CC BY
12
УДК 330.101.5
ТЕХНОЛОГ1ЧНА П1ДСИСТЕМА СУСП1ЛЬСТВА: МЕТОДОЛОГ1ЧН1 АСПЕКТИ ВИОКРЕМЛЕННЯ
Ю. I. Пилипенко, канд. екон. наук, доцент, докторант каф. економiчноí теорп та основ тдприемництва НГУ, м.
Днтропетровсък
Вступ. Економiчне зростання у сучасних умовах вщбуваеться переважно на принципах штенсифшаци виробництва через упровадження у вс сфери суспiльства новiтнiх досягнень НТП. Науково-технiчнi й органiзацiйно-виробничi змiни, яю супроводжують постiндустрiальний розвиток, характеризуються як яюсними перетвореннями у структурi продуктивних сил, так i посиленням нестабшьносп економiки та загостренням внутрiшньо-економiчних суперечностей суспшьства. Саме тому проблеми, пов'язаш з необхiднiстю розробки нащонально! стратеги, що спираеться на адекватну сучасним умовам розвитку науково-технiчну полiтику, спрямовану на стимулювання бiльш динамiчних та ефективних технолопчних зрушень у структурi нащонально! економiки, набувають особливо! актуальности
Взагалi, iнтерес до проблематики техшчного прогресу, технолопчно! складово! економiчноl дiяльностi не е принципово новим. Якщо звернутись до теоретичних розробок ще! проблеми, то у свiтовiй економiчнiй думцi визначальними е пiдходи до технолопчних змш, що висвiтленi в працях таких дослiдникiв як Й. Шумпетер, М. Д. Кондратьев, К. Перес-Перес, Ю. Яковець та ш. Дослiдження проблем технолопчно! структури, механiзмiв економiчноl полiтики держави, спрямованих на шновацшний варiант структурного оновлення нашо! економiки, займали i займають досить значне мюце i у працях багатьох укра!нських економiстiв. Серед них слщ насамперед вiдзначити роботи Ю. Бажала, В. Гейця, Б. Кваснюка, I. Лукшова, С. Мочерного, I. Петрово!, Л. Федулово! та ш. Проте, незважаючи на високий стушнь зацiкавленостi даною проблематикою у вгтчизнянш економiчнiй думцi, досить багато питань ще не отримали достатнього висвплення. Серед таких питань, на нашу думку, е проблеми визначення мюця та ролi технологi! в сучаснш структурi суспiльства, а також методолопчних засад такого визначення в контекст новiтнiх змiн у характерi соцiально-економiчного розвитку нацiональних економiк.
Постановка завдання. Метою дано! статп е аналiз методологiчних засад виокремлення технологiчно! системи у структурi суспiльства. Для реалiзацi! дано! мети необхiдно вирiшити наступш питання: по-перше, проаналiзувати сутнiсть структурно-функщонального методу i, по-друге, визначити можливосп його застосування для виокремлення технолопчно! пiдсистеми суспiльства.
Результати. У найширшому розумiннi технологiя являе собою знання, втiленi в умiннях використовувати ресурси в процесi створення життевих благ. Тому стан технолопчного потенцiалу в конкретно-юторичний момент часу характеризуе можливосп всього суспiльства задовольняти сво! потреби, а вдосконалювання технологi! й шдвищення рiвня знань (квалiфiкацi!) працiвникiв е найбшьш загальною iсторичною тенденцiею розвитку як окремих iндивiдiв, так i прогресу суспiльства в цiлому. Звщси, технологiя, технологiчний потенцiал безумовно е одним iз системотвiрних елементiв суспшьно! системи, одним iз найважливiших iндикаторiв рiвня !! розвитку.
1ншими словами, базуючись на системному пiдходi до аналiзу соцiально-економiчних процесiв, можна, на наш погляд, стверджувати про вс об'ективш передумови для виокремлення технолопчно! системи у вщносно автономну тдсистему суспiльства. Теоретичне обгрунтування даного положення можливе, на наш погляд, на основi запропонованого американським ученим Т. Парсонсом структурно-функщонального аналiзу, який будуеться на основi видiлення у сощальних системах структурних складових i !х ролi (функцiй) вiдносно одна до одно!.
