CC BY
17
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИШ ЗАСАДИ ТРУДОВО1 П1ДГОТОВКИ УЧН1В ТА _ПРОФЕС1ЙНО1 П1ДГОТОВКИ_
Марина БУТИР1НА
ТЕХНОЛОГ1ЧНА КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТ1: ПАРАМЕТРИЧНИЙ ОПИС
У статтi розкрито сутнiсть понять системного вивчення об 'eктiв через призму технологiчноi культури, визначено елементи технологiчноi культури як системного об 'екта, сформовано уявлення про цШстсть технологiчноi культури.
Анатз науково! лтератури, що присвячена системним дослщженням, дозволив визначити перелш понять, яю активно використовуються на певних етапах системного вивчення об'екпв. Саме понятшний апарат, за визначенням В. Журавльова, дае можливiсть виокремити систему з навколишнього середовища, описати И, проанатзувати структуру системи i оптимiзувати И, проанатзувати i змоделювати функцiонування системи [3, 185].
Мета статт — розкрити сутшсть понять системного вивчення об'екпв через призму технолопчно! культури визначити елементи технолопчно! культури, як системного об'екта, сформувати уявлення про цшсшсть технолопчно! культури
Системними дослщженнями об'екпв займалися Е. Юдiн, А. Катренко, Н. Морзе, В. Журавльов, В. Афанасьев, С. Оптнер, Г. Щедровицький, проблемою вивчення технолопчно! культури — С. Прийма, О. Кузнецов та ш. Загальну культуру особистост дослщжували П. Герчашвська, Н. Пащенко та I. Чшачава. Iнформацiйна культура розкрита у працях Г. Вишинсько!, О. Гончарово!, Н. Джингарадзе, А. Сршова, М. Жалдака, С. Семенка, О. Гладченка.
Е. Юдш у сво!й робот вказуе на три групи понять, яю використовуються на певних етапах системного вивчення об'екпв. До першо! групи дослщник вiдносить поняття, що використовуються для опису внутршньо! будови об'екта. Серед них автор звертае увагу на таю поняття, як елемент, цшсшсть, структура, оргашзащя, зв'язок, середовище. Друга група системних понять пов'язана з описом функщонування системних об'ектiв i складаеться з таких понять, як функци, стiйкiсть, рiвновага, керування та iн. Поняття еволющя, генезис та становлення складають третю групу понять, за допомогою яких можна описати процеси розвитку системних об'ектiв [18, 183]. На нашу думку, виокремлення третьо! групи понять Е. Юдшим е дещо умовним, адже, як визнае дослщник, чггка межа мiж процесами функцiонування та розвитку вщсутня.
Спробуемо поступово розкрити сутнiсть першо! групи означених понять через призму дослщжуваного предмета.
Поняття елементу е шту!тивно зрозумшим. Визначення рiзних дослщниюв вiдрiзняються лише ступенем деталiзацi! у формулюванш. Так, наприклад, Е. Юдш шд елементом розумiе мiнiмальний компонент системи або ж максимальний рiвень !! розподiлу [18, 184]. А. Катренко називае елементом деякий об'ект, що мае деяю важливi властивосп, але внутрiшня будова його безвщносна до мети дослiдження, тобто елемент не шддаеться подальшiй декомпозицi! при отриманому рiвнi розгляду системи [9, 41]. У сво!й дисертацiйнiй робой Н. Морзе характеризуе елемент як частину системи, що мае певш якосп та характеристики [11, 63].
У вшх наведених визначеннях можна визначити таю характерш моменти:
• елемент е певною межею можливого або необидного в певному дослщженш подшу i його будова дослщника не цiкавить;
• розглядаючи елемент системного об'екта, треба звертати увагу на його функщональш характеристики, осюльки в системi елемент визначаеться за своею функщею.
На основi сказаного визначимо елементи такого системного об'екта, як технолопчна культура.
