CC BY
176
УДК 340.12
С. I. Максимов, доктор юридичних наук, професор;
С. Б. Жданенко, кандидат фшософських наук, доцент
«СПОРЩНЕШСТЬ» ЯК ГОЛОВНА 1ДЕЯ ПРАВОВО1 Ф1ЛОСОФП ГРИГОР1Я СКОВОРОДИ
Зроблена спроба розкрити методолог1чне значення концепту «спор1дненост1» для обгрунтування нащональног правовог ¡дег. Зазначем основм фыософсью переду-мови кордоцентризму як св1тоглядног основи розум1ння права. Показано наступни-цтво фшософських ¡дей Сковороди та св1товог фыософИ, а також проанал1зована ¡дея «спор1дненост1» як визначальна для обгрунтування справедливого сустльного устрою / морального тдгрунтя права.
Ключовi слова: фшософ1я Сковороди, правова фшософ1я, «спор1днемсть», кор-доцентризм, «нер1внар1вмсть», «серце», природне право, справедлив1сть.
Постановка проблеми. Сучасне укра'нське суспшьство знаходиться в ста-ш визначення свого шляху розвитку та самощентифшацп. Пошуки власно'1 щентичносп неможливi без урахування духовних джерел, щейно-фшософ-ських витоюв, на яких грунтуеться нащональна самосвщомють. Здшснення модершзацп суспшьства i реформування правово'1 системи на засадах прав i свобод людини потребуе визначення цiннiсних орiентирiв, узгоджених з особ-ливостями нацiонального фшософського свiтогляду й обумовленого ним обгрунтування права. Це питання мае величезне практичне значення, адже реформування правово'1 системи повинне здшснюватись на ушверсальних ци-вiлiзацiйних засадах права, враховуючи в той же час нащональну культурну й фшософсько-правову традицiю. Правовi цiнностi мають бути не просто запозичеш, а й пережить Тому звернення до фшософсько'' спадщини одного з найвидатнiших укра'нських мислителiв, що вiддав свое життя пошуку й роз-робцi св^оглядно-моральних основ духовного прогресу, сьогоднi вкрай свое-часно.
Аналiз наукових джерел i публЫацш свщчить, що незважаючи на досить велику кшькють наукових доробок, яю присвяченi аналiзу фшософсько'' спадщини Г. Сковороди, саме аспект спорвдненосп як визначальний для обгрунтування справедливого сустльного устрою опрацьований ще недостатньо. Дослщники творчосп Сковороди зазвичай концентрують увагу на онтолопч-них i морально-антропологiчних аспектах його фшософського вчення. Тому у данш статтi зроблена спроба розкрити методолопчне значення концепту
© Максимов С. I., Жданенко С. Б., 2017
37
спорщненосп для обгрунтування нащонально'1' правово'1' щй, що i е метою статтi.
Виклад основного матерiалу. Життевий шлях Григорiя Сковороди (17221794) - це не тшьки процес становлення його як особистосп й мислителя, але й приклад цшсного життя, коли мiж вченням i життям не юнуе розбiжностей, коли принципи й щнносп, що наголошуються, визначають i скеровують влас-не життя.
Сковорода народився в простш козацькiй амЧ. Початкову осв^у здобув в дякiвськiй школь Восени 1734 р. Сковорода вступае до Киево-Могилянсько'1' академп, де вш iз перервами навчаеться протягом 1734-1741, 1744-1745 та 1751-1753 рр. Вш здобув грунтовну, в т. ч. й фшософську освiту. Наприкiнцi 1750 р. на запрошення переяславського епископа Никодима Срiбницького займае посаду вчителя поетики, викладаючи курс «Мркування про мистецтво поезп» у мiсцевому колепумь Однак його розумiння поетичного мистецтва суттево рiзнилося iз узвичаеними у старш украшськш школi засадами поетики, тож епископ через консисторський суд зажадав вщ учителя викладати так, як заведено, а коли той вщмовився, у травш або на початку червня 1751 р. звшьнив його з роботи [3].
Восени 1753 р. за рекомендащею кшвського митрополита Tимофiя Щер-бацького вш став вихователем сина заможно'1' родини й вирушив до села Каврай, що за 36 верст вщ Переяслава, де Сковорода мешкав близько шести роюв, виховуючи хлопця. Але через конфлшт iз батьками хлопця Сковороду було звшьнено з роботи.
