CC BY
88І ПЕДАГОГІКА І та медико-біологічні
проблеми фізичного
ПСИХОЛОГІЯ
виховання і спорту
Суб’єкт інформаційного суспільства: «образ тіла», спорт та «виклики» тілесності
Козачинська В.В.
Національний університет фізичного виховання і спорту України
Анотації:
Проаналізовано трансформації тілесності в культурі інформаційного суспільства, специфіку моделювання «образу тіла» як предмету перформативних практик. Доведено, що «оформлення» тіла є необхідною складовою сучасних дискурсів маскультури і спорту, де тіло пристосовується до запитів спеціалізації суспільства «видовищності». Водночас інформаційне суспільство ставить тіло перед викликом його «заміщення» у віртуальних реальностях, з боку феміністичних рухів - перед деструкцією моноцентричної маскулін-ності, з боку екологічної кризи - перед загрозою знищення людини. Розуміння тілесності як невід'ємної ознаки людського є найвагомішим культурним чинником розвитку цивілізації. Зазначено, що проблематика тілесності визначає становлення людини культури взагалі й поступ фізичного виховання зокрема. Наголошується, що у дискурсах маскультури, різноманітних видах шоу і спорту тіло пристосовується до особливих функцій та естетичних запитів аудиторії високотехнологічного суспільства.
Ключові слова:
тілесність, образ, тіло, трансформація, дискурс, інформаційний, суспільство, перформативний, практика.
Козачинская В.В. Субъект информационного общества: «образ тела», спорт и «вызовы» телесности. Проанализированы трансформации телесности в культуре информационного общества, специфика моделирования «образа тела» как предмета перформативных практик. Доказано, что «оформление» тела - необходимая составляющая современных дискурсов маскуль-туры и спорта, где тело приспосабливается к запросам специализации общества «зрелищности». Вместе с тем информационное общество ставит тело перед вызовом его «замещения» в виртуальных реальностях, в феминистических движениях - перед деструкцией моноцентричной маскулинности, в экологическом кризисе - перед угрозой уничтожения человека. Понимание телесности как неотъемлемого свойства человеческого - важнейший культурный фактор развития цивилизации. Отмечено, что проблематика телесности определяет становление человека культуры вообще и продвижение физического воспитания в частности. Отмечается, что в дискурсе маскультуры, разнообразных видах шоу и спорта тело приспосабливается к особенным функциям и эстетичным запросам аудитории высокотехнологичного общества.
телесность, образ, тело, трансформация, информационное, общество, перформативные, практика.
Kozachynska V.V. A subject оf the informative society: “body image”, sport and “challenges” of corporality. The article is devoted to transformations of corporality in the informative society, specificity of modelling of the “body image” as a subject of performating practices. It is established that “design” of a body is integrant of contemporary masscultural and sporting discours of “spectacular society”. However the informative society destroys a bodiness in virtual realities, in feministic movements, in ecologcal crisis. So recognition of corporality as the integrant of humanity is important cultural factor of civilized development. It is marked that problem of corporalness determines becoming of man of culture in general and advancement of physical education in particular. It is marked that in discours of mass culture, various types of show and sport a body adapts to the special functions and aesthetically beautiful queries of audience of hi-tech society.
corporality, body, image, transformation, informative, society, performating, practices.
Вступ.
Характерне для теоретичного дискурсу ХХ ст. звернення до проблематики тілесності є пріоритетним у синтезі знань про психосоматичну (психотілесну, психофізичну) взаємообумовленість природи людини, засвідчуючи долання класичного принципу десоматиза-ції людини. Тілесність - предмет ґрунтовного аналізу у феноменологічній філософській традиції (Е.Ґуссерль, Я.Паточка, М.Мерло-Понті), постструктуралізмі (Ж.Лакан, М.Фуко), феміністичній теорії (Д.Батлер), до соматичних проекцій культурних і соціальних форм звертались М.Бахтін, П.Гуревич, М.Візитей, в українській філософській думці - В.Табачковський, В.Косяк, О.Гомілко, Л.Газнюк та ін. Саме тіло постає у центрі поширених технік моделювання особистості суб’єкта початку третього тисячоліття, що прагне до перетворення і моделювання стану й «образу» власного тіла, яке виступає предметом трансформацій у різноманітних перформативних практиках, результатом штучно-технічної конструкції у спорті тощо. Одним з чинників трансформацій і суперечливих тенденцій «нівелювання» узвичаєної тілесності є пришвидшення ритмів соціального буття в інформаційному суспільстві, означеному М.Кастельсом як шлях до «соціальної аритмії». Автор виходить із зазначених джерел, актуалізуючи комплексний підхід до проблематики тілесності у культурній, соціальній та спортивній площинах.