Ми подшяемо позищю О. Кузнецова, який зазначае, що проблема технолопчних цiнностей мае велике значення у формуваннi технологiчно! культури особистосп, зокрема учнiв загальноосвiтнiх шюл. З точки зору С. Прийми, технолопчна культура як системний об'ект складаеться з таких елеменлв: технолопчш щнносп; норми поведiнки та методи дiяльностi; алгоритмiчний стиль мислення; технолопчш знання, вмшня та навички [14].
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИШ ЗАСАДИ ТРУДОВО1 П1ДГОТОВКИ УЧН1В ТА _ПРОФЕС1ЙНО1 П1ДГОТОВКИ_
Наведений перелш може бути доповнено та уточнено. Так, дослщжуючи проблему комп'ютерно! культури, I. Анiсiмова виокремлюе в И структурi три блоки, взаемопов'язаш мiж собою — когнiтивний, поведшковий i праксеологiчний. До когнiтивного блоку комп'ютерно! культури дослщниця вiдносить знання, вмiння, навички i цiнностi. В основi поведiнкового блоку лежать норми i правила поведiнки. Праксеологiчний блок утворений такими сощальними iнститутами культури, як освгга, наука, право, релтя, мораль, мистецтво [1, 14]. Але щлюне уявлення про технологiчну культуру е бшьш значущим в межах нашого дослiдження. Як зазначае Н. Крилова, вс елементи культури юнують у взаемозв'язку та едностi, розподшити !х можна тiльки умовно у виглядi теоретично! схеми. У дiяльностi ж культура завжди виявляеться цшсно [10, 16].
С. Прийма наголошуе на визначальностi уявлення про цтстсть системного об'екта для системних дослщжень. Постiйна зацiкавленiсть дослiдникiв цiлiсною системою виявляеться як у численних визначеннях поняття «система», що характеризують цшюшсть як важливу властивiсть системи, так i в постiйних спробах зрозум^и сутнiсть цього поняття. Характеризуючи складш системи, А. Катренко видiляе разом iз такою властивiстю, як цшюшсть, властивостi емерджентностi та синергiзму системи [9, 63-64]. Н. Морзе визначае цшюшсть як скоординованють усiх компонешгв системи, !! завершенiсть, результативнiсть, як досконалють усiх !! компонентiв i системи загалом, як якiсний взаемозв'язок !! властивостей [11, 68].
Уявлення про цшюнють системного об'екта конкретизуеться через поняття зв 'язку. В. Журавльов зазначае, що погляд на систему з точки зору !! внутршшх i зовнiшнiх зв'язкiв i вiдношень е якiсно бiльш високим рiвнем розумiння системи [3, 181]. На думку В. Афанасьева, саме наявнють оргашчного зв'язку мiж компонентами зумовлюе той факт, що в рiзноманiтних процесах у взаемодi! iз середовищем цiлiсна система виступае як дещо едине [2, 8]. Поняття «зв'язок» мае найбiльше змiстовне навантаження ^ якщо поняття системи або цшюносп виконують переважно стратегiчну роль, то поняття зв'язку, на думку Е. Юдша, е засобом дослщження [18, 187].
Незважаючи на широке використання поняття зв'язку в системному пiдходi до вивчення об'ектiв, воно й дос залишаеться недостатньо розробленим. Для шдтвердження наведемо декiлька визначень цього поняття. Так, наприклад, на думку С. Оптнера, зв'язками е те, що поеднуе об'екти i властивосп в системному процес [12, 90]. Вс зв'язки дослiдник розподшяе на три групи: зв'язки першого (функцiонально необхiднi), другого (додатковi) i третього (надлишковi) порядку. Н. Морзе дае таке визначення вказаному поняттю: «Вщношення (зв'язок) мiж елементами системи i !х властивостями — це спошб зв'язку мiж ними» [11, 63]. Як видно, дослщниця взагалi не вiддiляе поняття «зв'язок» i «вiдношення», а в тлумаченнi використовуе термш «зв'язок». На думку Е. Юдша, визначення поняття зв'язку через поняття вщношення хоч i легко пояснюеться (дослiдник вiддае перевагу поняттю «вщношення», яке добре розроблене у формальнш логiцi), все ж не виршуе проблеми [18, 187]. Не бшьш зрозумшим, на нашу думку, е й так зваш «ушверсальш» визначення. Так, А. Катренко вказуе, що зв'язок е важливим з точки зору розгляду системи обмшом речовиною, енерпею, шформащею мiж елементами та зовшшшм середовищем й елементами системи [9, 44].
