CC BY
72Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия "Филология. Социальные коммуникации". Том 24 (63). 2011 г. №4. Часть 1. С.152-156.
УДК 811.161.2'42: 316.774
СУЧАСН1 КОНЦЕПЦП ПОНЯТТСВОТ 1НТЕРПРЕТАЦ1Т «ДИСКУРСУ» В СОЦ1АЛЬН1Й КОМУН1КАЦ1Т
Кондрико А.А.
Запор1зький нац1ональний ун1верситет, м. Запор1жжя, Укра1на
У стaттi nроаналiзовано походження поняття «дискурс», вiдображенорiвнi його трансформаци протягом другоЧ половини ХХ - початку ХХ1 столття; з 'ясовано типи дискурЫв; систематизовано тдходи до його визначення у контекстi журналiстикознавства; встановлено закономiрностi функцюнування в сучаснш науковш думщ.
Ключовi слова: дискурс, медiадискурс, текст, комуткащя, матпулящя.
Сучасна наукова думка характеризуется процесом термшолопчного новотворення або трансформащею вже вщомих термшв до вщповщно! галузi знань. Найбшьш дискусшним, на нашу думку, залишаеться питання використання поняття «дискурс», що з розвитком наукових знань набувае нових рис i класифшацш.
Мета досл1дження\ з'ясувати генезу дискурсу, особливосп його лiнгвiстичного використання та функцюнування у журналютикознавствь Для досягнення поставлено! мети необидно реалiзувати такi завдання:
1) дослщити еволюцiю поняття «дискурс» з друго! половини ХХ до початку ХХ1 столiття;
2) виокремити його основш поняттевi та типолопчш категори у лiнгвiстицi та журналiстикознавствi;
3) синтезувати сучаснi дефшщи поняття «дискурс» у контекстi мас-медiа.
Етимологiчний екскурс засвiдчуе, що «дискурсом» у латинськш мовi називали
бесщи вчених. Вiдповiдно, зi значенням ««щалог» слово увiйшло до сучасних французько! та англшсько! мов.
1снуе низка версш щодо запровадження використання термша «дискурс» у комунiкативiстицi. За одними даними, як термш лiнгвiстики це слово уперше було вжито американським дослщником А. Херрiсом у 1952 рощ у статп «Дискурс-аналiз», присвяченiй аналiзу мови реклами, за шшими - термiн ввiв в об^ бельгiйський мовознавець Е. Б'ююсанс, включивши його до соссюрiвськоl дихотоми мови i мовлення як третш елемент.
У серединi ХХ ст. термш вживали в англо-американських та французьких наукових колах на позначення мовлення, тексту загалом. Тодi вагомий внесок у його розробку внесли З. Харрю, М. Фуко, Т. ван Дейк та шшь Поява шшого наукового шдходу була спричинена намаганням учених не сприймати мовлення i текст як продукт його творення тiльки через граматичнi категори, зосереджуючись на структурi речення, а звертатися до соцюкультурних ситуацiй, ментальних
особливостей учасникiв комушкаци, правил та стратегiй створення i розумiння тексту [2, с. 42].
У сучасному розумiннi термiн «дискурс» було введено в науку наприкшщ 70-х -на початку 80-х роюв ХХ ст. з метою позначення творiв усно! мови, а також, ширше, як синонiм до поняття «мовлення» (французька лiнгвiстична традищя), об'ект дослiдження «лiнгвiстики тексту», маючи на увазi вивчення закономiрностей формування та функцiонування текстiв [6, с. 56]. Згодом дискурс було визначено як процес застосування мовно! системи, а текст - як результат цього процесу [6, с. 10].
Росшський дослiдник Л. Чернейко розумie пiд дискурсом вербалiзований iдеологiчний посередник мiж iндивiдуальним мовленням (iдiолектом) та мовою-кодом. Дискурсом е вербатзований свiтогляд, це мова, що несвщомо спрямовуеться суб'ективними уявленнями про св^, де виявляються iнварiанти картини св^ (повсякденна, наукова, фiлософська, релiгiйна, поетична тощо) [9, с. 41].
Окреслюючи теоретико-методологiчне тло дослiдження, слiд вказати, що в украшськш та зарубiжнiй лiнгвiстицi питаннями комушкативно-когштивно! природи дискурсу, його структуру, диференцшш ознаки, специфшу функцiонування розглядали такi дослiдники, як Н. Арутюнова, Ш. Баллi, М. Бахтш, Е. Бенвенiст, А. Загштко, Г. Почепцов, Т. Радзiевська, В. Рiзун, О. Селiванова, К. Серажим, I. Соболева та шш.
