CC BY
169
Остапенко Володимир Дмитрович,
здобувач кафедри конституцйного права Укра/'ни
Нацональний юридичний унiверситет
'¡меш Ярослава Мудрого,
Укра/'на, м. Харш
e-mail: [email protected]
ORCID 0000-0001-7631-1663
СУДОВ1 ГАРАНТ!! РЕАА1ЗАЦМ ПРАВА НА МИРН1 З1БРАННЯ
У cmammi розглянуто проблеми захисту права на мирт згбрання засобами конституцш-ного судочинства, судами загальног юрисдикцг, а також практика бвропейського суду з прав людини щодо реалiзацiг цього права. Доведено, що судовий захист на практиц виявляеться однкю з основних гарантш його реалгзацп. Специального закону, що регулюе сусшльт вiдносини щодо сво-боди мирних згбрань в Украгт, доа немае, що е головною перешкодою до выьног реалiзацiг грома-дянами права на проведення мирних згбрань на практищ та уможливлюе кнування неоднозначног судовог практики захисту цього конститущйного права.
Ключовi слова: право на мирт 3i6paHra, судовий захист, контроль за владою.
Остапенко В. Д., соискатель кафедры конституционного права Украины, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0001-7631-1663
Судебные гарантии реализации права на мирные собрания
В статье рассмотрены проблемы защиты права на мирные собрания средствами конституционного судопроизводства, судами общей юрисдикции, а также практика Европейского суда по правам человека по реализации этого права. Отмечается, что судебная защита на практике оказывается одной из основных гарантий его реализации. Специального закона, регулирующего общественные отношения в сфере свободы мирных собраний в Украине, сегодня нет, что является главным препятствием к свободной реализации гражданами права на проведение мирных собраний на практике и делает возможным существование неоднозначной судебной практики защиты этого конституционного права.
Ключевые слова: право на мирные собрания, судебная защита, контроль за властью.
Постановка проблеми й актуальтсть теми. Одшею з основних проблем у мехашзм1 забезпечення прав людини в УкраТш залишаеться питання правового регулювання порядку реал1зацп права на мирш з1брання. Загаль-новвдомо, що це право, поряд з1 свободою асощацш i свободою вираження
поглядiв, е одним з основних у системi пол^ичних прав громадян Укра-ши, оскiльки е засобом, а, на жаль, iнодi й останньою реальною можли-вiстю донести свою думку або вплинути на дiяльнiсть оргашв публiчноí влади. Така правова неврегульовашсть в Украíнi призводить до того, що часто представники влади, шститути громадянського суспiльства i грома-дяни стикаються з конфлiктними ситуацiями при оргашзацп i проведеннi мiтингiв, зборiв, демонстрацiй i походiв.
Аналiз остантх дослгджень i публтацт. Проблеми захисту та реалiзацií права на мирш зiбрання в юридичнiй лiтературi дослвджували Ю. П. Битяк, С. Шевчук, О. Северин, В. Козлов та ш. Разом iз тим актуальною е проблема дослщження судових гарантш реалiзацií права на мирнi зiбрання з метою вияв-лення позитивних сторш i недолiкiв чинного мехашзму судового захисту цього конституцiйного права та вжиття заходiв щодо його вдосконалення.
Отже, метою статтi е аналiз судово!" практики забезпечення права громадян на мирш зiбрання.
Виклад основного матерiалу. Одшею з основних проблем у механiзмi забезпечення прав людини в Украíнi залишаеться питання правового регу-лювання порядку реалiзацií права на мирнi зiбрання. Реалiзацiя зазначеного права в УкраМ гарантуеться як мiжнародними документами, так i нацiональ-ним законодавством.
Так, у ст. 21 Мiжнародного пакту про громадянсьы i полiтичнi права визна-еться право на мирш зiбрання. Використання цього права не шдлягае жодним обмеженням, крiм тих, якi накладаються вiдповiдно до закону i яы необхiднi в демократичному суспiльствi в штересах державно'1' чи суспiльноí безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я i моральностi населення або захисту прав i свобод iнших осiб.
