CC BY
443
УДК 321.7
Л. О. Малишенко, кандидат політичних наук, доцент СПЕЦИФІКА ЛОБІЮВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Охарактеризовано проблеми лобізму в Україні, зумовлені відсутністю нормативно-правової бази, що забезпечувала б легітимність зазначеного феномену. У результаті лобізм суспільною свідомістю ідентифікується з корупцією, що дискредитує цивілізовані основи лобізму. Розкрито особливості процесу лобіювання в Україні.
Ключові слова: лобізм, корупція, легітимність, просування інтересів, політичні свободи, публічність.
Актуальність проблеми. Процес формування сучасного суспільства в Україні вимагає подальшого розвитку демократичних атрибутів та ознак, одним з яких є, безумовно, і лобізм.
Аналіз останніх джерел і публікацій. Загальні основи наукового аналізу теорії груп інтересів, груп тиску та лобізму в політиці заклали в своїх дослідженнях Г. Алмонд, А.Бентлі, Р. Даль, М. Дюверже, М. Олсен, Д. Трумен,
Ф. Шмиттер та ін.
Представники радянської науки (наприклад, М. Зяблюк, М. Крутоголов, С. Кочерян, О. Мішин) розглядали лобізм як буржуазний феномен та заперечували його наявність у Радянському Союзі.
Перші фундаментальні напрацювання щодо аналізу зазначеного феномену у вітчизняній політології почали з’являтися в 90-х роках ХХ ст. Дослідники звертали увагу на понятійний апарат, сутність лобізму, світовий досвід та історію виникнення зазначеного явища у пострадянських країнах.
На сучасному етапі важливу увагу приділяють дослідженню проблем правового регулювання лобістської діяльності, оскільки особливість сьогодення в Україні полягає в інтенсифікації лобістської діяльності на всіх рівнях. Провідна роль у цьому напрямі належить Інституту професійного лобіювання та адвокасі (ІПЛА). Колектив Інституту поклав на себе завдання сприяти підвищенню суспільного розуміння ролі і функцій лобіювання та адвокасі в державному управлінні та їх ефективному використанню для розв’язання значущих соціально-економічних проблем, а також створення наукового майданчика для проведення фахових дискусій щодо перспективності такої діяльності в Україні (офіційний сайт зазначеної організації -http://lobbying.in.ua). Наведена інформація, динаміка оновлення сайта, проблематика блогів, безумовно, свідчать про високий професіоналізм команди фахівців Інституту (а саме Д. Базилевича - директора Інституту, М. Дробака, В. Жугай, В. Несторовича та ін.).
Мета статті - виявити і охарактеризувати основні форми та технології лобіювання в Україні, зумовлені відсутністю нормативно-правової бази.
Для досягнення мети авторка виконувала такі завдання:
- аналіз тлумачення поняття «лобізм»;
- з’ясування основних форм та технологій лобіювання в сучасній Україні;
- доведення позитивного змісту лобізму як суспільно-політичного феномену і важливого чинника демократизації відносин бізнесу та влади.
Виклад основного матеріалу. Суспільна свідомість неоднозначно сприймає цей феномен, оскільки він має позитивне та негативне тлумачення.
В українських реаліях лобіювання асоціюється з «протекціонізмом», «підкупом», «корупцією» та «хабарництвом», тобто має кримінальне забарвлення. Особи, які займаються цим професійно, розглядаються крізь призму «тіньової» діяльності. Тому необхідно визначитися із тлумаченням терміна «лобізм» та його похідних і довести позитивний зміст цього феномену як необхідної складової демократичного процесу.
Слово «лобізм» має власну історію. Згідно з «Оксфордським словником» слово «lobby» вперше було письмово зафіксовано у 1553 р. У той час ним позначалися прохідні коридори, переважно у монастирях. Від них відходили двері до окремих кімнат, галерей, тихих кутів, які й ставали місцем зустрічей зацікавлених осіб із «зовнішнього» для монастиря світу та його мешканців, що володіли у той час чималою владою, у тому числі за межами релігійної споруди. Проте політичного відтінку воно набуло в Англії у 1640 р., коли «lobby» почали називатися приміщення навколо залів засідань у будинку Палати громад Британського парламенту (Центральний Вестибюль Британського Парламенту (англ. Central Lobby). Англійською «lobby» означає «кулуари», «коридори».