На початку XXI столптя слово «дискурс» набуло широкого розповсюдження й часто необгрунтованого використання. Однiею з причин тако! популярностi, на нашу думку, е те, що единого конкретного й чггкого визначення його не юнуе. Сфера вживання зазначеного термiну е дуже широкою, що сввдчить про його наукову полiсемiю.
Якщо спочатку дискурс використовували на позначення мови, мовлення, тексту, дiалогу i стилю, то у теперешнiх умовах можна зустр^и науковi працi про дискурс юторп, дискурс права тощо. «Дехто iз сучасних учених (О. Власова, Н. Волкогон, Г. Жуковець, О. 1льченко), - зазначае Т. Сщенко, - ототожнюе дискурс iз предметом дослщження рiзних наук (соцюлопчний, полiтологiчний, фiлологiчний), сприймае його як вияв культурно! комушкаци (дискурс культури, модернiзму, постмодернiзму), етнокультурних особливостей спшкування (мiжкультурний, рiзномовний, iншокультурний), культурно-iсторичних особливостей комушкаци (дискурс Нового часу, Вщродження)» [2, с. 44].
Ниш вже загальновизнаними е трактування дискурсу як складного комушкативного явища, компонентами якого е текст i екстралiнгвальнi чинники (фоновi знання, погляди, настанови, цш адресата) [6, с. 57]. Усвщомлення того факту, що саме через тексти, де фшсуеться упорядкована шформащя про свiт, ми здебiльшого отримуемо як загальш, так i спещальш знання, спричинило появу дискурсного напрямку когнiтивних дослiджень, пов'язаного iз розробкою щей вщносно когнiтивних механiзмiв розумшня дискурсу та способiв його концептуально! оргашзацп.
Сучасний укра!нський лiнгвiст Ф. Бацевич квалiфiкуе дискурс як тип комушкативно! дiяльностi, iнтерактивне явище, мовленневий потш, що мае рiзнi форми вияву (усну, письмову, паралiгвальну), вщбуваеться у межах конкретного каналу спшкування, регулюеться стратегiями i тактиками учасниюв; синтез когнiтивних, мовних i позамовних (соцiальних, психiчних, психологiчних тощо) чинниюв, якi визначаються конкретними формами життя залежно вiд тематики
спшкування, мае сво!м результатом формування рiзноманiтних мовленневих жанрiв [2, с. 43]. Отже, дискурсом можна назвати будь-який вияв комушкацп у суспшьсга (вербальний, невербальний тощо); комушкащею за допомогою окремих каналiв (зоровий, слуховий, тактильний); презентацiею правил i норм спiлкування, втiленням мети мовщв (етикетний, лайливий, повчальний).
Авторитетною е думка К. Серажим, яка шд дискурсом у журналiстикознавствi розумiе складний соцiолiнгвiстичний феномен сучасного комунiкативного середовища, який, по-перше, детермiнуеться (прямо чи опосередковано) його соцюкультурними, полiтичними, прагматично-ситуативними, психологiчними та iншими (конституюючими чи фоновими) чинниками, по-друге, мае «видиму» — лшгвютичну (зв'язний текст чи його семантично значущий та синтаксично завершений фрагмент) та «невидиму» — екстралшгвютичну (знання про свiт, думки, настанови, мету адресанта, необхщш для розумшня цього тексту) структуру ^ потрете, характеризуеться спiльнiстю св^, який «будуеться» впродовж розгортання дискурсу його репродуцентом (автором) та штерпретуеться його реципiентом (слухачем, читачем тощо) [7, с. 89].
Дискурс — це, образно кажучи, життя тексту в нашш свiдомостi, це накладання шформаци, яку ми отримуемо з цього тексту, i нашого знання про обставини, вплив його породження на ментально-чуттеве iнформацiйне поле нашого iндивiдуального «Я».
Продовжуючи аналiз дискурсу, вважаемо за потрiбне пiдкреслити важливють його мовленневого та комунiкативного аспектов, а також дискурсивнiсть.