Конвенцiя про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. також гарантуе кожному право на свободу зiбрань i об'еднань. А саме, у ч. 1 ст. 11 Конвенцп передбачено право кожного на свободу мирних зiбрань та на свободу об'еднання з шшими, включаючи право створювати професiйнi спiлки i вступати до них задля захисту сво1'х iнтересiв. бвропейський суд з прав людини у свош практищ виходить з того, що в демократичному суспiльствi свобода зiбрань е фундаментальним правом i поряд зi свободою думки, совiстi та релМ i становить основу такого сусшльства.
Право громадян Украши на мирш збори гарантовано Конститущею Украши, вiдповiдно до ч. 1 ст. 39 яко'1 громадяни мають право збиратися мирно, без збро'1 i проводити збори, мiтинги, походи i демонстрац11', про проведення яких завчасно сповiщаються органи виконавчо1' влади чи органи мюцевого самоврядування.
У своему Ршенш № 4-рп/2001 вiд 19.04.2001 р. (справа щодо завчас-ного сповщення про мирнi зiбрання) Конституцiйний Суд Украши пiд-креслив значення цього права як одше1' з конституцшних гарантiй права громадянина на свободу свого св^огляду i вiросповiдання, думки i слова,
на вшьне вираження сво'1'х поглядiв i переконань, на використання i поши-рення шформацп усно, письмово або шшим способом - на свш вибiр, права на вiльний розвиток свое!" особистостi тощо [1].
В УкраТш спецiального закону, який регулював би суспiльнi вiдносини в сферi свободи мирних зiбрань наразi немае, що е головною перешкодою до вшьно1 реалiзацiï громадянами права на проведення мирних зiбрань на практищ. На цю проблему звертае увагу i Вищий адмiнiстративний суд Украши (далi - ВАСУ) у постановi Пленуму «Про правове регулювання ввдносин щодо реалiзацiï права на мирш зiбрання» вiд 22.05.2015 р. № 5, вказуючи, що вiдсутнiсть спещального законодавчого акта з урегулюван-ням строшв сповiщення про мирнi зiбрання, ïx форм, масовостi, мiсця i часу проведення ускладнюе не лише здшснення права на мирнi зiбрання на практицi, але й обурюе суспiльство, негативно впливае на мiжнародний iмiдж держави та призводить до виникнення трудношдв у судовiй практищ при виршенш судами справ ще1 категорп [2].
Основною проблемою, яка повинна бути виршена законом - це термши повiдомлення органiв публiчноï влади про проведення мирного зiбрання. Оскiльки ст. 39 Конституцп Украши хоча i визначае правило про завчасне сповщення оргашв державно!" влади або оргашв мюцевого самоврядування про проведення мирного зiбрання, проте не визначае конкретних строюв. Тому неврегульовашсть цього питання викликае рiзне застосування ще'1 конститу-цiйноï норми на практищ.
Виршуючи цю проблему, орган конституцшно1 юстицп у Рiшеннi № 4-рп/2001 вiд 19.04.2001 р. встановив, що тривалють строкiв завчасного сповщення мае бути у розумних рамках i не повинна обмежувати передбаче-ного ст. 39 Конституцй' Украши права громадян на проведення зборiв, м^ин-пв, поxодiв i демонстрацш. Такi строки мають слугувати гараниею реалiзацiï цього права громадян. За цей термш зазначенi органи влади повинш вжити ряд пiдготовчиx заxодiв, зокрема, для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборiв, мiтингу, походу чи демонстраций пiдтримання гро-мадського порядку, охорони прав i свобод шших людей. У разi необхвдноси органи виконавчо1 влади чи мкцевого самоврядування можуть погоджувати з оргашзаторами масових зiбрань дату, час, мюце, маршрут, умови, трива-лiсть ix проведення, тощо. Строк завчасного сповiщення мае бути достатнiм i для того, щоб органи виконавчо1 влади чи органи мкцевого самоврядування могли визначитися, наскшьки проведення таких зiбрань вiдповiдае закону, та в разi необxiдностi, вiдповiдно до ч. 2 ст. 39 Конституцй' Украши, звернутися до суду для виршення сшрних питань.
Виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституцй' Украши про те, що виключно законами визначаються права i свободи людини i громадянина та гарантп цих прав i свобод i що лише судом ввдповвдно до закону може встановлюватись обмеження щодо реалiзацiï права громадян на проведення масових зiбрань (ч. 2 ст. 39), Конституцшний Суд Украши дшшов висновку,
що визначення строыв завчасного сповщення оргашв виконавчоТ влади чи оргашв мiсцевого самоврядування з урахуванням особливостей мирних зiбpaнь, ïx форм, мaсoвoстi, мiсця i часу проведення тощо е предметом зако-нодавчого регулювання [Див.: 1].
Неврегульовашсть цього питання призводить до застосування органами публiчнoï влади (судовими органами та органами мюцевого самоврядування) Указу Президп Верховно!" Ради СРСР «Про порядок оргашзацп i проведення збopiв, мiтингiв, вуличних пoxoдiв i демонстрацш в СРСР» вiд 28 липня 1988 р. № 9306-XI. Основним аргументом застосування цього нормативного акта суб'ектами публiчнoï влади е те, що Указ дiе в УкраТш на пiдстaвi постанови Верховно! Ради Украши «Про порядок тимчасово! дп на територп Украши окремих акпв законодавства Союзу РСР» вщ 12 вересня 1991 р. № 1545-XII. Ця постанова, зокрема, передбачае, що «до прийняття вщповщних акив законодавства Украши застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, не врегульованих законодавством Украши, за умови, що вони не суперечать Конституцп i законам Украши» [ Цит. за: 3, с. 172] .
Вважаемо, що такий шдхвд оргашв публiчнoï влади е помилковим. Осюльки норми цього Указу встановлюють дозвшьний порядок проведення мирних зiбpaнь та надають право органам державно! влади i мюцевого самоврядування заборонити ïx проведення, в той час як норми Конституцп Украши передба-чають пoвiдoмний порядок проведення збopiв (шляхом спoвiщення opгaнiв влади) i надають повноваження заборонити проведення мирних зiбpaнь лише суду [Дoдaткoвi аргументи щодо неконституцшност цього Указу див.: 4].
До реч^ непpaвoмipнiсть застосування Указу, а також гостру необхщшсть ухвалення закону про мирш зiбpaння пiдкpеслюе i бвропейський суд з прав людини в своему ршенш у спpaвi «Веренцов проти Украши» вщ 11 квiтня 2013 р. : «За загальним визнанням, в Пoстaнoвi украшського парламенту про тимчасове застосування деяких законодавчих акив Радянського Союзу йдеться про тимчасове застосування радянського законодавства, i украшським парламентом дoсi не було прийнято жодного закону, який би регулював порядок проведення мирних демонстрацш, хоча в статтях 39 i 92 Конституцп чггко пoтpiбнo, щоб така процедура була встановлена законом украшського парламенту. Хоча Суд визнае, що краша може зайняти деякий час для створення власно! законо-давчо! бази протягом перехщного перюду, але вш не може погодитися з тим, що затримка бшьш шж на двадцять роюв виправдана, особливо якщо пiд загрозою таке фундаментальне право, як свобода мирних зiбpaнь. Виходячи з вищеви-кладених мipкувaнь, Суд приходить до висновюв, що прийняття такого закону е важливим кроком для врегулювання порядку проведення свободи мирних зiбpaнь. На сьогодш багато оргашв мюцевого самоврядування прийняли неза-кoннi положення, що створюе ситуащю, коли на практищ порядок проведення мирних зiбpaнь е piзним у кожному населеному пункта Це пояснюе необхщ-нiсть невщкладного прийняття такого закону [5].
Слщ зауважити, що законодавчий вакуум i помилкове розумшня та застосування вищеназваного Указу вщ 28 липня 1988 р. призвело до того, що практично в кожному населеному пункт органи мкцевого самоврядування за роки незалежност затвердили тимчасовi правила проведення мирних зiбрань, у яких встановили сво'1 порядки та строки подання поввдомлень про проведення зборiв.
