CC BY
96Створення інноваційного освітнього середовища в процесі професійної підготовки майбутнього вчителя
Шапран О.І., Шапран Ю.П.
ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди ”
Анотації:
Розглянуто сутність та структура інноваційного освітнього середовища. Проаналізовані
відмінності між поняттями «інноваційне освітнє середовище» та «інноваційний освітній простір».
Визначено показники оцінки ефективності функціонування інноваційного освітнього середовища та педагогічні умови його формування. Зазначено, що структурно інноваційне освітнє середовище складається із трьох взаємопов'язаних компонентів. Виникнення інноваційного середовища є результатом існуючих протиріч між інноваційною практикою та консервативними формами освіти .
Ключові слова:
інноваційне освітнє середовище; інноваційний простір , педагогічна інноватика.
Шапран О.И., Шапран Ю.П. Создание инновационной образовательной среды в процессе профессиональной подготовки будущего учителя. Рассмотрена сущность и структура инновационной образовательной среды. Проанализированы отличия между понятиями «инновационная образовательная среда» и «инновационное образовательное пространство». Определены показатели оценки эффективности функционирования инновационной образовательной среды и педагогические условия ее формирования. Указано, что структурно инновационная образовательная среда состоит из трех взаимосвязанных компонентов. Возникновение инновационной среды является результатом существующих противоречий между инновационной практикой и консервативными формами образования.
инновационная образовательная среда, инновационное пространство, педагогическая инноватика.
Shapran O.I., Shapran Y.P. Creation of innovational educational environment in the process of future teacher’s professional training. The essence and structure of the innovational educational environment is considered. Differences between concepts «the innovational educational environment» and «innovational educational space» are analysed. Parameters of an estimation of efficiency of functioning of the innovational educational environment and pedagogical conditions of its forming are determined. It is specified, that structurally innovational educational environment will consist of three interconnected components. Occurrence of the innovational environment grows out existing contradictions between innovational practice and conservative forms of education.
innovative educational environment, innovative space, pedagogical innovatics.
Вступ.
Інноваційні процеси в сфері вищої освіти вимагають створення інноваційного освітнього середовища, спрямованого на реалізацію стратегічних цілей і завдань розвитку освіти згідно основних положень Болонської декларації. Тільки інноваційна за своєю сутністю освіта може виховати людину, яка живе за сучасними інноваційними законами глобалізації, є всебічно розвиненою, самостійною, самодостатньою особистістю. Удосконалення навчально-виховного процесу вищої школи здійснюється в контексті таких глобальних освітніх тенденцій:
• масовий характер освіти та її неперервність;
• адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості;
• орієнтація на демократизацію всіх освітянських структур;
• орієнтація освіти на інновації;
• впровадження кредитно-модульної системи навчання.
Теоретико-методологічною основою для визначення сутності поняття “освітнє середовище” виступають кон -цепції сучасних дослідників, які розглядають різноманітні аспекти цієї дефініції (Л.Буєва, Ю.Мануйлов, Л.Новикова, Н.Селиванова, В.Петровський, І.Якиманська, В.Ясвін та ін.). Але досі залишаються не з’ясованими питання відмінності між інноваційним середовищем та інноваційним простором.
Робота виконана відповідно до тематичного плану і загальної проблеми наукових досліджень кафедри педагогіки ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди ” і є складовою наукової теми “Концептуальні засади психолого-педагогічної підготовки вчителів у сучасних умовах (питання теорії і технологій)” РК № 01971006397. Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета статті - з’ясувати сутність та структуру інноваційного освітнього середовища та педагогічні умови його формування.
© Шапран О.І., Шапран Ю.П., 2010
Завдання дослідження', проаналізувати відмінності між термінами «інноваційне освітнє середовище» та «інноваційний освітній простір»; визначити показники оцінки ефективності функціонування інноваційного середовища.
Результати дослідження.
Тільки в умовах інноваційного середовища можливо сформувати вчителя-дослідника та новатора. А.Каташов узагальнив різноманітні підходи до визначення поняття “освітнє середовище навчального закладу” та розглядає його як сукупність духовно-матеріальних умов функціонування закладу освіти, що забезпечують саморозвиток вільної і активної особистості, реалізацію творчого потенціалу дитини. Освітнє середовище, на думку цього автора, виступає функціональним і просторовим об’єднанням суб’єктів освіти, між якими встановлюються тісні різнопланові групові взаємозв'язки, і може розглядатися як модель соціокультурного простору, в якому відбувається становлення особистості [5, с. 8].
Н.Разіна розглядає поняття “інноваційне освітнє середовище” як комплекс взаємопов’ язаних умов, які забезпечують освіту людини, формування особистості педагога з інноваційно-творчим мисленням, його професійну компетентність [8].
