CC BY
27
педагопчно! думки, буде сприяти шдвищенню ефективносп еколопчно! осв1ти [ виховання учшвсько! молодо
Здшснене дослщження не вичерпуе вах аспект!в науково! проблемы. Подальшого вивчення, на нашу думку, потребують теоретико-методичш аспекты шдготовки вчител1в до кер1вництва природоохоронною д1ялыпстю молодших школяр1в тогочасно! школи; оргашзащя природоохоронно! роботи молодших школ яр ¡в в позашкшьних закладах тощо.
Л1ТЕРАТУРА
1. Ананьин С. А. Экскурсионный метод преподавания / С. А. Ананьин// Шлях освгги. — 1925. — № 5. — С. 86-96.
2. Борейко В. Е. Пути и методы природоохранной пропаганды / В. Е. Борейко. — К., 2002. — Вып. 18. — 248 с.
3. ШйчукЛ. В. Оргашзащйно-педагопчш засади природоохоронно! д1яльносп учшв молодших кламв на захвдноукрашських землях (1919-1939 рр.): автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 - загальна педагопка та ¿стор1я педагопки / Л. В. Шйчук. — 1вано-Франювськ, 2007. — 20 с.
4. Концепция еколопчно! освгги Укра1ни // 1нформащйний зб1рник МОН Укра!ни. — 2002. — № 7.
5. Коробченко А. А. Еколопчна осв1та в умовах педагопчного процесу / А. А. Коробченко// Вкник Дшпропетровського ушверситету (Сер. Педагопка [ психолопя). — Дшпропетровськ, 2002. — Вип. 8. — С. 129-134.
6. Натали В. Ещё об уголках живой природы / В. Натали // Живая природа. — 1926. — № 1. — С. 3-7.
7. Нащональна доктрина розвитку освгги // Осв1та Укра1ни. — 2002. — № 33.
8. Подъяпольский Н. Роль школы в деле охраны природы / Н. Подъяпольский. — Изд. «Новая Москва», 1926. — С. 15.
9. Попова Н. П. Роль естествознания в школе первой ступени / Н. П. Попова // Естествознание в школе. — 1922. — № 3-5. — С. 1-7.
10. Райков Б. Е. Сблизить школу с живой природой! / Б. Е. Райков // Живая природа. — 1924. — № 1. — С. 1-3.
УДК 37.013.42:364.446 (045) Натал1я CIBAK
СОЦ1АЛ13АЦ1Я ОСОБИСТОСТ1 ЯК БАЗОВЕ ПОНЯТТЯ СОЩАЛЬНСИ ПЕДАГОПКИ: 1СТОРИКО-ПЕДАГОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ
У cmammi проаналгзовано спадщину видатних мислителгв, педагоггв у контекстг становления i розвитку сощалъно'1 педагогжи як науки та поняття «соцгалгзацгя».
В статье проанализировано наследие известных мыслителей, педагогов в контексте становления и развития социальной педагогики как науки и понятие «социализация».
The inheritance ofprominent thinkers, pedagogues in the context offormation, development of social pedagogic as a science and the sense of the concept «socialization» have been analyzed in the article.
Сошалпашя особистосп e безперечно феноменальным процесом. Це одна i3 проблем, що пов'язана з формуванням особистосп у npoueci i'ï активного входження в суспшьство. Зазначений феномен вивчаеться за р пни ми напрямами. Маючи м i ж д и с ц и ил i и ар и и й характер, сошалпашю вивчають як сошологи i фшософи, так i психологи та педагоги.
Звернемося до icTopiï шзнання й вщтворення знань, завдяки яким розвивалася сошальна педагопка як наука, оскшьки без вивчення ¡сторичного шляху важко осягнути стан сучасно! науки i зрозумпп перспективи ïï розвитку [1; 2; 4; 5; 6; 8]. У цьому зв'язку варто зазначити думку академжа Б. Кедрова: «1стор1я вчить глибше шзнати минуле й наблизити майбутне» (див. [5, с. 20]).