Вважаемо, що приймаючи так правила або положення, органи мкцевого самоврядування вийшли за межi повноважень, наданих 1м законом, i тим самим порушили принцип, закршлений у ч. 2 ст. 19 Конституцй' Украши. На чому Грунтуеться такий висновок? По-перше, хоча зпдно з шдпунктом 3 п. 1 «а» ст. 38 Закону Украши «Про мкцеве самоврядування» ввд 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР передбачено, що до ввдання виконавчих оргашв мюьких рад належить вирiшення ввдповвдно до закону питань про проведення зборiв, мiтингiв, поxодiв i демонстрацш, спортивних, видовищних та шших масових заxодiв, здiйснення контролю за забезпеченням при ïx проведеннi громад-ського порядку, однак це не означае, що зазначеш в законi органи публiч-но'1 влади мають право встановлювати правила проведення масових заxодiв (насамперед встановлювати термши повщомлення про ïx проведення). Такi правила, зпдно зi ст. 92 Конституцй' Украши, повинш визначатися виключно законом. По-друге, повторимося, на сьогодш в УкраТш немае законодав-чого акта, який регулював би питання проведення зборiв, мпинпв, поxодiв i демонстрацiй, а ст. 39 Конституцй' Украши передбачае можливкть обме-ження права на мирш зiбрання виключно судом ввдповвдно до закону, а не на пiдставi рiшень органiв мiсцевого самоврядування. Ввдтак нацiональне законодавство не надае мкцевим радам (або ïx виконавчим компетам) права здiйснювати нормативне регулювання питань проведення мирних зiбрань. На сьогодш орган мкцевого самоврядування лише мае право звернутися до суду щодо обмеження права на мирш зiбрання. Хоча необхщно зробити застере-ження, що за останш роки нампилася тенденцiя щодо скасування таких пра-вових актiв у щлому або ïx положень, що встановлюють строки завчасного сповщення про проведення мирних зiбрань [6].
У той же час слщ вказати на неоднозначну позищю з цього питання Вищого адмшктративного суду Украши, який, з одного боку, наголошуе на неконституцшносп застосування судами при розглядi справ Указу Президп Верховно'1 Ради СРСР вщ 28 липня 1988 р. [Див.: 4], з шшого, - в одному зi сво'1х визначень вказуе на правомiрнiсть використання мкцевими органами влади тимчасових порядив (правил) проведення масових заxодiв. Напри-клад, у сво'1й Уxвалi № К/9991/39271/12 ввд 23 сiчня 2013 р. ВАСУ навiв такий правовий аргумент: оскшьки на сьогоднiшнiй день законодавчо не встановлеш строки подання заяви, позивач щодо забезпечення недержавних масових громадських заxодiв правомiрно керуеться Порядком оргашзацп та проведення в м. Киевi недержавних масових громадських заxодiв полiтич-ного, релiгiйного, культурно-просвггницького, спортивного, видовищного
та шшого характеру, в якому зазначаеться строк подання заяви i прийняття таких зaxoдiв за 10 дшв до ïx проведення, про що поввдомляються оргашзато-рами виконавчий ком^ет Кшвсько'1 мiськoï ради [7].
Наступною проблемою в регулюванш вiднoсин у сфеpi проведення мирних зiбpaнь е ч^ке визначення пiдстaв та правил обмеження pеaлiзaцiï дано!" пол^ тично'1 свободи. Зпдно зi ст. 39 Конституцп Украши право на мирш збори може бути обмежено судом ввдповщно до закону i лише в штересах нацюнально'1 безпеки та громадського порядку з метою запобйання заворушенням чи злочи-нам, для охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод шших людей. Як показуе судова практика розгляду категорп справ про проведення мирних зiбpaнь, органи адмшютративного правосуддя досить широко трактують цю конституцшну норму. Зокрема, задовольняючи позови про заборону проведення мирних зiбpaнь або встановлюючи iншi обмеження у pеaлiзaцiï права на мирш зiбpaння, суди бачили можливкть порушення iнтеpесiв нацюнально'1 безпеки та громадського порядку у такому: - перешкоджанш вшьного доступу громадян i пращвниыв до державних установ, поруч з яким планувалося про-водити заходи; - порушенш нормального руху на дiлянкax дopiг, наближених до мюця проведення заходу; - можливост виникнення кoнфлiктниx