Як частина англосаксонської політичної культури даний термін потрапив через океан та отримав своє «друге народження» у процесі становлення американської державності. Так, один із авторів-розробників Конституції США, а згодом Президент країни Дж. Медісон досить часто згадував термін «lobby» у своїх промовах. Він фактично охарактеризував його у № 10 статті «Федераліста» як групи громадян, що належать до більшості або меншості суспільства, об’єднаної загальними інтересами, які протистоять інтересам інших громадян. У 1808 р. термін «lobby» було зафіксовано у стенограмі дебатів Конгресу США 10-го скликання. Насамперед ним було позначено групу осіб, які намагалися будь-якими діями вплинути на законодавців за межами палат американського парламенту. Далі, за часів 18-го американського Президента У. Гранта (18691877), генерала, який зазнав слави в роки громадянської війни 1861-1865 рр., цей термін означав вітальню, а точніше, фойє резиденцій, де після «важкої праці» збиралися відпочивати сенатори та конгресмени. Вони зустрічалися з різними людьми, і в процесі спілкування обіцяли виконати їхні прохання. Дуже часто це супроводжувалося матеріальним заохоченням з боку зацікавлених осіб, що і призвело до виникнення похідної від «lobby» - «лобіювання», яке асоціювалося з «протаскуванням» через владні структури необхідних законопроектів, або з покупкою голосів за гроші [1; 2].
Закономірно, що вперше юридична регламентація лобізму відбулася в США. Ще в 1946 р. було ухвалено спеціальний закон (Federal Regulation of Lobbying Act), автори якого апелювали до прийнятої у 1789 р. Першої поправки до Конституції США, що гарантує, зокрема, право громадян звертатися в офіційні органи зі скаргами. За цим законом лобісти мають обов’язково реєструватися у секретаря Сенату і клерка Палати представників, повідомивши при цьому галузь своїх інтересів. Лобіст також зобов’язаний під присягою надати письмову заяву, в якій наводиться низка даних: найменування і адреса своєї установи; ім’я і адреса наймача; строки наймання; сума винагороди, що виплачується йому; мета і сума, виділена на витрати. До речі, закон не обме-жує розмір коштів, які витрачаються на лобіювання, проте забороняє використовувати федеральні кошти. Крім того, лобіст чотири рази на рік повинен надавати відповідним органам свій фінансовий звіт. Легалізація цієї діяльно-сті дозволила зробити прозорими відносини влади і бізнесу, аби виборці могли бачити, чиї інтереси відстоює той або інший політик [3].
На сьогодні лобіювання існує в більшості демократичних країн, кожна з яких на власній практиці реалізує можливості цього феномену. Різниця у підходах - в одних країнах відстоювання бізнес-інтересів у владних структурах легалізовано, а в інших це відбувається завдяки корупції, хабарництву та інших кримінальних заходів. Нині поняття «лобіювання» офіційно закріплене у США, Великій Британії, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Грузії, Польщі, Литві, Угорщині, а також в офіційних актах Європейського Союзу, Ради Європи та модельному законотворенні СНД. В Україні спроба легалізації лобіювання відбувалася тричі: 1999 р., 2003 р., 2009 - 2010 рр., але невдало. Це свідчить про те, що ухваленню спеціального закону передує роз’яснювальна робота відносно тлумачення лобіювання як дійового правового інструменту ведення діалогу між бізнесом та владою.