Анагпз дослщжень останшх роюв свщчить про зростання iHTepecy до проблеми сошалпацп. Тривае процес анал1зу праць представниюв р1зних наукових шк1л i напря\пв (Е. Дюркгейм, Ч. Кули, Дж. Мид, Т. Парсонс, П. Сороюн та îh.)
Як показують дослщження Г. Андреево!, Б. BiM-Бада. Л. Виготського, Н. Голованово!'. А. Ковальово1, I. Кона, А. Мудрика, А. Петровського, Ф. Фрадюна, М. Шиловсн, особливий вплив на сошаизашю особистост! мае навчальний заклад. U,i вчен! розкрили суть процесу
сощагпзацн, мету, визначили мехашзми, фактори та шститути сощал1заци.
Сошальш аспекты сощал1заци особистосп з урахуванням вжових особливостей висв1тлено в роботах К. Абульханово1-Славсько1, В. Афанасьева, Л. Божович, Л. Буево!, Л. Виготського, Р. Гурово!, I. Кона, О. Леонтьева, А. Петровського, О. Харчева, С. Харченка, М. Юркевича.
Метою спшпиш е аналп ¡сторичного шляху розвитку сощально! педагопки, зокрема II ключового поняття «сощал1защя особистосп»; висвшпення сощально-педагопчних ¡дей мислител1в р1зних епох, завдяки яким формувалася сощально-педагопчна наука.
Термши «сощальна педагопка» та «сошалгзащя» починають використовуватися як науков1 категорп наприкшщ XIX стол1ття. До цього вчеш вели мову про сошальне виховання, його роль, \псце та значения, оргашзацш й доступшсть, залежшсть вщ сощальних умов. Древш мислител1 у сво1х творах протиставляють амсйному вихованню суспшьне. Тому, як стверджуе М. Басов, «сощальна педагопка розвивалася як сощально-педагопчна практика та сощально-педагопчна думка, реал1зована на практищ» [1, с. 10].
Аспект сошального виховання особистосп, як уже зазначалося, щкавив багатьох вщомих соцюлопв, психолопв та педагопв минувшини. Та перш шж проанагпзувати 1хш думки \ пращ, яю були основою становления \ розвитку сощально! педагопки як окремо! науки, охарактеризуемо причини та етапи виникнення виховання.
Виховання зароджуеться ще в перв1сному суспшьств! \ стае сощальним явищем тод1, коли людина видшяеться и свпу тварин. Залежно вщ розвитку суспшьних вщносин видпяються таю перюди первюного суспшьства: перюд первюного стада; родовий лад (матр1архат, патр1архат); перюд вшськово! демократа.
З'являеться людина неандертальського типу, яка поступово трансформуеться у кроманьйонця. Цей перюд в ¡сторп та антропологи називають дородовим або перюдом первюного стада. Характерними для нього були загальна власшсть, колективна праця та споживчий штерес. На думку прихильниюв еволюцшно-бюлопзаторсько! концепцп походження виховання, уся виховна д1ялыпсть людини первюнообщинного суспшьства пояснювалася як тваринний ¡нстинкт турботи про свое потомство.
3 шшого боку, вважають, що виникнення виховання ¡сторично пов'язане п появою системи сошального наслщування, яка не передаеться через бюлопчш структури, а формуеться в кожно! людини, в кожному поколшш шляхом засвоення ¡сторичного досвщу у процесс сусшльно-практично! д!яльностг Передача цього досвщу вщ поколшня до поколшня називаеться сощальним наслщуванням [1, с. 14].
Саме завдяки сошальному наслщуванню збер1гався 1 передавався досвщ ввд старших до молодших, тобто культура, завдяки якш уможливлювалося спшкування \пж поколшнями. Беручи участь у цьому процес1, д1ти стають суб'ектами сощально! д1яльносп. Надбання предюв засвоювалися у процеа спшкування у спшьнш трудовш д1яльносп.
