Научная статья на тему 'Сравнительный анализ конституций Кубы 1976 г. И кндр 1972 г'

Сравнительный анализ конституций Кубы 1976 г. И кндр 1972 г Текст научной статьи по специальности «Экономика и экономические науки»

CC BY
256
86
Поделиться
Ключевые слова
КОНСТИТУЦії / СОЦіАЛіЗМ / РЕСПУБЛіКА КУБА / КНДР / КОНСТИТУЦИИ / СОЦИАЛИЗМ / РЕСПУБЛИКА КУБА / КPDR

Аннотация научной статьи по экономике и экономическим наукам, автор научной работы — Зинченко Е. В.

Сравнены конституции последних уцелевших бастионов самоликвидировавшейся мировой «социалистической» системы, а именно Республики Куба и Корейской Народно-Демократической Республики. Обращая основное внимание на выявление фиктивности или реалистичности принципов построения этих конституций, автор приходит к выводу о том, что их подавляющее большинство имеет идеологический декларативный характер без практического наполнения.

THE COMPARATIVE ANALYSIS OF CONSTITUTIONS OF CUBA 1976 and CNDR 1972

In article are exposed to the comparative analysis of the constitution of last escaped bastions of self-liquidated global "socialist" system, namely Republic Cuba and the Korean People’s democratic Republic. Paying the basic attention to revealing of fictitiousness or realness of principles of construction of these constitutions, the author comes to conclusion, that their overwhelming majority has ideological declarative character without practical filling.

Текст научной работы на тему «Сравнительный анализ конституций Кубы 1976 г. И кндр 1972 г»

УДК 340.5:342.4(729.1)+(519.3)

О. В. Зінченко, доктор історичних наук, доцент

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КОНСТИТУЦІЙ КУБИ 1976 р. ТА КНДР 1972 р.

Порівнено конституції останніх непорушних бастіонів самоліквідованої світової «соціалістичної» системи, а саме Республіки Куба та Корейської Народно-Демократичної Республіки. Звертаючи основну увагу на виявлення фіктивності чи реалістичності принципів побудови цих конституцій, авторка доходить висновку про те, що їх переважна більшість має ідеологічний декларативний характер без практичного наповнення.

Ключові слова: конституції, соціалізм, Республіка Куба, КНДР.

Актуальність проблеми. Перед конституціоналістами колишніх республік СРСР постає надзвичайно складне завдання докорінного власного перетворення: звільнення від марксистсько-ленінських догм, від усього спадку «теоретичної» діяльності КПРС, творчого засвоєння усього того цінного, що накопичила світова наука, відтворення дійсної науки конституційного права, розвиток якої було перервано на три чверті століття «соціалістичним» періодом історії низки країн. Таке завдання тісно пов’язується з висвітленням негативних властивостей «соціалістичних» конституцій та марксистсько-ленінського «конституціоналізму». У цьому плані яскравими ілюстраціями слугують конституції Республіки Куба та Північної Кореї, де і після тотального обвалу світової системи комунізму продовжують існувати у непорушному вигляді тоталітарні режими у формі спадкових комуністичних династій Фіделя Кастро Рус та Кім Ір Сена.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематики конституціоналізму Північної Кореї та Республіки Куба окремо і частково

торкалися Б. Гвоздарьов, В. Денисов, І. Ільїнський, А. Орлов, Б. Страшун, Б. Топорнін, Г. Шахназаров, Б. Рока, Ф. Кастро, Р. Кастро та ін. Однак їхні праці, по-перше, ґрунтувалися на ленінській ідеї диктатури пролетаріату і зазнавали визначального впливу ідей та структури Конституції СРСР 1936 р., у зв’язку з чим мали декларативно-пропагандистський характер і перешкоджали висвітленню справжньої сутності проблеми. По-друге, автори не вдавалися до порівняльного аналізу конституцій цих країн, а окремі спроби часткових порівнянь не мали систематичного характеру і зводилися нанівець їх класовою сутністю. Саме тому мету статті і становить спроба здійснити порівняльний аналіз конституцій Республіки Куба та КНДР і виявити реалістичності чи фіктивності задекларованих ними норм та викладених принципів.

