виявив взаємозв’язок між рівнем сечової кислоти та тривалістю хвороби (г = 0,78; p < 0,001), функціональною неспроможністю за шкалою EDSS (г = 0,56; p < 0,001). Кореляційний зв’язок між наявністю активних вогнищ на МРТ та рівнем сечової кислоти виявився недостатньо сильним (г = 0,42; p = 0,06).

Висновки. Наше дослідження підтвердило важливість рівня сечової кислоти як біомаркера неспроможності та активності РС. Необхідно в подальшому оцінити важливість сечової кислоти при різних типах перебігу РС та в динамічних спостереженнях. ■