Отже, розвиток людини та суспшьства сприяв зародженню виховно! д1яльносп. яка була чи не головним мехашзмом сощального наслвдування, що забезпечувало процес сошалпаш! молодг Фольклор, завдяки якому вщбувалося моральне та релтйне виховання, вщображав педагопчну думку того часу.
Внаслщок сощальних процеа в здшснювався поступовий розпад первюного суспшьства. Перюд вшськово! демократа. який характеризуеться класовим розшаруванням суспшьства, появою надлишкового продукту, зародженням приватно! влас но сл. виникненням рабства, подшом пращ на землеробство, скотарство, ремесло, прийшов на змшу родовому ладу. Уел ш процеси сприяли поступовому розпаду общин, що призвело до появи окремих амей ¡. як наел ¡док. до зародження семейного виховання. У цей час вщбуваеться вщокремлення трудово! д1яльност1 вщ розумового виховання. Фпична праця стае справою експлуатованих. Внаслщок виникнення класово! нер1вносп виховання перестае бути однаковим для вах. його з\пст та цш набувають диференцшованого характеру.
Отже, виникнення виховання як спешально оргашзовано! сощально! д!яльносп спо стерпеться в перв1снообщи иному суспшьствг Зародилося воно в наел ¡до к необхщносп
передач! досвщу вщ старших поколшь молодшим. На цьому ж erani розвитку вщбуваеться подш пращ на чолов1чу i жшочу; виникае фпичне. моральне та слмейне виховання.
У V тисячсштп до н. е. на територи Гйвденно! Ази i частково ТИвшчно! Африки зароджуються таю древш цивЫзацм як Месопота\пя. 1нд1я, Китай, Египет, Шумер, Вавилон, 1нд1я, Китай. Саме вони дали такий безцшний досвщ першого оргашзованого навчання i виховання шдростаючого поколшня як самостшно! сощально! функцп суспшьства. Цей перюд характерний тим, що виховання стае особливим видом д1яльносп, виникають iHini способи сошалпацп молодого поколшня. появляються благодшшсть i сошальна шдтримка. На змшу перюду розвитку та становления сощально-педагопчно! практики приходить перюд формування сощально-педагопчного мислення.
Особливе значения для розвитку ocbíth та виховання мали педагопчш ¡деУ Давнього Китаю. Найбшып вщомими та популярними були конфущансыа школи, назван! на честь вщомого китайського фшософа та педагога Конфущя (Кун Фуцзи). Bíh узагальнив багатий педагопчний досв!д Китаю. На думку педагога, виховання е основою полггичного зростання, стабшьносп в держав! та благополуччя член!в суспшьства. Конфуцш вважав, що бюлопчно люди дуже схож! м!ж собою, тому не можна допускати будь-яко! ргзнищ у !х вихованн!, хоча природш можливост! кожного pÍ3HÍ (див. [5, с. 25]).
Цжавою у зазначеному аспект! е ютор1я Стародавньо! Грецн. 1з розвитком сусп!льства та сощальних знань спостер!гаеться поява соц!альних спшьностей, р!зноман!тних соц!альних !нститут!в, установ, змша та збагачення !деал!в, потреб, штереав, виникають hobí п!дходи до виршення осв!тньо-виховних проблем.
У Давн!й Греци, яка складалася з рабовласницьких держав-míct, найорипнальн1шими були спартанська та афшська bhxobhí системи. Тут починае зароджуватися педагопчна теор1я, виникае irnepec до особистосп дитини, яка формуеться, до особливостей кожного в i ко во го перюду, до визначення фактор1в та умов, рушшних сил його розвитку. Виховання визначаеться як особлива соц1альна функц1я суспшьства.
