CC BY
47
names of Turkish scholars (Cevat Chapan, Sevhi Graf, Sevda Shener) who dealt with the problems of the Turkish biographical literature.
Plays of Hakan Altyner, Turan Oflazohlu, Turgut Ozakman, Remzi Ozchelik represent individual innovations in the mode of the Turkish biographical drama of modern and postmodern period. Remzi Ozchelik offers new esthetic resources in the mode of traditional biographical genre, updating and changing its structure. The author admits that his own perception of the phenomenon of Ibn Sina has been viewed from different angles.
A prototype of the world-famous Turkish architect Mimar Sinan is also a source of inspiration of Turkish playwrights of modern times. The most well known are plays, in which the image of the main character is a prototype of Mimar Sinan: «Grand Sinan» (1971), «I am Mimar Sinan» (1987), «Sinan» (1997) and «GrandSinan» (2011).
These pieces constitute a valuable and reliable biographical information, H. Altiner, T. Ozakman and T. Oflazohlu grasp seven years from the life of a famous architect, in which he created one of the greatest buildings of the Ottoman Empire - Suleymaniye Mosque . The play of T. Ozakman covers all biographical components from the architect's life. «I am Mimar Sinan» is presented in the form of a monologue appeal to the young generation of modern Turkey. The peculiarity of all these plays are glorified names of the great persons of the Islamic world, focus on biographical resources, literary innovation, that corresponds to norms of modern drama.
Keywords: biography, prototype, protagonist, Turkish drama.
УДК 821.161.2:929 (О43.3)
Л. В. Романенко, О. В. Свмененко
СУЧАСН1 РЕЦЕПЦП ПОСТАТ1 УСТИМА КАРМАЛЮКА В УКРАШСЬКШ Л1ТЕРАТУР1
Пропонована стаття досл1джуе oco6nueocmi eidmeopeuHR nocmami Устима Кармалюка у творах сучасних украгнських aemopie (Олександра Гижi «Облога Кармалюка», 1горя Лагунова «Серце Кармалюка», Ыба Стька «Украгнський супергерой славетний лицар Устим Кармелюк»). Метою роботи е розкриття особливостей художнього бачення подт першог половини Х1Х столття та poлi Устима Кармалюка в утвердженш украгнськог дepжaвнocmi, визначенн прагнень i уявлень про майбутне наци, а також aнaлiз i ствставлення особливостей вiдmвopeння цього персонажа в художньому meкcmi й icторичних джерелах.
Клю^о^^ слова: кармалююана, роман, поема, поетика, художнт текст, образ, традищя, сучасналтература, фольклор, icmopioгpaфiя,caмoiдeнmичнicmь.
Украшська лггература завжди активно вщгукувалася на сощальш i пол^ичш перетворення, прагнучи вщтворити npaBA^i сторшки юторп, трактуючи ix саме з позицп народу. Сучасна наука про л^ературу дедалi актившше долае кон'юнктурш тдходи до фахового осмислення широко представлено'1' у письменста юторично'1' тематики. 1з огляду на це сьогочасним убачаеться дослщження творiв словесносп про нащонального героя Украши, ватажка месницьких загошв першо'1' третини Х1Х столбя - Устима Кармалюка.
Метою ще'1' розробки е визначення художшх особливостей у змалювання постав славетного героя на сучасному етат формування украшсько'!' л^ератури на матерiалi
творiв Олександра Гижi, 1горя Лагунова та Г^ба Сiтька. Найважливiшими завданнями, яю ставляться перед нами, е простеження особливостей вiдтворення образу У. Кармалюка в лiтературних текстах та аналiз iсторiографiчного матерiалу про цю людину.
Актуальн1сть. З'ясування специфiчних ознак художнього моделювання ще'1 постатi - саме на чаа. Адже в умовах становлення молодо!' укра!'нсько!' держави вчеш здобувають можливiсть пiзнати художню iсторiю, звiльнену вiд заангажованого тлумачення справдi лицарських сторiнок минулого. Багатий фольклорний матерiал про отамана «дивних розбшниюв», як i твори письменниюв Х1Х - ХХ столiття (Марка Вовчка, М. Старицького, Л. Старицькоi-Черняхiвськоi, В. Гжицького, М. Зарудного,
A. Малишка), так i сучасних авторiв (О. Гиж1, А. Гудими та шших) потребують сучасного наукового прочитання, а то й першоатестацп, що зумовлюеться необхiднiстю цiлiсного, системного аналiзу художньо'1 ютори Укра'!ни. Окрiм того, л^ературш твори про Кармалюка ще не розглядалися пiд кутом зору втшення концепцiй геро'!чних i трапчних вiдтинкiв нашо'1 юторп, визначення спiвмiрностi iсторичних i художнiх конфлiктiв, з'ясування поетикально'1 специфiки творення характеру видатно'1 юторично'! особи. Актуальнiсть обрано'1 теми зумовлюеться й тим, що л^ературна кармалююана мае свое специфiчне завдання - виформовувати нащональну свiдомiсть, примножувати й розвивати юторичний духовний досвщ етносу, передавати моральнi уроки прийдешшм поколiнням.