Усяка сощальна система, вщповщно до теорi! Т. Парсонса, вщносно зовшшнього середовища розглядаеться як багатошарова структура i складаеться iз чотирьох функцiональних структур: органiзму, особистостi, суспшьства i культури. Кожна зi структур мае власш центри саморегулювання, виконуючи одну з функцiй управлiння сощальною системою у цiлому. Функцiю, що лежить в основi бiологiчно! складово! суспшьства, зосереджено! у фiзiологiчнiй оргашзацп людини, Т. Парсонс називае функщею адаптацi! i вважае внутрiшньою для суспшьства. Однак сощальна система не тшьки обмежуеться пристосуванням до постшно змiнюваного зовнiшнього середовища, а й прагне змiнювати та випереджати зовшшш обставини, пристосовуючи !х до сво!х потреб та iнтересiв. Тому функщя досягнення цiлей е однiею iз головних для пiдтримки цiлiсностi сощально! системи, характерною, насамперед, для особистост - головного джерела формування та реалiзацi! цiлей у соцiальнiй система
До числа соцiальних систем, на думку Т. Парсонса, варто включати таю утворення, яю покликанi регулювати окремi сфери соцiального життя (економiчнi, полiтичнi, релiгiйнi). Однiе! з таких систем е суспшьство, що штегруе в собi елементи рiзних сфер соцiального життя. Для тако! системи ключовою е функцiя штеграци, за допомогою яко! здiйснюеться взаемодiя цiлекерованих суб'ектiв, узгодження !х воль та штерешв, забезпечення прав рiзних груп. Але для того, щоб норми, що служать iнтегруючою ланкою в суспшьства стали природним мехашзмом вiдтворення стабiльностi у соцiальнiй систем^ необхiдний переклад цих норм iз примусового режиму !х впливу на ди iндивiдiв у добровiльний. Цей переклад покликана здшснити культура, для яко! головною е функщя збереження структури i зняття напруженостi. Культура е шби захисним поясом, що замикае весь спектр проявiв сощального життя, надаючи !м образу единого утворення, що самовщтворюеться, мотивуючи суб'екпв соцiально! системи на спiвробiтництво.
У зовшшньо-шструментальнш орiентацi! функцiю адаптацi! до середовища виконуе економiчна пiдсистема, у внутршньо-консуматорнш функцiю iнтеграцi! системи - правовi iнститути, норми та звича!, у зовнiшньо-консуматорнiй функцiю досягнення цшей реалiзуе полiтична пiдсистема, а в зовшшньо-шструментальнш функщю збереження форми i зняття напруженостi - релiгiйнi вiрування та мораль [див. 1].
Такий тдхщ дозволив, по-перше, функцiонально визначити рiзнi пiдсистеми в суспiльствi i розмежувати сфери !х компетенцi! у вщображенш рiзноманiття зовнiшнього середовища; по-друге, визначити можливi стратегi! розвитку
суспшьства, варiанти яких залежать вiд стану як суспшьства у цiлому, так i складових його пiдсистем.
Методолопчш засади структурно-функцiонального методу почали широко розвиватися i використовуватися в економiчнiй науцi, зокрема в iнституцiоналiзмi та, частково, у рамках цившзацшного тдходу, пiдкреслюючи системний погляд на економiчнi процеси як одну iз багатьох сфер життeдiяльностi суспiльства як единого цшого. Найчастiше поряд з економiчною видiлялися полiтична, культурна та правова сфери як структурнi пiдсистеми сустльства.
Залежно вiд iсторичних особливостей пе! чи шшо! епохи окрема сфера сустльства видшялася як домiнуюча ^ вiдповiдно, саме вона, на думку дослщниюв, забезпечувала цiлiснiсть суспшьно! системи у цшому та розвиток !! економiчно! сфери. Так, наприклад, у перiод стародавнього свiту та в епоху раннього середньовiччя економiчнi процеси розглядалися пiд кутом зору етичного сприйняття, акцентуючи увагу на справедливосп чи несправедливостi економiчних рiшень. За чашв Просвiтництва при аналiзi економiчних дiй розглядалися правовi аспекти взаемодп держави та економiчних агентiв, проте знову ж таки економiчна сфера як самостшна не розглядалася.