Основи педагопчно1 теорп закладено у працях видатних мислител1в Давньо! Грецп: Де мокр ¡та. Сократа, Платона, Ар1стотеля.
У V столтт, внасл1док пад1ння Римсько! ÍMnepii, завершуеться ¡сторичний пер1од, названий вченими перюдом Стародавнього cbítv. На змшу йому приходить епоха Середньовшчя. яку умовно подшяють на ранне Середньов1ччя, пер i од розвинутого феодал1зму та шзне Середньов1ччя.
Епоха Середньов1ччя розпочинаеться поступовою трансформац1ею рабовласницького ладу у феодальний, внасл1док чого п1д д1ею церкви в1дбуваеться переор1ентац1я сусп1льного буття на релшшш ¡деали й níhhoctí. Кожна епоха в1др1зняеться в1д шшо! своши духовними та матер1альними потребами, cboim сприйняттям cbítv. нормами тощо. В умовах рабовласницького ладу людина повшстю залежала вщ природи, шдкорялася численним богам. Тому християнсгво як релтя було випдне ¡мператорському единовладдю, оскшьки задовольняло bcí загально1мператорсыа потреби й штереси. Наука стае заручницею та служницею рел1гй. Як стверджуе В. Андрущенко, епоха Середньов1ччя, пор1вняно з античним cbítom, — це крок назад у розвитку наукових знань про навколишню дшсшсть [9, с. 34].
На теренах Украши гумашстичш традицй. соц1альне виховання зароджуються ще у древшх слов'янських общинах та у Кшвськш Pyci. У творах вщомих íctophkíb про слов'янсыа племена згадуеться, що це люди, яю займалися (в1дпов1дно до природно-кл1матичних умов) хл1боробством, бджчльництвом. скотарством, ремеслом, тобто мирними видами д1яльностг 1м були притаманн1 лапдн1сть, волелюбшсть, неп1дступн1сть, чесн1сть, гостинн1сть, незлоблив1сть та ÍHmi досить штелшентш риси. Ц1кавим, на нашу думку, е той факт, що у древшх слов'ян не ¡снувало hí смертно! кари, hí покарання у вигляд1 вщрубування частин тша, hí жодних шших негуманних закон1в.
Юнець VIII — початок IX столггтя характеризуеться розпадом первюнообщинного ладу у сх1дних слов'ян. Общини на той час потребували захисту, який Mir 1м надати князь Í3
дружиною. Внаслщок замши родоплемшних ввдносин на вшськов1 та полппчш виникають союзи, яю створюють Кшвську Русь. Розвиток торпвл1, внутршньодержавних та мгждержавних стосунюв сирияли розвитков1 духовносп й культури схвдних слов'ян. Так, створивши перший слов'янський алфавп — кирилицю, брати Кирило та Мефодш залишили свш ввдбиток у розвитку слов'янсько! духовносп й культури — книжнописьмову слов'янську мову.
1з прийняттям християнства на Руа утворюеться новий шститут у сощальних вщносинах — церква. Основою церковного вчення стае любов до людини та допомога ш.
Першими джерелами сощально-педагопчно! думки е лпературш твори, у яких розкриваються побут, сощальш та культурш вщносини, настро! р1зних верств населения та погляди на освпу того часу. Одним п перших документ!в був тв1р ки!вського митрополита 1ларюна «Слово про закон 1 благодать», у якому вш славить хрещення Руа. ввдстоюе вдею II самостшностг «1зборники» Святослава ознайомлюють д1тей п християнською в1рою. виховуючи духовшсть та християнську мораль. Ц1 книги \пстили чимало переклад!в твор1в давньогрецьких мислител1в. що сприяло розумшню учнями евангеливських текспв, явищ природи, розширювало круго^р. У лпопиа «Повють временних лт> Нестор лпописець наголошуе на едносп та незалежносп Ки1всько1 Рус!. Кшвський князь Володимир Мономах у «Повчанш дням» закликав до справедливость милосердя, гуманность ввдпов1 дальность подолання злоби заради громадського спокою, миру та едносп рвдно1 Р\ ст. створюючи образ справедливого захисника слабких та бвдних.