У серпш 1759 р. Сковорода стае викладачем поетики в Харювському колепуму Пiсля закiнчення 1759/1760 навчального року Сковорода, вщмовив-шись прийняти чернечий постриг, покинув колепум. Але за два роки Сковорода приходить до Харкова, де знайомиться зi студентом класу богоошв'я Михайлом Ковалинським, який вiдтодi став його улюбленим учнем i най-ближчим приятелем. Заради цього юнака вш знову повертаеться до колепуму: з вересня 1762 по червень 1764 р. Сковорода читае тут курси синтаксими та грецько'1' мови. Префект колепуму Михайло Шванський i новий ректор Йов Базилевич ставляться до Сковороди неприхильно. Тож тсля закiнчення 1763/1764 навчального року вш змушений був залишити заклад. I повертаеться до нього на посаду викладача катехiзису на початку 1768 р., коли при Харювському колегiумi було вщкрито «додатковi класи», де готували шжене-рiв, топографiв, архiтекторiв тощо, а вже навеснi 1769 р. знову був звшьнений з роботи. Вiдтодi аж до кiнця життя Сковорода перебувае в мандрах. Здебшь-шого фiлософ зупинявся в маетках слобщсько-украшсько'1' шляхти (Донщв-Захаржевських, Земборських, Каразiних, Квiток, Ковалевських, Мечникових,
Сошальських, Тев'яшових) або в келiях монастирiв (Курязького, Охтирсько-го, Сумського, Святопрського, Сiннянського та iн.) [3]. У вах непростих життевих ситуащях Сковорода був вiдданий поклику свого серця, принципо-во вiдстоював сво'1' погляди.
Перiод мандрiв став для Сковороди найбшьш плiдним у творчому планi. За перiод з 1769 по 1791 р. ним були написаш основш фiлософськi дiалоги, у яких ставилися моральш та правовi питання: «Наркю. Розмови про те: тз-най себе» (1769), «Розмова п'яти подорожнiх про iстинне щастя в життi (то-вариська розмова про душевний мир)» (1772), «Розмова, названа алфавп, або буквар миру» (1772), «Бесща, що називаеться двое...» (1781), «Боротьба архистратига Михаша з сатаною, про це: легко бути добрим» (1783), «Убогий жайворонок» (1787), «Дiалог. Назва його - потоп змпний» (1791) та ш, а та-кож езопiвськi байки, що складають збiрку пiд назвою «Байки харкiвськi» (1774) [3].
Смерть спостигла його 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 року у с. Пан-1вашвка, де вш i похований. На могаш Сковорода заповщав написа-ти: «Свгг ловив мене, але не спшмав». Нинi у цьому селi, названому на його честь Сковородишвка, знаходиться Меморiальний музей Г. С. Сковороди, з 1992 р. проводяться щорiчнi фшософсью Харкiвськi мiжнароднi Сковоро-дишвсью читання.
Слiд зазначити, що всупереч домшуючим тенденцiям академiчних фшо-софських курйв, що грунтувались на арисюешзм^ Сковорода вiддавав перевагу вченню Платона. Вплив щей Платона вщчуваеться, зокрема, у вченш Сковороди про спорщненють. Як вiдомо, за Платоном, справедливий сощаль-ний устрiй базуеться на такому подш працi мiж прошарками, коли кожен успiшно займаеться своею справою. Суть справедливого правопорядку у Платона пов'язана зi структурою людсько'1' душ^ що мае три складовi частини (розумну, вольову i почуттеву), кожнiй з яких вiдповiдае своя чеснота. В за-лежностi вiд ступеня розвинутостi душi людинi нiби призначене мiсце в со-цiумi (умовний аналог спорщненосп). Вплив Платона та християнських щей простежуеться i в онтологii Сковороди.
Фшософською основою вчення Сковороди е концепщя «двох натур», суть яко'1' в тому, що все юнуюче у свiтi мае двi сторони (натури): зовнiшню - ви-диму та внутршню - невидиму. Причому видима натура мiнлива, перехiдна, а невидима - юнуе вiчно - це духовний початок, або Бог. Вш е незмшною першопричиною всього юнуючого та самого себе. Бог е ютина, природа в при-родi, живе в живому, людина в людиш - закон, голос сущого. 1з вченням про «двi натури» т1сно пов'язане вчення про «три свпи». Вся оточуюча дшснють -це три взаемопов'язанi свпи: «макрокосм» (великий свiт або свп природи)
«мшрокосм» (людина) та «св^ символiв» (Бiблiя). Бiблiя е засобом тзнання духовного початку, внутршньо! натури «макро- та мiкрокосму», шакше ка-жучи, Бога [5].