Видшення економiчно! системи як автономно! шдсистеми суспiльства вiдбулося завдяки, насамперед, щеям А. Смiта, його концепци "економiчно! людини", яка прагне реалiзувати в економiчнiй дiяльностi сво! особистi (чисто економiчнi) iнтереси. Необидно зауважити, що, незважаючи на дослiдження вченим у першу чергу економiчних процесiв, вони в ученш А. Смiта не протистояли процесам полггичних моральним чи правовим. Фактично, концепцiя "природного порядку", на якш будуються економiчнi ще! Смiта, стосуеться сощально! системи у цшому [див. 2].
Своерщною вершиною у застосуванш принципу автономностi економiчно! системи можна вважати марксистську теорда, у якiй проголошувався примат економiчно! дiяльностi, насамперед, матерiального виробництва над ушма iншими сферами людсько! дiяльностi. У данiй концепцп економiчний штерес е головним i визначальним, реалiзацiя якого зумовлюе специфiку полiтичних, щеолопчних, психологiчних i т. п. процешв. Звичайно, даною течiею економiчно! думки розглядалися не тшьки економiчнi явища, проте !х вплив (роль надбудовних елементiв соцiально-економiчно! формацп) на економiчний базис (виробничi вiдносини) фактично вважався другорядним.
Певним здобутком на шляху подолання обмеженостi системного бачення сощально! картини свiту стала цивiлiзацiйна теорiя, що визнавала рiзноманiтнiсть iсторичного процесу i плюралiзм методологiчних та теоретичних пiдходiв в аналiзi соцiально-економiчних процешв. Центральною вiссю даного пiдходу е щея про те, що перехщ вiд одше! цившзацп до шшо! зумовлюеться змiнами у всьому комплекс економiчних, полiтичних, правових, культурних, релтшних, психологiчних та iнших форм людських вiдносин, яким надаеться рiвноправне значення, хоча в юторп рiзних суспшьств роль тих чи iнших форм могла бути неоднаковою. Данi форми людсько! дiяльностi закладаються в основу структуризацп цивiлiзацi!, сучасним прикладом чого е структура свггово! та локально! цившзацп, запропонована росiйським дослiдником Ю. Яковцем.
Згiдно з його тдходом, структура цивiлiзацi! може бути представленою у виглядi урiзано! пiрамiди, яка под^еться по вертикалi на п'ять поверив (людина (шм'я) - технолопчний спосiб виробництва - економiчний спошб виробництва -соцiально-полiтичний устрiй - суспшьна свiдомiсть (духовний свiт)), кожен з яких, у свою чергу, включае ряд взаемно доповнюваних елемеипв [3].
На наш погляд, шрамщальний принцип, який закладений в основу перюдизацн цивiлiзацi! (суспiльства) Ю. Яковцем, указуе на певну iерархiю елеменпв структури, на !х нерiвнозначнiсть у суспшьному розвитку. З iншого боку, представлений у данш структурi сустльства технолопчний спошб виробництва у його класичному розумiннi як iсторично визначений спошб поеднання рiзних компонентiв у системi продуктивних сил все ж таки досить "жорстко" пов'язуе технологи лише з економiчною органiзацiею сустльства i не в повнiй мiрi дозволяе вiдстежити функцiональнi взаемозв'язки технологи з шшими структурними елементами сощально! системи.
Взагал^ незважаючи на декларований принцип рiвноправностi впливу всiх компонеипв на розвиток суспiльства, цивiлiзацiйному тдходу притаманне все ж таки видшення окремо! форми людсько! дiяльностi як домшантно! (на наш погляд, цшком об'ективно з iсторично! та дисциплшарно! точки зору). Згiдно з узагальненням дослiдника цивiлiзацiйно! теорi! А. Фшпенка сформувалися п'ять вiдносно самостiйних цившзацшних парадигм (загальноiсторична,
фiлософсько-антропологiчна, соцiокультурна, технолопчна та економiчна) [4, с. 6], кожна з яких розглядае певну сторону цившзацшного процесу залежно вщ обрано! методологi! аналiзу.
