CC BY
29
новими знаннями, науково-методичне та шформацшне забезпечення професiйноï дiяльностi вчителiв, розвиток професiйних iнтересiв педагогiчних пращвниюв), звернення до досвiду минулого може не лише сприяти пiдвищенню ефективност ïx роботи сьогоднi, а й спонукати вчителiв до активiзацiï роботи i3 самовдосконалення.
Л1ТЕРАТУРА
1. Арестова М. Влияние методической работы // Народное образование. — 1974. — № 5. — С. 76-77.
2. Жерносек I. П. Оргашзащя науково-методично1 роботи в школ1. — Харшв: Видавнича група "Основа", 2006. — 123 с.
3. Коваленко О. П., Мороз В. I. З досввду роботи м1ського методичного кабшету з педагопчними кадрами // Радянська школа. — 1976. — №4. — С. 99-103.
4. Положения про методичну роботу з учителями загальноосвггшх шшл Украшсько1 РСР // Зб1рник наказ1в i шструкцш Мшютерства освгш Украшсько1 РСР. — 1971. — № 4. — С. 3-8.
5. Соболев I. I. Удосконалювати методику впровадження рекомендацш науки i практики (в школ1) // Радянська школа. — 1974. — № 11. — С. 93-99.
6. Степаненко Г. П., Серговський О. В. Полшшувати роботу методичних об'еднань учителiв // Радянська школа. — 1974. — № 1. — С. 94-97.
Юрш ПОЛ1ЩУК СОЩАЛ1ЗАЩЯ ЯК 1СТОРИКО-ПЕДАГОГ1ЧНЕ ЯВИЩЕ
У датй cmammi розглядаеться проблема соцгалгзацИ' молодi в ¡сторико-педагоггчному контекстi. Здшснена спроба проанал1зувати процес становлення i розвитку соцiалiзацiï пiдростаючого поколiння у стародавньому œrni та в епоху середньовiччя.
Метою cmammi е виявлення особливостей i тенденцш розвитку i становлення процесу соцiалiзацiï у Стародавньому свт i в епоху Середньовiччя.
Ознайомлення з категорiею "соцiалiзацiя" дае тдстави вважати, що коло суспшьствознавчих i гумаштарних наук, якi ïï дослiджують, охоплюе чи не всю ïxню сукупшсть. Разом iз тим соцiалiзацiя як об'ект дослщження все ще залишаеться поза увагою тако1' дисциплiни, як "Iсторiя педагогiки".
Вивчення навчального предмета "Iсторiя соцiальноï педагогiки" робить особливо актуальною цю проблему. Завдання нашо1' статтi полягае в тому, щоб привернути увагу науковцiв до питань розвитку соцiалiзацiï в iсторико-педагогiчному контексп. Враховуючи, що реалiзацiя зазначеного завдання мае науково-методолопчний характер, насамперед необхщно окреслити можливе поле наукового пошуку. На нашу думку, передусiм потрiбно проаналiзувати особливостi процесу соцiалiзацiï у Стародавньому свт i Середньовiччi, що можна розглядати як формування предметного поля майбутшх дослiджень.
Зародження людсько1' цивiлiзацiï пов'язують з Межирiччям, стародавшми Египтом, Iндiею та Китаем. Формування класового суспшьства докорiнно вплинуло на соцiалiзацiю пiдростаючого поколiння. Як наслщок, виникали рiзнi моделi соцiалiзацiï. До них необхщно вiднести моделi соцiалiзацiï дiтей (пiдлiткiв, молодi) правлячого класу та д^ей (пiдлiткiв, молодi) селян i ремюниюв. Цi моделi, вщповщно, мали сво1' рiзновиди. Так, у крашах Стародавнього свiту сформувалися рiзнi моделi соцiалiзацiï пiдростаючого поколiння з родин знат^ з родин чиновниюв середнього i нижчого рангiв, з родин жерщв. Вiдзначались особливостями моделi соцiалiзацiï дiтей (пiдлiткiв, молодi) з родин селян i ремюниюв.
Завдання, що стоять перед дослщниками проблеми соцiалiзацiï в iсторико-педагогiчному контекстi, надзвичайно складнi. Предметом дослiдження повинно стати виявлення суп функцюнування меxанiзмiв соцiалiзацiï: а) традицiйного; б) iнституцiйного; в) стилiзованого; г) мiжособистiсного.