Особливість сприйняття громадськістю нашої країни лобістської діяльно-сті як негативного чинника має підстави. Лобіюванням прийнято називати будь-яке проштовхування того чи іншого рішення - нехай це буде корупція, тиск, «обмін послугами» і под. Однак і лобізм, і корупція - це засоби просування інтересів. Проте відмінність їх принципова і провести її можна за трьома основ-ними аспектами: мотиваційним, процедурним та соціальним. Необхідність у «реабілітації» лобізму шляхом його відокремлення від корупції виникає з розуміння того, що в демократичному суспільстві циркулюють і стискаються часто протилежні і суперечливі один одному приватні інтереси. А оскільки справжня демократія - це насамперед толерантність до вираження приватних думок та інтересів, то виникає необхідність у забезпеченні їх оцінювання, відбору, збалансованості різних точок зору. Саме за допомогою відкритого, публічного лобізму досягається баланс інтересів. Він покликаний полегшити циркуляцію приватних інтересів у суспільстві, а також оптимізувати їхнє співвідношення з системою суспільних цінностей. Тому нарівні з такою демократичною процедурою, як загальне, таємне та рівне голосування, лобізм сам по собі становить цінність відповідно до політичних прав і свобод. Своєрідним соціальним «барометром» оцінювання інтересів виступає ідея суспільного (національного) блага. Остання зводиться до системи фундаментальних цінностей, на яких ґрунтується система суспільних відносин у тій чи іншій країні. У демократичному суспільстві це ліберальні цінності, права і свободи: право на життя, захист і приватну власність, політичні і громадянські права тощо. Тому дуже важко лобіювати приватні інтереси, які стосуються, наприклад, свободи друкування або права приватної власності. До того ж в демократичних країнах у межах ідеї суспільного блага пріоритетне місце посідають національні інте-реси та обороноздатність. Тому не менш важко лобіювати питання, пов’язане з ослабленням оборонної могутності держави. Таким чином, цивілізоване лобіювання полягає у співвідношенні наслідків, які спричинить ухвалене рішення, з системою суспільних цінностей і національної безпеки. Звідси лобіст змушений доводити, що його питання не суперечить їм, і подібна аргументація є необхідною частиною цивілізованого лобіювання. Корупція ж, навпаки, не передбачає такого співвідношення, вона руйнує основи моралі, ставлячи приватний інтерес вище системи цінностей усього суспільства.
Перш за все лобізм означає справляння психологічного впливу на мотиваційну сферу того, хто уповноважений ухвалювати рішення (але це аж ніяк не сам процес його ухвалення). Справляння впливу такого роду можливо трьома засобами: переконанням, підкупом і примушуванням (чинення тиску, шантаж). Переконання - не що інше, як раціональне аргументування в процесі справляння впливу, і воно притаманне тільки лобізму. З психологічної точки зору воно зводиться до добровільного, тобто вільного від страху перед примушуванням або від користі, розуміння необхідності досягнення якогось загального блага або балансу інтересів шляхом ухвалення «підказаного» рішення. Отже, лобізм є сукупністю стратегій, технологій і прийомів, мета яких полягає у переконанні особи, яка ухвалює рішення, щодо доцільності лобійованого питання з позицій суспільного блага. У кожному разі лобіст змушений удаватися до переконання, інакше він перейде в розряд або хабародавців, або шантажистів. Навпаки, корупція оперує такими важелями мотивації, як корисливий інтерес особи, котра ухвалює рішення. З цієї точки зору неприпустимо, аби чиновник отримував гроші за сприяння у просуванні питання (виступав як лобіст) і тим більше отримував винагороду як особа, що ухвалює рішення.
До речі, у США конгресмен, якого використовують для просування інте-ресів, не має права отримувати особисто для себе грошей від лобістів. У крайньому разі, винагорода може надійти в його виборчий фонд. Проте лобісти як посередники отримують за своє вміння переконувати пристойну винагороду. Що стосується примушування, то це вже сфера технологій тиску і шантажу, які в кінцевому разі апелюють до страху перед можливими наслідками непоступливості чиновника. Таким чином, і корупція, і тиск як форми зміни мотивацій суперечать принципам вільного і добровільного обміну думками. Вони аж ніяк не сприяють
оптимізації та досягненню балансу приватних інтересів. Якщо відкрите і гласне лобіювання від корупції на практиці відрізнити досить легко, то «тіньовий» лобізм дуже часто межує з корупцією. У цьому разі ці поняття практично тотожні. Так, в Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції» надано таке визначення корупції: «... - це використання особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей, зловживання державною владою для одержання користі в особистих цілях» [4]. За визначенням міждисциплінарної групи з проблем корупції Ради Європи корупція - це хабарництво або будь-яка протизаконна поведінка осіб, яким доручено виконання певних обов’язків у державному або приватному секторі. Вона призводить до порушення обов’язків, покладених на них згідно зі статусом державної посадової особи, приватного співробітника, незалежного агента або іншого роду відносин і має на меті отримання будь-яких незаконних вигод для себе чи інших осіб. В інструкції, підготовленій секретаріатом ООН, зазначена поведінка визнається як корупція:
1) розкрадання, привласнення державної власності посадовими особами;
2) зловживання службовим становищем для отримання невиправданих вигод (пільг, переваг) у результаті неофіційного використання офіційного статусу;
3) конфлікт інтересів між громадським обов’язком і особистою користю. [3].