Сукупнють зв'язюв та !х типологiя приводять до поняття структури та оргатзацИ' системи. Визначення цих понять не спричиняе гостро! дискуси у дослiдникiв. Бшьшють з них пов'язують поняття структури та оргашзацп системи iз системою зв'язюв, як це вперше зробив Г. Щедровицький [17, 22]. А. Катренко, зокрема, наводить таке визначення: «Структура системи — це стшка упорядкованють у просторi i в чаш !! елементiв i зв'язюв» [9, 44]. Е. Юдiн передав через щ поняття впорядкованiсть системи, що визначаеться стiйкими зв'язками [18, 35]. На думку В. Афанасьева, оргашзащею i структурою цiлiсно! системи е наявнють певно! впорядкованостi стосовно стшких зв'язкiв, якi протистоять внутршшм i зовнiшнiм впливам та утримують компоненти системи в певних межах [2, 10]. У робой Н. Морзе даеться визначення структури як сукупносп ютотних зв'язкiв мiж елементами [11, 63]. На думку С. Прийми, найбшьш ч^ко розмежував поняття структури та оргашзованосп Г. Щедровицький. Вш зазначае, що органiзацiею системи характеризуемся такий !! стан, при якому вилучення елемента призводить до змши системи або !! властивостей,
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИШ ЗАСАДИ ТРУДОВОÏ П1ДГОТОВКИ УЧН1В ТА _nPQOECMHQÏ П1ДГОТОВКИ_
але шяк не впливае на iншi елементи. I, навпаки, структура системи, насамперед визначаеться системою зв'язкiв мiж елементами [14]. За такого пщходу цiкавою нам видаеться позицiя В. Тюхтша, котрий запропонував розподiлити поняття «елемент структури» та «компонент системи». На його думку, перше поняття визначае бшьш абстрактний рiвень — рiвень структурного аналiзу — та дозволяе абстрагувати не тшьки вщ будови компонентiв, якi е неподшьними в межах системи, а й вщ ïx емпiричних властивостей [16, 43].
На пiдставi вищесказаного тд органiзацiею теxнологiчноï культури як системи ми розумiемо сукупнiсть теxнологiчниx знань, вмшь та навичок, теxнологiчнi щнносп, алгоритмiчний стиль мислення та норми поведшки учнiв. Але структура цього системного об'екта передбачае таку упорядкованють, за якою знання, вмiння та навички, врегульованi алгоритмiчним стилем мислення, через норми поведшки пов'язаш з технолопчними цiнностями.
Як бачимо, структура та оргашзащя е фундаментальними характеристиками цiлiсноï системи. Вони забезпечують, на думку В. Афанасьева, не тшьки динамiчну рiвновагу системи, вирiзняючи ïï як дещо цiлiсне, вiдсторонене вщ зовнiшнього середовища, а й комушкацшну, функцiональну взаемодiю iз зовнiшнiми умовами, шшими цiлiсними утвореннями [2, 13]. Таким чином, дослщник вказуе на важливу особливють цiлiсноï системи — специфiчний характер ïï взаемодiï з середовищем.
Системне дослщження будь-якого об'екта неможливе без вивчення його поведшки в навколишньому середовищг у межах системи вищого порядку. Як зазначае С. Оптнер, навколишне середовище е сукупнютю об'ектiв, що розташованi в певних межах i, як передбачаеться, впливають на функцiонування системи [12, 92]. На думку Е. Юдша, система може бути зрозумша як дещо цшюне лише тод^ коли вона як система протистоггь своему оточенню [18, 134]. Вiдзначаючи важливе значення зовнiшнього середовища для функщонування й розвитку цiлiсноï системи, В. Афанасьев вказував, що в шзнанш варто враховувати залежнють властивостей системи як вщ внутрiшнього складу та структури, так i вщ процешв, якi вiдбуваються в оточуючих ïï умовах [2, 14]. У свош робот А. Катренко визначае навколишне середовище як сукупнють вшх об'екпв, змiна яких впливае на систему, а також об'екпв, що змшюються пiд дiею системи [87, 38]. На нашу думку, бшьш щкавим е визначення навколишнього середовища Н. Морзе, в якому дослщниця характеризуе його як цшеспрямовану певну множину компонешгв, що не е компонентами системи, котра дослщжуеться, але впливае на œï або зумовлена нею [11, 63]. Саме в цьому визначенш прослщковуеться уявлення про систему вищого порядку.