Так, наприклад, розгляд ютори цившзацп тд кутом зору технолопчно! парадигми як !! центрально! ланки передбачае аналiз взаемовщносин "людина - технiка", якi визначають як еволющю характеру економiчно! дiяльностi людини, зокрема !! працi (вщ ручно! до машинно! та автоматизовано!), так i еволюцiю людини як сощально! ютоти (!! свiтогляду, досвщу, знань, соцiальних позицiй тощо). Подiбний принцип примату технологi! над шшими складовими суспiльства, принцип технологiчного детермшзму багато у чому визначив, як уже зазначалося, суттевi ознаки до шдус^ального, iндустрiального та постiндустрiального суспшьства.
Сощокультурна парадигма пов'язуе еволюцiю цившзацп з перюдами пiднесення та занепаду культури, пiд якою розумiеться форма взаемодп людини з Г! матерiальним оточенням та способом духовного функщонування i самовираження сво!х сутнiсних сил. Тому необидно погодитися з А. Фшпенком у тому, що тшьки сукупшсть даних парадигм дае бшьш-менш цiлiсне уявлення про генезу, структуру i динамiку сучасних цившзацшних процешв" [4, с. 8]. Одночасно, видшення певного об'екта як системотвiрного з методолопчно! точки зору е, на наш погляд, багато у чому правильним i виправданим, оскшьки це дозволяе бiльш глибоко проаналiзувати сутнiснi характеристики дослiджуваного явища i його мiсце серед iнших елемеш!в системи.
Не заперечуючи саму правомiрнiсть та наукову цiннiсть цивiлiзацiйного тдходу, спробуемо проаналiзувати роль технологiчних процешв з погляду !х функцiональних взаемозв'язюв з iншими елементами соцiально! системи, тобто використаемо, як уже зазначалося, принципи структурно-функщонального методу. Попередньо необхщно зауважити, що сама можливiсть його використання для видшення технолопчно! шдсистеми суспшьства потребуе доказовосп того, що сам об'ект дослщження перебувае у певнш автономностi вiд iнших елемеш!в системи.
Для прикладу скористаемося принципами доказовосп автономносп eKOHOMi4HOÏ пiдсистеми, якi iснують в eKOHOMÎ4Hrn думцi. При всiй рiзноманiтностi доказовоï бази, вони, на наш погляд, зводяться до трьох принципових моментiв.
По-перше, це наявнiсть специфiчного, вiдносно самостiйного механiзму саморозвитку економiчноï системи. Так, наприклад, А. См^ видiляе як такий механiзм систему розподшу працi, в якiй спецiалiзованi економiчнi суб'екти прагнуть реалiзувати економiчнi iнтереси.
По-друге, наявнiсть специфiчного ресурсу, за допомогою якого вiдбуваеться саморозвиток економiчноï системи. Росiйський дослiдник В. Зотов вщзначае, що при дослщженш проблеми автономiзацiï економiки у суспшьсга необхiдно знаходити умови, "... яю дозволяли б цiй пiдсистемi самш виробляти той ресурс, кiлькiсть i доступнiсть якого прямо впливали б на обсяг знову створюваних господарських зобов'язань, наприклад, на обсяг ушх угод кутвльпродажу..." [5, с. 124]. На думку Зотова, таким специфiчним ресурсом е контрактш засоби створення та погашення борпв i, в першу чергу, кредит, особливо банювський.
По-трете, автономнiсть економiчноï пiдсистеми пояснюеться притаманнiстю ш (часто лише данш систем^ iнститутiв та оргашзацш, функцiями яких е обслуговування даноï системи, у тому чи^ i з точки зору продукування специфiчних економiчних ресурсiв. Найчастiше до таких шститупв вiдносять ринок, конкуренщю, а до органiзацiй - фiрми, асоцiацiï та корпорацiï.
Таким чином, для реалiзацiï поставленого завдання - доказовосп автономностi технологiчноï системи, необхщно визначитися з наявнiстю у нш, по-перше, власного механiзму саморозвитку, по-друге, власного ресурсу саморозвитку i, по-трете, специфiчних шститупв та органiзацiй. Вщправною точкою побудови системи таких доказiв е, на наш погляд, саме класичне визначення категорiï "технолопя" як сукупносп понять "знання" та "ремесло" (вмшня, навички). Власне знання втшеш у вмiннях та навичках використовувати ресурси у процесi створення життевих благ, прогрес цього "обгрунтованого знаннями" вмiння i характеризуе прогрес технологiчноï органiзацiï суспiльства.