Аналiзуючи чинники i мехашзми соцiалiзацiï, дослiдник повинен звернути увагу на сxожiсть зазначених рiзновидiв моделей соцiалiзацiï в рiзниx кра1'нах Стародавнього свiту. Так, модель соцiалiзацiï дiтей (пiдлiткiв, молодi) знап вiдображала насамперед потребу збереження 1'хнього панування в тогочасному суспiльствi. Зосередивши в сво1'х руках величезнi багатства i владу, знать створила вщповщну систему соцiалiзацiï, що складалася з наступних етатв:
перший — соцiалiзацiя в шм'! (до 7-8 рокiв); другий — соцiалiзацiя в шм'! та школi (до 15-16 рокiв); третш — адаптацiя до життя в свт дорослих (17-25 рокiв). Спостер^аючи життя рабiв, селян, слуг, д^и знатi вже з раннього вшу починали усвщомлювати свою класово-станову вищють, необхiднiсть суворого ставлення до цих верств населення як засобу утримання !х у покорi. Модель сощатзаци зазначено! категорп дiтей (пiдлiткiв, молод^ можна визначити як привiлейовану i класово-станову. Рiзновид ще! моделi — соцiалiзацiя дiтей (пiдлiткiв, молодi) з родин середнього i нижнього чиновництва, характерною ознакою яко! е прищеплення молодим чиновникам старанностi, працелюбностi, поюрносп, слухняностi i вiдданостi знатi. Цю модель можна вважати чиновницькою.
Увагу привертае i модель сощатзацп дiтей (пiдлiткiв, молодi) з родин жерщв. Соцiалiзацiя зазначено! категори мае сво! особливостi. Насамперед це пов'язано iз суспiльним становищем i роллю жерцiв. Якщо !хня сустльна роль визначалася тим, що як служителi богiв вони були посередниками мiж богами i населенням, то сустльне становище — обмежувалося нагромадженими багатствами та рiвнем впливу на знать. Останнш був неоднозначним в рiзних кра!нах Стародавнього свiту. Так, у Вавшош, 1ндп, Gгиптi вища iерархiя жерцiв входила до знап i дiлила з нею владу та багатство. Отже, модель сощатзацп дiтей (пiдлiткiв, молодi) з родин жерщв можна класифшувати як релтйно-станову, а також класово-панiвну.
Моделi сощатзацп пiдростаючого поколiння селян i ремюниюв необхiдно розглядати як трудовi з характерними особливостями, властивими цим верствам населення.
Шляхом зютавлення рiзних чинниюв ми зробили висновок, що для моделей соцiалiзацi! дiтей (пiдлiткiв, молод^ з родин знатi, жерцiв, середнього i нижчого чиновництва характерними е вс чотири механiзми сощатзаци: традицшний, iнституцiйний, стилiзований i мiжособистiсний. Що стосуеться дiтей (пiдлiткiв i молод^ селян i ремiсникiв, то !хшм моделям сощатзаци вiдповiдають три мехашзми: традицiйний, стилiзований i мiжособистiсний.
Подальшого розвитку моделi i механiзми сощатзаци епохи стародавнього свiту набули у Греци та Римi. В Стародавньо! Греци, зокрема, характерними були двi моделi сощатзаци: спартанська i афшська. Особливо деталiзованою була перша з них. Вона складалася з кшькох етапiв. Перший — сiмейний; дитина до 7 роюв соцiалiзувалась у им'!. В семирiчному вiцi для спартанських дiтей наступав другий етап сощатзаци. Вiн полягав у тому, що д^и забиралися з имей i виховувались у державних установах — агелах; його характерною ознакою був вшськово-спортивний характер. Державш потреби вимагали всебiчного розвитку фiзичних сил, войовничого характеру, загартованостi, жорстокостi, колективiзму. На цьому етапi соцiалiзацi! юнакам влаштовували своерiднi "практичш заняття" — кривавi нiчнi облави на рабiв, так званi криптп. Метою цих облав було залякування рабiв та одночасно формування мужностi, безстрашностi i войовничого духу.