Основний наголос робиться на незаконності вигоди, пільг або привілеїв, а також на негласному ухваленні рішень. Це і є «точкою перетинання» «тіньового» лобізму та корупції, що має місце в світовій практиці.
Україна крокує власним шляхом. Багато гучних справ, які, за визначенням, могли б стати корупційними, не мали відповідних тлумачень у законах, були призупинені через відсутність складу злочину. Майже всі випадки «тіньового» лобізму в Україну за наведеними визначеннями - корупція, однак «складу злочину», як правило, не мали. Утім, лобізм не був би «тіньовим», якби не здійснювався негласно і не мав на меті отримання невиправданих пільг чи привілеїв. І за механізмом зацікавленості суб’єктів лобіювання «тіньовий» лобізм подібний корупції, як грубим її формам, наприклад, хабарництву, так і наданням невиправданих пільг в обмін на фінансову або іншу підтримку на виборах (це явище дуже поширене в Україні). В останньому разі механізм зацікавленості чиновників не є «класично» корупційним - чиновник начебто не отримує прямої матеріальної винагороди, але в перспективі забезпечення його подальшої політичної кар’єри надасть можливість матеріальних вигод у вигляді службової машини, житлової площі, різних пільг тощо. У розмежуванні «тіньового» лобізму і корупції першочергове значення має спосіб, за допомогою якого були реалізовані і «легітимізовані» інтереси. Крім того, якщо корупційна дія не передбачає ініціювання змін у законодавстві, то «тіньовий» лобізм досягає реалізації інтересів шляхом ухвалення нормативних актів. Їх він використовує як інструмент досягнення своїх цілей, наприклад, невиправданих пільг.
Така точка зору методологічно дуже важлива, бо дає можливість поставити завдання демократизувати лобізм. У практиці просування інтересів відомі й інші форми взаємодії бізнесу і політики, наприклад, «ідеологічна аргументація» і «обмін послугами» [5]. Така форма дуже поширена в парламенті України і зводиться до прийняття законопроектів щодо функціонування цілих сфер економіки або прийняття пільг для соціальних груп під тиском ідеологічної аргументації, наприклад, «захисту інтересів національного товаровиробника» або «трудових колективів у процесі приватизації» тощо. Проштовхують подібні рішення, як правило, ідеологічно налаштовані партії, депутатські групи чи фракції, які майже не пов’язані з промисловими
або підприємницькими колами. Головною метою такого, умовно кажучи, «лобіювання» є напрацювання політичного «капіталу», позитивного іміджу в очах, скажімо, виборців.
Посадові особи з органів виконавчої влади також можуть підтримувати такі рішення, керуючись політичними мотивами. Тому, враховуючи відмінність мотивів, таке просування рішень дещо відрізняється від класичних форм лобіювання. Не слід розуміти під лобіюванням політичний шантаж або всі різновиди тиску (політичного, соціального чи економічного). Різниця тут дуже істотна: лобіювання, як правило, характеризується добровільною взаємодією і переконливим характером впливу. Навпаки, політичний шантаж і всі форми тиску ґрунтуються на загрозі застосування неадекватних, іноді навіть силових заходів у разі невиконання структурами влади вимог «лобістів». Прикладів такого «лобіювання» в пострадянській Україні більш ніж достатньо. Так, тиск шахтарів на уряд з метою вибивання заробітної плати, ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи, донецьких груп впливу на центральні органи виконавчої влади з метою надання дотацій вугільній промисловості тощо. Проте в деяких випадках групи впливу підприємців змушені вдаватися до засобів тиску на уряд або парламент.