Слiд завважити, що в розвщках Л. Барабан, Л. Мельник, М. Сиротюка, В. Сокола,
B. Тищенка, I. Цуркана, I. Черново'1, шших дослщниюв розглянуто окремi аспекти порушено'! проблеми. Одначе донинi вщчуваемо брак '!'! концептуального iнтегративного осмислення. Вщтак сьогочасним вважаемо аналiз художнього матерiалу про Кармалюка i ^зь вимiри ще'! нацiетворення як домшантно'!, залучення його до ширшого щейного простору задля декодування юторично'! та художньо'1 правди про укра'!нську нащю.
Укра'!нська лiтература - нацiональна модель загальноевропейського л^ературного процесу - мае у своему арсеналi поважну кшьюсть високохудожнiх творiв iсторичноi тематики. Чшьне мiсце з-помiж них належить творам про нащонально-визвольну боротьбу нашого народу. Одне з чшьних мiсць кармалююана посiдае i в новiтнiй украшськш лiтературi. Найбiльш значними, на нашу думку, творами е романи Василя Кучера «Устим Кармалюк» (1954), Володимира Гжицького «Кармалюк» (1971), Андрiя Гудими «Устим Кармалюк» (1992). Характерною 1х ознакою е зображення юторично! величi народного героя, вiдтворення боротьби народних мас за соцiальне i нащональне визволення. У творах новiтнього письменства схрещуються найбiльш суспiльно вартiснi нащональш, соцiальнi й моральнi координати юторп Укра'1'ни. Вдумливий читач проймаеться гордютю за свiй народ, його геро'1'в, що е носiями високих моральних цiнностей, мужностi та вiдваги. Та неабиякий штерес викликають твори вже нових авторiв (I. Лагунова, Г. Отька), якi засвiдчують актуальнiсть порушено!' теми i сьогоднi.
Аналiз лiтературноi кармалюкiани у статтi спираеться на положення, найбшьш поширене серед дослщниюв. Його центром е теза про стввщношення iсторичного факту з художшм вимислом i художнiм домислом. Вщповщно до цього твори подiляються на художньо-юторичш, художньо-документальнi та iсторико-художнi. Твори про Кармалюка оргашчно поеднують у собi ознаки всiх трьох груп.
Загалом, висвiтлення повстансько-визвольнох дiяльностi Кармалюка в польськш, росiйськiй i частково украшськш iсторiографiях, iз зрозумiлих причин, мало тенденцшний характер - «вибшювалася» полiтика загарбникiв УкряХни. Спроби
втизняних iсторикiв об'ективно простежити найпосутнiшi детермiнанти руху часто зустрiчали вщчутний опiр шовiнiстичних iдеологiй.
Усi тенденцшш тлумачення пережила iсторiя Кармалюка, створена в укра'нському фольклорi. Вона вщбивае погляди тих, хто пiдтримував народного оборонця, повсякчас звертався до нього, шукаючи захисту вщ гноблення. Укра'нська ж лiтературна кармалюкiана сприймаеться ниш як вираження нащонально!' самосвiдомостi народу. 11 ще!', образний лад акумулюють суспшьш настро!' доби, передають величне за сенсом почуття, що ниш квашфшуемо як нацiональну гордiсть укра'Хнця.
У перiод становлення незалежноГ держави художш твори нащонально-визвольноГ проблематики стають особливо актуальними. Вони вiдiграють велику виховну роль, сприяють популяризацп героГчноГ украГнсько! юторп з-помiж широкого загалу. Роман Олександра Гижi про Кармалюка зазнав дещо прозаГчноГ долi. Коли критика й помнила твiр, то безвщносно до його ролi в л^ературному процесi останнього десятилiття минулого столбя.