Третiй етап сощатзаци розпочинався з 14 рокiв i тривав один рiк. Зазначений етап можна трактувати як "рш випробувань" У цей час з юнаюв створювали особливi вiйськовi загони, завданням яких було утримувати рабiв у покори Здiйснювалося це жорстокими методами, що передбачали i вбивства рабiв. "Рiк випробувань" завершувався черговим публiчним випробуванням (агоном), пiсля чого наставав четвертий етап сощатзацп. Полягав вш у тому, що отриманi знання, вмiння i навички молодi спарпати передавали сво!м молодшим товаришам. Отже, з 15 до 18 роюв спарпати виконували роль вихователiв-наставникiв ^решв), органiзовували процес сощатзацп дiтей i пiдлiткiв в агелах. З 18 роюв розпочинався новий етап сощатзацп, який тривав 2 роки. Впродовж цього часу юнак здобував право вступити до групи ефебiв — це було вище звання в спартанськш системi сощатзаци. Суть цього етапу полягала в бшьш активнш участi у вiйськових справах, криппях i керiвництвi iренами. У вщ 20 рокiв молодого спартiата приймали в так званi мелiрени. Це була ще вища ступiнь у системi спартансько! суспшьно! iерархi!. В процес шостого етапу сощатзаци (вщ 20 до 30 рокiв) молодий спарпат завершував соцiалiзацiю i в 30 роюв отримував права громадянина i статус "мужа". Зазначену модель соцiалiзацi! можна класифiкувати як вшськову i станово-класову.
Принципово вiдрiзняеться вщ не! iнша модель сощатзацп — афшська. Якщо для спартансько! моделi характерним е вшськово-прикладний i фiзично-загартувальний характер, то в афiнськiй вщзначаемо насамперед !! iнтелектуально-естетичний характер. Метою афшсько! моделi соцiалiзацi! було досягнення калокагп — гармонi! тiла i духу. Весь процес соцiалiзацi!
спрямовувався на формування гармоншно розвинуто1 особистостi — розвиток розуму, художнього смаку, моральних переконань та установок [1, 38-44].
Проведене дослщження дае тдстави вважати, що Середньовiччi юнували чотири моделi соцiалiзацil.
- церковна модель;
— модель соцiалiзацil, кшцевим результатом яко! було формування лицаря;
- модель соцiалiзацil, що сприяла формуванню особистостi бюргера;
— модель соцiалiзацil селянсько! молодi.
Церковна модель соцiалiзацil базувалася на парафiяльнiй i монастирськiй школах. Парафiяльна школа мютилась у будинку священика. Хлопщв готували до професiй дяка чи священика. У монастирських школах навчалися хлопцi, яких батьки з дитинства приршали на майбутне монашество.
Другою формою соцiалiзацil в цю епоху була модель формування лицаря. Крiм духовного панування церкви, феодальне суспiльство трималося на военнш силi лицарства. В основi формування особистостi майбутнього лицаря лежала система фiзичних вправ i загартувальних процедур. У 7 рокiв хлопчика вщдавали на виховання в шм'ю сюзерена, де вiн виконував функци пажа при дружинi лицаря. Вона давала йому настанови морального та естетичного характеру. Прислуговуючи за столом, виконуючи рiзнi доручення, хлопець спостер^ав життя i побут феодалiв, засвоюючи при цьому вiдповiднi звича1, норми, мораль, манери.
У перюд 14—21 роюв юнак виконував функци зброеносця сюзерена. Вш повинен був постiйно бути бшя свого лицаря i надавати йому рiзнi послуги. Виконання обов'язюв пажа i зброеносця формували типовi лицарськi риси: вiдданiсть сюзерену, вправне володшня зброею, загартованiсть, мужнiсть, вщвагу, фiзичну силу i спритнiсть.
У 21 рш вiдбувалась урочиста посвята зброеносця в лицаря Пiд час посвяти лицар давав клятву служити Боговi та сюзерену. Змютом лицарсько1 моделi соцiалiзацil були "им лицарських доброчесностей": 1зда верхи, плавання, фехтування, полювання, володшня списом, гра в шахи, вмшня складати i ствати пiснi та декламувати вiршi. Зазначена система соцiалiзацil не сприяла гармоншному розвитку особистостi, тому лицарi були переважно або неписьменш, або неосвiченi. З XV ст. разом iз швидким занепадом лицарства зникае лицарська модель соцiалiзацil [1, 88—93].