У своему дослщженш в ролi системи вищого порядку що до теxнологiчноï культури ми обрали систему загальна культура.
Аналiз науково-методичноï лiтератури дозволив виокремити в межах зазначеноï системи вищого порядку й таю ïï компоненти (разом iз технолопчною культурою), як щеолопчна та соцiальна культури. Таку структуру загальноï культури подано у дослщженш П. Герчашвсько].', яка погоджуеться в цих поглядах з Л. Уайтом [7, 40-41].
Згщно зним, щеолопчна пщсистема мiстить вiрування, iдеï, знання, проте сощальна пiдсистема мiстить мiжособистiснi вiдносини, якi виявляються в шдивщуальних i колективних стереотипах поведiнки. Сощальна культура - це певний тип оргашзаци людей, нормування i регуляци соцiальноï взаемодiï, структурування i подшу соцiальниx функцiй, форм i методiв соцiальноï комунiкацiï. Як бачимо, Л. Уайт шформацшну культуру вiдносить до складу сощально].', з чим ми не зовшм погоджуемося в своему подальшому дослiдженнi.
Н. Пащенко та I. Чшачава розглядають загальну культуру, як систему трьох парадигмальних форм: дуxовноï, соцiальноï та теxнологiчноï культур. Отже, для теxнологiчноï культури в цьому випадку навколишнiм середовищем е духовна та сощальна культури.
Духовна культура — це частина культурного св^у, до якоï належать таю культурш форми, як мiфологiя, релшя, фiлософiя, мистецтво. Спiввiдношення знань i щнностей — характерна ознака вах форм дуxовноï культури. Крiм того, духовна культура — це «когштивно-щннюний вигляд» культурного простору, в якому розкриваеться сутнють форм культури, що визначають соцiальнi стосунки людей, ïx взаемодда в суспiльствi, — це правова, пол^ична, моральна культури, де фшсуються соцiальнi цiнностi й щеали, а також загальнi
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧН1 ЗАСАДИ ТРУДОВО1 П1ДГОТОВКИ УЧН1В ТА _ПРОФЕС1ЙНО1 П1ДГОТОВКИ_
регулятиви поведшки. Сукупнiсть цих форм утворюе соцiальну культуру або галузь культури сощальних вiдношень [13, 85-86].
1нформацшна культура е однiею iз складових загально! культури особистостi, становлення, формування та розвиток яко! розкрита у дослщженнях Г. Вишинсько!, О. Гончарово!, Н. Джингарадзе, А. Сршова, М. Жалдака, С. Семенка, О. Гладченка.