Вчення Сковороди про «три свiти», як i вчення про «двi натури», е тд-грунтям для розробки вчення про людину. В людиш, як i у всьому юнуючому, е видиме та невидиме, тлшне та вiчне. 1стинною людиною в людиш е невидима натура - «внутршня людина», яка протиставлена зовшшньому св^у, вона загублена в ньому. «Знайти» себе вона може лише залишившись на само-тi, втiкаючи вщ спокус та занурюючись у себе. Звернення людини до само'' себе й тзнання себе - це осягнення Бога. Шзнаючи себе, людина перевтшю-еться. Отож, щея «внутршньо! людини» спрямована на те, щоб довести, що щастя окремо'' людини досягаеться шляхом морального удосконалення.
Головним для нього було «серце» як емоцшно-вольова основа духа, а основ-ним гаслом фiлософствування були слова-заклик: «тзнай себе», «зазирни в себе». «Серце» у фшософп Сковороди позначаеться як сфера духовного життя людини. Воно охоплюе багато значень: «серце» - це душевний стан людини, який керуе його вчинками та примушуе жити добром або злом; «серце» символiзуе також шдивщуальшсть людини як ютоти духовно''; «серце» -це единий св^ людини. До нього належать не тшьки моральш переживання, почуття, пристрастi, але й тзнання. Тшьки проникаючи в серце, тзнання може бути освоеним. Сковорода стверджуе, що серцем можуть оволод^и як добр^ так i злi сили. Першi пiдносять людину, друг призводять п до падшня. Тому людина повинна прагнути до очищення свого серця [4].
У Сковороди важко винайти пряме обгрунтування й розвиток популярних в захщно-европейськш фшософп щей «природного права» i «суспшьного договору». Однак аналiз його творчостi дозволяе стверджувати, що у Сковороди була оригинальна концепшя права, хоча й не юридична, а фшософська. При-родне право представлено у нього не з позицп захвдноевропейського рацiона-лiзму, а з позицп символiчноi релiгiйноi онтологл, де акцент в обгрунтуваннi права робиться не на формально-загальнш, предметнш сторонi, а на внутрiш-нш духовнiй сутностi права [2, с. 102-104].
Вихщш принципи правового свггогляду - iдея морально'' автономй осо-бистостi й iдея справедливостi - знаходять обгрунтування в концепцп «спо-рiдненостi», «спорiдненоi працi». «Спорiдненiсть» - це закон Божий, вш же природний i людський, який полягае у тому, що мае бути оргашчна вiдповiд-нiсть мiж внутршньою та зовнiшньою натурами в людиш, природ^ суспiль-ствi. «Природа i сутнiсть означае вроджене Боже благоговiння й таемний його закон, що всю тварь управляе» [3, с. 67]. Якщо даний закон виконуеться, то в свт встановлюеться гармошя, а в iндивiдуальному планi - щастя. Отже,
«спорщнена праця» - це вираження рiвня сощально!' справедливостi, а право як мехашзм встановлення справедливостi, закладено!' в «спорiдненiй працi», мусить виходити вщ людини, виражати не стшьки зовнiшню, скiльки вну-трiшню мiру його свободи.
Пiзнання «спорiдненостi» - це тзнання внутршньо!' людини, п природи, виявлення мiри свободи. Воно здiйснюеться через розумiння символiчноi мови Бiблii. Кожна людина повинна вщкрити у собi самiй свiт цшностей i змiстiв, що мiстяться в Бiблii. Таке самопiзнання дозволяе людиш визначити свою «спорiдненiсть». Це робить п вiльною, оскiльки життя стае усвiдомленим, таким, що не потребуе примусу. Тому щея права полягае не у формальному державно-владному примуй, а в регулюванш життя людини вщповщно до 11 буття в символiчному, морально-цiннiсному свiтi [2]. «Спорщнешсть» (орга-нiчна вiдповiднiсть) з визначеним типом поведшки е критерiем вибору люди-ною морального життевого шляху. Наполягаючи на спорщненш працi, Сковорода школи не допускав думки про можливють вважати спорiдненою зло-чинну дiяльнiсть.
«Спорiдненiсть», як вщповщшсть свош ще!', повинна мати мюце i мiж природним правом як морально-цшшсним регулятором, сенс якого розкри-ваеться у процесi засвоення символiчного свiту, i правом дiючим, тобто «гро-мадянськими законами», якi повинш захищати право людини на його власний моральний шлях, на його самореалiзацiю. Неспорщнешсть права чинного природному е беззаконням, причиною людських нещасть.