Особистість є одночасно і продуктом і творцем інноваційного середовища. Логічними є результати дослідження В.Ясвіна, який розуміє освітнє середовище як “систему впливів і умов формування особистості за заданим взірцем, а також можливостей для її розвитку, що є в соціальному і просторово-предметному оточенні” [9, с.14]. Як зазначає В. Ясвін, тип освітнього середовища визначається умовами і можливостями середовища, що сприяють розвитку активності (або пасивності) дитини, її особистісної свободи (або залежності). Дослідник стверджує, що освітнє середовище не має чітко фіксованих меж. Останні визначаються самими суб’єктами освітнього процесу (керівниками школи, педагогами, батьками, дітьми). “Можна ска-
проблеми фізичного виховання і спорту № 9 / 2010
зати, що кожен... визначає межі власного освітнього середовища” [9, с. 193].
Отже, у науковій літературі поняття “освітнє середовище” розглядається, по-перше, у вимірах соціальної педагогіки як єдність дій школи, сім'ї, позашкільних державних та громадських елементів, інформаційно-культурного середовища; по-друге, як сукупність матеріальних вимог у відповідності з педагогічними, ергономічними, санітарно-гігієнічними вимогами до навчально-виховного процесу.
У педагогічній літературі близьким, але не синонімічним до поняття “освітнє середовище” виступає дефініція “освітній простір”. Дослідники цього питання (О. Леонова, О. Мариновська, А. Цимбалару, І. Шендрик та ін.) вказують на те, що середовище характеризується статичністю, формується у межах конкретного навчального закладу, а простір - динамічністю та відображає систему соціальних зв’язків та стосунків у галузі освіти, характер взаємовідношень суспільства і соціальних інститутів, пов’язаних із задоволенням освітніх потреб суспільства. Простір характеризується суб’єктивним сприйняттям, є результатом конструктивної діяльності усіх суб’єктів освітнього процесу. На дану якість освітнього простору вказує М. Кісіль і виділяє два його виміри: об'єктивний і суб'єктивний. Вимір об'єктивний - це реально існуючі елементи сформованого освітнього простору, місцевого, загальнодержавного чи глобального, що представлені соціальними умовами, інформаційним та законодавчим забезпеченням, окремими освітніми системами з їх програмами та подіями. Вимір суб'єктивний - це ті елементи освітнього простору, що існують віртуально у свідомості людини, це простір ще нереалізованої норми, ідеалу, який виявляє зв'язок з реальним станом речей [6]. Автор наголошує, що суб'єктивний вимір освітнього простору визначається з точки зору її основного суб'єкта. Навчання в певному закладі освіти та можливість вибору іншого закладу чи країни навчання, вибір навчальної дисципліни; участь у тій чи іншій програмі обміну; можливість взяти участь у науковій конференції - ось лише деякі з елементів, що складають основу суб'єктивного виміру освітнього простору студента ВНЗ.
Більшість дослідників означеної проблеми (Є. Бачин-ська, С. Гершунський, В. Гинецінський, Б. Єльконін, Б. Сєріков, І. Фрумін та ін.) під поняттям “освітній простір” розуміють певну територію, яка пов’язана з масштабними явищами у галузі освіти: як певна частина соціального простору, у межах якої здійснюється нормована освітня діяльність; як єдність, цілісне утворення в галузі освіти, яке має свої межі - світовий або європейський освітній простір, освітній простір регіону, школи, шкільного класу тощо. Так, Є. Бачинська, досліджуючи механізми формування інноваційного освітнього простору регіону, вважає за доцільне розглядати його у двох площинах: як середовище, територію, в межах якої діють єдині узгоджені правила інноваційної діяльності, і як цілісну систему, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальні технології [2 , с. 81].
Л. Ващенко підкреслює, що як системне утворення інноваційне середовище окремого регіону має власну організаційно-функціональну структуру, основними складовими якого визначено: стратегію розвитку освіти регіону, тактику формування інноваційних процесів, зміст інноваційного середовища регіону, організаційне забезпечення, прогнозування розвитку освіти регіону.
Кожен із елементів структури, взаємодіючи між собою, наповнює інноваційне середовище своїм спрямуванням змін [4, с. 21 - 22]. Вказуючи на ту обставину, що інноваційне середовище регіону має здатність змінюватись, Л. Ващенко виокремлює та характеризує основні рівні його розвитку: адаптивний, професійно-репродуктивний, творчий і стратегічно-цільовий.