Виклад основного матеріалу. Радянські правознавці вирізняли сім основних принципів соціалістичних конституцій: народовладдя та народного суверенітету; суспільної власності на основні засоби виробництва; єдності влади та зосередження основних державних повноважень в руках представницьких органів; демократичного централізму в організації та діяльності державних органів; забезпечення рівноправності прав і свобод громадян та єдності їхніх прав і обов’язків; соціалістичної законності; соціалістичного інтернаціоналізму [4, с. 17-20]. Сучасні теоретики конституціоналізму додають до такого переліку і восьмий принцип, а саме закріплення «соціалістичними» конституціями необхідності єдиної обов ’язкової політичної ідеології [10, с. 190].

Конституції КНДР 27 грудня 1972 р. та Республіки Куба 24 лютого 1976 р. мали майже однакову структуру і подібний процес свого виникнення. Перша складалась із 11 глав та 149 статей, а друга - із преамбули, 12 глав і 141 статті [6; 9]. На Кубі конституційну комісію було створено «у складі Компартії Куби ... на чолі з членом Секретаріату ЦК Бласом Рока». Після всенародного обговорення опрацьованого комісією проекту його розглядав і затверджував з’їзд комуністичної партії країни. Про його наслідки говорить той факт, що під час обговорення до проекту було внесено 16 тис. пропозицій, поправок та

доповнень, а після розгляду партійним з’їздом використано лише 60 з них, тобто кілька тисячних відсотка [7, с. 8]. В КНДР проект конституції також вироблявся створеною ЦК ТПК комісією і обговорювався на пленумі ЦК ТПК та засіданні керованого нею Єдиного демократичного вітчизняного фронту (ЄДВФ) [3, с. 309]. Звідси і випливали відбиті в конституціях норми про комуністичні партії як керівні і спрямовуючі сили суспільства та держави [6, ст. 5, с. 17; 9, ст. 4, с. 313].

Конституції підкреслювали особливості визначення соціальної природи державного ладу. КНДР проголошувалася суверенною соціалістичною державою, що представляє інтереси усього корейського народу, в якій влада належить робітникам, селянам, солдатам та трудовій інтелігенції [9, статті 1,

7, с. 311, 313-314]. Ця держава спирається на ідейно-політичну єдність усього народу, ґрунтується на союзі робітників та селян і керується робітничим класом, а також на соціалістичні виробничі стосунки та базу самостійної національної економіки. КНДР керується у своїй діяльності ідеями «чучхе» Трудової партії Кореї, в якій марксизм-ленінізм знаходить своє творче прикладання до дійсності країни [9, статті 2, 4, с. 311]. При цьому в конституції віддзеркалювались ідеї вождизму Кім Ір Сена. Так, у ст. 12 декларувалося, що «держава в усій своїй діяльності втілює в життя великий дух і метод Чхонсанрі». Останнє слово означало назву села, де Кім Ір Сен у 1962 р. випробував метод керівництва масами, який полягав у тому, що керівник «йде в низи», радиться з масами і мобілізує їх на виконання планів. У ст. 13 заявлялося, що в КНДР «генеральну лінію соціалістичного будівництва складає рух Чхонліма» - легендарного коня, з яким фактично порівнювався партійний вождь [9, с. 314].

Республіка Куба також проголошувалася соціалістичною державою робітників, селян та інших працівників фізичної і розумової праці. Їм належить уся влада, що спирається на міцний союз робітничого класу з селянством та іншими прошарками трудящих міста і села під керівництвом робітничого класу. Його організований «марксистсько-ленінський авангард -

Комуністична партія Куби - є вищою керівною силою суспільства і держави і спрямовує спільні зусилля на досягнення високих цілей побудови соціалізму та рух до комуністичного суспільства» [6, статті 1, 3, 5, с. 17]. Слід зазначити, що у цьому принципі містилася прихована суперечливість, яка полягала в остаточній невизначеності справжнього носія влади: це був насправді увесь народ чи тільки комуністична партія? Тільки об’єктивна відповідь на це запитання могла виявити реалістичність одного суб’єкта влади і фіктивність іншого. І вона містилась у преамбулі конституції, де говорилося, що кубинські громадяни були «переповнені рішучістю вести далі очолювану Фіделем Кастро переможну Революцію Монкади і «Гранми», Сь’єри та Хірону, яка ... розпочала будівництво соціалізму і продовжує його на чолі з Комуністичною партією.» [9, с. 15]. Усі означені назви були тісно пов’язані з іменем Ф. Кастро. Такі зафіксовані в обох конституціях норми, по-перше, зумовлювалися зосередженням усієї державної влади в руках партійного керівництва обох країн; по-друге, складали передумови забезпечення непохитності такого становища і виникнення корейського та кубинського вождизму в династичній формі.