ситуaцiй у paзi збiгу мiсця i часу проведення кшькох мирних зiбpaнь piзнoгo (часто про-тилежного) iдеoлoгiчнoгo напряму i т. п.; - ймoвipнoстi виникнення заворушень, злoчинiв, порушень прав i свобод шших людей у зв'язку з вщсутшстю у оргашв виконавчо'1 влади та мкцевого самоврядування мoжливoстi забезпечити громадський порядок шд час проведення мирного заходу через поввдомлення про його проведення в недостатнш для цього строк; - неповщомленш органам виконавчо'1 влади та мюцевого самоврядування про кшьюсть oсiб, якi будуть брати участь у масових заходах, час або мюце проведення зaxoдiв, що зробило неможливим здшснення органами виконавчо'1 влади та мюцевого самоврядування шдготовчих зaxoдiв до ïx проведення; - недостатнш юлькост сшвробгг-никiв правоохоронних оргашв, яке вимагало забезпечення безпеки проведення того чи шшого мирного заходу, у зв'язку з ïx зайнятютю у проведенш шших зaxoдiв загальнодержавного (мюького i т. п.) значення; - проведенш робгг з реконструкцп ( ремонту) площ, вулиць, дорй i т. д., яю визначалися як мкця проведення масових зaxoдiв, у чому вбачалася можливють створення загрози життю i здоров'ю людей; - перекритл пiд'ïзниx дорй до смiттезвaлищa, що могло створити загрозу здоров'ю населення; - проведенш зaxoдiв за маршрутами вщвщування визначних пам'яток офщшними особами - чиновниками, охорона яких вимагала застосування шдвищених зaxoдiв безпеки, i шд час вiзитiв iнoземниx делегaцiй або офщшних oсiб; - пopушеннi тишi та спокою за маршрутами або в мюцях проведення мирних зiбpaнь i в iншoму [4].
Кpiм того, у судoвiй пpaктицi iнoдi можна зустpiти i зoвсiм абсурдш аргу-менти заборони проведення масових громадських зaxoдiв. Так, одним з обгрун-тувань судово'1 заборони на проведення мирного зiбpaння було, те що «... нормами Закону № 3206-VI не передбачено право громадськоси на проведення
мирних зiбрань як захщ щодо запобпання i протидп корупцп». Наступним таким прикладом е постанова Окружного адмшютративного суду м. Киева, який з 4 по 9 липня 2012 р. заборонив мирш зiбрання в центрi м. Киева i акщю шд Украшським домом проти так званого «мовного» закону, пославшись на «реальну загрозу терористичних атак» шд час святкування Дня незалежностi США. Крiм того, можна згадати i про таку судову аргументащю заборони як те, що та гост мiста з неповнолiтнiми дпьми вiдвiдують центральну
частину мiста з метою культурного вщпочинку, i проведення мггингу пред-ставниками громадсько'1 оргашзацп, якi викрикують гасла, може викликати ïx негативну реакщю i обгрунтоване обурення» [8].
Звичайно, бiльшiсть iз перерахованих судових доказiв обмеження свободи мирних зiбрань е необгрунтованими, оскшьки досить широко трактують поло-ження Конституцп про пiдстави обмеження даного права, а також порушують положення Конвенцп про захист прав людини i основоположних свобод та правовi позицп бвропейського суду з прав людини.
Конвенцiя про захист прав людини та основоположних свобод ч. 2 ст. 11 встановлюе, що здшснення цих прав не шдлягае жодним обмеженням, крiм тих, яю передбачеш законом i необxiднi в демократичному суспiльствi в iнтересаx нащонально'1 безпеки та громадського порядку з метою запобпання заворушен-ням i злочинам, для охорони здоров'я i моральной або захисту прав i свобод шших осiб. У свош практищ бвропейський суд з прав людини неодноразово звертався до проблем змюту свободи мирних зiбрань та умов ïï реалiзацiï.
Так, бвропейський суд з прав людини вказав, що втручання державно'1 влади у свободу мирних зiбрань, якщо воно не передбачено законом, не переслвдуе одну або кшька законних щлей, перерахованих у ст. 11 Конвенцп про захист прав людини та основоположних свобод, i не е необхщним у демократичному суспiльствi для досягнення одше'1 з цих щлей, розцшю-еться як порушення ще'1 стати (Ршення ввд 14 лютого 2006 р. у справi «Християнсько-демократична народна партiя (Christian Democratic People's Party) проти Молдови») [9, с. 62-69].