А. Кух вважає, що освітнє середовище структурно складається із трьох взаємопов’ язаних компонентів: суб’єктно-ресурсного, матеріально-технічного
та ідейно-технологічного. Суб’єктно-ресурсний компонент визначає суб’єкти освітнього середовища (студентів, викладачів) та умови здійснення їх суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Матеріально-технічний компонент відповідає за забезпеченість освітнього середовища відповідним стандартним обладнанням. Ідейно-технологічний компонент визначає нормативні методики та технології досягнення прогнозованих результатів у навчанні [7, с.74].
Суб’єктно-ресурсний компонент передбачає
взаємопов’язану цілеспрямовану діяльність як викладача, так і студента. А. Баранов, Р. Шарафутдинов наголошують, що у процесі проектування інноваційного освітнього середовища і викладач і студенти є рівними партнерами та розвиваються у якості педагогів інноваційного рівня. При цьому студенти переймають досвід навчальної інноваційної діяльності, яка виступає моделлю їх майбутньої професійної роботи, коли в ролі викладача (вчителя) будуть виступати вони самі [1, с.11].
Матеріально-технічний компонент формування інноваційного освітнього середовища передбачає наявність у регіоні певної інноваційної інфраструктури до якої належать “заклади освіти та науково-методичні установи, бібліотеки, інформаційні центри, організації, які в межах певної території спроможні подати допомогу закладу освіти в реалізації інноваційних проектів” [2, с.81]. Кожен освітній заклад має власний матеріально-технічний потенціал для створення інноваційного освітнього середовища. Основна увага в сучасних освітніх закладах приділяється розвитку інформаційного освітнього середовища за допомогою впровадження інформаційних технологій в освіту на всіх її рівнях. Концепція інформаційного середовища вперше була запропонована І. Шалаєвим, який підкреслював його роль не тільки як провідника інформації, але й активного чинника впливу на учасників навчального процесу. Консолідація інформаційно-освітніх ресурсів у системі освіти, організація єдиного освітнього простору на базі використання сучасних комп'ютерних технологій не-зворотнім чином змінюють сам педагогічний процес, його змістовну, організаційну і методичну основи. При використанні навчально-інформаційних середовищ найважливішим досягненням, особливо у вищій школі, є забезпечення індивідуалізації навчання; швидкий пошук навчальної інформації, здійснення динамічного та систематичного контролю за допомогою комп’ютерного тестування; забезпечення великої кількості творчих та інших завдань для самостійної роботи студентів, формування у майбутніх фахівців рефлексії своєї діяльності. Модернізація освітніх процесів пов'язана із створенням арсеналу новітніх інструментів накопичення, обробки та передачі освітньої інформації через інформаційні канали, серед яких - створення локальних та міжнародних освітянських мереж, концептуальне запровадження
систем відкритої освіти, реалізація ефективних моделей дистанційного навчання, розробка та застосування сучасних засобів навчання, використання можливостей ЗМІ та медіа, реалізація проектної діяльності у освітньому інформаційному просторі тощо.
Технологічний компонент формування інноваційного освітнього середовища пов'язаний з технологізацією системи освіти. І. Богданова у структурі педагогічної інноватики виділяє специфічний напрямок, орієнтований на дослідження технологічних процесів у системі освіти взагалі та в системі педагогічної освіти зокрема, що отримав назву „техноматика” [3 ].
„Техноматика, на думку автора, вивчатиме технологічні потреби освіти та розроблятиме шляхи, засоби і методи ефективного задоволення цих потреб. Цей напрямок пов’язаний як з технологіями нововведень в освітній простір, так і з конкретними технологіями реалізації цих нововведень. Вони виконують такі основні функції: удосконалюючу, тобто модернізуючу, модифікуючу, раціоналізуючу традиційний педагогічний процес, трансформу-ючу, тобто радикально змінюючу традиційний процес, а також комплексну, або комбінаторну, яка виконує сполучення елементів як традиційного, так і інноваційного педагогічного процесу” [ 3, с.53]. Таким чином, технологізація навчально-виховного процесу має на меті вдосконалення традиційного педагогічного процесу шляхом поопераційного застосування системи дій, операцій або процедур, що ґрунтуються на нових досягненнях науки і гарантують досягнення більш високого рівня навченості та вихованості.
Відповідно до структури інноваційного освітнього середовища визначені основні педагогічні умови його формування:
• особистісно орієнтовані та гуманістичні підходи до його створення з урахуванням партнерського співробітництва, поваги та довіри всіх учасників навчально-виховного процесу;
• спрямування на розвиток і саморозвиток кожної особистості;
• робота в творчому пошуковому режимі;
• ефективне використання науково-методичних, матеріально-технічних та кадрових можливостей освітніх закладів регіону;
• застосування інноваційних технологій.