Дослiдники класифшують дискурс за рiзними ознаками. Так, залежно вщ виду шформаци, ношем яко! е дискурс, його под^ють на об'ективний i суб'ективний, правди, iстини i брехнi, духовний, сакральний, релтйний, фiлософський, метафiзичний, християнський, православний, мiфологiчний, мiфiчний, апокалiптичний, символiчний. За сощальними, вiковими i статевими характеристиками учасниюв комушкацп видiляють дитячий, молодiжний, фемiнiстичний, полiтичний, радянський, радикальний та ш. типи дискурсiв. Вiдповiдно до титв i форм мовлення, структури повiдомлення, розрiзняють монологiчний, дiалогiчний, полшопчний, наративний, iронiчний дискурси. Залежно вщ сфери його реалiзацil, дискурс може бути юридичний, газетний, судовий, театральний, рекламний, святковий тощо [2, с. 44]. Немае жодних сумнiв, що наведеними рiзновидами дискурс не обмежуеться.
Сучасний процес становлення iнформацiйного суспшьства призвiв до розробки низки напрямiв дослiдження цього феномену як у нацюнальних, так i мiжнародних наукових колах. Когштивний, мiжкультурний, етно- та психолшгвютичний аспекти вивчення мас-медiйного дискурсу, його розгляд ^зь призму впливу на суспшьну свiдомiсть у новтонш перiод набули особливо! актуальностi [4, с. 58].
На думку I. Тирон, одшею з головних проблем медiа-дискурсу е його структурно-семантична будова. Це пов'язано, насамперед, з тим, що медiадискурс - це неоднорщна, таксономiчна система, у якш реалiзуються рiзнi з точки зору модусу види дискурсiв: письмовi (газетний та журнальний), уснi (радiо- та теледискурс) та яюсно новий 1нтернет-дискурс. Тому встановлення структури медiйного-дискурсу мае вщбуватися не тiльки через призму медiатекстiв, а й його окремих вцщв [8, с. 106].
Пщкреслимо, що термiн «медiадискурс» як сукупне поняття можна вважати дещо умовним, адже у засобах масово! шформацп представлено не один дискурс, а
певна !х кшьюсть, що спричинено плюралiстичною моделлю сучасного суспiльства. Так, науковець Л. Чернейко вважае, що першочерговим завданням журналютики, а також орiентованих на вивчення ЗМ1 дисциплiн фiлологi!, фiлософi!, соцюлогп та психологi! е аналiз вербалiзацi! певних свiтоглядiв та !х вимiрювання, що й надасть можливiсть змоделювати реальш медiа-дискурси сучасно! Укра!ни [9, с. 40-41].
Наведемо низку особливостей мас-медшного дискурсу сьогодення. По-перше, апелюючи до почутпв споживача з метою ефективного впливу, вш набувае яскраво емоцшного забарвлення. Звiсно, крiм того, що маркована лексика привертае увагу рецишента та допомагае чiтко визначити ставлення автора повiдомлення до зображуваних подiй, фактiв, психологiчна гра на емощях може спричинити нейтралiзацiю здатност iндивiда виважено мислити i спровокувати вiдповiднi дi!.
По-друге, сучаснi ЗМ1 реалiзують i манiпулятивну функцiю. Маншулящя е видом психологiчного впливу, майстерне використання якого призводить до прихованого збудження у реципiента намiрiв, що не збтаються з його актуальними бажаннями [1, с. 59]. Суб'ект маншулювання визначае комунiката як зашб досягнення власно! мети, намагаеться шдкорити його сво!й волi.
Серед дiевих масово-iнформацiйних манiпулятивних прийомiв необхiдно назвати наклеювання ярликiв для дискредитацi! певних ошб або iдей без будь-яких доказiв (наприклад, використання оказiоналiзму «нашист» як контекстуального синонiму до члена блоку «Наша Укра!на»); уживання концептуальних метафор (зокрема, i полiтичних), швектив, трансформацiя вiдомих фразеологiзмiв та утворення перифрази (особливо у заголовках), активне залучення крилатих висловiв тощо [4, с. 60-66].
Будуч когнiтивним процесом, дискурс включае в себе особливосп презентацi! i подачi iнформацi!, а також особливосп !! сприйняття. Це означае, що щ особливостi можна простежити як в межах певного нацюнального дискурсу, так i межах певного видання [5, с. 54]. 1ншими словами, способи презентацi! шформацп у даному конкретному виданнi можуть мати свою специфiку у порiвняннi зi стратегiею подачi iнформацi! у даному тиш дискурсу в цшому. З iншого боку, для адекватного розумшня iнформацi!, що повiдомляеться, необхщним е збiг так званих когштивних баз, чи фонових знань, учасниюв комунiкацi!, тобто наявнiсть певних знань i уявлень, характерних для члешв дано! мовленнево! спiльноти.