Розвиток ремесел i торгiвлi в XI—XIII ст. в Захщнш Gвропi зумовив виникнення ново1 моделi соцiалiзацil. Економiчнi потреби мiст вимагали бiльш конкретное' освiти, нiж И забезпечували церковш школи, тому в мiстах за шщативою об'еднань ремiсникiв виникають цеховi школи, а з iнiцiативи купщв — гiльдiйськi школи.
Цех або об'еднання ремiсникiв за професiею був найважлившим засобом соцiалiзацil молодi. Перший И стушнь вiдбувався в им'1 ремiсника i тривав до 9—10 рокiв. З 9—10 рокiв хлопець жив i працював до 15—16 роюв згiдно з угодою в будинку майстра, куди його батьки вщдавали на вишкш. Засво1вши основш навички роботи свого майстра, а також норми та правила побуту i морал^ пiдмайстер в 15—16 роюв вирушав у подорож до шших мiст, де працював у рiзних майстрiв з метою вдосконалити набутi знання та вмiння. Исля повернення додому пiдмайстер повинен був скласти своерщний iспит. Якщо випробування успiшно завершувалося, то пiдмайстра врочисто приймали в майстри i вш ставав повноправним членом ремiсничого цеху. Таким чином, о^м професiйних знань, умшь i навичок пiдмайстер сприймав i засвоював моральнi поняття, спошб життя ремiсники.
Дещо iнакшою була форма соцiалiзацil дiтей купцiв, яю навчалися до 15 рокiв у гшьдшських школах, а потiм допомагали сво1м батькам у торговельних справах. На вiдмiну вiд церковних шкш, у гiльдiйських основна увага зверталась на письмо, лiчбу, вмiння вести торпвлю. Вiдповiдно менше уваги надавалось викладанню закону Божого. Соцiалiзацiя купецько1 молодi продовжувалась пiсля закiнчення школи у формi допомоги сво1м батькам у торговельнш дiяльностi.
Соцiалiзацiя дтей селян мала суто практичний характер. Вона складалася з виховання фiзичного (сприяло формуванню витривалостi, фiзичноl сили), трудового (вщбувалось формування трудових навичок i вмiнь), морального (молодь засвоювала певний комплекс
моральних норм i звичок) i релiгiйного (вiдбувалось у формi заучування молитов, участi в релшйних обрядах).
Схожi моделi соцiалiзацi! юнували в Ки!вськiй Русi, Укра!нi в Литовсько-Польський i Козацький перiоди. Однак вони мали сво! особливосп.
У схщних слов'ян в перiод ма^архату соцiалiзацiя дiтей до 5-6 роюв вiдбувалась у сiм'!, пiзнiше хлопчиюв передавали до спiльних чоловiчих помешкань. У перюд патрiархату виникають так зваш будинки для молодi, куди батьки вщдавали пiдлiткiв для подальшо! соцiалiзацi!. Виникнення у схiдних слов'ян держави — Ки!всько! Русi — сприяло формуванню нових оцiнних категорш, якi визначали суть соцiалiзацi! молодi (посилення вiдповiдальностi батькiв за виховання дiтей, зростання !хнього авторитету, вплив дитячого i молодiжного колективiв). Метою соцiалiзацi! постае пiдготовка дiтей селян до хлiборобсько! працi, дiтей бояр — до ролi адмiнiстраторiв-управителiв i захисникiв держави.
Для перiоду XIV — середини XVII ст., коли укра!нсью землi перебували в складi Литви, Польщi, Угорщини та Молдави, характерним е рiзноманiтнiсть моделей соцiалiзацi!. При цьому вiдмiнними рисами е, по-перше, збереження основних структурних елеменпв соцiалiзацi! перiоду Ки!всько! Русi, ^ по-друге, внесення в структуру моделi соцiалiзацi! дiтей (пiдлiткiв, молодi) з родин знап i мiщан впливу культури шших кра!н.