За твердженням В. Дончика, героями для О. Гижi були й залишаються лише вроджено добрi люди, яких, крiм батька з матср'ю, виховувало ще й владне стремлшня ества, котре формувалося не столбя чи два i не в лiченi роки може бути перелицьованим. Скорше навпаки: воно (а радше - незлiченнi його носп, набагато упертiше, нiж власники пропагандистських штучних цнот) противиться всякому над собою насильству i цим чи не найдошкульшше судить сучаснiсть [2, с. 247].
Роман О. Гиж прикметний наявшстю ознак неоромантизму. 1сторичш факти, офiцiйнi свiдчення тiсно перепштаються тут iз рисами пригодницькими (порятування графинi Марисi АмчеславськоГ вiд ка'шшв, Г! подорож до Петербурга, втеча Кармалюка з в'язнищ тощо).
Домшантним засобом зображення головного героя стае ретроспекщя - розлогi спогади, хворобливi марення тощо. Роман побудований у такий споаб, що сьогочаснi поди постшно переплiтаються з давноминулими (спогади Кармалюка про молодють, втечу з БоровлянськоГ гуральнi, спiлкування з родиною тощо). Паралельно з описом перебування ватажка у в'язнищ л^ератор розповщае про пригоди графиш АмчеславськоГ, Андрiя, розваги в царському палацi та ш. Цi юторп мають певний зв'язок iз його долею. Так, саме графиш в творi надаеться право виконання мсп рятiвницi. Автор детально описуе гг напруженi спроби дютатися до царя, вплинути на ршення щодо скасування смертно! кари меснику. Це зумовлене i симпа^ею до народного героя, i вдячшстю за порятунок вiд злодпв, за повернення Гй документiв на право наслщування всiх маеткiв покiйного чоловша Вацлава Амчеславського, прах якого Кармалюк знайшов в уральських горах, коли черговий раз повертався в Украшу. Спшкуючись iз Кармалюком, графиня намагаеться виправдати дп польських магнатiв Гх моральною недосконалiстю: «...Поляки нiколи не здобудуть волi, доки вашi магнати прагнутимуть ГГ лишень для себе, а народ буде Гм коней гнуздати для походу.
- Гонор польсько! шляхти... вiдомий на щлий свiт. То не вина п, а бща» [1, с. 77].
Маючи допитливий розум, спостережливють, Устим Кармалюк замислюеться над проблемами беззахисного народу: «В Укрш'ш рабство хтша поаяти польська шляхта й пожнивувала бурю. Ошсля Хмельниччини прийшли брати по вiрi i в своему обозi привезли свое голодне рабство. Воно й погвалтувало волю украшщв, повикручувало Гй суглоби честi. Треба Гх виправляти. Треба розтрощити пансью скарбницi. Там наша воля, срiблом кута в тих золотих безоднях!..» [1, с. 10].
Превалювання психолопчного начала в зображеннi Кармалюка особливо помине в епiзодах допитiв ватажка. Устим у душi смiеться над своГми суддями i зовнi
тримаеться справдi гiдно. Пан Радзиловський весь час вщчував, що потерпае фiаско в словесному двобо! з отаманом. Важливим засобом психологичного зображення виступае тут портретна характеристика персонаж1в i опис умов перебування Кармалюка у в'язницi. Уже вiсiмнадцять мюящв вiн витримуе там, де буквально кшька днiв можуть звести людину з розуму: «Сивина геть-чисто запорошила скрош... То таке, посивiти можна вщ жаб'ячого кваку... Але вже прогучав понад свгтом дужий переем кованих копит за мурами каземату... Вже бший свiт озвучений в ам казематi, де людина за три дш сконала б, аби лишилася безрухом, пов'язана страхом як ланцюгами» [1, с. 322]. 1з метою протиставлення автор залучае описи суддiв, тюремникiв i спостерiгачiв на допит Кармалюка. Ватажок розпочинае дискусш iз суддями про слiдування Божим заповщям, за якими вони звинувачують ватажка у всiх грiхах: «Ви сповiдуете устами Христа заповiдi, а в серщ вашому диявол кублиться. Ви засипали собi пам'ять попелом з людських доброчинностей, а сподiваетеся, що спалили нашу волю... Що ж до мое! дол^ то мое життя - мiй хрест. Нести буду, аж доки не впаду з мертвим серцем. Упшений тим, що спрага до волi у людини вщ Бога» [1, с. 328]. Кармалюк розмiрковуе й стосовно зради, що стала згодом причиною його загибель Звертаючись до суддiв, вiн кидае звинувачення в тому, що через таких як вони серед народу плодяться зрадники: «Зрадництво - се мерзенне ремесло виродюв з-помiж людност - ви взяли за споаб приборкання правдолюбщв, а зрадництво, врештi-решт i погубить, бо не можна поратися з лайном й водночас лишитися чистим. Розбещеш владою над уярмленим народом, ви уже не зможете зупинитися в своему падшш, й агошя ваша буде страшенна» [1, с. 331]. Тому Устим Кармалюк не звинувачуе родину Блажкушв у зрад^ а знаходить виправдання: «Страх зрадив... Той осоружний пострах, який отсля Колпвщини люто гнобить кожну укра!нську душу. Вш ще завдасть нашому народовi горя стократ i висотае з нашого серця рiки чисто! кровь Але найглибша вiд нього ураза... то зницший, стриножений дух наш, що зршся власно! чесп. Натомiсть якийсь юда посiяв нам в душу цикуту про хату, що скраю... I нашi пращури ще раз поконали у високих могилах. Горить сусщова хата, а Грицько сво! околоти водою кропить... коли це ми стали такими?!» [1, с. 264]. О.Гижа надшяе свого героя здатшстю по-фшософськи осмислювати життя, робити зi спостереженого справдi глибокi висновки.