У творах мислител1в того часу, на думку дослвдншав, закладаеться релтйно-моральна програма формування особистосп, самоусввдомлення руського народу, посилюеться патрютичне виховання молодо формуеться нащональна свщом1сгь [6, с. 25].
Значения пам'яток давньорусько! культури мало велике значения для розширення поняття «сощалпащя особистосп». Завдяки цим джерелам формувався вдеал украшця, якому властив1 патрютизм, доброта, сшвчуття, допомога нужденному, повага до батька, матер 1 та лигах людей, жадоба до знань.
Монголо-татарська навала, захоплення украшських земель Великим кня^вством Литовським, Польщею, Угорщиною, Роаею призвели до того, що сошально-економ1чна. полпична та культурна думка в Украпп занепали на кшька столпъ. Загарбницькими державами запроваджувалася католицька в1ра, нищилася украшська мова. Люди змушеш були боронитися вщ загарбниюв самостшно, що й призвело до утворення козацтва. «Особливо штенсивно процес становления козацтва 1 1хньо1 державносп тривае в 15 — першш половиш 17 ст., що призводить до формування демократичних принцишв сощального ладу... утворення украшсько! державносп — Запорпько! Слчь Визвольна вшна, сошально-економ1чний. полппчний 1 духовний прогрес, що почався в друпй половиш 15 ст., тривав 1 сприяв культурному та духовному розвитку украшського народу» [6, с. 137].
Починаеться перюд украшського ввдродження, яке, маючи нащональну основу, розвивалося у пснш сшвпращ и свповими процесами. Перюд ХУ-ХУП столптя в Сврош м и ел ит ел 1 назвали епохою Ввдродження, яка, безперечно, мала вплив на формування та розвиток сусшльно! думки, оевпи 1 культури.
Ввдродження синтезувало культурш. полпичш й педагопчш надбання двох великих епох — Стародавнього Свпу та Середньов1ччя. У центр1 концепцш мислител1в була людина з уама духовними та ф1зичними потребами. Гумашзм стае вдеолопею епохи Ввдродження. Термш «гумашзм» в переклад! з латинсько! «Ьшпапш» означае «людський», «людяний». Як стверджують науковщ, гумашзм епохи Ввдродження мав яскраво виражену сошально-педагопчну спрямовашсть — на людину, и сво1ми штересами. потребами 1 цшностями [9, с. 44].
Представники середньов1чного ренесансного гумашзму Ал1г'ер1 Данте, Франческо Петрарка, Леонардо Бруш. Валла Лоренцо, Шзано Леонардо да Вшч1, Еразм Ротердамський, Ульр1х фон Гуттен, Томас Мор, Томаззо Кампанелла та багато шших зробили вагомий внесок у розвиток шзнання людини, суспшьства, суспшьно! думки, науки та культури.
Гармошя дупл й тша, краса i радкть земного життя — основа гумашзму епохи Вщродження.
У розвитку сощально! педагопки 1птко похптний перюд, коли педагопка виокремлюеться i3 шших наук i стае цшсною Teopieio виховання людини. Цей процес иочинаеться з епохи перших буржуазних революшй в GBponi i пов'язаний з ¡менем чеського мислителя Я. Коменського, який, узагальнивши i теоретично осмисливши практику европейського виховання, створив струнку педагопчну систему.