Сковорода не заперечуе державу, а вважае п законною й необхiдною. Але в державi вiн видiляе силу внутршню - це принцип призначення, покликан-ня, природи, вiдповiдно до якого мае поповнюватись правлячий прошарок, та зовшшню силу - дп цього прошарку. Призначення ж п полягае у захисп землеробiв i купцiв, тобто тих основних клаав, вiд яких залежить процвiтан-ня суспшьства, вiд внутрiшнiх грабiжникiв i зовнiшнiх ворогiв [2].
Концепцiя «спорщненосп» виступае пiдставою для критики зовшшньо! рiвностi, яку проголошуе рацiоналiзм XVIII ст. Адже зовшшня рiвнiсть за-снована на загальному безпокликаннi й ушверсальнш неспорiдненостi, а саме проти цього Сковорода був насамперед. Зовшшнш «^внш рiвностi» вiн про-тиставляв «нерiвну рiвнiсть» як можливiсть реалiзацii людиною сво'1'х здi-бностей, як право на щастя.
1деал «нерiвноi рiвностi» е основою й внутршшм сенсом вчення Сковороди. Це блискуче продемонстровано ним у дiалогах i пiснях. Суть супереч-ливого висловлювання «нерiвна рiвнiсть» полягае в тому, що люди, з одного боку, е рiвними перед Богом й для Бога, а з другого - уа е рiзними. Свою думку Сковорода розкривае через образ фонтана, який заповнюе велию та
малi посудини. Посудини рiзнi, однак вони вс рiвнi мiж собою тому, що вони вс однаково повш. Як зазначав В. Ерн: «Найостаннiший калiка може бути так само щасливим, як i найперший улюбленець фортуни, адже принцип щастя для уах один: спорщнешсть, специфiчна, вкрай особиста покликашсть, вiр-нiсть i послiдовнiсть сво'й природi» [6, с. 564]. Таке вчення е плюралютичним, адже передбачае для кожно' людини iндивiдуальний життевий шлях. Крите-рiем вибору людиною морального життевого шляху i е «спорщнешсть» його з певним типом поведшки. Моральне почуття - це своерщне почуття «сим-патп» до особливого шляху свого призначення, поклик серця. Тому позитив-нi закони й повинш захищати право людини на свш власний моральний шлях, на власну самореалiзацiю. Це й е припис божественного закону «заповнити кожний сосуд до кра'в».
Отже, щея «спорщнено' працi» як морального пщгрунтя права дуже плщ-на. Вона дозволяе синтезувати щею сошально' справедливостi з морально-християнською щеею свободи. При цьому iдея права у Сковороди проступае не просто через формальш права й обов'язки, а потребуе тако' оргашзацп сошального буття («горня республiка»), в якш людина на будь-якому рiвнi знаходження могла б реалiзувати себе.
Сковорода вщмовлявся вiд високих звань та почестей. I коли одного разу харювський генерал-губернатор Свдоким Щербiнiн запитав його, чому вiн, маючи таю велик здiбностi, не вiзьметься за яку-небудь поважну справу, фшософ вiдповiв: «Мiй пане, свiт пiдхожий до театру: аби грати на сцеш з устхом та похвалою, треба взяти собi належну роль. Актора хвалять не за те, що вш грае шляхетного персонажа, а за те, що його гра вмша. Я довго думав про це й, випробуючи себе, пересвщчився, що в театрi св^ не годен умшо грати шчого шшого, крiм ролi звичайно', просто', безтурботно' й самот-ньо' людини. Саме це я собi обрав, та й буде з мене» [3, с. 371]. Тим самим, подiбно до Сократа, вш не робив вщмшностей мiж вченням i життям, здiй-снюючи головну iдею свое' практично' фшософп - iдею «спорщненосп». Водночас це була й штеншя екзистенцiальноi фiлософii права - знаходження свое'' належно'' соцiальноi ролi як опосередковано'' ланки мiж правом фор-мальним i внутрiшнiм свiтом людини.
Таким чином, як висновок, зазначимо, що Григорш Сковорода своею кон-цепшею свiту, етичними i фшософсько-правовими принципами заклав осно-ви ново' укра'нсько' духовностi, котра продовжила традицп вiтчизняноi iнте-лектуально' культури. Вш був i залишаеться великим мислителем, що спи-рався у сво'й фiлософii на величезну спадщину теоретиюв античного свiту, Середньовiччя, епохи Вщродження, Нового часу, на досвiд в^чизняно" фiло-софсько' культури.