У юлькох сво'1х рiшенняx Суд наголошував, що принципи Конвенцп не тшьки зобов'язують держав-учасниць поважати свободу мирних зiбрань i не здшснювати втручання в ïï здшснення (негативний обов'язок), але й необхвд-шсть держави здiйснювати позитивш дй" для забезпечення цiеï свободи. Уперше цей принцип був висловлений у ршенш по справi «Платформа «Лiкарi за життя» проти Австрп» [10, с. 583-584].
Суд встановив, що забезпечення ктинно'1, ефективно'1 свободи проведення мирних зiбрань не може зводитися лише до обов'язку держави утримуватися вщ втручання: чисто негативна концепщя ролi держави суперечить предмету та меп ст. 11. Як i ст. 8, ця стаття вимагае часом вчинення позитивних дш, при необхвдносп - навiть у сферi вiдносин мiж фiзичними особами. При цьому зазначаеться, що будь-яка демонстращя може дратувати чи ображати тих, хто виступае проти щей чи вимог, на шдтримку яких вона проводиться. Тим не
менше, в учасниыв демонстрацп повинна бути можливкть проводити ïï, не побоюючись фiзичнoгo насильства з боку сво1х супротивниюв; тaкi побоювання могли б перешкодити публiчнoму вираженню суспiльнo значущих позицш aсoцiaцiй та iншиx груп. У демократичному суспiльствi право на проведення контрдемонстрацп не може обмежувати здшснення права на демoнстpaцiю.
В шшому своему piшеннi у спpaвi «Станков i Об'еднана македонська оргашзащя "1лшден" проти Болгарп» бвропейський суд з прав людини зазна-чив, що той факт, що група о^б закликае до автономп чи нав^ь пропонуе вiддiлення частини територп краши, таким чином вимагаючи фундаменталь-них конституцшних i теpитopiaльниx змiн, не може автоматично виправдо-вувати заборону на ïï зiбpaння. Вимога теpитopiaльниx змiн у промовах i на демонстращях автоматично не е загрозою теpитopiaльнiй цiлiснoстi краши i нащональнш безпецi. Свобода збopiв i право висловлювати свою думку на них е одними з найвищих цшностей демократичного сусшльства. Сут-нiсть демократа" лежить у ïï здaтнoстi виршувати проблеми шляхом вiдкpи-тих обговорень. Заходи превентивного характеру щодо придушення свободи зiбpaнь та вираження думки у випадках, яы не стосуються шдбурювання до вчинення насильства або ввдмови вiд демократичних принцишв - якими б шокуючими або неприйнятними певш погляди або використовуваш слова не здавалися влад^ i якими б незаконними могли бути вимоги - роблять погану послугу демократы i часто ставлять ïï шд загрозу. У демократичному сусшль-ств^ заснованому на веpxoвенствi права, пoлiтичним iдеям, що оскаржують кнуючий порядок, pеaлiзaцiя яких проводиться мирними засобами, повинна бути надана належна можливкть ïx вираження шляхом здшснення права на свободу зiбpaнь, як i шшими законними способами [9, с. 51-62].
Пов'язування можливост pеaлiзaцiï меншктю прав, зaкpiплениx у Конвенций з схваленням бшьшост - несумiсне з цiннoстями, що лежать в oснoвi Конвенцп. В шшому випадку права меншин на свободу вipoспoвiдaння, вираження думки i свободу зiбpaнь стали б лише теоретичним, а не практич-ним i ефективним, як того вимагае Конвенщя (Artico v. Italy, ршення ввд 13 травня 1980 р., § 33).