Перюд XV — XVII столпъ вважаеться епохою Украшського Ввдродження. Це особливо критичний час для украшського народу, коли гноблення суспшьства та православно! Bipn досягло крайньо! межг Саме тод1 на громадську арену виходять братства, яю брали участь у виршенш р1зних сощальних питань, а також, що особливо важливо, стали осередками осв1ченосп та грамотности
Наприюнщ XVI — у першш половит XVII стол1ття з'являеться чимало трактапв, послань, лиспв, твор1в, документ!в. яю е джерелами сощально-педагопчно! думки. Зокрема, у «АпокрисисЬ> Христофора Фшарета вщстоюеться piBHicTb \ii>K людьми незалежно вщ 1хнього становища.
В icTopii' розвитку сощально-педагопчно! думки значну роль вщграли i украшсью вчеш, фшософи, мислителк поети. Б ¡ля II витоюв стояли Юрш Дрогобич (Котермак), Павло Процелер (Русин), I. Вишенський, Стефан Зизанш, Лаврентш Зизан1й та iH.
На становления украшсько! соц1ально-педагопчно1 думки мали вплив ¡де! С. Полоцького. Особливого значения вш надавав громадянському вихованню; сощальному середовищу; ciM'i', яка е умовою формування доброчесно! дитини.
У цей час з'являються вде! щодо впливу суспшьства на формування людини, розробляються nepini концепци conia.ii3anii особистосп, у яких висловлюються думки про залежшсть (чи незалежн1сть) виховання вщ пол1тики i життя сусп1льства.
Вивчаючи проблеми формування особистост1, англ1йський вчений, фшософ, педагог Дж. Локк стверджував про негативний вплив суспшьства на становления людини. Вш надавав перевагу домашньому шдиввдуальному вихованню, осюльки шкшьна осв1та в1дображае настро! сусп1льства, яке не е ¡деальним.
Людина, на думку Р. Оуена, — це продукт суспшьства, недолп<и в якому виникають саме внасл1док ¡снуючих проблем у сощальному середовипц. 3\пнити суспшьство можливо т1льки завдяки поширенню осв1ти та виховання.
И. Песталоцц1 — вщомий швейцарський педагог — зробив великий внесок у розвиток сощально-педагопчно! науки. Головною щеею Песталоцщ е те, що моральш, розумов1, фпичш зд1бност1 дитини здатн1 до саморозвитку, самовдосконалення. Саме завдяки вихованню i можлив1 саморозвиток та самовдосконалення. Школу И. Песталоцц1 вважав соц1альним явищем, на д1яльшсть якого впливають полппчш, еконо\пчн1. культурн1 та морально-побутов1 чинники. Слм'я. на думку педагога, в1д1грае наст1льки важливу роль, що зам ¡нити II не зможе жоден суспшьний заклад виховання.
Одним ¿з засновниюв сощально! педагопки е П. Наторп — шмецький фшософ, педагог. У свош книз1 «Соц1альна педагопка» вш намагався розкрити суть, поняття, категори ще! науки.
Видатним в1тчизняним педагогом минувшини, який збагатив соц1ально-педагопчне знания сво1ми ¡деями. е Г. Сковорода Пропов1дник гуман1зму основним засобом створення суспшьства вважав освпу; в1н першим в украшськш педагог1ц1 висувае ¡дею природовщповщност1 у вихованш. Основним суспшьним лихом Г. Сковорода вважав сощальну нер1вн1сть, неробство.
Формування ocooncTOCTi. фактори впливу на становления людини розглядалися не лише педагогами, а й письменниками. Вщомий украшський письменник, поет, громадський д1яч, художник Т. Шевченко за допомогою художшх твор1в розкривае сво! педагопчн1 ¡де!. Як представник сошально! педагопки в1н вважав, що жодне слмейне виховання не замшить того виховного впливу, який чинить суспшьство на становления особистосп.
Значного розвитку сошально-педагопчна наука набула завдяки ¡деям в1домого
впчизняного педагога К. Ушинського. Для сощально! педагопки спадщина Костянтина Дмитровича важлива тим, що завдяки освт та вихованню, як вважав педагог, можливе перетворення суспшьства. Не вщкидав вш 1 впливу на цей процес однаковою \прою школи, церкви та слм'!.