У романi О. Гиж «Облога Кармалюка» отаман виступае уособленням незламно! життевитривалостi, незалежностi, духовно! сили - рис, характерних для людей, котрi з раншх л^ були близькими до працi й геро!чних традицiй предкiв. Звертае на себе увагу й такий висновок автора: «...не може так бути, щоби нарщ, який виборонив себе вщ смерт ще за Хмельниччини, вщтак замурував у сво!й душi одвiчне жадання волi. Треба будити... козака в кршаковь.. Бо тшьки-но засне оте жадання, нарiд пропаде, як головешка в огш. Не згорить у полум'!, то в жаровi дотлiе» [1, с. 41]. У Гиж1, до того ж, Кармалюк - набожна людина, яка бо!ться ско!ти грiх, що потм доведеться спокутувати перед Богом. Тому вбивство для нього - неприпустиме стосовно навт найлютших ворогiв. Саме в цьому вбачаемо художне вщкриття автора, новизну його художньо! штерпретацп. Заторкуючи релiгiйне питання, проза!к порушуе проблему, актуальшсть яко! не пщдаеться сумнiвам i нинi. Адже вiра - один iз чинникiв нащонального менталiтету, показник совiстi народу, його духовно! свободи, нащонального розкршачення: «...Душа моя належить Богов^ а серце людям. Не для себе жию» [1, с. 21].
Кармалюк Олександра Гижi - не розбшник iз велико! дороги чи кровожерний зарiзяка. Вiн - людина, що глибоко усвщомлюе сво! дi!, керуеться високими моральними iмперативами: «...народ сей школи не займав чужого, не пхався попщ
чужу стрiху, не палив сусiдовi хату, а був добрим од сотворення, бо доброю була земля, де пустив свое коршня од вселенського потопу... Усе в тебе е, мш добрий народе. I земл^ i води, i мюяць, i зорi, а долю твою розшнули на Божих заповiдях, зневаживши i !х, i самого Бога» [1, с. 68].
Ромашст прагне оргашчно пов'язати iсторично-конкретне, нацiональне iз загальнолюдським, показати не лише видатну юторичну особу, а й звичайну людину. Таке поеднання особистюного й загальнолюдського було типовим явищем для укра!нсько! юторично! прози, що спиралася на досвщ мистецького освоення юторичних подiй через долi конкретних людей.
Спираючись на традицп сво!х попередниюв, а часто й сперечаючись iз ними, на грунт iсторичних та психолопчних гiпотез, О. Гижа здшснив справжне художне вiдкриття кармалюкiани з !! наслiдками, уроками.