Обидві конституції у різних обсягах та формах проголошували і принцип соціалістичної власності на основні засоби виробництва і своє ставлення до певних форм господарювання та власності. Конституція КНДР проголошувала усі засоби виробництва власністю держави та кооперативних організацій, державну власність - всенародним надбанням, а кооперативну - колективним надбанням об’єднаних у кооперативні господарства трудящих. Держава зміцнює і розвиває соціалістичну систему кооперативного господарства і поступово перетворює кооперативну власність на всенародну. Передбачалась і особиста власність, що складалась із заробітної платні та продукції особистого допоміжного господарства на присадибній ділянці членів сільськогосподарських кооперативів. Разом з тим лише державна та кооперативна власність проголошувалася недоторканною [9, ст. 70, с. 323]. Відповідно до конституції держава вважає вищим принципом своєї діяльності

невпинне піднесення матеріального та культурного рівня життя народу і безперервно зростаючі матеріальні багатства суспільства цілковито спрямовуються на піднесення добробуту трудящих [9, статті 18-23, с. 315315].

Конституція Республіки Куба також констатувала наявність соціалістичної системи господарства, що ґрунтувалася на соціалістичній власності усього народу на засоби виробництва та ліквідації експлуатації людини людиною. Вона передбачала державну та кооперативну власність, тобто колективну власність об’єднаних у кооперативах селян, а також власність дрібних землевласників та інших засобів виробництва. Держава заохочувала добровільне об’єднання дрібних землевласників з державними господарствами та організаціями, що виробляли сільськогосподарську продукцію. Г арантувалась особиста власність, що була результатом особистої праці. У ст. 14 декларувалося, що в країні діє заснована на соціалістичній власності соціалістична система господарства [6, с. 21]. Конституція дозволяла експропріацію майна з міркувань державної користі чи громадського інтересу за належне відшкодування. Вона констатувала прагнення держави забезпечення не тільки матеріального добробуту громадян, а й охорони природи, зокрема, піклування про утримання в чистоті вод та атмосфери, ґрунту, флори та фауни [6, статті 14, 15, 20, 22, 25, 27, с. 21-23]. Однак обидві конституції ухилялися від констатування рівності усіх форм власності, прямо чи непрямо відтискаючи особисту, тобто приватну, власність за межі закону. Поряд з державною та кооперативною власністю виділялася ще й власність громадських організацій. У ст. 23 конституції Республіки Куба проголошувалося, що держава визнає власність політичних і масових громадських організацій на майно, що призначалося для досягнення їхніх цілей [6, с. 23]. Однак звідси випливало запитання: чи гарантувалася власність неполітичних і немасових громадських організацій? У конституції відповіді на це запитання немає, тому що на практиці створення таких організацій в тоталітарних державах неможливе. В дійсності ж конструкція

«соціалістичної» власності, суб’єктами якої є держава, кооперативи та громадські організації, означає зосередження усього майна цих суб’єктів, тобто переважної частини багатства країни, під владою партійно-державної бюрократії, яка безконтрольно розпоряджається цим майном незалежно від волі конкретних власників [5, с.179]. Задекларовані конституціями норми про добробут народів як визначальну мету держав також виявляються фіктивними, що ілюструється систематичною практикою голодування народу КНДР, якому надається допомога з боку різних країн, і в першу чергу південного сусіди, та одним з найбільш низьких рівнів життя Республіки Куба.

Конституції КНДР та Республіки Куба закріплювали і принцип єдності державної влади та зосередження основних державних повноважень у руках представницьких органів. Останні утворюють усі інші органи, які є відповідальними перед першими і підзвітними їм. Так, у ст. 7 конституції КНДР проголошувалася належність усієї влади у ній робітникам, селянам, солдатам та трудовій інтелігенції [9, с. 314]. Верховні народні збори були вищим органом влади, виключно якими здійснювалася влада законодавча. В той же час цей орган не був постійно працюючим і збирався на чергові сесії один чи два рази на рік. Постійно діючим органом Верховних народних зборів була їхня Постійна рада [9, статті 73, 77, 85, с. 323-325]. Конституція Республіки Куба проголошувала верховним органом державної влади Національну асамблею народної влади, яка також збиралася лише двічі на рік на чергові сесії. У період поміж сесіями країною управляла обрана Асамблеєю Державна рада [6, статті 67, 72, 76, с. 33-35]. Однак монополія комуністичної партії на виборах вилучала будь-яке реальне представництво. «Соціалістичне представництво, - констатують автори однієї з сучасних праць з конституційного права, - насправді виявляється ще більш фіктивним, ніж розкритиковане комуністами представницьке правління» [5, с. 406].