© Козачинська В.В., 2012
Роботу виконано за планом НДР кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Національного університету фізичного виховання і спорту України на 2011-2012 рр.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета дослідження: дослідити феномен тілесності в культурі інформаційного суспільства, специфіку його виявлення у численних «образах тіла».
Завдання дослідження: здійснити аналіз сутнісних компонентів сучасної культури тіла, тілесних (спортивних, маскультурних) практик та «викликів» (екологічного, «віртуального», феміністичного) тілесності з боку сучасного інформаційного суспільства.
Об'єкт дослідження - феномен тілесності й «образ тіла» в культурі інформаційного суспільства. Предмет дослідження - специфічні властивості моделювання «образу тіла» сучасної людини, сутнісні компоненти сучасної культури тіла, суперечливі тенденції нівелювання узвичаєної тілесності.
У роботі використано наступні методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення даних філософської й науково-теоретичної літератури, досліджень періодичних видань; історико-теоретичний аналіз змісту проблеми, комплексний підхід до об’єкту аналізу й матеріалу дослідження.
Результати дослідження.
Звернення до проблематики тілесності - характерна ознака онтологічного повороту філософського дискурсу ХХ століття, що виявився принциповим спростуванням властивого модерну принципу десо-
матизації людини. Утім, цей постійний мотив західної метафізики, як і самий «образ тіла», естетичне ставлення до власного тіла і форм його руху протягом історії людства й історії розвитку спорту формували ту сутнісну вісь, що визначала становлення людини культури взагалі й поступ спеціальної цілеспрямованої діяльності - фізичного виховання зокрема, метою якого було пере(со)творення себе, отримання повноти відчуттів («насолоди зусиль») сильного тіла. Власне, розвиток естетичного ставлення до світу зумовлював становлення тієї чистої форми доцільності у фізичній культурі, що можлива саме як вихідна з уявлень, «образів» досконалості, ідеалу, цінності.
Найхарактернішим виявом ситуації людського буття є екс-центричність існування людини, тобто її нетотожність собі й світові, а отже, здатність ставитись до себе з винесеної за межі безпосередньої да-ності позиції, вихід за власні межі. Корені усього неявного, неартикульованого особистісного знання, за М.Полані, полягають у периферичному усвідомленні тіла, що є фоном для свідомості. Я, за М.Мерло-Понті, не має іншого способу бути пов’язаним зі світом, аніж бути тілесно присутнім у ньому. О.Суворова наголошує на істотності особистісного знання станів фундаментальної тріади народження - секс - смерть, де свідомість і тіло взаємоконституюються в рамках буттєвого розуміння як «передрозуміння» герменев-тичного [2, 3, 8].
Сьогодні є очевидним, що цивілізовану людину початку третього тисячоліття стан, «образ» та привабливість свого тіла хвилюють не менше, ніж невгамовні протистояння політичних чи релігійних угру-пувань, так що парадигма вивищення тілесного разом із визнанням психосоматичної (психотілесної, психофізичної) взаємообумовленості видається найбільш продуктивною у процесі створення цілісного образу людини, її «образу тіла». Закономірним чином в індустрії здоров’я акценти з медичних засобів відновлення здоров’я зміщено на засоби його ефективного збереження через здоровий спосіб життя, різноманітні режими рухової активності, фітнес тощо. Актуальним для сучасної європейської ментальності виявляється питання психотілесного здоров’я людини, підвищення якості життя через культивування тілесності, культури й краси тіла, зацікавлення психотілесними практиками сходу, східними єдиноборствами тощо [6].
У центрі цих новацій стоїть саме тіло зі своїми практиками й формами демонстрації. Зокрема, як зазначає Т.Алкемайєр, до 40-х років минулого століття тілесне знаходило своє місце не в публічному просторі спеціальних шоу, а за стінами приватного життєвого світу чи у виокремлених місцях спортзалів і танцклубів. Сьогодні, навпаки, тіло бере участь у демонстраційних іграх, розрахованих на зміни його форми й образу відповідно до життя мегаполісу і сексапільності, так що «у центрі поширених технік моделювання особистості, від харчування до пластичної хірургії, постає образ спортивного тіла, що, виставлений назовні, демонструє спосіб життя особистості, включаючи дієту, здоровий дух, самодисципліну та волю до дії» [1].