У ромаш дослiджуеться й полiтика Польщi та Росп стосовно Кармалюка й укра!нського народу. Це було ставлення завойовниюв, володарiв, що з двох боюв прагнули «проковтнути» Укра!ну, придушити !! споконвiчне прагнення до волi. Автор детально вивчив тих, хто прагнув знищити тд коршь цiлий народ. 1з цiею метою в ромаш детально виписано образ росшського царя Миколи I, якого ромашст зневажливо називае «наш благуватий Миколай» [1, с. 138], «самодержавець велико!, мало!, бшо! i рябо!, бо загарбали в^щ чималенько» [1, с. 187]. Паталопчний егоцентризм, загребущiсть, хитрiсть i цинiзм - визначальнi риси характеру графа Яреми Амчеславського, показаного у зв'язку з образом графиш. Це - типовий представник польського панства, який мрiе про накопичення, володарювання, навт цшою смерт сво!х родичiв: «Ярема, граф Амчеславський, був хитрий, мов ляканий лис, а мудрий, як стара кобра» [1, с. 58]. У плаш протиставлення зображена графиня - один iз головних персонаж1в. I! образ виведений радше для того, щоб показати, що не вс поляки однаковь О. Гижа намагаеться виправдати весь польський народ. Саме !! устами автор виправдовуе i дп ватажка-укра!нця: «Кармалюк вiдбирае у нас те, що ми силою забрали в його народу» [1, с. 133]. Позищю геро!ш в ставленш до Устима Кармалюка автор пояснюе !! зв'язками з польськими революцюнерами, якi вщстоювали нацiональну незалежнiсть спiввiтчизникiв.
Олександр Гижа чи не единий iз письменниюв зобразив спiльнiсть мети визвольних змагань укра!нського та польського народiв у вщстоюванш нацiонально! та соцiально! незалежносп. Росiйський же цар постае тут як загарбник, один iз винуватщв вбивства Кармалюка. Уже в назвi твору «вiдлунюе» наказ Миколи I «полювати» за Кармалюком, а його мета - не ув'язнити героя, а знищити фiзично. Ь щею метою в Укра!ну вiдправляють молодого шляхтича Рутковського, який вистежуе подшьських месниюв, вважаючи це справою чесп. Цар робить правильний вибiр. Адже заради слави Франц Рутковський здатний на все: «Сей полячок землю тд собою буде гребти, щоби заслужити монаршу милють...» [1, с. 19].
У тексп роману ч^ко простежуеться тяжшня автора до гостроти сюжетного розвитку. Звертають на себе увагу при цьому моменти, коли серйозш юторичш конфлшти заступаються надуманими штригами, мета яких - «защкавлення» читача. Разом iз тим, завважимо, що в зображенш постатi головного героя роману письменник тшов не набагато далi сво!х попередникiв. Вш тут, сказати б, традицiйний, узвичаений. Його ненавидять пани, поважають i шанують знедолеш укра!нцi. Однак, на противагу письменникам, що творили в умовах засилля комунютично! щеологл, О. Гижа мав змогу вголос сказати правду. Тому помiчаемо в ромаш вщверте утвердження думки про наступшсть i навiть безперервнiсть нацiонально-визвольних змагань укра!нського народу (наявнiсть «двiйникiв» Кармалюка в багатьох повггах, офiцiйне призначення
своГм наступником сина загиблого товариша 1вана Криничного), про невмирущiсть самого волелюбного духу украГнсько! наци: «Я аяв надiю, а виросте воля...» [1, с. 446].
Новаторською ознакою твору О. Гижi вважаемо також показ дiяльностi (паралельно з ватагою Кармалюка) розбишацьких кублищ, що дискредитували героя в очах людей. Такими е загони тд проводом Мошка Цибульського (наприкшщ твору його вже звуть 1льком, що, напевно, пояснюеться тим, що постать е вигаданою), Сжи Принцевича, який, щоб «очорнити» iм'я героя серед звичайних селян, грабував i збиткувався на шляхах зi звичайних украГнщв. У зв'язку з цим варто згадати перекази про те, як Кармалюк «тдковував» молодиць на шляху. Очевидно, автор був знайомий з народними творами, вмщеними в журналi «Киевская старина», тому спробував виправдати отамана, доводячи, що аналопчш перекази виникли у ворожому середовищь Жанр, обраний л^ератором для зображення ватажка - роман - дае можливють охопити досить значний промiжок часу. Мiж тим, письменник розповщае про життя та дiяльнiсть Устима Кармалюка тсля останньоГ втечi його з Сибiру (орiентовно за чотири роки до смерт^. Автор не подае точних дат. Про це здогадуемося з побiжних згадок подш, що вiдбувалися (зокрема, Польське повстання), та запиав у щоденнику графа Амчеславського. Слiд думати, що автора щкавив саме цей перюд життя як переломний для Устима Кармалюка в усвщомленш героем наслщюв свое! боротьби.