Необхщно зазначити, що е рiзнi визначення категорiï "знання". Так, iз фiлософськоï точки зору знання е "продуктом суспiльноï матерiальноï i духовноï дiяльностi людей; щеальне вираження у знаковiй формi об'ективних властивостей i зв'язкiв свiту, природного i людського" [6, с.150-151]. Його визначають також як "iнформацiю, яка засвоена людиною i не юнуе поза ïï свiдомiстю" [7, с. 3]. У першому визначеннi робиться акцент на суспшьнш формi знання, у другому - на iндивiдуальному знанш.
Якщо на початкових етапах еволюци людства його прогрес визначався використанням суми накопиченого життевого досвщу та iнстинктiв (не науковим знанням), то на бшьш пiзнiх - науковою формою знань. Власне функщею науки е розробка i систематизащя об'ективних знань про закономiрностi розвитку природи, людини i суспiльства. Можна, на наш погляд, стверджувати, що саме наука як продукт суспiльноï дiяльностi е тим механiзмом, який на певному еташ зумовлюе саморозвиток знання та технологи.
Своерщною аксюмою е ствердження, що на сучасному етапi людства, на вiдмiну вщ попереднiх, наука перетворюеться на безпосередню продуктивну силу i виступае як рушшний фактор соцiально-економiчного прогресу. Так, дослщники теорiï постiндустрiального суспiльства тдкреслювали, що основою радикальних технологiчних змш, яю зумовили зрушення вiд iндустрiальноï до постiндустрiальноï систем, е принципово нова роль науки та теоретичних знань.
Посилення цiеï ролi вщбувалося поступово. Якщо ранiше у розвитку продуктивних сил подiбна роль була ешзодичною i технологiчним новацiям людство зобов'язане за висловом Д. Белла, "талановитим мехашкам", якi не щкавилися теоретичним обгрунтуванням свого винаходу, то сьогодш, навпаки, теоретичне дослiдження передуе появi практичного зразка.
Пiднесення ролi науки пов'язуеться насамперед iз використанням принципово нового економiчного ресурсу -шформаци. Як справедливо, на наш погляд, наголошуе росiйський дослiдник А. Мовсесян, об'ективною властивютю iнформацiï е можливють власного стимулювання свого зростання, в результат чого виникае стiйка закономiрнiсть: технологiчна iнновацiя, що вивiльняе додатковий вшьний час у суспiльствi - шституцюнальна iнновацiя, яка дозволяе так оргашзувати суспiльство, щоб ефективно використовувати вшьний час для накопичення знань та шформаци у певноï групи осiб - нова технологiчна шноващя, створена на базi уже накопичених знань. Подiбна закономiрнiсть працюе протягом усiеï iсторiï людства. Оскiльки швидкють зростання обсягiв iнформацiï та iнформацiйноï дiяльностi пропорцiйна самiй iнформацiï та шформацшнш дiяльностi, ik зростання мае експоненщальний характер [8, с. 33]. Кшькюне
накопичення iнформацiï наприкiнцi ХХ столотя переросло у нову якють - в результатi "iнформацiйного вибуху" суспiльство увiйшло в iнформацiйну еру.
Необхщно зауважити, що властивостi шформаци е вщмшними вiд бiльшостi характеристик, притаманних традицiйним факторам виробництва. Так, по-перше, розповсюдження шформаци е тотожним ïï самозростанню, що виключае використання до цього феномену поняття "рщкють"; по-друге, шформащя е невщчужуваним ресурсом, що коршним чином модифiкуе вщносини власностi; по-трете, iнформацiя е по суп "демократичним ресурсом", адже передбачае можливють доступу до не].' широких верств населення, що визначае новi вiдтiнки проблеми соцiальноï справедливостi тощо.
Сьогодш шформащю називають найважливiшим стратепчним ресурсом економiчного i соцiального розвитку. Якщо рашше вирiшальними чинниками прогресу суспшьства вважали обсяги природних i матерiальних ресурсiв, то на зламi двох тисячолiть можна стверджувати про досягнення матерiальним виробництвом певноï природноï межi свого розвитку i подальший прогрес можливий тiльки на основi ресурсiв знання та iнформацiï.