Керуючись цим принципом шд час аналiзу друкованих видань, О. Менджерицька говорить про наступи типи дискурсу:
- дискурс яюсно! преси;
- дискурс популярно! преси (причому, варто окремо розглянути дискурс «жовто!» преси i дискурс глянцевих журналiв);
- дискурс спецiалiзованих видань, таких як науковi i науково-популярнi журнали.
Висновки. Таким чином, дискурс - передача когштивного змiсту, що вкладаеться адресантом адресату через текст в його лшгвютичному втiленнi i закладених у ньому певних стратегш подачi iнформацi! [5, с. 54-55]. Так, на нашу думку, у загальних рисах можна визначити дискурс як об'ект дослщження i лшгвютики, i журналiстикознавства. Однак бурхливий розвиток шформацшного суспiльства змушуе науковцiв звернути увагу на небезпечну здатнiсть саме мас-медшного дискурсу впливати на формування свтогляду реципiентiв.
Список л^ератури
1. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита / Е. Л. Доценко.
- М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. - 344 с.
2. Сщенко Т. А. Лшгвютичний ана^з тексту: [навчальний поЫбник] / Т. А. Сщенко. - К.: ВЦ «Академiя», 2009. - 264 с.
3. Коваль Т. Л. Сшввщношення понять «текст» i «дискурс» у сучаснш лшгвютичнш наущ / Т. Л. Коваль // Фшолопчш трактати. - 2009. - № 1. - С. 54-58.
4. Кудрявцева Л. О., Сучасш аспекти дослщження мас-медшного дискурсу: експреая - вплив -манiпуляцiя / Л. О. Кудрявцева Л. П. Дядечко, О. М. Дорофеева, I. О. Фшатенко, Г. А.Черненко // Мовознавство. - 2005. - № 1. - С. 58-66.
5. Менджерицкая Е. О. Термин «дискурс» и типология медиадискурса / Е. О. Менджерицкая // Вестник Московского государственного университета. Серия 10. Журналистика. - 2006. - № 2.
- С. 50-55.
6. Серажим К. С. Дискурс як соцюлшгвальне явище: методолопя, арх^ектошка, варiативнiсть
[На матерiалах сучасно'1 газетно'1 публщистики]: Монографiя / За ред. В. В. Рiзуна / Кшв. нац. ун-т iм. Тараса Шевченка. - К.: Либiдь, 2002. - 392 с.
7. Серажим К. С. Дискурс як соцюлшгвальний феномен сучасного комушкативного простору (методолопчний, прагматико-семантичний i жанрово-лшгвютичний аспекти): дис.... д-ра фiлол. наук: 10.01.08 / К. С. Серажим. - К., 2003.
8. Тирон I. В. Особливост структурно-семантично'1 оргатзаци медшного дискурсу (на матерiалi газетних та журнальних медiа-текстiв) / I. В. Тирон // Нова фшолопя. - Вип. 38. - 2010. - С.105-110.
9. Чернейко Л. О. Термин «дискурс»: поиски означаемого / Л. О. Чернейко // Вестник Московского государственного университета. Серия 10. Журналистика. - 2006. - № 2. - С. 34-41.
Кондрыко А.А. Современные концепции понятийной интерпретации «дискурса» в социальной коммуникации // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». - 2011. - Т.24 (63). -№4. Часть 1. - С.152-156.
В статье проанализировано происхождение понятия «дискурс», отображено уровни его трансформации в течение второй половины ХХ - начала ХХ1 века; выяснено типы дискурсов; систематизировано подходы к его определению в контексте журналистикознавства, установлено закономерности функционирования в современной науке.
Ключевые слова: дискурс, медиадискурс, текст, коммуникация, манипуляция.
Kondryko А.А. Modern concepts of conceptual interpretation of «discourse» in social communications // Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communicatios». - 2011. - V.24 (63). - №4. Part 1. - P. 152-156.
The article analyses the origins of the «discourse» concept, depicts the levels of its transformation in the second half of XX - early XXI century; establishes discourse types. In the study different approaches to defining discourse within the framework of (theoretical) journalism are systematized; patterns of the discourse functioning in modern science are established.
Key words: discourse, media discourse, the text, communications, manipulation.
Поступила доредакцИ' 06.07.2011 р.