Не менш вагомими були iншi чинники сощатзаци. До них необхiдно вiднести наростаючий вплив католицько! i протестантсько! церков, переселення в Укра!ну представникiв шших народiв (полякiв, евре!в, нiмцiв). Особливо штенсивно впливали на процес сощатзаци зазначенi чинники в Галичинi. Переселення на укра!нсью землi значно! кшькосп польсько! шляхти i !! челяд^ а також нiмцiв та евре!в змiнювало етнiчний склад населення. 1нтенсившсть переселенського руху i переважання в ньому польського елементу зокрема призводили до того, що модель соцiалiзацi! все виразшше набувала польського забарвлення. Цьому сприяли i змiшанi шлюби.
Дещо шакше складалися моделi соцiалiзацi! дiтей (пiдлiткiв, молодi) мiщан. Динамша мiського життя, тiсний зв'язок Галичини з Свропою сприяли витворенню принципово ново! моделi соцiалiзацi!. Численнi контакти дтей (пiдлiткiв, молодi) як жителiв одних мiст можна в найзагальшшому вимiрi охарактеризувати так: нове переставало вщлякувати, а чуже — сприйматись як конче вороже. Вказанi зрушення у процесi формування ново! моделi соцiалiзацi! увiйшли до не! в кшькох проявах. Першим з них можна вважати змшу ставлення до книги. На галицький книжковий ринок з Свропи потрапляють твори античних авторiв, теолопчш та фiлософськi трактати, книги з медицини, поибники з юриспруденции iсторi! та географi!.
Вагомий внесок у формування зазначено! моделi сощатзацп в Галичинi, яку можна обгрунтовано цiлком назвати вiдкритою та европейською, зробили латинсью школи, що з кшця XIV ст. виникають при костьолах. При епископських кафедрах дiецезiй створюються школи тдвищено-елементарного рiвня, частина з яких згодом набула статусу колонш Кракiвського унiверситету, розширивши навчання до семи вiльних мистецтв загальноевропейсько! середньо! школи, тобто викладання арифметики, геометрi!, астрономi!, музики, граматики, поетики i риторики. Озбро!вши вихованщв знанням латини, поза якою не юнувало середньовiчно! науки, латинськi школи в Галицькш Русi вiдкрили укра!нцям дверi до европейсько! освiти. Тож власне появi латинських шкiл укра!нська модель соцiалiзацi! завдячуе створенню умов для виникнення штел^енци з европейським св^осприйняттям. Уже наприкшщ XV — на початку XVI ст. стрiмко зростае кшьюсть студентiв з Галичини не лише в Краювському ушверситеп, а й в унiверситетах Праги, Паду!, Болонь! та iнших мют Свропи. Характерно, що вiд десятилотя до десятилiття кiлькiсть укра!нцiв у них рiзко збiльшуеться. Варто вщзначити, що майже 80% юнакiв походили з великих мют i були переважно синами городян-ремiсникiв — кушнiрiв, кравцiв, пекарiв тощо. Значна частина з них поверталася в рщш мiста, започатковуючи нацiональну iнтелiгенцiю европейського формату.
1накше складалася модель сощатзаци на Волинi та Ки!вщинi. Вщсутнють тiсних зв'язкiв з европейською системою осв^и, замкнутiсть братських шкiл у духовних цiнностях православ'я дещо збщнювали !хнiй вплив на процес формування особистосп, замикали процес соцiалiзацi! в межах етшчних духовно-культурних цiнностей. Вагомим чинником процесу
соцiалiзацil був так званий татарський фактор. У зв'язку з тим, що Пiвденна Волинь, Кшвщина i Брацлавщина жили пiд постшною загрозою татарських набiгiв, мiсто виконувало функцiю окружного фортифiкацiйного центру, куди шд охорону мiських укрiплень зб^алися мешканцi довколишнiх сiл за сигналом про наближення ординщв. Оборонне спрямування накладало вщбиток на весь уклад життя мiщан (у тому чи^ на процес соцiалiзацil), надаючи йому невластивих мiсту рис воешзацп. Отже, соцiалiзацiя мюько! молодi органiчно поеднувала мiську модель з военiзованою.