32012
05
«Оформлення» власного тіла у багатоманітті спортивних стилів є частиною тієї «освітньої роботи» (Ж.Бодрийяр), завдяки якій люди надають собі впізнавану соціальну форму, виявляють різні смаки, цінності, способи мислення й явлення про самих себе чоловіків та жінок з різних соціальних верств. Саме тіло, за Алкемайєром, виступає сьогодні центральним об’єктом формування особистості. Створюючи за власною режисурою той чи інший упізнаваний тілесний образ, спортсмени надають своєму життю певний стиль. Соціальне позиціонування й відображення внутрішніх установок починається з оголеного тіла і поширюється до кодів одягу й аксесуарів моди, а також техніки, що виступає своєрідним продовженням тіла. Так штучно розширене тіло виступає важливою частиною особистості - її видимою соціальною формою.
Демонстративні пошуки тілесних технік, практика жестів, що дистанціюють від усього звичного, притаманні передусім екстремальним видам спорту, де особистий ризик та випробування себе є предумо-вою для (ре)конструкції «нормального»: формування себе починається тут з відкидання вже здійсненого. При цьому тіло переходить у новий «соціогрегатний стан», у якому вже не здається твердою й інертною матерією, а постає пластичною масою, що піддається формуванню. За переконанням Т.Алкемайєра, особистість, яка формується у таких практиках, виявляється й сприймається не як задана наперед субстанція, а як продукт штучно-технічної конструкції, перформатив-ної практики. Зрештою, за тим, як людина ставиться до власного тіла і який спосіб життя вона веде, визначається здатність людини до самоуправління, її за-требуваність у суспільстві й приналежність до тієї чи іншої соціальної верстви [1].
Спортивні практики у такий спосіб виступають показовим прикладом соціокультурних способів формування особистості, а своєрідний образ «спортивного тіла» - одним з можливих чинників моделювання особистого «стилю життя» сучасної людини. Показово, що у різних дискурсах культури, різноманітних видах шоу та спорту тіло, як доречно зауважує В.Звєрєва, вже не дорівнює узвичаєному людському тілу, пристосовуючись до особливих функцій і естетичних запитів аудиторії: у рекламних текстах маскультури система органів людини перетворюється на схему, в дискурсі краси й косметики тіло редукується до обличчя, шкіри, заданих пропорцій фігури, «поверхні», що підлягає оновленню. Спортивні програми демонструють модифіковані тіла спортсменів, де «для боротьби сумо тіло конструюється передусім як шар подшкірного жиру, у гімнастки тіло вибудовуються інакше, ніж у боксера... воно по-іншому сфокусоване на рівнях анатомії, фізичних якостей і дискурсу про нього». Особливе ж місце належить «біороботам-транформерам»
- професіоналам бодібілдінгу [4].
Така поглиблена спеціалізація розглядається В.Звєрєвою як наслідок сучасної інформаційної висо-котехнологічної культури видовищ, чи «спектаклю» (Гі Дебор). Гігантський продукт комерційної культу-
І ПЕДАГОГІКА І та медик°-біол°гічні
*---“------------* проблеми фізичного
виховання і спорту ______________________
ри потребує спеціальної адресної зверненості до кожного, що й визначає подібне «подрібнення» візуально затребуваної тілесності. Спорт - складний дискурсивний конструкт, «об’єкт зроблений, а не нейтральний, що існує від початку», сьогодні може розглядатись і як сховище усталених смислів культури, і як полігон для апробації нововведень. Дослідниця сучасної маскультури, В.Звєрєва порівнює спорт із «заповідником великих ідеологічних міфів», означуючи його метафорою сучасного суспільства у цілому, де моральна (фізична, точніше хімічна) чистота є принципово важливою [4].
Проте найбільш глобальним чинником трансформацій узвичаєної тілесності виявляється пришвидшення ритмів соціального буття з його імперативом норм і правил, ускладненням контролю волі, бажань та афектів, що зумовлює суперечливі тенденції нівелювання узвичаєної тілесності, провокує у сучасної людини, окрім відчуження від власного тіла, різноманітні депресії, фрустрації, перверсії. М.Кастельс змальовує людське існування в інформаційному суспільстві як шлях до «соціальної аритмії» за дедалі ви-явнішої «конс’юмеризації» цінностей, де споживацька мораль обертає субститутно різноякісні переживання вітальних процесів на маркери «різноманітних переживань у нескінченному магазині почуттів, перетворених на товари» [5, с. 419]. «Індустріалізація» цих процесів зумовлює, за Кастельсом, цілковите спростування біологічної (біосоціальної) зумовленості ролей у суспільстві й конструювання життєвого циклу на засадах соціальних категорій освіти, робочого часу, моделей кар’єри тощо.