Слід відзначити, що форми лобізму в Україні досить різноманітні. Основними з них є прямий одноособовий (індивідуальний) лобізм, який ґрунтується на особистих зв’язках підприємців з чиновниками і на сьогодні дуже поширений. Його собі можуть дозволити лише найпотужніші підприємства чи компанії, він належить до «тіньового» типу лобіювання і здійснюється зазвичай у структурах виконавчої влади. До іншої форми «тіньового» лобіювання можна віднести клановий лобізм - просування інтересів підприємств чи компаній, які належать кланам (бізнес-політичним групам). Такий лобізм дуже ефективний, бо спирається на «авторитет» і можливості групи бізнесменів та банкірів, які діють дуже згуртовано і володіють значними фінансовими ресурсами, заангажованими партіями і ЗМІ, а також потужними особистими зв’язками серед істеблішменту. Таке лобіювання на відміну від «одноособового» може здійснюватися й начебто публічно, за допомогою залучення партій, фракцій, ЗМІ, однак справжню мету публічних аргументів переважно приховують. Головна мета кланового лобіювання - майже завжди одержання привілейованого становища для одного чи невеликої групи «споріднених» підприємств.
До особливої форми лобізму в Україні можна віднести багатовекторне лобіювання - лобістська діяльність, яка відбувається за допомогою всіх можливих засобів і в усіх можливих напрямах впливу. Для цього використовують: міждержавні структури, лобістські структури (асоціації, спілки тощо), парламентські лобістські групи (фракції чи окремі депутати), державні комітети чи комітети при уряді, окремі міністерства, посадових осіб в уряді, держкомітетах, помічників, радників при прем’єр-міністрові та Президентові [6].
До типових для України форм «тіньового» лобіювання належить і самопротегування. Його механізм ґрунтується на можливості певної державної структури, відомства брати безпосередню участь в економічній діяльності, наприклад, засновувати підприємства чи дотувати вже діючі. В останньому випадку відомство поєднує аж три функції: воно займається економічною діяльністю, протегує «своїм» підприємствам та у крайньому разі лобіює ухвалення сприятливих нормативних актів. З огляду на зацікавленість відомства у лобіюванні така форма лобізму і називається самопротегуванням. Серед основних форм лобізму можна назвати й парламентський лобізм. Він не зав-жди відбувається публічно та колегіально. Тому слід розмежовувати «тіньовий» парламентський лобізм, який розпадається на різновиди, і «відкритий», що ґрунтується на публічній аргументації та колегіальності ухвалення рішень.
Проте український варіант лобізму має дуже специфічну форму. У нас розвивається абсолютно нехарактерний для інших держав процес «завойовування» політичних партій національним бізнесом. У цьому
можна побачити хоч і не цілком західну, але одну з можливих форм захисту бізнесу в умовах становлення демократії.
Те, що лобізм існує і став вагомою складовою українських реалій, зрозуміло всім. Особливість нинішнього періоду в Україні полягає в інтенсифікації лобістської діяльності на всіх рівнях. Безумовно, в українських реаліях важко назвати лобізм демократичним чинником. Проте не можна виключити його зі світової демократичної практики. На сьогоденні цивілізований лобізм відіграє одну з ключових ролей у процесі розвитку демократії. Суспільне значення лобізму можна розглядати з декількох точок зору:
- лобізм - це соціальна форма реалізації приватних інтересів у тому значенні, що він передбачає їх просування та легалізацію;
- впливаючи на управлінські рішення, лобізм змушує «триматися у формі» органи державної влади і управління, у певному значенні конкурує, змагається з ними, додає їм великої динаміки і гнучкості. За умов поділу влади кожна з гілок влади може використовувати те чи інше лобі у своїх інтересах;
- лобізм виступає інструментом самоорганізації громадянського суспільства, за допомогою якого мобілізується суспільна підтримка чи опозиція певному законопроекту, справляється вплив на політику. Лобізм у цій ситуації є свого роду суперником бюрократії;
- лобізм створює можливості для забезпечення інтересів меншості, бо виступає специфічною формою вияву політичного плюралізму;
- лобізм утілює свій принцип свободи соціальних недержавних структур - асоціацій, громадських організацій, суспільних верств тощо;
- лобізм дозволяє розширювати інформаційну і організаційну базу ухвалених рішень і набагато пильніше звернути увагу на певні актуальні проблеми. Лобісти забезпечують органи державної влади потоком інформації з того чи іншого питання, що виноситься на парламентське слухання, інформують законодавців про те, що відбувається на відповідних соціальних рівнях;
- лобізм можна розглядати як інструмент взаємодії представницької і виконавчої влади;
- лобізм можна оцінювати і як ширший засіб досягнення компромісу, спосіб взаємного урівноваження і примирення між собою різноманітних інтересів;
- лобізм і лобістські організації - це повноправні, дієві інститути демократії в суспільстві.