Не маючи на метi детально анатзувати поняття «iнформацiйна культура», зазначимо, що вщ початку використання (вперше у науковiй лiтературi термiн «шформацшна культура» з'явився в 1971 р. у монографп Г. Воробйова [5]) воно розвивалося i змiнювалося iз розвитком суспiльства, з процесом його шформатизацп. Доказом цього е юнування велико! кiлькостi трактувань iнформацiйно! культури. Так, наприклад, дослщник Н. Джинчарадзе у сво!й докторськiй дисертацi! визначае шформацшну культуру як цiлiсну сощальну систему, один з найважливiших, багатогранних чинникiв загально! культури людства, сукупнють усiх видiв комунiкативно-iнформацiйно! дiяльностi людини, своерщний соцiально-духовний регулятор, дiйовий зашб культуротворчо! практики [6]. На думку С. Семенюка, шформацшна культура е штегральним позначенням рiвня досконалостi людини в шформацшнш сферi дiяльностi [15]. На особливу увагу заслуговуе висновок Г. Вишинсько!, котра вказуе на два рiвнi розумшня змюту поняття «шформацшна культура особистосп». Один рiвень розумiння, на думку дослiдницi, пов'язаний iз розкриттям змiсту сукупностi знань, навичок, умiнь, що безпосередньо вщповщають дiяльностi людини в iнформацiйному середовищi за допомогою iнструментально! складово! культури особистосп. Другий рiвень розумiння пов'язаний з характеристикою необхщних змiн складових культури особистосп — культури св^обачення (свiтогляд), культури мислення, культури спшкування та спiвiснування з iншими людьми, культури оргашзацп дiяльностi (практично! чи теоретично!) та шших складових, яю можна означити як унiверсальнi складовi культури особистостi [4, 7]. Не можна залишати без уваги визначення М. Жалдака, котрий розглядае шформацшну культуру як досягнутий рiвень оргашзацп шформацшних процешв, ступiнь задоволення людей в шформацшному спiлкуваннi, рiвень ефективносп створення, збирання, подання та використання шформаци, що забезпечуе цiлiсне бачення свiту, передбачення наслiдкiв прийнятих ршень [8, 2].
Таким чином, системне дослщження технологiчно! культури дозволило зробити висновок про те, що вона: е складною, вщкритою, соцiально-економiчною системою i водночас елементом тако! системи, як загальна культура особистостц е дiалектичною iнтегрованою еднiстю технологiчних цшностей, норм поведiнки та методiв дiяльностi, алгоритмiчного стилю мислення, технологiчних знань, вмшь i навичок; формуеться, реалiзуеться та вдосконалюеться в проектувальнiй, конструктивнш та органiзаторськiй дiяльностi, визначаючи !! характер i рiвень. Технологiчна культура як системний об'ект складаеться з таких елемешгв: технологiчнi цiнностi; норми поведшки та методи дiяльностi; алгоршмчний стиль мислення; технологiчнi знання, вмшня та навички. Структура технологiчно! культури передбачае таку упорядковашсть, згiдно з якою знання, вмшня та навички, врегульоваш алгорштшчним стилем мислення, через норми поведшки пов'язаш з технолопчними цiнностями.
Л1ТЕРАТУРА
1. Анисимова И. В. Особенности компьютерной культуры учащейся молодежи в современной России: социологический анализ: Дис. ... канд. социол. наук: 22.00.06. — Екатеринбург, 2004.
2. Афанасьев В. Г. Социальная информация и управление обществом: Опыт системного исследования. — Изд. 2- е, доп. — М.: Политиздат, 1973. — 390 с.
3. Введение в научное исследование по педагогике : Учеб. пособие / Под ред. В. И. Журавлева. — М.: Просвещение, 1988.
4. Вишинська Г. В. Формування шформацшно! культури особистосп майбутнього офщера: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 20.02.02. — Хмельницький, 2002.
5. Воробьев Г. Г. Информационная культура в управленческом труде. — М.: Экономика, 1971. — 106 с.
6. Джинчарадзе Н. Г. 1нформацшна культура особи: формування та тенденцп розвитку (сощально-фшософський анал1з): Дис. ... д-ра фшос. наук: 09.00.03. — К., 1997. — 452 с.
7. Герчашвська П.Е. Культуролопя: Навч. пос1бник для студенпв вищих навч. заклад1в. Вщкритий мгжнар. ун-т розвитку людини «Украша». Мережа дистанцшного навчання. — К.: Ушверситет «Укра!на», 2005 — 290 с.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИШ ЗАСАДИ ТРУДОВОÏ П1ДГОТОВКИ УЧН1В ТА _nPQOECMHQÏ П1ДГОТОВКИ_
8. Жалдак М. И. Система подготовки учителя к использованию информационной технологии в учебном процессе: Дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.02. — М., 1989. — С.48
9. Катренко А. В. Системний анатз об'екпв та процес1в комп'ютеризацп: Навч. поабник. — Львiв: Науковий свгг, 2000. — 424 с.
10. Крылова Н. Б. Формирование культуры будущего специалиста. — М.: Высшая школа, 1990. — 142 с.