Так, притаманний мережевому суспільству тотальний розрив між соціальним станом та біологічною фазою, що лежить в підґрунті життєвого циклу (наприклад, розширення категорії «третього віку», трансформація родини та зміни часу і форм материнства внаслідок використання нових репродуктивних технологій), визначає «знищення біологічної й соціальної ритмічності, пов’язаної з поняттям життєвого циклу» [5, с. 414]. Можливість відтворення усталених основ людського буття опиняється перед загрозою «заміщення» тілесності у дедалі потужніших віртуальних реальностях, а з боку феміністичних рухів - перед деструкцією усталеної моноцентричності масклінного типу. За О.Гомілко, підняті сучасною кіноіндустрією теми радикальних трансформацій тілесного досвіду сягають наразі «постлюдської» тілесності як ненормативної конструкції, перформатимність якої задана самим людським індивідом [3, с. 286].
При цьому центральною тезою «постлюдськості», що виявляється у мутаційному характері тіл поп-зірок чи маскулінних транссексуалів, предметах кібороген-ної антропології чи «СНІДових» тілах, є теза про залежність людського тіла в сучасній культурі, де тіло не має можливості бути собою, а тому потребує зміни типології, спростування того, що обмежує його ідентичність [3, с. 296]. Не менш загрозливі тенденції екологічної кризи, за переконанням О.Гомілко, також опиняються перед жорстким спротивом чиннику люд-
ПСИХОЛОГІЯ
ської тілесності як чи не центральним щодо її подолання, адже очевидно, що індустріальний та інформаційний розвиток зіткнувся з необорною «стихією» тілесності, що належить до сутнісних ознак людини й чинить опір позалюдській деструкції та знищенню (самознищенню) людини. Дослідниця доводить, що ні антропологічний міф про людину, ні екологічний міф про примат природи не є конструктивним виходом із кризи. Соціальність сьогодення демонструє репресивність саме щодо людського природного тіла, яке має проникати у природу за неспотвореними різного роду ідеологемами та практиками схемами тіла як природними схемами.
Отже, подолання екологічної кризи потребує не стільки переосмислення природи, скільки переосмислення людини й розуміння тілесності як невід’ємної ознаки людського, так що саме тілесні вимоги і потреби повинні увійти до кола найвагоміших культурних чинників, які визначають розвиток цивілізації й організацію людського світу. Прикметними у світлі розглянутої проблеми постають праці, що презентують спробу осмислення антропологічного старіння як результат нехтування, а то й тотальної зневаги сучасною цивілізацією феномену цілісності людської природи. Зокрема, монографія Н.Рибакової постає ґрунтовним аналізом особливостей історико-філософського осмислення старості, представленої як феномен потрійної: дух -душа - тіло - природи людини. У розділі «Сучасність: антропологічне старіння» на широкому історичному та філософсько-публіцистичному матеріалі авторка, розмежовуючи поняття демографічного й антропологічного старіння, досліджує різноманітні аспекти так званого антропологічного старіння людства [7].
Трьома ознаками такого старіння є, зокрема, виснаження людської природи і природи у цілому, погіршення духовно-морального стану та ослаблення й притуплення почуттів («теплова смерть почуттів», - за знаменитими «сімома гріхами людства» К.Лоренца). Авторка наголошує, що, попри ведення активної боротьби зі старістю у рамках численних міжнародних проектів «радикального подовження життя», слід усвідомити недостатність змін природничо-науковими засобами (від радикальних дослідів сучасної іммортоло-гії до клонування) лише однієї - фізіологічної сторони людського старіння, як і жодне механічне перенесення на європейський ґрунт східних психотехнік «йоги безсмертя» не матиме результатів без усвідомлення необхідності «перемоги» «духовної старості» над неміччю людської плоті. Усі сценарії механічних маніпуляцій над природою людини порушують онтологічні принципи ієрархії, цілісності й цінності, не заторкуючи глибинних підвалин буттєвості, а тому приречені стати лише черговим «технологічним блефом» [7].
Висновки.