Новаторство О. Гиж - в акцентацп людинознавчих, психолопчних первнiв у засобах конструювання образу видатноГ юторичноГ особистосп, в наданш йому полiтично загостреного звучання, нового щейного забарвлення, в поеднаннi юторичного iз загальнолюдським.
Одним iз останшх творiв про дiяльнiсть Устима Кармалюка е твiр 1горя Лагунова «Серце Кармалюка» (драматична поема у 30 сценах), що побачив свк 2003 року. Твiр можна охарактеризувати як розважальний, спрямований на те, щоб защкавити читачiв тими перипетiями, яю висвiтлюються у поемi.
Оригiнальною е штерпретащя подiй, що пов'язанi з iм'ям головного героя. Оповiдь починаеться iз нагородження росiйським царем Миколою I шляхтича Рудковського за вбивство Устима Кармалюка. У цш сцеш автор вщтворив образ уже померлого на той час подшьського месника, в якому було втшено головну думку усього твору: «Я в народе, а народ бессмертен. Он дает мне силы, и в этом счастье, иного не желаю» [3, с. 7]. Далi поди описуються iз того моменту, коли парубок активно почав проявляти спротив пану. I. Лагунов фрагментарно подае шлях боротьби У.Кармалюка, звертаючи увагу на маловiдомi факти з життя героя, а то й вдаючись до художнього вимислу. Знахщкою автора е згадка про зв'язки Кармалюка iз циганами, як показаш не такими, якими звикли 1х бачити читачь Цигани тут показаш як благородш, добрi та гостинш люди. Не менш важливим е вщування циганки про долю, яка чекае Кармалюка. Утшши вщ рекрутчини, Кармалюк не мав намiру розгортати масштабне повстання, та циганське пророкування здивувало його, але не злякало, пщштовхнувши до активних дш: «Широкий шлях стелиться, маеш робити три великих переходи, багато буде тобi перешкод, але вогонь вийде переможцем! Стережись пщступносп жшочо'!, будеш мати вщ них лих! вют^... Ти ще не був в жшочих лабетах, вогонь вогонь гасить. Знай, що твш останнш день прийде вщ жшки, але твоя душа може бути спокшною, ти не вчиниш зла дарма, тво'1 вороги будуть тебе ненавид^и, але до того часу, поки не зроблять з святого хреста кулю i не освятять 11, тобi все байдуже!» [3, с. 35]. Вказiвка на зброю, якою можна вбити месника е суто фольклорною.
Загалом весь твiр не вщповщае юторичнш достовiрностi. Автор вдаеться до фольклорно!' iнтерпретацii дiяльностi Устима Кармалюка, не замислюючись над
юторичною достовiрнiстю подiй. Основним завданням автора е показ нащонально'1 та сощально'1 несправедливостi того часу, що пiдсилюеться залученням образiв польських i росiйських панiв, котрi вiдзначилися своею надзвичайною жорстокiстю i винахiдливiстю у вигадування тортур, якi застосовувалися для знущань iз крiпакiв. Ставлення до украшського народу, зокрема, яскраво показане у дiалозi помiщикiв про украшських дiвчат:
«Балакш. .. .Досконале, хлопское сословие должно знать место. Однако, господа, хлопки довольно смазливые бестии, доложу?..
Янчевський: Це вже доведено не одним. Байстрят довол^..» [3, с. 12].
Твiр I. Лагунова можна розглядати як данину традицп, оскшьки вщсутшсть юторичного тдгрунтя свщчить лише про те, що щкавою для сучасного читача може бути лише вигадка, яка черговий раз тдтверджуе легендаршсть героя.
Поема Глiба Сiтька «Украшський супергерой славний лицар Устим Кармелюк», що побачила св^ у Луцьку 2012 року, стала своерщним логiчним висновком до дiяльностi Кармалюка. Окресливши весь його життевий шлях i подавши деякi факти юторичного характеру, автор заспiвав пмн народному борцевi, утверджуючи справедливiсть народних поривань i пiдняття морального духу украшщв i в XXI столгтп:
Зараз знову дехто лае геро'1'в Вкраши, Та Сiч 1'де, як собаки не брешуть за тином Пригадае Украша Мазепу й Бандеру, Й вах, хто встав за й правду супроти iмперiй На Майдан, тд Берестечко, Батурин та Крути... Пам'ятають украшщ. Не зможуть забути. [4, с. 43]
Погоджуючись iз твердженням Олександра Гижi, Г. Сггько звертае увагу на той факт, що украшський i польський народ не повинш ворогувати, 1хня спiльнiсть думок i прагнень пояснюеться подiбнiстю культур, iсторичним прагненням незалежносп, а представники пашвно'1 верхiвки не мають нiчого спiльного iз народом:
Вмiв Устим в оману вводить ворож загони: На бабусю обернеться купцем-пилипоном, То гусарським офщером, то чесним панотцем I пошле собi облаву кудись у болотце. Та не втримався б вш довго, якби не селяни, Що йому допомагали з любовi й пошани, Не евреьремюники та дрiбнi торгiвцi, Не загонове шляхетство - на сажень землищ, -Та великий польський гонор та шабля на стшу -Кармелюк у них ховався не одную днину.