З принципом єдності державної влади радянські правознавці пов’язували і принцип демократичного централізму. Вони вбачали його у проголошенні усіма конституціями соціалістичних країн виборності усіх органів державної

влади знизу доверху на основі демократичної виборчої системи, підзвітності нижчих органів вищим, обов’язковості виконання рішень та постанов других тощо. Конституції КНДР та Республіки Куба також передбачали вирішення питань органами влади на підставі демократичного централізму [6, ст. 66, с. 32; 9, ст. 9, с. 314]. Отже, обидва принципи були фіктивними і мали пропагандистський характер. Перший приховував реальність партійної влади. Принцип демократичного централізму нехтував інтересами меншості та підпорядкованих органів, і не тільки обираних народом представницьких, а й партійних. Він попереджав виникнення опозиції. Недемократичною була й виборча система, що не передбачала альтернативних кандидатів іншої політичної орієнтації. Ці принципи приховували цілковиту концентрацію реальної влади в руках вищого органу комуністичної партії. Саме останні опрацьовували проекти рішень та постанов, які формально «ухвалювалися» представницькими органами. В той час, як останні збирались лише двічі на рік на декілька днів, політичні бюро та центральні комітети комуністичних партій були постійно діючими органами і мали у своєму складі галузеві відділи для управління усіма сферами життя країни.

З декларативним характером конституційних норм пов’язувався і принцип забезпечення рівноправності демократичних прав і свобод та єдності останніх з обов’язками. Конституція КНДР проголошувала їх широкий перелік: від 17-літнього віку обирати та бути обраним, свободу слова, друку, зборів, об’єднань та демонстрацій, вільної діяльності демократичним політичним партіям та громадським організаціям, свободу віросповідань та антирелігійної пропаганди, подання скарг та заяв, право на працю, відпочинок, отримання безоплатної медичної допомоги, матеріальної допомоги на випадок втрати працездатності, право на освіту, недоторканність особи, житла і таємниці листування [9, статті 52-64, с. 320-322]. Стаття 56 гарантувала платню за працю «відповідно до її кількості та якості» [9, с. 321]. Однак це була одна з міфологем, оскільки визначити якість різноманітної праці, а часто і кількості може лише ринок, вплив якого на заробітну платню «соціалізм»

виключає, залишаючи розв’язання проблеми на довільне міркування влади. Громадяни зобов’язувалися послідовно дотримуватися законів держави, правил соціалістичного співжиття та соціалістичних норм поведінки, високою мірою виявляти дух колективізму, зокрема, «створювати революційну атмосферу самовідданої боротьби на захист інтересів суспільства та народу, інтересів Батьківщини та революції», свідомо і добросовісно брати участь у праці, суворо дотримуватися дисципліни праці і робочого часу, бережливо ставитися до державної та суспільної власності, боротися проти будь-яких явищ розкрадання та марнотратства, підносити революційну пильність стосовно підступів імперіалістів та ворожих елементів усіх мастей, що виступають проти соціалістичного ладу країни, суворо дотримуватися державної таємниці, захищати Батьківщину [9, с. 322-323]. «Ці формулювання взяті не із гротескного зображення якимось письменником тоталітарного суспільства, - зазначають автори «Конституційного права зарубіжних країн». - Це уривки з чинної Конституції, яку, зрозуміло, не можна вважати цілком правовим документом. Нам вони здаються дикими, але було б помилкою забувати, що ще зовсім недавно подібні тексти в нашій країні вважалися цілком нормальними і є ще сили, які хотіли б ті часи повернути» [5, с. 110].

Кубинська конституція також надавала своїм громадянам право на працю, відпочинок із щоденними вихідними та щорічною відпусткою, захист у разі інвалідності, втрати працездатності, захворювання та старості, право на охорону, безпеку та гігієну праці, на освіту, фізичне виховання, заняття спортом та розваги. Визнавалися свобода слова та друку «відповідно до цілей соціалістичного суспільства» і «їх виключного використання на службу трудовому народу та в інтересах суспільства» з регулюванням цих свобод законом. Проголошувалися право зборів, демонстрацій та об’єднань, свобод совісті, недоторканність житла, листування, особи, право скарг та прохань [6, статті 44-57, 62, с. 28-31]. Громадяни зобов’язувалися зберігати державну та суспільну власність, суворо дотримуватися конституції, дисципліни праці та

правил соціалістичного співжиття, поважати права інших, виконувати громадянські та громадські обов’язки, захищати Батьківщину [6, статті 63-65, с. 31-32].