Оцінка ефективності освітнього середовища здійснюється за різними показниками з урахуванням структури даного феномена. Так, А Каташов виділяє наступні параметри:
1) результативність діяльності навчального закладу (рівень знань і загальнокультурного розвитку учнів або студентів; ступінь привабливості освітнього закладу й освітніх послуг; ступінь засвоєння нових технологій, програм, методик; взаємодія з вузами, школами нового типу);
2) комфортність (естетика середовища, санітарно-гігієнічні, матеріально-технічні умови; фізіологічне обгрунтування режиму роботи; наявність ситуації вибору змісту, форм освіти; соціально-психологічний мікроклімат);
3) забезпеченість навчальної діяльності (навчально-матеріальне обладнання, рівень нормативно-правової та організаційно-функціональної забезпеченості; характеристика кадрового потенціалу; рівень і характер управлінської діяльності [5, с.15]
Інноваційне освітнє середовище відіграє велике значення у процесі підготовки майбутніх вчителів у системі неперервної освіти. Об’єднання різних освітніх установ з метою забезпечення наступності підготовки висококваліфікованих кадрів з урахуванням регіональних потреб створюють умови для інноваційного навчання у вищій школі.
Висновки.
Отже, інноваційне освітнє середовище - це педагогічно доцільно організований простір життєдіяльності, який сприяє розвитку інноваційного ресурсу особистості; інтегрований засіб накопичення і реалізації інноваційного потенціалу навчального закладу. Інноваційне освітнє середовище регіону є сукупністю організації відповідних умов на певній території, створених для реалізації соціально-педагогічної ініціативи й пошуку, має власну організаційно-функціональну структуру. Структурно інноваційне освітнє середовище складається із трьох взаємопов’язаних компонентів: суб’єктно-ресурсного, матеріально-технічного
та технологічного, які взаємопов’язані між собою та визначають педагогічні умови його формування. Виникнення інноваційного середовища як новоутворення педагогічної науки є результатом існуючих протиріч між інноваційною практикою та консервативними формами освіти, які не відповідають вимогам часу. Середовищний підхід до конструювання змісту освіти стає сьогодні особливо актуальним у зв'язку з розвитком глобальних електронних мереж, освітніх Інтер-нет - мереж, комп’ютерних технологій тощо.
Подальші дослідження передбачається провести у напрямку вивчення впливу різних видів інноваційного освітнього середовища (інформаційного, модульного, особистісно зорієнтованого та ін.) на розвиток якостей майбутніх вчителів у процесі їх професійної підготовки.
Література
1. Баранов А.А. Проектировочное образовательное пространство как условие становлення инновационного потенциала педагога / А. А. Баранов, Р.Н. Шарафутдинов // Вестник Удмурдского университета 3 (Педагогика и психология). - 2007. - №9. - С.3 - 12.
2. Бачинська Є.М. Механізм формування інноваційного освітнього простору в регіоні / Є.М. Бачинська// Педагогіка і психологія. -№1 (54). - 2007. - С.79 - 88.
3. Богданова І.М. Професійно-педагогічна підготовка майбутнього вчителя на основі інноваційних технологій: дис. ... доктора пед. наук: 13.00.04 / Богданова Інна Миколаївна. - К., 2003. - 440 с.
4. Ващенко Л.М. Система управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Л.М. Ващенко. - К., 2006. - 40 с.
5. Каташов А.І. Педагогічні основи розвитку інноваційного освітнього середовища сучасного ліцею: автореф. дис. ... кандидата пед. наук: 13.00.01 / А.І.Каташов. - Луганськ, 2001. - 20 с.
6. Кісіль М.В. Простір освіти з точки зору її основного суб'єкта // Вісник Черкаського університету . - 2006. - Серія «Педагогічні науки», Вип. 88. - С.138-141.
7. Кух А.М. Освітнє середовище в структурі інноваційної системи фахової підготовки майбутніх учителів фізики / А.М.Кух // Предметні дидактики в контексті формування компетентністно-світоглядних професійних якостей майбутнього фахівця (частина 2.). - 2008. - С.73 - 76. - Режим доступу до журн. // www.mvf. kam-pod.org/zbirnuku/Zbirnyk14/e-book/2-07-Kuhh.pdf.
8. Разіна Н. О. Акмеологічний підхід до розвитку професіоналізму сучасного педагога в інноваційному освітньому середовищі середньої школи /О. Н. Разіна / Вісник наукової школи педагогів «АКМЕ». - 2009. - Випуск 3.
9. Ясвин В. Образовательная середа: от моделирования к проектированию/ Вітольд Альбертович Ясвин. - М.: Смысл, 2001. - 365 с.
Надійшла до редакції 23.08.2010р.
Шапран Ольга Ильинична д.п.н., проф.
Шапран Юрий Петрович [email protected]