Учасники мирних збopiв не повинш побоюватися переслщувань з боку дер-жави за свою участь у них. Цей принцип був сформульований у спpaвi «Езе-лш проти Францй'». Так, у цьому ршенш принцип пропорцшноси вимагае дотримання балансу мiж вимогами щлей, перерахованих у п. 2 ст. 11, i вимо-гами свободи вираження думок словом, жестом i нав^ь мовчанням людей, що збираються на вулицях i в громадських мюцях. «Прагнення до справедливого балансу не мае в результат призводити до того, що адвокати шд страхом дисциплшарних санкцш перестали б у пoдiбниx випадках висловлювати сво'1 переконання. Слвд визнати, що покарання, застосоване щодо г-на Езелша, знаходиться в нижнш чaстинi шкали дисциплiнapниx сaнкцiй, пеpелiчениx у ст. 107 Указу вщ 9 червня 1972 р.; воно в основному мае моральну силу, так як не тягне за собою заборони, нав^ь тимчасово'1, на професш або членство в paдi адвокапв. Суд, тим не менше, вважае, що свобода учаси у мирних
зiбранняx - у даному разi у демонстраций яка не була заборонена, - мае таке значення, що вона не може бути обмежена шяким чином, навггь для адвоката, поки сама людина в подiбному випадку не здшснить вчинку, пдного осуду. Коротко кажучи, оскаржувана санкщя, хоч i мшмальна, не е «необхщною у демократичному сусшльствЬ» [9, с. 70-75].
Що стосуеться спонтанно! демонстрацп, то в Ршенш по справi «Букта та iншi проти Угорщини» бвропейський суд з прав людини зазначив, що процедура попереднього повщомлення не повинна зачшати суть права на свободу зiбрань. Однак вщсутшсть завчасного повiдомлення про намiр прем'ер-мшп стра Угорщини взяти участь у прийомi поставило заявниюв перед вибором -вiдмовитися вщ права на проведення мирних зiбрань чи знехтувати вимогою про попередне повщомлення. При специфiчниx обставинах ще'1 справи, коли негайна реакцiя на полпичну подiю у формi демонстрацп може бути визнана виправданою, i ввдсутшсть шдстав вбачати загрозу громадському порядку, ршення припинити триваюче мирне зiбрання виключно у зв'язку з недотри-манням вимог про повщомлення, без будь-яких ознак незаконних дш демон-странтiв, було невiдповiдним. У той же час у справi «бва Мольнар проти Угорщини» бвропейський суд шдкреслюе, що в подiбниx випадках необхвд-нiсть спонтанно! реакцп повинна бути обгрунтована.
бвропейський суд з прав людини припускае наявшсть процедури повп домлення про майбутнш заxiд i навiть встановлення вимоги про отримання дозволу на його проведення, проте форма i змют таких процедур не повинш призводити до необгрунтованого зриву заходу (див. справу «Рей, Алмонд i "Переговори зараз!" проти Сполученого Королiвства») [9, с. 5-10]
Суд неодноразово шдкреслював, що ви^в «встановлено законом» в ст. 11 Конвенцп означае не тшьки те, що оскаржувана мiра повинна мати певну шдставу в нащональному законодавства але також стосуеться яко-ст вiдповiдниx положень законодавства. Закон повинен бути доступним для заштересованих о^б i сформульований досить чпко, щоб дати im, -у разi необxiдностi та шсля вiдповiдноï консультац^', - можливiсть визна-чити (наскiльки це можливо за даних обставин) наслщки сво1х дш (див., наприклад, рiшення «The Sunday Times проти Сполученого Королiвства» ввд 26 квiтня 1979 р., «Реквен'1 проти Угорщини», «Ротару проти Румунп, «Маестре проти 1тал^'»).
Висновок. Таким чином, аналiз застосування законодавства про свободу мирних зiбрань органами публiчноï влади, у тому числi судами, показуе, що одшею з основних проблем реалiзацiï цього права в УкраШ, яка мае бути вирЬ шена законодавцем, е термiни повщомлення органiв публiчноï влади про проведення мирного зiбрання. Оскiльки ст. 39 Конституцп Украши хоча i утверджуе правило про завчасне сповщення оргашв державно1 влади або оргашв мюце-вого самоврядування про проведення мирного зiбрання, проте не встановлюе конкретних строюв. А законодавча неврегульовашсть цього питання спричиняе рiзне застосування судами ще1 конституцшно1 норми. Ще одшею проблемою в регулюванш вщносин у сферi проведення мирних зiбрань е чiтке визначення
шдстав та правил обмеження реалiзацГí цге! полгтично! свободи. Бiльшiсть i3 проаналiзованих судових доказiв обмеження свободи мирних 3i6paHb е необ-Грунтованими, оскiльки досить широко трактують положення ст. 39 Конституцп про шдстави обмеження свободи мирних зiбрань, а також порушують положення КонвенцГ! про захист прав людини i основоположних свобод та правовi позицГ! Свропейського суду з прав людини.