Про зв'язок школи з життям висловлював ще! видатний просвгоггель-демократ, теоретик у галуз1 педагопки, оргашзатор народно! освгги М. Пирогов, який зробив значний внесок у розвиток педагопчно! науки Украши. Називаючи свою педагогику «духовно-моральною», вш шклувався про школу, д1ялыпсть яко! мала спрямовуватися на формування високорозвинено! особистосп.
Про незалежшсть освпи вщ матер1ального становища говорив ще один вщомий вчений-педагог, письменник О. Духнович, спрямовуючи всю свою педагопчну д!ялыпсть на розвиток освпи, шил у сшьськш мюцевостг Иого постшно турбувало питания навчання 1 виховання дней села.
Значну роль у розвитку сощально! педагопки вщграла С. Русова— видатний полппчний та громадський д1яч, педагог-теоретик, сощальний педагог, письменниця [7]. Важливють II спадщини в тому, що у статтях, книгах С. Русова систематизувала крапц здобутки освптах д1я1пв. пор1вняльно1, сощально! педагопки, пров1вши п ар ал ел 1 \иж свповою освпою та впчизняною; нахптила основш положения розвитку украшсько! майбутньо! педагопки.
Сучасником С. Русово! був видатний фшософ П. Наторп, який запропонував створити едину для вах верств населения школу, яка б заклала основу суспшьства, де не буде сощальних протир1ч та проблем. У пращ «Сощальна педагопка» в1н спрямовуе освпу 1 виховання на вироблення взаемовщносин сусп1льства та о со б и сто сл. в основ1 яких лежать моральн1 норми 1 переконання. Школа, на думку П. Наторпа, стае головною ланкою у сощальному сшвюнуванш вчителя та учн1в. Основа сшвжиття в соц1ум1 закладаеться в с1м'1, яка повинна виховати ¡ндив1дуальн1сть. що не перечить нормам сшвжиття в суспшьствг
Дж. Дью1 був переконаний, що школа — це \пшатюрне суспшьство, де надаються можливост1 для формування необх1дних навичок суспшьного досвщу. В ¡до ми ми працями Дью1 е «Школа 1 суспшьство», «Мое педагопчне кредо» та ¡и., у яких педагог вказуе на важливють як трудового, так 1 морального виховання для усшшно! сошалпаци особистост1.
Похптиий внесок у розвиток сощально! педагопки зробив польський педагог, громадський д1яч, письменник Я. Корчак. Втшюваш ним педагогшш ¿де! в «Будинку сир1т», а попм 1 в «Нашому до\п» актуальн1 й сьогодн1: вплив середовища на становления окремо! людини та групи, поведшка д1тей р1зного в1ку у певних ситуац1ях, самоврядування у дитячому колектив1 та його значения для формування в учшв у\пиия оц1нювати вчинки однол1тюв з морально! точки зору.
Завдяки педагопчним ¡деям д1яч1в початку XX столптя (П. Блонський, Л. Виготський, В. Кащенко, Н. Крупська, В. Сорока-Росинський, С. Шацький та ¡и.) збагатилася сошально-педагопчна наука, яка у той час розвивалася в межах загально! педагопки.
Основою педагопки А. Макаренка е сошально-педагопчне вчення про колектив, члени яко го, на думку Антона Семеновича, об'еднаш сп1льною сусп1льною метою та д1яльшстю, де ¡снують органи самоврядування, стосунки взаемов1дпов1дальност1 та контактносп.
Важливою для сучасно! соц1ально! педагопки е спадщина видатного педагога, гу май ¡ста В. Сухомлинського, який одним п перших у в1тчизнян1й педагопц1 порушив питания про соц1ал1зац1ю як передумову виховання о со б и сто сл. Иого випереджаюч1 ¡де! щодо громадянського виховання, про гармошю стосунюв особистост! та соц!ального середовища, профшактику дев!антно! поведшки пщлпив, роль ам'! в сощал!зац!! особистосп та ш. стали основою впчизняно! сощально! педагопки.