Це, в свою чергу, об'ективно зумовлюе потребу у технолопчних устроях отримання, накопичення, обробки та використання шформаци, яю дозволяють ефективно оргашзовувати дiяльнiсть у продукуваннi нових знань (штелектуальну працю). Вiдповiддю на цi виклики стало бурхливе зростання тих секторiв економiки, якi забезпечують виробництво, поширення i споживання iнформацiï. Революцiя у комп'ютернш галузi, iнформацiйно-комунiкацiйних технологiях, поява глобальноï мережi 1нтернет тощо радикально змшили характер сучасного економiчного та сощального розвитку.
Як зазначае В. 1ноземцев, "...галуз^ що виробляють знания i яю вщносяться до "четвертинного" або "п'ятиринного" ceKTopiB економiки, стають нинi "первинним" сектором, яю постачають господарство найбiльш суттевим i важливим ресурсом... Таким чином, змшюеться сама природа господарського базису сучасного суспшьства: "машинш технологи" шдус^ального укладу стали поступатися мюцем "iнтелектуальним технологiям", що визначають новi пiдходи до вирiшення не тшьки технiчних, а й економiчних та сощальних завдань" [9, с. 40].
Необидно зазначити, що нова "природа господарського базису" представлена i новими цшями функщонування та характеру !х реалiзацi! органiзацiйними структурами, якi росшський учений Ф. Шамхалов називае "фабриками думок", тдкреслюючи самою назвою технолопчний характер подiбних утворень. Такi "фабрики" займаються виробництвом та просуванням знань, шформаци та iдей, в них "... концентруються думаючi люди, здатш на основi вироблених ними знань будувати власш економiчнi i сощально-полгтичш стратеги, здiйснюючи таким чином бшьш або менш суттевий вплив на прийняття важливих законодавчих або виконавчих рiшень ... "фабрики думок" являють собою своерiдну ланку мiж знанням та владою" [10, с. 289]. Як приклади таких "фабрик" можна навести рiзного роду науковi, науково-техшчш, полiтичнi асощаци, венчурний бiзнес тощо.
Важливим для розумiння сутнiсних характеристик технолопчно! пiдсистеми е i висновок фундатора теори постекономiчного суспiльства В. 1ноземцева щодо об'ективностi змiни характеру трудово! дiяльностi, тобто щодо прогресу вмшь та навичок людей у сучасних умовах. Вiн зазначае, що розвиток шформацшних секторiв "... вимагае вщ людей найвищо! квалiфiкацil; розвиток людських здатностей стае в такш ситуаци абсолютно необхiдним з точки зору господарського прогресу. З шшого боку, коли вдоволеш матерiальнi потреби, а !х соцiальний статус залежить вiд особистiсного потенцiалу, цiлi самовдосконалення природним чином виходять на першi позици в iерархi! мотивiв дiяльностi працiвника. 3i змiною мотивацшно! структури ... розвиток людини стае тотожним розвитку виробництва знань... Коло замикаеться: нова система вщтворення суспшьного достатку стае самодостатньою i само- тдтримуючою" [7, с. 10].
Таким чином, проведений аналiз доводить наявнють усiх необхiдних чинникiв, якi дозволяють у теоретичному аспект видiлити технолопчну систему як систему знань про способи перетворення ресуршв на життевi блага. Такi реали, як, по-перше, перетворення науки (як суспшьно! та iндивiдуально! форми систематизаци iснуючих та продукування нових знань) на безпосередню продуктивну силу, по-друге, функщонування шформаци та знань як найщншшого та особливого суспшьного ресурсу та, по-трете, зростання кшькосп спецiалiзованих "фабрик знань" та посилення !х впливу на траекторда розвитку суспiльства у цшому засвiдчують висновок про певну автономнють технологiчно! системи як структурно! одинищ системи суспiльства.
Функцiонально, на наш погляд, технолопчна система виконуе для вше! сощально! системи роль своерщного " iнструмента" реалiзацi! поставлених цшей, оскiльки кожна свiдома дiяльнiсть (економiчна, полiтична тощо) передбачае постановку цшей та вибiр механiзмiв !х реалiзацi!. У широкому розумiннi техиологiя якраз i являе собою матерiалiзований чи не матерiалiзований механiзм, використання якого дозволяе досягати намiчених цiлей.