Принцип рівності прав і свобод органічно пов’язується з принципом соціалістичної законності, в якій вбачався важливий метод здійснення державного керівництва суспільством, процесу створення і зміцнення нових суспільних відносин та збереження політичного ладу. Так, у конституції КНДР встановлювалося, що держава охороняє соціалістичний лад від підривних дій внутрішніх і зовнішніх ворожих елементів [9, ст. 11, с. 314]. Саме для виконання таких завдань передбачалися спеціальні суди та спеціальні прокуратури [9, статті 133, 136, 143-144, с. 332-334]. При цьому наголошувалася норма про незалежність судів у розгляді справ та судовій діяльності і тверду опору на закон [9, ст. 140, с. 333]. Подібні положення містяться і в конституції Республіки Куба, за винятком норм про спеціальні суди та прокуратури [6, статті 121-123, 125, 130, с. 47-49]. Однак і принцип забезпечення рівності прав громадян, і принцип соціалістичної законності також були фіктивними. В усіх «соціалістичних» країнах діяли закони про цензуру, кримінальні кодекси містили статті про антидержавну та антисоціалістичну підривну діяльність, функціонували органи політичної поліції, що зводило нанівець будь-які декларовані конституціями свободи.

У принципі соціалістичного інтернаціоналізму радянські правознавці вбачали забезпечення національної рівноправності та братського єднання націй і народностей в кожній окремій країні і закріпленні ідей рівноправності, дружби та співпраці між братськими державами в інтересах побудови ними соціалізму [4, с. 20]. Такі положення містилися в обох конституціях [6, статті 11, 12, с. 19-20; 9, ст. 16, с. 315]. В них непрямо говорилось і про необхідність забезпечення кожною «соціалістичною» державою єдиної обов’язкової політичної ідеології. Так, конституція КНДР заявляла про послідовне здійснення культурної революції, виховання усіх трудящих будівниками соціалізму і комунізму, побудову дійсно народної і революційної культури,

виступи проти культурної агресії імперіалізму, усунення в усіх галузях образу старого суспільства і всебічне ствердження нового, соціалістичного життя. Констатувалося застосування державою основ соціалістичної педагогіки, виховання зростаючого покоління стійкими революціонерами, людьми нового, комуністичного складу, використання ідей марксизму-ленінізму в науково-дослідницькій роботі, самобутній революційній літературі та мистецтві [9, статті 36-39, 44-45, с. 318-319]. Офіційна культура цієї тоталітарної держави ґрунтується на ідеології боротьби з ворогами, ворожим оточенням, ігноруючи той факт, що це оточення складають людські суспільства.

Таким чином, образ ворога є важливою складовою частиною політичної культури «соціалістичної» держави і пронизує не тільки нав’язану суспільству ідеологію, а й конституцію, заміщаючи гуманістичні ідеї ідеями класового антагонізму. Стаття 10 конституції проголошувала, що КНДР «здійснює диктатуру пролетаріату і втілює в життя класову лінію і лінію мас», а в ст. 11 констатувалося, що «держава охороняє соціалістичний лад від підривних дій внутрішніх і зовнішніх ворожих елементів і, підсилюючи ідеологічну революцію, революціонізує усе суспільство і перетворює його на взірець робітничого класу» [9, с. 314]. Сучасні правознавці називають конституцію КНДР «найбільш тоталітарною з «соціалістичних» конституцій», на прикладі якої можна побачити «доведений до крайності “соціалізм”» [5, с. 167, 178]. Конституція Республіки Куба також заявляла, що держава спрямовує, розвиває і заохочує розвиток освіти, культури та науки за допомогою світогляду, що ґрунтується на марксизмі-ленінізмі, сприяє комуністичному вихованню нових поколінь і підготування дітей, молоді та дорослих до громадського життя. Освіта дітей та молоді у дусі комунізму проголошувалась обов’язком усього суспільства. Уся така система освіти була покликана виховувати увесь народ у тоталітарному дусі за тієї неодмінної умови, що ніхто не має ні права, ні можливостей уникнути такої освіти. Підкреслювалася свобода творчої та науково-дослідницької діяльності, а також художньої

творчості тією мірою, у якій їх зміст не суперечить революції [6, статті 38, 39, с. 25-27].