1нтерес до проблематики, характерно! для сощально! педагопки, загострився як у нашш кра!н!, так ! за кордоном у 70-! роки XX столптя. У Рос!! цей штерес виявився, зокрема, в появ! р!зних вар!ант!в роботи з дпъми за м!сцем проживания ! в розробщ
вщповщних методичных рекомендацш — У. Бочарово!, М. Плоткша та ш. Дещо п!зн!ше, у 80-! роки, А. Галагузова, а також В. Семенов ! його колеги почали теоретичш досл!дження у сфер! сощально! педагопки, в!дроджуючи ! це поняття,! сам науковий напрям.
У той же час у центр суспшьно-педагопчного життя краши вийшов великий загш педагопв-новатор!в, практиюв. У чисел перших появилися книги, що розповщали про педагопчний досв!д Ш. Амонашвш, Е. 1ль!на, С. Лисенково!, В. Шаталова.
Теоретичн! основи впчизняно! сощально-педагопчно! науки заклали О. Безпалько, I. Грига, I. Зверева, А. Капська, Л. М!щик, В. Оржеховська, В. Пол!щук, Г. Троцко, С. Харченко та ш. [2; 3].
Отже, становления сощально-педагопчно! науки слщ розглядати в контекст! розвитку системи освпп та виховання, яю склалися !сторично ! не мали на початковому еташ наукового обгрунтування. У процес! розвитку соц!ально! педагопки мислител!, педагоги та соц!альн! педагоги взяли за основу саме системи виховання, що юторично склалися. Сучасна сощальна педагопка перш за все спрямована на конкретну людину (а не на загальш маси), на особиспсть !з притаманною !й ун!кальн!стю та неповторшстю, на соц!ал!зац!ю людини в суспшьств!. Заслуговуе на увагу проблема сощал!заци особистост! у р!зн! вжов! пер!оди — дошкшьний в!к, молодший шкшьний в!к та !н.
Л1ТЕРАТУРА
1. Басов Н. Ф. История социальной педагогики: учеб. пос. для студ. высш. учеб. заведений / Н. Ф. Басов. — М.: издательский центр «Академия», 2005. — 256 с.
2. Електронний проект навчального курсу «1стор1я сощально! педагопки / сощально! роботи»: Елекгронний ресурс/ В. А. Полпцук, О. I. Янкович.— Терношль: ТДПУ, 2003. Онлайн библиотека учебников. Studentam.net.ua © 2009.
3. Жигайло Н. I. Сощальна педагопка: навч. помб. / Н. I. Жигайло. — Льв1в : Новий Свп; 2007. — 256 с.
4. Коваленко С. I. 1стор1я заруб1жно! педагопки. Хрестоматая: навч. помб. / С. I. Коваленко, Н. I. Белюна. — К.: Центр навчально! л1тератури, 2006. — 664 с.
5. Левювський М. В. 1стор1я педагопки: навч. помб. / М. В. Левювський, О. А. Дубасенюк.— Житомир, 1999. —336 с.
6. Любар О. О. 1стор1я украшсько! школи та педагопки: навч. помб. / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко. — К.: Знания, 2003. — 450 с.
7. Русова С. Мемуари. Щоденник / С. Русова. — К.: Потграф книга, 2004. — 544 с.
8. Сбруева А. А. 1стор!я педагопки у схемах, картах, д1аграмах: навч. поаб. / А. А. Сбруева, М. Ю. Рисша. — Суми: СумДПУ, 2000. — 208 с.
9. Сощолопя / В. П. Андрущенко, В. I. Волович, М. I. Горлач, Г. Т. Головченко, М. В. Д'яченко. — Ки!в-Харюв, 1998. —622 с.