Таким чином, лобізм має вагомі підстави для свого існування. Проте він, як і будь-який інший соціальний засіб, може бути застосований або на благо всьому суспільству, або у вузькопартійних, вузькогрупових та інших «вузьких» інтересах. Усе залежить від соціально-економічного, політичного і культурного тла, від обставин, що можуть наділити лобізм як плюсами, так і мінусами. Суспільство і держава повинні спільно брати участь у налагодженні механізмів трансформації негативних моментів лобіювання в позитивні, використанні ефективних інструментів мінімізації шкідливих результатів від лобізму та нарощуванні позитивних, утвердженні його цивілізованих основ. Безперечно, краще створювати легальні форми для лобіювання з тим, аби їх можна було хоч якось контролювати.
Висновки. Сьогодні діяльність вітчизняних лобістів не регламентується жодними законодавчими актами. Хоча були три спроби: 1999 р., 2003 р., 2009- 2010 рр., але невдалі. Лише сила закону встановить кордон між лобіюванням і діями, які спрямовані на отримання односторонніх переваг, що вже подібно корупції. У законі має бути прописано, хто може займатися лобістською діяльністю, а хто такого права не має. Головне завдання сучасного українського політикуму - забезпечити лобізм науково обґрунтованою і, найголовніше, дійовою нормативно-правовою базою і повернути його на користь державним інтересам.
ЛІТЕРАТУРА
Нестерович В. Ф. Етимологія та феномен поняття «лобіювання»: гносеологічний вимір / В. Ф. Нестерович // Бюл. М-ва юстиції України. - 2010. - № 1. - С. 40-51.
Нестерович В. Ф. Основні підходи до визначення поняття «лобіювання» / В. Ф. Нестерович // Вісн. Луганськ. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. - 2010. - № 1. - С. 50-58.
Зарубежный опыт правового регулирования лоббистской деятельности [Електронний ресурс ] . - Режим доступу: http: //www. gr.ru/content/5 3
Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» / [Електронний ре-сурс ]. - Режим доступу: http://kiev-arhiv.gov.ua/arkhiv/zapobigannja-projavam-korupciji/
Чумак С. Пролобіювати лобіювання [Електронний ресурс ] / С. Чумак // Українська Правда, 02.07.2011 - Режим доступу: //www.pravda.com.ua/columns/2011/06/ 2/6264302/
Лобізм - неузаконена українська реалія [Електронний ресурс ]. - Режим доступу: http://www.academia.org.ua/?p=622
СПЕЦИФИКА ЛОББИРОВАНИЯ В СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЕ
Малышенко Л. А.
Охарактеризованы проблемы лоббизма в Украине, которые обусловлены отсутствием нормативно-правовой базы, обеспечивающей легитимность данного феномена. В результате лоббизм общественным сознанием идентифицируется с коррупцией, что дискредитирует цивилизованные основы лоббизма. Раскрыты особенности процесса лоббирования в современной Украине.
Ключевые слова: лоббизм, коррупция, легитимность, продвижение интересов, политические свободы, публичность.
ТИК PECULIARITIES OF LOBBYISM PROCESS IN MODERN UKRAINE
Malyshenko L. О.
The problems of lobbyism in Ukraine which are determined by absence of legislative base, providing legitimacy of this phenomenal. As a result, lobbyism is identified by public opinion with corruption, that discredits civilized basic of lobbyism. The author discloses the peculiarities of lobbyism process in modern Ukraine.
Keywords: lobbyism, corruption, legitimacy, promotion of interests, political freedom, publicity.