Серед них було чимало таких, що вважали Що поляки й украшщ можуть буть братами. 1х дщи iз козаками ходили до Криму, Де доводилось стояти спиною до спини; Поважали отамана, тримали за свого 1м Устим й не заперечував, що йому iз того? Вш давно тримав на думщ: шляхетшсть - не в кровi А в порядносп, вiдвазi й до ближшх любовi. [4, с. 21].
1сторична тематика - вщ козацьких лiтописiв до сучасних юторичних творiв -посiдае помине мiсце в укра'1'нському письменствi. Митщ повсякчас прагнули
художньо осмислити найважливiшi вiхи юторичного буття народу. Саме тому наша л^ература мае в своему арсеналi справдi поважну кiлькiсть високохудожнiх творiв на iсторичну тему (П. Кулш, М. Старицький, I. Нечуй-Левицький, Б. Лепкий, П. Загребельний, Р. !ваничук, Ю. Мушкетик та iншi).
Чшьне мiсце у вiтчизнянiй iсторичнiй лiтературi належить творам про нацiонально-визвольну боротьбу укра'нського народу. Нацiональне й економiчне гноблення породжувало народний спротив, найпотужшшими виявами якого були козаччина, гайдамаччина, опришювство i, поза сумнiвом, визвольницька дiяльнiсть Устима Кармалюка. Остання спрямовувалася проти польського панства, яке встановило свiй лад в Укрш'ш. Та в дiяльностi легендарного отамана вбачаються не лише сощальш мотиви, а й прагнення звшьнити народ вщ чужоземно'1 влади, яка пригшчувала великий етнос.
Офiцiйна iсторiографiя тривалий час замовчувала справжню юторш народу, пщганяючи 11 до потреб «загребущих сусвдв», якi здiйснювали антидержавну полiтику щодо Укра'Хни. Огляд iсторiографiчних джерел про нацюнально-визвольну боротьбу пiд проводом Устима Кармалюка дозволяе виокремити три точки зору в п трактуванш: польську, росшську й укра'Хнську. Укра'шсью юторики (М. Грушевський, С. Черкаський, I. Срофе'1'в, I. Гуржiй та шш^ вiдстоювали народний погляд на дiяльнiсть ватажка, тому !хш спостереження розходяться з трактуванням польсько'1 та росшсько'! iсторiографiй, де висвiтлення подiй мало тенденцшний характер, бо виправдовувало пол^ику загарбникiв.
Представник польсько'1 юторично'! науки XIX столбя Й. Ролле в своему белетристичному нарис описав Устима Кармалюка з погляду польсько'1 шляхти, показавши його кримшальним злочинцем, ватажком згра'! грабiжникiв, цiлком спотворивши дiяльнiсть народного героя. Проте у сво'Хй тенденцiйнiй роботi автор мусив вщдати належне й iсторичнiй правдi. Тодi постать Кармалюка постае перед читачем у п справдi геро'1'чному виглядг Саме вiд Ролле довiдуемося про безкорисливють отамана, його надзвичайне завзяття в боротьбi з панами, любов до Укра'ни тощо. У росшськш, а згодом i «советськiй» юторюграфп дiяльнiсть Кармалюка пов'язувалася з декабристським рухом. Ьчаста украХнського героя порiвнювали з Омеляном Пугачовим, який вважався «власть iмущими» розбiйником i бушивником (С. Соловйов, I. Померанц). Радянсью iсторики (Ф. Ястребов, С. Якимович, I. Гуржш, В. Голобуцький) змушеш були свiдомо замовчувати iстиннi мотиви визвольно'1 дiяльностi Кармалюка, надаючи 1'й передовсiм антифеодального, соцiального спрямування. Iз вiдомих причин украiнськi iсторики були обмежеш в трактуваннi перебiгу минулих подш, повиннi були оминати гос^ кути в потлумаченнi численних реалш (О. Бойко, О. Скиба та ш.).