Висновки. Здійснений порівняльний аналіз конституцій КНДР та Республіки Куба дає істотні підстави констатувати таке. Ці основні закони у своїх перших главах чи розділах регулюють саме підвалини суспільного ладу (устрою). З точки зору їхніх укладачів це становить головне і основне в конституції, з чого випливає усе останнє, охоплюючи і права та свободи громадян. З восьми принципів побудови цих конституцій лише два, а саме другий та восьмий, що стосуються характеру власності на засоби виробництва та обов’язковості єдиної політичної ідеології, виявляються реалістичними і домінуючими. Інші шість принципів мають політичний декоративний характер. Принципи народовладдя, єдності влади та демократичного централізму в організації та діяльності органів влади спростовуються нормами про комуністичні партії як керівну та спрямовуючу силу суспільства і держави. Принцип забезпечення рівноправності громадян також зводиться нанівець належністю влади керівництву комуністичної партії, класовим характером державного ладу, неприпустимістю опозиційних формувань та їхньої політичної платформи, передбаченим переслідуванням та покаранням спрямованих проти соціалістичного ладу гасел та дій. З цим конкретно пов’язуються і принципи соціалістичної законності та соціалістичного інтернаціоналізму. На вихолощення декларованих прав і свобод спрямовуються і конкретизовані обов’язки громадян, що мають яскраво виражений примусовий характер. Отже, означені принципи свідчать про те, що конституції передбачали виключно силовий тиск держави, тобто керівництва комуністичних партій у формі спадкових династій Кім Ір Сена та Фіделя Кастро Рус, на суспільний лад обох «соціалістичних» країн. Саме ці дві конституції яскраво ілюструють крайнощі «соціалізму».

ЛІТЕРАТУРА

1. Гвоздарев, Б. (проф.). Вступительная статья / Б. Гвоздарев //

Республика Куба. Конституция и законодательные акты / под ред. Б. И. Гвоздарева. - М. : Прогресс, 1980. - С. 12-30.

2. Давид, Р. Основные правовые системы современности / Р.Давид, К. Жоффре-Спинози. - М. : Междунар. отношения, 1999. - 400 с.

3. Денисов, В. И. Вводная статья / В. И. Денисов // Конституции социалистических государств : в 2 т. - М.: Юрид. лит., 1987. - Т. 2. - С. 6-14.

4. Ильинский, И. П. Вступительная статья / И. П. Ильинский // Конституции социалистических государств : в 2 т. - М. : Юрид. лит., 1987. -Т. 1. - С. 17-22.

5. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учебник : в 4 т. / отв. ред. Б. А. Страшун. - М. : БЕК, 1996. - Т. 3. - 499 с.

6. Конституция Республики Куба 24 февраля 1976 г. // Конституции социалистических государств. - Т. 2. - С. 15-50.

7. Орлов, А. Г. Вводная статья / А. Г. Орлов // Конституции социалистических государств. - Т. 2. - С. 6-14.

8. Республика Куба. Основы государственного строя. - М. : Юрид. лит., 1978. - 320 с.

9. Социалистическая Конституция Корейской Народно-Демократической Республики 27 декабря 1972 г. // Конституции социалистических государств. -Т. 2. - С. 313-334.

10. Чиркин, В. Е. Конституционное право зарубежных стран / В. Е. Чиркин. - М. : Юристъ, 1999. - 568 с.

СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ КОНСТИТУЦИЙ КУБЫ 1976 г. и КНДР 1972 г.

Зинченко Е. В.

Сравнены конституции последних уцелевших бастионов самоликвидировавшейся мировой «социалистической» системы, а именно Республики Куба и Корейской Народно-Демократической Республики.

Обращая основное внимание на выявление фиктивности или реалистичности принципов построения этих конституций, автор приходит к выводу о том, что их подавляющее большинство имеет идеологический декларативный характер без практического наполнения.

Ключевые слова: конституции, социализм, Республика Куба, КНДР.

THE COMPARATIVE ANALYSIS OF CONSTITUTIONS OF CUBA 1976 and CNDR 1972

Zinchenko

In article are exposed to the comparative analysis of the constitution of last escaped bastions of self-liquidated global "socialist" system, namely Republic Cuba and the Korean People’s democratic Republic. Paying the basic attention to revealing of fictitiousness or realness of principles of construction of these constitutions, the author comes to conclusion, that their overwhelming majority has ideological declarative character without practical filling.

Key words: Constitutions, socialism, Republic Cuba, KPDR.