11. Морзе Н. В. Система методично! тдготовки майбутшх вчител1в шформатики в педагопчних унiверситетах: Дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.02. — К., 2003. — 488 с.
12. Оптнер С. Л. Системный анализ для решения деловых и промышленных проблем./ Пер. с англ. — М.: Советское радио, 1969. — 216 с.
13. Пащенко Н. I., Чшачава I. П. Культуролопя. Теорiя культури: Конспект лекцш. — К.: КНУБА, 2006. — 240с.
14. Прийма С. М. Формування технологiчноï культури майбутшх учителiв шформатики у процес професшно-педагог1чно1 тдготовки: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04. — Мелггополь, 2005. — 242 с.
15. Семенюк Е. П. Перспективи розвитку iнформацiйноï культури в Украт // 1нформатизащя та новi технологи. — 1993. — № 3. — С.11-13.
16. Тюхтин В. С. О подходах к построению общей теории систем // Системный анализ и научное знание. - М.: Наука, 1978. - С.42-60.
17. Щепашна Т. £. Використання нових педагопчних технологий для вивчення баз даних у шильному кура шформатики // Проблеми сучасного тдручника: Зб. наук. праць. — К.: Педагопчна думка, 2004. — Вип. 5. — Ч. II. — С. 229-234.
18. Юдин Э.Г. Системный поход и принципы деятельности: Методологические проблемы современной науки. - М.: Наука, 1978. — 391 с.
Андрш ТЕРЕЩУК
ВИВЧЕННЯ УЧНЯМИ 3ArAAbHOOCBITHbOÏ ШКОЛИ ТЕХН1ЧНИХ ОСНОВ ВИРОБНИЦТВА НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ: СУЧАСНЕ БАЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ
Стаття присвячена проблемi вивчення учнями ЗОШ технгчних основ виробництва на уроках трудового навчання. Розкритi новi тенденцИ' системи трудово'1 дiяльностi у школярiв 5-9 клаыв; визначено педагогiчнi умови та спещальт методики формування тзнавальних можливостей.
Перш шж говорити про вивчення учнями техшчних основ виробництва та перспективи розв'язання ujeï проблеми, спробуемо окреслити змши, яю входять в протир1ччя ¡з сучасним станом викладання трудового навчання в школь Розглянемо дв1 найбшьш суттев^ яю, на нашу думку, лежать в основ! майже вс1х негаразд1в, що призводить до девальвацп навчально-виховних можливостей трудового навчання учшв.
По-перше, нов1 вимоги до осв1тян, щодо шдвищення р1вня якост освпи не можуть бути реал1зоваш i усшшно виконаш в русл1 традицшних методик навчання. Причин такого стану деюлька. Одна з них — рiзнi цiлi, що переслщують традицiйнi методики навчання i сучасш освiтнi технологiï, а вщтак й рiзнi пiдходи до !'х постановки та успiшного розв'язання.
По-друге. Трудове навчання як загальноосв^нш предмет мае п'ять основних завдань, яю сьогоднi потребують перегляду. До цих завдань вiдносять полтехтчну спрямовашсть у трудовому навчанш учнiв, залучення учшв до продуктивно!' пращ, трудове виховання, навчання учшв технiчноï творчостi та профорiентацiя. Слiд вiдзначити, що основним з-помiж зазначених завдань, залишаеться полiтехнiчна освта. Саме ш пiдпорядкованi решта вказаних вище завдань, що вщзначено в державних стандартах освiтньоï галузi «Технолог^»: «Основна мета освiтньоï галузi полягае у формуваннi технiчно, технолопчно освiченоï особистостi, пiдготовленоï до життя та активноï трудовоï дiяльностi...» [1, 51-54].
Традицшно трудове навчання учшв було спрямовано на продуктивну працю з вiдповiдним засвоенням учнями умшь виконувати операц^ з ручноï та механiчноï обробки деревини i металу, що мало б пiдсилити пол^ехшчний характер трудового навчання. Такий шдхвд мав успiх за умов масовоХ тдготовки учшв до вибору професш техшчного спрямування,