Таким чином, проблематика тілесності, будучи узвичаєним мотивом філософсько-антропологічних запитів, як і самий «образ» та естетичне ставлення до тіла визначають становлення людини культури взагалі й поступ фізичного виховання зокрема. «Оформлення» власного тіла у багатоманітті тілесних практик,
спортивних стилів є необхідною складовою сучасного «образу тіла», завдяки якому суб’єкт культури надає собі впізнавальної соціальної форми, виявляючи власні смаки, цінності, спосіб мислення й уявлення про себе. У дискурсах маскультури, різноманітних видах шоу і спорту тіло пристосовується до особливих функцій та естетичних запитів аудиторії високотех-нологічного суспільства, де поглиблена спеціалізація візуально затребуваної тілесності виступає наслідком культури «тотальної видовищності». Разом із тенденціями трансформації узвичаєної тілесності соціальність глобалізованої доби ставить природне тіло перед викликом його «заміщення» у дедалі потужніших віртуальних реальностях, з боку феміністичних рухів
- перед деструкцією усталеної моноцентричності ма-склінного типу, з боку екологічної кризи - перед за-
Література:
1. Алкемайер, Томас. Социология спорта. Телесные практики субъективации и самоинсценировки // Логос. - 2006. - № 3. - С. 141 - 146.
2. Газнюк Л.М. Соматичне буття персонального світу особистості:
- Харків: ХДАФК, 2003. - 356 с.
3. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі. - К.: Наук. думка, 2001. - 340 с.
4. Зверева В. Специализированные тела в массовой культуре: бодибилдинг // Синий диван. - М.: Модест Колеров, - 2003. - №
2. - С. 118 - 130.
5. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: Пер. с англ. - М.: ГУВШЕ, 2000. - 608 с.
6. Косяк В.А. Эпистемология человеческой телесности. - Сумы: ИТД «Университетская книга». - 2002. - 362 с.
7. Рыбакова Н.А. Проблема старости в европейской философии: от античности до современности. - СПб.: Алетейя, 2006. - 288 с.
8. Суворова О.С. Личностное знание о смерти: пути формирования, смысл и значение //Идея смерти в российском менталитете.
- СПб.: РХГИ, 1994. - С. 56 - 61.
Информация об авторе: Козачинская Виктория Валерьевна
[email protected] Национальный университет физического воспитания и спорта Украины ул. Физкультуры 1, г.Киев, 03680, Украина. Поступила в редакцию 14.03.2012г.
32012 11
грозою самознищення людини. Тому розуміння тілесності як невід’ємної ознаки людського, як останнього «притулку» передрефлексивної тотожності з буттям повинно увійти до кола найвагоміших культурних чинників розвитку цивілізації.
Перспективи подальших досліджень вбачаємо у поглибленому вивченні феномену тілесності крізь призму віталістично спрямованої телеології тіла, що спрямовуватиме усвідомлення тіла як блага, що не поступається за своєю значимістю духовним цінностям, визначатиме парадигму вивищення тілесного й ідею психосоматичної (психотілесної, психофізичної) взаємообумовленості природи людини, виходитиме з уявлень досконалості, ідеалу, цінності людського тіла для фізичного виховання й фізичної культури зокрема та здорового способу життя сучасної людини взагалі.
References:
1. Alkemajer, Tomas. Logos [Logos], 2006, vol.3, pp. 141 - 146.
2. Gazniuk L.M. Somatichne buttia personal’nogo svitu osobistosti [Somatic life of the personal world of personality], Kharkov, KSAPC Publ., 2003, 356 p.
3. Gomilko O. Metafizika tilesnosti: koncept tila u filosofs’komu diskursi [Metaphysics of corporalness: concept of body in philosophical discours], Kiev, Scientific opinion, 2001, 340 p.
4. Zvereva V. Sinij divan [Dark blue sofa], 2003, vol.2, pp. 118 - 130.
5. Kastel’s M. Informacionnaia epokha: ekonomika, obshchestvo i kul’tura [Informative epoch: economy, society and culture], Moscow, GUVSHE, 2000, 608 p.
6. Kosiak V. A. Epistemologiia chelovecheskoj telesnosti [Epistemology of human corporalness], Sumy, University book, 2002, 362 p.
7. Rybakova N.A. Problema starosti v evropejskojfilosofii: ot antichnosti do sovremennosti [A problem of old age in European philosophy: from antiquity to contemporaneity], Saint Petersburg, Aleteyya, 2006, 288 p.
8. Suvorova O.S. Lichnostnoe znanie o smerti: puti formirovaniia, smysl i znachenie [Personality knowledge about death: forming ways, sense and value]. Ideia smerti v rossijskom mentalitete [An idea of death in Russian mentality], Saint Petersburg, RKHGI, 1994, pp. 56 - 61.
Information about the author: Kozachynska V.V.
[email protected] National University of Physical Education and Sport of Ukraine Fizkultury str. 1, Kiev, 03680, Ukraine.
Came to edition 14.03.2012.