Важливим принципом системного та структурно-функщонального методiв е акцент не тшьки на функщональну автономшсть структурних елементiв системи, а й на !х взаемозв'язок та штегровашсть. У цьому вiдношеннi слiд, наприклад, вести мову про можливють сучасних технологш якiсно вплинути на характеристики еколопчно! системи, значно полiпшити стан бюсфери, що зазнав шкоди вщ застосування iндустрiальних технологiй. З шшо! точки зору, реалiзацiя цього та шших завдань значною мiрою залежатиме вiд рiвня розвитку культури у суспшьств^ можливостi формування сучасно! технолопчно! культури, спрямовано! на iнновацiйний розвиток суспшьства, або адекватно! сучасному етапу соцiально-економiчного розвитку полiтично! системи тощо.
Висновки. Таким чином, на сучасному еташ технолопчний фактор виступае як системний фактор розвитку соцiально! системи в цшому, а фундаментальну роль у прогрес цивiлiзацi! починае вщгравати теоретичне знання. Якщо на бшьш раншх етапах соцiум розвивався, насамперед, за рахунок пристосування до природного середовища, подолання тих об'ективних природно-еколопчних обмежень, як1 стримували темпи розвитку суспшьства, то останш десятилiття свщчать про якiсно новi умови його подальшо! еволюцi!. Поступово техиологiчнi процеси дозволяють розвивати життедiяльнiсть суспiльства не на принципах пристосування до природи, l! ритмiв розвитку, а на принципах свщомо! постановки та виршення завдань технологiчного характеру.
Звiдси випливають важливi висновки: по-перше, технологiчне оновлення, стимулювання нових iнформацiйних технологiй е ключовим чинником сьогодшшнього й майбутнього соцiально-економiчного розвитку суспiльства i, по-друге, виршальну роль у визначеннi оптимальних стратегiчних i концептуальних установок сощокультурного розвитку в новому сторiччi переходить до власниюв теоретичного знання - учених та iнтелектуалiв.
ВИКОРИСТАНА Л1ТЕРАТУРА:
1. Парсонс Т. Система современных обществ / Пер. с англ. Л. А. Седова и А. Д. Ковалева. Под ред. М. С. Ковалевой. - М.: Аспект Пресс, 1998. - 270 с.
2. CMiT А. Добробут нацш Дослщження про природу та причини добробуту нацш: Пер. з англ. - К.: Port-Royal, 2001. -593 с.
3. Яковец Ю. История цивилизаций. - М.: ВлаДар, 1995. - 461 с.
4. Филипенко А. С. Экономическое развитие: цивилизационный подход / А. С. Филипенко. - М.: ЗАО "Издательство " Экономика", 2002. - 260 с.
5. Введение в институциональную экономику: Учеб. пособие / Под ред. Д. С. Львова. - М.: Экономика, 2005. - 639 с.
6. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1986. - 590 с.
7. Иноземцев В. Л. Парадоксы постиндустриальной экономики // МЭ и МО. - 2000. № 3. - С. 3-11.
8. Мовсесян А. Современные тенденции становления информационного общества в мировой экономике и России // Общество и экономика. - 2001, № 6. - С. 32-46.
9. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. - М.: Логос. -2000. - 193 с.
10. Шамхалов Ф. Собственность и власть / Феликс Шамхалов. - М.: ЗАО "Издательство "Экономика", 2007. - 412 с. УДК 330.101.5
Технолопчна пщсистема суспшьства: методолопчш аспекти виокремлення /Ю. I. Пилипенко //Вкник ПридншровськоТ державноТ академп будiвництва та архггектури. - Дншропетровськ: ПДАБА, 2008. - № 11. - С. 53-59. - Бiблiогр.: (10 назв.).
Метою статп е аналiз методолопчних засад виокремлення технолопчно! системи у структурi суспшьства. У статп виршеш наступи питання: по-перше, проаналiзовано сутнiсть структурно-функщонального методу та обгрунтовано можливiсть його застосування для аналiзу технологiчно! складово! суспшьства ^ по-друге, виокремлено технолопчну тдсистему через аналiз !! внутршшх механiзмiв та ресурсiв саморозвитку, а також властивих данiй пiдсистемi специфiчних iнститутiв та органiзацiй.