Л1ТЕРАТУРА
1. Багалш Д. I. Украшський мандрований фшософ Григорш Сковорода / Д. I. Бага-лш. - К. : Вид-во «Орш» при УКСП «Кобза», 1992. - 472 с.
2. Максимов С. I. 1дея природного права у св1тогляд1 Г. С. Сковороди / С. I. Максимов // Тези доповщей Харювських сковородишвських читань, присвячених 270-р1ччю з дня народження Григор1я Савича Сковороди (24-25 листоп. 1992 р.). -Х. : ХДУ, 1992. - 192 с.
3. Сковорода Григорш. Повна академ1чна зб1рка твор1в / Григорш Сковорода ; за ред. Л. Ушкалова. - Х. ; Едмонтш ; Торонто : Майдан : Вид-во Канад. 1н-ту Укр. студш, 2011. - 1400 с.
4. Чижевський Д. Нариси з юторп фшософп на Укршт / Д. Чижевський. - К. : Вид-во «Орш» при УКСП «Кобза», 1992. - 230 с.
5. Чижевський Д. I. Фшософ1я Г. С. Сковороди / Д. I. Чижевський. - Х. : Прапор, 2004. - 272 с.
6. Эрн В. Сковорода. Жизнь и учение / В. Эрн // Эрн В. Борьба за логос. Г. Сковорода. Жизнь и учение. - Мн. : Харвест ; М. : АСТ, 2000. - 592 с.
«СРОДНОСТЬ» КАК ОСНОВНАЯ ИДЕЯ ПРАВОВОЙ ФИЛОСОФИИ
ГРИГОРИЯ СКОВОРОДЫ
Максимов С. И., Жданенко С. Б.
Предпринята попытка раскрыть методологическое значение концепта «срод-ности» для обоснования национальной правовой идеи. Отмечены основные философские предпосылки кордоцентризма как мировоззренческой основы понимания права. Показана преемственность философских идей Сковороды и мировой философии, а также проанализирована идея «сродности» как определяющая для обоснования справедливого общественного устройства и морального основания права.
Ключевые слова: философия Сковороды, правовая философия, «сродность», кордоцентризм, «неравное равенство», «сердце», естественное право, справедливость.
«COGNATION» (SRODNOST) AS THE MAIN IDEA OF LEGAL PHILOSOPHY OF GRYGORIY SKOVORODA
Maksymov S. I., Zhdanenko S. B.
It is an attempt to reveal the methodological meaning of concept «cognation» to justify the value of the national legal ideas. This question is of great practical importance, since the reform of the legal system should be based on the universal civilizational grounds of
law taking in account at the same time the national culture and the philosophical and legal tradition. It is shown that Skovoroda's way of life characterizes him as a person, who doesn't have disagreement between the teaching and way of life. Proclaimed values define and guide his activities.
It is noted the basic philosophical premises of cordocentrism as the ideological basis for understanding of law. It is shown the continuity of Skovoroda's philosophical ideas and world philosophy, Plato's and Christianity's influence on the formation of thinker's philosophical position. The philosophical basis of his teaching is the concept of «three worlds» and «two natures», which became the basis of development of the teaching about person. The main thing in a person is a «heart» as the emotional-volitional basis of the spirit, the scope of person's spiritual life.
Analysis of Skovoroda's creativity allows to suggest that he has original conception of law. Natural law is presentedfrom the perspective of the religious symbolic ontology, where the emphasis in the justification of the right is not on the formal side of the general subject, but on the inner spiritual essence of law.
The criterion for the person's choice of moral way of life is «cognation» with a certain type of behavior. The moral feeling is a kind of sympathy for the special way of her destiny, the call of the heart. Therefore, the positive laws must protect the individual's right to choose the moral path to its own self-realization.
The concept of «cognation» serves as a basis for criticism of external equity, based on general and universal «non-cognation». External «equal equality» Skovoroda opposes «unequal equality» as an opportunity to exercise of human capacities, as right to happiness. The ideal of «unequal equality» is the foundation and the inner meaning of Skovoroda's teachings.
The idea of «cognation» allows to synthesize the idea of social justice with the moral and Christian idea of freedom. At the same time Skovoroda's idea of law emerges not only through formal rights and responsibilities but it needs of the organization of social life, in which anyone could realize herself.
Key words: Skovoroda's philosophy, philosophy of law, «cognation», cordocentrism, «unequal equality», «heart», natural law, justice.