На вiдмiну вiд строкатих багатоетнiчних мют Галицько1 Русi, мiста Волинi та Кшвщини мали, як правило, однорщне населення з абсолютним переважанням руського (украшського) елементу. Забезпечуючи внутрiшню злагоду, це одночасно консервувало модель соцiалiзацil, сприяло формуванню особистостi патрiархально-консервативного типу, для яко! Свропа та И духовно-культурш цiнностi видавалися чужими i незрозумiлими.
Активний вплив на зазначену модель соцiалiзацil почали здiйснювати наприкшщ XVI — на початку XVII ст. езу1ти i протестанти. Так, орден езутв у цей перюд створив в УкраЛт мережу шкш-колегш. Безкоштовне навчання — прикметна риса езу1тського шкiльництва — приваблювало сюди чимало юнаюв з родин незаможно1 шляхти, в тому числi православно1. Варто зауважити, що учнi православного вiросповiдання звiльнялися вiд участi в церковних католицьких богослужiннях. На думку фахiвцiв, езуггсью колеги забезпечували тодi найвищий рiвень освiти. Залишаеться нагадати, що вихованцями цих навчальних закладiв було чимало блискуче освiчених i видатних постатей укра1нсько1 ютори, таких як Б. Хмельницький, С. Полоцький, Л. Баранович, Ф. Прокопович, П. Орлик та ш.
Опоненти езутв — протестанти — теж створили власну мережу шкш в Украш, загальна кшьюсть яких сягала твтораста. Помiтним явищем серед них були, зокрема, кальвшютсью пмнази в Дубецьку Перемисько1 землi i Панiвцях поблизу Кам'янця-Подшьського. Проте особливо1 слави зажила социшанська школа в Киселинi на Волит, яка в 1638 р. трансформувалася в академiю.
Врештi, говорячи про соцiалiзацiйну хвилю европейського спрямування, не можна обминути осв^ню дiяльнiсть Русько1 з'еднано1 уишно! церкви. Першi кроки щодо створення власно1 школи зробив митрополит 1патш Потiй, який на власний кошт заклав у 1609 р. школу пмназшного типу при епархiальному соборi Володимира-Волинського. В нш дозволялося навчати "вих наук языком грецким, латинским, словенским (тобто церковнослов'янським — Ю.П.), польским и руссим". У 1639 р. аналопчна шкала була вщкрита в Холмi [6, 171].
Поглянувши на "поле соцiалiзацil" молодi в Украш-Руш, неважко переконатися, що в першш половит XVII ст. наростала И вщкритють, демократичнiсть, релiгiйна толерантнiсть i варiативнiсть, а також загальноевропейська спрямованiсть.
Поди 1648—1657 рр. призвели до кардинальних змiн не лише в полггичнш i сощально-економiчнiй сферах, а й докоршно змiнили розгортання процесу соцiалiзацil молодi. Покозачення велико1 кшькост населення, в тому числi шляхетських родин, сприяло виникненню та утвердженню козацько1 моделi соцiалiзацil. Остання увiбрала в себе найкращi нацiональнi виховш традици, створила оптимальнi форми i методи виховання патрiота Укра1ни.
Таким чином, соцiалiзацiя як iсторико-педагогiчне явище поки що залишаеться недослщженим сощально-педагопчним феноменом. II вивчення вкрай необхвдне для подальшого становлення соцiальноI педагопки як науки та iсторiI соцiальноI педагогiки як навчальноI дисциплiни.
Л1ТЕРАТУРА
1. Кравець В. П. 1сторш класичнох та заруб1жнох педагог1ки та шкшьництва. — Терноп1ль, 1996. — С. 38—44, 88—93.
2. Кравець В. П. 1сторш украшсько! школи та педагопки. — Тернотль, 1994. — С. 10—11.
3. Левшвський М. В., Микитюк О. М. 1сторш педагог1ки. — Харк1в: ОВС, 2002. — С. 93—94.
4. Модзалевский Л. Н. Очерк истории воспитания и обучения с древнейших и до наших времён. — СПб.: Алетейя, 2000. — С. 189—197.
5. Мудрик А. В. Социальная педагогика / Под ред. В. А. Сластенина. — М.: Академия, 2000. — С. 10—11.
6. Яковенко Н. М. Нарис ютори Украши з найдавтших чаав до юнця XVIII ст. — К.: Генеза, 1997. — С. 171.