Погоджуючись iз твердженням, що л^ературний твiр iсторичноi тематики мае в сво'Хй основi художнiй вимисел, стверджуемо, що у вигадщ, як кажуть, е частка правди. По вщношенню до Устима Кармалюка маемо засвщчити, що ва твори укра'нських авторiв, написанi протягом XIX - XXI стол^ь, грунтуючись на народних джерелах, створили загалом правдивий образ народного ватажка. Адже фольклор збер^ найважливiшi факти i оцiнки дш героя, чого не можна сказати про юторюграф^, що протягом кшькох вiкiв в силу змiни пол^ичних орiентирiв дещо мiняла трактування дiяльностi поодиноких народних бунтарiв XIX сгашття. Твори письменникiв порубiжжя (О. Гиж^ i нового поколiння митцiв (I. Лагунова, Г. Отька) стали своерщним фактом, який говорить про те, що образ Устима Кармалюка е важливим для формування нацюнально'! свщомосп тдростаючих поколiнь. Вiн - символ волi i приклад для украшщв, що борються за свою самощентичшсть.
Список використано1 л1тератури
1. Гижа О. Облога Кармалюка. 1сторичний роман / I. Гижа. - К.: Укр. письменник, 1993. - 446 с.
2. Iсторiя укра'шсько'1 л^ератури ХХ столiття. У 2 кн. Кн. 2.: 1960 - 1990-т роки. Навч. Поабник / За ред. В. Г. Дончика. - К.: Либщь, 1995. - 512 с.
3. Лагунов I. Серце Кармалюка: Драматична поема у 30 сценах / I. Лагунов. -Жмеринка, 2003. - 127 с.
4. Отько Гшб. Украшський супергерой славний лицар Устим Кармалюк: поема / Пшб Отько. - Луцьк: Волинський нац. ун-т iм. Лес Украшки, 2012. - 48 с.
Стаття надшшла до редакцп 03.04.2014
L. V. Romanenko, О. V. Evmenenko
MODERN INTERPRETATION OF USTYM KARMALIUK'S FIGURE IN UKRAINIAN LITERATURE
The article explores the peculiarities of presentation of Ustym Karmaliuk's figure in the works of contemporary Ukrainian authors (Alexandr Giga «Siege of Karmaliuk», Igor Lagunov «Karmaliuk's Heart», Gleb Sitko «Ukrainian superhero glorious knight Ustym Karmelyuk»). The aim of this article is to disclose the peculiarities of the artistic vision of events in the first half of the 19th century and Ustym Karmaliuk's role in the statement of Ukrainian statehood, the determination of the aspirations and expectations on the future of the nation and also the analysis and comparison of portraying of this character in fiction and historical sources.
Clarification of the specific features of artistic modeling of this figure is just on time. Under the conditions of development of the young Ukrainian state, the scientists will be given the opportunity to learn the artistic history, free from neutral interpretation of the really knight pages of the past. In addition, literary works about Karmaliuk has not yet been considered from the perspective of the embodiment of the concepts of the heroic and tragic segments of our history, determining the proportionality of the historical and artistic conflicts, clarifying poetical specifics of creating a character of outstanding historical personality. The relevance of the chosen theme is due to the fact that literary karmalyukiana has its specific task to form national consciousness, to increase and develop the historical spiritual experience of ethnos, to convey moral lessons to future generations.
Analysis of the literary karmalyukiana in the article is based on the statement most popular among researchers nowadays. Its central thesis is about the proportion of historical fact to fiction and artistic assumption.
Keywords: karmalyukiana, novel, poem, poetry, artistic text, image, tradition, modern literature, folklore, historiography and self-identity.
УДК821.161.2 Жил(045)
К. Г. Сардарян
ЕСТЕТИКО-Ф1ЛОСОФСЬК1 КОНЦЕПТИ ТВОРЧОСТ1 I. В. ЖИЛЕНКО (на матер1ал1 книги спогад1в «Homo feriens»)
У cmammi з'ясовано формування естетико-фшософських noz^ndie письменнищ; визначено основт естетико-фшософсью концепти meop4ocmi I. Жиленко (на матерiалi книги c^zadie «Homo feriens»); подано уявлення про рецепцЮ твoрчoстi мисткит; осмислено проблему внутршнього ceimy авторки Kpi3b призму гг естетичних