Список л^ератури:
1. Ргшення Конституцгйного Суду Укра!ни вгд 19.04.2001 р. № 4-рп/2001 (справа щодо завчасного сповгщення про мирнг згбрання) // Офгцгйний вгсник Укра!ни. - 2003. - № 28.-Ст. 1379
2. Про правове регулювання вгдносин щодо реалгзацГ! права на мирнг згбрання [Електрон-ний ресурс] : постанова Пленуму ВАСУ вгд 22.05.2015 р. № 5. - Режим доступу : http://www. vasu.g0v.ua/userfiles/file/PlenumVASU/Zvernenna_Prezident_2015_05_22.D0C.
3. Права людини в Укра!нг - 2012. Доповгдь правозахисних органгзацгй / за ред. С. Ю. Захарова / Укра!нська гельсгнська спглка з прав людини. - Харкгв : Права людини, 2013.
4. Довгдка ВАСУ щодо вивчення та узагальнення практики застосування адмгнгстратив-ними судами законодавства пгд час розгляду та виргшення впродовж 2010 - 2011 рокгв справ стосовно реалгзацГ! права на мирнг згбрання (збори, мгтинги, походи, демонстрацГ! тощо) [Елек-тронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.vasu.gov.ua/ua/generalization_court_practice. html?_m=publications&_t=rec&id=2322&fp=11.
5. Свропейський суд з прав людини. Ргшення. Справа «Веренцов проти Укра!ни» (Заява № 20372/11) 11 квгтня 2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://search.ligazakon. ua/l_doc2.nsf/link1/S0000535.html.
6. Северин О. Хаос [Електронний ресурс] / О. Северин. - Режим доступу : http://maidanua. org/2013/07/oleksandr-severyn-haos/.
7. Ухвала ВАСУ № К/9991/39271/12 вгд 23 сгчня 2013 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://helsinki.org.ua/files/docs/1361255892.pdf.
8. Топ-6 найбгльш абсурдних ргшень укра!нських судгв про заборону мирних згбрань [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://argumentua.com/novosti/top-6-samykh-absurdnykh-reshenii-ukrainskikh-sudov-o-zaprete-mirnykh-sobranii.
9. Християнсько-демократична партгя (CHRISTIAN DEMOCRATIC PEOPLE'S PARTY) ПРОТИ МОЛДОВИ (скарга № 28793/02, ргшення ССПЛ вгд 14 лютого 2006 р.) // Избранные решения Европейского суда по правам человека. Статья 11 Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Часть 2. Свобода собраний / сост. : К. Баранов, В. Громова, Н. Звягина, Д. Макаров. - Москва : Московская Хельсинкская группа, 2009. - 84 с.
10. Платформа «Ерце фюр дас Лебен» проти Австрг! (PLATTFORM «ARZTE für DAS LEBEN» v. AUSTRIAI (Ргшення вгд 25 травня 1988 р.) // Шевчук С. Судовий захист прав людини: практика Свропейського суду з прав людини у контекстг захгдно! правово! традицг! / С. Шевчук. - Ки!в : Реферат, 2006.
Ostapenko V. D., rnmpetitor of the Department of Constitutional Law of Ukraine, Yaroslav Mudryi National Law University, ^гаше, Kharkiv.
e-mail: [email protected]; ORCID 0000-0001-7631-1663
Judicial guarantees of the right to peaceful assembly in Ukraine
Problem settings. The right to peaceful assembly is a basic system of political rights of citizens of Ukraine as a means, and, unfortunately, sometimes, and the last real opportunity to convey their views or influence the activities of the public authorities, the judicial protection in practice it turns out one of the main guarantees of their implementation.
Recent research and publications analysis. To the analysis judicial guarantees the right to peaceful assembly, in particular, such researchers applied as Barabash Y., Shevchuk S., Severin S.
